Особливості реалізації принципів кримінального процесу в стадії досудового розслідування.

 

 

1. Форми досудового розслідування, строки їх провадження.

Дізнання - це регульована нормами кримінально-процесуального права діяльність спеціально уповноважених державних органів, яка здійснюється оперативно-розшуковими і процесуальними засобами під наглядом прокурора і суду з метою виявлення, попередження, запобігання і розкриття злочинів.

Органи дізнання – це органи оперативно-розшукової діяльності та адміністративної юрисдикції, які наділені правом провадження кримінально-процесуальних дій.

Про виявлений злочин і розпочате дізнання орган дізнання негайно повідомляє прокурора.

Строки провадження дізнання:

• по справах про тяжкі або особливо тяжкі злочини – не більше 10 днів з моменту порушення справи
• по справах про злочини, що не є тяжкими або особливо тяжкими – не більше 10 днів, починаючи з моменту встановлення особи, яка вчинила злочин
• у разі обрання до підозрюваного одного з передбачених запобіжних заходів – не більше 5 діб з моменту обрання запобіжного заходу.

Протягом зазначених строків органи дізнання проводять невідкладні слідчі дії: огляд, обшук, виїмку, освідування, допит підозрюваного, допит потерпілого, свідків, інші слідчі та процесуальні дії.

Форми закінчення дізнання:

• передача справи слідчому
• закриття справи.

Досудове слідство - це процесуальна діяльність, яку провадять уповноважені на це посадові особи - слідчі у суворій відповідності до кримінально-процесуального закону і яка спрямована на встановлення та викриття винуватих осіб, на з'ясування причин і умов, що сприяли вчиненню злочинів і на виконання інших завдань кримінального судочинства.

Система органів досудового слідства:

• слідчі прокуратури
• слідчі органів внутрішні з справ
• слідчі податкової міліції
• слідчі органів безпеки.

До строків досудового слідства зараховують час із моменту:

• порушення кримінальної справи;

• встановлення органом дізнання особи, яка вчинила злочин, до моменту прийняття у справі кінцевого рішення.

Досудове слідство має бути закінчено протягом 2 місяців. Однак за наявності відповідних підстав його може бути продовжено:

— до 3 місяців — районним, міським (і прирівняним до них) прокурором у разі неможливості закінчити розслідування;

— до 6 місяців — обласним (і прирівняним до нього) прокурором в особливо складних справах;

— далі продовжувати строк досудового слідства можуть лише Генеральний прокурор України або його заступники у виняткових випадках (в межах строків давності притягнення до кримінальної відповідальності).

При поверненні судом справи для провадження додаткового розслідування, а також відновленні закритої справи строк додаткового слідства встановлює прокурор, який здійснює нагляд за слідством, в межах одного місяця з моменту прийняття справи до провадження. Надалі зазначений строк продовжують на загальних підставах.

Форми закінчення досудового слідства:

• складання обвинувального висновку
• закриття справи
• направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру.

 

1. Поняття та види підслідності кримінальних справ.

Підслідність — це сукупність встановлених законом ознак кримінальної справи, згідно з якими вона належить до провадження того чи іншого органу досудового слідства.

Види підслідності:

1) предметна (родова) – розмежовує компетенцію органів досудового слідства шляхом визначення залежно від кваліфікації злочину, хто з них буде проводити досудове слідство;

2) персональна (спеціальна, суб'єктна) — визначається характеристиками суб'єкта злочину;

3) підслідність за зв 'язком справ — застосовується тоді, коли розслідування однієї чи кількох справ пов’язане із розслідуванням іншої справи. Наприклад, підслідність за зв’язком справ застосовується при розслідуванні кримінальної справи, в якій в одне провадження об’єднано справи з обвинувачення декількох осіб – співучасників вчинення одного чи кількох злочинів або з обвинувачення однієї особи у вчиненні кількох злочинів;

4) альтернативна підслідність – означає, що досудове слідство розслідує той орган, який виявив злочин і порушив у зв'язку з цим кримінальну справу;

5) територіальна підслідність - визначає, слідчий якого саме адміністративного району (області) повинен розслідувати кримінальну справу. Досудове слідство провадять у тому районі, де вчинено злочин. Однак якщо місце вчинення злочину невідоме, а також з метою найбільш повного і швидкого його розслідування, слідство може провадитися за місцем:

• виявлення злочину або

• перебування підозрюваного, обвинуваченого або

• перебування більшості свідків.

