Виправлення в судовому рішенні мають бути засвідченні підписами суддів того складу суду, який його ухвалив.

1. Вирок є процесуальним актом, у якому реалізується важлива проце­суальна функція суду - вирішення кримінальної справи (правосуддя). Осо­бливість вироку суду, яка відрізняє його від інших актів застосування права, полягає в тому, що він ухвалюється іменем України тільки судом у встановле­ному законом процесуальному порядку після закінчення судового розгляду та містить вирішення основних найбільш важливих питань кримінального про­вадження (ст. 368 КПК).

Теорія кримінального процесу, чинне кримінальне процесуальне зако­нодавство дає підстави для виокремлення зовнішніх та внутрішніх власти­востей вироку, які між собою у взаємодії дають якісне вираження цього су­дового рішення. До зовнішніх властивостей вироку належать виключність, загальнообов'язковість, преюдиціальність. До внутрішніх властивостей

вироку правомірно віднести законність, обгрунтованість, вмотивованість (ст. 370 КПК).

2. Виключність вироку - це якісне значення цього виду судового рішення, яке констатує, що кримінальне провадження не може бути розпочате проти особи, стосовно якої є вирок з того самого обвинувачення, що набрав законної сили (п. 6 ст. 284 КПК). Отже, виключність вироку - це така його властивість, яка виключає можливість повторного судового провадження стосовно однієї особи, за таким самим обвинуваченням, яке вирішено вироком суду, що набрав законної сили. Виключність вироку втілює конституційну вимогу про те, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (ст. 61 Конституції України), а також міжнародний стандарт, який міститься у Міжнародному пакті про громадян­ські і політичні права (ст. 14) - ніхто не повинен бути вдруге засуджений або покараний за злочин, за який він вже був остаточно засуджений чи виправ­даний. Це конституційне положення та міжнародно-правовий стандарт кон­кретизується в ч. З ст. 2 КК України, де зазначається, що ніхто не може бути притягнений до кримінальної відповідальності за той самий злочин більше одного разу.

3. Загальнообов'язковість вироку передбачає, що вирок (ухвала) суду, який набрав законної сили, обов'язковий для осіб, які беруть участь у кримінально­му провадженні, а також для усіх фізичних та юридичних осіб, органів держав­ної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб, і підлягають виконанню на всій території України (ч. 2 ст. 21, ст. 533 КПК). Обов'язковість вироку передусім забезпечується як особливим порядком (механізмом) при­ведення його до виконання, так і встановленою законом відповідальністю за невиконання вироку, що набрав законної сили, або за перешкоджання його ви­конанню (ст. 382 КК України).

4. У п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 р. № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуд­дя» роз'яснено, що «відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції судові рішення ухва­люються іменем України і є обов'язковими до виконання на всій її території усіма без винятку органами державної влади, місцевого самоврядування, під­приємствами, організаціями, установами, посадовими особами, а також окре­мими громадянами та їх об'єднаннями... У разі невиконання судових рішень суди мають піддавати винних у цьому осіб встановленій законом відповідаль­ності». Тут мова йде про кримінальну процесуальну преюдицію вироку, яка визначає його обов'язковість для всіх судів, які розглядають справи у кримі­нальному, цивільному, адміністративному та господарському судочинстві щодо прийняття без повторної перевірки всіх фактів та обставин, які раніше були встановлені в іншій кримінальній справі відповідним судовим рішенням, що набрало законної сили.

Термін «преюдиція» у кримінальному процесуальному законодавстві не вживається і не врегульований ним. Преюдиції використовуються на практиці

тоді, коли суд поставлений перед фактом, що певні дії особи або фактичні об­ставини, які мають значення для справи, що перебуває в провадженні, уже були раніше розглянуті судом і стосовно них було ухвалене рішення.

5. Вирок ухвалюється в нарадчій кімнаті складом суду, який здійснював судовий розгляд. Встановлення правила про постановления вироку в окремому приміщенні - нарадчій кімнаті - має на меті виключити можливий вплив на суддів, забезпечити їх незалежність і водночас створити необхідні умови для спокійного і ділового обговорення ними всіх питань кримінального проваджен­ня для прийняття необхідного рішення за власними переконаннями на підставі його матеріалів (ст. 371 КПК). Вирок ухвалюється у спеціальному приміщенні незалежно від того, яким складом суду розглядається справа - колегіальним чи одноособово суддею. Приміщення, яке використовується для наради суддів, по­винно бути обладнане так, щоб повністю виключалась можливість стороннього впливу на суддів (наприклад, через мегафон, телефон тощо).

