Розподіл стягнутих із боржника грошових сум

 

Питання про черговість розподілення стягнутих із боржника грошових коштів між стягувачами та на інші витрати вирішується державним виконавцем лише у тому разі, коли отриманої суми недостатньо для задоволення вимог всіх стягувачів та погашення всіх витрат, пов’язаних із примусовим виконанням рішення.

Із грошової суми (в тому числі одержаної від реалізації майна), яка стягнута державним виконавцем із боржника, провадяться утримання у такому порядку:

– у першу чергу повертається авансовий внесок сторін та інших осіб на проведення виконавчих дій;

– у другу чергу компенсуються витрати державної виконавчої служби на здійснення виконавчих дій, не покриті авансовим внеском сторін та інших осіб;

– у третю чергу задовольняються вимоги стягувача та стягується виконавчий збір (одночасно із задоволенням вимог стягувача).

Розподіл грошових сум у зазначеній черговості здійснюється в міру стягнення коштів та надходження цих коштів на депозитний рахунок органу ДВС. Сума, що залишилася після повного виконання рішення, використовується на сплату штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження. Сума, що залишилася після сплати штрафів, повертається боржникові.

У разі, якщо отриманої суми недостатньо для повного погашення боргу за виконавчим документом та сплачення виконавчого збору, виконавчий збір стягується пропорційно фактично задоволеним вимогам стягувача. Таким чином, за недостатності стягнутої суми для задоволення вимог стягувачів та сплати виконавчого збору, виконавчий збір слід утримувати в розмірі 10 % від отриманої суми (за виконавчими документами за майновими стягненнями). Водночас, на практиці можливою є ситуація, коли за зведеним виконавчим провадженням на виконанні є документи, за якими виносились постанови про стягнення виконавчого збору у розмірі 10 % від суми боргу та 5 % від суми боргу (до 28 серпня 2003 р.). Розмір пропорції, за якою слід утримувати виконавчий збір, залежатиме від багатьох факторів – загальної суми боргу, сум виконавчого збору, періодичності утримань виконавчого збору, змін у законодавстві, що регулює ці питання тощо.

Тому, для правильного відрахування сум виконавчого збору за зведеним виконавчим провадження, автори цього посібника пропонують використовувати таку формулу (7.1) підрахунку пропорції виконавчого збору до стягнутої суми:

 

P = B x C / A, (7.1)

 

де А – це загальна сума боргу за зведеним виконавчим провадженням, що є наявною на момент розподілення коштів;

В – це сума грошових коштів, яка на даний момент стягнута з боржника;

С – це загальна сума виконавчого збору (у гривневому сумарному вираженні), що має бути стягнута за всіма виконавчими документами, які входять до зведеного виконавчого провадження. У цьому випадку не має значення стягувався виконавчий збір у розмірі 5 % або 10 %.

Р – це пропорція, відповідно до якої слід відраховувати виконавчий збір від суми, що стягнута з боржника. Розмір цієї пропорції не може бути меншим за 5 % та більшим за 10 %.

У разі недостатності суми, стягненої з боржника, для задоволення всіх вимог стягувачів за виконавчими документами (за зведеним виконавчим провадженням), ця сума розподіляється державним виконавцем між стягувачами почергово.

Перша черга – задовольняються забезпечені заставою вимоги стягувача про стягнення з вартості заставленого майна. Слід зазначити, що виконавчий збір при цьому погашається не з вартості заставленого майна, а від реалізації інших видів майна.

Друга черга – задовольняються вимоги щодо стягнення аліментів (з юридичних осіб – заборгованості з виплати аліментів за рішенням суду), відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, а також у зв’язку із втратою годувальника.

