Строки і умови здійснення виконавчого провадження

Правила перебігу процесуальних строків не визначені Законом України «Про виконавче провадження», тому для їх обчислення слід застосовувати за аналогією відповідні правила, що містяться у процесуальному законодавстві, зокрема:

– виконавчі дії провадяться у строки, встановлені Законом України «Про виконавче провадження», а у разі, якщо такі строки не встановлено (або встановлено відносно, до певного моменту), то вони встановлюються державним виконавцем або судом (відстрочка виконання, розстрочка, зупинення провадження касаційною інстанцією тощо);

– строки для вчинення виконавчих дій визначаються точною календарною датою, зазначенням події, що повинна неминуче настати, чи періодом часу; в останньому випадку дію може бути вчинено протягом всього періоду;

– перебіг процесуального строку, обчислюваного роками, місяцями або днями, починається наступного дня після календарної дати або настання події, якими визначено його початок;

– строк, обчислюваний роками (наприклад, у разі відстрочки виконання), закінчується у відповідний місяць і число останнього року строку;

– строк, обчислюваний місяцями, закінчується відповідного числа останнього місяця строку; якщо кінець строку, обчислюваного місяцями, припадає на такий місяць, що не має відповідного числа, строк закінчується в останній день цього місяця;

– у випадках, коли останній день строку припадає на неробочий день, днем закінчення строку вважається перший наступний за ним робочий день;

– виконавча дія, для якої встановлено строк, може бути вчинена до 24-ї години останнього дня строку.

Крім того, переважна більшість процесуальних строків у виконавчому провадженні не носить граничного характеру, і у разі їх пропуску можуть бути відновлені судом та, в окремих випадках, як відновлення строку для добровільного виконання рішення – державним виконавцем.

Відкрите виконавче провадження здійснюється у строки, встановлені законом, зокрема, державний виконавець зобов’язаний провести виконавчі дії щодо виконання рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а після виконання рішення немайнового характеру (поновлення на роботі, виселення та вселення, примусовий обмін житловими приміщеннями, відібрання дитини, заборона діяльності об’єднань громадян та інші рішення, за якими боржник зобов’язаний вчинити певні дії особистого характеру або утриматися від їх вчинення) – у двомісячний строк. Звертає на себе увагу те, що зазначені строки встановлені не для закінчення (завершення) виконавчого провадження, як це було в ранніх редакціях Закону України «Про виконавче провадження», а для проведення виконавчих дій, спрямованих на виконання рішення суду. Таким чином, формально, строк, протягом якого державний виконавець має винести постанову про закінчення виконавчого документу або повернення виконавчого документу без виконання, законом не обмежений.

Строки здійснення виконавчого провадження не поширюються на час відкладення провадження виконавчих дій, або зупинення виконавчого провадження, та на період реалізації арештованого майна боржника (але реалізація за Законом не повинна тривати більше двох місяців).

Тривалий час точаться суперечки навколо строків та порядку примусового виконання рішень судів, що допущені судом до негайного виконання. Деякі автори доходять висновку, що якщо рішення допущене до негайного виконання, то воно має бути виконане невідкладно, з порушенням черговості задоволення стягувачів та з порушенням порядку розподілення коштів, стягнутих із боржника. Із такою позицією не можна погодитись хоча б тому, що у зведеному виконавчому провадженні зазвичай міститься декілька виконавчих документів, допущених до негайного виконання, і, за логікою вищезазначених авторів, у зведеному виконавчому провадженні перебуватиме два розряди стягувачів – зі звичайними рішеннями та рішеннями, допущеними до негайного виконання, причому черговість задоволення таких стягувачів не передбачена жодним нормативним документом.

Навпаки, не можна не погодитись із думкою, що допущення судового рішення до негайного виконання взагалі не повинно мати місце (за винятком випадків, коли це рішення має запобігти спричиненню шкоди життю та здоров’ю громадян або попередити інші обставини надзвичайного характеру), оскільки набуття чинності рішенням до закінчення строку його оскарження створює сприятливі умови для корупційних проявів та провокацій з боку сторін судового процесу. Однак, зрештою, інститут допущення рішення до негайного виконання на сьогодні існує і широко застосовується у судовій практиці.

