Повторне звернення з угодою в одному кримінальному провадженні не допускається.

1. Загальний порядок судового провадження на підставі угоди регулюєть­ся ст. 474 КПК. Положення цієї статті відображають дві можливості досягнення угод: на стадії досудового розслідування та під час судового провадження. При цьому досить явною з точки зору процесуальної економії та з точки зору визна­ченості результатів провадження для обвинуваченого є перевага в укладенні угоди на стадії досудового провадження, оскільки саме така угода матиме на­слідком зменшення навантаження на суд, значно скоротить слідство та досу­дове провадження по кримінальній справі шляхом укладення або досягнення так званої «ранньої угоди». Відповідно до ч. 1 ст. 474 КПК обвинувальний акт разом із підписаною сторонами угодою, досягнутою на стадії досудового роз­слідування, невідкладно надсилається до суду. При цьому презюмується, що положення обвинувального акта повинні відповідати змісту угоди. Положення Кодексу підкреслюють невідкладну необхідність надсилання обвинувального акта та угоди, однак передбачають виключення для прокурора, який має право відкласти направлення до суду обвинувального акта з підписаною сторонами угодою. Таке виключення стосується лише необхідності проведення невідклад­них слідчих дій, які також можуть доповнювати угоду (отримання висновку експерта або збирання та фіксацію доказів, які можуть бути втрачені зі спливом часу, чи слідчих дій, які неможливо буде провести пізніше без істотної шко­ди для їх результату). Виключення, передбачені останнім реченням ч. 7 ст. 474 КПК, знову ж таки пов'язані з необов'язковістю угоди, досягнутою сторонами, для суду та можливістю відмови суду від затвердження угоди. Незважаючи на такі виключення, виходячи з принципу рівності сторін, клопотання про ви­знання винуватості обвинуваченим або підсудним повинно бути допустимим тільки після подання обвинувального акта та надання можливості обвинува­ченому ознайомитися з матеріалами кримінальної справи та доказами проти нього, але до початку судового слідства. За наявності підстав вважати, що не­відкладні слідчі дії призвели до встановлення суттєвої фактичної відмінності між угодою, досягнутою сторонами, та майбутнім обвинувальним актом, сто­рони зобов'язані переформулювати умови угоди, взявши до уваги докази або

встановлені фактичні відмінності, до подання угоди на затвердження суду. Сут-і (ва відмінність між угодою та доказових результатів проведення невідкладних слідчих дій, зокрема в частині встановлення фактів справи, може бути підста­вою для відмови суду у затвердженні угоди та призначенні розгляду криміналь­ної справи в загальному порядку, оскільки така угода не матиме достатніх дока­зів виии особи або буде заснована на сумнівних доказах, а отже, суперечитиме принципу презумпції невинуватості (ч. 1 та 4 ст. 17 КПК).

2. Частини 2 та 3 ст. 474 КПК визначають час та процесуальні правила розгляду судом угод. Зокрема, угоди, укладені на стадії досудового проваджен­ня, розглядаються судом під час підготовчого судового засідання суду (ч. 2 ст. 474 КПК). Такий розгляд має здійснюватися за обов'язкової участі сторін угоди (обвинувачення та захисту), зокрема підсудного, а також його захисника. Практика Європейського суду з прав людини вимагає обов'язкову участь за­хисника на цій стадії, аби суд або суддя могли пересвідчитися в недвозначності заявленого клопотання, його дійсності та добровільності, відповідності фак­тичним обставинам справи. Інші учасники судового провадження повинні бути повідомлені про розгляд угоди, і таке повідомлення є обов'язковим, хоча й від­сутність інших учасників судового провадження не є перешкодою для розгляду. Згідно з ч. З ст. 474 КПК, якщо угоди досягнуто сторонами під час судового провадження, суд зобов'язаний невідкладно зупинити проведення процесуаль­них дій під час судового провадження і перейти до розгляду угоди на предмет її відповідності вимогам КПК, тобто положенням ч. 6 та 7 ст. 474 КПК.

