Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Порядок отримання копій вироку та інші відомості.Содержание книги
Поиск на нашем сайте
Якщо особі пред'явлено декілька обвинувачень і деякі з них не доведені, то у резолютивній частині вироку зазначається, за якими з них обвинувачений виправданий, а за якими - засуджений. Якщо обвинувачений визнається винним, але звільняється від відбування покарання, суд зазначає про це в резолютивній частині вироку. У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням відповідно до статей 75 - 79, 104 Кримінального кодексу України у резолютивній частині вироку зазначаються тривалість іспитового строку, обов'язки, покладені на засудженого, а також трудовий колектив або особа, на які, за їх згодою або на їх прохання, суд покладає обов'язок щодо нагляду за засудженим і проведення з ним виховної роботи. Коли призначається більш м'яке покарання, ніж передбачено законом, при зазначенні обраної судом міри покарання робиться посилання на статтю 69 Кримінального кодексу України. 1. Вирок суду складається зі вступної, мотивувальної та резолютивної частин. 2. У вступній частині як обвинувального, так і виправдувального вироку мають бути викладені всі питання, про які зазначено у коментованій статті, і в тому порядку, в якому вони в ній викладені. Вступна частина вироку обов'язково починається з посилання на те, що вирок ухвалений іменем України (ч. 1 ст. 371 КПК). Датою ухвалення вироку є день підписання його складом суду. Якщо суд перебував у нарадчій кімнаті у зв'язку зі складанням вироку більше одного дня, датою ухвалення вироку вказується день, коли вирок був підписаний. Місцем ухвалення вироку вважається місто чи інший населений пункт, в якому був ухвалений вирок у нарадчій кімнаті. Повне офіційне найменування суду вказується у вироку незалежно від того, в якому складі суд ухвалює вирок, - у складі трьох професійних суддів, двох професійних суддів та трьох присяжних чи суддею одноособово (ст. 31 КПК). Назва суду - це вказівка на точну назву відповідного суду як ланки судової системи судів загальної юрисдикції, утвореної згідно з Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 р. У вступній частині вироку зазначається: у відкритому чи закритому судовому засіданні розглядалось кримінальне провадження (ст. 27 КПК). Склад суду вказується із зазначенням прізвища та ініціалів суддів, присяжних, а також посади головуючого. Зазначається прізвище та ініціали секретаря судового засідання. Щодо особи обвинуваченого, то обов'язково вказуються відомості, названі у статті, що коментується (також див. коментар до ст. 348 КПК). До інших відомостей про особу обвинуваченого, що мають значення для кримінального провадження і вказуються у вироку, належать, зокрема, відомості про місце роботи чи навчання, громадянство, участь у бойових діях із захисту Батьківщини, інвалідність, нагороди тощо. Це - також відомості про різні прізвища, імена та по батькові обвинуваченого, які він мав з метою уникнути викриття у вчиненні злочину; відомості про попередню судимість обвинуваченого із зазначенням коли, яким судом, за яким законом і до якого покарання був засуджений; у зв'язку з чим і коли був умовно-достроково звільнений від відбування покарання. Відомості про зняту чи погашену судимість до вступної частини вироку не заносяться (див. п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду УРСР «Про виконання судами УРСР законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду УРСР з питань судового питань судового розгляду кримінальних справ і постановления вироку» № 5 від 29 червня 1990 p.). Детальні відомості про обвинуваченого, які зазначаються у вироку, виключають можливість виконання вироку щодо іншої особи, яка не засуджена цим вироком, а також мають істотне значення для призначення справедливого покарання. У вступній частині зазначається закон України про кримінальну відповідальність (статті, частини і пункти статтей Кримінального кодексу України та/або закону України про кримінальні проступки), що передбачає кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа. Якщо суд вирішив -783 змінити кваліфікацію дій обвинуваченого, то необхідність цього він обґрунтовує в мотивувальній частині, а закон, за яким обвинуваченого засуджено чи виправдано, зазначається в резолютивній частині вироку. Про зміну кваліфікації дій обвинуваченого судом див. коментар до ст. 338 КПК. 3. Про мотивування вироку див. коментар до ст. 370 КПК. У мотивувальній частині виправдувального вироку