Сторони виконавчого провадження



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Сторони виконавчого провадження



Однією із сторін у виконавчому провадженні є стягувач. Це фізична або юридична особа, на користь та в інтересах якої існує рішення суду чи іншого органу видано виконавчий документ. Стягувач – це не завжди позивач у цивільному або господарському процесі, оскільки можливі випадки, коли позивачеві у задоволенні позовів відмовлено, і він стає боржником за виконавчим документом про стягнення судових витрат, а відповідач стає стягувачем.

Нерідко, фактичним стягувачем за виконавчим документом є держава або державний орган (при стягненні державного мита, виконавчого збору тощо). Однак законом, на жаль, не визначено ані статусу держави як сторони виконавчого провадження, ані можливості представництва у виконавчому провадженні держави відповідними органами державної влади, які провадять стягнення до державного або місцевих бюджетів. Згідно з ч. 2 ст. 121 Конституції України, функції представництва держави у цих випадках мала б виконувати прокуратура, однак до цього часу цього не відбувається.

Означене становище викликає численні непорозуміння та викривлення сенсу процедури виконавчого провадження, оскільки законом не визначено, хто має право пред’являти до виконання виконавчий документ про стягнення на користь держави, кому слід повертати без виконання виконавчий документ про стягнення на користь держави (суду, що видав документ, іншим органам, що видали документ, фінансовому органу, податковому органу, органу Державного казначейства України, органам контрольно-ревізійної служби, Рахунковій палаті тощо) та ін. Це становище вказує на вкрай нечітке визначення Законом України «Про виконавче провадження» статусу держави як сторони виконавчого провадження, не зважаючи на те, що кількість документів про стягнення на користь держави на сьогодні становить близько половини загальної кількості виконавчих документів, що перебувають на примусовому виконанні органів ДВС. У свою чергу, у практичній діяльності це тягне за собою численні порушення та навіть зловживання з боку державних виконавців у процесі стягнення коштів на користь держави.

Прийнятним виходом із ситуації, що існує, було б таке. За нормами ст. 10 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» та ст. 93 Закону України «Про Державний бюджет України на 2004 рік» встановлено, що контроль за надходженням платежів до бюджету здійснюють Державна податкова адміністрація України, Міністерство фінансів України та їх територіальні підрозділи, а також інші органи, відповідальні за сплату платежів до бюджету. Тому, на нашу думку, нормами Закону України «Про виконавче провадження» слід було б надати права представника дер­жави-стягувача у виконавчому провадженні місцевим податковим або фінансовим органам, з наданням їм прав сторони виконавчого провадження.

Боржником у виконавчому провадженні є фізична або юридична особа, яка за рішенням суду або іншого органу (посадової особи) зобов’язана вчинити певні дії (передати майно, виконати інші обов’язки, передбачені рішенням) або утриматися від їх вчинення.

У виконавчому провадженні можуть брати участь кілька стягувачів або боржників. Кожен із них щодо іншої сторони має право брати участь у виконавчому провадженні самостійно або може доручити участь у виконавчому провадженні одному із співучасників.

У разі вибуття однієї з сторін (смерті або визнання недієздатною фізичної особи, ліквідація та виключення з Єдиного державного реєстру підприємств, установ та організацій юридичної особи) державний виконавець із власної ініціативи або за заявою сторони, а також сама зацікавлена сторона мають право звернутися до суду з заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, обов’язкові тією мірою, у якій вони були б обов’язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

Відразу слід підкреслити, що інститут заміни сторони виконавчого провадження не завжди мав той порядок, що існує на сьогодні. З початку функціонування у 1999 р. державної виконавчої служби і до кінця 2002 р. заміна сторони виконавчого провадження здійснювалася самим державним виконавцем на підставі документів, які визначають правонаступника сторони, а саме:

− рішення суду (у т.ч. господарського);

− статут;

− свідоцтво про право на спадщину;

− інші документи у передбачених законом випадках.

Цей порядок 26.12.2002 р. був скасований, і право замінити сторону у правовідношенні, у тому числі й такому, за яким прийнято рішення суду, передано виключно до компетенції судових органів. Втім, на практиці такий порядок викликає ускладнення. Так, на примусовому виконанні органів державної виконавчої служби Донецької області протягом 2003 р. перебувало майже 110 тисяч виконавчих документів на суму понад 530 млн. грн, за якими однією з сторін є юридичні особи (підприємства вугільної промисловості), що мали реформуватися за відповідними наказами Міністерства палива та енергетики України. Протягом усіх 12 місяців 2003 р. тривала робота щодо заміни сторони виконавчого провадження за цими документами, яка, згідно ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження», провадилась шляхом внесення подання державного виконавця до суду, що видав рішення. Господарський суд та суди загальної юрисдикції відмовились від пропозиції провадити заміну сторони виконавчого провадження за зведеним виконавчим провадженням, обґрунтовано вважаючи, що розгляд питання про заміну сторони виконавчого провадження має провадитися у межах окремої цивільної (господарської) справи, на підставі відповідного рішення, за яким було видано виконавчий документ. Діяльність щодо заміни судами сторони виконавчого провадження за більш ніж 100 тисячами виконавчих документів не тільки суттєво збільшила навантаження всіх судів Донецької області, але й майже на рік зупинила примусове виконання рішень судів про стягнення боргів із підприємств вуглевидобувної промисловості, фактично надавши останнім відстрочку виконання судових рішень.

