У разі необхідності спосіб, строки і порядок виконання можуть бути визначені у самому судовому рішенні.

2. Судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить ви­конати негайно, підлягає безумовному виконанню.

3. Виправдувальний вирок або судове рішення, шо звільняє обвину­ваченого з-під варти, виконуються в цій частині негайно після їх проголо­шення в залі судового засідання.

4. У разі поновлення судом апеляційної інстанції строку апеляційно­го оскарження одночасно вирішується питання про зупинення виконання вироку або ухвали. Виконання вироку або ухвали може бути зупинене та­кож в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

5. Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у кримінальному провадженні, вирішує суддя суду першої інстанції одноосо­бово, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

1. Усі без винятку судові рішення виконуються відповідними органами, уста­новами, юридичними та фізичними особами в порядку, способи і строки, передба­чені КПК та іншими законами України, а також іншими нормативними актами, а у деяких випадках і згідно з правилами, встановленими міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України. Наприклад, ви­конання ухвали слідчого судді, суду про обрання запобіжного заходу у вигляді до­машнього арешту згідно з ч. З ст. 181 КПК покладається на орган внутрішніх справ за місцем проживання підозрюваного, який здійснює його через своїх працівників в порядку і способи, регламентовані ч. 4 та 5 цієї статті. Або відповідно до Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» на криміналь­но-виконавчу інспекцію як орган цієї служби покладено обов'язок виконувати по­карання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадських робіт, виправних робіт та здійснювати контроль за пове­дінкою осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням або умовно-достроково, а також звільнених від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (ст. 10), а порядок і умови виконання цього обов'язку визначені Кримінально-виконавчим кодексом України.

Проте закон надає можливість слідчому судді, суду у разі необхідності ви­значити спосіб, строки і порядок виконання прийнятого ним рішення у самому судовому рішенні. Так, при вирішенні цивільного позову у кримінальному про­вадженні та його частковому чи повному задоволенні суд вправі визначити спо­сіб виконання вироку в частині відшкодування (компенсації) завданої цивіль­ному позивачу діянням підсудного шкоди, - у грошовому виразі, в натурі тощо (ст. 129 КПК); при постановленні ухвали про дозвіл на затримання підозрю­ваного, обвинуваченого з метою приводу слідчий судя, суд вказує дату втрати законної сили ухвалою (а отже, й строк виконання - п. 6 ч. 1 ст. 190 КПК); при обранні запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, суд може покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов'язок спілкування з тією чи іншою особою лише у визначений судом спосіб (п. 4 ч. 5 ст. 194 КПК) тощо.

2. Безумовне виконання судового рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, означає, що наведені судові рішення повинні звертатися до виконання і виконуватися без будь-яких обмежень та застережень і в повному обсязі.

3. При ухваленні за результатами судового розгляду виправдувального ви­року, після його проголошення, якщо обвинувачений утримується під вартою, він звільняється з-під варти негайно. Розпорядження про це дає головуючий. Воно є для конвою обов'язкове.

Так само і невідкладно звільняється з-під варти обвинувачений при ухва­ленні судом обвинувального вироку, яким він: 1) звільняється від відбування покарання; 2) засуджений до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі; 3) засуджений без призначення покарання.

Обвинувачений негайно в залі судового засідання звільняється з-під варти °ж у разі, якщо при засудженні його до обмеження волі суд, з урахуванням

особи та обставин, встановлених під час кримінального провадження, звільняє його з-під варти, у виняткових випадках, якщо суд з урахуванням особи та об­ставин, встановлених під час кримінального провадження, при засудженні об­винуваченого до арешту чи позбавлення волі змінює йому запобіжний захід до набрання вироком законної сили на такий, що не пов'язаний з триманням під вартою (ст. 377 КПК).

4. Обвинувачений, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді три­мання під вартою, звільняється з-під варти в залі судового засідання при поста-новленні судом ухвали про закриття кримінального провадження та звільнення його від кримінальної відповідальності з підстав, передбачених ст. 284 КПК, та в порядку, встановленому ст. 288 КПК.

