Допит обвинуваченого здійснюється обов'язково, крім випадку, якщо він відмовився від давання показань, та випадку, передбаченого статтею 381 цього Кодексу.

1. Кримінальний процесуальний закон не встановлює чітко визначеного порядку і послідовності дослідження під час судового розгляду доказів. Від­сутність встановленого єдиного порядку в цьому напрямі свідчить про те, що законом підтримується творчий, пізнавальний підхід до дослідження доказів за умови встановлення чіткого порядку проведення судового розгляду (вимо­ги закону до правил проведення допиту обвинуваченого, свідків, потерпілих, експертів, дослідження речових доказів, документів тощо), визначеного кри­мінальним процесуальним законом. Право визначити обсяг доказів, які підля­гають дослідженню, та порядок їх дослідження, належить суду, з врахуванням точки зору учасників судового провадження і специфіки конкретних обставин справи (ставлення обвинуваченого до пред'явленого обвинувачення, характер вчиненого злочину, повнота показань свідків, кількість епізодів злочинів тощо), яка стала предметом судового розгляду.

2. Стаття 349 КПК наголошує тільки на тому, що докази сторони обвину­вачення досліджуються в першу чергу, а зі сторони захисту - в другу. Всі учас­ники судового розгляду зацікавлені у встановленні найбільш доцільного і ефек­тивного порядку дослідження доказів та їх обсягу. Тому ще до початку судового розгляду вони можуть підготувати свої пропозиції щодо обсягу і порядку до­слідження доказів, а потім надати їх суду у письмовому вигляді або усно. Сам же обсяг доказів, які будуть досліджуватися, та порядок їх дослідження в разі

необхідності можуть бути змінені ухвалою суду упродовж судового розгляду за власною ініціативою або клопотанням сторін кримінального провадження.

3. Застосування рекомендації тактичного характеру стосовно вирішен­ня питання про черговість допиту обвинуваченого у разі визнання ним себе винним або заперечення своє вини вирішується судом у кожному конкретно­му випадку з урахуванням думки учасників судового провадження і обставин справи, але допит обвинуваченого здійснюється обов'язково, крім випадків, якщо він відмовився від давання показань та у випадках спрощеного прова­дження щодо кримінальних проступків (див. ст. 381 КПК). Якщо судовий роз­гляд здійснюється щодо кількох обвинувачених, то суд має визначити послідов­ність допиту кожного з них.

4. У виняткових випадках для гарантування безпеки свідків, потерпілих та інших осіб, які підлягають допиту, суд за власною ініціативою або за клопо­танням сторін кримінального провадження чи самої особи, яка підлягає допиту, вирішує питання про проведення їх допиту з використанням технічних засобів з іншого належним чином обладнаного приміщення, у тому числі за межами приміщення суду, або в інший спосіб, що унеможливлює його ідентифікацію та забезпечує сторонам кримінального провадження можливість ставити і слухати відповіді на них (ч. 9 ст. 352 КПК).

5. Згідно з ч. З ст. 349 КПК суд має право прийняти рішення про проведен­ня скороченого судового розгляду і визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин справи та розміру цивільного позову, які ніким не оспорю­ються. Прийняття такого рішення свідчить про те, що обставини, які сторони не оспорюють, будуть вважатися встановленими в судовому засіданні і суд буде це враховувати при постановленні вироку, а сторони позбавляються права оскар­жити ці обставини в апеляційному порядку. Головуючий зобов'язаний з'ясувати, чи правильно обвинувачений та інші учасники судового розгляду розуміють зміст тих обставин, які вони не оспорюють, чи не має сумнівів у добровільності їх позиції, одночасно роз'яснює їм, що у випадку, коли суд прийме рішення про скорочений судовий розгляд, вони будуть позбавлені права оскаржити визнані ними фактичні обставини. Суд приймає рішення про скорочений судовий роз­гляд, якщо дійде висновку, що сторони вважають, що обставини справи доведені наявними в справі доказами, вони не потребують дослідження у ході судового розгляду. На підтвердження такої позиції сторони повинні надати належні пись­мові докази. Визнання обвинуваченим своєї вини ще не є безумовною підставою для прийняття рішення про скорочений судовий розгляд, оскільки визнання ним своєї вини у вчиненому злочині може бути покладено в основу обвинувачення тільки за умови підтвердження цього визнання сукупністю доказів, які є наявни­ми у провадженні, а вина доведена в законному порядку.