викладаються: формулювання обвинувачення, яке пред'явлене особі і визнане судом недоведеним; аналіз і оцінка доказів як тих, що були зібрані на досудовому розслідуванні, так і під час судового розгляду; вмотивований висновок суду про те, чому суд відкинув докази обвинувачення; підстави для виправдання обвинуваченого (недоведеність вчинення кримінального правопорушення, в якому обвинувачується особа; недоведеність вчинення правопорушення обвинуваченим; недоведеність складу кримінального правопорушення в діянні обвинуваченого; відсутність події кримінального правопорушення; відсутність у діянні обвинуваченого складу кримінального правопорушення (ч. 1 ст. 373 КПК); мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд тощо. Включати у виправдувальний вирок формулювання, які ставлять під сумнів невинуватість виправданого, не допускається. Якщо підсудний обвинувачувався у вчиненні кількох кримінальних правопорушень, які кваліфіковано різними статтями (пунктами, частинами, статтями) кримінального закону, або у вчиненні кількох кримінальних правопорушень, кваліфікованих однією нормою кримінального закону, а підстави виправдання різні, в мотивувальній частині виправдувального вироку необхідно обгрунтувати і викласти висновок про виправдання стосовно кожного епізоду обвинувачення із зазначенням підстави виправдання, передбаченої законом, і мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення. 4. У мотивувальній частині обвинувального вироку викладається формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення. Зміст мотивувальної частини вироку визначається предметом доказування у кримінальному провадженні (див. коментар до ст.ст. 91, 485 КПК), також складом кримінального правопорушення, що інкримінується обвинуваченому і який визнано доведеним (або недоведеним) судом. У цій частині суд обґрунтовує рішення, яке буде викладене ним у резолютивній частині вироку, і воно повинно відповідати резолютивній частині. Суд чи суддя, який одноособово здійснює судове провадження, обґрунтовує, пояснює, чому кожне з питань, зазначених у ст. 368 КПК, він вирішив саме так, а не інакше, на яких доказах він грунтує свої міркування і висновки, що саме, за його переконанням, яке склалось на основі всебічної, повної й неупередженої оцінки доказів, досліджених в судовому засіданні, доведено, а що залишилось недоведеним. Невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження, може стати під- ставою для скасування або зміни вироку судом апеляційної інстанції (п. 2 ч. 1 ст. 409 КПК). Суд має проаналізувати фактичні дані, що містяться у показаннях свідків, потерпілих, обвинувачених, висновках експертів та в інших джерелах доказів, які стверджують чи спростовують обвинувачення. Суд не вправі обмежуватися лише зазначенням прізвищ свідків, потерпілих або назви проведеної експертизи тощо. З названих джерел необхідно навести фактичні дані, які стосуються обставини, що доказується. У цій частині вироку суд наводить статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений, а також докази на підтвердження встановлених судом обставин та мотиви неврахування окремих доказів. У мотивувальній частині вироку має бути зазначене ставлення обвинуваченого до пред'явленого обвинувачення і наведена оцінка доводів, на які він послався на свій захист. Якщо обвинувачений у судовому засіданні змінив свої показання, які давав на досудовому розслідуванні, суд повинен ретельно перевірити як ті, так і інші показання, з'ясувати причину зміни показань і в результаті ретельного дослідження дати їм у вироку належну оцінку в сукупності з іншими доказами, що є у матеріалах кримінального провадження. Суд не може посилатися у вироку на докази, які ним не досліджувалися (див. коментар до ст. 370 КПК), та на матеріали, які були отримані судом протягом судового розгляду справи і доступ до них не було надано обвинуваченому, внаслідок чого він був позбавлений можливості дати на них свої пояснення (ч. 6 ст. 333 КПК). У випадку, якщо у кримінальному провадженні призначалась додаткова або повторна експертиза і у висновках експертів містяться різні висновки з тих самих питань, суд у вироку має навести оцінку щодо кожного висновку в сукупності з іншими доказами у справі і навести мотиви, з яких він погодився з одним висновком і відкинув інші. Формулюючи свої висновки, суд у вироку не може припускати формулювань, що свідчать про винуватість інших осіб, які не є обвинуваченими у цьому кримінальному провадженні. Якщо окремі учасники кримінального