3. Частини 4 та 5 ст. 474 КПК покладають на суд обов'язок пересвідчитися під час судового засідання та затвердження угод, чи усвідомлює обвинуваче­ний, що внаслідок затвердження угоди про примирення або про визнання ви­нуватості він відмовляється від свого права на справедливий судовий розгляд та права мовчати, мати захисника при повному судовому розгляді або захищатися самостійно, допитати під час судового розгляду свідків обвинувачення, подати клопотання про виклик свідків і подати докази, що свідчать на його користь. Суд також має переконатися, що обвинувачений розуміє наслідки укладення та затвердження угод, передбачені ст. 473 КПК, а також характер кожного обвину­вачення та вид покарання, а також інші заходи, які будуть застосовані до нього у разі затвердження угоди судом. Крім того, перед прийняттям рішення про за­твердження угоди про примирення обвинуваченого та потерпілого суд під час судового засідання повинен з'ясувати також і у потерпілого, чи цілком він розу­міє наслідки затвердження угоди, передбачені ст. 473 КПК, зокрема, обмеження можливостей щодо апеляційного та касаційного оскарження вироку на підставі угоди, а також наслідки недотримання угоди, передбачені ст. 476 КПК.

4. Практика розгляду кримінальних справ в європейських країнах, США та Сполученому Королівстві передбачає обов'язкову участь захисника у більшості кримінальних справ особливо щодо так званих «тяжких злочинів», «злочинів середньої тяжкості» або навіть «нетяжких злочинів», в яких обвинуваченим заявляється клопотання про визнання винуватості на підставі угоди з

обвинуваченням. Обов'язковість участі адвоката передусім зумовлюється тим, що клопотання має досить вагомі правові наслідки для сторони, які у випадку його затвердження мають незворотний характер. Під час цієї процедури обвинувачений добровільно відмовляються від фундаментального права не да­вати свідчення проти себе або бути примушеним до надання таких свідчень, за­кріпленого ст. 18 КПК. Також необхідність юридичної допомоги зумовлюється тим, що розгляд клопотання є складною юридичною процедурою, яка має багато правових нюансів, і саме тому вимагає знань у галузі кримінального права і процесу. Зокрема, обвинувачений за участі адвоката має вирішити, чи слід віддати перевагу спрощеній чи повній процедурі судового розгляду справи, з метою повноцінного забезпечення інтересів обвинуваченого, і на цій підставі дійти висновку про найсприятливіший процесуальний хід провадження.

5. Участь адвоката має безумовну користь для суду, який перевіряє таке клопотання. Це зумовлюється тим, що на суд покладається обов'язок визначити, чи усвідомлює обвинувачений, який заявляє клопотання про визнання винуватості, можливі наслідки такого клопотання. Не слід виключати і можливостей зловживання ситуацією з боку працівників прокуратури, які можуть висунути обвинувачення у злочинах, що не були вчинені обвинуваченим, або можливості висунення обвинувачень за більш тяжкі злочини або за обтяжуючих обставин. Адвокат у такому випадку може запобігти зловживанням ще на стадії обговорення умов угоди або клопотання. У таких випадках практика Європейського суду з прав людини чітко вимагає забезпечити рівність сторін процесу та участі захисника, який зобов'язаний рекомендувати своєму підзахисному заявляти, зокрема, клопотання про визнання винуватості виключно у випадку наявності дійсної винуватості у вчиненні кримінального правопорушення.

6. Перевірка угоди вимогам добровільності частково випливає із загаль­них принципів презумпції невинуватості та свободи від самовикриття, перед­бачених ст.ст. 17 та 18 КПК, і відповідно до ч. 6 ст. 474 КПК включає обов'язок судді перевірити під час підготовчого засідання у випадку укладення угоди на стадії досудового провадження або під час розгляду угоди на стадії судового розгляду кримінальної справи, тобто під час судового засідання, що укладення угоди сторонами є добровільним. Для цього суд або суддя за участі сторін уго­ди, зокрема, обвинуваченого та захисника, повинні переконатися, що укладен­ня угоди з особою не було наслідком: а) застосування насильства (зокрема, за­стосування незаконних методів ведення слідства або застосування насильства до особи з боку правоохоронних органів чи третіх осіб абсолютно виключає затвердження угоди); б) примусу (прямого чи непрямого, незаконного фізично­го примусу або неправомірного психологічного тиску та примушування з боку правоохоронних органів чи будь-яких третіх осіб, що також абсолютно виклю­чає затвердження угоди судом); в) погроз (помсти або розправи з боку пред­ставників правоохоронних органів або третіх осіб, залякування особи тощо, що є підставою для відмови у затвердженні угоди судом); г) обіцянок (винагоро-

ди внаслідок визнання винуватості «на користь третіх осіб», нереалістичних обіцянок щодо покарання, відшкодування шкоди чи застосовних санкцій або взагалі незастосування покарання з боку прокурора чи адвоката, не засноване на фактичних або юридичних обставинах справи тощо, тобто виключає можли­вість встановлення законності та обгрунтованості такої угоди); ґ) дії будь-яких інших обставин, крім тих, що передбачені в угоді (прикладом може слугувати відсутність справжньої винуватості особи та визнання винуватості або намір укладення угоди з метою запобігання невизначеності судового розгляду та по­карання в результаті такого розгляду).

