У разі, якщо в кримінальному провадженні беруть участь кілька потерпілих від одного кримінального правопорушення, угода може бути укладена та затверджена лише з усіма потерпілими.

У разі, якщо в кримінальному провадженні беруть участь кілька по­терпілих від різних кримінальних правопорушень, і згода щодо укладення угоди досягнута не з усіма потерпілими, угода може бути укладена з одним (кількома) з потерпілих. Кримінальне провадження щодо особи (осіб), яка досягла згоди, підлягає виділенню в окреме провадження.

Ста т т я 470. Обставини, що враховуються прокурором при укладен­ні угоди про визнання винуватості

1. Прокурор при вирішенні питання про укладення угоди про визнання винуватості зобов'язаний враховувати такі обставини:

1) ступінь та характер сприяння підозрюваного чи обвинуваченого у проведенні кримінального провадження щодо нього або інших осіб;

2) характер і тяжкість обвинувачення (підозри);

3) наявність суспільного інтересу в забезпеченні швидшого досудово-го розслідування і судового провадження, викритті більшої кількості кри­мінальних правопорушень;

4) наявність суспільного інтересу в запобіганні, виявленні чи припи­ненні більшої кількості кримінальних правопорушень або інших більш тяжких кримінальних правопорушень.

1. Статті 469 та 470 КПК об'єднані темою ініціювання, процедури та умов

укладення угод.

2. Учасниками угоди про примирення можуть бути потерпілий, підозрюваний або обвинувачений, захисник і представник або інші особи, по­годжені сторонами кримінального провадження. Процесуальна роль суду в уго­ді про примирення обмежена лише стадією затвердження або відхилення уго­ди про примирення, укладеної сторонами. Положення КПК унеможливлюють участь потерпілого в укладенні угоди про визнання винуватості. Положення ч. 4 ст. 469 КПК прямо забороняють укладення угод про визнання винуватості в кримінальному провадженні за участі потерпілого. Водночас, учасниками уго­ди про визнання винуватості можуть бути підозрюваний або обвинувачений, його захисник та сторона обвинувачення. Крім того, практика Європейського суду з прав людини, яка визнається КПК 2012 р. джерелом тлумачення кри-мінального-процесуального законодавства України (ч. 5 ст. 9 КПК), обмежує участь судді та прокурора, зокрема, в ініціюванні угоди про визнання вину­ватості. Положення КПК не передбачають участі прокурора в угоді про при­мирення, але покладають обов'язок на слідчого та прокурора поінформувати підозрюваного та потерпілого про їхнє право на примирення, роз'яснити меха­нізм його реалізації та не чинити перешкод в укладенні угоди про примирення (ч. 7 ст. 469 КПК). Ініціатива укладення угод ні в якому разі не може вихо­дити від судді, а участь прокурора, на відміну від участі обвинуваченого (ч. 2 ст. 469 КПК), обмежена обставинами, визначеними ст. 470 КПК.

3. Слід зазначити, що участь та роль прокурора в укладенні угоди про ви­знання винуватості, що рівнозначно застосовується і до процедури ініціювання угоди про визнання винуватості, обмежена положеннями п.п. 1-2 ч. 1 ст. 470 КПК наступними персоніфікованими критеріями, заснованими на поведінці підозрюваного чи обвинуваченого та конкретних обставинах справи, які має врахувати прокурор щодо особи:

- при ініціюванні або укладенні угоди про визнання винуватості прокурор може врахувати ступінь та характер сприяння підозрюваного чи обвинувачено­го у проведенні кримінального провадження щодо нього або інших осіб;

- при вирішенні питання доцільності укладення або ініціювання угоди про визнання винуватості має враховуватись характер і тяжкість обвинувачен­ня (підозри).

