Поняття і підстави завершення виконавчого провадження

 

Фінал процедури виконавчого провадження Законом України «Про виконавче провадження» визначено поняттям «завершення виконавчого провадження», яке поєднує в собі дві окремі, часто не взаємопов’язані між собою процедури:

1) закінчення виконавчого провадження, яке не завжди є завершальним етапом у виконавчому провадженні, оскільки у деяких випадках можливе відновлення виконавчого провадження;

2) повернення виконавчого документу без подальшого виконання.

Закінчення виконавчого провадження провадиться лише на підставі вичерпного списку обставин, що не підлягає розширеному тлумаченню, воно здійснюється під контролем начальника відповідного органу ДВС, до того ж, закінчене виконавче провадження не підлягає подальшому відновленню, за винятком випадків скасування постанови про закінчення в судовому порядку або в порядку відомчого контролю. За своїми правовими наслідками закінчення виконавчого провадження подібне до припинення провадження у справі у цивільному та господарському судових процесах.

Про закінчення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником відповідного відділу державної виконавчої служби. Копія постанови у 3-денний строк надсилається сторонам та суду або іншому органу (посадовій особі), які видали виконавчий документ.

Закон передбачає перелік підстав для закінчення виконавчого провадження, а саме, виконавче провадження підлягає закінченню у випадках:

а) прийняття судом відмови стягувача від стягнення, що має бути належним чином документально оформлена (наприклад, у вигляді ухвали). Одразу слід зазначити, що відмова стягувача (позивача) від правовідношення та зобов’язання, вже підтвердженого рішенням суду, перевіряється судом за певними правилами. Так, відмова позивача від позову та визнання відповідачем позову на підставі ст. 103 ЦПК України та ст. 22 ГПК України здійснюється та приймається судом лише у тому разі, якщо це не суперечить чинному законодавству України та не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси;

б) затвердження судом мирової угоди між стягувачем і боржником про закінчення виконавчого провадження, причому це затвердження оформлюється ухвалою. У цьому випадку в резолютивній частині ухвали суду або мирової угоди, яка є її невід’ємною частиною, має бути в наявності пряма вказівка про закінчення виконавчого провадження. Як і у попередньому випадку, суд не затвердить мирову угоду сторін, якщо це суперечить законові чи порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси;

в) ліквідації юридичної особи – сторони виконавчого провадження (за наявності довідки органу статистики про виключення юридичної особи з Єдиного державного реєстру підприємств, організацій та установ), якщо виконання їх обов’язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва;

г) скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), яке підлягало виконанню на підставі виконавчого документа. У цьому випадку йдеться про скасування самої підстави існування виконавчого провадження, тому нерідко у таких випадках постає питання про поворот виконання, передбачений ст. 122 ГПК України. Для підтвердження факту скасування рішення має бути надане компетентне рішення, що набуло чинності – для судових рішень – рішення апеляційної, касаційної інстанції або першої інстанції для рішень, переглянутих у зв’язку із знову виявленими обставинами;

д) письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника при виконанні рішення про передачу їх стягувачеві, або знищення речі, яка мала бути передана стягувачеві в натурі. Причини, які можуть викликати у стягувача небажання отримувати присуджені йому речі (незадовільний стан, псування, або навпаки, істотні покращення речі тощо), для державного виконавця не мають жодного значення. Знищення речі, що мала бути передача стягувачеві, має бути підтверджено документально – довідками та актами знищення, виданими зберігачем, або актом державного виконавця;

є) закінчення передбаченого законом строку для даного виду стягнення, тобто у виконавчому документі має бути чітко зазначений момент (дата або подія), після якого виконавчий документ перестає бути дійсним;

ж) передання виконавчого документа ліквідаційній комісії у разі ліквідації боржника – юридичної особи або арбітражному керуючому (якщо ліквідаційну комісію ще не сформовано) у разі визнання господарським судом боржника банкрутом. Факт визнання боржника банкрутом підтверджується постановою господарського суду про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, винесеною на підставі ст. 22 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника та визнання його банкрутом». Подальше виконання виконавчих документів у цьому випадку буде провадитись в порядку, визначеному Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»;

з) фактичного повного виконання рішення згідно з виконавчим документом, зокрема, вимоги виконавчого документа мають бути виконані у повному обсязі, у спосіб та порядок, ним передбачений. Останнє має бути підтверджено відповідними документами виконавчого провадження та платіжними документами;

і) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), які видали виконавчий документ, або на письмову вимогу стягувача – у цьому випадку підставою для закінчення виконавчого провадження є постанова державного виконавця про повернення виконавчого документу;

к) направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби – це єдина підстава для закінчення виконавчого провадження, що не має своїм правовим наслідком зняття арешту з майна боржника;

л) повернення виконавчого документа до суду, який видав виконавчий документ, у випадку, якщо неможливо без участі боржника виконати рішення суду зобов’язального характеру (яке зобов’язує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення).