Зокрема, негайному виконанню підлягають рішення:

− про стягнення аліментів, заробітної плати в межах платежів, вирахуваних за один місяць, а також про стягнення усієї суми боргу за цими виплатами, якщо рішенням передбачено її негайне стягнення;

− про поновлення на роботі чи на попередній посаді незаконно звільненого або переведеного працівника;

− у інших випадках, якщо негайне виконання передбачено законом (Цивільним процесуальним кодексом або Господарським процесуальним Кодексом) і про це зазначено у виконавчому документі.

Якщо рішення підлягає негайному виконанню, державний виконавець відкриває виконавче провадження не пізніше наступного дня після одержання виконавчих документів і проводить відповідні виконавчі дії у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Слід окремо наголосити, що інших відмінностей або особливостей процедури примусового виконання рішення, допущеного до негайного виконання (в частині строків проведення виконавчих дій, порядку розподілення коштів, стягнутих з боржника, черговості задоволення вимог стягувачів тощо) – законом не передбачено, тому державний виконавець, основним підґрунтям діяльності якого є частина 2 статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади, органи місцевого самоврядування та їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України – не повинні піддавати розширеному тлумаченню поняття «судове рішення, допущене до негайного виконання» та здійснювати його з якимись відмінностями від загальної процедури виконавчого провадження.

За виконавчим документом про стягнення періодичних платежів, забезпечення позовних вимог (які, до речі, нерідко допускаються судом до негайного виконання), а також про конфіскацію майна, державний виконавець розпочинає вчиняти виконавчі дії не пізніше ніж у 5-денний строк із дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Добровільне виконання рішень. Надавання боржникові права добровільно виконати рішення суду чи іншого органу є важливішою гарантією дотримання прав та законних інтересів сторін виконавчого провадження. На жаль, на практиці нерідко трапляються випадки, коли боржники не обізнані про існування рішення суду або іншого органу, що зобов’язує останніх вчинити певні дії чи сплатити гроші. Крім того, невиконання рішення у добровільному порядку тягне за собою додаткові матеріальні санкції – стягнення виконавчого збору, тому у будь-якому разі державний виконавець, починаючи виконувати рішення, повинен пересвідчитися, чи отримана боржником копія постанови про відкриття виконавчого провадження і чи здійснені ним дії, спрямовані на добровільне виконання рішення у встановлений постановою державного виконавця строк (до 7 днів за загальним правилом та до 15 днів у справах про виселення боржника з житлового приміщення).

У разі, якщо копія постанови про відкриття виконавчого провадження з будь-яких причин одержана боржником несвоєчасно (з причин затримки поштою чи ін.), внаслідок чого боржник був позбавлений можливості добровільно виконати рішення у встановлений державним виконавцем строк, за письмовою заявою боржника при підтвердженні факту несвоєчасного одержання зазначеної постанови державний виконавець відкладає провадження виконавчих дій на строк до 10 днів, та поновлює боржникові строк для добровільного виконання рішення.

Факт несвоєчасного отримання має бути засвідчений документально – довідкою з місця роботи про перебування боржника у відрядженні, довідкою з лікарні, штемпелем на конверті тощо. Виходячи з існуючої процедури примусового виконання рішень, державний виконавець не наділений правом допитувати та надавати оцінку показанням свідків, тому усні свідчення громадян про несвоєчасне отримання боржником постанови про відкриття виконавчого провадження – не можуть бути прийняті державним виконавцем.

Якщо при відкритті виконавчого провадження державним виконавцем (за заявою стягувача) накладено арешт на майно боржника, за погодженням із державним виконавцем боржник має право у строк, встановлений для добровільного виконання рішення, реалізувати належне йому майно в рахунок повного або часткового майже практично не застосовується, оскільки для самостійної реалізації боржником об’єктів нерухомості та автотранспорту необхідні документи, що підтверджують відсутність арешту вказаних майнових активів, а державний виконавець не вправі в цих умовах зняти арешт із майна боржника з метою надання можливості останньому самостійної реалізації нерухомості або автотранспорту.

У цьому разі покупець майна боржника (за вищезазначених причин, це може бути лише покупець рухомого майна боржника, яке не підлягає державній реєстрації), повинен внести кошти за придбане майно на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби у строк, встановлений для добровільного виконання рішення. І лише після внесення покупцем коштів на депозит органу ДВС, арешт із проданого майна боржника знімається за постановою державного виконавця.

