Рішення, що підлягає виконанню

 

У перебігу примусового виконання рішення суду чи іншого органу (посадової особи) державний виконавець нерідко стикається з обставинами, що певним чином перешкоджають або унеможливлюють виконання правомірного та законного рішення.

За наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, державний виконавець за власною ініціативою або за заявою сторін, а також самі сторони мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання, а також про встановлення чи зміну способу і порядку виконання.

Інститут відстрочки та розстрочки виконання, по суті, на сьогодні недостатньо врегульований, тому чітких підстав, за якими державний виконавець чи сторона вправі звернутися до суду з заявою про відстрочку та розстрочку виконання, зміну способу та порядку виконання, закон не визначає, але, виходячи зі змісту цих правових інститутів, а також із практики виконавчого провадження, слід зазначити, що підставою для відстрочки виконання рішення є обставини та причини, що унеможливлюють виконання рішення суду на певний термін часу, а підставою для розстрочки виконання рішення, зміни способу та порядку виконання є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення.

Зміна способу та порядку виконання рішення суду може мати місце у виняткових випадках. Наприклад, якщо рішенням суду зазначено: «Стягнути з поточного рахунку № 260067854993, що належить боржнику на користь стягувача 100 грн.», то державний виконавець, що має діяти лише у спосіб та порядок, визначений рішенням суду, не вправі звертати стягнення на грошові кошти, які перебувають на інших банківських рахунках боржника, крім того, державний виконавець вправі стягувати лише грошові кошти, як це зазначено в резолютивній частині рішення суду. Втім, у такому випадку можливі ситуації, коли грошові кошти на рахунку боржника № 260067854993 є відсутніми, або ж цей рахунок закритий боржником ще на стадії судового процесу. У такому випадку державний виконавець має зупинити виконавче провадження та звернутися до суду з заявою про зміну способу та порядку виконання, наприклад, звернувши стягнення на інше майно боржника.

Суд зазвичай вважає достатнім доказом необхідності зміни способу та порядку виконання рішення факт відсутності грошових коштів на рахунку боржника або закриття цього рахунку до відкриття виконавчого провадження, та змінює спосіб та порядок виконання, зобов’язуючи державного виконавця звернути стягнення на майно боржника. Змінюючи спосіб та порядок виконання, суд виносить ухвалу, однак, на думку авторів цього посібника, доцільніше було б видати новий виконавчий документ, відкликавши попередній виконавчий документ без виконання (наприклад, зазначивши в ухвалі про зміну способу та порядку – первинний виконавчий документ вважати недійсним).

Рішення про відстрочку або розстрочку виконання, встановлення чи зміну способу і порядку виконання має бути прийнято судом у 10-денний строк і може бути оскаржено у встановленому (апеляційному, касаційному) порядку.

Цікавим нюансом виконавчого провадження є те, що відстрочка або розстрочка виконання, встановлення чи зміна способу і порядку виконання можливі лише за рішеннями, постановленими судом, причому означені процеси є невідривною частиною процедури вирішення судової справи по суті. За рішеннями несудових органів відстрочка або розстрочка виконання, встановлення чи зміна способу і порядку виконання не допускаються взагалі. Тим самим процедура виконавчого провадження ставить у нерівні умови сторони виконавчого провадження за різними виконавчими документами, причому ця нерівність залежить від компетенції та статусу органу, що приймав виконуване рішення. Прогалиною у законодавстві на сьогодні є і відстрочка або розстрочка виконання, встановлення чи зміна способу і порядку виконання за рішеннями третейських судів, виконавчі листи, за якими передані до органів державної виконавчої служби для примусового виконання. Скоріш за все, питання про означені виконавчі дії стосовно виконавчих листів, виданих на підставі рішень третейських судів, має приймати суд загальної юрисдикції, який видав за рішенням третейського суду виконавчий лист, на підставі норм Закону України «Про третейські суди в Україні».

Неоднозначно врегульовані процедури відстрочки та розстрочки виконання і Законом України «Про виконавче провадження». Так, у разі надання відстрочки виконання рішення за відкритим виконавчим провадженням, таке провадження підлягає обов’язковому зупиненню. Натомість у разі надання розстрочки виконання рішення (наприклад, виплачуючи по 5 % боргу на місяць протягом 20 місяців), державний виконавець не вправі зупинити виконавче провадження, так само як і не вправі стягнути з боржника всю суму боргу. Це призводить до того, що з причин, що не залежать від державного виконавця, фактично порушуються строки виконавчого провадження, в постанові про стягнення виконавчого збору неможливо чітко визначити суму, що підлягає стягненню (у повному обсязі, чи пропорційно до суми, невиплаченої боржником), крім того, Законом України «Про виконавче провадження» взагалі не визначено особливостей примусового виконання розстроченого виконанням рішення суду.

Однак, виходячи з загальних правил примусового виконання, можна зробити висновок, що компетенція державного виконавця у примусовому виконанні рішення суду, за яким надано розстрочку виконання, має обмежуватися контролем за виконанням боржником графіку погашення боргу, який визначено судом. У разі невиконання боржником певної частини цього графіку, державний виконавець повинен здійснювати примусове стягнення та нарахування виконавчого збору лише на ту суму, яка не виплачена боржником у порушення встановленого судом графіку.

Відстрочка виконання рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки (застави нерухомого майна) не призводить до зупинення процедури нарахування процентів за угодою про іпотечний кредит чи зміни прав та обов’язків сторін щодо основного зобов’язання боржника.

Відстрочка виконання рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки не допускається у разі, якщо:

– іпотеку включено до іпотечного пулу (іпотечний пул – це об’єднання іпотек за іпотечними договорами, що забезпечує виконання основних зобов’язань, реформованих у консолідований іпотечний борг);

– відстрочка може призвести до істотного погіршення фінансового стану іпотекодержателя;

– проти іпотекодавця чи іпотекодержателя господарським судом порушено справу про визнання останніх банкрутом;

– іпотекодавець раніше мав несплачені зобов’язання чи був неплатоспроможним;

– є вірогідність, що протягом періоду відстрочки не буде сплачено зобов’язання.

Деколи у практиці примусового виконання судових рішень трапляються випадки, коли резолютивна частина рішення (або її певна частина), викладена у виконавчому документі, є незрозумілою. У подібному випадку і державний виконавець, і сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про роз’яснення відповідного рішення чи змісту документа.

У випадку, якщо означена резолютивна частина рішення дійсно є незрозумілою, суд, який видав виконавчий документ, зобов’язаний розглянути заяву органу примусового виконання рішень чи сторони виконавчого провадження у 10-денний строк із дня її надходження, і дати відповідне роз’яснення рішення чи змісту документа, не змінюючи їх змісту. Про роз’яснення рішення чи змісту документа або відмову в цьому суд постановляє ухвалу. У випадку, коли в рішенні суду допущені граматичні чи арифметичні помилки, сторона виконавчого провадження вправі звернутися до суду для виправлення помилок, або сам суд, за власною ініціативою, вправі виправити означені помилки, також не зачіпаючи суті рішення, про що виноситься відповідна ухвала.