7. Важливість з'ясування дійсного бажання обвинуваченого вступити у переговорний процес з обвинувачем щодо визнання своєї винуватості, тобто пересвідчитися у добровільності зізнання у вчиненні злочину є головним елементом аналізу відповідності будь-якої угоди вимогам закону. Відсутність дійсної добровільності вступу у переговори про визнання винуватості або «справжньої добровільності» визнання винуватості може призвести до відмови суду прийняти зізнання особи у вчиненні злочину, що, в свою чергу, матиме наслідком скасування судом усіх попередніх домовленостей щодо справи між сторонами. Зокрема, суд має пересвідчитися, наскільки обвинувачений зробив усвідомлений вибір, укладаючи угоду. Суд може перевірити, чи не був такий вибір зумовлений виключно бажанням завершити справу швидко, без участі суду присяжних та не привертаючи уваги громадськості та засобів масової інформації, чи бажанням бути обвинуваченим у вчиненні менш тяжких злочинів, заручившись підтримкою прокурора щодо отримання менш суворого покарання або взагалі звільнення від покарання за окремими епізодами справи, Європейський суд з прав людини частково розглядав проблему через призму часткової відмови від права на справедливий суд у справі «Девеер проти Бельгії». У цій справі заявник мав можливість визнати свою вину у злочині (несплата податків), який він насправді не вчиняв, та сплатити штраф, що становив суму приблизно в 300 разів меншу, ніж та сума, що могла б бути застосованою, якби його було визнано винуватим у результаті судового розгляду справи. Питання непропорційності вибору між можливими результатами внаслідок судового розгляду та у випадку укладення угоди про визнання винуватості і було предметом розгляду Європейського суду, який визнав, що повна відмова від цього права неможлива, а отже, держава та її судові органи зобов'язані забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних справ шляхом спрощеного та скороченого розгляду.

8. Проблема справжньої добровільності заявленого клопотання про визнання винуватості може також виникати під час провадження у справах, пов'язаних із розслідуванням злочинів, вчинених організованими злочинними угрупованнями, у складних справах, в яких злочини вчинялися групами осіб. У них справах другорядні учасники кримінальних угруповувань можуть брати на себе вину за вчинені злочини. Це також стосується і справ, де особа заздалегідь

-. 981

та за попередньою домовленістю виконувала функцію того, хто буде нфсти відповідальність за вчинені групою злочинні діяння. У таких випадках прокурор може запропонувати учаснику злочинного угруповання дати свідчення проти інших осіб взамін на зміну або скасування обвинувачення, висунутого у справі. За цих обставин обвинувачений може бути фактично невинуватим у тому злочині, в якому його обвинувачено, проте з урахуванням зазначених негативних наслідків, до яких може призвести повний судовий розгляд, він може зробити вибір на користь клопотання про визнання винуватості. Суд зобов'язаний відхиляти такі клопотання про визнання винуватості, оскільки вони не грунтуються на фактах справи. Проблема дійсності клопотання про визнання вини особливо стосується справ, що можуть розглядаються судом присяжних, які з погляду практики країн, де існує цей вид судового провадження, є найбільш непередбачуваними щодо результату кримінального провадження. У таких справах особа, що мала б постати перед судом присяжних, за порадою та тиском з боку адвоката або за наявності «відвертої» ініціативи прокурора, обирає клопотання про визнання винуватості як спосіб ухилення від повного судового розгляду судом присяжних. Слід зазначити, що обвинувачений може також вступити у переговори щодо укладення угоди у випадках каяття у вчиненому, що є позитивним з точки зору завдань кримінального судочинства, або навіть суто прагматично бажаючи отримати відповідні «поблажки» від прокурора під час висунення обвинувачення, наприклад, у вчиненні менш тяжкого злочину, що також може розцінюватися як потенційна можливість виправлення особи в подальшому. Такі випадки повинні чітко фіксуватися судом під час розгляду угоди про визнання винуватості та за наявності підстав вважати, що угода не була дійсно добровільною, суд має відхиляти таку угоду та направляти справу на розгляд в загальному порядку провадження або на подальше розслідування в загальному порядку.

