Проведення експертизи щодо законності віднесення інформації у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної

-1045

безпеки та охорони правопорядку до державної таємниці, зміни ступеня се­кретності цім інформації та її розсекречування, підготовка висновку щодо завданої національній безпеці України шкоди у разі розголошення секрет­ної інформації чи втрати матеріальних носіїв такої інформації здійсним і ь-ся посадовою особою, на яку покладено виконання функцій державного експерта з питань таємниць відповідно до закону у сфері державної гаем-ниці. У такому разі на зазначену особу поширюються обов'язки і права, які цим Кодексом передбачено для експертів.

Якщо під час проведення експертизи використовуються методики, технології чи інформація, що містить охоронювану державою таємницю, в описовій частині висновку експертизи ці відомості не зазначаються.

1. Названі у ч. 1 ст. 518 КПК особливості проведення експертиз з питань державної таємниці у кримінальному провадженні, яке містить державну таєм­ницю, стосуються предмета, об'єктів, суб'єктів та методик проведення таких експертиз. Предметом експертиз з питань державної таємниці є відомості, котрі відносяться чи можуть відноситися до державної таємниці. Об'єктами такої експертизи можуть виступати будь-які матеріальні носії інформації - матері­альні об'єкти, в тому числі фізичні поля, в яких відомості, що становлять або можуть становити державну таємницю, відображені у вигляді текстів, знаків, символів, образів, сигналів, технічних рішень, процесів тощо.

Положення ч. 1 ст. 518 КПК стосовно того, що проведення експертиз з пи­тань державної таємниці покладається на посадових осіб, які виконують функ­ції державного експерта з питань таємниць відповідно до закону у сфері дер­жавної таємниці і що у такому разі на зазначених осіб поширюються обов'язки і права, які КПК передбачено для експертів, полягає в тому, що вони мають усю сукупність прав, обов'язків і несуть встановлену законом кримінальну, ад­міністративну чи дисциплінарну відповідальність; оскільки державні експерти з питань таємниць не є співробітниками судових експертних установ, то ви­ходячи зі змісту ст. 7 Закону України «Про судову експертизу», вони можуть здійснювати судово-експертну діяльність: на підприємницьких засадах на під­ставі спеціального дозволу (ліцензії, яка видається в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України) або як громадяни за разовими договорами. Дер­жавні експерти з питань таємниць відповідно до Закону України «Про судову експертизу» повинні мати вищу освіту; пройти підготовку в державних спеці­алізованих установах і отримати кваліфікацію експерта з певної спеціальності у порядку, передбаченому законом «Про судову експертизу"; бути атестовані відповідно до їх функцій та у порядку, визначеному наказом міністра юстиції України від 9 серпня 2005 р. № 86/5 «Про затвердження Положення про екс­пертно-кваліфікаційні комісії та атестацію судових експертів».

Частиною 2 ст. 101 КПК встановлено, що у висновку експерта обов'язково повинно бути зазначено, що його попереджено про відповідальність за завідо-мо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання

поклідених на нього обов'язків. При цьому не визначені суб'єкти та процедура попередження. Досі суб'єктами призначення експертиз цього виду були ви­ключно слідчі. Тому оскільки експертиза з питань державної таємниці завжди проводиться не в експертній установі, слідчий, упевнившись в особі експер­та, зобов'язаний вручити йому копію постанови про призначення експертизи; роз'яснити обов'язки, права і відповідальність експерта, встановлені КПК; ви­конати інші дії, передбачені КПК України.

2. Відповідно до ст. 8 Закону України «Про судову експертизу» методи­ки проведення судових експертиз підлягають атестації та державній реєстрації в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 2 липня 2008 р. № 595 «Про затвердження Порядку атестації та державної реєстрації методик проведення судових експертиз». Це стосується й методик проведення експертиз щодо законності віднесення інформації у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопо­рядку до державної таємниці, зміни ступеня секретності цієї інформації та її розсекречування, висновку щодо завданої національній безпеці України шкоди у разі розголошення секретної інформації чи втрати матеріальних носіїв такої інформації.

