Обвинувальний вирок не може грунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

1. Вирок - найважливіше процесуальне рішення суду першої і апеляцій­ної інстанцій, результат всієї передуючої його ухваленню процесуальної діяль­ності органів досудового розслідування і суду, акт правосуддя. Отже, в Україні єдиним процесуальним актом, яким громадянин може бути визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення і підданий у зв'язку з цим кримі­нальному покаранню, є вирок, ухвалений судом у результаті кримінального провадження в судовому засіданні (ст. 62 Конституції України) в умовах, вста­новлених КПК (ст. 17).

2. Вирок суду може бути виправдувальним і обвинувальним. Виправду­вальний вирок - один із видів остаточного судового рішення, яким вмотиво-

вано проголошується невинуватість обвинуваченого у вчиненні попередньо інкримінованого йому кримінального правопорушення, а також визначають­ся правові наслідки визнання особи виправданою. І навпаки, обвинувальний вирок - остаточне судове рішення, яким вмотивовано проголошується ви­нуватість обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, а також визначаються правові наслідки визнання особи винуватою.

3. Однією з підстав ухвалення виправдувального вироку (п. 1 ч. 1 ст. 373 КПК) є недоведеність вчинення кримінального правопорушення, в яко­му обвинувачується особа, тобто не доказано сам факт кримінального право­порушення.

Загальновідомо, що підставою кримінальної відповідальності у вузько­му сенсі є склад кримінального правопорушення, тобто наявність всіх еле­ментів, що становлять акт кримінального правопорушення (об'єкт, суб'єкт, об'єктивна й суб'єктивна сторони), котрі виступають у нерозривній єдності як єдине ціле. Однак склад кримінального правопорушення - це вирішальна, але не єдина підстава кримінальної відповідальності. Підставою криміналь­ної відповідальності в широкому сенсі є наявність трьох підстав: норматив­ної, фактичної (матеріальної), процесуальної. Тому в юридичній літературі часто ставиться питання не про «підставу» юридичної відповідальності, а про її «підстави». Нормативна підстава - це наявність норми закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає можливість покладання цього виду відповідальності. Фактична підстава - це наявність факту кримінально­го правопорушення (фактично вчиненого діяння), з яким пов'язується виник­нення охоронюваних правовідносин, у рамках якого реалізується криміналь­на відповідальність. Процесуальна підстава- це наявність правозастосовного акта (вироку суду, постанови слідчого чи прокурора (ч. З ст. 284 КПК), що конкретизує загальні приписи охоронної норми права (містить санкції), ви­значає вид і міру кримінальної відповідальності. Отже, у наведеному пункті коментованої статті йдеться, власне, про відсутність фактичної підстави при­тягнення особи до кримінальної відповідальності - факту (події) вчинення кримінального правопорушення.

Недоведеність вчинення кримінального правопорушення, в якому обви­нувачується особа, означає, що сторона обвинувачення не зуміла переконливо для суду всебічно, повно й неупереджено доказати або факт (подію) вчиненого кримінального правопорушення, або відсутність факту (події) кримінального правопорушення, про яке свого часу було помилково повідомлено правоохо­ронний орган як про діяння, передбачене законом України про кримінальну від­повідальність. Це, наприклад, може бути повідомлення про крадіжку у зв'язку зі зникненням коштовностей із помешкання громадян, які потім там були знайдені, або коли подія є наслідком нещасного випадку, самогубства тощо. Встановлення в суді відсутності факту (події) кримінального правопорушення зобов'язує суд також ухвалити виправдувальний вирок (ч. 6 ст. 284, абзац 2 ч. 1

ст. 373 КПК), але з підстави закриття кримінального провадження, передбаче­ної п. 1 ч. 1 ст. 284 КПК.

