Проведення огляду і його результати відображаються у протоколі огляду місця та можуть фіксуватися технічними засобами.

1. З метою уточнення на місці обстановки і обставин вчинення криміналь­ного правопорушення, отримання наочного уявлення про елементи обстановки місця події, характер та можливість здійснення певних дій її учасників, пере­вірки показань обвинуваченого, свідків, потерпілого суд може оглянути певне

місце.

2. Головуючий, визнавши за необхідне оглянути певне місце, приймає рі­шення про проведення огляду на місці, незалежно від того, чи оглядалось воно під час проведення досудового розслідування чи ні. Закон забороняє проведен­ня огляду певного місця під час здійснення провадження судом присяжних.

3. Огляд певного місця здійснюється за участі прокурора, обвинуваченого, його захисника, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача та їх представників, секретаря судового засідання, а коли цього вимагають обста­вини справи, - то й за участі свідків і експертів. Безпосередня участь в огляді потерпілого, обвинуваченого і свідків створює умови не тільки для уточнення і перевірки їхніх показань, а й отримання інформації щодо можливих змін, які внесені в обстановку певного місця.

4. Прибувши на місце огляду, головуючий оголошує судовий розгляд продовженим і керує проведенням огляду за правилами, передбаченими

ст. 237 КПК.

5. Залучення спеціаліста до проведення огляду певного місця пов'язано з необхідністю отримання відповідних консультацій та надання технічної допо-

моги. Експерт може залучатися до проведення огляду певного місця у зв'язку з експертизою, проведеною ним під час досудового розслідування, або з призна­ченням повторної чи додаткової експертизи, коли учасники судового засідання дійшли висновку, що необхідна інформація для проведення експертизи може бути отримана лише під час здійснення огляду певного місця.

6. Під час проведення огляду певного місця учасники судового розгляду можуть давати пояснення по суті справи, звертати увагу суду та інших учасни­ків кримінального провадження на вагомі, на їх думку, факти і обставини, що можуть допомогти з'ясуванню обставин справи.

7. У ході проведення огляду можуть бути складені плани і схеми, виго­товлені графічні зображення оглянутого місця, які є додатками до протоколу огляду певного місця. Долучені до протоколу додатки повинні бути належним чином виготовлені, упаковані з метою надійного збереження, та засвідчені під­писами учасників огляду на місці. Протокол складається з дотриманням вимог, передбачених ст. 104 КПК.

8. Аналіз ч. 5 ст. 361 КПК свідчить, що хід і результати проведення огляду не повинні повністю фіксуватись шляхом відеозапису, оскільки вони відобра­жались в протоколі огляду місця та можуть фіксуватися технічними засобами.

Стаття 362. Дії суду при встановленні в судовому засіданні неосуд­ності обвинуваченого

1. Якщо під час судового розгляду будуть встановлені підстави для здійснення кримінального провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру, суд постановляє ухвалу про зміну порядку розгляду і продовжує судовий розгляд згідно з правилами, передбаченими главою 39 цього Кодексу.

1. Якщо під час судового розгляду будуть встановлені достатні підстави вважати, що особа вчинила суспільно небезпечне діяння, передбачене законом України про кримінальну відповідальність, у стані неосудності (отримані ме­дичні документи, які свідчать про наявність у обвинуваченого розладу психіч­ної діяльності або психічного захворювання, наочно встановлені наявні ознаки невмотивованих, неадекватних чи неконтрольованих дій, порушення сприйнят­тя дійсності, мислення чи пам'яті тощо) або вчинила кримінальне правопору­шення у стані осудності, але захворіла на психічну хворобу до постановления вироку, суд за власною ініціативою або за клопотанням сторін кримінального провадження постановляє ухвалу про зміну порядку розгляду і продовжує су­довий розгляд згідно з правилами, передбачених главою 39 КПК.

2. У ст. 503 КПК робиться застереження, що кримінально-правова оцінка суспільно небезпечного діяння, вчиненого у стані неосудності, повинна грунту­ватися лише на відомостях, які характеризують суспільну небезпеку вчинених дій, встановлених в ході судового розгляду. До уваги не береться факт попе­редньої судимості, вчинення раніше кримінального правопорушення, за який

-749

особу було звільнено від відповідальності чи покарання, факт попереднього за­стосування до неї примусових заходів медичного характеру.

