Ухвала про виконання вироку суду іноземної держави звертається до виконання згідно з цим Кодексом.

Міністерство юстиції України повідомляє запитуючій стороні про результати виконання вироку суду іноземної держави.

1. Набрання ухвалою суду про виконання вироку суду іноземної держа­ви законної сили, звернення до виконання та порядок її виконання тощо від­бувається у загальному порядку, встановленому КПК (див. коментар до розді­лу VIII КПК).

2. Обов'язок Міністерства юстиції України повідомляти запитуючій сто­роні про результати виконання вироку суду іноземної держави обумовлюється вимогами міжнародних договорів щодо взаємної поінформованості з питань виконання вироків судів іноземних держав. Запитуюча держава зобов'язана без затримки повідомляти запитувану державу про будь-яке рішення чи процесу­альний захід, прийняті на її території, який призводить до припинення права на виконання (ч. 2 ст. 12 Європейської конвенції про міжнародну дійсність кримі­нальних вироків від 28 травня 1970 p.).

Треба зазначити, що взяття під варту засудженої особи владою держави виконання вироку має силу зупинення виконання вироку в державі винесення вироку. Держава винесення вироку може більше не виконувати вирок, якщо держава виконання вироку вважає виконання вироку закінченим (ст. 8 Конвен­ції про передачу засуджених осіб від 21 березня 1983 p.). Держава виконання вироку надає державі винесення вироку інформацію стосовно виконання ви­року: а) коли вона вважає, що вирок виконано; б) якщо засуджена особа втекла з-під варти до закінчення виконання вироку; в) якщо держава винесення вироку звертається із проханням надіслати спеціальне повідомлення (ст. 15 Конвенції про передачу засуджених осіб від 21 березня 1983 p.).

Стаття 605. Підстави розгляду питання про передачу засуджених осіб і їх прийняття для відбування покарання

1. Підставою для розгляду питання про передачу засудженої особи для відбування покарання є запит уповноваженого (центрального) органу іно­земної держави, звернення засудженого, його законного представника або близьких родичів чи членів сім'ї, а також інші обставини, передбачені за­коном України або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

2. Положення статей 605-612 цього Кодексу можуть бути застосовані при вирішенні питання про передачу особи, до якої судом застосовано при­мусові заходи медичного характеру.

1. Підстави для розгляду питання про передачу засуджених осіб і їх прийняття для відбування покарання передбачені нормами КПК, закона­ми України та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

2. Питання про передачу засудженої особи для відбування покарання може бути розглянуте на підставі запиту уповноваженого (центрального) органу іноземної держави (держави винесення вироку), запиту держави виконання вироку, звернення засудженого, його законного представни­ка або близьких родичів чи членів сім'ї. Про осіб, які належать до кола близьких родичів чи членів сім'ї, див. п. 1 ч. 1 ст. З КПК. Водночас, у міжнародних договорах України поняття близьких родичів має більш вузь­кий зміст у порівнянні з положенням п. 1 ч. 1 ст. З КПК. Наприклад, п. 6 ч. 1 ст. 1 Договору між Україною та Федеративною Республікою Бразилія про передачу засуджених осіб від 2 грудняя 2009 р. визначає, що поняття «близькі родичі» для України означає: особи, які перебувають у спорідне­ності з засудженим, тобто мати, батько, чоловік, дружина, діти, рідні брати і сестри, онуки, дід і бабка, усиновлювачі, усиновлені. У такому випадку застосуванню підлягають норми міжнародного договору (ч. 2 ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 p.).

3. Конвенцією про передачу осіб, які страждають психічними розла­дами, для проведення примусового лікування від 28 травня 1997 р. (рати­фікована Україною із застереженням Законом від 11 січня 2000 р.) визнано, що проведення примусового лікування осіб в державі їхнього постійного проживання сприяло б більш ефективному поверненню зазначених осіб до нормального життя відповідно до принципів і стандартів ООН.