5. Підозрюваний, обвинувачений, якого було затримано з метою приводу для розгляду клопотання про обрання до нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (ст. 190 КПК); якого було затримано в порядку ст.ст. 207, 208 КПК; до якого попередньо був застосований як запобіжний захід тримання під вартою, до моменту розгляду клопотання про продовження строку триман­ня під вартою (ст. 199 КПК); незаконно затримана чи утримувана під вартою особа (ст. 202 КПК) звільняється з-під варти в залі судового засідання після проголошення слідчим суддею ухвали: 1) про відмову в застосуванні запобіж­ного заходу у вигляді тримання під вартою (ст. 196 КПК); 2) про відмову в продовженні строку тримання під вартою (ст. 199 КПК); 3) про застосування за­побіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою (ст. 199 КПК); 4) про зміну тримання під вартою на більш м'який запобіжний захід (ст. 200 КПК); 5) про звільнення з-під варти особи, позбавленої свободи за відсутності судово­го рішення, яке набрало законної сили; 6) не звільненої з-під варти особи, яка внесла в установленному законом порядку заставу (ст. 206 КПК).

6. У разі подання особою апеляційної скарги після закінчення строку апе­ляційного оскарження і одночасно клопотання про поновлення пропущеного строку з поважних причин суддя-доповідач, визнавши причини пропуску стро­ку поважними і поновивши його, ухвалою про відкриття апеляційного прова­дження зобов'язаний одночасно вирішити й питання про зупинення виконання оскарженого судового рішення (ст.ст. 117, 398, п. 4 ч. 2 ст. 399 КПК).

7. Виконання судового рішення (вироку або ухвали) зупиняється анало­гічно і в інших випадках, прямо передбачених у КПК, наприклад, у випадку подачі касаційної скарги з пропуском із поважних причин строку касаційного оскарження, поновленого ухвалою касаційного суду про відкриття касаційного провадження (ст.ст. 117, 428, п. З ч. З ст. 429 КПК).

8. Щодо процесуальних питань, пов'язаних із виконанням вироку, та по­рядку їх вирішення, див. коментар до ст.ст. 535, 536, 537, 538, 539, 540 КПК.

9. Вирішення питань, пов'язаних з виконанням судових рішень, закон по­кладає за загальним правилом на суддю суду першої інстанції одноособово. Порядок вирішення низки цих питань отримав своє власне законодавче урегу­лювання (ст.ст. 202, 206, 603, 607 КПК тощо).

Стаття 535. Звернення судового рішення до виконання

1. Судове рішення, що набрало законної сили, якщо інше не передба­чено цим Кодексом, звертається до виконання не пізніш як через три дні з дня набрання ним законної сили або повернення матеріалів кримінально­го провадження до суду першої інстанції із суду апеляційної чи касаційної інстанції або Верховного Суду України.

2. Суд разом із своїм розпорядженням про виконання судового рішен­ня надсилає його копію відповідному органу чи установі, на які покладено обов'язок виконати судове рішення.

У разі якщо судове рішення або його частина підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, суд видає виконавчий лист, який звертається до виконання в порядку, передбаченому законом про виконавче провадження.

4. Органи, що виконують судове рішення, повідомляють суд, який по­становив судове рішення, про його виконання.

5. До набрання обвинувальним вироком законної сили обвинуваче­ний, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, не може бути переведений у місце позбавлення волі в іншу місцевість.

1. Звернення судового рішення до виконання - процесуальна дія, яка ви­ражається в наданні слідчим суддею, судом визначеному законом чи судовим рішенням органу, установі, юридичній чи фізичній особі розпорядження ви­конати судове рішення, що набрало законної сили.

Звернення судового рішення до виконання полягає, якщо інше не перед­бачено КПК, у направленні слідчим суддею, суддею суду, що його постановив, або головою суду протягом трьох діб з дня набрання ним законної сили або повернення матеріалів кримінального провадження із суду апеляційної чи ка­саційної інстанції або Верховного Суду України відповідному органу, установі, юридичній чи фізичній особі (наприклад, батькам, опікунам, піклувальникам про передання неповнолітнього підозрюваного, обвинуваченого під їх нагляд як запобіжний захід) письмового розпорядження про виконання судового рі­шення. До розпорядження про виконання судового рішення обов'язково дода­ється його копія.

