Необхідність дослідження тієї чи іншої підстави випливає з нових даних, встановлених при розгляді справи в суді апеляційної інстанції.

1. У кримінальному провадженні маютьбути всебічно, повно і неупереджено дослідженні обставини вчиненого кримінального правопорушення, виявлені як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують чи обтяжують його покарання, має бути надана їм належна правова оцінка та забезпечено прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень. Залишення судом першої інстанції недослідженими обставини, з'ясування яких може мати істотне значення для ухвалення законного, обгрунтованого та справедливого судового рішення, є порушенням засади законності (див. коментар до ст. 9 КПК).

2. Судовий розгляд має бути визнаним неповним у випадках, коли:

не досліджені всі обставини, що підлягають встановленню і доведен­ню (див. коментар до ст. 91 КПК);

не встановлені обставини, що спричинюють закриття кримінального провадження (див. коментар до ст. 284 КПК);

обставини справи не підтверджуються сукупністю доказів, отрима­них відповідно до закону;

не встановлена роль кожного обвинуваченого у вчиненні кожного епі­зоду кримінального правопорушення;

висновки про винуватість або невинуватість особи обгрунтовані лише показаннями обвинуваченого і не вжито заходів для дослідження інших дока­зів;

не вжито заходів до перевірки показань заінтересованих учасників процесу, покладених в основу судових рішень;

не з'ясовані причини істотних суперечностей у доказах;

висновки суду побудовані на припущеннях, не проведені необхідні експертизи, не витребувані документи, не проведені необхідні слідчі (розшуко­ві) дії;

неповно досліджені версії обвинувачення або захисту;

без достатніх підстав відхилені клопотання про перевірку обставин, що мають значення для справи;

не допитані всі особи, показання яких мають істотне значення для справи;

не з'ясовані обставини, що мають значення для повідомлення про підозру іншим особам, які причетні до кримінального правопорушення і вста­новлення ролі яких може вплинути на ступінь винуватості засуджених у справі; не з'ясовані обставини, що підлягають встановленню у кримінально­му провадженні щодо неповнолітніх (див. коментар до ст.ст. 485-487 КПК);

не з'ясовані обставини, що підлягають встановленню у криміналь­ному провадженні при застосуванні примусових заходів медичного характеру (див. коментар до ст. 505 КПК).

3. Під неповнотою судового розгляду розуміється як нез'ясування всіх істотних обставин у кримінальному провадженні, так і недостатність доказів, їх поверхове дослідження.

4. Якщо неповноту дослідження обставин вчиненого кримінального правопорушення допущено при проведенні судового розгляду, судове рішення скасовується і провадження направляється на новий судовий розгляд. У випадках однобічності або неповноти проведення дізнання, досудового слідства, що не було усунено судовим розглядом кримінального провадження, має бути винесений виправдувальний вирок, коли ця неповнота не може бути усунена в судовому засіданні під час апеляційного розгляду. Апеляційний суд вправі сам провести судовий розгляд, який провадиться відповідно до положень ст. 405 КПК.

5. Направляючи провадження на новий судовий розгляд, апеляційний суд в ухвалі повинен вказати, які обставини досліджувати і які дії необхідно вико­нати для з'ясування цих обставин.

С т а т т я 411. Невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження

1. Судове рішення вважається таким, що не відповідає фактичним об­ставинам кримінальною провадження, якщо:

1) висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду;

2) суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки;

3) за наявності суперечливих доказів, які мають істотне значення для висновків суду, у судовому рішенні не зазначено, чому суд взяв до уваги одні докази і відкинув інші;

4) висновки суду, викладені у судовому рішенні, містять істотні супер­ечності.

2. Вирок та ухвала підлягають скасуванню чи зміні із зазначених підстав лише тоді, коли невідповідність висновків суду фактичним обста­винам кримінального провадження вплинула чи могла вплинути на ви­рішення питання про винуватість або невинуватість обвинуваченого, на правильність застосування закону України про кримінальну відповідаль­ність, на визначення міри покарання або застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру.