4. Передача осіб для проведення примусового лікування здійснюєть­ся за зверненням як договірної сторони, судом якої винесене рішення, так і договірної сторони, громадянином якої особа є або на території якої постійно проживає. Повноважною особою, що виступає зі зверненням від імені договірних сторін, є керівник компетентного органу або його за­ступник. Особа, яка підлягає примусовому лікуванню, її законний пред­ставник, а також близькі родичі мають право направити до компетентних органів будь-якої з договірних сторін заяву про свою заінтересованість У передачі (ст. З Конвенції про передачу осіб, які страждають психічни­ми розладами, для проведення примусового лікування). Умови передачі осіб, до яких судом застосовані примусові заходи медичного характеру, порядок і строки вирішення питання про передачу таких осіб тощо регу­люються ст.ст. 605-612 КПК і відповідними положеннями міжнародних Договорів.

Стаття 606. Умови передачі засуджених осіб і їх прийняття для від­бування покарання

1. Засуджену судом України особу може бути передано для відбування покарання в іншу державу, а засудженого іноземним судом громадянина України прийнято для відбування покарання в Україні тільки за умов:

1) якщо ця особа є громадянином держави виконання вироку;

2) якщо вирок набрав законної сили;

3) якщо на час отримання запиту про передачу засуджений має відбу­вати покарання упродовж якнайменш шести місяців або якщо йому ухва­лено вирок до ув'язнення на невизначений строк;

4) якщо на передачу згоден засуджений або з урахуванням його віку або фізичного чи психічного стану на це згоден законний представник за­судженого;

5) якщо кримінальне правопорушення, внаслідок вчинення якого було ухвалено вирок, є злочином згідно із законодавством держави вико­нання вироку або було б злочином у разі вчинення на її території, за вчи­нення якого може бути призначено покарання у виді позбавлення волі;

6) якщо відшкодовано майнову шкоду, завдану кримінальним право­порушенням, а в разі наявності - також процесуальні витрати;

7) якщо держава ухвалення вироку і держава виконання вироку згод­ні на передачу засудженого.

2. Перед вирішенням питання про передачу засудженої особи для від­бування покарання з України до іноземної держави остання має надати гарантії того, що засуджений не буде підданий катуванню або іншому жор­стокому, нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню.

3. Згода засудженого чи його законного представника повинна бути висловлена у письмовій формі і усвідомленням усіх правових наслідків такої згоди. Засуджений чи його законний представник мають право на отримання правової допомоги у вигляді юридичної консультації щодо на­слідків своєї згоди. Згода засудженої особи не вимагається, якщо на момен і вирішення питання згідно з положеннями цієї глави вона перебуває на те­риторії держави свого громадянства.

4. У разі недотримання хоча б однієї з умов, передбачених частинами першою - третьою цієї статті, Міністерство юстиції України може відмо­вити у передачі або прийнятті засудженого, якщо інше не передбачено цим Кодексом або міжнародним договором України.

5. У разі якщо при вирішені питання про передачу засудженого в Україні громадянина іноземної держави встановлено, що законодавство держави виконання вироку відповідає умовам пункту 5 частини першої цієї статті, але максимальний передбачений строк покарання у виді по­збавлення волі за відповідне діяння є меншим, ніж строк покарання, при­значений вироком, передача засудженої особи можлива лише після фак-

Тичного відбуття засудженим частини покарання, визначеної відповідно до частини третьої статті 81 Кримінального кодексу України. Таке саме правило може бути застосовано, якщо законодавство держави виконання вироку не відповідає умовам пункту 5 частини першої цієї статті стосовно виду покарання.

6. У разі прийняття рішення про відмову в передачі засудженого для подальшого відбування покарання наводяться обгрунтовані підстави при­йняття такого рішення.

7. Засуджена особа, яка надала згоду на передачу в іноземну державу для подальшого відбування покарання, може відмовитися від такої пере­дачі у будь-який час до перетину державного кордону України відповідно до статті 607 цього Кодексу. У разі отримання інформації про таку відмову Міністерство юстиції України негайно припиняє розгляд питання про пе­редачу або, у відповідних випадках, вживає заходів для припинення пере­дачі.

8. У випадках, передбачених пунктами 4 та 7 цієї статті, новий розгляд питання про передачу засудженої особи можливий не раніше, ніж через три роки після відмови у передачі або відмови засудженої особи від передачі.