2. Розпорядження про виконання судового рішення повинно бути під­писане суддею (головою суду) і секретарем суду та скріплене печаткою суду. У ньому вказується: орган, установа, особа, на який (яку) поклада­ється обов'язок виконання судового рішення, найменування суду (слідчого судді, судді), який постановив (ухвалив) це рішення, час та місце його по­становления (ухвалення), прізвище, ім'я і по батькові особи, щодо якої по­становлено (ухвалено) рішення, дату набрання судовим рішенням законної сили, вимога про приведення судового рішення до виконання і про повідо­млення суду (слідчому судді), який постановив (ухвалив) рішення, про час його виконання.

У кримінальних провадженнях щодо групи осіб, кількість розпоряджень про виконання судового рішення повинна відповідати кількості осіб, яких рі­шення стосуються.

3. У разі, якщо судове рішення або його частина підлягає виконанню орга­нами державної виконавчої служби, суд видає виконавчий лист, форма та зміст якого повинні відповідати вимогам, зазначеним у ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», який звертається до виконання в порядку, передбаче­ному ст. 17 цього Закону.

Припис ч. З коментованої статті про повідомлення органами, що викону­ють судове рішення, суду (слідчому судді), який постановив (ухвалив) судове рішення, про його виконання, є категоричною вимогою закону.

4. Під іншою місцевістю, в яку не може бути переведений підсудний, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, до набрання обвинувальним вироком законної сили, слід розуміти місцевість, органи виконання вироку якої не розташовані на території, яка є територі­єю апеляційної судової юрисдикції щодо суду ухвалення обвинувального вироку.

Стаття 536. Відстрочка виконання вироку

1. Виконання вироку про засудження особи до виправних ро­біт, арешту, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі може бути відстрочено у разі:

1) тяжкої хвороби засудженого, яка перешкоджає відбуванню пока­рання, - до його видужання;

2) вагітності засудженої або за наявності у неї малолітньої дитини - на час вагітності або до досягнення дитиною трьох років, якщо особу засудже­но за злочин, що не є особливо тяжким;

3) якщо негайне відбування покарання може потягти за собою винят­ково тяжкі наслідки для засудженого або його сім'ї через особливі обстави­ни (пожежа, стихійне лихо, тяжка хвороба або смерть єдиного працездатно­го члена сім'ї тощо) - на строк, встановлений судом, але не більше одного року з дня набрання вироком законної сили.

2. Відстрочка виконання вироку не допускається щодо осіб, засудже­них за тяжкі (крім випадків, передбачених пунктом 2 частини першої цієї статті) та особливо тяжкі злочини незалежно від строку покарання.

1. Норми коментованої статті встановлюють винятки із загального прави­ла про те, що вирок підлягає негайному виконанню з моменту набрання ним за­конної сили. Таким винятком є відкладення у випадках, передбачених законом, початку виконання вироку на певний строк.

2. Відстрочка виконання вироку можлива лише після набрання вироком законної сили, оскільки суд апеляційної чи касаційної інстанції може скасувати або змінити вирок.

Закон допускає відстрочку виконання вироку, яким засудженому призна­чено покарання у вигляді виправних робіт, арешту, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі.

Клопотання про відстрочку виконання вироку може заявити засуджений. його захисник, законний представник, прокурор, орган або установа виконання покарань.

3. Рішення про відстрочку виконання вироку може прийняти лише суд, який ухвалив вирок. Питання про відстрочку виконання вироку розглядається судом у порядку, передбаченому для вирішення судом питань, пов'язаних із ви­конанням вироку (ст. 539 КПК).

4. Розглядаючи питання про відстрочку виконання вироку, суд повинен з'ясувати, чи допускає закон таке рішення щодо цього виду покарання та чи є для цього передбачені законом підстави, а в ухвалі навести мотиви його при­йняття та положення закону, якими керувався суд.