3. Встановивши обставини, які дають підстави вважати, що особа під час вчинення суспільно небезпечного діяння була в неосудному стані або вчинила кримінальне правопорушення в осудному стані, але після його вчинення за­хворіла на психічну хворобу, яка позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними, суд зобов'язаний залучити експерта (експертів) для про­ведення судово-психіатричної експертизи (п. З ч. 2 ст. 242 КПК).

4. Обставинами, які дають підстави вважати, що особа під час вчинен­ня суспільно небезпечного діяння була в неосудному стані або вчинила кримі­нальне правопорушення в осудному стані, але після його вчинення захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії або керу­вати ними, зокрема, є: а) наявність згідно з медичними документами в особи розладу психічної діяльності або психічного захворювання; б) поведінка особи під час вчинення суспільно небезпечного діяння або після нього була або є не­адекватною (затьмарення свідомості, порушення сприйняття, мислення, волі, емоцій, інтелекту чи пам'яті тощо).

5. З огляду на ч. 2 ст. 509 КПК судово-психіатрична експертиза в судовому засіданні призначається ухвалою суду. Вона може мати характер амбулаторного обстеження, але коли під час дослідження або за вмотивованою пропозицією експерта-психіатра з'ясується, що для визначення психічного стану обвинува­ченого необхідне здійснення тривалого спостереження та дослідження в умо­вах стаціонару, суд може вирішити питання про поміщення обвинуваченого до відповідного медичного закладу на строк не більше двох місяців.

6. Отримавши висновок судово-психіатричної експертизи про те, що обви­нувачений під час вчинення суспільно небезпечного діяння або в подальшому не міг усвідомлювати характер своїх дій або керувати ними внаслідок хронічної психічної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану, суд має винести ухвалу про визнання такої особи неосудною. Після цього судовий розгляд щодо цієї особи продовжується на під­ставі рішення суду за правилами, передбаченими ст.ст. 512 і 513 КПК. Участь такої особи в судовому засіданні може мати місце лише в тому разі, якщо її пси­хічний стан не перешкоджатиме цьому. У всіх випадках у кримінальному про­вадженні щодо застосування примусових заходів медичного характеру участь захисника є обов'язковою (п. 5 ч. 2 ст. 52 КПК).

7. У разі необхідності до особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного характеру або вирішується питання про їх засто­сування, суд за власною ініціативою або за клопотанням сторін кримінального провадження тільки з моменту встановлення факту розладу психічної діяльності особи чи наявності у неї психічної хвороби може застосувати заходи процесу­ального примусу: 1) передання особи на піклування опікунам, близьким роди­чам чи членам сім'ї з обов'язковим лікарським наглядом; 2) поміщення особи до психіатричного закладу в умовах, що виключають її небезпечну поведінку.

8. Згідно зі ст. 510 КПК кримінальне провадження, яке здійснюється у за­гальному порядку, і кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру можуть бути об'єднані в одне або виділені в окре­мі кримінальні провадження ухвалою суду з огляду на ст.ст. 217, 334 і 510 КПК.

9. У випадку об'єднаного кримінального провадження після закінчення судового розгляду суд виходить до нарадчої кімнати для ухвалення вироку щодо обвинувачених та ухвали щодо застосування примусових заходів медич­ного характеру (див. ч. З ст. 512 КПК).

10. Цілком природно, що судові дебати з приводу ухвалення рішення про застосування до особи примусових заходів медичного характеру не проводять­ся і особі, стосовно якої розглядається питання про застосування цих заходів, останнє слово не надається.

11. Якщо на момент судового розгляду особа видужала або внаслідок змін у стані її здоров'я відпала потреба в застосуванні примусових заходів медично­го характеру, суд постановляє ухвалу про закриття кримінального провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру, після чого проку­рор повинен здійснити кримінальне провадження в загальному порядку.

Стаття 363. Закінчення з'ясування обставин та перевірки їх до­казами

Після з'ясування обставин, встановлених під час кримінального провадження, та перевірки їх доказами головуючий у судовому засіданні з'ясовує в учасників судового провадження, чи бажають вони доповнити судовий розгляд і чим саме.

2. У разі заявления клопотань про доповнення судового розгляду суд розглядає їх, у зв'язку з чим має право ставити запитання сторонам чи іншим учасникам кримінального провадження.

3. За відсутності клопотань або після вирішення клопотань, якщо вони були подані, суд постановляє ухвалу про закінчення з'ясування об­ставин та перевірки їх доказами і переходить до судових дебатів.