1. Умови передачі засуджених осіб і їх прийняття для відбування покаран­ня, що сформульовані у ч. 1 цієї статті, грунтуються на положеннях Конвенції про передачу засуджених осіб від 21 березня 1983 р. та міжнародних договорів України.

2. Статус громадянина певної держави визначається згідно з національним законодавством цієї держави. Держава виконання вироку на прохання держави винесення вироку надсилає їй, зокрема, документ або заяву, що свідчить про те, що засуджена особа є громадянином цієї держави (п. «а» ч. 1 ст. 6 Конвенції про передачу засуджених осіб). В Україні інститут громадянства врегульова­ний Конституцією України та Законом України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 р.

3. Набрання вироком законної сили означає правову можливість і висту­пає обов'язковою умовою його виконання. Тільки той вирок суду, який набрав законної сили, є підставою для відбування покарання та виконання всіх інших сформульованих у ньому судових рішень. Набрання вироком законної сили від­бувається відповідно до норм законодавства держави його винесення. Про на­брання вироком законної сили в Україні дивись главу 33 КПК.

4. Слід звернути увагу на те, що окремими міжнародними договорами встановлено інший строк покарання, який має відбувати засуджений на час отримання запиту про передачу. Наприклад, відповідно до п. З ч. 1 ст. 5 До­говору між Україною та Федеративною Республікою Бразилія про передачу за­суджених осіб від 2 грудня 2009 р. засудженого може бути передано згідно з цим договором, зокрема, за умови, якщо в момент отримання запиту про пере­дачу засудженому залишилося відбувати покарання протягом не менш як один

-1175

рік. У таких випадках застосуванню підлягає норма міжнародного договору (ч. 2 ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 p.).

5. Однією з обов'язкових умов передачі засудженої особи та її прийняття для відбування покарання є згода засудженого. З цією метою держава винесен­ня вироку повинна інформувати будь-яку засуджену особу, до якої може засто­совуватися Конвенція про передачу засуджених осіб про зміст цієї Конвенції. Якщо засуджена особа висловила державі винесення вироку побажання бути переданою за цією Конвенцією, така держава інформує про це державу вико­нання вироку у можливо найкоротші строки після того, як рішення стане оста­точним (ч. 1,2 ст. 4 Конвенції).

6. З урахуванням неповнолітнього віку засудженого, наявності у нього фі­зичних або психічних вад згоду на його передачу дає законний представник (див. коментар до ст. 44 КПК).

7. Слід також зазначити, що з 1 листопада 2003 р. для України набув чинності Додатковий протокол до Конвенції про передачу засуджених осіб від 18 грудня 1997 p., яким встановлені правила, що можуть застосовувати­ся при передачі виконання вироку у випадках, не врегульованих Конвенцією про передачу засуджених осіб від 21 березня 1983 р. Якщо відповідно до цієї Конвенції отримання згоди засудженого на передачу в країну його громадян­ства є обов'язковим, то коли особа свідомо намагається уникнути покарання шляхом втечі від нього, Додатковий протокол до Конвенції скасовує потребу обов'язковості згоди такої особи на передачу. Згода засудженої особи також не вимагається, якщо на момент вирішення питання про визнання та виконання вироку суду іноземної держави вона перебуває на території держави свого гро­мадянства (ч. З ст. 606 КПК).

8. Передача засудженої особи для відбування покарання можлива лише за умови, що дія або бездіяльність, на підставі якої було винесено вирок, є злочи­ном згідно із законодавством держави виконання вироку або була б криміналь­ним злочином у разі вчинення на її території. До того ж, санкцією відповідної норми має бути передбачено покарання у вигляді позбавлення волі. На підтвер­дження цього держава виконання вироку на прохання держави винесення ви­року надсилає їй копію тексту відповідного закону держави виконання вироку. Слід звернути увагу і на те, що у разі, якщо строк позбавлення волі, призна­чений у державі винесення вироку, є більшим, ніж максимальний строк пока­рання, встановлений за відповідне діяння законодавством держави виконання вироку, передача засудженого не здійснюється.