Третя черга – задовольняються вимоги працівників, пов’язані з трудовими правовідносинами, після чого задовольняються вимоги щодо збору на обов’язкове державне пенсійне страхування, вимоги щодо виплати наданої адвокатами юридичної допомоги, виплати винагороди, що належить автору за використання його твору, відкриття, винаходу, промислового зразка, на які видано відповідні свідоцтва. Після повного задоволення зазначених вимог задовольняються вимоги громадян із соціального страхування та вимоги громадян про відшкодування збитків, заподіяних їх майну злочином або адміністративним правопорушенням.

Четверта черга – задовольняються вимоги щодо податків і неподаткових платежів до бюджету (у тому числі державного мита), вимоги органів страхування з обов’язкового страхування (крім вимог щодо збору на обов’язкове державне пенсійне страхування, які віднесено до третьої черги).

П’ята черга – задовольняються всі інші вимоги.

Вимоги стягувачів кожної наступної черги задовольняються після повного задоволення вимог стягувачів попередньої черги. У разі недостатності стягненої суми для повного задоволення усіх вимог однієї черги ці вимоги задовольняються пропорційно належній кожному стягувачеві сумі. Зокрема, пропорція суми, яка належить кожному стягувачеві до сплати, відраховується наступним чином:

 

Р = В х 100 / А, (7.2)

 

де А – це загальна сума боргу за зведеним виконавчим провадженням, що є наявною на момент розподілення коштів;

В – це сума грошових коштів, яка на даний момент стягнута з боржника;

Р – це пропорція (у відсотках до загальної суми), відповідно до якої слід відраховувати суму коштів, належних кожному стягувачеві (у межах однієї черги) при розподіленні коштів, отриманих з боржника.

Стягнута з боржника сума розподіляється між стягувачами згідно з виконавчими документами, за якими відкрито виконавчі провадження і закінчився встановлений державним виконавцем строк для добровільного виконання рішення, на день зарахування стягнутої суми на депозитний рахунок відділу державної виконавчої служби.

Грошові суми, стягнені з боржника як такі, що належать до виплати стягувачам, зараховуються державним виконавцем на депозитний рахунок відповідного органу державної виконавчої служби.

Стягувачам – юридичним особам стягнуті суми перераховуються державним виконавцем у встановленому порядку на їх рахунки, вказані у виконавчих документах. За письмовою заявою стягувача юридичної особи, яка засвідчена у встановленому порядку, стягнуті грошові суми можуть бути перераховані на інші належні стягувачу рахунки. На банківські рахунки третіх осіб грошові кошти не можуть бути перераховані державним виконавцем навіть за умови наявності відповідної заяви стягувача, оскільки такі дії за своїми правовими наслідками є прихованою самостійною заміною державним виконавцем сторони виконавчого провадження.

Грошові суми, стягнуті державним виконавцем до Державного бюджету України або місцевих бюджетів, перераховуються в порядку, встановленому Державним казначейством України.

Виплата стягувачеві стягнутих сум готівкою або виплата стягнутих сум іншим особам, які не є стягувачами – не допускається (крім виплати грошових сум заставодержателю, який не є стягувачем, у разі реалізації у встановленому законом порядку майна, що перебуває в заставі). Забороняється використовувати стягнуті з боржників грошові суми, які підлягають виплаті стягувачам, на інші, ніж встановлені законом, цілі, а також звертати на них стягнення для виплати іншим особам, які не є стягувачами за виконавчими документами при примусовому виконанні яких ці суми стягнуто (заборона взаємозаліків між декількома боржниками).

Якщо стягнуті з боржника грошові суми не витребувані стягувачем протягом трьох років із дня їх зарахування на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби, ці суми зараховуються до Державного бюджету України у порядку, встановленому Державним казначейством України.

Витрати виконавчого провадження. У перебігу примусового виконання рішення державний виконавець часто змушений користуватися платними послугами експертів, перевізників, зберігачів та ін. з метою належного виконання покладених на нього Законом України «Про виконавче провадження» завдань. Оплата зазначених послуг належать до витрат виконавчого провадження, які складаються з витрат органів державної виконавчої служби на організацію та проведення виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб).

