Види і структура кримінальних процесуальних норм



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Види і структура кримінальних процесуальних норм



Внутрішню форму кримінального процесуального права складають правові норми. Норми кримінального процесуального права – це загальнообов’язкові правила поведінки учасників кримінального судочинства, що забезпечуються системою державного примусу та іншого впливу.

Загальнотеоретичні положення про норми права в значній мірі поширюються на кримінальні процесуальні норми. Вони встановлені державою, мають загальний і обов'язковий характер. Їхнє застосування забезпечене механізмом державного примусу. Вони спрямовані в кінцевому рахунку на досягнення завдань кримінального процесуального права, складовою часткою якого вони є. Це, однак, не позбавляє їх деякої специфіки.

У кримінальному процесуальному праві практично немає норм з абсолютно невизначеним адресатом, але є чимало норм, адресованих окремим групам суб'єктів кримінального процесу (наприклад, суб'єктам – службовим особам або суб'єктам, які є сторонами кримінального провадження та ін.).

Характерно, що кримінальні процесуальні норми загальнообов'язкові не тільки для адресатів (обвинувачених, підозрюваних, потерпілих, цивільних позивачів, цивільних відповідачів), але і для тих суб'єктів, від яких (слідчого, прокурора, суду, слідчого судді) залежить реалізація прав і обов'язків названими суб'єктами.

Норми кримінального процесуального права виконують регулятивні (правовстановлюючі) функції, спрямовані на встановлення кримінальних правових відносин і юридичних фактів, що їх породили (вчинення кримінальних правопорушень), від чого, у свою чергу, залежить приведення в дію механізму застосування кримінальної відповідальності. Це означає виконання нормами кримінального процесуального права і врегульованими ними відносинами охоронних функцій.

Незалежно від форми викладу змісту норми кримінального процесуального права (дозволу або заборони), вона неодмінно містить указівки на те, як повинен або може діяти той або інший суб'єкт кримінальних процесуальних відносин – діяти або утриматися від дії. При цьому суб'єктивні права й обов'язки взаємозалежні, тому що наділення учасника якими-небудь правами породжує відповідні його обов'язки.

У системі законодавства норма права знаходить своє вираження в нормативному розпорядженні, тобто в самому тексті статей, пунктів або інших частин конкретних законодавчих актів. Відповідно до методів правового регулювання суспільних відносин (дозвіл, припис, заборона) норми кримінального процесуального права поділяються на три види: уповноважувальні, зобов’язувальні та заборонні.

Уповноважувальними є норми, що наділяють учасника процесу визначеними правами, використання яких залежить від його розсуду. Наприклад, обвинувачений вправі збирати і подавати слідчому, прокурору, слідчому судді докази; ознайомлюватися з матеріалами досудового розслідування та ін. (ч. 3 ст. 42 КПК).

Зобов'язувальними визнаються норми, що вимагають від учасників процесу певної поведінки. Так, при провадженні досудового розслідування слідчий зобов’язаний виконувати доручення та вказівки прокурора, які надаються у письмовій формі (ч.4 ст. 40 КПК).

До зобов'язувальних примикають заборонні норми, що вимагають утриматися від здійснення визначених дій. Наприклад, не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим судовим рішенням (ст. 13 КПК).

Кримінальний процесуальний закон складається із статей, а статті – з норм. Окрема стаття може співпадати з нормою, а може складатися з декількох норм.

Норми кримінального процесуального права складаються з гіпотези, диспозиції, і санкції.

Гіпотеза – це умова, за наявності якої дана процесуальна норма підлягає застосуванню. Наприклад, у ч. 3 ст. 4 КПК передбачається: «У випадках відмови прокурора у погодженні клопотання слідчого до слідчого судді про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, проведення слідчих (розшукових) дій чи негласних слідчих (розшукових) дій слідчий має право звернутися до керівника органу досудового розслідування, який після вивчення клопотання за необхідності ініціює розгляд питань, порушених у ньому, перед прокурором вищого рівня, який протягом трьох днів погоджує відповідне клопотання або відмовляє у його погодженні». Тут гіпотеза виражена в самій нормі – відмова прокурора у погодженні клопотання слідчого до слідчого судді. Тільки за цієї умови слідчий має право звернутися до керівника слідчого органу.