9. Оскільки держава виконання вироку зобов'язується виконувати вирок лише у частині призначеного покарання, при вирішенні питання про передачу засудженої особи в країну її громадянства значна увага приділяється відшкоду­ванню засудженим шкоди, яка була завдана злочином, а також судових витрат. призначених вироком суду (оплата послуг перекладача, проведення експертних досліджень тощо). Крім того, відповідно до певних двосторонніх міжнародних

договорів про передачу засуджених осіб невідшкодована шкода, завдана зло­чином, є перешкодою для передачі засудженого в державу його громадянства.

10. Передача засудженого для відбування покарання може відбутись лише за взаємною згодою держави винесення вироку та держави виконання вироку. Серед умов передачі засуджених осіб і їх прийняття для відбування покарання в ч. 2 цієї статті сформульовано обов'язок іноземної держави, до якої плану­ється передача засудженої особи для відбування покарання з України, надання гарантій недопустимості застосування до засудженого катування або іншого жорсткого, нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження чи пока­рання. Україна є однією з держав, яка ратифікувала Конвенцію проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів по­водження і покарання від 10 грудня 1984 р. Ураховуючи положення ст. 5 Загаль­ної декларації прав людини та ст. 7 Міжнародного пакту про громадянські й політичні права, які передбачають, що нікого не може бути піддано катуванню та жорстокому, нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню, враховуючи також Декларацію про захист усіх осіб від катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, прийняту Генеральною Асамблеєю 9 грудня 1975 p., Україна погодилась дотримуватись положення про неможливість висилати, по­вертати чи видавати будь-яку особу іншій державі, якщо є серйозні підстави вважати, що їй там може загрожувати застосування катувань (ч. 1 ст. З Конвен­ції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання).

11. КПК і міжнародні договори передбачають письмову форму згоди засу­дженого чи його законного представника на передачу до держави свого грома­дянства для відбування покарання. Держава винесення вироку повинна забез­печити, щоб особа, яка дає згоду на передачу, робила це добровільно і з повним усвідомленням правових наслідків такої згоди. З цією метою засуджений і його законний представник мають право на отримання правової допомоги у вигляді юридичної консультації щодо наслідків своєї згоди.

У випадках, встановлених міжнародними договорами, держава винесення вироку надає державі виконання вироку можливість перевірити за допомогою консула або іншої офіційної особи, кандидатура якої погоджується Сторонами, чи була згода на передачу засудженого добровільною та з повним усвідомлен­ням правових наслідків такої згоди.

12. За загальним правилом недотримання хоча б однієї з умов передачі засуджених осіб і їх прийняття для відбування покарання є підставою для від­мови у передачі чи прийнятті засудженого. Водночас, у випадках, передбачених КПК або міжнародним договором України, передача засудженої особи може відбутись і поза межами повного виконання умов, передбачених ч. 1-3 цієї статті. Так, відповідно до ч. З цієї статті згода засудженої особи не вимагається, якщо на момент вирішення питання про визнання та виконання вироку суду іноземної держави вона перебуває на території держави свого громадянства.

- 1177

Частина 2 ст. 5 Договору між Україною та Федеративною Республікою Бра­зилія про передачу засуджених осіб містить положення, відповідно до якого у виняткових випадках сторони можуть погодитися на передачу засудженого, навіть якщо йому залишається відбувати покарання менш як один рік або якщо матеріальні збитки, заподіяні злочином, відшкодовані не в повному обсязі.

13. У разі, якщо кримінальне правопорушення, внаслідок вчинення якого в Україні було ухвалено вирок щодо громадянина іноземної держави, є злочи­ном згідно із законодавством держави виконання вироку, однак а) максималь­ний передбачений строк покарання у вигляді позбавлення волі за відповідне діяння є меншим, ніж строк покарання, призначений вироком або б) законодав­ство держави виконання вироку не передбачає за вчинення цього діяння такого виду покарання, який призначений вироком, передача засудженої особи можли­ва лише після фактичного відбуття засудженим тієї частини покарання, що буде визначена відповідно до ч. З ст. 81 КК, зокрема: 1) не менше половини строку покарання, призначеного судом за злочин невеликої або середньої тяжкості, а також за необережний тяжкий злочин; 2) не менше двох третин строку покаран­ня, призначеного судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також у разі, якщо особа раніше відбувала покарання у ви­гляді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі; 3) не менше трьох чвертей строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і знову вчинила умисний злочин протягом не-відбутої частини покарання.

