Глава 33. Провадження у Верховному Суді України

Стаття 444. Перегляд судових рішень Верховним Судом України 1. Верховний Суд України переглядає судові рішення у кримінальних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

1. Верховний Суд України очолює цілісну систему судів загальної юрис­дикції. Положеннями ст. 38 Закону України від 7 липня 2010 року «Про су­доустрій і статус суддів» визначено компетенцію Верховного Суду України як найвищого судового органу у системі судів загальної юрисдикції, який: 1) переглядає справи з підстав неоднакового застосування судами (судом) ка­саційної інстанції однієї і тієї ж норми матеріального права у подібних право­відносинах у порядку, передбаченому процесуальним законом; 2) переглядає справи у разі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирі­шенні справи судом; 3) надає висновок про наявність чи відсутність у діяннях, в яких звинувачується Президент України, ознак державної зради або іншого злочину; вносить за зверненням Верховної Ради України письмове подання про неможливість виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров'я; 4) звертається до Конституційного Суду України щодо конституцій-ності законів, інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Кон­ституції та законів України.

2. Судові повноваження Верховний Суд України реалізує шляхом здійснен­ня правосуддя виключно з підстав та у порядку, визначеному процесуальними законами, а у кримінальному судочинстві - визначеному Кримінальним про­цесуальним кодексом України. Згідно з положеннями останнього провадження у Верховному Суді України є одним із видів судового провадження з перегляду судових рішень. Зокрема, до компетенції Верховного Суду України належить:

1) перегляд судових рішень у кримінальних справах, які набрали законної сили, з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї ж норми матеріального права щодо подібних суспільно небезпечних діянь (крім питань призначення покарання, звільнення від покарання та від кримі­нальної відповідальності), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень;

2) перегляд справ у разі встановлення міжнародною судовою устано­вою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

Верховний Суд України переглядає судові рішення у кримінальних спра­вах лише з наведених підстав та у порядку, визначеному главою 33 КПК. Зокре­ма, підстави для перегляду Верховним Судом України судових рішень у кри­мінальних справах, що набрали законної сили, особи, які мають право подати заяву до Верховного Суду України про перегляд судових рішень у кримінальних

.-. 911

справах, вимоги до самої заяви та строки її подання визначені у ст.ст. 444-447 КПК. Порядок допуску цих заяв до провадження Верховного Суду України встановлено в ст.ст. 450, 451 КПК, а порядок самого провадження у Верховно­му Суді України передбачено ст.ст. 452^58 КПК.

3. Слід мати на увазі, що відповідно до п. 11 Перехідних положень КПК Верховний Суд України переглядатиме справи у порядку, передбаченому КПК. якщо вони надійшли до суду з обвинувальним висновком, постановою про за­стосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, постано­вою про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності після набрання чинності КПК. В ін­ших випадках Верховний Суд України розглядатиме справи у порядку, який діяв до набрання чинності коментованим КПК, тобто у порядку, передбаченому Кримінально-процесуальним кодексом України 1960 р.

Стаття 445. Підстави для перегляду судових рішень Верховним Су­дом України

1. Підставами для перегляду судових рішень Верховним Судом Украї­ни, що набрали законної сили, є:

1) неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм закону України про кримінальну відповідальність щодо поді­бних суспільно небезпечних діянь (крім питань призначення покарання, звільнення від покарання та від кримінальної відповідальності), що по­тягло ухвалення різних за змістом судових рішень;

2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при ви­рішенні справи судом.

2. Перегляд судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 2 части­ни першої цієї статті, з метою застосувати закон про більш тяжке кримі­нальне правопорушення або збільшити обсяг обвинувачення чи з інших підстав погіршити становище засудженого, а також виправдувального ви­року, ухвали чи постанови про закриття справи не допускається.