4. Більш загальними неперсоніфікованими критеріями, які визначають можливість та доцільність укладення або ініціювання угоди про визнання ви­нуватості, є наявність суспільного інтересу в забезпеченні швидшого досудо-вого розслідування і судового провадження, викритті більшої кількості кримі­нальних правопорушень, а також наявність суспільного інтересу в запобіганні,

виявленні чи припиненні більшої кількості кримінальних правопорушень або інших більш тяжких кримінальних правопорушень (п.п. З і 4 ч. 1 ст. 470 КПК). Як наслідок, ураховуючи положення практики Європейського суду з прав лю­дини та Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи стосовно спрощення кримінального судочинства, ініціювання угоди про визнання винуватості про­курором повинно бути винятком із загального правила та має засновуватись на достатніх доказах причетності особи до вчинення кримінального правопо­рушення. Крім того, підстави, передбачені в п. 1 ч. 1 ст. 470 КПК, можуть за­стосовуватися тільки в їх сукупності, а не розглядатися як окремо існуючі під­стави, що можуть самостійно обґрунтовувати ініціювання угоди прокурором, тобто прокурор при вирішенні питання ініціювання угоди повинен перевірити, чи відповідатиме таке ініціювання угоди персоніфікованим та неперсоніфі-кованим критеріям доцільності ініціювання угоди, зазначеним у п.п. l^t ч. 1 ст. 470 КПК. Як приклад, прокурор не може обґрунтовувати ініціювання угоди необхідністю викриття більшої кількості злочинів, оскільки це суперечитиме загальним засадам кримінального провадження та завданням кримінального судочинства за ст. 2 КПК. Слід також зазначити, що прокурор при розгляді пи­тання ініціювання угоди про визнання винуватості повинен урахувати стадію кримінального провадження, на якій таке клопотання може бути розглянуте, а також наскільки процесуально доцільним буде завершення такої справи угодою про визнання винуватості з точки зору принципу процесуальної економії, зо­крема, у випадку повного розслідування обставин справи та розгляду справи в порядку судового провадження.

Отже, прокурор має скористатися своїми дискреційними повноваженнями та вирішити питання стосовно того, які саме обвинувачення мають бути висунуті проти обвинуваченого, враховуючи фактичні обставини кримінально караного діяння, ймовірно, вчиненого ним. Враховуючи, що сторона обвинувачення представляє інтереси держави (ч. 2 ст. 36 КПК), а в обов'язок держави входить притягнення до відповідальності за злочини, покарання та перевиховання злочинців, прокурор не повинен першим виявляти своє небажання розслідувати справу та представляти докази винуватості обвинуваченого в суді, а право ініціювати угоди повинно скоріше бути винятком по окремих категоріях справ, які явно не потребують повного судового розгляду. Такий підхід відповідає і конституційно закріпленим принципам діяльності прокуратури щодо підтримання державного обвинувачення в суді (ст. 121 Конституції України). Прокурору слід ураховувати також те, що клопотання про визнання винуватості є проявом дієвого каяття обвинуваченого у вчиненому, тому саме йому має належати ініціатива визнання винуватості, а прокуратурі-відповідне реагування на це визнання. Тому прокурор має вирішувати питання щодо розгляду справи шляхом повного судового розгляду чи шляхом угоди про визнання винуватості на таких підставах: передусім - це тяжкість вчиненого злочину (публічний інтерес до злочину та кваліфікація кримінального правопорушення відповідно до вимог кримінального законодавства), можливість застосування адекватного

з точки зору прокурора покарання до особи, характеристика особи, а також наявність доказів, достатніх для укладання угоди. Основним завданням прокурора є збалансування можливих конфліктних позицій обвинувачення та захисту, їхніх представників, що не завжди може слугувати встановленню принципу об'єктивної істини у справі та є суттєво відмінним від завдань прокурора у кримінальному процесі.