14. Частина 2 ст. 10 Конвенції про передачу засуджених осіб від 21 берез­ня 1983 р. встановлює, що у разі, якщо покарання призначене державою вине­сення вироку за своєю природою або тривалістю є несумісним із законодав­ством держави виконання вироку або якщо її законодавство цього вимагає, ця держава може на основі судової або адміністративної постанови співвіднести призначену міру покарання з покаранням чи заходом, передбаченим її власним законодавством за вчинення аналогічного злочину. За своїм характером таке по­карання або такий захід повинні за можливістю відповідати покаранню або за­ходу, призначеному у вироку для виконання. Покарання чи захід за своїм харак­тером або своєю тривалістю не може бути більш суворим, ніж міра покарання, призначена в державі винесення вироку, і не може перевищувати максимальні строки позбавлення волі, передбачені законодавством держави виконання ви­року.

15. Рішення про відмову в передачі засудженого для подальшого відбу­вання покарання має бути обгрунтованим, з посиланням на конкретні підстави. Вимога обгрунтованості стосовно судових рішень розкривається в КПК (див. коментар до ст. 370 КПК).

16. Згода засудженої особи на передачу в іноземну державу для подаль­шого відбування покарання не є безумовною. У будь-який час до перетину дер-

жавного кордону України засуджена особа може відмовитися від такої передачі. Відмовитись від передачі засудженої особи має право і її законний представ­ник, який до цього дав таку згоду.

17. У разі надходження інформації про відмову від передачі Міністерство юстиції України припиняє розгляд питання про передачу, якщо воно ще не було вирішене; вживає заходів для припинення передачі, якщо процедура передачі вже була розпочата.

18. У випадках прийняття рішення про відмову у передачі за наявності до того підстав, а також у разі відмови засудженої особи чи її законного пред­ставника від передачі новий розгляд питання про передачу засудженої особи можливий не раніше, ніж через три роки після прийняття відповідних рішень.

Стаття 607. Порядок і строки вирішення питання про передачу осіб, засуджених судами України, для відбування покарання в іноземних державах

1. Питання про передачу осіб, засуджених судами України до позбав­лення волі, для відбування покарання в державах, громадянами яких вони є, вирішується Міністерством юстиції України.

2. Якщо засуджений г громадянином іноземної держави - учасниці між­народного договору про передачу осіб, засуджених до позбавлення волі, для відбування покарання в державі, громадянином якої він є, орган, на який по­кладено обов'язок приведення вироку до виконання, роз'яснює засудженому його право звернутися до Міністерства юстиції України або до уповноважено­го (центрального) органу держави, громадянином якої він є, з клопотанням про передачу його для відбування покарання в цій державі на підставі та в по­рядку, передбачених цим Кодексом. Положення цієї частини не перешкоджа­ють засудженим громадянам інших держав звертатися з проханням про пере­дачу в державу свого громадянства для подальшого відбування покарання.

3. Міністерство юстиції України після вивчення та перевірки матері­алів у разі їх належного оформлення та за наявності підстав, передбачених цим Кодексом або міжнародним договором, приймає рішення щодо пере­дачі особи, засудженої судом України до позбавлення волі, для подальшого відбування покарання у державі, громадянином якої вона є, про що над­силає інформацію відповідному органу іноземної держави та особі, за ініці­ативою якої розглядалося питання передачі засудженої особи.

4. Після отримання від уповноваженого (центрального) органу іно­земної держави інформації про згоду на прийняття засудженого для від­бування покарання Міністерство юстиції України надсилає Міністерству внутрішніх справ України доручення про узгодження місця, часу і порядку передачі та організацію передачі цієї особи з установи системи виконання покарань України в іноземну державу.