Положення ч. 2 ст. 518 КПК стосовно того, що якщо під час проведен­ня експертизи використовуються методики, технології чи інформація, котрі містять охоронювану державою таємницю, в описовій частині висновку екс­пертизи ці відомості не зазначаються, виходячи з буквального тлумачення, не стосуються вступної і заключної частини висновку експерта, однак і в них не­доцільно викладати секретну інформацію. Також передбачене ст. 42 КПК право підозрюваного, обвинуваченого брати участь у проведенні процесуальних дій, застосовувати з додержанням вимог КПК технічні засоби при проведенні про­цесуальних дій, в яких вони беруть участь, одержувати копії процесуальних документів тощо повинно під час його реалізації забезпечувати виконання за­гальнодержавних та відомчих нормативних вимог стосовно охорони державної таємниці.

 

Глава 41. Кримінальне провадження на території дипломатичних представництв,

Консульських установ України, на повітряному, морському чи

річковому судні, що перебуває іа межами України під прапором або і

Розпізнавальним знаком України, якщо це судно приписано до порту,

Розташованого в Україні

Стаття 519. Службові особи, уповноважені на вчинення процесу­альних дій

1. Службовими особами, уповноваженими на вчинення процесуаль­них дій, є:

1) керівник дипломатичного представництва чи консульської устано­ви України - у разі вчинення кримінального правопорушення на терито­рії дипломатичного представництва чи консульської установи України за

кордоном;

2) капітан судна України - у разі вчинення кримінального право­порушення на повітряному, морському чи річковому судні, що перебуває за межами України під прапором або з розпізнавальним знаком України, якщо це судно приписано до порту, розташованого в Україні.

2. Керівник дипломатичного представництва чи консульської устано­ви України, капітан судна України зобов'язаний призначити іншу службо­ву особу, уповноважену на вчинення процесуальних дій, якщо він є потер­пілим внаслідок вчинення відповідного кримінального правопорушення.

3. Службові особи, які здійснювали процесуальні дії, залучаються як свідки до кримінального провадження після його продовження на терито­рії України. Вони зобов'язуються надавати пояснення слідчому, прокурору щодо проведених процесуальних дій.

1. Відповідно до ч. 2 ст. 4, що встановлює дію Кодексу у просторі, кри­мінальне процесуальне законодавство України застосовується при здійсненні провадження щодо кримінальних правопорушень, вчинених на території ди­пломатичного представництва чи консульської установи України за кордоном, на повітряному, морському чи річковому судні, що перебуває за межами Укра­їни під прапором або з розпізнавальним знаком України, якщо це судно припи­сано до порту, розташованому в Україні.

Дія Кримінального процесуального кодексу України поширюється на за­значені території та судна відповідно до КПК та міжнародних угод, що визна­чають їх правовий статус або встановлюють юрисдикцію держави приналеж­ності. Зокрема, Віденська конвенція про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 p., Віденська конвенція про консульські зносини від 24 квітня 1963 p., Конвенція про відкрите море від 29 квітня 1959 p., Конвенція про умови ре­єстрації суден від 7 лютого 1986 p., Конвенція про злочини та деякі інші дії, вчинені на борту повітряного судна від 14 вересня 1963 р. тощо.

Поширення дії кримінального процесуального законодавства на зазначені установи, судна зумовлює необхідність організації досудового розслідування у випадку вчинення на їх території кримінального правопорушення, в тому числі визначення суб'єктів, уповноважених його здійснювати.

2 Коментована стаття визначає коло суб'єктів, які відповідно до положень ч. 2 ст. 4 КПК уповноважені здійснювати провадження щодо кримінальних пра­вопорушень, вчинених на території дипломатичного представництва чи кон­сульської установи України за кордоном - це їх керівники, а на повітряному, морському чи річковому судні, що перебуває за межами України під прапором або з розпізнавальним знаком України, якщо це судно приписано до порту, роз­ташованого в Україні - їх капітани.