1. Закінчення судового розгляду означає, що в повному обсязі відбулося з'ясування обставин, встановлених під час кримінального провадження, та їх перевірка доказами. Головуючий опитує учасників судового провадження, чи бажають вони доповнити судовий розгляд і чим саме. У випадках заявления клопотань суд їх обговорює, у зв'язку з чим має право ставити запитання сто­ронам чи іншим учасникам кримінального провадження.

2. Учасники кримінального провадження можуть заявляти клопотання щодо витребування нових доказів або дослідження тих чи інших доказів, а та­кож щодо подальшого спрямування розгляду справи.

3. Заявлені клопотання суд повинен безвідкладно розглянути і вирішити їх. Не є підставою для відмови у задоволенні клопотання тільки те, що воно не заявлялось на початку або у ході судового розгляду.

-751

4. Закон не обмежує учасників судового розгляду у заявленні клопотань на етапі його закінчення ні їх характером, ні кількістю. Заявлені клопотання мо­жуть бути пов'язані з необхідністю виклику і допиту нових свідків, призначен­ня відповідних експертиз, дослідження документів і вилучення речових доказів тощо. Суд зобов'язаний розглянути кожне клопотання, обговорити і ухвалити по ньому відповідне рішення - про повне чи часткове задоволення або відмову у задоволенні.

5. Тільки після розгляду і вирішення всіх заявлених клопотань або в разі відсутності головуючий може оголосити судовий розгляд закінченим і перехо­дить до судових дебатів.

Стаття364. Судові дебати

1. У судових дебатах виступають прокурор, потерпілий, його пред­ставник та законний представник, цивільний позивач, його представник та законний представник, цивільний відповідач, його представник, обви­нувачений, його законний представник, захисник.

2. Якщо в судовому розгляді брали участь декілька прокурорів, у судо­вих дебатах на їхній розсуд має право виступити один прокурор або кожен із них обґрунтовує у промові свою позицію у певній частині обвинувачення.

3. Якщо в судовому розгляді брали участь декілька захисників об­винуваченого, порядок виступів у судових дебатах визначається ними за взаємною згодою. У разі відсутності згоди порядок їх виступів вста­новлює суд.

4. Якщо в судовому розгляді брали участь декілька обвинувачених, захисників, представників, порядок їх виступів у судових дебатах встанов­лює суд.

5. Учасники судового провадження мають право в судових дебатах по­силатися лише на ті докази, які були досліджені в судовому засіданні. Якщо під час судових дебатів виникне потреба подати нові докази, суд відновлює з'ясування обставин, встановлених під час кримінального провадження, та перевірки їх доказами, після закінчення якого знову відкриває судові дебати з приводу додатково досліджених обставин.

Суд не має права обмежувати тривалість судових дебатів певним часом. Головуючий має право зупинити виступ учасника дебатів, якщо він після зауваження повторно вийшов за межі кримінального провадження, що здійснюється, чи повторно допустив висловлювання образливого або непристойного характеру, і надати слово іншому учаснику дебатів.

7. Після закінчення промов учасники судових дебатів мають право об­мінятися репліками. Право останньої репліки належить обвинуваченому або його захиснику.

1. Судові дебати - це самостійна частина судового розгляду кримінального провадження, основу яких складають промови учасників судового розгляду, де вони дають оцінку діям обвинуваченого, аналізують досліджені в суді докази,

наводять аргументи стосовно їх належності і допустимості, висловлюють ви­сновки щодо доведеності чи недоведеності винуватості чи невинуватості обви­нуваченого, щодо кваліфікації дій, міри покарання, вирішення цивільного по­зову та інших питань, що їх повинен вирішити суд при постановленні вироку.

2. Формування внутрішнього переконання у суддів значною мірою від­бувається під час судових дебатів, коли всі його учасники намагаються довести суду відповідність своєї позиції дослідженим у судовому розгляді доказам.

3. Після закінчення судового розгляду фактичних обставин кримінального провадження головуючий повинен з'ясувати у сторін потреби надання їм часу для підготовки до судових дебатів і у разі її наявності визначає час і робить відповідну перерву. Оскільки більшість учасників судових дебатів, на відміну від деяких представників сторін, які беруть участь у судових дебатах, не мають спеціальної юридичної освіти (обвинувачений, потерпілий, цивільні відповіда­чі тощо), то головуючий повинен роз'яснити їм перед початком суть і призна­чення судових дебатів, їх права та обов'язки у зв'язку з цим, пояснити схему промови і спосіб її завершення.