5. Передача засудженого громадянина іноземної держави для подаль­шого відбування покарання відповідно до цієї статті не позбавляє його

—— 1179

права порушувати питання про його умовно-дострокове звільнення, за­міну невідбутої частини покарання більш м'яким у строки, передбачені Кримінальним кодексом України, а також про помилування у порядку, передбаченому законодавством України. Будь-які документи чи інформа­ція, необхідні для розгляду цього питання в Україні, можуть бути запитані від компетентних органів держави виконання вироку через Міністерство юстиції України.

6. Міністерство юстиції України повідомляє суд, що ухвалив вирок, про рішення про передачу засудженої особи, а також забезпечує інформу­вання суду про результати виконання вироку в іноземній державі.

7. У разі оголошення в Україні амністії суд, який отримав інформа­цію про рішення про передачу засудженої особи відповідно до цієї статті, розглядає питання про застосування амністії до такої засудженої особи. У разі потреби суд може звернутися до Міністерства юстиції України з метою отримання від компетентних органів держави виконання вироку інформа­ції, необхідної для розгляду питання про застосування амністії.

8. Орган, що прийняв рішення відповідно до частин п'ятої та сьомої цієї статті за результатами розгляду питань про умовно-дострокове звіль­нення, заміну невідбутої частини покарання більш м'яким, помилування чи амністію, надсилає копію відповідного рішення Міністерству юстиції України для відповідного інформування держави виконання вироку.

1. Запити про передачу і відповіді на них надсилаються міністерством юстиції держави, яка звертається із запитом, міністерству юстиції держави, до якої' звернено запит. Відповіді повідомляються по тих само каналах (ч. 2 ст. 5 Конвенції про передачу засуджених осіб від 21 березня 1983 p.). Центральним органом України, компетентним вирішувати та розглядати питання щодо ви­конання положень цієї Конвенції та двосторонніх договорів, є Міністерство юстиції України, у складі якого діє Департамент міжнародного права та спів­робітництва.

2. На виконання ч. 2 ст. 2 Конвенції про передачу засуджених осіб, в якій закріплено право засудженої особи висловити державі винесення вироку або державі виконання вироку своє побажання бути переданою згідно з цією Кон­венцією, КПК передбачає право засудженого, що є громадянином іноземної держави (як держави-учасниці міжнародного договору про передачу засудже­них осіб, так і інших держав) звертатись з клопотанням про передачу його для відбування покарання в цій державі. Забезпечуючи реалізацію цього права, КПК встановлює обов'язок органу, на який покладено приведення вироку до виконання, роз'яснити засудженому його право на таке звернення до Міністер­ства юстиції України або до уповноваженого (центрального) органу держави, громадянином якої він є.

3. Про підстави та умови прийняття рішення щодо передачі особи, засу­дженої судом України до позбавлення волі, для подальшого відбування пока-

рання у державі, громадянином якої вона є, йдеться у коментарі до ч. 1 ст. 605, _ст 606 КПК. Зважаючи на те, що однією з умов передачі засуджених осіб і їх прийняття для відбування покарання є взаємна згода держави ухвалення ви­року та держави виконання вироку (п. 7 ч. 1 ст. 606 КПК), будь-які рішення та дії щодо передачі засудженої особи Міністерство юстиції України здійснює після отримання від уповноваженого (центрального) органу іноземної держави інформації про згоду на прийняття засудженого для відбування покарання.

4. Здійснення етапування засудженої особи по території України та сама передача цієї особи на кордоні України здійснюється органами системи вико­нання покарань України разом з органами Міністерства внутрішніх справ Укра­їни в порядку, передбаченому відомчими нормативними актами. Місце, час і порядок передачі засудженого погоджуються безпосередньо між компетентни­ми органами сторін.

5. До засудженого може бути застосовано помилування, амністія або пом'якшення вироку, що здійснюється згідно з законодавством України. З від­повідним клопотанням може звернутись засуджений чи його законний пред­ставник. Відповідно до міжнародних договорів України з таким клопотанням може звернутись і держава виконання вироку. З метою одержання будь-яких документів чи інформації, необхідної для розгляду цього питання в Україні, через Міністерство юстиції України можуть бути направлені відповідні запити.