правопорушення звільнені від кримінальної відповідальності з передбачених законом підстав, у вироку суду може бути посилання на їх участь у кримінальному правопорушенні і на підстави звільнення, якщо це має значення для встановлення ступеня участі обвинуваченого у кримінальному правопорушенні, кваліфікації його діяння або встановлення інших істотних обставин кримінального провадження. У разі виділення матеріалів кримінального провадження стосовно одного зі співучасників кримінального правопорушення в окреме провадження суд у вироку вправі послатися на вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення разом з ними, не вказуючи їхні прізвища. Вмотивування висновків щодо кваліфікації кримінального правопорушення полягає у співставленні ознак установленого судом протиправного -785 діяння та ознак кримінального правопорушення, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, і в формулюванні висновку про їх відповідність. Якщо обвинувачений визнається винним у вчиненні кількох кримінальних правопорушень, кваліфікованих за різними статтями закону України про кримінальну відповідальність, і обвинувачення у вчиненні деяких кримінальних правопорушень не знайшло підтвердження, суд повинен навести вмотивування щодо визнання обвинуваченого винним у вчиненні одних кримінальних правопорушень і виправдання його щодо інших. Щодо викладу у вироку мотивів зміни обвинувачення, підстав визнання частини обвинувачення необгрунтованою, якщо судом приймалися такі рішення, то, крім іншого, необхідно зазначити, що у випадку, якщо не знайшло підтвердження вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення з числа тих, що кваліфіковані однією статтею закону України про кримінальну відповідальність, і це не тягне за собою зміни кваліфікації цього правопорушення, достатньо, щоб у мотивувальній частині вироку суд навів обгрунтування висновку стосовно цієї частини обвинувачення. Якщо суд дійшов висновку про те, що кримінальне правопорушення, у вчиненні якого він визнав обвинуваченого винуватим, помилково кваліфіковано кількома статтями закону України про кримінальну відповідальність, суду достатньо навести відповідне обгрунтування у мотивувальній частині вироку та послатися нате, що він виключає помилково інкриміновану статтю цього закону. Про обставини, які пом'якшують або обтяжують покарання, див. ст.ст. 66, 67 КК України. У мотивувальній частині вироку мають бути зазначені мотиви призначення покарання, звільнення від відбування покарання, застосування примусових заходів медичного характеру при встановлені стану обмеженої осудності обвинуваченого, застосування примусового лікування відповідно до ст. 96 КК України, мотиви призначення громадського вихователя неповнолітньому. Суд вказує, які конкретні обставини, на його думку, свідчать про характер і ступінь суспільної небезпеки кримінального правопорушення, які відомості щодо особи обвинуваченого враховані судом при обранні виду і міри покарання. Мотивуючи покарання, яке обирається обвинуваченому, суд не вправі посилатися у вироку на обтяжуючі обставини, не передбачені законом (див. ст. 67 КК), як і на обставини, що не були підтверджені в судовому засіданні. Зокрема, суд повинен мотивувати обрання покарання у вигляді позбавлення волі, якщо санкція закону України про кримінальну відповідальність передбачає й інші покарання, не пов'язані з позбавленням волі. Застосовуючи звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням або призначення з передбачених законом підстав покарання нижче від найнижчої межі, встановленої санкцією статті закону України про кримінальну відповідальність, або перехід до іншого, більш м'якого основного виду покарання, не зазначеного в санкції статті за це кримінальне правопорушення, суд повинен навести відомості про характер і 786.. ступінь суспільної небезпеки та інші обставини вчиненого кримінального правопорушення, а також про особу обвинуваченого. Призначаючи довічне позбавлення волі, суд наводить у мотивувальній частині вироку вичерпні мотиви, чому він не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк (див. ст. 64 КК). Якщо суд відповідно до ст. 96 КК визнав за необхідне застосувати до засудженого примусове лікування (див. коментар до п. 10 ч. 1 ст. 368 КПК), він вказує мотиви такого рішення (посилається на документи лікувальних установ тощо). У мотивувальній частині вироку (обвинувального і виправдувального) суд наводить підстави для задоволення цивільного позову або відмови у ньому, залишення його без розгляду; мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд (про розв'язання цивільного позову див. коментар до ст. 129 КПК), про речові докази (див. коментар до ст. 100 КПК), про інші рішення, які приймаються судом, якщо вони потім формулюватимуться у резолютивній частині вироку. 