Задовольняє скаргу і скасовує рішення про видачу (екстрадицію).

6. Ухвала слідчого судді може бути оскаржена в апеляційному порядку прокурором, особою, щодо якої прийнято рішення, її захисником чи закон­ним представником. Подання апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді зупиняє набрання нею законної сили та її виконання.

7. Ухвала суду апеляційної інстанції може бути оскаржена в касацій­ному порядку лише прокурором з мотивів неправильного застосування су­дом норм міжнародних договорів України, якщо скасування рішення про видачу (екстрадицію) перешкоджає подальшому провадженню щодо осо­би, видача якої запитувалася іноземною державою.

1. Після отримання рішення про видачу особа, стосовно якої прийнято це рішення, її захисник чи законний представник може його оскаржити до слідчо­го судді, в межах територіальної юрисдикції якого така особа тримається під вартою. Якщо ж до особи застосовано запобіжний захід, не пов'язаний із три­манням під вартою, то скарга на рішення про видачу такої особи (екстрадицію) може бути подана до слідчого судді, в межах територіальної юрисдикції якого розташований відповідний центральний орган України.

1146-

2 Скаргу на рішення про видачу особи, яка перебуває під вартою, відпо-дна службова особа місця ув'язнення (наприклад, СІЗО ДПС України) негай­но надсилає до слідчого судді, одночасно повідомляючи про це прокуратуру.

3 Розгляд скарги здійснюється слідчим суддею протягом п'яти днів з дня її надходження до суду. Судовий розгляд проводиться за участі прокурора, який проводив екстрадиційну перевірку, особи, щодо якої прийнято рішення про видачу, її захисника чи законного представника, якщо він бере участь у провадженні. Під час розгляду скарги слідчий суддя не досліджує питання про винуватість та не перевіряє законність процесуальних рішень, прийнятих ком­петентними органами іноземної держави у справі стосовно особи, щодо якої надійшов запит про видачу. Предметом оскарження і судової перевірки є за­конність і обгрунтованість рішення про видачу особи.

4. За результатами розгляду слідчий суддя виносить ухвалу, якою або за­лишає скаргу без задоволення, або задовольняє скаргу і скасовує рішення про видачу (екстрадицію). Зазначена ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку прокурором, особою, щодо якої прийнято рішення, її захисником чи законним представником. Подання апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді зупиняє набрання нею законної сили та її виконання.

5. Ухвала суду апеляційної інстанції може бути оскаржена в касаційному порядку лише прокурором з мотивів неправильного застосування судом норм міжнародних договорів України, якщо скасування рішення про видачу пере­шкоджає подальшому провадженню щодо особи, видача якої запитувалася іно­земною державою.

Стаття 592. Відстрочка передачі

1. Після прийняття рішення про видачу особи (екстрадицію) цен­тральний орган України може відстрочити фактичну передачу особи до іноземної держави у разі, якщо:

1) особа, щодо якої прийнято рішення про видачу (екстрадицію), при­тягається до кримінальної відповідальності або відбуває покарання у виді позбавлення чи обмеження волі за інший злочин на території України - до закінчення досудового розслідування або судового провадження, відбуття покарання чи звільнення від покарання з будь-яких законних підстав;

2) особа, щодо якої надійшов запит про видачу, тяжко хворіє і за ста­ном здоров'я не може бути видана без шкоди її здоров'ю - до її видужання.

2. Після прийняття рішення про відстрочку передачі прокуратура Ав­тономної Республіки Крим, області, міст Києва і Севастополя за доручен­ням (зверненням) центрального органу України здійснює нагляд за проце­сом відбування особою покарання або контролює хід її лікування.

3. У разі відсутності підстав для відстрочення фактичної передачі осо-°и, передбачених частиною першою цієї статті, прокуратура Автономної "еспубліки Крим, області, міст Києва і Севастополя забезпечує застосуван­ня екстрадиційного арешту в порядку, встановленому цим Кодексом.

4. Якщо в період відстрочення настали обставини, які можуть пере­шкоджати видачі особи, центральний орган України має право перегляну­ти своє рішення про видачу (екстрадицію).

1. Після прийняття рішення про задоволення запиту про видачу особи центральний орган України може відстрочити фактичну передачу особи до іно­земної держави у разі, якщо: а) особа, щодо якої прийнято рішення про видачу, притягається до кримінальної відповідальності або відбуває покарання у ви­гляді позбавлення чи обмеження волі за інший злочин на території України - до закінчення досудового розслідування або судового провадження, відбуття пока­рання чи звільнення від покарання з будь-яких законних підстав; б) особа, щодо якої надійшов запит про видачу, тяжко хворіє і за станом здоров'я не може бути видана без шкоди її здоров'ю - до її видужання. Відповідно до застережень при ратифікації Європейської конвенції про видачу правопорушників (1957 р.) Україна не вправі здійснювати видачу, якщо особа, видача якої запитується, за станом здоров'я не може бути видана без шкоди її здоров'ю.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Європейської конвенції про видачу правопоруш­ників 1957 р. запитувана сторона може не відстрочувати передачу, а тимчасово передати відповідну особу запитуючій стороні на умовах, які визначаються сто­ронами за спільною угодою.