3. Дипломатичне представництво України є постійно діючою установою України за кордоном, що покликана підтримувати офіційні міждержавні відно­сини, здійснювати представництво України, захищати інтереси України, права та інтереси її громадян і юридичних осіб. Відповідно до п. 4 Положення про дипломатичне представництво України за кордоном, затвердженого Розпоря­дженням Президента України від 22 жовтня 1992 p., його главою може бути посол, посланник, або повірений у справах. Консульські установи України за кордоном - генеральні консульства, консульства, віце-консульства та консуль­ські агентства. Консульські установи очолюються відповідно генеральними консулами, консулами, віце-консулами, консульськими агентами.

Порядок державної реєстрації суден, їх приписки, підняття на них Дер­жавного прапору України, нанесення розпізнавальних знаків нашої держави регулюється Повітряним кодексом України, Кодексом торговельного мореплав­ства України та іншими нормативними актами у сфері транспорту. Зокрема, відповідно до ст. 33 Кодексу торговельного мореплавства України судно одер­жує право плавання під Державним прапором України з часу реєстрації його у Державному судновому реєстрі України або Судновій книзі України та свідо­цтва про одержання права плавання під цим прапором. Відповідно особи, яким згідно з чинним законодавством доручено керування повітряними суднами -їх командири, а морськими чи річковими суднами - їх капітани, уповноважені на проведення процесуальних дій у разі вчинення кримінального правопорушення на суднах, що перебувають за межами України і якими вони управляють.

4. Об'єктивність і неупередженість керівника дипломатичного представництва чи консульської установи України, капітана, командира судна України при вчиненні процесуальних дій є необхідною передумовою всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи. Тому КПК передбачає, що у випадку, якщо зазначе­ні особи є потерпілими внаслідок вчинення кримінального правопорушення, вони зобов язані призначити іншу службову особу, вповноважену на вчинення процесу­альних дій. Це можуть бути помічники або інші особи з начальницького складу екі­пажу. Прийняття такого рішення в межах компетенції органу досудового розсліду­вання повинно бути оформлено відповідно до вимог ст. 110 КПК шляхом прийняття постанови про призначення особи для вчинення процесуальних дій.

 

5. Частина 3 коментованої статті передбачає обов'язкове залучення ям свід­ків до участі у кримінальному провадженні осіб, що вчиняли процесуальні дії за межами території України. Необхідність їх допиту обумовлена потребою пе­ревірки допустимості доказів, отриманих цими особами під час вчинення про­цесуальних дій за межами території України, відповідно до вимог ст.ст. 86-88 КПК. Такий допит повинен бути проведений одразу після передачі матеріалів кримінального провадження до відповідного органу досудового розслідування на території України. Під час допиту в обов'язковому порядку з'ясовуються питання щодо обставини проведення процесуальних дій за межами України, отриманих результатів, а також питання, необхідні для з'ясування відповідно дост. 91 КПК.

Стаття 520. Процесуальні дії під час кримінального провадження на території дипломатичних представництв, консульських установ України, на повітряному, морському чи річковому судні, що перебуває за межами України під прапором або з розпізнавальним знаком України, якщо це суд­но приписано до порту, розташованого в Україні

1. Службові особи, передбачені частиною першою статті 519 цього Ко­дексу, зобов'язані негайно провести необхідні процесуальні дії після того, як із заяви, повідомлення, самостійного виявлення або з іншого джерела їм стали відомі обставини, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення на території дипломатичного представництва, консуль­ської установи України, на повітряному, морському чи річковому судні, що перебуває за межами України під прапором або з розпізнавальним знаком України, якщо це судно приписано до порту, розташованого в Україні.

2. Службові особи, передбачені частиною першою статті 519 цього Ко­дексу, уповноважені на:

1) застосування заходів забезпечення кримінального провадження у вигляді тимчасового вилучення майна, здійснення законного затримання особи в порядку, передбаченому цим Кодексом;

Проведення слідчих (розшукових) дій у вигляді обшуку житла чи іншого володіння особи і особистого обшуку без ухвали суду, огляду місця вчинення кримінального правопорушення в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Процесуальні дії під час кримінального провадження, що проводить­ся згідно з цією статтею, докладно описуються у відповідних процесуаль­них документах, а також фіксуються за допомогою технічних засобів фіксу­вання кримінального провадження, крім випадків, коли таке фіксування неможливе з технічних причин.