5. Резолютивна частина вироку - заключна частина єдиного документа суду і вона повинна логічно випливати з попередніх його частин. Невідповідність резолютивної частини вступній і мотивувальній частинам може призвести до необґрунтованості вироку. Стаття, що коментується, встановлює правила, за якими у резолютивній частині вироку повинна обов'язково даватися відповідь на всі без винятку питання, які вирішив суд у нарадчій кімнаті під час ухвалення вироку (див. коментар до ст. 368 КПК) і які обгрунтовані у мотивувальній частині. Резолютивна частина вироку має узгоджуватися з висновками мотивувальної частини і логічно з неї випливати. 6. Викладення резолютивної частини виправдувального вироку починається із зазначення: прізвища, імені та по батькові обвинуваченого; кримінального закону, за який він притягався до кримінальної відповідальності; посилання на те, що його виправдано; підстав виправдання, передбачених законом (про підстави виправдання див. коментар до ч. 1 ст. 373 КПК). У випадку, якщо обвинуваченому інкримінувалось вчинення кількох кримінальних правопорушень, кваліфікованих однією або кількома статтями (пунктами, частинами) закону України про кримінальну відповідальність, а підстави виправдання стосовно них різні, у резолютивній частині вироку зазначається, за якою з передбачених законом підстав та у вчиненні яких кримінальних правопорушень обвинуваченого виправдано. У резолютивній частині виправдувального вироку зазначаються рішення про поновлення у правах, обмежених під час кримінального провадження; рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження (глави 10-18 КПК), в тому числі рішення про запобіжний захід до набрання вироком законної сили. У резолютивній частині повинно бути вказано про скасування цих заходів. У цій частині вироку також мають бути зазначені рішення щодо речових доказів і документів (ст. 100 КПК); процесуальних витрат (ст. 126 КПК); строку і порядку набрання вироком законної сили та його оскарження (ст.ст. 393, 395 КПК); порядку отримання копій вироку та інших відомостей (ст. 380 КПК). ,—,787 7. У резолютивній частині обвинувального вироку надається конкретне формулювання з питань: винуватості обвинуваченого; кваліфікації кримінального правопорушення; виду і розміру призначеного покарання; звільнення від покарання; тривалості іспитового строку, якщо застосовано звільнення від відбування покарання з випробуванням; про цивільний позов, речові докази, судові витрати, запобіжний захід та інші заходи забезпечення кримінального провадження; про порядок і строк оскарження вироку. Питання викладаються у тій послідовності, в якій наведені у статті. У резолютивній частині обвинувального вироку вказується про визнання обвинуваченого винуватим у пред'явленому обвинуваченні та відповідні статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність. Висновок про винуватість підсудного повинен випливати з формулювання і обґрунтування у мотивувальній частині вироку. У разі визнання обвинуваченого винуватим у вчиненні кількох кримінальних правопорушень, які передбачені різними статтями (частинами, пунктами статті) закону України про кримінальну відповідальність, вказується про визнання обвинуваченого винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених кожною зі статей (частин, пунктів, статей) закону. Якщо обвинувачений визнаний винуватим у вчиненні кількох кримінальних правопорушень, які передбачені різними статтями (частинами, пунктами статті) закону України про кримінальну відповідальність, а суд визнав частину обвинувачення недоведеною, він у резолютивній частині вироку повинен вказати, за якими статтями (частинами, пунктами статей) закону обвинуваченого виправдано. Висновок суду про призначене покарання стосовного кожного з обвинувачень має бути сформульований так, щоб під час його виконання не виникало сумнівів щодо виду і розміру як основного, так і додаткового покарання. Якщо обвинуваченого засуджено за вчинення кількох кримінальних правопорушень, передбачених різними статтями (частинами статті, які мають самостійну санкцію) закону України про кримінальну відповідальність, міра покарання, як основна, так і додаткова, має призначатися за кожною статтею (частиною) закону. Після