5. При вирішенні питання про відстрочку виконання вироку засудженому у зв'язку з тяжкою хворобою суд повинен встановити не лише факт хвороби, а й те, що вона перешкоджає відбуванню покарання. На підтвердження того й іншого має бути наданий висновок спеціальної лікарської комісії.

6. При тяжкій хворобі засудженого відстрочка виконання вироку надається до його одужання. Тому засудженому в усній чи письмовій формі роз'яснюється його обов'язок повідомити суд про своє одужання. За необхідності суд може пе­ріодично перевіряти перебіг одужання засудженого через лікувальну установу. Після одужання засудженого вирок підлягає негайному виконанню.

7. Закон передбачає можливість відстрочки виконання вироку у зв'язку з вагітністю засудженої або наявністю у неї малолітньої дитини. Це правило обумовлене турботою як про здоров'я жінки і дитини, яка повинна народитися, так і жінки та малолітньої дитини. Тому виконання вироку можна відстрочити в межах строку, на який із згідно із законом жінку може бути звільнено від ро­боти у зв'язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною трьох років, але якщо особу засуджено за злочин, що не є особливо тяжким.

8. Відстрочка виконання вироку може застосовуватися тільки до засудже­ної, яка має сім'ю або родичів, що дали згоду на спільне з нею проживання, або яка має можливість самостійно забезпечити належні умови для виховання ди­тини. У разі смерті дитини або після досягнення дитиною віку, до досягнення якого надавалася відстрочка, вирок звертається до негайного виконання.

9. Пункт 3 ч. 1 ст. 536 КПК містить перелік обставин, за наявності яких не­гайне виконання покарання може потягти за собою особливо тяжкі наслідки для засудженого або його сім'ї. Цей перелік не є вичерпним. Суд може визнати як під­ставу для відстрочки виконання вироку й інші обставини. Наприклад, у випадку засудження до позбавлення волі батьків, що мають малолітніх дітей, які залиша­ються без догляду, можлива відстрочка виконання вироку стосовно одного з них.

10. Відстрочка виконання вироку - право, а не обов'язок суду. Вирішую-и це питання, суд, окрім обставин-підстав застосування відстрочки виконання

-—.1071

вироку, враховує також тяжкість вчиненого злочину, особу засудженого та інші обставини, що мають істотне значення для вирішення даного питання.

11. Закон не допускає відстрочки виконання вироку щодо осіб, засуджених за тяжкі злочини (крім випадків, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 536 КПК), та щодо осіб, засуджених за особливо тяжкі злочини.

Стаття 537. Питання, які вирішуються судом під час виконання

Вироків

1. Під час виконання вироків суд, визначений частиною другою статті 539 цього Кодексу, має право вирішувати такі питання:

1) про відстрочку виконання вироку;

2) про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання;

3) про заміну невідбутої частини покарання більш м'яким;

4) про звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років;

5) про направлення для відбування покарання жінок, звільнених від відбування покарання внаслідок їх вагітності або наявності дітей віком до трьох років;

6) про звільнення від покарання за хворобою;

7) про застосування до засуджених примусового лікування та його припинення;

8) про направлення звільненого від покарання з випробуванням для відбування покарання, призначеного вироком;

9) про звільнення від призначеного покарання з випробовуванням після закінчення іспитового строку;

10) про заміну покарання відповідно до частини п'ятої статті 53, час­тини третьої статті 57, частини першої статті 58, частини першої статті 62 Кримінального кодексу України;

11) про застосування покарання за наявності кількох вироків;

12) про тимчасове залишення засудженого у слідчому ізоляторі або переведення засудженого з арештного дому, виправного центру, дисциплі­нарного батальйону або колонії до слідчого ізолятора для проведення від­повідних процесуальних дій під час досудового розслідування криміналь­них правопорушень, вчинених іншою особою або цією самою особою, за які вона не була засуджена, чи у зв'язку з розглядом справи в суді;

13) про звільнення від покарання і пом'якшення покарання у випад­ках, передбачених частинами 2 і 3 статті 74 Кримінального кодексу Укра­їни;

14) інші питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виника­ють при виконанні вироку.

1. До компетенції суду під час виконання вироків належить вирішення до­сить широкого кола питань. їх вирішення здійснюється наступним чином.