4. Учасники судових дебатів виступають у визначеному порядку, що пе­редбачений у ч. 1 коментованої статті. Така черговість не може бути змінена ні головуючим, ні самими учасниками судового провадження. Послідовність ви­ступів учасників судових дебатів забезпечує змагальність сторін кримінально­го провадження, а також створює умови для здійснення обвинуваченим і його захисником захисту від обвинувачення. З урахуванням положень ст. 22 КПК промови прокурора, потерпілого та його представника, цивільного позивача, цивільного відповідача, обвинуваченого і захисника повинні бути підготовле­ні і виголошені спокійною мовою, тактовно, з належним аналізом фактичних обставин справи, матеріального і процесуального закону, який підлягає засто­суванню, доказів, досліджених у судовому засіданні. Якщо сторони судового розгляду виявили бажання долучити свої письмові промови в судових дебатах до матеріалів кримінального провадження, суд повинен задовольнити таке кло­потання. Суд повинен стежити за додержанням норм судової етики учасниками судових дебатів і сам дотримуватися їх.

5. Закон не передбачає участь всіх учасників судового розгляду у судових дебатах. Обов'язковою є участь у судових дебатах лише прокурора і захисника, участь інших учасників судового розгляду відбувається відповідно до реаліза­ції ними свого права на це. Ніхто з учасників судового розгляду, яким надано право такого виступу, не може бути позбавлений права виступу у судових де­батах. Позбавлення такого права обвинуваченого є істотним порушення кримі­нального процесуального закону і є підставою для скасування вироку.

6. Якщо в судовому розгляді брали участь кілька прокурорів, у судових де­батах має право виступати один прокурор або кожен із них обґрунтовує у про­мові свою позицію у певній частині обвинувачення. У будь-якому разі у своїй промові прокурор як державний обвинувач повинен привернути увагу суду до основних питань, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

-753

Промова прокурора повинна грунтуватися на доказах, які були дослідженні під час судового розгляду, а не на матеріалах досудового розслідування, відкида-ючи все те, що не знайшло свого підтвердження під час судового розгляду та викликає сумніви.

7. У випадку, коли прокурор переконався під час судового розгляду, що вина особи не підтверджується зібраними доказами, він не зобов'язаний брати участь у судових дебатах. Дійшовши такого висновку під час судового розглиду справи, прокурор повинен відмовитися від підтримання державного обвину­вачення шляхом складення і надання суду відповідної вмотивованої постано­ви. Обвинувачення у такому випадку має підтримувати і виступати у судових дебатах потерпілий, його представник та законний представник, якщо вони не відмовилися від підтримання обвинувачення (див. ст. 340 КГЖ).

8. Якщо у справі беруть участь кілька захисників обвинуваченого, то по­слідовність їх виступів у дебатах визначають ці особи за домовленістю між со­бою. Якщо такої домовленості не досягнуто, це питання вирішує головуючий. Аналогічним чином вирішується послідовність виступів кількох потерпілих у справі та інших однойменних представників судового розгляду.

9. Участь у судових дебатах захисника є одночасно його правом і обов'язком. Згідно з п. 4 ч. 4 ст. 42 КПК це його право, але, водночас, захисник зобов'язаний використовувати всі передбачені в законі засоби захисту з метою забезпечення дотримання прав, свобод і законних інтересів обвинуваченого та з'ясування обставин, які спростовують обвинувачення, пом'якшують чи ви­ключають кримінальну відповідальність особи (див. ч. 1 ст. 47 КПК). Виступ у судових дебатах є одним з таких засобів, і захисник повинен виголосити за­хисну промову. У випадку неможливості її проголошення він має право надати її у письмовому вигляді і вона долучається до матеріалів кримінального про­вадження. Одночасно брати участь у судових дебатах можуть не більше п'яти захисників одного обвинуваченого.