Сторони виконавчого провадження нерідко висувають державному виконавцю прохання провести зарахування однорідних зустрічних вимог, наприклад, якщо обидві сторони виконавчого провадження мають рішення суду про стягнення одне з одного грошових коштів, керуючись при цьому нормами ст. 601 ЦК України, які допускають проведення подібного зарахування. Однак, не зважаючи на простоту запропонованого вирішення проблеми, державний виконавець не має правових підстав для проведення подібного зарахування, оскільки, по-перше, ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» не передбачає такої підстави для закінчення виконавчого провадження, як зарахування однорідних зустрічних вимог. По-друге, предметом регулювання Цивільного Кодексу України є майнові та особисті немайнові правовідносини, а державний виконавець перебуває зі сторонами у адміністративно-правових відносинах, що належать до сфери публічно-правового регулювання, таким чином, до процедури виконавчого провадження норми ЦК України, що регулюють зарахування зустрічних вимог – застосовуватися не можуть.

Законом встановлено, що постанова про закінчення виконавчого провадження може бути оскаржена сторонами до начальника відповідного відділу державної виконавчої служби або до суду у 10-денний строк, однак слід поставити під сумнів доцільність оскарження постанови про закінчення виконавчого провадження начальнику відділу ДВС, оскільки останній затверджує означену постанову та повинен при цьому ретельно перевіряти підстави та обставини, що потягнули за собою закінчення провадження.

Завершення (закінчення та повернення) виконавчого провадження, як будь-який юридичний факт, має певні наслідки, зокрема, у разі закінчення виконавчого провадження, крім випадків направлення виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби, а також у разі повернення виконавчого документа стягувачу, до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав:

– припиняється чинність арешту майна боржника (якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем був накладений арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про скасування арешту, накладеного на майно боржника);

– скасовуються інші здійснені державним виконавцем заходи примусового виконання рішення;

– провадяться інші дії, необхідні у зв’язку з завершенням виконавчого провадження (тобто вирішуються питання про повернення авансового внеску стягувачеві, скасування в передбаченому законом порядку постанови про стягнення виконавчого збору тощо).

За заявою боржника державний виконавець видає йому додаткові копії постанови про закінчення виконавчого провадження з зазначенням факту припинення чинності арешту, для її пред’явлення до органу нотаріату та інших органів, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження для зняття арешту з майна.

Не зважаючи на те, що Законом України «Про виконавче провадження» приділено багато уваги процедурі завершення виконавчого провадження, на сьогодні залишається невирішеною проблема підстав для закінчення виконавчого провадження за ухвалами судів загальної юрисдикції про вжиття заходів забезпечення позову, запобіжних або тимчасових заходів, а також проблема наслідків, які тягне за собою процедура закінчення виконавчого провадження за такими виконавчими документами.

Практикам знайома досить поширена ситуація, коли за ухвалою про забезпечення позову державний виконавець має накласти арешт на певні види майна боржника та заборонити його відчуження. Після складання акту опису та арешту майна боржника або винесення постанови про арешт цього майна, державний виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 8 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки повністю та фактично виконано резолютивну частину ухвали суду про забезпечення позову.

Однак, статтею 38 Закону України «Про виконавче провадження» зазначено, що у разі закінчення виконавчого провадження згідно із ст. 37 цього Закону припиняється чинність арешту майна боржника. До того ж, державний виконавець частиною 2 статті 38 Закону України «Про виконавче провадження» зобов’язаний зазначити у постанові про закінчення виконавчого провадження про факт скасування арешту майна боржника.

Звісно, що неврахування законодавцем особливостей примусового виконання ухвал про забезпечення позову призводить до фактичної неможливості їх ефективного виконання органами державної виконавчої служби, оскільки, з винесенням постанови про закінчення – арешт майна боржника автоматично скасовується.

Про закінчення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником відповідного відділу державної виконавчої служби. Копія постанови у 3-денний строк надсилається сторонам та суду, який видав виконавчий документ.