6. У випадках, передбачених КПК, ухвала постановляється в нарадчій кімнаті складом суду, який здійснював судовий розгляд. Деякі ухвали поста­новляються лише під час судового розгляду, окремі - лише разом з ухваленням вироку (ч. З ст. 512 КПК).

Суд постановляє ухвалу в нарадчій кімнаті з таких істотних питань прова­дження, які потребують більш тривалого, ретельного і спокійного обговорення (обдумування), у випадках, якщо мотивувальна чи резолютивна частини великі за обсягом чи складні за змістом, у разі, якщо виконання ухвали покладається на органи чи на службових осіб, що не є учасниками судового провадження. У нарадчій кімнаті розглядаються питання також у випадках, якщо під час наради суддів на місці між ними не було досягнуто згоди.

7. Лише в нарадчій кімнаті постановляються ухвали, якими розгляда­ються заяви про відвід (ч. З ст. 81 КПК); про застосування примусових заходів медичного характеру (ч. З ст. 512 КПК); про порушення питання перед служ­бою в справах дітей або відповідним органом опіки та піклування, органом соціального захисту населення про необхідність влаштування цих неповно­літніх, непрацездатних або встановлення над ними опіки чи піклування (ч. 1 ст. 378 КПК) тощо.

Хоча у КПК прямо не передбачено, однак на практиці переважно в на­радчій кімнаті постановляються ухвали про закриття судом кримінального провадження (ч. 6 ст. 286 КПК); розгляд питання про звільнення від кримі­нальної відповідальності (ч. З ст. 288 КПК); повернення обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного ха­рактеру (ч. З ст. 314 КПК); застосування заходів забезпечення кримінального провадження та проведення слідчих (розшукових) дій під час судового прова­дження (ст. 333 КПК); обрання, скасування або зміну запобіжного заходу в суді (ст. 331 КПК); проведення експертизи (ст. 332 КПК) тощо.

8. Ухвали, постановлені без виходу до нарадчої кімнати, заносяться се­кретарем судового засідання в журнал судового засідання. Переважно мова йде

про ухвали стосовно видалення обвинуваченого чи іншої особи із зали засідан­ня за порушення порядку судового засідання або непідкорення розпоряджен­ням головуючого (ст. 330 КПК); залучення захисника для здійснення захисту за призначенням (ч. 2 ст. 49 КПК); прийняття відмови захисника від виконан­ня своїх обов'язків чи відхилення її (ч. 4 ст. 47 КПК); допуску у криміналь­не провадження законного представника потерпілого і цивільного відповідача (ст.ст. 59, 64 КПК); здійснення кримінального провадження у закритому судо­вому засіданні (ч. 2 ст. 27 КПК); приводу обвинуваченого та/або накладення на нього грошового стягнення (ст. 323 КПК); приводу свідка та/або накладен­ня на нього грошового стягнення (ст. 327 КПК); розгляду клопотань учасників судового провадження (ст. 350 КПК); зупинення чи відкладення судового про­вадження (ч. З ст. 333, ст. 335 КПК) тощо.

9. Ухвали, постановлені без виходу до нарадчої кімнати, заносяться секре­тарем судового засідання в журнал судового засідання (ст. 108 КПК; також див. наказ ДСА України № 84 від 21 липня 2005 р. «Про затвердження Інструкції про порядок фіксування судового процесу технічними засобами»).

10. Зміни у текст судового рішення вносяться лише у випадку виправлен­ня описок і очевидних арифметичних помилок, тобто коли виникає потреба в технічному корегуванні тексту без зміни змісту судового рішення (див. комен­тар до ст. 379 КПК). Виправлення в судовому рішенні мають бути засвідченні підписами суддів того складу суду, який його ухвалив.