5. Відповідно до положень ч. 5 ст. 469 КГЖ угоду може бути ініційовано та укладено в будь-який момент після повідомлення особі про підозру щодо вчи­нення кримінального правопорушення та до виходу суду до нарадчої кімнати з метою ухвалення вироку. Однак окремо можна виділити процесуальні стадії досягнення та затвердження угод у кримінальному провадженні. Зокрема, мож­на виділити такі три стадії угоди про примирення:

- ініціювання угоди про примирення її учасниками та початкова згода сто­рін вступити у переговори щодо примирення;

- узгодження умов угоди про примирення та визнання сторонами умов угоди (погодження сторін щодо фактичних обставин справи, кваліфікація зло­чину згідно з нормами кримінального права, встановлення розміру шкоди, за­вданої кримінальним правопорушенням, строку її відшкодування чи перелік дій, не пов'язаних з відшкодуванням шкоди, які підозрюваний чи обвинуваче­ний зобов'язані вчинити на користь потерпілого, строк їх вчинення, узгоджене покарання та згода сторін на його призначення або на призначення покарання та звільнення від його відбування з випробуванням);

- затвердження угоди про примирення судом.

Аналогічно можна окремо виділити такі три стадії угоди про визнання

винуватості:

- ініціювання угоди про визнання винуватості її учасниками та первісна згода сторін вступити у переговори щодо визнання винуватості;

- узгодження умов угоди про визнання винуватості (формулювання підозри чи обвинувачення, кваліфікація злочину згідно з нормами криміналь­ного права, визначення істотних для відповідного кримінального провадження обставин, визначення наявності обов'язків підозрюваного чи обвинуваченого щодо співпраці у викритті кримінального правопорушення, вчиненого іншою особою, узгодження покарання та згода підозрюваного, обвинуваченого на його призначення або на призначення покарання та звільнення від його від­бування з випробуванням;

- затвердження угоди про визнання винуватості судом.

С т а т т я 47 1. Зміст угоди про примирення

1. В угоді про примирення зазначаються її сторони, формулювання підозри чи обвинувачення та його правова кваліфікація із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, істотні для відповідного кримінального провадження обставини, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, строк її відшкодування

чи перелік дій, не пов'язаних з відшкодуванням шкоди, які підозрюваний чи обвинувачений зобов'язані вчинити на користь потерпілого, строк їх вчинення, узгоджене покарання та згода сторін на його призначення або на призначення покарання та звільнення від його відбування з випробуван­ням, наслідки укладення та ствердження угоди, передбачені статтею 473 цього Кодексу, наслідки невиконання угоди.

В угоді зазначається дата її укладення та вона скріплюється підписа­ми сторін.

Стаття 472. Зміст угоди про визнання винуватості

1. В угоді про визнання винуватості зазначаються її сторони, фор­мулювання підозри чи обвинувачення та його правова кваліфікація з зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, істотні для відповідного кримінального провадження об­ставини, беззастережне визнання підозрюваним чи обвинуваченим своєї винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, обов'язки під­озрюваного чи обвинуваченого щодо співпраці у викритті кримінального правопорушення, вчиненого іншою особою (якщо відповідні домовленості мали місце), узгоджене покарання та згода підозрюваного, обвинуваченого на його призначення або на призначення покарання та звільнення від його відбування з випробуванням, наслідки укладення та затвердження угоди, передбачені статтею 473 цього Кодексу, наслідки невиконання угоди.

2. В угоді зазначається дата її укладення та вона скріплюється під­писами сторін.

1. Статті 471 та 172 КПК об'єднані змістом викладених у них встановле­них умов укладення угод.

2. За формою угоди про примирення сторін мають бути реалізовані пись­мово із зазначенням дати укладення та підписами сторін. Спільними для угод про примирення та про визнання винуватості є визначення сторін цих угод, формулювання підозри чи обвинувачення, його правова кваліфікація із за­значенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відпові­дальність, істотні для відповідного кримінального провадження обставини, узгоджене покарання та згода сторін на його призначення або на призначення покарання та звільнення від його відбування з випробуванням, наслідки укла­дення та затвердження угоди, передбачені ст. 473 КПК, наслідки невиконання угоди. Однак у зміст угоди про примирення сторін (ч. 1 ст. 471 КПК) також входять такі елементи, як визначення розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням (матеріальної та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, шкоди, завданої здоров'ю особи, майну особи тощо), стро­ку іі відшкодування (може бути зазначена етапність відшкодування шкоди або умови, за яких така шкода має відшкодовуватись) чи перелік дій, не пов'язаних із відшкодуванням шкоди, які підозрюваний чи обвинувачений зобов'язані

.973

вчинити на користь потерпілого, строк їх вчинення (вибачення, повернення майна чи предметів, відновлення порушених прав, вчинення дій, узгоджених із потерпілим тощо).

