Язковість якого надана Верховною Радою України, якщо вирок суду

іноземної держави передбачає покарання у виді позбавлення волі, Мініс­терство юстиції України надсилає засвідчену копію запиту, передбаченого цією статтею, прокурору для звернення до слідчого судді з клопотанням про застосування запобіжного заходу до вирішення питання про виконан­ня вироку суду іноземної держави.

1. Співробітництво між державами у кримінальному провадженні здій­снюється як на стадії досудового розслідування кримінальних правопорушень і розгляду матеріалів кримінального провадження в суді, так і після набрання законної сили рішенням (вироком) суду. Вирішуючи питання передачі засудже­них осіб, держави намагаються сприяти забезпеченню найбільшої ефективнос­ті при виконанні вироку суду, оскільки саме ця форма співпраці спрямована на краще досягнення цілей покарання, зокрема, виправлення особи, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.

2. Особа, засуджена до покарання у вигляді позбавлення волі в інозем­ній державі (у державі винесення вироку), може бути передана з цієї держави до держави, громадянином якої вона є, і яка забезпечить подальше виконання покарання (у державу виконання вироку). Дія судового рішення обмежується територією тієї держави, судом якої воно постановлено. Сам по собі вирок суду іноземної держави не має правової сили на території іншої країни. Він отримує її тільки у разі, якщо процесуальне законодавство цієї держави допускає ви­знання та виконання вироків судів іноземних держав. Для того щоб вирок суду іноземної держави мав правові наслідки на території України, він повинен бути визнаний судом України відповідно до закону та/чи міжнародного договору.

3. Відповідно до ч. 2 ст. 10 КК іноземці, які вчинили злочини на території України і засуджені за них на підставі цього Кодексу, можуть бути передані для відбування покарання за вчинений злочин тій державі, громадянами якої вони є, якщо така передача передбачена міжнародними договорами України.

4. Вироки судів іноземних держав можуть визнаватися і виконуватися на території нашої держави, якщо взаємність передбачена відповідним міжнарод­ним договором. У міжнародних договорах містяться норми, що встановлюють порядок, який є обов'язковим для країн-учасниць, щодо визнання та виконання вироків судів іноземних держав на території інших країн. Чинні міжнародні до­говори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, відпо­відно до ч. 1 ст. 9 Конституції України, ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 p., є частиною національного законо­давства України. Підстави та обсяг визнання та виконання на території Укра­їни вироку суду іноземної держави встановлюються міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Ратифікація міжнародних договорів України здійснюється шляхом прийняття закону про ратифікацію, невід'ємною частиною якого є текст міжнародного договору.

Серед таких договорів: Європейська конвенція про міжнародну дійсність кримінальних вироків від 28 травня 1970 р. (ратифікована Україною із заявами

і застереженнями Законом від 26 вересня 2002 p.; набув чинності 12 червня 2003 p.); Конвенція про передачу осіб, засуджених до позбавлення волі, для від­бування покарання у державі, громадянами якої вони є, від 19 травня 1978 p.; Конвенція про передачу засуджених осіб від 21 березня 1983 р. (відповідний За­кон про приєднання від 22 вересня 1995 p., ратифікований Законом від 3 квітня 2003 p.); Конвенція про передачу засуджених до позбавлення волі для подаль­шого відбування покарання від 6 березня 1998 p.; Конвенція про передачу осіб, які страждають психічними розладами, для проведення примусового лікування від 28 березня 1997 р. (ратифікована Україною із застереженням Законом від 11 січня 2000 р.) та двосторонні договори, що регулюють інститут передачі за­суджених. Крім багатосторонніх міжнародних договорів, питання визнання та виконання вироків судів іноземних держав та передачі засуджених осіб визна­чаються положеннями двосторонніх міжнародних договорів між Україною та іноземною державою (Договір між Україною та Федеративною Республікою Бразилія про передачу засуджених осіб від 2 грудня 2009 p.; Договір між Укра­їною та Республікою Білорусь про передачу осіб, засуджених до позбавлення волі, для подальшого відбування покарання від 12 червня 2009 p.; Договір між Україною і Туркменістаном про передачу осіб, засуджених до позбавлення волі, для подальшого відбування покарання від 23 березня 2005 р. тощо).

5. Стаття 2 Європейської конвенції про міжнародну дійсність криміналь­них вироків від 28 травня 1970 р. встановлює, що виконання європейських су­дових рішень здійснюється щодо: санкцій, що включають позбавлення волі; штрафів та конфіскацій; позбавлення прав. Стаття 2 Конвенції про передачу засуджених осіб від 21 березня 1983 р. закріплює обов'язок сторін якнайширше співробітничати одна з одною у тому, що стосується передачі засуджених осіб. Тому у разі відсутності міжнародного договору, що визначає конкретні напря­ми та порядок міжнародного співробітництва держав у сфері кримінального судочинства, визнання та виконання вироків судів іноземних держав і передача засуджених осіб можуть бути застосовані лише при вирішенні питання про пе­редачу засудженої особи для подальшого відбування покарання.