Ці витрати здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, які використовуються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Суми коштів, необхідних для покриття витрат на проведення виконавчих дій, направляються до спеціального фонду виконавчого провадження після винесення постанови про стягнення з боржника зазначених витрат.

Правові основи спеціального фонду виконавчого провадження закладені Постановою Кабінету Міністрів України 26 липня 1999 р. за № 1351 «Про затвердження Положення про спеціальний фонд виконавчого провадження». 11 жовтня 1999 р. було видано наказ Міністерства юстиції України № 65/5 «Про затвердження Інструкції про порядок формування, ведення обліку надходжень та видатків, звітності про використання коштів спеціального фонду виконавчого провадження» (назва в редакції наказу Міністерства юстиції України від 17.08.2001 р. № 48/5) з метою встановлення єдиних вимог до порядку використання і обліку коштів спеціального фонду виконавчого провадження та звітності про них затверджено Інструкцію про порядок формування, ведення обліку надходжень та видатків, звітності про використання коштів спеціального фонду виконавчого провадження.

За згаданою Інструкцією, статус фонду визначено як спеціальний. Для зберігання коштів спеціального фонду та проведення операцій за ними установам відкриваються спеціальні реєстраційні рахунки в органах Державного казначейства України. Рахунки відкриваються за балансовим рахунком «Інші кошти клієнтів, які утримуються з державного бюджету».

Кошти виконавчого провадження складаються із:

а) коштів виконавчого збору, стягнутого з боржника;

б) авансового внеску стягувачів на проведення виконавчих дій;

в) стягнутих із боржника витрат на проведення виконавчих дій (стягнення провадиться за відповідною постановою державного виконавця, яка у свою чергу є виконавчим документом);

г) інших надходжень, що не суперечать законодавству.

До витрат на організацію та проведення виконавчих дій належать кошти, витрачені на:

– транспортування, зберігання і реалізацію майна боржника;

– оплату праці експертів, перекладачів, понятих та інших осіб, залучених державним виконавцем у встановленому порядку до провадження виконавчих дій;

– розшук боржника, його майна або розшук дитини;

– оголошення в засобах масової інформації (щодо реалізації майна боржника та ін.);

– інші необхідні витрати для забезпечення належної організації виконання рішень органами державної виконавчої служби (оплата проїзду державних виконавців до місця проведення виконавчих дій, типографський друк бланків процесуальних документів виконавчого провадження, оплату послуг поштового, телефонного, телеграфного, модемного зв’язку, оплату за експлуатацію Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень та інші витрати на забезпечення виконавчого провадження).

Про стягнення із боржника витрат, пов’язаних із організацією та проведенням виконавчих дій, державний виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником відповідного відділу державної виконавчої служби. До цієї постанови державний виконавець додає акт про витрати на проведення виконавчих дій, у якому зазначаються перелік та суми витрат, пов’язаних із проведенням виконавчих дій, а також документи, якими вони підтверджуються, з доданням копій таких документів. Постанова про стягнення з боржника витрат, пов’язаних із організацією та проведенням виконавчих дій, може бути оскаржена сторонами до суду у 10-денний строк.

Означена постанова про стягнення витрат, пов’язаних із проведенням виконавчих дій одночасно є і виконавчим документом, стягувачем за яким виступає Державний бюджет у особі відповідного органу державної виконавчої служби.

Керівник та головний бухгалтер установи, яка має кошти спеціального фонду, зобов’язані:

а) використовувати кошти тільки відповідно до цільового призначення та у межах сум затвердженого кошторису;

б) внесені в касу суми коштів спеціального фонду – своєчасно зараховувати на спеціальний реєстраційний рахунок із коштів спеціального фонду;

в) здійснювати витрачання коштів тільки через спеціальний реєстраційний рахунок органу Державного казначейства України;

г) у разі виникнення нових джерел доходу або перевищення фактичних надходжень над сумою річного обсягу доходу, затвердженому в кошторисі, вносяться зміни до кошторису спеціального фонду в порядку, визначеному Міністерством фінансів України;

д) вести бухгалтерський облік доходів і видатків за коштами спеціального фонду відповідно до чинних нормативно-правових актів, затверджених Державним казначейством України;

є) своєчасно подавати встановлену періодичну та річну бухгалтерську звітність про виконання доходів і видатків за коштами спеціального фонду.