2. Якщо було прийнято рішення про відстрочку передачі, прокуратура за дорученням (зверненням) центрального органу України здійснює нагляд за процесом відбування особою покарання або контролює хід її лікування, і у разі відсутності підстав для відстрочення фактичної передачі особи забезпечує за­стосування екстрадиційного арешту в порядку, встановленому КПК.

Настання в період відстрочення обставин, які можуть перешкоджати вида­чі особи, надає центральному органу України право переглянути своє рішення про видачу (екстрадицію).

Стаття 593. Фактична передача особи

З метою фактичної передачі особи, щодо якої прийнято рішення про видачу (екстрадицію), центральний орган України після набрання чинності цим рішенням надає відповідні доручення (направляє звернення) компетентним органам України.

2. Передача особи мас бути здійснена протягом п'ятнадцяти днів з дати, встановленої для її передачі. Цей строк може бути продовжено цен­тральним органом України до тридцяти днів, після чого особа підлягає звільненню з-під варти.

3. Якщо компетентний орган іноземної держави з незалежних від нього обставин не може прийняти таку особу, центральний орган України встанов­лює нову дату передачі у строки, передбачені частиною другою цієї статті.

Під час фактичної передачі особи компетентний орган іноземної держави інформується про строк перебування її під вартою в Україні.

Доставления до установ системи виконання покарань особи, щодо кої компетентним органом іноземної держави прийнято рішення про ви-ачу в Україну, забезпечують компетентні органи України за дорученням (зверненням) центрального органу України.

1. З метою фактичної передачі особи, щодо якої прийнято рішення про видачу, центральний орган України (Генеральна прокуратура або Міністерство юстиції України) після набрання чинності цим рішенням надає відповідні дору­чення про організацію приймання особи компетентним органам України. Вони, зокрема, направляються для організації виконання Міністерству внутрішніх справ України та Державній пенітенціарній службі України.

Порядок здійснення фактичної передачі осіб врегульовано Інструкці­єю про порядок приймання-передавання осіб, які перебувають під вартою, на кордоні України та за її межами, затвердженою спільним наказом Мініс­терства внутрішніх справ України та Державного комітету у справах охорони державного кордону від 17 листопада 1998 р. № 474/845, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 14 січня 1999 р. за № 16/3309; Інструкцією про порядок виконання європейських конвенцій з питань кримінального судочин­ства, затвердженою спільним наказом Міністерства юстиції України, Генераль­ної прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Верховного Суду України, Державної податкової адміністра­ції України, Державної пенітенціарної служби України від 29 червня 1999 р. № 34/5/22/130/512/326/73, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 7 липня 1999 р. за № 446/3739; наказом МВС України від 15 травня 2007 р. № 158 «Про організацію міжнародної діяльності органів внутрішніх справ України»; наказом МВС України від 14 травня 2009 р. № 217 «Про затверджен­ня Інструкції про порядок виїзду конвойних груп МВС у службові відрядження за кордон для приймання за межами України осіб, які перебувають під вартою (зі змінами, внесеними наказом МВС від 4 квітня 2011 р. № 122).

2. Передача особи має бути здійснена протягом 15 днів з дати, встанов­леної для її передачі. Цей строк може бути продовжено центральним органом України до 30 днів, після чого особа підлягає звільненню з-під варти. Якщо компетентний орган іноземної держави з незалежних від нього обставин не може прийняти таку особу, центральний орган України встановлює нову дату передачі у строки, передбачені ч. 2 цієї статті.

3. Згідно з положеннями Ашгабатської угоди 1994 р. про порядок пере­дачі й транзитного перевезення осіб, узятих під варту, сторони зобов'язуються забезпечувати охорону, конвоювання і етапування взятих під варту осіб до пе­редачі їх представникам сторони, яка запитує, у прикордонних, а за взаємною згодою - в інших пунктах.

При передачі особи представникам приймаючої сторони надається при­пис сторони, яка запитує особу. Передача взятої під варту особи здійснюєть-^я за актом. Акт складається в трьох примірниках російською мовою, з них

два примірники (зокрема, оригінал) - для представника запитуючої сторони та один - для представника сторони, у якої запитують особу (ст. З Угоди). Після доставки особи до місця провадження складається протокол про затримання цієї особи.

4. Під час фактичної передачі особи компетентний орган іноземної держа­ви інформується про строк перебування її під вартою в Україні.

Стаття 594. Витрати, пов'язані з вирішенням питання про видачу особи іноземній державі

1. Витрати, що виникли на території України у зв'язку з вирішенням питання про видачу особи, а також витрати, що виникли у зв'язку із тран­зитним перевезенням через територію іншої держави особи, яка видається Україні, вважаються процесуальними витратами згідно з цим Кодексом.

1. Згідно з положеннями Європейської конвенції про видачу правопоруш­ників 1957 р. (ст. 24) витрати, що виникли на території запитуваної сторони у зв'язку з видачею правопорушників, покриваються цією стороною, а витрати, що виникли у зв'язку із транзитним перевезенням через територію сторони, в якої запитується дозвіл на транзитне перевезення, покриваються запитуючою стороною.

2. Див. також коментар до ст. 118 КПК щодо видів процесуальних витрат.