9. Слід підкреслити, що обов'язком суду у випадку будь-яких, навіть мі­німальних, сумнівів стосовно добровільності угоди, є витребовування доку­ментів, зокрема, скарг підозрюваного чи обвинуваченого стосовно зазначених обставин. Витребовування додаткових матеріалів дасть можливість суду пере­свідчитися в добровільності угоди. При цьому за наявності скарг на застосуван­ня незаконних методів ведення слідства обов'язком суду буде витребовування відповідних медичних документів, оглядів, експертних висновків, процесуаль­них документів, прийнятих на підставі скарг тощо. Суд також може провести додаткову перевірку на підставі сумнівів у добровільності угоди, опитавши у судовому засіданні осіб, які можуть надати додаткові відомості щодо обставин укладення угоди та ступеня добровільної участі особи в угоді (співробітників правоохоронних органів, родичів обвинуваченого або підсудного, співкамерни-ків, лікаря тощо). Одним із важливих елементів спростування сумнівів стосов­но недобровільності угоди є те, що при заявленні клопотань щодо угод та обго­воренні умов угод обвинуваченому або підсудному належно забезпечено його право на захист, що при цьому адвокат переконався б у добровільності угоди та

її дійсності, а також роз'яснив юридичні наслідки угоди обвинуваченому. Знову ж таки, за загальним принципом кримінального судочинства будь-які сумніви стосовно вини особи, навіть за наявності клопотання про її визнання, повинні тлумачитися судом на користь особи, а отже, на користь відмови у затвердженні клопотання про визнання вини (частини 2 та 4 ст. 17 КПК).

10. Підставами відмови в затвердженні угоди є як формальні підстави, так і підстави матеріального характеру. Зокрема, такими підставами є невідповід­ність вимогам ст.ст. 471 та 472 КПК стосовно змісту угод (неузгодження осно­вних обов'язкових елементів угоди про примирення або про визнання винува­тості), або укладення угоди за ініціативою сторін або осіб, які не можуть бути ініціаторами угоди відповідно до ч. 1 та 2 ст. 469 КПК. Наприклад, ініціатором угод не може бути суддя, слідчий, прокурор. Матеріальними підставами від­мови слід вважати відсутність добровільної угоди, її невідповідність вимогам матеріального кримінального закону та наявності інших чинників, передбаче­них ч. 7 ст. 474 КПК.

11. За наявності однієї з цих підстав, передбачених ч. 7 ст. 474 КПК, або за наявності кількох підстав у їх сукупності суд зобов'язаний відмовити у за­твердженні угоди, повідомивши сторонам, що відповідно до ч. 8 ст. 474 КПК вони не мають права на повторне звернення з угодою в одному кримінальному провадженні. Суд також оголошує сторонам та учасникам процесу про продо­вження досудового розслідування або судового провадження у загальному по­рядку. Додатковою підставою для перевірки угоди про визнання вини у випадку її ініціювання прокурором може бути наявність обставин, зазначених у ст. 470 КПК, які прокурор повинен урахувати при ініціюванні угоди про визнання ви­нуватості. Щодо перевірки угоди про примирення, то обставинами перевірки можуть бути такі, за яких прокурор або слідчий не роз'яснили стороні захисту її права на примирення та механізм їх реалізації (ч. 7 ст. 469 КПК).

12. Угода як скорочена та спрощена форма розгляду кримінальних справ не передбачає наявності всього процесу слухання справи в суді. Відповідно до цієї процедури неповного судового розгляду з'ясовується питання добровіль­ності та справжності волевиявлення особи стосовно укладення угоди та заяв­ления клопотання про визнання винуватості чи примирення сторін. У зв'язку з цим під час слухання справи не застосовуються всі процесуальні гарантії, пе­редбачені для повного судового розгляду. Угода не є обов'язковою для суду. Суд вправі не затвердити угоду, якщо має обгрунтовані сумніви щодо відповідності угоди фактичним обставинам справи або сумніви стосовно справедливості запропонованої в угоді міри покарання чи юридичній кваліфікації діяння. Якщо суддя дійде висновку, що обвинувачення, з яким погоджується обвинувачений, є обгрунтованим, що підтверджується відповідними доказами, зібраними у кримінальному провадженні законним шляхом, і відповідає фактичним обставинам справи та юридичній кваліфікації діяння, він виносить обвинувальний вирок і призначає підсудному покарання, передбачене угодою аоо таку міру покарання, яка згідно з Кримінальним кодексом України

-. 983

відповідає обставинам цієї справи. Обвинувальний вирок на підставі у^оди повинен відповідати положенням ст.ст. 373 та 374 КПК, з урахуванням ^имог ч. З ст. 475 КПК щодо вироку на підставі угод. Після проголошення в/іроку суддя роз'яснює сторонам їхнє право на його оскарження, порядок і йтроки оскарження та порядок набрання вироком законної сили. Клопотання про укладення угоди у разі його неприйняття судом не може вважатися доказом по справі та бути підставою для притягнення особи до будь-якого виду юридичної відповідальності.