1. У разі отримання заяви, повідомлення, самостійного виявлення або встановлення з іншого джерела обставини, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення на території дипломатичного представництва,

консульської установи України, на повітряному, морському чи річковому судні, що перебуває за межами України під прапором або з розпізнавальним знаком України, якщо це судно приписано до порту, розташованого в Україні, службові особи, Передбачені ч. 1 ст. 519 КПК, зобов'язані негайно провести необхідні процесуальні дії: зафіксувати факт початку досудового розслідування відповід­но до вимог ст. 214 КПК та провести необхідні для вирішення завдань кримі­нального провадження дії, передбачені ч. 2 коментованої статті.

Відомості про кримінальне правопорушення, вчинене на морському чи річковому судні, що перебуває за межами України, та початок досудового роз­слідування вносяться до Єдиного реєстру досудових розслідувань при першій можливості, зокрема, після прибуття судна на територію України, встановлення зв'язку з органом досудового розслідування, прокурором, до компетенції якого відноситься внесення відомостей щодо виявленого злочину до Єдиного реє­стру досудових розслідувань.

2. Службові особи, перелічені в ч. 1 ст. 519 КПК, наділені правом тимчасо­вого вилучення майна в порядку, передбаченому ст.ст. 167-168 КПК, здійснен­ня законного затримання особи з дотриманням вимог ст.ст. 207 та 208 КПК, проведення слідчих (розшукових) дій - обшуку житла чи іншого володіння осо­би, особистого обшуку без ухвали суду в порядку, визначеному ст.ст. 223, 234 та 236 КПК, а також огляду місця вчинення кримінального правопорушення з дотриманням вимог ст. 237 КПК.

3. У КПК визначений вичерпний перелік процесуальних та слідчих дій, що можуть проводитися зазначеними службовими особами за межами терито­рії України, який не підлягає поширювальному тлумаченню. Проведення інших процесуальних та слідчих дій може бути розцінено як порушення законодав­ства, а докази, отримані під час їх проведення, недопустимими відповідно до ч. 1 ст. 86 КПК.

4. Фіксація фактів проведення процесуальних дій, наведених у ч. 2 ст. 520 КПК, здійснюється шляхом складання протоколу та додатків до нього з дотриманням вимог ст.ст. 103, 104, 105, 106, 107 та статей, що прямо регла­ментують порядок проведення цих дій (ст.ст. 167, 168, 207, 208, 223, 234, 236, 237 КПК) з обов'язковим використанням технічних засобів фіксування кримі­нального провадження. До причин, за яких фіксування за допомогою технічних засобів може не здійснюватись, слід віднести відсутність таких засобів на судні і неможливість їх отримання в законному порядку, їх несправність тощо.

С т а т т я 521. Строк звернення із клопотанням про арешт тимчасово вилученого майна

1. Клопотання прокурора про арешт тимчасово вилученого майна по­винно бути подане не пізніше наступного робочого дня після доставления на територію України особи, затриманої в дипломатичному представни­цтві, консульській установі, на судні України, інакше майно має бути не­гайно повернуто особі, в якої його було вилучено.

~- 1051

1. Відповідно до ст. 167 КПК тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного права володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення. Таке майно може бути вилучене під час здійснення уповноваженими особа­ми відповідно до ч. 2 ст. 520 КПК тимчасового вилучення майна, здійснення законного затримання особи, проведення обшуку житла чи іншого володіння особи, особистого обшуку без ухвали суду, огляду місця вчинення криміналь­ного правопорушення. За загальними правилами, встановленими ст. 169 та ч. 5 ст. 171 КПК, слідчий, прокурор або інша уповноважена особа не пізніше на­ступного робочого дня після тимчасового вилучення майна зобов'язані зверну­тися до слідчого судді з клопотанням про арешт майна або негайно повернути його особі, в якої воно було вилучено.

Коментована стаття встановлює виняток із зазначеного правила, яке поля­гає в тому, що службові особи, перелічені в ч. 1 ст. 519 КПК, зобов'язані одразу після прибуття на територію України, але не пізніше наступного робочого дня після доставления на територію України особи, затриманої в дипломатичному представництві, консульській установі, на судні України, передати відповідно­му прокурору матеріали кримінального провадження (документи, складені за результатами проведення процесуальних та слідчих дій) та тимчасове вилучене майно відповідно до вимог ст. 168 КПК.