1. Статтею 445 КПК передбачено дві підстави перегляду судових рішень, що набрали законної сили, Верховним Судом України:

перша підстава - неоднакове застосування судом касаційної інстанції од­них і тих самих норм закону України про кримінальну відповідальність (Кри­мінальний кодекс України та закон України про кримінальні проступки) щодо подібних суспільно небезпечних діянь (крім питань призначення покарання, звільнення від покарання та від кримінальної відповідальності), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень;

друга підстава - встановлення міжнародною судовою установою, юрис­дикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

2. Заява про перегляд судового рішення у кримінальних справах із підста­ви неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь (крім питань призначення покарання, звільнення від покарання та від кримінальної відповідаль­ності), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень, може бути подана за сукупності таких умов: а) наявності такого, що набрало законної сили, судового рішення (вироку, ухвали), крім ухвал суду касаційної інстанції, які не перешкоджа­ють провадженню у справі; б) судом касаційної інстанції при розгляді двох або більше справ неоднаково застосовано одні й ті самі норми закону України про кри­мінальну відповідальність; в) справи стосуються подібних суспільно небезпечних діянь; г) ухвалено різні за змістом судові рішення судом касаційної інстанції (п. 5 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2011 р. № 15 «Про судову практику застосування ст. 400-11 -400-18 Кримінально-процесуального кодексу України»).

3. При цьому неоднакове застосування одних і тих самих норм закону України про кримінальну відповідальність полягає:

- у різному тлумаченні судом касаційної інстанції змісту і сутності його норм, що призвело до різних висновків про кваліфікацію суспільно небезпеч­ного діяння, про наявність чи відсутність складу кримінального правопорушен­ня (злочину, кримінального проступку);

- у різному застосуванні правил конкуренції правових норм при вирішен­ні колізій між ними з урахуванням юридичної сили цих правових норм, а також їх дії у часі, просторі та за колом осіб, тобто різне незастосування закону Укра­їни про кримінальну відповідальність, який підлягав застосуванню;

- у різному визначенні предмета регулювання правових норм, зокрема, застосуванні різних правових норм для регулювання одних і тих самих право­відносин або поширенні дії норми на певні правовідносини в одних випадках і незастосуванні цієї самої норми до аналогічних відносин в інших випадках, тобто різне застосування кримінального закону, який не підлягав застосуванню.

Під подібними суспільно небезпечними діяннями слід розуміти діяння, в яких ознаки складу кримінального правопорушення (злочину, кримінального проступку) є тотожними (ідентичними). Втім не є подібними суспільно небез­печні діяння, якщо, наприклад, в одному випадку між співучасниками мала місце попередня змова на вчинення умисного вбивства потерпілого, а в іншому випадку такої змови не було, і дії особи щодо позбавлення життя потерпілого мали характер ексцесу виконавця, оскільки виходили за межі домовленості з іншим співучасником та не охоплювалися його умислом.

Під ухваленням різних за змістом судових рішень слід розуміти неоднакові за правовими висновками рішення касаційного суду в двох або більше кримінальних справах, предметом розгляду яких були подібні суспільно небезпечні діяння за кон­кретно визначеними нормами закону України про кримінальну відповідальність.

4. Водночас, не може бути підставою для перегляду Верховним Судом України судових рішень, що набрали законної сили, неоднакове застосування