10. Зміст промови захисника визначається позицією його підзахисного та професійним обов'язком в ході критичного аналізу обставин справи та до­сліджених у судовому засіданні доказів аргументовано спростовувати висно­вки обвинувачення, звертати увагу суду на будь-які факти й обставини, які є корисними в правовому сенсі для обвинуваченого. Своєрідність становища захисту в сенсі доказування з давньоримських часів полягає в тому, що дока­зувати повинен той, хто стверджує, а не той, хто заперечує, оскільки за приро­дою речей не може бути доказів для заперечення. У будь-якому випадку тягар доказування лежить на обвинувачеві, і обвинуваченому у випадку його неви­нуватості та його захиснику зовсім не обов'язково це доводити. Тут доречно навести думку видатного українського правознавця кінця XIX ст. О.Ф. Кістя-ківського, який вважав, що обов'язок честі змушує адвоката не стверджувати того, що суперечить процесуальній істині, не застосовувати хитрощів або не­правдивих доказів для доставления торжества захисту, але не можна вважати нечесністю замовчування того, що, якби було зроблено або сказано, могло б

зашкодити обвинуваченому. Обов'язок довести злочин лежить на обвинува­чеві, а не на захиснику.

Таким чином, позиція захисника, матеріалізована в його захисній промові, попри будь-що не може бути відмінною від позиції підзахисного, бо інакше він перетворився б на супротивника довірителя, що є нонсенсом. Правова позиція адвоката, яку він висловлює в захисній промові, - це його думка про обвину­вачення, точка зору на обставини, що підлягають доказуванню, а також на всі інші правові питання, що виникли в ході досудового розслідування й судово­го розгляду кримінального провадження. Позиція адвоката повинна бути саме правовою, тобто він не має перекручувати норми матеріального права і знева­жати правила, приписані нормами процесуального права.

Спираючись на позицію підзахисного, яка в промові адвоката не озвучу­ється, та оцінюючи докази, які були досліджені в судовому засіданні, захисник може відстоювати пропозиції щодо підсумкового рішення суду: постановити ви­правдувальний вирок повністю або за окремими епізодами обвинувачення; за­крити справу за наявності обставин, передбачених ч. 2 ст. 284 КПК; у разі поста­новления обвинувального вироку з урахуванням наведених захистом аргументів звільнити від відбування покарання; при визначені міри покарання за обвину­вальним вироком урахувати обставини, що його пом'якшують. Водночас, якщо обвинувачений не визнав себе винуватим, захисник не може в судових дебатах зайняти протилежну позицію, оскільки це є порушенням права обвинуваченого на захист і може тягти за собою скасування вироку. Треба чітко знати, що по­зиція захисника може бути самостійною і різко суперечити позиції обвинуваче­ного, якщо останній визнає себе винуватим, будучи невинуватим (самообмова). Ця етико-правова колізія є цілком допустимою і зрештою вирішується судом.

11. Виступи цивільного позивача, його представника та законного пред­ставника пов'язані з доведеністю вчинення кримінального правопорушення і його цивільно-правовими наслідками. Якщо в судове засідання не прибув ци­вільний позивач, його представник чи законний представник, суд залишає ци­вільний позов без розгляду, крім випадків, коли від них надійшло клопотання про розгляд позову за їх відсутності або якщо обвинувачений чи цивільний від­повідач повністю визнав пред'явлений позов.

12. У випадках, коли цивільний позов заявив прокурор в інтересах держа­ви або в інтересах громадян, які через фізичний чи матеріальний стан, неповно­ліття, похилий вік, недієздатність або обмежену дієздатність неспроможні са­мостійно захистити свої права, він у своїй промові стосовно заявленого позову обґрунтовує його підстави та розмір відшкодування..

13. У судових дебатах бере участь і обвинувачений. Ненадання обвинува­ченому права на участь у судових дебатах є порушенням права обвинуваченого на захист. Проте коли обвинувачений за наявності підстав був видалений із залу судового засідання на весь час судового розгляду (ч. 1 ст. 330 КПК), слово у судових дебатах йому не надається і ніяких процесуальних наслідків такі дії суду за собою не тягнуть.

14. Об'єднання в одній промові виступу обвинуваченого в судових деба­тах і проголошення ним останнього слова не допускається.

15. Якщо під час судових дебатів виникла потреба в поданні нових дока­зів, суд відновлює судовий розгляд для з'ясування нових обставин та перевірки їх доказами, після чого знову відкриває судові дебати стосовно додатково до­сліджених обставин і доказів.