Амністія - це повне або часткове звільнення від відбування покарання певної категорії осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, або кримінальні справи стосовно яких розглянуті судами, але вироки стосовно цих осіб не на­брали законної сили. Амністія оголошується законом про амністію, який при­ймається відповідно до положень Конституції України, КК та Закону України «Про застосування амністії в Україні» від 1 жовтня 1996 р. Відповідно до ч. 1 ст. З цього Закону рішення про застосування чи незастосування амністії при­ймається судом стосовно кожної особи індивідуально після ретельної перевір­ки матеріалів особової справи та відомостей про поведінку засудженого за час відбування покарання. Стосовно засуджених осіб, які передані для відбування покарання в іноземні держави, суд також розглядає питання про застосування амністії. При цьому через Міністерство юстиції України суд може у разі потре­би витребувати від компетентних органів держави виконання вироку інформа­цію, необхідну для розгляду питання про застосування амністії.

6. Про прийняте рішення щодо передачі засудженої особи, а також про ре­зультати виконання вироку в іноземній державі Міністерство юстиції України повідомляє суд, що ухвалив вирок. Це положення є продовженням загального правила про те, що органи, які виконують судове рішення, повідомляють суд, який постановив судове рішення, про його виконання (ч. 4 ст. 535 КПК). Надані Цими органами дані вносяться до даних судової статистики.

7. Гарантією виконання норми про обов'язок держави виконання виро­ку надати державі винесення вироку інформацію стосовно виконання вироку (ст. 15 Конвенції про передачу засуджених осіб) є закріплений у ч. 8 цієї статті

—1181

обов'язок органу, що прийняв рішення про умовно-дострокове звільнення, за­міну невідбутої частини покарання більш м'яким, помилування чи амністію, надіслати копію відповідного рішення Міністерству юстиції України для відпо­відного інформування держави виконання вироку.

8. Органом, уповноваженим на прийняття рішення про умовно-достроко­ве звільнення, заміну невідбутої частини покарання більш м'яким і застосуван­ня амністії, є суд (ч. 1 ст. 74 КК, ч. 1 ст. З Закону України «Про застосування амністії в Україні» від 1 жовтня 1996 p.), а помилування - Президент України (п. 27 ч. 1 ст. 106 Конституції України, ч. 1 Положення про порядок здійснення помилування, затвердженого Указом Президента України від 16 вересня 2010 року №902/2010).

Стаття 608. Повідомлення про зміну або скасування вироку суду України щодо громадянина іноземної держави

1. У разі зміни або скасування вироку суду України щодо засуджено­го, переданого для відбування покарання в іншу державу, а також у разі застосування до нього виданого в Україні акта амністії чи помилування Міністерство юстиції України направляє уповноваженому (центральному) органу іноземної держави копію ухвали суду про зміну або скасування ви­року або копію рішення відповідних органів України про застосування до засудженого амністії чи помилування.

2. Якщо вирок скасовано і призначено новий судовий розгляд, одно­часно направляються інші необхідні для цього документи.

1. Переглядати вирок стосовно переданого засудженого має право лише держава винесення вироку. У разі перегляду вироку суду України щодо засу­дженого, переданого для відбування покарання в іншу державу, а також у разі застосування до нього виданого в Україні акта амністії чи помилування дер­жава його винесення (її уповноважений (центральний) орган - Міністерство юстиції України) негайно направляє державі виконання вироку (її уповноваже­ному (центральному) органу) завірену копію рішення суду, яким скасовано чи змінено вирок, або копію рішення відповідних органів України про застосуван­ня до засудженого амністії чи помилування.

2. Органом, уповноваженим на застосування амністії, є суд (ч. 1 ст. З За­кону України «Про застосування амністії в Україні» від 1 жовтня 1996 p.), a помилування - Президент України (п. 27 ч. 1 ст. 106 Конституції України, ч. 1 Положення про порядок здійснення помилування, затвердженого Указом Пре­зидента України від 16 вересня 2010 року № 902/2010).