У разі повного добровільного виконання рішення боржником у встановлений для добровільного виконання строк державний виконавець складає про це акт, який є підставою для закінчення виконавчого провадження через фактичне повне виконання рішення. На жаль, державні виконавці практично завжди нехтують цим правилом та не здійснюють складання акту про добровільне виконання, що, у свою чергу, формально є підставою для стягнення з сумлінного боржника ще й виконавчого збору.

Якщо боржник у встановлений державним виконавцем строк добровільно не виконав рішення, державний виконавець невідкладно розпочинає його примусове виконання.

Час провадження виконавчих дій. Конкретний час проведення виконавчих дій визначається самостійно державним виконавцем, для якого встановлено ненормований робочий день. Втім за загальним правилом, виконавчі дії провадяться державним виконавцем у робочі дні не раніше шостої години і не пізніше двадцять другої години. Сторони виконавчого провадження мають право пропонувати зручний для них час проведення виконавчих дій, однак ці пропозиції можуть не братися державним виконавцем до уваги, якщо проведення виконавчих дій у зручний для сторін час суттєво ускладнить виконання рішення або зроблять його виконання неможливим.

Проведення виконавчих дій у неробочі та святкові дні, встановлені законодавством, допускається лише у випадках, коли зволікання неможливе або у разі, коли вони не можуть бути здійснені в інші дні з вини боржника.

Водночас, виконання рішень судів у певний час (у тому числі у неробочі та святкові дні) може здійснюватись, якщо цей час здійснення виконавчих дій прямо зазначений у виконуваному рішенні суду.

Проведення виконавчих дій у нічний час допускається лише у випадках, коли невиконання рішення створює загрозу життю чи здоров’ю громадян.

Проведення виконавчих дій у неробочі та святкові дні або у нічний час здійснюється на підставі вмотивованої постанови державного виконавця, затвердженої начальником відповідного відділу державної виконавчої служби.

Місце виконання рішення. Місце виконання рішення суду чи іншого органу (посадової особи) – одна з принципових рис виконавчого провадження, яка визначається законом або вибором стягувача. Територіальна компетенція державного виконавця може умовно поділятися на такі види:

− звичайна територіальна компетенція – загальне правило, коли виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцезнаходженням його постійно діючого органу або майна;

− виключна територіальна компетенція – має місце, коли виконання рішення суду в певному місці не має альтернативних варіантів та не може змінюватись без відповідного судового рішення – це виконання рішення, яке зобов’язує боржника вчинити певні дії, яке провадиться державним виконавцем виключно за місцем здійснення таких дій.

− альтернативна територіальна компетенція – має місце, коли виходячи з правил звичайної територіальної компетенції, виконання рішення суду може здійснюватись одразу в декількох різних відділах (підрозділах) державної виконавчої служби; у цьому випадку право вибору місця виконання між кількома відділами державної виконавчої служби, які можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їх функції, належить виключно стягувачу. У разі пред’явлення виконавчого документу до одного з компетентних відділів ДВС (за наявності альтернативи), державний виконавець не в праві відмовляти стягувачу у прийнятті виконавчого документу на підставі недотримання останнім правил територіальності. Спори та суперечки з цього приводу між територіальними органами ДВС – не допускаються.

Державний виконавець вправі проводити виконавчі дії щодо виявлення та звернення стягнення на кошти, що знаходяться на рахунках та вкладах боржника в установах банків чи інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях на території, на яку поширюється юрисдикція України.

Підставою для зміни місця виконання рішення закон передбачає такі випадки:

− якщо у процесі виконавчого провадження змінилися місцезнаходження боржника,

− якщо у перебігу виконання з’ясувалося, що майно боржника, на яке можна звернути стягнення, відсутнє.

За наявності таких підстав, державний виконавець негайно складає акт про вищезазначене і не пізніше наступного дня надсилає виконавчий документ разом із копією цього акта до відділу державної виконавчої служби за новим місцезнаходженням боржника, місцем знаходження майна боржника, про що одночасно повідомляє стягувача та орган, який видав виконавчий документ.