3. На відміну від угоди про примирення, угода про визнання винуватості може містити також наступні обов'язкові елементи: беззастережне визнання підозрюваним чи обвинуваченим своєї винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, а також обов'язок підозрюваного чи обвинуваченого щодо співпраці у викритті кримінального правопорушення, вчиненого іншою особою, разом із визнанням винуватості або окремо (ч. 1 ст. 472 КПК). Другий елемент угоди є скоріше альтернативним, а не обов'язковим і має застосовуватися в тих випадках, коли домовленості між обвинуваченням та обвинуваченим або під­судним мали місце. Щодо першого елементу, тобто беззастережного визнання винуватості, то таке беззастережне визнання стосується саме визнання вину­ватості як частини угоди, тобто в обмін на інші умови, запропоновані угодою, наприклад, більш м'яке покарання або більш сприятлива кваліфікація кримі­нального правопорушення. У випадку відмови суду затвердити угоду «безза­стережне визнання винуватості», заявлене особою в рамках угоди, втрачає свої правові наслідки та не може використовуватися як доказ. «Беззастережне ви­знання винуватості» також обмежує обвинуваченого у визнанні обвинувачення «частково», тобто стосовно тільки частини пред'явлених обвинувачень.

Стаття 473. Наслідки укладення та затвердження угоди

1. Наслідком укладення та затвердження угоди про примирення є:

1) для підозрюваного чи обвинуваченого - обмеження права оскар­ження вироку згідно з положеннями статей 394 і 424 цього Кодексу та від­мова від здійснення прав, передбачених пунктом 1 частини четвертої стат­ті 474 цього Кодексу;

2) для потерпілого - обмеження права оскарження вироку згідно з по­ложеннями статей 394 і 424 цього Кодексу та позбавлення права вимагати в подальшому притягнення особи до кримінальної відповідальності за від­повідне кримінальне правопорушення і змінювати розмір вимог про від­шкодування шкоди.

2. Наслідком укладення та затвердження угоди про визнання вину­ватості для прокурора, підозрюваного чи обвинуваченого є обмеження їх права оскарження вироку згідно з положеннями статей 394 та 424 цього Кодексу, а для підозрюваного чи обвинуваченого - також його відмова від здійснення прав, передбачених абзацами першим та четвертим пункту 1 частини четвертої статті 474 цього Кодексу.

І. Щодо наслідків укладення угод принциповим є те, як це, зокрема, відо­бражається в практиці Європейського суду з прав людини та практиці багатьох європейських країн і Сполучених Штатів Америки: угоди не є обов'язковими для суду, який розглядає кримінальну справу. Однак вони можуть вважатися

обов'язковими для сторін, які зобов'язані дотримуватися умов угоди (напри­клад, обов'язок відшкодування шкоди потерпілому або звуження обсягу обви­нувачення прокурором). Такий принцип передусім випливає з нейтральності суду щодо угоди та заборони «сприяти» укладенню угод у кримінальному про­вадженні. Як випливає з практики Європейського суду з прав людини, неза­безпечення нейтральності суду чи судді при розгляді питань укладення угод або вияв ініціативи з боку суду чи судді на вчинення угоди в кримінальному провадженні може свідчити про упередженість суду чи судді і може слугувати підставою для скасування угоди судом вищою інстанції. Крім того, саме по собі клопотання сторони про примирення чи клопотання про визнання винуватості не є доказом участі особи у вчиненні злочину, а отже, не може слугувати єди­ним доказом винуватості особи. Про це йдеться, зокрема, в ч. 6 ст. 469 КПК: «У разі недосягнення згоди щодо укладення угоди факт її ініціювання і тверджен­ня, що були зроблені з метою її досягнення, не можуть розглядатися як відмова від обвинувачення або як визнання своєї винуватості».

