Участь захисника у кримінальному провадженні є обов'язковою.

4. За наявності достатніх підстав вважати, що особа, передбачена статтею 498 цього Кодексу, вчинила суспільно небезпечне діяння, Що під­падає під ознаки діяння, за яке Кримінальним кодексом України Передба­чено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років, вона може бути поміщена у приймальннк-розподільник для дітей на строк до тридцяти днів на підставі ухвали слідчого судді, суду, постановленої за кло­потанням прокурора згідно з правилами, передбаченими для обрання за­побіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Слідчий суддя, суд зобов'язані відмовити у поміщенні особи у нри-ймальник-розподільник для дітей, якщо прокурор не доведе наявність до­статніх підстав вважати, що особа вчинила суспільно небезпечне діяння, яке підпадає під ознаки діяння, за яке Кримінальним кодексом України передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад п'ять років, наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що особа може здійснити дії, передбачені частиною першою статті 177 цього Кодексу, та що жоден із більш м'яких заходів не може запобігти цьому.

Строк тримання особи у приймальнику-розподільнику для дітей може бути продовжено ухвалою слідчого судді, суду ще на строк до трид­цяти днів. Питання скасування чи продовження строку тримання особи у приймальнику-розподільнику для дітей вирішується в порядку, передба­ченому для скасування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою відповідно.

5. За відсутності підстав для закриття кримінального провадження прокурор затверджує складене слідчим або самостійно складає клопотан­ня про застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного ха­рактеру і надсилає його до суду в порядку, передбаченому цим Кодексом.

1. Загальні правила досудового розслідування встановлені розділом III КПК.

Досудове розслідування у кримінальному провадженні щодо застосуван­ня примусових заходів виховного характеру має здійснюватися слідчим, спе­ціально уповноваженим керівником органу досудового розслідування на здій­снення розслідувань щодо неповнолітніх.

2. У провадженні щодо застосування до неповнолітнього примусових за­ходів виховного характеру запобіжний захід не обирається.

Поміщення до приймальника-розподільника неповнолітнього у віці від 11 років до настання віку кримінальної відповідальності, як і затримання та взяття під варту, є винятковим заходом процесуального примусу.

3. Строки досудового розслідування щодо застосування примусових за­ходів виховного характеру мають перебувати у межах, визначених ст. 219 КПК. Проте слідчий і прокурор повинні враховувати, що відповідно до ст. 40 Кон­венції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН у

1989 р\ і ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 p., будь-яке рішення щодо неповнолітнього має невідкладно прийматися судовим органом. Це ознгває, що досудове розслідування щодо неповнолітнього також має бути закінченр у найкоротший строк з тим, щоб суд міг виконати вимоги Конвенції про праща дитини.

4. Слідчий, прокурор можуть використати результати не пов'язаної без­посередньо із розслідуваним кримінальним правопорушенням (попередньої) діяльності підрозділів кримінальної міліції у справах дітей. Вони вправі: допи­тати співробітників цього підрозділу з метою з'ясування характеристики непо­внолітнього, умов його життя та виховання, обставин, що негативно впливали на виховання; провести у підрозділі кримінальної міліції у справах дітей виїмку необхідних документів, що не містять службової таємниці.

5. Під час досудового розслідування обов'язковим є медичний огляд кож­ного неповнолітнього, що провадиться відповідно до Інструкції про медичне обстеження дітей і підлітків, які направляються до загальноосвітніх шкіл та професійних училищ соціальної реабілітації для дітей і підлітків, які потребу­ють особливих умов виховання, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України та Міністерства освіти України від 5 травня 1997 р. № 137/131.

6. Якщо неповнолітній не досяг одинадцятирічного віку, то провадження закривається.

7. Перед направленням прокуророві матеріалів провадження із клопотан­ням про застосування примусових заходів виховного характеру неповнолітньо­му, його законному представникові та захисникові має бути надано доступ до матеріалів провадження у порядку, визначеному ст. 290 КПК.

8. Порядок надсилання прокурором до суду клопотання про застосування примусових заходів виховного характеру визначений ст.ст. 292, 293 КПК.

Стаття 500. Порядок судового розгляду

1. Судовий розгляд здійснюється в судовому засіданні за участю про­курора, законного представника, захисника та представників служби у справах дітей і кримінальної міліції у справах дітей, якщо вони з'явилися або були викликані в судове засідання, згідно із загальними правилами цього Кодексу.

2. Судовий розгляд завершується постановлениям ухвали про засто­сування примусових заходів виховного характеру або про відмову в їх за­стосуванні.

1 • Кримінальне провадження щодо неповнолітньої особи повинно бути здійснено невідкладно і розглянуто в суді першочергово (ч. 4 ст. 28 КПК).

У судове засідання слід викликати законного представника неповноліт-

ього, але його неявка не є перешкодою для розгляду справи. У виняткових

іпадках, коли участь такого представника може зашкодити інтересам непо-

літнього, суд повинен своїм рішенням обмежити її відповідною частиною

^

судового засідання або зовсім усунути певну особу від участі у розгляді/справи і допустити замість неї іншого законного представника.

2. Закритий розгляд справ зазначеної категорії допустимий за мйтивова-ною постановою (ухвалою) суду у випадках, передбачених ст. 27 КПК.