1072.

Стосовно вирішення судом питання про відстрочку виконання вироку див. коментар до ст. 536 КПК.

2. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання має надзви­чайно важливе значення для виправлення засуджених та запобігання вчиненню нових злочинів, тобто для досягнення мети, передбаченої ст. 50 КК. Коло осіб, до яких може бути застосовано умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, визначене ч. 1 ст. 81 КК.

Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути за­стосоване лише після фактичного відбуття засудженим строку покарання, пе­редбаченого ч. 2 ст. 81 КК, а головною умовою прийняття такого рішення є доведеність того, що засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до пра­ці довів своє виправлення. Відповідно до ч. 1 ст. 81 КК умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване до осіб, які від­бувають покарання у вигляді виправних робіт, службових обмежень для вій­ськовослужбовців, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі, а до особи, яка вчинила злочин до досягнення повноліття, - тільки при відбуванні покарання у вигляді позбавлен­ня волі (ч. 1 ст. 107 КПК). При умовно-достроковому звільненні засуджених від відбування основного покарання, до яких було застосоване додаткове покаран­ня, суд вправі звільнити їх повністю або частково і від додаткового покарання.

Подання про вирішення питання про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання.

3. Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким може бути засто­сована судом щодо осіб, які відбувають покарання у вигляді обмеження або позбавлення волі (ч. 1 ст. 82 КК) лише після фактичного відбуття засудженим строку призначеного судом покарання, передбаченого ч. 4 ст. 82 КК, а головною умовою прийняття такого рішення є доведеність того, що засуджений став на шлях виправлення. При цьому більш м'яке покарання призначається в межах строків, установлених у Загальній частині Кримінального кодексу для цього виду покарання, і не може перевищувати невідбутого строку покарання, при­значеного вироком (ч. 1,3 ст. 82 КК). У разі заміни невідбутої частини осно­вного покарання більш м'яким засудженого може бути звільнено від додатково­го покарання у вигляді позбавлення права займати певні посади чи займатися певною діяльністю (ч. 2 ст. 82 КК). До осіб, яким покарання замінене більш м яким, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання на підставах та за умов, передбачених ст. 81 КК (див. п. 2 коментаря ДО ст. 537 КПК).

4. До неповнолітніх заміна невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням не застосовується (ч. 4 ст. 107 КК).

5. Клопотання (подання) про вирішення питання про заміну невідбутої частини покарання більш м'яким подається до місцевого суду, в межах терито­ріальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання.

"-. 1073

6. Звільнення від відбування покарання засуджених до обмеження волі або до позбавлення волі жінок, які стали вагітними або народили дітей під час відбування покарання, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше п'яти років за умисні тяжкі або особливо тяжкі злочини, судом можливе лише в межах строку, на який згідно із законом жінку може бути звільнено з роботи у зв'язку з вагітністю, пологами і досягнення дитиною трирічного віку та за умови, що засуджена має сім'ю або родичів, які дали згоду на спільне з нею проживання, або засуджена має можливість самостійно забезпечити належні умови для виховання дитини (ч. 1 і 2 ст. 83 КК). Після досягнення дитиною трирічного віку або в разі її смерті суд залежно від поведінки засудженої може звільнити її від покарання або замінити його більш м'яким покаранням (див. п. 2 коментаря до даної статті КПК) чи направити засуджену для відбування покарання, призначеного за вироком (ч. 4 ст. 83 КК).

7. Клопотання (подання) про вирішення питання про звільнення від від­бування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого засудже­на відбуває покарання. Контроль за поведінкою таких жінок здійснюється орга­ном кримінально-виконавчої системи за місцем проживання.