-913

судом касаційної інстанції одних і тих самих норм кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень, якщо у заяві про перегляд судового рішення на цій підставі йдеться про питання призначення покарання, звільнення від покарання та від кримінальної відповідальності. Так, колегія суддів Вищого спеціалізова­ного суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відмовила 3. у до­пуску кримінальної справи до провадження Верховного Суду України, оскільки заявник вказував на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм кримінального закону при призначенні покарання, зокрема, за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України (ухвала колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 квітня 2012 р. № 5-6027зп11). 5. Слід зазначити, що питання розмежування поняття «неоднакового засто­сування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм закону України про кримінальну відповідальність» із поняттям «призначення покарання, звільнення від покарання та від кримінальної відповідальності», яке здійснюється на під­ставі цих норм, є вельми дискусійним як у науковому колі, так і серед практиків. Буквальне тлумачення п. 1 ч. 1 ст. 445 КПК дозволяє констатувати, що не може бути підставою для перегляду Верховним Судом України судових рішень, що набрали законної сили, неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм закону України про кримінальну відповідальність, коли йдеться про питання призначення покарання, звільнення від покарання та від кри­мінальної відповідальності взагалі, а не лише щодо виду та розміру кримінально­го покарання. Зазначимо, що структурно кримінальне право України поділяється на інститути, серед яких виокремлюють інститути призначення покарання, звіль­нення від покарання та звільнення від кримінальної відповідальності, які охоплю­ють норми як Загальної, так і Особливої частин КК. У цьому контексті слушною є думка тих вчених, які визначають інститут призначення покарання як внутрішньо­галузеве, комплексне утворення, що об'єднує кримінально-правові субінститути, які спільно забезпечують відносно цілісне, завершене регулювання передумов, підстав, меж і порядку обрання міри покарання особі, визнаної винною у вчи­ненні злочину. Слід зазначити, що суть призначення покарання полягає в тому, що особі, яка вчинила злочин (кілька злочинів), суд, керуючись положеннями КК і КПК, не вбачаючи законних підстав для звільнення цієї особи від кримінальної відповідальності чи від покарання, призначає в обвинувальному вироку конкрет­ну міру покарання (вид та, як правило, розмір основного, а у відповідних випадках - і додаткового покарання). При цьому необхідно мати на увазі, що, незважаючи на визначальну роль санкції у призначенні покарання, вона не завжди дає повне (вичерпне) уявлення про покарання, яке може бути призначене винній особі. За­конодавчо визначені межі призначення покарання і санкція норми Особливої час­тини КК - поняття, що не збігаються. Наприклад, інколи санкція статті (частини статті) Особливої частини КК не містить вказівки на мінімальну (нижню) межу основного або додаткового покарання. У такому випадку вказана межа визнача-

єт*ся тією статтею Загальної частини КК, яка регламентує відповідний вид пока­рання, і дорівнює мінімальній межі такого покарання (скажімо, відповідно до ч. 2 ст. 63 КК для позбавлення волі на певний строк - це один рік).

Крім того, із коментованої статті випливає, що не може бути підставою для подання заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України згідно з п. 1 ч. 1 ст. 445 КПК й неоднакове застосування норм процесуального права. Так, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду ци­вільних і кримінальних справ відмовила захисникам засудженого Б. у допуску до провадження у Верховному Суді України кримінальної справи стосовно Б., оскільки вони вказували на неоднакове застосування норм процесуального пра­ва (застосування працівниками міліції несанкціонованих судом технічних засо­бів одержання інформації), що не може бути підставою для перегляду справи Верховним Судом України (Ухвала колегії суддів судової палати у криміналь­них справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кри­мінальних справ від 28 березня 2012 Р. у справі № 5-3411 зп 1 1).

6. Іншою підставою для перегляду Верховним Судом України судових рішень, що набрали законної сили, за ч. 2 ст. 445 КПК є встановлення між­народною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом. З наведеного вбачається, що у разі ухвалення Європейським судом з прав людини рішення про порушення Україною положень Конвенції про захист прав людини та осно­воположних свобод і за умови невстановлення при цьому жодних порушень судами України вимог закону, які б ставили під сумнів законність і обгрунто­ваність ухваленого останніми рішення, заявникові має бути відмовлено у до­пуску справи до провадження у Верховному Суді України для перегляду такого судового рішення.