6. Визначаючи обсяг доказів, що підлягають дослідженню у кримі­нальному провадженні стосовно неповнолітніх обвинувачених, головуючий зобов'язаний, крім обставин, передбачених ст. 91 КПК, з'ясувати повні і все­бічні відомості про особу неповнолітнього обвинуваченого, стан здоров'я та

. 725

рівень розвитку, інші соціально-психологічні риси особи, ставлення неповно­літнього до вчиненого ним діяння, умови його життя га виховання, наявність дорослих підбурювачів та інших співучасників кримінального правопорушен­ня. Пленум Верховного Суду України звернув увагу судів на те, що при розгляді справ щодо неповнолітніх докази стосовно обставин, визначених в ст. 433 КПК (ст. 485 КПК 2012 р. - Авт.), та інших даних про особу обвинуваченого мають досліджуватись, незалежно від того, чи оспорюються ці обставини (п. 8 поста­нови «Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх» від 16 квітня 2005 p.).

Стаття 350. Розгляд судом клопотань учасників судового провадження 1. Клопотання учасників судового провадження розглядаються судом після того, як буде заслухана думка щодо них інших учасників судового провадження, про що постановляється ухвала. Відмова в задоволенні кло­потання не перешкоджає його повторному заявлению з інших підстав.

1. З метою створення умов для всебічного, повного й неупередженого до­слідження всіх обставин кримінального провадження головуючий опитує всіх учасників судового провадження стосовно наявності у них клопотань про ви­клик нових свідків і експертів, про необхідність витребування і дослідження нових доказів. При цьому головуючий зобов'язаний пояснити, що всі учасники судового розгляду мають рівні права при заявленні клопотань, а також те, що відхилення клопотання не позбавляє сторін права заявляти ті ж клопотання по­вторно, але з інших підстав.

2. Закон не встановлює переліку клопотань, які можуть заявити учасники судового розгляду, але особа, яка заявила таке клопотання, повинна вказати, для встановлення яких обставин вона, наприклад, просить викликати нових свідків, витребувати нові докази, дослідити нові речові докази і документи, які стосуються істотних обставин справи, з'ясування яких має сприяти всебічно­му і повному дослідженню всіх обставин кримінального провадження. Суд не вправі відхилити клопотання з мотивів наявності у справі доказів, які свідчать про винуватість чи невинуватість обвинуваченого, оскільки це буде свідченням упередженого ставлення суду щодо вирішення справи по суті і фактично по­збавляє обвинуваченого права на захист.

3. При заявленні клопотань суд вислуховує думку прокурора та інших учасників судового розгляду і розв'язує ці клопотання мотивованою ухвалою. Клопотання, в задоволенні якого було відмовлено під час досудового розсліду­вання, може бути заявлено під час судового розгляду.

4. Послідовність заявления клопотань учасниками судового розгляду в за­коні не встановлена, але необхідно орієнтуватися на процесуальний статус того чи іншого учасника судового розгляду. В першу чергу право заявити клопо­тання повинно бути надано стороні обвинувачення. Сторони можуть заявляти клопотання усно чи письмово. Всі усні клопотання заносяться до журналу су-

дового засідання, а письмові підлягають оголошенню і додаються до матеріалів кримінального провадження.