4. Виправдувальний вирок у зв'язку з недоведеністю вчинення обвинува­ченим кримінального правопорушення ухвалюється в тих випадках, коли факт кримінального правопорушення встановлено, але беззаперечно доведено, що обвинувачений його не вчинив і сторона обвинувачення вичерпала можливість надати інші докази для усунення сумнівів, які виникли. Всі сумніви тлумачать­ся на користь обвинуваченого, тому в цьому випадку він визнається невинува­тим з огляду на принцип презумпції невинуватості в доказовому плані - недо­веденість вини означає доведеність невинуватості.

5. Виправдувальний вирок ухвалюється також у разі, якщо не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення, тобто факт вчинення обвинуваченим певного діяння встановлено, але сторона обви­нувачення не зуміла переконливо для суду всебічно, повно й неупереджено до­казати, що цьому діянню притаманні всі елементи складу кримінального право­порушення, інкримінованого цій особі.

6. У разі, якщо під час судового розгляду буде встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення, суд зобов'язаний ухвалити ви­правдувальний вирок (ч. 6 ст. 284 КПК), але з підстави закриття кримінального провадження, передбаченої п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК.

Виправдання обвинуваченого з цієї підстави здійснюється, коли діяння мало місце, проте згідно із законом України про кримінальну відповідальність: 1) воно не визнається кримінальним правопорушенням (а є, приміром, адміністративним проступком); 2) воно формально і містить ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяло і не могло заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі; 3) воно не є злочином (проступком) з огляду на прямі вказівки закону - добровільна відмова при неза-кінченому кримінальному правопорушенні, необхідна оборона, уявна оборона, затримання особи, що вчинила кримінальне правопорушення, крайня необхід­ність, фізичний або психічний примус, виконання наказу або розпорядження, діяння, пов'язане з ризиком, виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації; 4) у разі прийняття закону, який скасовує кримінальну караність діяння; 5) ді­яння не містить всіх необхідних ознак складу кримінального правопорушення (об'єкта, суб'єкта, об'єктивної, суб'єктивної сторін) тощо.

7. У кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів виховного характеру до особи, яка вчинила діяння до виповнення віку, з якого може настати кримінальна відповідальність (ч. 2 ст. 97 КК), суд ухвалює не виправдувальний вирок, а постановляє ухвалу щодо застосування цих заходів

(ст. 501 КПК).

8. Головна якість вироку - визначеність та категоричність. Це означає, що ніякі проміжні (етапні) висновки про винуватість обвинуваченого не допуска-

 

ються, суд повинен дати категоричну однозначну відповідь на всі питання об­винувачення. Якщо під час обвинувачення особи в кількох кримінальних пра­вопорушеннях суд визнає частину обвинувачень доведеними, а іншу частину -недоведеною, а також, якщо обвинувачується кілька осіб, і суд одних визнає винними, а інших - виправданими, в цих випадках вирок у частині одних обви­нувачень буде обвинувальним, а в частині інших - виправдувальним.

Вирок є єдиним документом стосовно всього кримінального проваджен­ня. Суд повинен дати категоричну відповідь не тільки щодо всієї сукупності фактів, що становить зміст обвинувачення, а й стосовно кожного окремого фак­ту. Він може визнати одні факти, іншим - дати іншу оцінку, треті - відкинути. Проте щодо кожного з них відповідь мусить бути повною та однозначною - по­зитивною або негативною.

У кожному провадженні в одному судовому розгляді суд ухвалює лише один вирок, незалежно від кількості кримінальних правопорушень, інкриміно­ваних обвинуваченому, і кількості обвинувачених, охоплених цим проваджен­ням. Це не стосується випадку, якщо судове провадження щодо одного або кіль­кох обвинувачених було зупинено на підставі ст. 335 КПК і судовий розгляд стосовно цього обвинуваченого був відновлений після ухвалення вироку щодо інших обвинувачених. У цьому випадку в судовому розгляді на цього обвину­ваченого буде ухвалено самостійний вирок.

