Запит компетентного органу іноземної держави про видачу особи може розглядатися лише у разі дотримання вимог, передбачених частиною першою цієї статті.

Л. Запити про тимчасову видачу і транзитне перевезення особи на­правляються та розглядаються у такому самому порядку, як і запити про видачу особи (екстрадицію). При розгляді запитів компетентних органів іноземних держав про транзитне перевезення екстрадиційній перевірці підлягають лише обставини, передбачені частинами першою і другою статті 589 цього Кодексу.

4. Центральний орган України має право відмовити в направленні запиту до іноземної держави, якшо існують передбачені цим Кодексом або міжнародним договором України обставини, які можуть перешкоджати видачі. Він також має право відмовити компетентному органу України у зверненні до іноземної держави, якщо видача буде явно невиправданою з огляду на співвідношення тяжкості вчиненого особою кримінального пра­вопорушення та ймовірних витрат, необхідних для екстрадиції.

1. Екстрадиція (від лат. ех - із, traditio - передача) є однією з процесу­альних форм міжнародного співробітництва у- кримінальному судочинстві. Екстрадиція - видача однією державою (запитуваною стороною) іншій державі (запитуючій стороні) особи, яка переслідується компетентними органами за­питуючої сторони за вчинення правопорушення або розшукується зазначени­ми органами для притягнення до кримінальної відповідальності або виконан­ня вироку. Екстрадиція включає (1) офіційний запит про видачу особи, (2) її встановлення на території однієї держави, (3) перевірку обставин, що можуть перешкоджати видачі (екстрадиційна перевірка), а також (4) прийняття рішення за запитом та (5) фактичну передачу такої особи іншій державі, компетентні органи якої звернулися із запитом про видачу.

Метою екстрадиції є забезпечення перебування особи, яка притягається До кримінальної відповідальності або яка є засудженою, на території держави, Що здійснює кримінальне переслідування. Залежно від мети видачі виокрем­люється видача з метою притягнення до кримінальної відповідальністю та ви­дача з метою забезпечення виконання покарання.

 

2. Згідно з ч. 2 ст. 25 Конституції України громадянин України не може бути вигнаний за межі України або виданий іншій державі. Це ж стосується і осіб без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах і таким чином користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України (ч. 1 ст. 26 Конституції України).

Частина 1 ст. 10 КК України забороняє видавати громадян України та осіб без громадянства, що постійно проживають в Україні, іноземним державам для притягнення до кримінальної відповідальності та віддання до суду за вчинені ними злочини поза межами України.

3. Основними міжнародними договорами, на основі яких здійснюється екстрадиція, є: Європейська конвенція про видачу правопорушників 1957 р. та додаткові протоколи до неї 1975, 1978 pp.; Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, ухвалена державами - членами Співдружності Незалежних держав у м. Мінську 1993 р. та Додатковий протокол до неї 1997 р. Крім того, Україна є учасником двосто­ронніх договорів, що містять положення про екстрадицію. Закон України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 р. встановлює принцип прі­оритету і прямої дії норм міжнародного права. Відповідно до ч. 2 ст. 17 цього Закону, якщо міжнародним договором України, укладення якого відбулося у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодав­ством України, то застосовуються правила міжнародного договору України.

Питання організації екстрадиції на території України врегульовані під-законними нормативно-правовими актами, зокрема, Інструкцією про порядок розгляду в органах прокуратури України запитів про видачу правопоруш­ників, затверджену наказом Генерального прокурора України від 23 травня 2007 р. № 8гн-1, вказівкою Генерального прокурора України № 61 від 17 черв­ня 2010 р. щодо формування єдиної практики застосування екстрадиційно-го законодавства, а також Інструкцією про порядок виконання європейських конвенцій з питань кримінального судочинства, затвердженою наказом Мі­ністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, СБ України, МВС України, Верховного Суду України, Державної податкової адміністра­ції України, Державної пенітенціарної служби України 29 червня 1999 р. №34/5/22/103/512/326/73.