2. Прокурор, що здійснює процесуальне керівництво досудовим розслі­дуванням, після отримання матеріалів кримінального провадження та тимча­сово вилученого майна, відповідно до вимог ст. 171 КПК має право звернутися до слідчого судді з клопотанням про арешт майна або відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 169 КПК винести постанову про повернення особі, в якої воно було вилуче­но, у разі, якщо він визнає таке вилучення безпідставним.

3. Недотримання прокурором термінів подання клопотання про арешт майна є підставою для обов'язкового повернення майна особі, в якої воно було вилучено. Таке повернення може здійснити сам прокурор або за його вказівкою слідчий, у провадженні якого знаходиться справа, чи особа, що здійснила ви­лучення, із складанням відповідного протоколу.

Стаття 522. Строк законного затримання особи

1. Керівник дипломатичного представництва чи консульської устано­ви України має право затримати особу на необхідний строк, але не більше ніж на сорок вісім годин, і зобов'язаний надати затриманій особі доступ до отримання правової допомоги.

Капітан судна України має право затримати особу на строк, необхід­ний для її доставления на територію України.

2. Службові особи, передбачені частиною першою цієї статті, зобов'язані забезпечити доставления затриманої особи до підрозділу ор­гану державної влади на території України, уповноваженого на тримання затриманих осіб, і повідомлення про факт законного затримання слідчому

1052.

органу досудового розслідування за місцем проведення досудового розслі­дування в Україні.

1. Загальний порядок затримання особи визначений ст.ст. 207, 208 КПК. Коментованою статтею, з урахуванням особливостей місця вчинення злочину та початку кримінального провадження, встановлені винятки з цього правила. Згідно з абзацом 1 ч. 1 коментованої статті максимальний строк, на який ке­рівник дипломатичного представництва чи консульської установи України має право затримати особу, становить сорок вісім годин. Цей термін обчислюється з дотриманням вимог ч. 2 і 6 ст. 115 КПК з моменту, коли особа через застосуван­ня сили або підкорення наказу змушена залишатися поряд із уповноваженою службовою особою чи в приміщенні, визначеному уповноваженою службовою особою.

2. На зазначених осіб покладається обов'язок надання затриманій особі доступу до отримання правової допомоги. Право на правову допомогу - це га­рантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обся­зі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права. Відповідно до рішення Конституційного Суду Укра­їни від 30 вересня 2009 р. у справі № 23-рп/2009 правова допомога є багато-аспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консульта­ції, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обви­нувачення тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати.

За обставин затримання особи керівником дипломатичного представни­цтва чи консульської установи України за межами нашої держави забезпечення доступу до правової допомоги може полягати у роз'ясненні ними такій особі прав підозрюваного, передбачених ст. 42 та положень ст. 20 і ч. 4 ст. 208 КПК, наданні можливості щодо визначення особи захисника, його повідомленні про факт затримання, забезпеченні зв'язку, зокрема телефонного, між затриманим і обраним захисником, за можливості їх зустрічі, наданні роз'яснень щодо по­ложень чинного кримінального процесуального законодавства та порядку здій­снення кримінального провадження в Україні та на підставі КПК України за її межами. У разі наявності об'єктивної можливості особи, визначені в абзаці 1 ч. 1 ст. 522 КПК, зобов'язані забезпечити участь обраного або призначеного захисника у кримінальному провадженні шляхом його повідомлення про факт затримання конкретної особи, місце її знаходження, час та місце проведення процесуальних та слідчих дій з цією особою, забезпеченні їх зустрічі.

3. Відповідно до положень ст. 211 КПК затримання особи без ухвали слідчого судді не може перевищувати семидесяти двох годин з моменту затри­мання. Водночас, знаходження судна за межами території України може бути об єктивною перешкодою щодо дотримання цього строку. Тому в абзаці 2 ч. 1 ст. 522 КПК передбачений ще один виняток з цього правила, який полягає у

"- 1053

 

праві командира повітряного судна, капітана річкового або морського судна України, що знаходяться за межами нашої держави, затримати особу на строк, необхідний для її доставления на територію України. В такому випадку строки затримання особи без ухвали суду не повинні перевищувати семидесяти двох годин з моменту доставления такої особи на територію України.