3. Якщо після передачі засудженого вирок скасований і передбачено нове розслідування чи судовий розгляд, держава винесення вироку направляє за­вірену копію рішення про це, матеріали кримінального провадження та інші матеріали за результатами проведення необхідних процесуальних дій, разом з перекладом усіх матеріалів на мову держави виконання вироку, для здійснення

кримінального переслідування відповідно до законодавства держави виконан­ня вироку. Згідно з ч. 4 ст. 612 КПК, якщо вирок судом іноземної держави ска­совано і призначено нове досудове розслідування або новий судовий розгляд, питання про подальше здійснення кримінального провадження вирішується Генеральною прокуратурою України згідно з КПК.

Стаття 609. Порядок розгляду запиту (клопотання) про передачу громадянина України, засудженого судом іноземної держави, для відбуван­ня покарання в Україні

1. Запит уповноваженого (центрального) органу іноземної держави про передачу для відбування покарання в Україні засудженого судом цієї держави до позбавлення волі громадянина України, а також клопотання такого засудженого або його законного представника чи родича про пере­дачу розглядається Міністерством юстиції України в розумний строк.

2. Після порушення перед Міністерством юстиції України клопотан­ня про прийняття громадянина України, засудженого судом іноземної дер­жави до позбавлення волі, для подальшого відбування покарання в Украї­ні та підтвердження громадянства України цієї особи Міністерство юстиції України запитує у відповідного органу іноземної держави документи, необ­хідні для вирішення питання по суті.

3. Після надходження всіх необхідних документів Міністерство юсти­ції України протягом місяця розглядає надіслані матеріали та в разі при­йняття рішення щодо прийняття громадянина України, засудженого судом іноземної держави, для подальшого відбування покарання на території України звертається до суду з клопотанням про приведення вироку суду іноземної держави у відповідність із законодавством України. Якщо запит і додаткові матеріали надійшли іноземною мовою, строк розгляду продо­вжується до трьох місяців.

4. У разі відмови Міністерством юстиції України в задоволенні запиту (клопотання) про передачу засудженої особи в Україну відповідна інфор­мація направляється державі, судом якої ухвалено вирок, а також особі, за ініціативою якої розглядалося питання передачі засудженої особи, з роз'ясненням підстав такої відмови.

5. У разі задоволення запиту Міністерство юстиції України направ­ляє державі, судом якої ухвалено вирок, інформацію про це разом з копією ухвали суду за результатами розгляду клопотання згідно з частиною тре­тьою цієї статті.

1. Розумний строк розгляду Міністерством юстиції України запиту упо­вноваженого (центрального) органу іноземної держави про передачу для відбу­вання покарання в Україні засудженого судом цієї держави до позбавлення волі громадянина України, а також клопотання такого засудженого або його закон­ного представника чи родича визначається з урахуванням положень ст. 28 КПК

-1183

(про законного представника та коло близьких родичів див. коментар до ст. 44. ч. 1 ст. 605 КПК).

2. При розгляді запиту про передачу засудженого в іноземній державі гро­мадянина України Міністерство юстиції України запитує необхідну інформа­цію та матеріали, перелічені у ст. 6 Конвенції про передачу засуджених осіб віл 21 березня 1983 р., до яких належать: засвідчені копії вироку і наявних у справі рішень вищих судових інстанцій, документи про набрання вироком законної сили; документ про частину покарання, відбуту засудженим, і ту частину по­карання, яка підлягає подальшому відбуванню відповідно до законодавства держави, судом якої винесено вирок; документ про виконання додаткового по­карання, якщо воно було призначено; тексти статтей кримінального закону, на підставі якого особа засуджена; документ, що засвідчує громадянство засудже­ного; інші документи, якщо це вважають за необхідне органи держави, судом якої особу засуджено. Держава винесення вироку може також направити до держави виконання вироку відомості медичного характеру щодо стану здоров'я засудженого, дані про режим його утримання в пенітенціарній установі, реко­мендації щодо його подальшого відбування покарання. Крім того, у разі необ­хідності Міністерство юстиції України може запитати додаткові документи або відомості (див. та