5. Всі заявленні клопотання, усні чи письмові, повинні бути обговоре­ні і вирішені безпосередньо в залі судового засідання. Будь-яке зволікання у вирішенні заявленого клопотання, відкладення судом вирішення клопотання, залишення його «відкритим», щоб вирішити його згодом, є неприпустимим, порушує вимоги об'єктивності та неупередженості судового розгляду і не ство­рюючи всі необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків у повному обсязі.

6. Якщо судом відмовлено у задоволенні клопотання, то таке рішення не підлягає окремому оскарженню під час судового розгляду, але це не перешко­джає його повторній появі з інших підстав, а також з урахуванням нових до­казів, отриманих під час судового розгляду. Тільки після винесення кінцевого процесуального рішення по справі вони можуть бути оскаржені в апеляційному порядку, але не у формі окремої скарги, а шляхом включення до загальної апе­ляції (ч. 2 ст. 392 КПК).

Стаття351. Допит обвинуваченого

1. Допит обвинуваченого починається з пропозиції головуючого на­дати показання щодо кримінального провадження, після чого обвину­ваченого першим допитує прокурор, а потім захисник. Після цього об­винуваченому можуть бути поставлені запитання потерпілим, іншими обвинуваченими, цивільним позивачем, цивільним відповідачем, а також головуючим і суддями. Крім того, головуючий має право протягом всього допиту обвинуваченого ставити йому запитання для уточнення і доповне­ння його відповідей.

Якщо обвинувачений висловлюється нечітко або з його слів не можна дійти висновку, чи визнає він обставини чи заперечує проти них, суд має право зажадати від нього конкретної відповіді - «так» чи «ні».

3. У разі здійснення судового розгляду стосовно декількох обвинува­чених, якщо цього вимагають інтереси кримінального провадження або безпека обвинуваченого, допит одного з обвинувачених на підставі вмоти­вованої ухвали суду може здійснюватися з використанням відеоконферен-ції при трансляції з іншого приміщення в порядку, передбаченому статтею 336 цього Кодексу.

4. У судовому засіданні обвинувачений має право користуватися но­татками.

1. Особливістю допиту обвинуваченого в суді є те, що він суттєво відріз­няється від його допиту під час досудового розслідування, оскільки чисельно збільшується кількість осіб, які беруть участь у допиті обвинуваченого, біль­шість із них детального ознайомлена із матеріалами кримінального провадження

і обвинувальним актом, все це відбувається в умовах гласності і відкритості су­дового провадження, водночас, сам обвинувачений отримує право допитувати інших учасників судового розгляду, брати участь у судових дебатах.

2. З'ясувавши всі дані стосовно особи обвинуваченого, його взаємовід­носини з іншими обвинуваченими, потерпілими, свідками, бачення інкриміно­ваного йому кримінального правопорушення, головуючий дозволяє проводити допит та сам бере у ньому участь.

3. Давати показання - право, а не обов'язок обвинуваченого. За дачу за-відомо неправдивих показань обвинувачений не несе кримінальної відпо­відальності, окрім випадків, коли обвинувачений повідомляє суду завідомо неправдиву інформацію про вчинення злочину іншою особою. У разі відмо­ви обвинуваченого відповідати на запитання, давати показання головуючий зобов'язаний зупинити допит одразу після отримання такої заяви. Водночас, у будь-який момент судового розгляду обвинувачений може змінити свою пози­цію і дати показання з приводу висунутого обвинувачення в цілому чи окремих його обставин. Відмова обвинуваченого від дачі показань не може бути визнана обставиною, яка свідчить про його вину або як обставина, що обтяжує його відповідальність.