У слідчій практиці іноді виникають суперечки щодо того, слідчий якої саме адміністративно-територіальної одиниці повинен здійснювати розслідування справи. Такі спори розв'язують:

— у межах одного району — районний прокурор;

— у межах області — обласний прокурор;

— якщо справу порушено в кількох районах або містах різних областей — Генеральний прокурор або його заступник;

6) виключна (імперативна) підслідність — згідно з її правилами орган, який здійснюватиме досудове слідство, визначає своїм рішенням відповідний прокурор.

1. Суб’єкти процесуальної діяльності, які беруть участь у стадії досудового розслідування. Їх визнання і залучення.

Залежно від того, яку функцію виконують учасники під час досудового слідства, їх можна поділити на такі групи.

1. Учасники, які виконують функцію кримінального переслідування:

• орган дізнання і особа, що провадить дізнання, — шляхом провадження слідчих і розшукових дій, застосування заходів процесуального примусу стосовно особи, щодо якої порушено кримінальну справу, та підозрюваного;

• орган досудового слідства (слідчий) — шляхом провадження слідчих дій та застосування заходів процесуального примусу стосовно особи, щодо якої порушено кримінальну справу, підозрюваного та обвинуваченого;

• прокурор (за умови, що він, користуючись повноваженнями слідчого, провадить досудове слідство);

• потерпілий і його представник — шляхом заявлення клопотань про провадження слідчих дій і застосування заходів процесуального примусу стосовно особи, щодо якої порушено кримінальну справу, підозрюваного та обвинуваченого;

• цивільний позивач і його представник — шляхом заявлення до обвинуваченого цивільного позову про відшкодування завданої злочином шкоди.

2. Учасники, які виконують функцію захисту:

• підозрюваний — захищається від підозри у вчиненні злочину,сформульованої в протоколі затримання або в постанові про обрання запобіжного заходу до пред'явлення обвинувачення;

• обвинувачений — захищається від обвинувачення, сформульованого в постанові про притягнення як обвинуваченого;

• захисник — надає правову допомогу обвинуваченому (підозрюваному) у здійсненні ним захисту від обвинувачення (підозри);

• цивільний відповідач — захищається від заявленого цивільного позову;

• представник цивільного відповідача — надає правову допомогу цивільному відповідачеві у здійсненні ним захисту від цивільного позову.

3. Учасники, які виконують допоміжну функцію. У літературі їх розглядають як таких, що не мають особистого інтересу в кримінальній справі. Зважаючи на те, що цим учасникам присвячено багато теоретичних праць загального характеру, назвемо тільки тих,які індивідуалізують стадію досудового слідства: поняті; статисти;особи, в яких провадять обшук; учасники виїмки поштово-телеграфної кореспонденції; учасники відтворення обстановки та обставин події злочину; учасники освідування.

4. Суддя місцевого суду, який виконує функцію арбітра при вирішенні питань про:

• застосування запобіжного заходу, пов'язаного із позбавленням свободи, — взяття під варту;

• поміщення обвинуваченого до відповідного медичного закладу,якщо при проведенні судово-медичної або судово-психіатричної експертизи виникає необхідність тривалого спостереження за ним або дослідження його;

• провадження слідчих дій, пов'язаних із проникненням до житла чи іншого володіння особи (огляду, обшуку, примусової виїмки).

5. Голова апеляційного суду, який виконує функцію арбітра при вирішенні питання про: накладення арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв'язку.

Для врегулювання відносин між сторонами обвинувачення і захисту та арбітра (суду) застосовують змагальний метод правового регулювання.

 

1. Груповий (бригадний) метод досудового слідства у кримінальних справах.

На підставі КПК розслідування особливо складних справ може доручатися декільком слідчим. Про це необхідно зазначити у постанові про порушення кримінальної справи або винести окрему постанову. Один із цих слідчих призначається старшим, він приймає справу до свого провадження і безпосередньо керує діями інших слідчих.

Постанова про призначення у справі декількох слідчих оголошується обвинуваченому та іншим учасникам процесу.

Створити групу слідчих мають право начальники слідчих підрозділів відповідних міністерств та відомств і прокурор. Останній має право доручити розслідування справи слідчим із різних відомств та з різних адміністративно-територіальних одиниць.

Керівництво групою слідчих полягає у плануванні розслідування, у розподілі роботи між слідчими, в організації обміном інформації. Робота між слідчими групи розподіляється залежно від версій, кількості епізодів і обвинувачених, території, на якій вчинювалися злочини.