9. Обвинувальний вирок може бути ухвалений за умови, що висновки суду про винуватість обвинуваченого повністю підтверджені матеріалами кри­мінального провадження, які перевірені в судовому засіданні. Якщо обвинува­чений визнається винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, суд залежно від того, як вирішується питання про його покарання, ухвалює один із видів обвинувального вироку: 1) із призначенням покарання; 2) зі звільненням від покарання; 3) зі звільненням від відбування призначеного покарання.

10. Обвинувальний вирок з призначенням передбаченого законом України про кримінальну відповідальність покарання ухвалюється за відсутності під­став для звільнення від відбування покарання та підстав для звільнення від по­карання.

11. Звільнення від покарання та його відбування є однією з форм реалі­зації кримінальної відповідальності і застосовується у випадках, якщо мета покарання вже досягнута без реального відбування покарання внаслідок по­зитивної поведінки обвинуваченого чи з інших передбачених кримінальним законодавством підстав, або не може бути досягнута через хворобу цієї особи. Характерними ознаками звільнення від покарання та його відбування є те, що: 1) будь-який з його видів може застосовуватися лише до особи, яка визнана винною у вчиненні кримінального правопорушення за обвинувальним вироком суду і їй призначена відповідна міра покарання; 2) застосування будь-якого з його видів становить виключну прерогативу суду, крім звільнення від покаран­ня на підставі закону України про амністію чи акта помилування; 3) підста­ви застосування звільнення від покарання та його відбування безпосередньо

випливають з мети покарання. За зазначеними ознаками звільнення від пока­рання та його відбування відрізняються від звільнення від кримінальної відпо­відальності (ст. 44 КК України).

Фактичною (матеріальною) підставою звільнення від покарання та його відбування є недоцільність або неможливість призначення чи виконання по­карання внаслідок втрати чи значного зменшення суспільної небезпеки особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, погіршення стану її здоров'я або ж в силу зміни закону. Ці загальні підстави конкретизуються стосовно окремих видів звільнення від покарання та його відбування.

12. Обвинувальний вирок зі звільненням від покарання ухвалюється: 1) стосовно особи, засудженої за діяння, караність якого законом усунена (ч. 2 ст. 74 КК); 2) внаслідок втрати особою суспільної небезпеки (ч. 4 ст. 74 КК); 3) у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної від­повідальності (ч.5 ст. 74 КК); 4) за хворобою (ст. 84 КК); 5) на підставі закону України про амністію або акта про помилування (ст. 85 КК) (якщо необхідність застосування закону про амністію або акта про помилування з'ясовується під час судового провадження).

13. Обвинувальний вирок зі звільненням від відбування покарання ухвалю­ється: 1) з випробуванням протягом призначеного судом іспитового строку (ст. 75 КК); 2) з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років (ст. 79 КК); 3) з випробуванням неповнолітніх (ст. 104 КК); 4) у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку (ст. 80 КК).

14. Обвинувальний вирок зі звільненням від відбування покарання і за­стосуванням інших заходів, передбачених законом України про кримінальну відповідальність, ухвалюється у разі заміни більш м'яким покаранням пока­рання повністю на підставі закону України про амністію або акта помилування (якщо необхідність застосування закону про амністію або акта про помилуван­ня з'ясовується під час судового провадження).

17. Обвинувальний вирок не може грунтуватися на припущеннях і ухва­люється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення. Це правило випливає з принципу презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини (ст. 17 КПК) і озна­чає, що у вироку суд визнає встановленими лише ті факти, які доказані без­перечно і в їх існуванні у суду сумнівів немає, у кримінальному провадженні встановлена об'єктивна істина. Суд не має права ухвалити обвинувальний ви­рок, якщо не спростовані всі доводи захисту про невинуватість обвинувачено­го. Сумніви в доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути шляхом подальшого дослідження доказів, трактуються на користь обвинуваченого, і в цьому разі суд зобов'язаний ухвалити виправдувальний вирок.

Стаття 374. Зміст вироку