Однак законом допускається і проведення державним виконавцем виконавчих дій на території, на яку не розповсюджуються територіальна компетенція відділу ДВС, у якому останній працює. Зокрема, у разі, коли у процесі виконавчого провадження з’ясувалося, що майна боржника, на яке можливо звернути стягнення, недостатньо для повного задоволення вимог стягувача, однак майно боржника виявлено на території іншого відділу державної виконавчої служби, державний виконавець звертає стягнення на таке майно в порядку, передбаченому Законом, за погодженням із начальником відділу державної виконавчої служби, якому він підпорядкований. Однак, при цьому має бути дотримана одна обов’язкова умова – стягувач повинен авансувати витрати на організацію і проведення виконавчих дій на території іншої адміністративно-територіальної одиниці. Нездійснення стягувачем авансування витрат на організацію і проведення виконавчих дій на території іншого відділу державної виконавчої служби матиме істотні наслідки – державний виконавець зверне стягнення на наявне майно боржника і після розподілу стягнутих коштів, у разі їх недостатності для повного задоволення вимог стягувача, спрямує виконавчий документ до відділу державної виконавчої служби за місцезнаходженням іншого майна боржника.

Про вчинення виконавчих дій на території іншого відділу державної виконавчої служби державний виконавець повідомляє (усно або письмово) начальника цього відділу державної виконавчої служби, у межах територіальної компетенції якого державний виконавець має намір здійснити виконавчі дії.

Порядок передачі виконавчого провадження з одного органу державної виконавчої служби до іншого, від одного державного виконавця до іншого встановлюється Міністерством юстиції України.

Підвідомчість виконання. Існує не тільки територіальна компетенція, але й виключна підвідомчість виконавчих проваджень тому чи іншому органу державної виконавчої служби. Виключна підвідомчість є чинною лише з 1 квітня 2004 року, і слід зазначити, що основною причиною її введення є істотні ускладнення при виконанні рішень судів, із якими державний виконавець місцевого (районного, міського) рівня стикається при виконанні рішень відносно організацій та органів влади обласного та республіканського рівня; крім того, виконання окремих категорій особливо складних чи резонансних виконавчих документів вимагає дуже високого кваліфікаційного рівня державного виконавця, а територіальні органи ДВС не завжди мають у своєму штату висококласних спеціалістів. Зрештою, виходячи з прийнятого поділу органів ДВС на органи республіканського, регіонального та територіального рівнів, можна зазначити, що виключна підвідомчість органів ДВС різних рівнів поділена наступним чином:

Республіканський рівень – на відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України покладається виконання рішень:

1) за якими боржниками є Апарат Верховної Ради України, Адміністрація Президента України, вищий чи центральні органи виконавчої влади, Конституційний Суд України, Верховний Суд України, вищі спеціалізовані суди, Касаційний суд України, апеляційні суди, Генеральна прокуратура України, прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, військові прокуратури регіонів і військова прокуратура Військово-Морських Сил України, Вища рада юстиції, Національний банк України, Рахункова палата, Управління справами Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські ради або обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, а також інші органи державної влади;

2) за якими стягненню підлягає сума боргу від десяти та більше мільйонів гривень або еквівалентна сума в іноземній валюті

Регіональний рівень – на підрозділ примусового виконання рішень відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції покладається виконання рішень:

1) за якими боржниками є територіальні підрозділи центральних органів державної влади, місцеві суди, міські або районні ради чи районні державні адміністрації, міські, районні, міжрайонні, інші прирівняні до них прокуратури, військові прокуратури гарнізонів, а також інші територіальні підрозділи органів державної влади;

2) за якими підлягає стягненню сума боргу від п’яти до десяти мільйонів гривень або еквівалента сума в іноземній валюті.

Територіальний рівень – на відділи державної виконавчої служби районних, міських (міст обласного значення), районних у містах управлінь юстиції покладається виконання всіх інших рішень судів та інших органів (посадових осіб).

Як можна побачити з наведеного переліку, підставою для віднесення виконавчого документу до тієї чи іншої виключної підвідомчості є суб’єкт­ний склад боржників, а також суть виконання (сума стягнення).

У встановленому Міністерством юстиції України порядку на виконання до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України або підрозділу примусового виконання рішень відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції можуть передаватися будь-які інші виконавчі провадження, що знаходяться на виконанні в органах державної виконавчої служби та носять характер особливо складних чи резонансних.

Про прийняття до виконання виконавчого провадження або передачу виконавчого провадження з одного органу державної виконавчої служби до іншого (різних рівнів) виноситься вмотивована постанова, з якою ознайомлюються сторони виконавчого провадження.