Старший слідчої групи відповідає за розслідування справи у цілому. Він бере участь у провадженні найбільш важливих слідчих дій або проводить їх сам, приймає найважливіші рішення У справі, зокрема порушує клопотання про продовження строку досудового слідства й тримання обвинуваченого під вартою, складає і підписує обвинувальний висновок чи постанову про закриття кримінальної справи.

Слідчий, який входить до складу слідчої групи, не втрачає процесуальної самостійності, із розслідуваних ним епізодів він приймає самостійні рішення. При незгоді його з вказівками старшого групи питання вирішує прокурор або начальник слідчого підрозділу.

Розслідуванням складних, багатоепізодних, з великим обсягом процесуальних і оперативно-розшукових дій кримінальних справ займаються слідчо-оперативні групи, до складу яких, крім слідчих, входять працівники інших служб органів внутрішніх справ і безпеки (оперуповноважені, дільничні інспектори, експерти та ін.).

Про створення слідчо-оперативних груп постанова не виноситься, видається наказ відповідним керівником відомства.

 

1. Взаємодія слідчого з органами дізнання.

Взаємодія слідчого її органу дізнання - це базована на законах і відомчих нормативних актах спільна, узгоджена діяльність, яка спрямована на вирішення завдань кримінального судочинства при керівній і організаційній ролі слідчого та чіткій розмежованості їх компетенції.

Залежно від характеру злочину взаємодія може бути епізодичною і тривалою. Епізодична взаємодія передбачає виконання органом дізнання разових вказівок, доручень про проведення окремих слідчих дій або розшукових заходів. Коли щодо справи виникає необхідність спільно вирішити низку питань, взаємодія здійснюється протягом тривалого часу і, як правило, організовується з початку розслідування (створення слідчо-оперативних груп).

Взаємодія слідчого й органу дізнання має теоретичні і правові підстави.

Теоретичними підставами є: спільні завдання для органів дізнання і досудового слідства, однакова юридична сила процесуальних актів органів дізнання і досудового слідства, необхідність використання можливостей органів дізнання і досудового слідства.

Фундаментом взаємодії органів дізнання і досудового слідства є норми кримінально-процесуального закону, якими встановлені спільні для них завдання.

Для розуміння суті теоретичних підстав взаємодії органів досудового слідства і дізнання важливо з'ясувати, чому слідчі мають право доручати органам дізнання провадження слідчих дій. розвиток кримінально-процесуального законодавства свідчить про те, що процесуальні акти органів дізнання і досудового слідства мають однакову юридичну силу. Тому слідчий має право давати органам дізнання доручення про виконання слідчих дій. Слідчий уповноважений проводити тільки процесуальні і розшукові дії. Органи дізнання уповноважені проводити оперативно-розшукові заходи.

Крім теоретичних підстав, велике значення мають і правові підстави.

Виконуючи доручення і вказівки, органи дізнання вступають у взаємодію з тим слідчим, у провадженні якого знаходиться кримінальна справа. З цього випливає, що під правовими підставами взаємодії органів дізнання і досудового слідства слід розуміти вимогу закону і підзаконних актів, які визначають завдання і порядок взаємодії, її організацію, права і обов'язки органу дізнання і слідчого.

Взаємодія слідчого з органом дізнання здійснюється в процесуальних (правових) і не процесуальних (організаційних) формах.

До процесуальних форм взаємодії належать: виконання органом дізнання доручень і вказівок слідчого щодо проведення слідчих дій та оперативно-розшукових заходів (ч. 3 ст. 114 КПК), сприяння працівників органу дізнання слідчому в проведенні окремих слідчих дій і розшукових заходів, використання слідчим відомостей, одержаних органом дізнання в результаті оперативно-розшукової діяльності, для вирішення питання про порушення кримінальної справи (стадія порушення кримінальної справи), для прийняття певних процесуальних рішень під час розслідування кримінальних справ щодо проведення слідчих дій, обрання запобіжних заходів, розшуку обвинувачених і осіб, які вчинили злочини (стадія досудового розслідування).

До не процесуальних форм взаємодії слідчого з органом дізнання належать: спільний аналіз та оцінка оперативної обстановки й результатів роботи, узгоджене планування слідчих дій і оперативно-розшукових заходів, спільне використання науково-технічних засобів, криміналістичних та оперативно - довідкових обліків.

 

1. Використання науково-технічних засобів під час провадження досудового розслідування.

Згідно КПК при провадженні різних слідчих дій слідчий має право використовувати машинопис, звукозапис, стенографування, фотографування, кінозйомку та відеозапис.