цього необхідно визначити покарання за сукупністю злочинів за правилами ст. 70 КК і за сукупністю вироків - за правилами ст. 71 КК. Призначаючи додаткове покарання у вигляді конфіскації майна, суд у резолютивній частині вироку повинен вказати, чи все майно, що особисто належить обвинуваченому, або яка саме його частина підлягає конфіскації, або конкретно перерахувати предмети, що конфіскуються. Якщо суд визнав, що обвинувачений має бути звільнений від відбування покарання у зв'язку з закінченням строку давності притягнення до кримінальної відповідальності або внаслідок акта амністії, якщо він повністю усуває покарання за вчинене кримінальне правопорушення, а також внаслідок помилування підсудного, то в резолютивній частині вироку вказується про призначення покарання за відповідною статтею закону України про кримінальну відповідальність, а потім зазначається про звільнення засудженого від відбування покарання. 788.- Якщо суд визнав, що особу, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, з урахуванням її бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці на час розгляду справи в суді не можна вважати суспільно небезпечною і доцільно звільнити від покарання (див. ст. 285 КПК), то. визнавши цю особу винною, в резолютивній частині вироку суд покарання не призначає і вказує про звільнення обвинуваченого від покарання. У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням відповідно до ст.ст. 75-79, 104 КК України у резолютивній частині вироку зазначаються тривалість іспитового строку, обов'язки, покладені на засудженого, а також трудовий колектив або особа, на які, за їх згодою або на їх прохання, суд покладає обов'язок щодо нагляду за засудженим і проведення з ним виховної роботи. Коли призначається більш м'яке покарання, ніж передбачено законом, при зазначенні обраної судом міри покарання робиться посилання на ст. 69 КК України. У резолютивній частині вказується також рішення суду про позбавлення обвинуваченого за тяжкий злочин на підставі ст. 54 КК військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, якщо це питання було саме так вирішено у мотивувальній частині вироку. Суд у резолютивній частині обвинувального вироку повинен вказати своє рішення про запобіжний та інші заходи забезпечення кримінального провадження щодо обвинуваченого. Якщо обвинуваченому обирається запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, суд вказує про зарахування строку досудо-вого тримання під вартою у строк покарання з часу його затримання. Також має бути зазначено початок строку відбування покарання; рішення про застосування примусового лікування чи примусових заходів медичного характеру щодо обмежено осудного обвинуваченого у разі їх застосування; рішення про призначення неповнолітньому громадського вихователя. Початок строку відбуття покарання у вигляді позбавлення волі або виправних робіт, коли обвинувачений до ухвалення вироку не перебував під вартою, обчислюється з моменту приведення вироку до виконання. У тих випадках, якщо обвинувачений, знаходячись під вартою, перебував у медичній установі, час перебування в ній зараховується в строк відбуття покарання. Якщо обвинувачений до ухвалення вироку знаходився під вартою, то в разі призначення покарання у вигляді виправних робіт час перебування під вартою зараховується в строк відбуття виправних робіт з розрахунку один день ув'язнення за три дні виправних робіт. Якщо обвинувачений був засуджений до виправних робіт, а при повторному розгляді тієї ж справи - до позбавлення волі, відбутий строк виправних робіт зараховується в строк позбавлення волі з розрахунку три дні виправних робіт за один день позбавлення волі. У резолютивній частині вироку має бути вказано рішення суду щодо цивільного позову (про розв'язання цивільного позову див. коментар до ст. 129 КПК) і відшкодування (компенсацію) матеріальних збитків у випадках, передбачених ст. 128 КПК (див. коментар). Суд повинен зазначити, з кого, на чию користь, яка сума стягується на відшкодування шкоди. Рішення щодо -.^ 789 цивільного позову має бути сформульоване так, аби під час виконання вироку в частині цивільного позову не виникало жодних непорозумінь і сумнівів. У випадку заподіяння матеріальної шкоди кількома обвинуваченими у резолютивній частині вироку вказується, на кого з них покладається солідарна відповідальність, а на кого - часткова і в якому розмірі. У резолютивній частині обвинувального вироку вказується також рішення суду щодо речових доказів і судових витрат згідно з тим, як воно обгрунтоване судом у мотивувальній частині вироку. 