4. До закінчення визначених у цій статті строків затримання керівник ди­пломатичного представництва чи консульської установи України, капітан (ко­мандир) судна зобов'язаний вжити заходів щодо доставления затриманої особи до підрозділу органу державної влади на території України, уповноваженого на тримання затриманих осіб (відповідного ізолятору тимчасового тримання), повідомити орган досудового розслідування - Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки України, органів державного бюро розслідувань, до підслід­ності якого належить вчинений злочин та юрисдикція якого поширюється на територію місцезнаходження Міністерства закордонних справ України або порт реєстрації судна на території України, про факт законного затримання особи, яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, місце її знаходження та передати відповідні матеріали кримінального провадження для подальшого вирішення питання щодо обрання запобіжного заходу або звіль­нення такої особи.

Стаття 523. Місце проведення досудового розслідування кримі­нальних правопорушень, вчинених на території дипломатичних представ­ництв, консульських установ, суден України

1. Досудове розслідування кримінального правопорушення, вчинено­го на території дипломатичного представництва чи консульської установи України за кордоном, здійснюється слідчим органу досудового розсліду­вання, юрисдикція якого поширюється на територію місцезнаходження центрального органу виконавчої влади у сфері закордонних справ Укра­їни.

2. Досудове розслідування кримінального правопорушення, вчи­неного на повітряному, морському чи річковому судні, що перебуває за межами України під прапором або з розпізнавальним знаком України, якщо це судно приписано до порту, розташованого в Україні, здійснюється слідчим органу досудового розслідування, юрисдикція якого поширюється на територію місцезнаходження порту приписки.

1. Стаття 523 КПК встановлює правила визначення місця проведення до­судового розслідування злочинів, вчинених на території дипломатичних пред­ставництв, консульських установ та суден України поза межами нашої держави.

2. Досудове розслідування кримінального правопорушення, вчиненого на території дипломатичного представництва чи консульської установи України за кордоном, здійснюється слідчим органу досудового розслідування до підслід­ності якого відповідно до ст. 216 КПК віднесено кримінальне правопорушення

та юрисдикція якого поширюється на територію місцезнаходження Міністер­ства закордонних справ України.

3. Досудове розслідування кримінального правопорушення, вчиненого на повітряному, морському чи річковому судні, що перебуває за межами України під прапором або з розпізнавальним знаком України, якщо це судно приписано до порту, розташованого в Україні, здійснюється слідчим органу досудового розслідування до підслідності якого відповідно до ст. 216 КПК віднесено вчи­нений злочин та юрисдикція якого поширюється на територію місцезнаходжен­ня порту приписки судна, на якому вчинено злочин.

Розділ VII.

ВІДНОВЛЕННЯ ВТРАЧЕНИХ МАТЕРІАЛІВ КРИМІ­НАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ

Стаття 524. Умови відновлення втрачених матеріалів кримінально­го провадження

1. Відновленню підлягають втрачені матеріали в тому кримінально­му провадженні, яке завершилося ухваленням вироку суду.

1. Статті розділу VII КПК текстуально майже дослівно відтворюють роз­діл IX (ст.ст. 402^08) ЦПК України. У цьому проявляється загалом позитивна тенденція до уніфікації судових процедур: за загальновизнаною у європейській доктрині концепцією конвергенція (зближення аж до уподібнення) процедур­них правил різних видів судочинства певною мірою свідчить про зрілість судо­вої системи та її процесуально-правових регуляторів. Отже, при застосуванні статтей цього розділу доцільно враховувати, mutatis mutandis, відповідну прак­тику, що склалася у цивільному судочинстві.

2. Коментована стаття визначає ключову умову розгляду заяви щодо від­новлення втраченого судового провадження: відновлюватися можуть лише втрачені (повністю або частково) матеріали кримінального провадження, що завершилося ухваленням вироку суду. Іншими словами, у цьому порядку не може відновлюватися частина матеріалів провадження, яке ще триває. Так само не підлягають відновленню матеріали провадження, яке закінчилось постанов­лениям ухвали (ч. 2 ст. 512, ч. 2 ст. 500 КПК).