2. Першим наслідком укладення угоди про примирення відповідно до ст, 473 КПК є обмеження права оскарження вироку згідно з положеннями ст.ст. 394 та 424 КПК та відмова від здійснення прав, передбачених п. 1 ч. 4 ст. 474 КПК (для підозрюваного чи обвинуваченого). Другим правовим наслідком угоди про при­мирення є обмеження права оскарження вироку згідно з положеннями ст.ст. 394 і 424 КПК та позбавлення права вимагати в подальшому притягнення особи до кримінальної відповідальності за відповідне кримінальне правопорушення і змі­нювати розмір вимог про відшкодування шкоди (для потерпілого).

3. Згідно з ч. 2 ст. 473 КПК наслідком укладення та затвердження угоди про визнання винуватості для прокурора, підозрюваного чи обвинуваченого є обмеження їх права оскарження вироку згідно з положеннями ст.ст. 394 та 424 КПК, а для підозрюваного чи обвинуваченого - також його відмова від здій­снення прав, передбачених абзацами 1 та 4 п. 1 ч. 4 ст. 474 КПК. Такі наслід­ки повинні бути роз'ясненні обвинуваченому або підсудному захисником та у розумінні цих наслідків особою повинен переконатися суд, під час перевірки угоди на відповідність вимогам закону.

4. Недосягнута угода про примирення або про визнання винуватості, не укладена угода або угода, не затверджена судом, не може слугувати доказом у справі або використовуватися сторонами чи судом як доказ винуватості чи навпаки як доказ її відсутності. Радше такого роду відмова є процесуальним кроком кримінального провадження, який не впливає на встановлення фактич­них обставин справи. Крім того, згідно з ч. 8 ст. 473 КПК «у разі, якщо кри­мінальне провадження здійснюється щодо кількох осіб, які підозрюються чи обвинувачуються у вчиненні одного або кількох кримінальних правопорушень, і згода щодо укладення угоди досягнута не з усіма підозрюваними чи обви­нуваченими, угода може бути укладена з одним (кількома) з підозрюваних чи обвинувачених». Це дозволяє спростити та скоротити розгляд справ стосовно деяких підсудних, але саме по собі укладення угод з іншими особами чи факт

.-975

примирення їх з потерпілими або визнання винуватості не може вважатися доказом винуватості інших підозрюваних або обвинувачених та не може ви­користовуватися як такий доказ або як засіб впливу чи схиляння інших обви­нувачених або підозрюваних до укладення угод. Як зазначає ч. 8 ст. 469 КПК (останнє речення), «кримінальне провадження щодо особи (осіб), з якими до­сягнуто згоди, підлягає виділенню в окреме провадження», що саме і гарантує практичне забезпечення такого принципу. Так само ч. 8 ст. 469 КПК «у разі, якщо в кримінальному провадженні беруть участь кілька потерпілих від різних кримінальних правопорушень, і згода щодо укладення угоди досягнута не з усі­ма потерпілими, угода може бути укладена з одним (кількома) з потерпілих». У такому випадку кримінальне провадження щодо особи (осіб), яка досягла згоди щодо умов угоди, підлягає виділенню в окреме провадження.

Стаття 474. Загальний порядок судового провадження на підставі угоди

1. Якщо угоди досягнуто під час досудового розслідування, обвину­вальний акт з підписаною сторонами угодою невідкладно надсилається до суду. Прокурор мас право відкласти направлення до суду обвинувально­го акта з підписаною сторонами угодою до отримання висновку експерта або завершення проведення інших слідчих дій, необхідних для збирання та фіксації доказів, які можуть бути втрачені зі спливом часу, або які не­можливо буде провести пізніше без істотної шкоди для їх результату у разі відмови суду в затвердженні угоди.