1 на завершення суд у резолютивній частині обвинувального вироку повинен вказати рішення про відшкодування процесуальних витрат; строк і порядок набрання вироком законної сили та його оскарження; порядок отримання копій вироку та інші відомості. Має бути зазначено, що на вирок суду можуть подати через суд, який його ухвалив, апеляційну скаргу підсудний та інші учасники судового провадження протягом ЗО днів з дня проголошення вироку. Для засудженого, який перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення йому копії вироку. 8. Про порядок, строки і осіб апеляційного оскарження вироку див. коментар до ст.ст. 394-396 КПК. Стаття 375. Ухвалення судового рішення і окрема думка судді 1. Судове рішення ухвалюється простою більшістю голосів суддів, що входять до складу суду. 2. Якщо рішення ухвалюється в нарадчій кімнаті, відповідні питання вирішуються за результатами наради суддів шляхом голосування, від якого не має права утримуватися ніхто з суддів. Головуючий голосує останнім. У разі ухвалення судового рішення в нарадчій кімнаті його підписують усі судді. 3. Кожен суддя з колегії суддів має право викласти письмово окрему думку, яка не оголошується в судовому засіданні, а приєднується до матеріалів провадження і є відкритою для ознайомлення. 1. Коментована стаття, як і ст. 371 КПК, регулює порядок ухвалення (постановления) судового рішення. Здебільшого вона присвячена законодавчому закріпленню особливостей перебігу цієї процедури, яка дозволяє уникнути істотних розбіжностей думок під час наради суддів, що можуть виникнути при розгляді справи колегіальним складом суду. 2. Положення про те, що судове рішення ухвалюється простою більшістю голосів суддів, що входять до складу суду, - троє професійних суддів або двоє професійних суддів і трьох присяжних - означає рівність, вагомість і вирішальність голосу кожного з суддів і присяжних, оскільки без його голосу і підпису вирок чи ухвала є недійсними. Загальне правило про рівність, вагомість і вирішальність голосу кожного з суддів і присяжних у постановленні судової ухвали, закріплене у ч. 1 коментованої статті, має виняток: під час здійснення судового провадження судом присяжних розгляд питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою головуючий вмотивованою ухва- лою вирішує самостійно (ч. З ст. 383 та ч. З ст. 331 КПК). Всі ж інші питання, пов'язані з судовим розглядом, судді і присяжні вирішують спільно. 3. Судове рішення вважається ухваленим (постановленим), якщо за нього проголосувала проста більшість суддів. За цих умов воно стає актом правосуддя. «Проста більшість голосів» означає більшість голосів, яка становить більшу половину присутніх і голосуючих за відповідне судове рішення. Проста більшість - це половина + 1 голос. Під час наради суддів може утворитися ситуація, коли думки суддів з окремих питань не збігаються, і жодне з них не набирає більшості голосів. Серед фахівців переважає думка, що у такому випадку необхідно керуватися положенням найбільшої сприятливості захисту законних інтересів обвинуваченого. Наприклад, один суддя з трьох висловився за виправдання обвинуваченого, а двоє вважають, що необхідно постановити обвинувальний вирок, але пропонують призначити йому не однакову міру покарання. Тут має бути ухвалено обвинувальний вирок і призначено обвинуваченому більш м'яку міру покарання із запропонованих суддями, оскільки головне питання про винуватість обвинуваченого вирішено більшістю, а думка судді про призначення більш м'якого покарання у такій ситуації є найбільш сприятливою для захисту його інтересів. Так само вирішуються розбіжності і з інших питань. Висловлюється ще й така рекомендація. Якщо думки суддів з відповідного питання під час ухвалення судового рішення розійшлися, то головуючий з метою забезпечення більшості голосів повинен приєднатися до того судді (суддів), чию думку з цього питання він вважає більш обгрунтованою і ближчою до його думки. Головуючий повинен приєднуватися до когось із суддів не для забезпечення більшості, а лише керуючись метою ухвалення законного і обгрунтованого рішення. 