 

5.3. Особливості виконання рішень у разі відкриття кількох
виконавчих проваджень щодо одного боржника,
діяльність виконавчих груп

 

У виконавчому провадженні, як і в судовому процесі, нерідко існує множинність сторін – у провадженні бере участь декілька боржників або стягувачів. При цьому кожен із них виступає у виконавчому провадженні самостійно.

Множинність боржників не створює у виконавчому провадженні будь-яких особливостей процедури примусового виконання рішень, натомість наявність декількох стягувачів має своїм наслідком переведення сукупності виконавчих проваджень у особливий юридичний статус – зведене виконавче провадження. Значимість зведеного виконавчого провадження як самостійного правового інституту, засвідчує питома вага виконавчих документів, які входять на сьогодні в Україні у зведені виконавчі провадження – 68 % всіх виконавчих документів.

Зокрема, якщо в органі державної виконавчої служби відкрито кілька виконавчих проваджень щодо одного й того ж боржника, вони об’єднуються державним виконавцем у зведене виконавче провадження і на майно боржника накладається арешт у межах загальної суми стягнення, всієї суми виконавчого збору і можливих витрат на проведення виконавчих дій за зведеним виконавчим провадженням.

Таким чином, первинним процесуальним документом, що підтверджує наявність декількох виконавчих документів щодо одного боржника, є постанова про об’єднання у зведене виконавче провадження, яка виноситься державним виконавцем за наявності у відділі ДВС хоча б двох виконавчих проваджень відносно одного боржника. Але в подальшому, якщо кількість стягувачів відносно одного боржника зростатиме, державний виконавець має виносити постанову про приєднання до зведеного виконавчого провадження. На практиці державні виконавці нерідко виносять нову постанову про об’єднання у зведене виконавче провадження з кожним новим надходженням виконавчих документів, однак подібна практика є хибною, оскільки юридичний факт створення зведеного виконавчого провадження може мати місце лише один раз, тим більше, що постійне винесення постанов про об’єднання викличе парадоксальну ситуацію, коли постанова про накладення арешту на майно боржника, яке провадиться у загальному розмірі боргу за всіма виконавчими документами, буде датована раніше, ніж дата постанови про об’єднання у зведене виконавче провадження.

Приєднання виконавчого документа до зведеного виконавчого провадження здійснюється протягом трьох днів із моменту закінчення строку, наданого державним виконавцем боржникові для добровільного виконання рішення суду (іншого органу). Розподілення між сукупністю стягувачів грошових коштів, стягнутих державним виконавцем із боржника, провадиться у порядку черговості, встановленої ст. 44 Закону України «Про виконавче провадження», пропорційно належній кожному стягувачеві сумі, із урахуванням календарних строків надходження виконавчого документа до виконання.

Встановлена черговість задоволення вимог стягувачів, яка класифікується за характером сум, що підлягають стягненню, хоча й переслідує певні задачі соціального характеру, але все ж таки суперечить принципам рівності всіх суб’єктів права (у т.ч. сторін виконавчого провадження) перед законом та судом, проголошеним статтями 24, 36 Конституції України, ст. 42 ГПК України та ст. 103 ЦПК України.

Найбільш справедливим та відповідним до принципу рівності суб’єктів перед законом був би такий спосіб розподілення коштів між стягувачами за зведеним виконавчим провадженням, коли при розподілі коштів брався до уваги лише принцип календарного надходження виконавчого документа до органу ДВС.

Разом із тим, нинішня процедура виконавчого провадження за зведеним виконавчим провадженням створює ситуацію, коли поступове погашення боргів по відшкодуванню підприємствами-боржниками збитків, заподіяних здоров’ю громадян, та виплати заробітної плати (які мають тенденцію накопичуватись) призводить до того, що накази господарських судів про стягнення коштів на користь суб’єктів господарювання не виконуються роками, через те, що ці виплати законом віднесено до п’ятої черги задоволення вимог стягувачів.

Процесуальний строк виконання зведеного виконавчого провадження практично не може бути порушений державним виконавцем, оскільки з моменту приєднання до зведеного виконавчого провадження останнього виконавчого документу, шестимісячний термін примусового виконання переривається та починається знову.

Після виконання окремого виконавчого документа (який входить у зведене виконавче провадження) виконавче провадження за цим виконавчим документом виводиться із зведеного виконавчого провадження відповідною постановою державного виконавця і виноситься постанова про закінчення виконавчого провадження.