Виконавчий збір. Вже відзначалося, що державний виконавець, виносячи постанову про відкриття виконавчого провадження, надає боржникові строк для добровільного виконання рішення та попереджає боржника про стягнення виконавчого збору в разі недотримання строку добровільного виконання.

Зокрема, із боржника після закінчення терміну для добровільного виконання рішення, постановою державного виконавця, яка затверджується начальником відповідного відділу державної виконавчої служби, стягується виконавчий збір у розмірі:

1) десяти відсотків від належної до стягнення суми (у разі, якщо резолютивна частина рішення вказує стягнути певну суму коштів);

2) десяти відсотків від вартості майна боржника, яке підлягає переданню стягувачу за виконавчим документом (вартість майна визначається або у самому виконавчому документі, або за висновком експерта-оцінювача);

3) за невиконання рішення немайнового характеру в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян із боржника-громадянина і в розмірі п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян – із боржника – юридичної особи.

У науковій літературі неодноразово порушувалося питання, чим є виконавчий збір за своєю правовою суттю – адміністративним штрафом, майновою санкцією, податком, збором, або обов’язковим платежем до бюджету?

Існує думка, що виконавчий збір не підлягає стягненню взагалі, оскільки відповідно до ст. 67 Конституції України, обов’язковому стягненню підлягають лише податки та збори. До того ж, відповідно до статей 1 та 2 Закону України «Про систему оподаткування» визначено, що податки та збори, не встановлені законами про оподаткування, сплаті не підлягають, а оскільки Закон України «Про виконавче провадження» не є законом про оподаткування, відповідно виконавчий збір також не підлягає обов’язковій сплаті.

Така правова позиція могла б мати право на існування, якби виконавчий збір дійсно був податком або збором. Виконавчому збору притаманні дві функції – він є оплатою боржником здійснення державним виконавцем щодо нього юридично значимих дій, що стягується в примусовому порядку, а також він є штрафною санкцією за невиконання в добровільному порядку виконавчого документа. Виконавчим збором держава компенсує свої витрати по примусовому виконанню судового рішення.

Крім того, виконавчий збір можна розглядати як своєрідну штрафну санкцію (встановлену в чітко фіксованому розмірі) за невиконання боржником у добровільному порядку вимог виконавчого документа.

Таким чином, виконавчий збір — це вид майнової відповідальності боржника, який не виконав без поважних причин у строк, встановлений державним виконавцем для добровільного виконання вимог виконавчого документа.

Виконавчий збір не стягується:

а) зі страховиків, які здійснюють державне обов’язкове особисте страхування, при виконанні державними виконавцями рішень про стягнення коштів за державним обов’язковим особистим страхуванням;

б) з осіб, звільнених від його сплати згідно із законодавством (на сьогодні коло цих осіб не визначено);

в) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, стягнення виконавчого збору, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог.

Постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю. За наступних пред’явлень до виконання виконавчого документа державному виконавцеві виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута при попередньому виконанні, тому державному виконавцю слід зазначати на виконавчому документі суму виконавчого збору, що стягнутий за виконавчим документом та дату винесення постанови про стягнення виконавчого збору. Стягнутий із боржника виконавчий збір зараховується до коштів виконавчого провадження.

Постанова про стягнення виконавчого збору (яка також є виконавчим документом) не пізніше, ніж наступного дня після її винесення надсилається боржнику і може бути оскаржена до суду в 10-денний строк.