8. Питання про направлення для відбування покарання жінок, звільнених від відбування покарання внаслідок їх вагітності або наявності дітей віком до трьох років може постати перед судом за поданням контролюючого органу (кримінально-виконавчої інспекції за місцем проживання) у випадках: а) не­належної поведінки засудженої у період звільнення від відбування покарання у формі незабезпечення належних умов для виховання дитини, недодержання правил поведінки, які передбачені для засуджених, невиконання чи неналежне виконання законних вимог органів кримінально-виконавчої системи тощо (ч. 4 ст. 83 КК); б) коли засуджена відмовляється від дитини; в) передала її у дитячий будинок; г) зникла з місця проживання; г) ухиляється від виховання дитини; д) ухиляється від догляду за нею; є) систематично (тобто три рази і більше) вчинила правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про небажання стати на шлях виправлення.

9. Подання про направлення таких жінок для відбування покарання вно­ситься до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого проживає засуджена. До подання повинні бути додані матеріали, які підтверджують фак­ти, викладені у поданні, і підлягають перевірці судом у судовому засіданні. При вирішенні питання про направлення звільнених від відбування покарання жі­нок для відбування покарання з підстав, передбачених ч. 4 ст. 83 КК (див. п. 2 коментаря до цієї статті), суд може повністю або частково зарахувати у строк відбування покарання час, протягом якого засуджена не відбувала покарання.

10. Згідно з законом (ст. 84 КПК) від покарання через хворобу під час виконання вироків судом звільняються: а) особа, яка під час відбування пока­рання захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлю­вати значення своїх дій (бездіяльності) або керувати ними; б) особа, яка під

с відбування покарання захворіла на іншу тяжку хворобу, що перешкоджає дбуванню покаранню; в) військовослужбовці, засуджені до службового об­меження, арешту або тримання в дисциплінарному батальйоні, в разі визнання їх непридатними до військової служби за станом здоров'я.

а) Звільнення від покарання у зв'язку з психічною хворобою є обов'язковим. По суті ж це звільнення від подальшого відбування покарання або заміна судом відповідно до ст.ст. 92-95 КК покарання застосуванням до особи, яка стала неосудною, примусових заходів медичного характеру, залежно від характеру та тяжкості захворювання, тяжкості вчиненого діяння, з ураху­ванням ступеня небезпечності хворого для себе або інших осіб. В ухвалі мають бути зазначені мотиви прийняття такого рішення і психіатричний заклад, до якого засуджений має бути госпіталізований. З поданням про звільнення від відбування покарання внаслідок психічної хвороби до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання, звертається начальник органу або установи виконання покарань. Разом із поданням до суду надсилаються висновок спеціальної психіатричної експертної комісії та осо­бова справа засудженого (ч. 4 ст. 154 КВК).

У разі припинення застосування примусових заходів медичного характеру через видужання такі особи можуть підлягати подальшому відбуванню пока­рання (ч. 4 ст. 95 КК), якщо не закінчилися строки давності притягнення до кримінальної відповідальності (ст. 49 КК) чи строки давності виконання об­винувального вироку, або відсутні інші підстави для звільнення від покаран­ня. При цьому час, протягом якого до осіб застосовувалися примусові заходи медичного характеру, зараховуються в строк покарання за правилами, перед­баченими ч. 5 ст. 72 КК, а один день позбавлення волі дорівнює одному дню застосування примусових заходів медичного характеру (ч. 4 ст. 84 КК).

б) Звільнення від покарання за іншою тяжкою хворобою є факультатив­ним. Суд може звільнити особу від подальшого відбування покарання за ін­шою тяжкою хворобою, враховуючи тяжкість вчиненого злочину, характер за­хворювання, особу засудженого та інші обставини кримінальної справи (ч. 2 ст. 84 КК). Подання до суду про звільнення від покарання внаслідок іншої тяж­кої хвороби вносить начальник органу або установи виконання покарань. Од­ночасно з поданням до суду надається висновок спеціальної лікарської комісії та особова справа засудженого. У поданні вказуються дані, які характеризують поведінку засудженого під час відбування покарання (ч. 5 ст. 154 КВК).

У разі одужання особи, звільненої від відбування покарання внаслідок іншої тяжкої хвороби, вона повинна бути направлена для відбування покарання, якщо не закінчилися строки давності притягнення до кримінальної відповідальності (ст. 49 КК) чи строки давності виконання обвинувального вироку (ст. 80 КК), або відсутні інші підстави для звільнення від покарання (ч. 4 ст. 84 КК).