6. Запити про виконання вироку суду іноземної держави, що надходять до Міністерства юстиції України, за загальним правилом, що встановлене ч. З ко­ментованої статті, розглядаються протягом тридцяти днів з моменту надходження запиту. Моментом надходження запиту слід вважати дату його реєстрації в Мініс­терстві юстиції України (про правила обчислення процесуальних строків, зокрема днями, див. коментар до ст. 115 КПК). Цей строк може бути продовжений до трьох місяців у разі, якщо запит і додаткові матеріали до нього надійшли іноземною мовою, з метою організації їх перекладу (про правила обчислення процесуальних строків, зокрема місяцями, див. коментар до ст. 115 КПК). Виняток з правила про строки розгляду запитів іноземних держав становить розгляд запиту про передачу засудженої особи, який розглядається в строки, передбачені ст. 609 КПК.

7. Протягом строків, встановлених ч. З цієї статті, Міністерство юстиції раши має з'ясувати наявність підстав, а також дотримання умов, передбачених

'.1165

міжнародним договором України, для задоволення запиту про виконання ви­року суду. Так, наприклад, згідно зі ст.ст. З, 4 Договору між Україною та Рес­публікою Білорусь про передачу осіб, засуджених до позбавлення волі, для по­дальшого відбування покарання від 12 червня 2009 р. підставою для порушення процедури передачі засудженого договірній стороні, громадянином якої він є, г заява цієї особи, її близьких родичів, законного представника або адвоката, на­правлена центральному органу однієї з договірних сторін (ст. 3).

Засуджена особа може бути передана відповідно до цього договору, якщо: 1) ця особа є громадянином держави виконання вироку; 2) вирок суду стосов­но цієї особи набрав законної сили; 3) на момент отримання запиту про пере­дачу засуджений повинен ще відбувати покарання протягом не менш як шість місяців; 4) є письмова згода засудженої особи, або, у зв'язку з її віком, фі­зичним або психічним станом, що перешкоджають вільному волевиявленню, про це клопоче законний представник засудженої особи; 5) діяння, у зв'язку з яким було винесено вирок, є злочином відповідно до законодавства держа­ви виконання вироку і тягне за собою покарання у вигляді позбавлення волі; 6) відшкодовано матеріальну шкоду, завдану злочином; 7) держава винесення вироку і держава виконання вироку дали згоду на передачу засудженої особи (ч. 1 ст. 4).

8. З метою встановлення зазначених у міжнародному договорі підстав і умов Міністерство юстиції України може звертатись із запитами про одержан­ня необхідних матеріалів і інформації як в Україні, так і в компетентного органу іноземної держави.

9. Визнання та виконання вироку суду іноземної держави можливе лише за відповідним судовим рішенням. Для його одержання Міністерство юстиції України направляє до суду клопотання про визнання та виконання вироку суду іноземної держави та передає наявні матеріали. Форма та зміст такого клопо­тання ні КПК, ні міжнародними договорами не встановлені. Для забезпечення найбільш повного та об'єктивного його розгляду воно все ж повинно містити найменування компетентних органів обох держав; відомості про надходження заяв засудженого, його близьких родичів чи законного представника; викладен­ня умов і підстав, що вказують на можливість передачі засудженого; посилан­ня на чинний між державами міжнародний договір. Окрім того, до клопотання також додаються окремі документи, перелік яких міститься у міжнародному договорі.

Так, згідно з Європейською конвенцією про міжнародну дійсність кримі­нальних вироків від 28 травня 1970 р. цими додатками виступають: а) довід­ка про належність особи до громадянства держави виконання вироку; б) копія тексту відповідного закону держави виконання вироку, з якого вбачається, що дія або бездіяльність, у зв'язку з яким особу було засуджено, розглядається як кримінальний злочин згідно із законодавством держави виконання вироку; в) заяву, що містить інформацію про процедуру, що буде застосовуватись цією державою при зверненні вироку до виконання.

у двосторонньому міжнародному договорі перелік таких документів є більш детальним. Так, згідно з ч. 2 ст. 7 Договору між Україною та Республікою Білорусь про передачу осіб, засуджених до позбавлення волі, для подальшого відбування покарання від 12 червня 2009 р. ними є: 1) відомості про особу засу­дженого (прізвище, ім'я, по батькові, дата і місце народження); 2) документ, що підтверджує громадянство засудженої особи; 3) текст статтей кримінального закону, на підставі якого особу засуджено; 4) письмова заява засудженої особи або у випадках, передбачених договором, її законного представника про згоду на передачу; 5) копії вироку і всіх наявних у справі рішень судових органів, до­кумента про набрання вироком законної сили; 6) документ про відбуту частину покарання і ту частину покарання, яка підлягає подальшому відбуванню; 7) до­кумент про виконання додаткового покарання, якщо воно було призначено; 8) медичний висновок про стан здоров'я і відомості про особливості поведінки засудженої особи; 9) відомості про наявність матеріальної шкоди, її розміру та порядку її відшкодування; 10) копії інших документів, які додаються за взаєм­ною згодою центральних органів договірних сторін.