У разі закінчення виконавчого провадження у зв’язку з скасуванням рішення, що підлягало виконанню на підставі виконавчого документа, виконавчий збір повертається боржникові.

У разі коли виконавче провадження закінчено, а виконавчий збір не стягнуто (наприклад, через повернення виконавчого документу на вимогу стягувача), постанова про стягнення виконавчого збору виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в загальному порядку.

Постанова про стягнення виконавчого збору може бути скасована за заявою боржника начальником відповідного відділу державної виконавчої служби, якщо боржник оплатить витрати, пов’язані з проведенням виконавчих дій, у разі:

а) прийняття судом відмови стягувача від стягнення;

б) смерті або оголошення померлим стягувача чи визнання його безвісно відсутнім або ліквідації стягувача – юридичної особи, якщо виконання вимог стягувача у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва;

в) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ, або на письмову вимогу чи заяву стягувача.

Постанова про стягнення виконавчого збору може бути скасована за поданням державного виконавця начальником відповідного відділу державної виконавчої служби у разі:

– смерті або оголошення померлим боржника або визнання його безвісно відсутнім чи ліквідації боржника – юридичної особи, якщо виконання обов’язків боржника у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва;

– недостатності майна юридичної особи – боржника, що ліквідується;

– скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), яке підлягало виконанню на підставі виконавчого документа.

Порядок використання коштів, отриманих як виконавчий збір, подано на рисунку 7.1.

Винагорода державному виконавцеві. Стаття 47 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає, що: «Державний виконавець, який забезпечив реальне, своєчасне і законне виконання виконавчого документа, за рахунок стягнутого з боржника виконавчого збору одержує винагороду в розмірі двох відсотків від стягнутої ним суми або вартості майна, але не більше тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а за виконавчим документом немайнового характеру – не більше п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян».

Наказом Міністерства юстиції України від 17.05.2004 р. № 37/5 встановлено порядок виплати винагороди державному виконавцеві. Згідно з цим наказом державний виконавець, що забезпечив реальне, своєчасне і законне виконання виконавчого документа одночасно із закінченням виконавчого провадження звертається із заявою про виплату винагороди до начальника відповідного органу ДВС або керівника виконавчої групи.

У заяві державного виконавця про виплату винагороди зазначається:

– дата і номер виконавчого провадження;

– дата і номер рішення, за яким видано виконавчий документ;

– найменування органу (посадової особи) який видав виконавчий документ;

– найменування сторін виконавчого провадження;

– суть стягнення;

– дата винесення постанови про відкриття виконавчого провадження;

– сума стягнутого виконавчого збору і результати виконання.

 

100 %

 

 

50 % 50 %

 

 

100 %

 

40 % 60 %

 

 

Рисунок 7.1 – Порядок використання коштів, отриманих як виконавчий збір

За зведеним виконавчим провадженням зазначається його номер, дата об’єднання виконавчих проваджень у зведене, найменування боржника, черговість вимог стягувачів, суть стягнення, перелік виконавчих дій та строки їх вчинення, суму стягнутого виконавчого збору і результати виконання.

До заяви державний виконавець додає розрахунок розміру належної до виплати винагороди. Заява державного виконавця про виплату винагороди розглядається відповідною посадовою особою у 3-х денний строк із моменту її отримання.

Подання про виплату винагороди державному виконавцю розглядається відповідно Директором Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, начальником регіонального органу ДВС або начальником органу ДВС, при якому було утворено виконавчу групу, у 15-ти денний строк із моменту його отримання.

У разі необхідності посадова особа, що відповідно до статті 81 Закону України «Про виконавче провадження» має таке право, витребує виконавче провадження, здійснює перевірку щодо законності його здійснення, наявності підстав для виплати винагороди та відповідності доданого розрахунку щодо розміру винагороди державному виконавцю.