Стаття 525. Особи, які мають право звертатися до суду із заявою про відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження

1. Втрачені матеріали кримінального провадження можуть бути від­новлені за заявою учасника судового провадження. Близькі родичі обви­нуваченого, який помер, мають право подати відповідну заяву, якщо це необхідно для його реабілітації.

1. Коментована стаття містить вичерпний перелік суб'єктів звернення із заявою про відновлення втрачених матеріалів провадження: це учасни­ки судового провадження та близькі родичі померлого обвинуваченого, але останні - тільки у випадках, якщо відновлення матеріалів є необхідним для реабілітації.

2. Коло учасників судового провадження визначається п. 26 ч. 1 ст. З КПК. При цьому слід відрізняти склад учасників судового провадження від складу учасників кримінального провадження, який визначено у п. 25 ч. 1 ст. З КПК. Ініціаторами процедури відновлення втрачених матеріалів можуть бути лише учасники судового провадження, а не кримінального провадження взагалі.

3. Визначення терміна «близькі родичі та члени сім'ї» міститься у п. 1 ч. 1 ст. З КПК. Щоправда, ця норма не відмежовує близьких родичів від членів сім'ї, тому всі перелічені особи можуть вважатися «близькими родичами» у сенсі ко­ментованої статті і, таким чином, виступати суб'єктами заяви щодо відновлен­ня матеріалів провадження.

4. Окрім кола суб'єктів заяви про відновлення матеріалів, коментована стаття визначає і форму процесуальної ініціативи: процедура відновлення матеріалів провадження порушується лише за ініціативою зазначених осіб, що виражена у формі письмової заяви встановленого змісту. На відміну від цивільного судочинства (ст. 403 ЦПК), право самого суду за власною ініці­ативою відновлювати втрачені матеріали коментованою статтею не перед­бачається.

Стаття 526. Підсудність заяви про відновлення втрачених матеріа­лів кримінального провадження

1. Заява про відновлення втрачених матеріалів кримінального про­вадження подається до суду, який ухвалив вирок.

1. Коментована стаття встановлює безальтернативне правило щодо ви­ключної територіальної підсудності заяви про відновлення втрачених мате­ріалів кримінального провадження: заява про відновлення матеріалів може подаватися лише до суду, який ухвалив вирок у справі, матеріали якої від­новлюються.

2. Правило щодо підсудності, встановлене у цій статті, поширюється і на ті випадки, коли вирок суду першої інстанції переглядався в апеляційному та касаційному порядку, незалежно від того, що при перегляді вирок суду першої інстанції було змінено чи скасовано або навіть ухвалено новий вирок, оскільки ст.ст. 423 та 443 КПК передбачають повернення матеріалів кримінального про­вадження до суду першої інстанції, який ухвалював вирок.

Стаття 527. Зміст заяви про відновлення втрачених матеріалів кри­мінального провадження

1. У заяві повинно бути зазначено, про відновлення яких саме мате­ріалів просить заявник, чи був ухвалений вирок, в якому процесуальному статусі перебував заявник, хто конкретно і в якості кого брав участь у судо­вому розгляді, місце проживання чи місцезнаходження цих осіб, що відомо заявнику про обставини втрати матеріалів кримінального провадження, про місцезнаходження копій документів кримінального провадження або відомостей щодо них, поновлення яких саме документів заявник вважає необхідним, для якої мети необхідне їх поновлення.

2. До заяви про відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження додаються документи або їх копії, навіть якщо вони не по­свідчені в установленому порядку, що збереглися у заявника.