4. Відповідно до вимог ст. 573 КПК запит про видачу особи (екстради­цію) направляється за умови, якщо за законом України хоча б за один із зло­чинів, у зв'язку з якими запитується видача, передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на максимальний строк не менше одного року або особу за­суджено до покарання у вигляді позбавлення волі, і не відбутий строк стано­вить не менше чотирьох місяців. Аналогічні вимоги ставляться і до запиту компетентного органу іноземної держави про видачу особи, яка перебуває на території України.

Крім того, екстрадиція не здійснюється, якщо діяння, у зв'язку з яким ви­дача особи запитується, не вважається правопорушенням за законодавством

 

запитуваної сторони або розглядається запитуваною стороною як політичне правопорушення. Таке ж правило застосовується, якщо запитувана сторона має достатньо підстав вважати, що запит про видачу правопорушника за вчинення звичайного кримінального порушення був зроблений з метою переслідування або покарання особи на підставі її раси, релігії, національної належності чи по­літичних переконань. Див. коментар до ст. 589 КПК.

5. Крім видачі (екстрадиції) особи, закон передбачає також тимчасову видачу (ст. 64 Конвенції СНД 1993 р.) і транзитне перевезення особи, за якими запит направляють та розглядають у тому самому порядку, як і запити про видачу особи. Тимчасова видача особи - видача на певний строк осо­би, яка відбуває покарання на території однієї держави, іншій державі для проведення процесуальних дій з її участю та притягнення до кримінальної відповідальності з метою запобігання закінчення строків давності або втра­ти доказів у кримінальній справі (див. коментар до ст. 579 КПК). Транзитне перевезення особи згідно зі ст. 21 Європейської конвенції про видачу право­порушників (1957 р.) - це перевезення через територію однієї з договірних сторін, яке здійснюється на запит, що надсилається відповідними каналами, якщо відповідне правопорушення не розглядається стороною, в якої запиту­ється дозвіл на транзитне перевезення, як правопорушення політичного або суто військового характеру, що має відношення до ст.ст. З і 4 цієї Конвен­ції. Міжнародними договорами можуть застосовуватися особливі правила транзитного перевезення особи залежно від виду транспорту (зокрема, по­вітряного).

Запит складається у письмовій формі і надсилається дипломатичними ка­налами. Інші шляхи передачі запитів можуть бути встановлені за прямою зго­дою між двома або кількома сторонами (ст. 12 Європейської конвенції).

6. Центральним органом України щодо видачі особи (екстрадиції) є Гене­ральна прокуратура України (щодо екстрадиції підозрюваних, обвинувачених у кримінальних провадженнях під час досудового розслідування) та Міністер­ство юстиції України (щодо екстрадиції підсудних, засуджених у криміналь­них провадженнях під час судового провадження або виконання вироку) має право відмовити в направленні запиту до іноземної держави, якщо існують передбачені чинним кримінальним процесуальним законодавством або міжна­родним договором України обставини, які можуть перешкоджати видачі: осо­ба є громадянином України, закінчився строк давності тощо (див. коментар до ст. 589 КПК).

Відмова компетентному органу України у зверненні до іноземної держа­ви можлива і за умови економічної доцільності - якщо така видача буде явно невиправданою з огляду на співвідношення тяжкості вчиненого особою кри­мінального правопорушення та ймовірних витрат, необхідних для екстрадиції (наприклад, особа вчинила правопорушення, за яке може отримати невеличкий строк покарання, а витрати на її екстрадицію відчутно перевищують шкоду, за­подіяну вчиненим нею правовопорушенням).

Стаття 574. Центральний орган України щодо видачі особи (екстра­диції")

1. Центральними органами України щодо видачі особи (екстрадиції), якщо інше не передбачено міжнародним договором України, с відповідно Генеральна прокуратура України та Міністерство юстиції України.