4. Закон передбачає, що першим допитує обвинуваченого прокурор, а по­тім захисник. Головуючий тільки пропонує обвинуваченому надати показання щодо кримінального правопорушення, оскільки він не може поєднувати під час судового розгляду функції обвинувачення, захисту та судового розгляду. Послідовне дотримання судом засади змагальності створює необхідні умови для реалізації сторонами їх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків, оскільки сторони несуть основний тягар при проведенні допитів і дослідженні інших джерел доказів, що дозволяє суду залишатись об'єктивним та неупередженим. Тому допит обвинуваченого починається з пропозиції голо­вуючого надати показання у вигляді вільної розповіді стосовно відомих йому обставин та інкримінованого йому обвинувачення. Судді та учасники процесу не вправі переривати обвинуваченого шляхом постановки йому запитань чи об­межувати його певним часом, за винятком лише випадків, коли обвинувачений ухиляється від суті справи і дає показання, які не мають ніякого відношення теми допиту. Після закінчення вільної розповіді головуючий може поставити обвинуваченому уточнювальні запитання з метою отримання повної інформа­ції про всі інкриміновані йому факти, оскільки в подальшому обвинувачений буде допитуватись іншими учасниками судового розгляду.

5. Поставлені запитання повинні бути пов'язані з метою уточнення окре­мих положень вільної розповіді обвинуваченого, доповнення вільної розповіді, роз'яснення окремих моментів, що допоможе відтворити окремі епізоди, пере­конатись у правильному розумінні наданих показань. Забороняється ставити навідні запитання, у формулюванні яких міститься відповідь, частина відповіді або підказка до неї. Головуючий має право за власною ініціативою або за кло­потанням учасників судового засідання зняти питання, що не стосується суті

кримінального провадження, порушують повагу до людської гідності, прав і свобод особи, особливо це проявляється при намаганні учасників судового роз­гляду здійснити психологічний тиск на обвинуваченого для отримання бажа­них показань або навпаки дезорієнтувати обвинуваченого.

6. Якщо обвинувачений висловлюється нечітко або з його слів не можна ді­йти висновку, чи визнає він обставини, чи заперечує проти них, головуючий має право вимагати від нього конкретної відповіді - «так» чи «ні», але сама поста­новка запитання обвинуваченому повинна бути чіткою і зрозумілою для нього, з урахуванням його віку, рівня розумового розвитку та психологічного стану.

7. За наявності у справі кількох обвинувачених, на відміну від досудового розслідування, коли їх допит здійснювався у відсутності один одного, в залі судового засідання допит обвинуваченого відбувається в присутності інших обвинувачених. Якщо цього вимагають інтереси кримінального провадження або безпека обвинуваченого, допит одного з обвинувачених на підставі вмо­тивованої ухвали суду може здійснюватися з використанням відеоконференції при трансляції з іншого належним чином обладнаного приміщення в порядку, передбаченому ст. 336 КПК.

8. Головуючий має надати сторонам можливість перехресного допиту об­винуваченого для з'ясування певних обставин, причому учасники можуть ста­вити навідні запитання Обвинуваченому також можуть ставитися запитання під час дослідження інших джерел доказів у ході судового розгляду.

9. У разі необхідності під час судового засідання обвинувачений має право користуватися нотатками. Допит обвинуваченого не може продовжуватися без перерви понад дві години, а в цілому - понад вісім годин на день.

10. Оголошення судом показань обвинуваченого, отриманих під час досудо­вого розслідування, дозволяється за клопотанням сторін або за ініціативою суду, у разі відмови обвинуваченого давати показання під час судового розгляду та за на­явності істотних суперечностей між показаннями, які обвинувачений давав під час судового розгляду і досудового розслідування. У будь-якому разі суд зобов'язаний перевірити суперечливі показання, використавши для цього всі наявні в суді мож­ливості і роблячи висновки на підставі сукупності всіх зібраних доказів.

11. Якщо у справі беруть участь кілька потерпілих, то послідовність їх участі в допиті обвинуваченого визначається на підставі їх спільної згоди між собою, а у разі незгоди - головуючим.

Стаття 352. Допит свідка

Т. Перед допитом свідка головуючий встановлює відомості про його особу та з'ясовує стосунки свідка з обвинуваченим і потерпілим ~"-»ім того, головуючий з'ясовує чи отримав свідок пам'ятку про пра»", (в'язки свідка, чи зрозумілі вони йому, і в разі необхідності ро. а також