Стаття 372. Зміст ухвали

1. Ухвала, що викладається окремим документом, складається з:

1) вступної частини із зазначенням: дати і місця її постановления;

назви та складу суду, секретаря судового засідання;

найменування (номера) кримінального провадження;

прізвища, ім'я і по батькові підозрюваного, обвинуваченого, року, мі­сяця і дня його народження, місця народження і місця проживання;

закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає кримінальне правопорушення, у вчиненні якого підозрюється, обвинува­чується особа;

сторін кримінального провадження та інших учасників судового про­вадження;

2) мотивувальної частини із зазначенням:

суті питання, що вирішується ухвалою, і за чиєю ініціативою воно розглядається;

встановлених судом обставин із посиланням на докази, а також моти­вів неврахування окремих доказів;

мотивів, з яких суд виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався;

3) резолютивної частини із зазначенням: висновків суду;

строку і порядку набрання ухвалою законної сили та її оскарження. 2. В ухвалі, яку суд постановляє без виходу до нарадчої кімнати, ого­лошуються висновок суду та мотиви, з яких суд дійшов такого висновку.

1. Структура судових рішень передбачає поділ їх на частини з тим, щоб за­безпечити повний виклад необхідної в них інформації і, водночас, забезпечити ефективне її засвоєння тими, кому вона адресована.

2. Ухвала суду, що викладається окремим документом, складається з трьох частин: вступу, мотивувальної та резолютивної частин. Ухвала, яку суд поста­новляє без виходу до нарадчої кімнати, містить дві частини: висновок і мотиви, з яких суд дійшов цього висновку.

3. У коментованій статті визначено, що має бути зазначено в кожній з час­тин ухвали, яку постановлено як окремий документ у нарадчій кімнаті.

4. Вступ - початкова частина судового рішення, що передує основно­му його викладу і містить інформацію стосовно дати і місця постановления ухвали; назви та складу суду, секретаря судового засідання; найменування (номера) кримінального провадження (справи); прізвища, ім'я і по батькові підозрюваного, обвинуваченого, року, місяця і дня його народження і місця проживання; закону України про кримінальну відповідальність, що перед­бачає кримінальне правопорушення, у вчиненні якого підозрюється, обви­нувачується особа; сторін кримінального провадження та інших учасників судового провадження.

5. Мотивувальна частина ухвали - це та його частина, в якій, як видно з назви, суд наводить мотиви свого рішення. Мотивувальна частина ухвали є однією з найважливіших її частин, вона має принципове значення з точки зору завдань, що стоять перед судом. Переконливість судового рішення цілком зале­жить від того, як судом викладена його мотивувальна частина. Саме з цієї час­тини випливає, наскільки обгрунтоване відповідне рішення, якими наявними в справі доказами підтверджені висновки суду тощо. Суд (суддя) не може просто констатувати наявність чи відсутність тих чи інших обставин, він повинен зро­бити це з посиланням на матеріали кримінального провадження. Мотивувальна частина ухвали безпосередньо забезпечує судовому рішенню відповідність ви­могам законності й обгрунтованості.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 372 КПК у мотивувальній частині ухвали повинно бути зазначено: суть питання, що вирішується ухвалою, і за чиєю ініціативою воно розглядається; встановлені судом обставини із посиланням на докази, а також мотиви неврахування окремих доказів; мотиви і положення закону, яки­ми суд керувався, постановляючи ухвалу. Викладення мотивів надає ухвалі переконливості та робить відповідний судовий висновок зрозумілим для всіх. Резолютивна частина ухвали не повинна випливати з безпідставного вра­ження суддів, а повинна спиратися на фактичне та юридичне обгрунтування.

Існування або відсутність певних обставин справи обґрунтовується доказами з необхідним їх аналізом.

6. Останньою частиною ухвали є резолютивна частина, яка з відповідно­го питання кримінального провадження містить виклад остаточних висновків, резолюцію. У цій частині ухвали наводиться її квінтесенція, виражена у формі відповідних висновків суду із зазначенням строку і порядку набрання ухвалою законної сили та її оскарження. Резолютивна частина ухвали викладається як лаконічний наказ, в точній і визначеній формі, щоб згодом не виникли жодні ускладнення з її реалізацією.

7. Висновок в ухвалі, яку суд постановляє без виходу до нарадчої кімна­ти, - це формулювання судом умовиводу та усне висловлення думки стосовно вирішення того чи іншого поточного питання у конкретному кримінальному провадженні, занесене до журналу судового засідання.

Стаття 373. Види вироків

1. Виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що:

1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа;

2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим;