Наявні інші підстави, передбачені міжнародним договором України.

2. Особа, якій надано статус біженця, статус особи, яка потребує до­даткового захисту, або їй надано тимчасовий захист в Україні, не може бути видана державі, біженцем з якої вона визнана, а також іноземній державі, де її здоров'ю, життю або свободі загрожує небезпека за ознаками раси, ві­росповідання (релігії), національності, громадянства (підданства), прина­лежності до певної соціальної групи або політичних переконань, крім ви­падків, передбачених міжнародним договором України.

3. У р»і' відмови у видачі з мотивів громадянства та наявності статусу біженця або і інших підстав, що не виключають здійснення кримінально­го провадження, за клопотанням компетентного органу іноземної держави Генеральна прокуратура України доручає здійснення досудового розсліду­вання стосовно цієї особи в порядку, передбаченому цим Кодексом.

1. Коментована стаття встановлює перелік обставин, що можуть перешко­джати видачі особи та бути підставою для відмови у видачі.

Обставини, що виключають видачу, за своїм правовим характером залеж­но від їх формулювання у міжнародному договорі про видачу можуть бути або імперативними (обов'язковими для застосування), або дискреційними (засто­сування яких залежить від розсуду центрального органу запитуваної держави). Обставини, вказані в ч. 1 коментованої статті, про відмову у видачі особи іно­земній державі є імперативними. Зокрема, Україна відмовляє у видачі особи у разі, якщо: особа, стосовно якої надійшов запит про видачу, на час прийняття рішення про видачу є громадянином України; злочин, за який запитано вида­чу, не передбачає покарання у вигляді позбавлення волі за законом України; закінчилися передбачені законом України строки давності притягнення осо­би до кримінальної відповідальності або виконання вироку за злочин, за який запитано видачу; компетентний орган іноземної держави не надав на вимогу центрального органу України додаткових матеріалів або даних, без яких не­можливе прийняття рішення за запитом про видачу; видача особи (екстрадиція) суперечить зобов'язанням України за міжнародними договорами України.

2. Відповідно до Європейської конвенції про видачу правопорушників (1957 р.) видача не здійснюється: а) якщо правопорушення, у зв'язку з яким запитується видача, розглядається запитуваною державою як політичне право­порушення або правопорушення, пов'язане з політичним правопорушенням; б) якщо є достатньо підстав вважати, що запит про видачу правопорушника за вчинення звичайного кримінального правопорушення був зроблений з метою переслідування або покарання особи на підставі її раси, релігії, національної належності чи політичних переконань або що становище такої особи може бути погіршене з будь-якої з цих причин (при цьому вбивство або замах на вбивство глави держави або члена його сім'ї не вважається політичним правопорушен­ням, як не вважаються такими, наприклад, злочини проти людства, зазначені в Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього, яка була ухвалена Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй 9 грудня 1948 p., тощо); в) видача правопорушників за вчинення загальнокримінальних правопорушень, що також є військовими правопорушеннями, може бути здій­снено Україною лише за умови, якщо особу, видача якої запитується, не буде піддано кримінальному переслідуванню за військовим правом або законом;

) якщо щодо правопорушників була проголошена амністія в запитуваній дер-^аві Щ°до діянь, за які ця держава мала компетенцію переслідувати згідно з її кримінальним законодавством (ст. 4 Додаткового протоколу 1978 p.).

—. 1143

Згідно з Європейською конвенцією про видачу правопорушників (1957 р.) у видачі може бути відмовлено: 1) якщо правопорушення за законодавством запитуваної держави вважається вчиненим повністю або частково на її тери­торії або в місці, яке розглядається як її територія (ст. 7); 2) якщо компетентні органи запитуваної держави переслідують особу у зв'язку із правопорушенням (правопорушеннями), за яке вимагається видача (ст. 8); 3) через дотримання правила non bis in idem (не можна двічі за те саме) - видача не здійснюється, якщо компетентні органи запитуваної сторони проголосили остаточне рішення щодо відповідної особи у зв'язку із правопорушенням, за яке вимагається ви­дача. У видачі може бути відмовлено, якщо компетентні органи запитуваної сторони ухвалили рішення або не порушувати, або припинити переслідування у зв'язку із таким самим правопорушенням (ст. 9); 4) через зобов'язання не здійснювати видачу, якщо особа, видача якої запитується, за станом здоров'я не може бути видана без шкоди її здоров'ю (Закон України «Про ратифікацію Єв­ропейської конвенції про видачу правопорушників, 1957 рік, Додаткового про­токолу 1975 року та Другого додаткового протоколу 1978 року до Конвенції» від 16 січня 1998 р.).

У видачі також може бути відмовлено, якщо є загроза застосування смерт­ної кари; є загроза катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження чи покарань.

3. Не може також бути видана іншій державі особа, якій надано статус бі­женця або статус особи, яка потребує додаткового захисту, або їй надано тимча­совий захист в Україні, а також особа не може бути видана державі, біженцем з якої вона визнана, або іноземній державі, де здоров'ю, життю або свободі особи загрожує небезпека за ознаками раси, віросповідання (релігії), національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політич­них переконань, крім випадків, передбачених міжнародним договором України.

Статті 1 (п. 5 ч. 1) та 3 Закону України «Про біженців та осіб, які потребу­ють додаткового або тимчасового захисту» забороняють вислання або приму­сове повернення - недопущення видворення (добровільного чи примусового), видачі (екстрадиції), передачі, іншого примусового переміщення зазначених осіб за межі України.

4. Коментована стаття містить також положення виконання принципу між­народного співробітництва у кримінальному судочинстві, за яким, якщо відмо­ва у видачі здійснена з мотивів громадянства та наявності статусу біженця або з інших підстав, що не виключають здійснення кримінального провадження, то за клопотанням компетентного органу іноземної держави Генеральна прокура­тура України доручає здійснення досудового розслідування стосовно цієї особи в порядку, передбаченому КПК України.

Стаття 590. Рішення за запитом про видачу особи (екстрадицію) 1. Після вивчення матеріалів екстрадиційної перевірки центральний орган України приймає рішення про видачу особи (екстрадицію) або від-

мову у видачі (екстрадиції) іноземній державі. Рішення виноситься керів­ником центрального органу України або уповноваженою ним особою.

2. Про своє рішення центральний орган України повідомляє компе­тентний орган іноземної держави, а також особу, щодо якої воно прийнято.

3. У разі прийняття рішення про видачу (екстрадицію) такій особі вручається його копія. Якщо впродовж десяти днів зазначене рішення не оскаржено до суду, організовується фактична видача цієї особи компетент­ним органам іноземної держави.

4. Рішення про видачу особи (екстрадицію) не може бути прийнято, якщо така особа подала заяву про визнання її біженцем або особою, яка по­требує додаткового захисту, чи скористалася відповідно до законодавства правом на оскарження рішення щодо зазначених статусів, до остаточного розгляду заяви, у порядку, встановленому законодавством України. Інфор­мація про подання особою зазначених заяв або оскарження відповідних рі­шень не надається іноземній державі, що надіслала запит.

1. Після вивчення матеріалів екстрадиційної перевірки відповідний висно­вок із наявним листуванням щодо екстрадиції особи доповідається керівнику центрального органу України (його заступнику), який приймає рішення про видачу особи (екстрадицію) або про відмову у видачі (екстрадиції) іноземній державі.

2. Про своє рішення центральний орган України повідомляє компетентний орган іноземної держави, а також особу, щодо якої воно прийнято (їй вручаєть­ся копія). Якщо впродовж десяти днів зазначене рішення не оскаржено до суду, організовується фактична видача цієї особи компетентним органам іноземної держави.

3. Відповідно до ст. 17 Європейської конвенції про видачу правопоруш­ників 1957 p., якщо видача правопорушника запитується одночасно кількома державами або за одне й те ж правопорушення, або за різні правопорушення (так звані «колізійні запити»), запитувана сторона ухвалює своє рішення з урахуванням всіх обставин і особливо відносної серйозності та місця вчи­нення правопорушень, відповідних дат надходження запитів, громадянства відповідної особи та можливості подальшої видачі правопорушника іншій державі.

4. Рішення про видачу особи (екстрадицію) не може бути прийнято, якщо така особа подала заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (подача заяви-анкети встановленого зразка), чи скориста­лася відповідно до законодавства (ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту») правом на оскарження Рішення щодо зазначених статусів, до остаточного розгляду заяви у порядку, встановленому законодавством України. Інформація про подання особою зазна­чених заяв або оскарження відповідних рішень не надається іноземній державі, ЩО надіслала запит.

-— 1145

С т а т т я 591. Порядок оскарження рішення про видачу особи (екстра­дицію)

1. Рішення про видачу особи (екстрадицію) може бути оскаржено осо­бою, стосовно якої воно прийняте, її захисником чи законним представни­ком до слідчого судді, в межах територіальної юрисдикції якого така особа тримається піл вартою. Якщо до особи застосовано запобіжний захід, не пов'язаний із триманням під вартою, скарга на рішення про видачу такої особи (екстрадицію) може бути подана до слідчого судді, в межах терито­ріальної юрисдикції якого розташований відповідний центральний орган України.

2. Якщо скаргу на рішення про видачу подає особа, яка перебуває піл вартою, уповноважена службова особа місця ув'язнення негайно надсилає скаргу до слідчого судді і повідомляє про це прокуратуру Автономної Рес­публіки Крим, області, міст Києва і Севастополя.

3. Розгляд скарги здійснюється слідчим суддею протягом п'яти днів І дня її надходження до суду. Судовий розгляд проводиться за участю про­курора, який проводив екстрадиційну перевірку, особи, щодо якої прийня­то рішення про видачу, її захисника чи законного представника, якщо він бере участь у провадженні.

4. При розгляді скарги слідчий суддя не досліджує питання про ви­нуватість та не перевіряє законність процесуальних рішень, прийнятих компетентними органами іноземної держави у справі стосовно особи, щодо якої надійшов запит про видачу (екстрадицію).

5. За результатами розгляду слідчий суддя виносить ухвалу, якою:

1) залишає скаргу без задоволення;