Коли ж виконавчі провадження щодо одного й того ж боржника відкриті у кількох органах державної виконавчої служби, то вони об’єднуються у зведене виконавче провадження за наказом начальника Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, начальників обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції (у межах області, міст Києва та Севастополя) та за наказом Міністра юстиції України (у межах держави) за їх власною ініціативою або за поданням начальників підпорядкованих вище вказаним органам відділів.

Із метою належної організації здійснення виконавчих дій за означеним виконавчим провадженням, у наказі про об’єднання визначається відділ, який веде таке зведене виконавче провадження та координує діяльність інших відділів із його здійснення. Із державних виконавців цих відділів утворюється виконавча група, керівником якої визначається начальник відділу, якому доручено вести зведене виконавче провадження. До зведеного виконавчого провадження із інших відділів надсилаються копії виконавчих і процесуальних документів із виконання. Із моменту утворення такої групи до її керівника переходить право вирішення питань здійснення цього зведеного виконавчого провадження, відповідно до Закону. До складу виконавчих груп можуть включатися державні виконавці одного або кількох органів державної виконавчої служби.

Виконавчі групи можуть утворюватись при відділі примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України, підрозділах примусового виконання рішень відділів ДВС Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, районних, міських (міст обласного значення), районних у містах відділах ДВС.

Правовими підставами для створення виконавчої групи є такі обставини:

а) обставини, які ускладнюють виконання рішення суду або іншого органу (посадової особи), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, зокрема якщо за різними виконавчими провадженнями, відкритими в одному або кількох органах ДВС, боржник одночасно є стягувачем, якщо створення виконавчої групи сприятиме забезпеченню своєчасного і повного виконання рішення тощо;

2) виконання зведеного виконавчого провадження, у тому числі, якщо виконавче провадження щодо одного й того ж боржника відкрито в кількох органах ДВС, зокрема якщо боржник та його майно перебувають на території різних адміністративно-територіальних одиниць тощо.

Керівник зацікавленого відділу ДВС, який має намір ініціювати створення виконавчої групи для оптимізації процесу примусового виконання зведеного виконавчого провадження, має внести подання про утворення виконавчої групи керівнику вищого рівня. Це подання розглядається відповідною посадовою особою у триденний термін із часу його отримання і повинно містити:

– інформацію щодо виконавчого провадження (номер, дата відкриття, дата і номер рішення, за яким видано виконавчий документ, найменування органу, який виніс рішення, найменування та реквізити сторін, характер стягнення тощо), щодо зведеного виконавчого провадження (дата об’єднання проваджень у зведене, найменування та реквізити боржника, кількість об’єд­наних у ньому виконавчих документів, суми та характер стягнень тощо);

– пропозиції щодо складу виконавчої групи;

– пропозиції щодо вирішення питання про покладення на керівника групи прав та повноважень, установлених Законом, у виконавчому провадженні для начальників районних, міських (міст обласного значення), районних у містах відділів ДВС;

– пропозиції щодо органу державної виконавчої служби, при якому пропонується утворити виконавчу групу з виконання відповідного виконавчого провадження;

– у разі необхідності, інші відомості щодо матеріалів виконавчого провадження.

Посадова особа, яка приймає рішення про утворення виконавчої групи, виносить про це вмотивовану постанову. У постанові зазначаються обставини, які обумовили утворення виконавчої групи, визначаються склад групи та її керівник. У разі необхідності, за наказом Міністерства юстиції України або Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції на керівника виконавчої групи можуть покладатися права та повноваження, встановлені Законом, у виконавчому провадженні для начальників районних, міських (міст обласного значення), районних у містах відділів ДВС.

При утворенні виконавчої групи з державних виконавців кількох органів ДВС керівником виконавчої групи призначається державний виконавець органу ДВС вищого рівня (регіонального, республіканського), а при утворенні виконавчої групи з державних виконавців одного органу ДВС керівником виконавчої групи призначається один із членів виконавчої групи. Керівник виконавчої групи для забезпечення примусового виконання виконавчого провадження здійснює такі повноваження:

1) планує та координує роботу виконавчої групи шляхом складання плану заходів щодо виконання виконавчого провадження, здійснює контроль за ходом його виконання;

2) визначає пріоритетні напрямки подальшого виконання;

3) розподіляє обов’язки щодо виконання виконавчого провадження між членами виконавчої групи;