4. Якщо судове рішення ухвалюється (постановляється) в нарадчій кімнаті, відповідні питання вирішуються за результатами наради суддів шляхом голосування. Нарада суддів - це форма реалізації правозастосовних і управлінських рішень, змістом якої є спільна робота певної кількості суддів. Нарадою суддів керує головуючий (щодо визначення терміна «головуючий» див. коментар до п. 2 ч. 1 ст. З КПК). Головуючий забезпечує дотримання встановленого законом порядку обговорення питань, які підлягають вирішенню. Всі питання ставляться головуючим на вирішення суддів у відповідній послідовності, передбаченій для ухвалення вироку. Тільки вирішення попереднього питання дає право суддям переходити до обговорення наступного. Головуючий ставить на вирішення кожне питання в такій формі, щоб на нього можна було дати категоричну завершену (позитивну або негативну) відповідь. Якщо якесь питання не зрозуміле судді, головуючий повинен його роз'яснити. Це положення має особливе значення у випадку, якщо справа розглядається за участі непрофесійних суддів. 5. Керуючи нарадою суддів, головуючий не має переваг у вирішенні питань, пов'язаних з ухваленням (постановлениям) судового рішення -791 (за винятком, передбаченим ч. З ст. 383 КПК). Обов'язком головуючого є забезпечення того, щоб рішення з кожного питання кожним суддею приймалося за внутрішнім переконанням, на підставі матеріалів кримінального провадження, що були розглянуті в судовому засіданні. Саме тому, враховуючи авторитет головуючого, який міг би вплинути на позицію інших суддів, ця стаття закріплює правило, згідно з яким головуючий голосує останнім. Крім цього, головуючий повинен вжити необхідних заходів для того, щоб виключити можливість прийняття помилкового або незаконного рішення. При цьому він не вправі вчиняти будь-який тиск на суддів. 6. Голосування під час ухвалення (постановления) судового рішення є не лише правом, а й обов'язком кожного судді, атому під час наради ніхто не вправі ухилятися від голосування щодо відповіді на поставлені питання. Суддя повинен висловити своє ставлення до кожного питання і дати на нього відповідь. Це пояснюється тим, що судді виконують важливу функцію державної влади -здійснення правосуддя. Так само жоден із суддів не має права утриматися від підписання судового рішення, якщо воно було ухвалено (постановлено) в нарадчій кімнаті. Судове рішення, з-поміж іншого, є законним, якщо після ухвалення в нарадчій кімнаті воно буде підписане всіма суддями, які брали участь у судовому провадженні, навіть тим суддею, який має окрему думку. Якщо вирок надрукований або виготовлений на комп'ютері, тоді судді засвідчують своїми підписами кожну сторінку вироку, щоб унеможливити фальсифікації та усунути будь-які сумніви стосовно справжності всього вироку і кожної його сторінки. 7. З формулювання ч. З коментованої статті про право кожного судді з колегії суддів на письмовий виклад окремої думки випливає, що це право має передусім той суддя, який залишився в меншості під час ухвалення (постановления) в нарадчій кімнаті відповідного судового рішення. Право судді на окрему думку - це ще один важливий аспект реалізації вимоги закону про рівність суддів, які здійснюють судове провадження. Окрема думка - це викладена в письмовій формі думка судді, який не згоден з рішенням, прийнятим більшістю суддів за матеріалами провадження в цілому або з окремих питань (наприклад, коли суддя не згоден з обвинувальним чи, навпаки, виправдувальним вироком або незгода з вирішенням окремих питань, наприклад, щодо міри покарання). Закон не обмежує зміст окремої думки. За змістом вона довільна. Якщо судове провадження здійснюється судом у складі трьох професійних суддів, тоді окремою думкою може бути думка одного судді. Думка двох суддів завжди означає рішення суду. Під час провадження в суді присяжних (склад суду - двоє професійних суддів і троє присяжних) можлива ситуація, коли з окремою думкою залишилися двоє суддів, тоді вирок є законним, оскільки він ухвалений більшістю складу суду - трьома суддями. 8. Окрема думка складається письмово і лише у нарадчій кімнаті. Суд не має права вийти з нарадчої кімнати для проголошення судового рішення до- поки суддя (судді), який залишився в меншості, не напише свою окрему думку. Окрема думка не оголошується в судовому засіданні, оскільки це таємниця наради суддів (див. коментар до ст. 367 КПК), а приєднується до матеріалів провадження в конверті і є відкритою для ознайомлення. Ознайомлюються з нею лише судді суду вищого рівня під час провадження в суді апеляційної і касаційної інстанції. 9. Окрема думка не може бути оскаржена, оскільки вона не є судовим рішенням. Стаття 376. Проголошення судового рішення
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-08-10; просмотров: 216; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.217.110.145 (0.014 с.) |