Якщо особа, засуджена до громадських робіт або обмеження волі, визна­ється інвалідом першої чи другої групи, орган чи установа виконання покарань носить подання до суду про її дострокове звільнення. Разом із поданням до

.. 1075

-

суду надається висновок медико-соціальної експертної та спеціальної лікар­ської комісії (ч. 6 ст. 154 КВК).

в) Звільнення від покарання у вигляді службового обмеження, арешту чи тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців у разі визнання їх непридатними до військової служби за станом здоров'я є обов'язковим. По­дання до суду про звільнення від покарання військовослужбовців, які відбу­вають покарання у вигляді тримання в дисциплінарному батальйоні, вносить командир дисциплінарного батальйону, які відбувають покарання у вигляді службових обмежень, - командир військової частини, у вигляді арешту, - на­чальник органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України і начальник гарнізону. Разом із поданням до суду подається висновок військово-лікарської комісії (ст. 85, ч. 5 ст. 47, ч. 10 ст. 55 КВК).

11. У п. 7 ч. 1 коментованої статті йдеться про застосування судом під час виконання вироків примусового лікування та його припинення до осіб, які ма­ють хворобу, що становить небезпеку для інших осіб (ст. 96 КК). Це особливо небезпечні (карантинні) хвороби, які характеризуються високою заразливістю та летальністю: чума, холера, жовта гарячка, натуральна віспа, сибірка, епіде­мічний висипний тиф тощо. їх перелік затверджується наказом Міністерства охорони здоров'я України.

Якщо під час відбування засудженим покарання буде встановлено, що він захворів на хворобу, що становить небезпеку для здоров'я інших людей, і відмовляється від лікування, орган або установа виконання покарань вносить до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений від­буває покарання, подання разом із висновком спеціальної лікарської комісії про застосування до такої особи відповідного примусового лікування (ст.ст. 21, 117 КВК). Щодо осіб, які відбувають покарання у вигляді позбавлення або об­меження волі, примусове лікування застосовується за місцем відбування по­карання, а щодо осіб, які відбувають інші види покарань, примусове лікування застосовується у спеціальних лікувальних закладах (ч. 2 ст. 96 КК).

У разі одужання особи подання про припинення примусового лікування разом з висновком спеціальної лікарської комісії або клопотання засуджено­го, його захисника або законного представника подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться установа або заклад, в яко­му засуджений перебуває на лікуванні.

12. Підставами направлення звільненого від відбування покарання з ви­пробуванням для відбування покарання, призначеного вироком суду, є: а) не­виконання засудженим протягом випробувального строку покладених на нього судом обов'язків або б) систематичне вчинення правопорушень (трьох і біль­ше), що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про небажання стати на шлях виправлення (ч. 2 ст. 78 КК, ч. 2 ст. 166 КВК). Невиконанням обов'язків вважається, якщо засуджений не виконав хоча б один з обов'язків, які було покладено на нього судом (ч. З ст. 166 КВК). Подання про вирішення цього питання до місцевого суду, в межах територіальної діяльності якого про-

живаї засуджений, вносить кримінально-виконавча інспекція, що здійснювала контроль за таким засудженим, а щодо військовослужбовців, - командир вій­ськово^ частини.

Підставами направлення для відбування покарання, призначеного виро­ком, звільнених від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років є, відповідно, випадки, коли до за­кінчення випробувального строку: а) жінка відмовиться від дитини; б) пере­дасть її в дитячий будинок; в) зникне з місця проживання; г) ухилятиметься від виховання дитини, догляду за нею; ґ) не виконуватиме покладених на неї судом обов'язків; д) систематично вчинюватиме правопорушення (три і більше), що тягтимуть за собою адміністративні стягнення і свідчитимуть про її небажан­ня стати на шлях виправлення (ч. 5 ст. 79 КК). Подання про вирішення цього питання до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого прожи­ває засуджена, вносить орган кримінально-виконавчої системи, що здійснював контроль за поведінкою засудженої.