Звукозапис може застосовуватися при допиті підозрюваного, обвинуваченого, свідка і потерпілого, очній ставці, пред'явленні для впізнання, відтворенні обстановки й обставин події та при проведенні інших слідчих дій під час досудового розслідування.

Якщо при проведенні слідчих дій застосовується звукозапис, про це повідомляються всі учасники слідчої дії до її початку. Повторення спеціально для звукозапису будь-якої частини слідчої дії під час її проведення не дозволяється.

Перед закінченням слідчої дії її учасники повністю прослуховують звукозапис. Висловлені ними зауваження і доповнення заносяться у фонограму.

Кінозйомка, відеозапис можуть застосовуватися при приведенні огляду, обшуку, відтворенні обстановки й обставин події та при проведенні інших слідчих дій.

Учасники слідчої дії повідомляються про застосування кінозйомки, відеозапису до початку цієї дії. Після зйомки, запису та виготовлення кінострічки, відеострічки їх демонструють всім учасникам слідчої дії, про що складається окремий протокол.

Згоду учасників слідчої дії на застосування звукозапису, кінозйомки чи відеозапису закон не передбачає, але про таке застосування їх треба повідомити із зазначенням у протоколі з тим, щоб вони психологічно підготувалися до цього і могли реалізувати своє право на ознайомлення з фонограмою, кінофільмом чи відеозаписом.

Якщо у протоколі слідчої дії чи судового засідання не вказано про те, що застосувалися звукозапис, кінозйомка чи відеозапис, то фонограма, кінострічка чи відеострічка не можуть зберігатися при справі і використовуватися при доказуванні.

Загальні правила допустимості застосування науково-технічних засобів під час провадження досудового слідства:

• застосування повинно бути передбачено законом
• застосовувати засоби можуть лише уповноважені на це особи
• результати застосування повинні об’єктивно відбивати зміст і перебіг слідчої дії
• у процесі застосування засобів не повинна принижуватися гідність учасників
• застосування повинно бути безпечним для життя і здоров'я учасників.

 

1. Процесуальні документи, що виносяться в стадії досудового розслідування.

Складання процесуальних документів є необхідною умовою провадження дізнання і досудового слідства. Процесуальні документи, незалежно від повноти їх регламентації у кримінально-процесуальному кодексі, повинні відповідати певним загальним вимогам, оскільки вони фіксують слідчі дії, які провадяться у передбаченій законом процесуальній формі. До таких вимог належать:

• відповідність процесуального документа тому законові, який передбачає його складання як за назвою та формою, так і за змістом;
• відповідність процесуального документа за своїм змістом фактичним обставинам, встановленим матеріалами справи;
• логічність, стислість і чіткість документа;
• грамотність і культура оформлення процесуального документа.

Під час досудового розслідування складаються процесуальні документи, які умовно можна поділити на обов'язкові (основні) і факультативні (допоміжні).

До обов'язкових процесуальних документів належать такі види документів, які з кожної кримінальної справи складає орган дізнання або слідчий. У них відображаються висновки з основних питань, які виникають під час дізнання і слідства, рішення про подальший рух справи, про виконання слідчих дій, фіксуються і закріплюються докази. Це постанови, протоколи і обвинувальний висновок.

Факультативними і ті види процесуальних документів, які залежно від конкретних обставин справи вчиненого злочину, особи обвинуваченого, зібраних матеріалів не завжди складаються з кожної кримінальної справи. Факультативні документи сприяють прийняттю правильних рішень слідчим і органом дізнання, забезпеченню прав учасників кримінального процесу, своєчасному і належному виконанню слідчих дій, збереженню речових доказів. Факультативні документи не можна розглядати як другорядні процесуальні документи, оскільки вони відіграють важливу роль у тих кримінальних справах, щодо яких, відповідно до закону, вони повинні складатися з урахуванням обставин справи. До факультативних документів належать: окреме доручення, доручення органу дізнання, заперечення проти вказівок прокурора тощо.

Значення складання процесуальних документів на стадії досудового розслідування зумовлене тим, що, ознайомлюючись із процесуальними документами закінченого досудового слідства, учасники процесу роблять висновки про всебічність, повноту та об'єктивність розслідування, ступінь забезпечення їх прав. На основі документів прокурор і суд можуть зробити висновок про неповноту розслідування, істотне порушення кримінально-процесуального закону й повернути справу на додаткове розслідування.

 

1. Оскарження дій слідчого й особи, яка провадить дізнання.