Стаття 475. Вирок на підставі угоди

1. Якщо суд переконається, шо угода може бути затверджена, він ухва­лює вирок, яким затверджує угоду і призначає узгоджену сторонами міру покарання.

2. Вирок на підставі угоди повинен відповідати загальним вимогам до обвинувальних вироків з урахуванням особливостей, передбачених части­ною третьою цієї статті.

3. Мотивувальна частина вироку на підставі угоди мас містити: фор­мулювання обвинувачення та статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, яка передбачає кримінальне правопору­шення, у вчиненні якого обвинувачувалася особа; відомості про укладену угоду, її реквізити, зміст та визначена міра покарання; мотиви, з яких суд виходив при вирішенні питання про відповідність угоди вимогам цього Кодексу та закону і ухваленні вироку, та положення закону, якими він ке­рувався.

У резолютивній частині вироку на підставі угоди повинно міститися рішення про затвердження угоди із зазначенням її реквізитів, рішення про винуватість особи із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, рішення про призначення узгодженої сторонами міри покарання за кожним з обвинувачень та остаточна міра покарання, а також інші відомості, передбачені статтею 374 цього Кодексу.

4. Вирок на підставі угоди може бути оскаржений у порядку, передба­ченому цим Кодексом, з підстав, передбачених статтею 394 цього Кодексу.

1. Винесення вироку на підставі угод регулюється положеннями ст. 475 КПК. Відповідно до ч. 1 ст. 475 КПК суд може затвердити угоду, яка відповідає вимогам ст. 474 КПК, та ухвалити вирок, при цьому затвердивши узгоджену сторонами міру покарання, що відповідає вимогам кримінального закону. Ви­рок на підставі угоди має відповідати формальним вимогам обвинувального вироку, однак:

- мотивувальна частина вироку на підставі угоди має містити: формулю­вання обвинувачення та статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, яка передбачає кримінальне правопорушення, у вчиненні яко­го обвинувачувалася особа; відомості про укладену угоду, її реквізити, зміст та

984.

визначену міру покарання; мотиви, з яких суд виходив при вирішенні питання про відповідність угоди вимогам КПК та закону і ухваленні вироку, та поло-женнДзакону, якими він керувався;

езолютивна частина вироку на підставі угоди повинна містити рішення про заівердження угоди із зазначенням її реквізитів, рішення про винуватість особи is зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, рішення про призначення узгодженої сторонами міри пока­рання за кожним з обвинувачень та остаточну міру покарання, а також інші відомості, передбачені ст. 374 КПК.

2. Мотивувальна частина вироку на підставі угоди має містити формулю­вання обвинувачення та статті (частини статті) закону України про криміналь­ну відповідальність, яка передбачає кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачувалася особа та стосовно якої сторони домовились. Мотиву­вальна частина також повинна містити відомості про укладену угоду, її рекві­зити або містити повний зміст самої угоди, що повинен відображати елементи, передбачені в ст.ст. 471 та 472 КПК. Суд, розглядаючи угоду, повинен навести мотиви, з яких він виходив при вирішенні питання про відповідність угоди ви­могам КПК та закону і ухваленні вироку, та положення закону, якими він керу­вався. Зокрема, суд, посилаючись на положення ст. 474 КПК, повинен навести обгрунтування того, що угода є добровільною, відповідає фактичним матеріа­лам справи та вимогам закону.

3. Щодо резолютивної частини вироку на підставі угоди, то вона повинна містити рішення про затвердження угоди із зазначенням її реквізитів та викладенням короткого змісту домовленості між сторонами, висновок суду про винуватість особи із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, а також рішення про призначення узгодже­ної сторонами міри покарання за кожним з обвинувачень та остаточну міру покарання, яка призначається підсудному. Суд також повинен дотриматись загальних вимог щодо вироку та стосовно інших відомостей, передбачених ст. 374 КПК.