13. Відповідно до ч. 1 ст. 78 КК після закінчення випробувального строку засуджений, який виконав покладені на нього обов'язки та не вчинив ново­го злочину, звільняється судом від призначеного йому покарання. Так само звільняються судом від призначеного ним покарання після закінчення випро­бувального строку вагітні жінки і жінки, які мають дітей віком до семи років, які належно поводилися, виконували покладені на них обов'язки, не вчинили жодного із діянь, зазначених у ч. 5 ст. 79 КК і не вчинили нового злочину. Також звільняється судом після закінчення випробувального строку засудже­ний до покарання з випробуванням у випадку затвердження угоди про при­мирення або про визнання вини, якщо сторонами угоди узгоджено покарання у вигляді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі на строк не більше п'яти років, а також узгоджено звільнення від відбування покарання з випробуванням, якщо він протягом випробуваль­ного строку не вчинив нового злочину і виконав покладені на нього обов'язки (ч. З ст. 75 КК).

В усіх наведених випадках вирішення цього питання судом, у межах те­риторіальної юрисдикції якого проживає засуджена особа, здійснюється за клопотанням засудженої особи, її захисника, законного представника, а також інших осіб, установ, за поданням прокурора, органу кримінально-виконавчої системи, що здійснював контроль за поведінкою засудженої особи, а щодо військовослужбовців, - за поданням командира військової частини.

14. а) Підставою заміни судом штрафу покаранням у вигляді громадських ро-іт із розрахунку одна година громадських робіт за один установлений законодав­ством неоподатковуваний мінімум доходів громадян, або виправними роботами із

юзрахунку один місяць виправних робіт за двадцять установлених законодавством неоподатковуваних мінімумів, але на строк не більше двох років, є несплата штра-ФУ в розмірі не більше трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян

і відсутність підстав для розстрочки його виплати (абз. 1 ч. 5 ст. 53 КК).

Підставою заміни штрафу покаранням у вигляді позбавлення волі і! роз­рахунку один день позбавлення волі за вісім неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у межах, визначених п.п. 1, 2, 3 абзацу другого та абзацом третім ч. 5 ст. 53 КК, є несплата штрафу в розмірі понад три тисячі неоподат­ковуваних мінімумів доходів громадян, призначеного як основне покарання, та відсутність підстав для розстрочки його виплати (абз. 2 ч. 5 ст. 53 КК).

Питання про заміну покарання у вигляді штрафу покаранням у вигляді громадських робіт або у вигляді позбавлення волі (ч. 5 ст. 53 КК) вирішує суд, який ухвалив вирок.

б) Підставою вирішення судом питання про заміну покарання у вигляді виправних робіт на штраф із розрахунку трьох встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за один місяць виправних робіт (ч. З ст. 57 КК) є непрацездатність засудженого, працездатного за віком, вста­новлена висновком медико-соціальної та спеціальної лікарської комісії.

Клопотання засудженого, його захисника, законного представника, інших осіб подається, а подання прокурора чи кримінально-виконавчої інспекції про замі­ну виправних робіт штрафом вноситься до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого виконується вирок. Стосовно особи, яка під час виконання ви­року у вигляді виправних робіт досягла пенсійного (непрацездатного) віку, а також жінки, яка стала вагітною, кримінально-виконавча інспекція вносить подання до того ж суду про звільнення такої особи від відбування покарання (ч. 6 ст. 42 КВК).

в) Підставами вирішення судом питання про заміну військовослужбов­цям строкової служби покарання у вигляді позбавлення волі на строк не біль­ше двох років триманням у дисциплінарному батальйоні є обставини справи (ступінь тяжкості вчиненого злочину, обставини, що пом'якшують покарання), особа засудженого (її поведінка під час відбування покарання у вигляді позбав­лення волі тощо), а також той факт, що особа раніше не відбувала покарання у вигляді позбавлення волі.

Подання про таку заміну покарання на більш м'яке до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого виконується вирок, вноситься органом кримінально-виконавчої системи.

15. Питання про застосування покарання за наявності кількох вироків по­стає перед судом під час їх виконання у випадках: а) якщо стосовно засудже­ного є не звернений до виконання вирок, про який не було відомо суду, <