3. Про час і місце розгляду справи про застосування до неповнолітнього примусового заходу виховного характеру суд повідомляє службу у справах ді­тей та міліцію у справах дітей. У судовому засіданні представники цих органів, зокрема, висловлюють думку про те, який саме примусовий захід виховного характеру буде в конкретному випадку найбільш ефективним.

4. При розгляді справи суд з'ясовує дані про особу неповнолітнього та повноваження законного представника; роз'яснює їм процесуальні права; при­ймає рішення щодо заяв і клопотань осіб, які беруть участь у розгляді справи; заслуховує пояснення неповнолітнього, його законного представника; переві­ряє докази, що доводять або спростовують вчинення неповнолітнім злочину чи суспільно небезпечного діяння, та інші обставини, які мають істотне значення для вирішення питання про застосування примусового заходу виховного ха­рактеру. Після того як суд закінчить перевірку матеріалів справи, свою думку з цього питання висловлюють прокурор, захисник, законний представник та неповнолітній.

5. Слідчий, прокурор і суддя повинні забезпечити неповнолітньому його право на захист. Невиконання вимог закону про обов'язкову участь захисника неповнолітнього є істотним порушенням цього права і підставою для скасуван­ня судового рішення про застосування примусового заходу виховного харак­теру. У разі, якщо неповнолітній або його законний представник не запросили захисника, суддя під час судового розгляду призначає останнього і забезпечує його участь у справі.

6. Особу, яка поміщена до приймальника-розподільника для неповноліт­ніх, доставляє до суду орган внутрішніх справ. Суд вправі тимчасово, строком до ЗО діб, помістити у приймальник-розподільник і неповнолітнього, який під­лягає направленню до спеціальної навчально-виховної установи, у тому числі і для виконання ухвали суду про застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру. Час перебування у приймальнику-розподільнику (працівники якого і доставляють неповнолітнього до загальноосвітньої школи чи професійного училища соціальної реабілітації) зараховується до визначено­го судом строку тримання в цій установі.

7. У випадку, якщо провадження у суді здійснюється одночасно щодо не­повнолітнього, стосовно якого надійшли і клопотання про застосування до не­повнолітнього примусових заходів виховного характеру і обвинувальний акт про вчинення цим само неповнолітнім тяжкого чи особливо тяжкого злочину, суд вправі з дотриманням положень процесуального закону об'єднати зазначені провадження в одне, але за результатами їх розгляду ухвалити два процесу­альних документи: ухвалу про застосування до неповнолітнього примусових заходів за вчинене ним суспільно небезпечне діяння, що має ознаки злочину,

суб'єктом якого він згідно зі ст. 22 КК не може бути за віком, та вирок із при­значенням цьому неповнолітньому покарання за вчинений тяжкий чи особливо тяжкий їлочин (за умови доведеності обвинувачення та відсутності будь-яких підстав для звільнення цієї особи від кримінальної відповідальності). Поста­новлені таким чином судові рішення не можуть суперечити одне одному, і їх необхідно виконувати окремо.

8. Суд також може об'єднати в одне провадження кілька кримінальних справ щодо одного неповнолітнього: ті, які надійшли від прокурора в порядку, передбаченому ст. 497 КПК, з клопотаннями про застосування примусових за­ходів виховного характеру, та/або справи з обвинувальними актами про вчи­нення злочинів невеликої чи середньої тяжкості та ухвалити або один проце­суальний документ - ухвалу про звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності за всі вчинені ним злочини із застосуванням до нього при­мусових заходів виховного характеру (за наявності до того підстав), або ж два процесуальних документи - постанову про застосування таких заходів і вирок (у разі неможливості звільнення неповнолітнього від кримінальної відпові­дальності за злочини, зазначені в обвинувальних актах).

9. Пленум Верховного Суду України в постанові від 16 квітня 2004 р. № 5 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про зло­чини неповнолітніх», зважаючи на істотні особливості провадження у справах про злочини (кримінальні правопорушення) неповнолітніх, рекомендував го­ловам місцевих та апеляційних судів запроваджувати спеціалізацію суддів із розгляду справ цієї категорії, а також забезпечувати таких суддів необхідною методичною літературою, провадити з ними постійні заняття з метою вдоско­налення професійного рівня і набуття знань у галузі дитячої та юнацької пси­хології (п. 23). Про це ж йдеться і у п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 р. № 2 «Про практику розгляду судами справ про застосування примусових заходів виховного характеру».

Статтею 6 Закону України від 24 січня 1995 р. «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» передбачено, що справи не­повнолітніх, які вчинили злочини, розглядаються у судах спеціально уповно­важеними для цього суддями (складом суддів).

Про склад суду у кримінальному провадженні щодо неповнолітнього див. ч. 10 ст. 31 КПК.

Про спеціалізацію суддів у судах загальної юрисдикції див. ч. 2 ст. 18 За­кону України від 7 липня 2010 р. «Про судоустрій і статус суддів».

С т а т т я 501. Ухвали суду в кримінальному провадженні щодо засто­сування примусових заходів виховного характеру

1. Під час постановления ухвали в кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів виховного характеру суд з'ясовує такі пи­тання:

1) чи мало місце суспільно небезпечне діяння;

—1023

2) чи вчинено це діяння неповнолітнім у віці від одинадцяти років до настання віку, з якого настає кримінальна відповідальність за це діяння;