4. Оскарження вироку на підставі угоди про примирення може бути здій­снено у порядку та з підстав, наведених у ст. 394 КПК, яка передбачає можли­вість такого оскарження потерпілим та підозрюваним, обвинуваченим, захис­ником, законним представником. Підставами такого оскарження можуть бути призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди, або ухвалення вироку без згоди на призначення покарання. Окремою підста­вою оскарження може бути невиконання судом вимог стосовно добровільності та дійсності укладеної угоди, а також нероз'яснення наслідків укладення угоди. Оскарження вироку потерпілим, його представником, законним представником здійснюється виключно з підстав призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди, або ухвалення вироку без згоди на призначення покарання чи нероз'яснення наслідків укладення угоди. Прокурор може оскар­жувати вирок виключно з підстав затвердження судом угоди у кримінальному

провадження у випадку, якщо угода не могла бути укладена (наприклад, стосов­но тяжкого злочину, тобто за наявності підстав, передбачених ч. З ст. 469 КПК).

5. Згідно з ч. 4 ст. 394 КПК вирок суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим про визнання винуватостй може бути оскаржений обвинуваченим, його захисником, законним представником. Ви­ключними підставами для такого оскарження можуть бути: призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди або ухвалення вироку без згоди на призначення покарання, а також невиконання судом вимог стосовно судо­вого провадження на підставі угоди, в тому числі роз'яснення наслідків укладення угоди. Прокурор може оскаржити такий вирок лише у випадку призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди, або затвердження су­дом угоди у провадженні, в якому угода не може бути укладена (відповідно до ч. 4 ст. 469 КПК у провадженні за участі потерпілого угода не може бути укладена).

6. Відповідно до ст. 407 КПК суд апеляційної інстанції за наявності на те законних підстав має право скасувати вирок і направити кримінальне про­вадження до суду першої інстанції для проведення судового провадження у за­гальному порядку, якщо угода була укладена під час судового провадження, або до органу досудового розслідування для здійснення досудового розслідування в загальному порядку, якщо угода була укладена під час досудового розслідуван­ня. Підставами для такого скасування є призначення судом першої інстанції по­карання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди або ухвалення вироку без згоди на призначення покарання, а також невиконання судом вимог стосовно судового провадження на підставі угоди (відсутність перевірки судом дійсності та добровільності угоди про визнання винуватості), в тому числі нероз'яснення судом наслідків укладення угоди. Крім того, підставою для скасування вироку на підставі угоди є затвердження судом угоди у провадженні, в якому угода не може бути укладена (ч. 4 ст. 469 КПК). Окремими елементами судового пере­гляду угоди можуть бути роль прокурора та слідчого в досягненні угоди про примирення або про визнання винуватості (ч. 7 ст. 469 та ст. 470 КПК).

7. Перевірка виконання судом першої інстанції вимог стосовно судово­го провадження на підставі угоди, відповідно до ст. 407 КПК, має включати дотримання законності, обгрунтованості та справедливості винесеного на основі клопотання про визнання винуватості вироку у справі. Підставами для скасування або зміни вироку в апеляційному порядку мають також бути, крім підстав, розглянутих у п. 5 коментаря до ст. 475 КПК, можуть бути прямо передбачені в ст. 407 КПК: невідповідність висновків суду викладеним у вироку фактичним обставинам кримінальної справи, встановленим судом першої інстанції, а також порушення судом першої інстанції кримінального процесуального закону або неправильне застосування кримінального закону.

Стаття 476. Наслідки невиконання угоди

1. У разі невиконання угоди про примирення або про визнання ви­нуватості потерпілий чи прокурор відповідно мають право звернутися до

986.

су.іу,\який затвердив таку угоду, з клопотанням про скасування вироку. Клопотання про скасування вироку, яким іатверджена угода, може бути подано протягом встановлених законом строків давності притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення відповідного кримінального правопорушення.

2. Клопотання про скасування вироку, яким затверджена угода, роз­глядається в судовому засіданні за участю сторін угоди з повідомленням інших учасників судового провадження. Відсутність інших учасників судо­вого провадження не є перешкодою для судового розгляду.

3. Суд своєю ухвалою скасовує вирок, яким затверджена угода, якщо особа, яка звернулася з відповідним клопотанням, доведе, що засуджений не виконав умови угоди. Наслідком скасування вироку є призначення су­дового розгляду в загальному порядку або направлення матеріалів прова­дження для завершення досудового розслідування в загальному порядку, якщо угода була ініційована на стадії досудового розслідування.