Слід зазначити, що на сьогодні відповідно до чинного законодавства міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, є Європейський суд з прав людини, створений згідно зі ст. 19 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 p., ра­тифікованої Законом України від 17 липня 1997 р. «Про ратифікацію Кон­венції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 p., Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набула чинності для України 11 вересня 1997 р. (момент здачі ратифікаційної грамоти Гене­ральному секретарю Ради Європи). Інші ж - Комітет ООН з прав людини,'

1 Комітет ООН з прав людини, створений на підставі резолюції Генеральної Асамблеї ООН 2200А (XXI) від 16 грудня 1966 p., що уповноважений приймати та роз­глядати повідомлення від осіб чи груп осіб про порушення прав, передбачених Міжна­родним пактом про громадянські та політичні права 1966 p., відповідно до ст. 1 Факуль­тативного протоколу до цього Пакту, визнаного Постановою Верховної Ради УРСР від 25 грудня 1990 р. «Про приєднання Української Радянської Соціалістичної Республіки до Факультативного протоколу до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права».

Комітет ООН проти катувань², Комітет ООН з ліквідації расової дискримінації³, Комітет ООН з ліквідації дискримінації щодо жінок⁴ тощо -визнаються в міжнародному праві так званими «квазісудовими установа­ми», а тому їх рішення не можуть бути підставою для перегляду.

7. Перегляд судових рішень у кримінальних справах, що набрали закон­ної сили, на підставі встановлення міжнародною судовою установою або орга­ном міжнародних організацій, юрисдикція яких визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом з метою за­стосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або збіль­шення обсягу обвинувачення чи з інших підстав може погіршити становище засудженого, а також стосовно виправдувального вироку, ухвали чи постанови про закриття провадження у кримінальній справі не допускається.

Таке застереження законодавця зумовлене низкою конституційних поло­жень, необхідністю встановлення винуватості особи, а також індивідуалізації покарання при його призначенні виключно національними судами в межах та у порядку, встановленому вітчизняним законом.

Стаття 446. Право на звернення про перегляд судових рішень Верхо­вним Судом України

Особи, визначені у статті 425 цього Кодексу, мають право подати заяву про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 445 цього Кодексу, після його перегляду в касаційному порядку.

2 Комітет ООН проти катувань, створений згідно з Конвенцією ООН проти ка­тувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів пово­дження і покарання 1984 p., визнаною Указом Президії Верховної Ради УРСР від 26 січня 1987 p., що є чинним на території України відповідно до Закону України від 12 верес­ня 1991 р. «Про правонаступництво України», Законом України від 5 листопада 1998 р.

«Про зняття застережень України до Конвенції проти катувань та інших жорстоких, не­людських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання». Україна повністю визнала на своїй території дію ст. 22 цієї Конвенції щодо визнання компетенції Комітету проти катувань одержувати та розглядати індивідуальні скарги осіб на пору­шення прав, передбачених Конвенцією.

3 Комітет ООН з ліквідації расової дискримінації, уповноважений приймати та розглядати повідомлення від осіб чи груп осіб щодо порушення прав, передбачених Між­народною конвенцією про ліквідацію всіх форм расової дискримінації 1966 року, відпо­відно до ст. 14 Конвенції. Конвенція набула чинності для УРСР 7 квітня 1969 р. та діє на території України відповідно до положень Закону України від 12 вересня 1991 р. «Про правонаступництво України».

4 Комітет ООН:.; ліквідації дискримінації щодо жінок, уповноважений прийма­ти та розглядати повідомлення від осіб чи груп осіб про порушення прав, передбачених Конвенцією про ліквідацію усіх форм дискримінації щодо жінок, відповідно до ст.ст. 1 та 2 Факультативного протоколу до Конвенції, ратифікованого Законом України від 5 червня 2003 р. «Про ратифікацію Факультативного протоколу до Конвенції про ліквідацію усіх форм дискримінації щодо жінок».

2. Заяву про перегляд судового рішення j підстави, передбаченої пунк-іом 2 частини першої статті 445 цього Кодексу, вправі подати особа, на користь якої ухвалено рішення міжнародною судовою установою, юрис­дикція якої визнана Україною.