1. Судове рішення слід визнати таким, що відповідає фактичним об­ставинам кримінального провадження, в тому випадку, коли в його основу по­кладені висновки, що грунтуються на достовірних доказах, досліджених безпо­середньо під час судового розгляду. В будь-якому разі судове рішення не може бути визнано таким, що відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, якщо судом не перевірені та не спростовані всі доводи на захист обвинуваченого та не усунені всі сумніви в його винуватості.

2. Коментована стаття містить перелік обставин, які свідчать про те, що судове рішення вважається таким, що не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження:

1) висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими під час су­дового розгляду;

2) суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки;

3) за наявності суперечливих доказів, які мають істотне значення для ви­сновків суду, у судовому рішенні не зазначено, чому суд взяв до уваги одні до­кази і відкинув інші;

4) висновки суду, викладені у судовому рішенні, містять істотні супереч­ності.

3. Відсутність оцінки доказів також свідчить про невідповідність висно­вків суду фактичним обставинам кримінального провадження.

4. Висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обстави­нам кримінального провадження, якщо судове рішення грунтується на матеріа­лах розслідування, не досліджених у суді або не підтверджених даними судово­го розгляду; на матеріалах, отриманих з порушенням процесуального порядку збирання доказів; на доказах суперечливих, спростованих або не підтвердже­них іншими доказами, які невмотивовано відкинув суд; на доказах, достовір­ність яких викликає сумнів; на визнанні або запереченні вини обвинуваченим у процесі розслідування, не підтверджених іншими доказами.

5. Здійснюючи перевірку законності та обгрунтованості судового рі­шення, необхідно врахувати, що при постановленні судового рішення повинні отримати оцінку всі розглянуті в судовому засіданні докази, які спростовують або доводять висновки, яких дійшов суд, постановляючи це судове рішення.

6. Висновки суду у вироку або ухвалі повинні бути належним чином вмотивовані. За наявності суперечливих доказів суд повинен у мотивувальній частині вироку, ухвали проаналізувати їх, навести мотиви, з яких взято до уваги одні докази і відкинуті інші.

7. Висновки суду, викладені в мотивувальній і резолютивній части­ні вироку, ухвали, повинні бути узгоджені між собою і не можуть містити суперечностей. Висновки і рішення, викладені в резолютивній частині, повинні логічно випливати з обгрунтування, що міститься в мотивувальній частині.

8. Обвинувальний вирок має грунтуватись на достовірних доказах, ма­ють бути досліджені всі версії як обвинувачення, так і захисту, а суперечності з'ясовані та усунені. Визнання обвинуваченим своєї вини може слугувати підґрунтям для постановлення обвинувального вироку лише у випадку, якщо воно підтверджено сукупністю інших зібраних у провадженні та досліджених в судовому розгляді доказів. В іншому випадку має бути постановлений виправдувальний вирок.

9. Невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обстави­нам справи свідчить про помилки суду, пов'язані з оцінкою доказів і вмотивова­ністю судових рішень. Вони (помилки) можуть бути підставою для скасування або зміни вироку, ухвали лише за умови, що вони вплинули чи могли вплинути на вирішення питання про винуватість або невинуватість обвинуваченого, на правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність, на визначення міри покарання або застосування примусових заходів виховного чи медичного характеру.

Стаття412. Істотні порушення вимог кримінального процесуального закону

1. Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального за­кону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обгрунтоване судове рішення.

856.

 

2. Судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо:

1) за наявності підстав для закриття судом провадження в криміналь­ній справі його не було закрито;

2) судове рішення ухвалено незаконним складом суду;

3) судове провадження здійснено за відсутності обвинуваченого, крім випадків, передбачених статтею 381 цього Кодексу, або прокурора, крім випадків, коли його участь не є обов'язковою;

4) судове провадження здійснено за відсутності захисника, якщо його участь є обов'язковою;

5) судове провадження здійснено за відсутності потерпілого, належ­ним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання;

6) порушено правила підсудності;