Дії і постанови органів дізнання можуть бути оскаржені прокуророві, а постанова про закриття справи - також і до суду. В разі надходження скарги прокурор зобов'язаний розглянути її протягом десяти днів і рішення щодо скарги повідомити скаржникові (ст. 110 КПК).

Дії слідчого можуть бути оскаржені прокуророві як безпосередньо, так і через слідчого. Скарги можуть бути як письмовими, так і усними. Усні скарги прокурор або слідчий заносять до протоколу. Слідчий зобов'язаний протягом доби направити прокуророві скаргу, що надійшла до нього, разом з своїм поясненням. Подача скарги не зупиняє виконання дії, яка оскаржується, коли це визнає за потрібне слідчий або прокурор (ст. 234 КПК).

Прокурор протягом трьох днів після одержання скарги зобов'язаний розв'язати її і повідомити про результати скаржника. Скаргу і копію постанови про результати розв'язання її приєднують до справи. Відмова у задоволенні скарги повинна бути мотивована. Рішення прокурора може бути оскаржене вищестоящому прокуророві (ст. 235 КПК).

Визнавши скаргу обґрунтованою, прокурор скасовує процесуальний акт слідчого, вживає заходів до усунення наслідків незаконних дій слідчого, встановлює порушення прав і законних інтересів скаржника, залежно від результатів перевірки скарги вирішує питання про покарання винних у незаконних діях.

Учасники процесу мають право оскаржити до суду постанову слідчого, органу дізнання, прокурора про відмову в порушенні кримінальної справи, постанову органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття кримінальної справи.

Скаргу на постанову прокурора, слідчого, органу дізнання про відмову в порушенні кримінальної справи розглядає суддя одноособово не пізніше десяти днів з дня її надходження до суду. Суддя витребує матеріали, на підставі яких було відмовлено в порушенні справи, знайомиться з ними і повідомляє прокурора та особу, яка подала скаргу, про час її розгляду. В разі необхідності суддя заслуховує пояснення особи, яка подала скаргу, розглянувши скаргу, суддя залежно від того, чи при відмові в порушенні справи були дотримані вимоги ст. 99 КПК, приймає одне з таких рішень:

1) скасовує постанову про відмову в порушенні справи і повертає матеріали для проведення додаткової перевірки

2) залишає скаргу без задоволення.

На постанову судді прокурор, особа, яка подала скаргу, протягом семи діб із дня її винесення може подати апеляцію до апеляційного суду. Копія постанови судді надсилається особі, яка винесла постанову, що була оскаржена, прокуророві та особі, яка подала скаргу (ст. 236-2 КПК).

Постанову районного, міського та прирівняного до них органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття кримінальної справи може оскаржити особою, інтересів якої вона стосується, або її представник до районного (міського) суду за місцем розташуванням органу або роботи посадової особи, яка винесла постанову, протягом семи днів із дня отримання її копії або повідомлення прокурора про залишення скарги на цю постанову без задоволення.

 

1. Судовий контроль і нагляд прокурора за дотриманням законів при проведенні досудового розслідування.

Здійснюючи нагляд за виконанням законів органами дізнання і досудового слідства, прокурор у межах своєї компетенції:

• вимагає від органів дізнання і досудового слідства для перевірки кримінальні справи, документи, матеріали та інші відомості про вчинені злочини, хід дізнання, досудового слідства і встановлення осіб, які вчинили злочини, перевіряє не менш як один раз на місяць виконання вимог закону про прийом, реєстрацію і вирішення заяв та повідомлень про вчинені або ті, що готуються, злочини;
• скасовує незаконні і необґрунтовані постанови слідчих та осіб, які провадять дізнання;
• дає письмові вказівки про розслідування злочинів, про обрання, зміну або скасування запобіжного заходу, кваліфікацію злочину, проведення окремих слідчих дій та розшук осіб, які вчинили злочин;
• дає вказівки про вжиття необхідних заходів для розкриття злочинів і виявлення осіб, які їх вчинили, повертає кримінальні справи органам досудового слідства зі своїми вказівками щодо провадження додаткового розслідування;
• вилучає від органа дізнання і передає слідчому будь-яку справу, передає справу від одного органа досудового слідства - іншому, а також від одного слідчого іншому з метою забезпечення найбільш повного і об'єктивного розслідування;
• усуває особу, яка провадить дізнання або слідчого від подальшого ведення дізнання або досудового слідства, якщо вони допустили порушення закону при розслідуванні справи (ст. 227 КПК).