У ряді випадків указівка на гіпотезу в самій нормі відсутня, але вона виводиться зі змісту норми. Так, згідно ст. 20 КПК підозрюваний, обвинувачений має право на захист. Тут гіпотеза не зазначена. Вона припускається. Слід розуміти, що згадане право з'являється в особи у випадку притягнення його як підозрюваного (визнання його обвинуваченим).

Диспозиція представляє собою ту частину норми, де виражений припис, правило поведінки, що містяться в ній.

Відхилення від провадження, передбаченого диспозицією правової норми, спричиняє застосування санкції.

Санкція – частина норми, у якій зазначені примусові заходи, що застосовуються у випадку порушення встановленого кримінальною процесуальною нормою обов'язку. Разом з тим, у точному розумінні цього слова, санкцією варто іменувати лише закладену в юридичній формі можливість (погрозу) примусу щодо зобов'язаної особи на випадок невиконання нею обов'язку.

Застосування санкції представляє собою кримінальну процесуальну відповідальність зобов'язаного учасника в негативній формі. Санкцією визначаються міра та характер відповідальності, окреслюються її межі. Вона забезпечує виконання учасниками процесу своїх обов'язків, усуває порушення закону, якщо вони були допущені, сприяє досягненню завдань кримінального судочинства.

Санкція може міститися в самій нормі. У цьому випадку санкція носить індивідуально-визначений характер. Вона встановлюється за конкретний вид порушень, передбачених у цій же нормі або у окремій іншій. Наприклад, відповідно до ч.1 ст. 133 КПК: «Слідчий, прокурор під час досудового розслідування має право викликати підозрюваного, свідка, потерпілого або іншого учасника кримінального провадження…». Це диспозиція. Санкція за порушення вказаної норми передбачена у ч. 1 ст. 139 КПК: «Якщо підозрюваний, обвинувачений, свідок, потерпілий, цивільний відповідач… не з’явився без поважних причин або не повідомив про причини свого неприбуття, на нього накладається грошове стягнення у розмірі: від 0,25 до 0,5 розміру мінімальної заробітної плати…».

Разом з тим, у кримінальному процесуальному законодавстві є загальні санкції, що застосовуються за порушення різних норм і викладені в окремих самостійних нормах кримінального процесуального закону. Так, згідно п.7 ч.2 ст. 36 КПК, прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування уповноважений скасовувати незаконні і необґрунтовані постанови слідчих.

Скасування прокурором зазначених постанов представляє собою різновид загальної санкції, що може бути застосована за порушення різних норм, які регулюють винесення постанов у стадії досудового розслідування.

Більшість санкцій передбачає заходи кримінальної процесуальної відповідальності, тобто заходи забезпечення кримінального провадження, які застосовуються за невиконання учасником провадження своїх обов'язків.

У структурі кримінальних процесуальних норм існують також санкції, що вказують на заходи кримінальної або адміністративної відповідальності за порушення процесуальних обов'язків.

Так, ч. 1 ст. 67 КПК України вказує: «За завідомо неправдиві показання слідчому, прокурору, слідчому судді чи суду або за відмову від давання показань слідчому, прокурору, слідчому судді чи суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом, свідок несе кримінальну відповідальність».

На відміну від попереднього КПК, у Кодексі 2012 року не вказуються номери статей Кримінального кодексу чи Кодексу про адміністративні правопорушення, якими передбачена відповідальність за певні діяння. Це виправдано з погляду на «бурхливе» законодавство, що докорінно змінюється в останні роки. Проте це не дуже зручно для правозастосовців, яким доведеться відшукувати необхідну статтю в одному з кодексів. Так, за відмову від давання показань та за завідомо неправдиві показання свідок несе відповідальність за ст. 384 та 385 КК України.

У ч. 2 статті 67 КПК взагалі не йде мова про вид відповідальності: «За злісне ухилення від явки до слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду свідок несе відповідальність, встановлену законом». За такі дії свідок може бути притягнутий до адміністративної відповідальності за ст.ст. 185-3 або 185-4 в залежності від суб’єкта, який здійснював виклик.

Для норм кримінального процесуального права характерна перевага в їх структурі відновлювальних санкцій у вигляді скасування незаконного процесуального рішення, примусового виконання обов'язку. Однак, поряд з ними можуть мати місце і штрафні (каральні) санкції, у вигляді, наприклад, накладення грошового стягнення на свідка і зміни запобіжного заходу на більш суворий підозрюваному, обвинуваченому.

Розуміння структури кримінальної процесуальної норми має значення для її з'ясування і правильного застосування.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 35.170.64.36 (0.005 с.)