У разі прийняття рішення про відмову у виплаті винагороди державному виконавцю, посадова особа готує про це висновок. Державний виконавець ознайомлюється з висновком під підпис та має право оскаржити таке рішення до вищестоящої посадової особи органу ДВС або до суду у 10-денний строк із моменту ознайомлення його з цим висновком.

Авансування витрат на виконавче провадження. Із метою забезпечення провадження виконавчих дій стягувач може за погодженням із державним виконавцем внести на депозитний рахунок відповідного відділу державної виконавчої служби певну грошову суму для здійснення необхідних витрат або для покриття їх частини, якщо інше не передбачено законом. Тим самим стягувач виявляє активну, змагальну позицію в процедурі примусового виконання рішень.

При завершенні виконавчих дій авансовий внесок повністю повертається стягувачеві, якщо інше не передбачено законом. Разом із позначеним, законом визначено низку підстав для обов’язкового авансування стягувачем витрат на проведення виконавчих дій, а саме:

1) для проведення виконавчих дій щодо звернення стягнення на майно на території, що не підвідомча даному відділу ДВС. Державний виконавець звертає стягнення на таке майно, за погодженням із начальником відділу державної виконавчої служби, якому він підпорядкований, та з відома начальника відділу ДВС, на території якого перебуває майно боржника.

2) для надіслання сторонам рекомендованою поштою процесуальних документів виконавчого провадження;

3) у разі відсутності документів, що характеризують об’єкт нерухомості, у зв’язку з чим його неможливо підготувати до реалізації, виготовлення таких документів здійснюється у встановленому порядку за рахунок авансування з боку стягувача. Якщо стягувач у 20-денний строк, із дня одержання відповідного повідомлення державного виконавця, не авансує витрати на виготовлення документів, що характеризують об’єкт нерухомості, арешт із нього знімається.

 

Контрольні питання

 

1. Особливості звернення стягнення на грошові кошти боржника.

2. Порядок звернення стягнення на грошові кошти боржника – юридичної особи.

3. Звернення стягнення на інше майно боржника – юридичної особи.

4. Порядок звернення стягнення на майно при реорганізації та ліквідації боржника – юридичної особи.

5. Підготовка до проведення прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна.

6. Проведення прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна.

7. Спеціальні організації з реалізації майна.

8. Розподіл стягнутих державним виконавцем коштів.

9. Черговість задоволення вимог стягувачів.

10. Витрати виконавчого провадження.

11. Поняття виконавчого збору.

12. Винагорода державному виконавцеві.

13. Облік та фінансова документація державного виконавця.

14. Контроль фінансових операцій державного виконавця.

15. Авансування витрат на виконавче провадження.

 

Література

 

1. Закон України «Про виконавче провадження» № 606-ХІV від 21.04.1998 р. // Відомості Верховної Ради, 1999. – № 24. – Ст. 207.

2. Про затвердження Порядку реалізації арештованого майна / Затв. наказом Міністерства юстиції України № 42/5 від 15 липня 1999 року. – К.: СD-вид-во «Інфодиск», 2008. – електрон. опт. диск (CD-ROM): кольор.; 12 см. – Системні вимоги: Pentium-233; 32 Mb RAM; CD-ROM Windows 95OSR2/98/NT SP6/2000/XP. – Назва з титул. екрану.

3. Фіолевський Д.П., Державна виконавча служба України: навч. посіб. / За заг. ред. Д.П. Фіолевського, С.Ю. Лобанцев, Є.І.Мєзєнцев. – К.: Алерта, 2004. – 564 с.

4. Фурса С.Я. Виконавче провадження в Україні / С.Я. Фурса, С.В. Щербак // Атіка. – К., 2002.

ТЕМА 8. ЗВЕРНЕННЯ СТЯГНЕННЯ НА ЗАРОБІТНУ ПЛАТУ
ТА ІНШІ ВИДИ ДОХОДІВ БОРЖНИКА