10. Направлення такого клопотання можливе лише за умови встановлення відповідності запиту про визнання та виконання вироку суду іноземної дер­жави умовам, передбаченим міжнародним договором України та відсутності підстав для відмови у передачі засудженої особи. Клопотання направляється до суду першої інстанції, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться місце проживання чи останнє відоме місце проживання засудженої особи, або місце перебування майна такої особи, а в разі їх відсутності - місце знаходжен­ня Міністерства юстиції України.

11. У задоволенні запиту про визнання та виконання вироку суду інозем­ної держави може бути відмовлено як за підставами, встановленими міжнарод­ними договорами, так і з підстав, визначених національним законодавством України. Так, Європейська конвенція про міжнародну дійсність кримінальних вироків від 28 травня 1970 р. у ст.ст. 6, 7 закріплює випадки, коли у виконанні вироку може бути відмовлено (якщо виконання суперечить основним принци­пам правової системи запитуваної держави; якщо запитувана держава вважає, що злочин, за який винесено вирок, має політичний характер чи є суто військо­вим; коли запитувана держава вважає, що існують істотні підстави для висно­вку про те, що винесення вироку чи його суворість обумовлені расовими, релі­гійними, національними міркуваннями чи політичними переконаннями тощо). Згідно зі ст. 5 Договору між Україною та Республікою Білорусь про передачу осіб, засуджених до позбавлення волі, для подальшого відбування покарання від 12 червня 2009 р. передача засудженої особи не здійснюється, якщо: 1) не додержано умов, перелічених у п. 1 ст. 4 цього договору; 2) покарання не може оути виконано в державі виконання вироку внаслідок закінчення строку дав­ності або через іншу підставу згідно з законодавством цієї держави.

У будь-якому разі така відмова має бути належним чином обгрунтована, тобто з роз'ясненням підстав відмови.

12. Сприяючи охороні прав особи, зокрема, права на судовий захист шля­хом оскарження постановленого щодо неї рішення, а також виконанню Укра­їною взятих на себе міжнародних зобов'язань, зокрема, у галузі охорони та захисту прав і свобод людини та громадянина, цією нормою встановлюються відповідні підстави для відмови у задоволенні запиту про визнання та виконан­ня вироків судів іноземних держав.

13. При вирішенні питання щодо визнання та виконання вироку суду іно­земної держави у частині цивільного позову слід керуватись відповідними по­ложеннями ЦПК щодо його забезпечення та вирішення.

14. З метою забезпечення виконання вироку суду іноземної держави у час­тині покарання у вигляді позбавлення волі Міністерство юстиції України має надіслати засвідчену ним копію запиту про визнання та виконання вироку суду іноземної держави прокурору для звернення до слідчого судді з клопотанням про застосування запобіжного заходу. Копія запиту направляється прокурору, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться місце проживання чи останнє відоме місце проживання засудженої особи, а в разі їх відсутності -місце знаходження Міністерства юстиції України.

15. Вирішення слідчим суддею клопотання прокурора про застосування запобіжного заходу до вирішення питання про виконання вироку суду іно­земної держави відбувається за загальними правилами (див. коментар до гла­ви 18КПК).

Стаття 603. Розгляд судом питання про виконання вироку суду іно­земної держави

1. Клопотання Міністерства юстиції України про виконання вироку суду іноземної держави розглядається протягом одного місяця з дня його отримання судом першої інстанції, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться місце проживання чи останнє відоме місце проживання засудженої особи, або місце перебування майна такої особи, а в разі їх від­сутності - місце знаходження Міністерства юстиції України.

2. Про дату судового засідання повідомляють особі, щодо якої ухвале­но вирок, якщо вона перебуває на території України. Така особа має право користуватися правовою допомогою захисника. Судовий розгляд здійсню­ється за участю прокурора.

3. При розгляді клопотання Міністерства юстиції України про вико­нання вироку суду іноземної держави суд встановлює, чи дотримані умови, передбачені міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або цією главою. При цьому суд не перевіряє фактичні обставини, встановлені вироком суду іноземної держави, та не вирішує питання щодо винуватості особи.

4. За результатами судового розгляду суд постановляє ухвалу:

1) про виконання вироку суду іноземної держави повністю або част­ково. При цьому суд визначає, яка частина покарання може бути виконана

Україні, керуючись положеннями Кримінального кодексу України, що педбачають кримінальну відповідальність за злочин, у зв'язку з яким хвалено вирок, та вирішує питання про застосування запобіжного заходу до набрання ухвалою законної сили;

2) про відмову у виконанні вироку суду іноземної держави.

5. У разі необхідності проведення додаткової перевірки суд може по­становити ухвалу про відкладення розгляду та отримання додаткових ма­теріалів.

Період, протягом якого особа перебувала під вартою в Україні у зв'язку з розглядом запиту про виконання вироку суду іноземної держави, зараховується до загального строку відбування покарання, визначеного відповідно до пункту 1 частини четвертої цієї статті.