4) визначає рахунки органів ДВС, на які необхідно зараховувати кошти виконавчого провадження та виконавчого збору, стягнутого з боржника;

5) отримує матеріали виконавчого провадження або їх копії та інші необхідні документи;

6) видає розпорядження та доручення, які є обов’язковими для виконання членами виконавчої групи;

7) у разі покладення на нього прав та повноважень, встановлених Законом, у виконавчому провадженні для начальників районних, міських (міст обласного значення), районних у містах відділів ДВС для затвердження документів використовує печатки органів ДВС, державні виконавці яких входять до складу виконавчої групи;

8) розглядає звернення сторін та інших учасників виконавчого провадження та їх клопотання;

9) направляє начальнику, якому він безпосередньо підпорядкований, подання щодо вирішення питання про виплату винагороди державним виконавцям виконавчої групи;

10) за наявності підстав вносить пропозиції керівнику відповідного центрального органу ДВС або регіонального органу ДВС щодо державних виконавців виконавчої групи або інших посадових осіб органів ДВС про заохочення за успіхи в роботі або накладення стягнення за допущені порушення;

11) у разі необхідності вносить пропозиції щодо зміни кадрового складу виконавчої групи;

12) наділений іншими правами та обов’язками, установленими для державного виконавця Законом;

13) несе персональну відповідальність перед керівництвом відповідного органу ДВС за виконання покладених на нього повноважень.

Члени виконавчої групи при здійсненні виконавчих дій за виконавчим провадженням:

– підпорядковуються безпосередньому керівнику виконавчої групи та виконують у встановлений строк його розпорядження та доручення;

– взаємодіють між собою, узгоджують із керівником виконавчої групи напрями проведення виконавчих дій при примусовому виконанні виконавчого провадження;

– здійснюють необхідні заходи щодо своєчасного й повного виконання виконавчого провадження;

– наділені іншими правами та обов’язками, установленими для державного виконавця Законом.

Повноваження виконавчої групи, утвореної за рішенням керівника Департаменту ДВС Міністерства юстиції України або керівника відділу примусового виконання рішень, розповсюджуються на територію, на яку поширюється юрисдикція України.

Повноваження виконавчої групи, створеної за рішенням керівника регіонального органу ДВС або керівника підрозділу примусового виконання рішень, розповсюджуються на територію відповідно Автономної Республіки Крим, області, міст Києва та Севастополя. Повноваження виконавчої групи, утвореної за рішенням керівника територіального органу ДВС, розповсюджуються на територію відповідного району, міста (міст обласного значення), району в місті.

Державні виконавці виконавчої групи, створеної за рішенням керівника регіонального органу ДВС, керівника відділу примусового виконання рішень або керівника територіального органу ДВС, проводять виконавчі дії на території інших адміністративно-територіальних одиниць у загальному порядку, визначеному ст. 20 Закону України «Про виконавче провадження». Відповідні територіальні та регіональні органи ДВС сприяють роботі виконавчої групи, яка вчиняє виконавчі дії на їх території.

Процесуальні документи видаються державними виконавцями, що входять до виконавчої групи, за погодженням або на виконання розпоряджень та доручень керівника виконавчої групи. Відповідні документи, у разі необхідності, затверджуються печатками органів ДВС, державні виконавці яких входять до складу виконавчої групи.

 

Контрольні питання

 

1. Час здійснення виконавчого провадження.

2. Місце здійснення виконавчого провадження.

3. Підвідомчість виконавчого провадження.

4. Місце виконання процесуальних дій за зведеним виконавчим провадженням.

5. Поняття виконавчої групи та її призначення.

6. Підстави для створення виконавчої групи.

7. Компетенція виконавчої групи.

8. Розподіл обов’язків членів виконавчої групи.

 

Література

 

1. Закон України «Про виконавче провадження» № 606-ХІV від 21.04.1998 р. // Відомості Верховної Ради, 1999. – № 24. – Ст. 207.

2. Фіолевський Д.П., Державна виконавча служба України: навч. посіб. / За заг. ред. Д.П. Фіолевського, С.Ю. Лобанцев, Є.І.Мєзєнцев. – К.: Алерта, 2004. – 564 с.

3. Фурса С.Я. Виконавче провадження в Україні / С.Я. Фурса, С.В. Щербак // Атіка. – К., 2002.