Сторони та інші учасники виконавчого провадження мають право:

1) ознайомитися із матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії;

2) подавати додаткові матеріали;

3) заявляти клопотання;

4) брати участь у провадженні виконавчих дій;

5) давати усні та письмові пояснення в процесі виконавчих дій, висловлювати свої доводи, міркування з усіх питань, що виникають у ході виконавчого провадження, у тому числі при проведенні експертизи;

6) заперечувати проти клопотань, доводів та міркувань інших учасників виконавчого провадження;

7) заявляти відводи у випадках, передбачених Законом;

8) оскаржувати дії (бездіяльність) державного виконавця з питань виконавчого провадження;

9) користуватися іншими правами, наданими Законом України «Про виконавче провадження».

Стягувач також має право подати заяву про видачу дубліката виконавчого документа, про поновлення строку пред’явлення виконавчого документа до виконання, про відмову від стягнення і повернення виконавчого документа.

Сторони мають право укласти мирову угоду про закінчення виконавчого провадження, яка затверджується судом, оспорювати належність майна і його оцінку, подавати письмові заперечення проти розрахунку державного виконавця щодо розподілу коштів між стягувачами.

За виконавчим документом про стягнення коштів за погодженням із стягувачем боржник може передати стягувачу в рахунок повного або часткового погашення боргу власне майно.

Сторони зобов’язані письмово повідомляти державного виконавця про виникнення обставин, що зумовлюють обов’язкове зупинення виконавчого провадження, встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місцезнаходження та ін.

Боржник зобов’язаний у строк, встановлений державним виконавцем, надати достовірні відомості про свої доходи та майно, у тому числі про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, рахунки в банківських та фінансових установах, своєчасно з’явитися за викликом державного виконавця, письмово повідомити державного виконавця про майно, що перебуває в заставі або у інших осіб, а також про кошти та майно, належні боржникові від інших осіб.

Особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов’язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення повного і своєчасного вчинення виконавчих дій.

Представництво сторін у виконавчому провадженні. Сторони можуть реалізовувати свої права і обов’язки у виконавчому провадженні самостійно або через представників. Особиста участь громадянина у виконавчому провадженні не позбавляє його права мати представника, за винятком випадку, коли боржник зобов’язаний згідно з рішенням вчинити певні дії особисто (наприклад, особисто спростувати ганебні відомості, поширені про іншу особу).

Представництво у виконавчому провадженні можна умовно поділити на законне (те, що виникло безпосередньо на підставі закону) та договірне (те, що виникло на підставі трудового договору, договору доручення, агентського договору, довіреності, або із статутних документів юридичної особи чи її структурного підрозділу).

Участь юридичних осіб у виконавчому провадженні здійснюється їх керівниками чи органами, посадовими особами, які діють у межах повноважень, наданих їм законом та статутними документами, або через представників юридичної особи. Представництво у виконавчому провадженні слід відрізняти від представництва юридичної особи, яка може здійснюватися виконавчими органами цієї юридичної особи (зокрема, директором або керуючим). Повноваження директора юридичної особи, як представника, засвідчуються не довіреністю, а службовим посвідченням чи іншим документом, що підтверджують право керівника на представництво інтересів юридичної особи (витяг зі статутних документів, наказ про призначення на посаду тощо). Повноваження керівника філії або представництва, які не є юридичними особами, підтверджуються довіреністю директора головного підприємства – юридичної особи та витягом із Положення про філію чи представництво.

Повноваження представника мають бути підтверджені довіреністю, виданою і оформленою відповідно до вимог закону (нотаріально завіреною – для представників фізичних осіб, виданою керівником або нотаріально завіреною – для представників юридичних осіб).

Представниками у виконавчому провадженні не можуть бути:

− особи, які не досягли 18 років, крім випадків, передбачених законом (наприклад, у випадку набуття неповнолітньою особою повної дієздатності у зв’язку з укладанням шлюбу та ін.);

− особи, над якими встановлено опіку чи піклування;

− судді, слідчі, прокурори, державні виконавці, крім випадків, коли вони діють як законні представники або як уповноважені особи відповідного органу, що є стороною виконавчого провадження;

− інші особи, які відповідно до закону не можуть здійснювати представництво.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-06-29; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.237.16.210 (0.014 с.)