2. Розгляд щодо угоди проводиться судом під час підготовчого судового засідання за обов'язкової участі сторін угоди з повідомленням інших учас­ників судового провадження. Відсутність інших учасників судового прова­дження не є перешкодою для розгляду.

3. Якщо угоди досягнуто під час судового провадження, суд невідклад­но зупиняє проведення процесуальних дій і переходить до розгляду угоди.

4. Перед ухваленням рішення про затвердження угоди про визнання винуватості суд під час судового засідання повинен з'ясувати в обвинува­ченого, чи цілком він розуміє:

1) що він має право на судовий розгляд, під час якого прокурор зобов'язаний довести кожну обставину щодо кримінального правопору­шення, у вчиненні якого його обвинувачують, а він має такі права:

мовчати, і факт мовчання не матиме для суду жодного доказового зна­чення;

мати захисника, у тому числі на отримання правової допомоги без­оплатно у порядку та випадках, передбачених законом, або захищатися самостійно;

допитати під час судового розгляду свідків обвинувачення, подати клопотання про виклик свідків і подати докази, що свідчать на його ко­ристь;

2) наслідки укладення та затвердження угод, передбачені статтею 473 цього Кодексу;

3) характер кожного обвинувачення, щодо якого він визнає себе ви­нуватим;

4) вид покарання, а також інші заходи, які будуть застосовані до нього у разі затвердження угоди судом.

5. Перед прийняттям рішення про затвердження угоди про примирен­ня суд під час судового засідання повинен з'ясувати в обвинуваченого, чи цілком він розуміє:

1) що він має право на справедливий судовий розгляд, під час якого сторона обвинувачення зобов'язана довести кожну обставину щодо кри­мінального правопорушення, у вчиненні якого його обвинувачують, а він має такі права:

мовчати, і факт мовчання не матиме для суду жодного доказового зна­чення;

мати захисника, у тому числі на отримання правової допомоги без­оплатно у порядку та випадках, передбачених законом, або захищатися самостійно;

допитати під час судового розгляду свідків обвинувачення, подати кло­потання про виклик свідків і подати докази, що свідчать на його користь;

2) наслідки укладення та затвердження угод, передбачені статтею 473 цього Кодексу;

3) характер кожного обвинувачення;

4) вид покарання, а також інші заходи, які будуть застосовані до нього у разі затвердження угоди судом.

Крім того, перед прийняттям рішення про затвердження угоди про примирення суд під час судового засідання повинен з'ясувати у потерпіло­го, чи цілком він розуміє наслідки затвердження угоди, передбачені стат­тею 473 цього Кодексу.

6. Суд зобов'язаний переконатися у судовому засіданні, що укладення угоди сторонами є добровільним, тобто не є наслідком застосування на­сильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді. Для з'ясування добровільності укладення угоди у разі необхідності суд має право витребовувати докумен­ти, у тому числі скарги підозрюваного чи обвинуваченого, подані ним під час кримінального провадження, та рішення за наслідками їх розгляду, а також викликати в судове засідання осіб та опитувати їх.

7. Суд перевіряє угоду на відповідність вимогам цього Кодексу та/або закону. Суд відмовляє в затвердженні угоди, якщо:

1) умови угоди суперечать вимогам цього Кодексу та/або закону, в тому числі допущена неправильна правова кваліфікація кримінального правопорушення, яке є більш тяжким ніж те, щодо якого передбачена мож­ливість укладення угоди;

2) умови угоди не відповідають інтересам суспільства;

3) умови угоди порушують права, свободи чи інтереси сторін або ін­ших осіб;

4) існують обгрунтовані підстави вважати, що укладення угоди не було добровільним, або сторони не примирилися;

5) очевидна неможливість виконання обвинуваченим взятих на себе за угодою зобов'язань;