- 1057

1. Згідно з ч. 1 коментованої статті заява про відновлення втрачених мате­ріалів кримінального провадження повинна містити наступні дані:

а) про відновлення яких саме матеріалів провадження просить заявник, адже виходячи з засади диспозитивності у її широкому розумінні, суд має приймати рішення лише стосовно тих фактів, обставин чи вимог, про які безпосередньо йдеться у заяві, не виходячи за власною ініціативою за ці межі;

б) чи був ухвалений вирок. Якщо кримінальне провадження не заверши­лося ухваленням вироку суду, поновити його матеріали у порядку відповідних статей розділу VII КПК неможливо;

в) процесуальний статус, у якому перебував заявник при розгляді спра­ви. Тут слід також звернути увагу, що згідно з другим реченням ст. 525 КПК близькі родичі обвинуваченого, який помер, наділені правом подавати заяви про відновлення матеріалів, якщо це необхідно для його посмертної реабілі­тації. Тому в подібних випадках у цій частині заяви слід зазначати як статус померлого учасника провадження (обвинувачений), так і безпосереднього за­явника (близький родич), ураховуючи при цьому визначення терміна «близькі родичі», що міститься у п. 1 ч. 1 ст. З КПК;

г) перелік осіб, які брали участь у судовому розгляді справи, із зазначен­ням їхнього процесуального статусу; місце проживання чи місцезнаходження цих осіб;

ґ) відома заявнику інформація про обставини втрати матеріалів прова­дження, про місцезнаходження копій документів провадження, що втрачені, або відомостей про них;

д) повний перелік матеріалів, поновлення яких заявник вважає за необхід­не, із зазначенням мети їх поновлення. Це положення перегукується із зазначе­ним у п. а) коментаря до цієї статті, але у цій частині заяви варто більш докладно, ніж у вступній частині заяви, визначити обсяг матеріалів, які просить поновити заявник; при цьому щодо кожного з перелічених документів слід обов'язково зазначити конкретну мету їх поновлення, оскільки якщо не зробити цього, то відповідно до ч. 1 ст. 528 КПК суд своєю ухвалою залишить заяву без руху;

є) крім того, заява має містити загальні реквізити, тобто найменування суду, до якого подається заява, ім'я заявника (найменування, якщо учасником провадження була юридична особа), його місце проживання (або місцезнахо­дження юридичної особи), докладні контактні дані (телефон, електронна адре­са, інші засоби зв'язку).

2. Відповідно до ч. 2 коментованої статті до заяви про відновлення мате­ріалів необхідно додати всі доступні заявникові документи або їх копії, що сто­суються провадження, матеріали якого відновлюються. Ці документи можуть подаватися у вигляді простих фотокопій, без будь-якого посвідчення, оскільки вони не мають доказового значення, а лише слугують інформаційним інстру­ментом, за допомогою якого суд намагатиметься відтворити втрачені матеріали. Частина 2 не встановлює якихось обмежень щодо змісту чи характеру цих до-

кументів, тому залежно від конкретних обставин до заяви можуть додаватися і ті документи (їх копії), що як такі не були власне матеріалами провадження, але мають до нього відношення і непрямо можуть допомогти суду відновити втрачені матеріали.

Стаття 528. Наслідки недодержання вимог до змісту заяви, відмова у відкритті провадження або залишення заяви без розгляду

Якщо у заяві не зазначено мету відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження або відомості, необхідні для їх відновлення, суд постановляє ухвалу про залишення заяви без руху, якою встановлює заявникові строк, необхідний для усунення цих недоліків.

2. Якщо мета звернення до суду, зазначена заявником, не пов'язана із захистом його прав та інтересів, суд своєю ухвалою відмовляє у відкритті провадження про відновлення втрачених матеріалів кримінального прова­дження або залишає заяву без розгляду, якщо провадження було відкрито.

1. Коментована стаття регулює прийняття судом рішень щодо відкриття та руху провадження за заявою про відновлення втрачених матеріалів залежно від змісту поданої заяви.

2. Частина 2 ст. 527 КПК встановлює, що однією із обов'язкових вимог до змісту заяви є зазначення мети відновлення втрачених матеріалів провадження. Отже, якщо у заяві не зазначено мету відновлення провадження або відомості, необхідні для їх відновлення, це створює підставу для постановления ухвали про залишення заяви без руху і встановлення строків для усунення цих недо­ліків. Виходячи із загальних правил судочинства, якщо заявник у встановлений ухвалою строк усуне недоліки, заява вважатиметься поданою в день її першого подання до суду; в іншому разі во