16. Після закінчення промов учасники судових дебатів мають право обмінятися репліками. Виступ у формі репліки відрізняється від інших ви­ступів під час судового розгляду своєю конкретикою і незначним проміж­ком часу, який відведений на його проголошення, коли один учасник судо­вих дебатів відповідає на виступ іншого стосовно основних питань спору між сторонами. Учасник судового розгляду може відмовитись від репліки, обмежитись участю у судових дебатах або, навпаки, підтримати в репліці раніше висунуту точку зору. Кількість реплік законом не передбачена, але вони можуть бути висловлені тільки після закінчення судових дебатів. Пра­во останньої репліки належить обвинуваченому або його захиснику. Під час проголошення реплік сторони кримінального провадження не повинні пере­ходити на особистості учасників судового розгляду і мають бути пов'язані тільки з обставинами кримінального правопорушення та з критикою аргу­ментів, які процесуальний супротивник наводив у своєму виступі в судових дебатах.

Стаття 365. Останнє слово обвинуваченого

1. Після оголошення судових дебатів закінченими суд надає обвинува­ченому останнє слово.

2. Суд не має права обмежувати тривалість останнього слова обви­нуваченого певним часом.

3. Ставити запитання обвинуваченому під час його останнього слова не дозволяється.

4. Якщо обвинувачений в останньому слові повідомить про нові об­ставини, які мають істотне значення для кримінального провадження, суд за своєю ініціативою або за клопотанням учасників судового проваджен­ня відновлює з'ясування обставин, встановлених під час кримінального провадження, та перевірку їх доказами, після завершення яких відкриває судові дебати з приводу додатково досліджених обставин і надає останнє слово обвинуваченому.

1. Після закінчення промов учасників судових дебатів і обміну репліками, головуючий надає обвинуваченому останнє слово. Ця дія не провадиться тіль­ки в тому разі, коли справа розглядається у спрощеному порядку щодо кри­мінальних проступків (див. ст. 381 КПК). На підставі проведеного судового розгляду, всебічного, повного і неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження обвинуваченому надається остання можливість

дати оцінку власним діям, висловити свою позицію, своє ставлення до вису­нутого обвинувачення, звернутися до суду і потерпілого з відповідними про­ханнями і обіцянками, до того як суд піде до нарадчої кімнати для ухвалення вироку.

2. Проголошення останнього слова є правом обвинуваченого, а не його обов'язком. Обвинувачений може не скористатися цим правом і відмовитися від нього без пояснення причин відмови, навіть якщо перед цим він брав участь у судових дебатах. У випадках, коли обвинувачений відмовився від захисника, а також від давання показань, головуючий зобов'язаний з'ясувати в обвинува­ченого його бажання скористатись останнім словом.

3. Позбавлення судом права обвинуваченого на останнє слово або обме­ження цього права певним часом є істотним порушенням прав та свобод люди­ни і підставою для скасування вироку.

4. Обвинувачений може бути позбавлений останнього слова у разі ви­далення його за порушення порядку судового засідання на весь час судового розгляду, але судове рішення, яким закінчено провадження в суді, негайно ого­лошується обвинуваченому після його ухвалення. У випадках спрощеного про­вадження щодо кримінальних проступків, коли обвинувачений беззаперечно визнає свою винуватість, не оспорює встановлені досудовим розслідуванням обставини і згоден з розглядом обвинувального акта за його відсутності, він також, зрозуміло, позбавляється права на останнє слово.

5. Закон не має чіткого визначення ні характеру, ні форми, ні змісту, ні часу проголошення останнього слова обвинуваченого. Обвинувачений само­стійно визначає зміст останнього слова і може говорити протягом того часу, який, на його думку, йому необхідний для доведення суду всієї інформації на свій захист. Оскільки це останнє слово обвинуваченого в суді, то він має право виходити за межі кримінального провадження, на відміну від його про­мови у судових дебатах. Головуючий може зупинити обвинуваченого тільки у випадку, коли він в останньому слові висловлює погрози або образи на адресу суддів та інших учасників судового розгляду, допускає нецензурні вирази і жести.

6. Послідовність реалізації свого права на останнє слово кількох обвину­вачених у судовому провадженні визначається шляхом простої домовленості між ними, а в разі відсутності згоди - головуючим.

7. Ніхто з учасників судового засідання не має права ставити обвинуваче­ному будь-які запитання під час проголошення ним останнього слова.

8. Якщо обвинувачений в останньому слові посилається на нові докази, які не були предметом дослідження під час судового розгляду, участь інших осіб в інкримінованому йому діянні, головуючий поновлює судовий розгляд для перевірки обставин, про які повідомив обвинувачений. Після дослідження зазначених обставин суд зобов'язаний знову перейти до судових дебатів щодо цих обставин, а потім надати обвинуваченому можливість знову виступити з останнім словом.

Стаття 366. Вихід суду для ухвалення вироку