Психологічні особливості допиту неповнолітніх.

Психічний розвиток людини проходить ряд періодів, які послідовно змінюють один одного. Послідовна їх зміна є незворотною та передбачуваною.

У психологічній науці одержав поширення наступний підхід до періодизації психічного розвитку неповнолітніх:

• ранній вік (від народження до трьох років); • дошкільний вік (з трьох років до шести);

• молодший шкільний вік (з шести до десяти років); • середній шкільний або підлітковий вік (з десяти років до п'ятнадцяти);

• старший або юнацький вік (з п'ятнадцяти до вісімнадцяти років).

Обстановка допиту неповнолітнього підозрюваного (обвинуваченого) повинна бути спокійною, безконфліктною. Неповнолітньому допитуваному слід спершу роз'яснити з приводу яких обставин проводиться допит, його права та обов'язки, функції осіб, які присутні при допиті. Після цього можлива ознайомча (неформальна) бесіда про життя неповнолітнього, його соціально-побутові умови. До бесіди можуть бути залучені всі присутні особи. Встановивши з неповнолітнім контакт, слідчий схиляє його до вільної розповіді. Ця розповідь може бути фрагментарною, але її не слід переривати, підказувати її напрям.

Місце майбутнього допиту малолітнього свідка та потерпілого вибирається таким чином, щоб воно не викликало у дитини додаткового хвилювання, непотрібного психічного напруження та було звичним для неї (у домашній обстановці, дошкільному чи медичному закладі).

При допиті малолітніх свідків та потерпілих, питання, що торкаються емоційного комплексу, який у них сформувався, слід чергувати з нейтральними питаннями або питаннями, які викликають у них позитивні емоції, проявляючи при цьому особливий такт та увагу до дитини. Не рекомендується виправляти помилки у мові дитини. Тривалість допиту неповнолітніх визначається не тільки тими завданнями, які стоять перед органом досудового слідства, а, насамперед, індивідуально-психологічними, віковими особливостями. На думку більшості дослідників, продуктивно можуть давати показання: діти від трьох до п'яти років — близько 15—20 х в.; діти від п'яти до семи років — у межах 20—25 х в.; діти від 7 до 10 років — від 25 до 35 х в. Якщо за цей час не вдалося з'ясувати всі обставини, обов'язково слід зробити перерву у допиті.

Психологічні особливості допиту осіб з фізичними та психічними вадами.

Глухі, німі, сліпі, глухонімі спочатку сприймають те, що бачать або чують, і тільки після того, як зовнішній вплив на органи відчуттів припинився, розпочинають внутрішню обробку сприйнятого. Наявність фізичних недоліків призводить до того, що в показаннях таких осіб переважають твердження, що ґрунтуються на оцінці недоступної для їх сприйняття інформації. Так, глухонімі в ході допиту часто повідомляють, що говорив, вимовляв учасник розслідуваної події. Так само у сліпих мислення виступає основним засобом компенсації сліпоти. Але слідчий не має права здогадки про окремі обставини події розцінювати як докази.

Утім, у глухонімих розвивається надзвичайно тонка спостережливість, загострюється зір, що дозволяє їм схоплювати ледь помітні зміни виразу обличчя, положення губ того, хто говорить.

Також варто мати на увазі, що глухонімі, які не володіють жесто-мімічною мовою, не в стані передати всі сприйняті ними явища. Їх міміка та жести настільки індивідуальні, що навіть перекладач не завжди може правильно зрозуміти та передати їх.

Помилковою є думка, що коли у сліпих надзвичайно тонко розвинутий слух, а у глухих, глухонімих — зір, то їх показання набувають особливої достовірності. Удосконалення органів, що компенсують фізичні вади, забезпечує не достовірність показань, а сприйняття і пізнання подій та явищ. Слідчий повинен враховувати своєрідність психічної сфери осіб, що страждають фізичними вадами, і при оцінці показань глухих, німих, сліпих.

Допитувати глухих, німих, глухонімих, психічно хворих осіб необхідно у всіх випадках вдень, оскільки ввечері емоційний стан таких обвинувачених несприятливий для відтворення обставин справи.

Слід мати на увазі, що кількість жестів не йде в жодне порівняння з багатством розмовної мови. Глухонімі не можуть, наприклад, жестами і мімікою передати імена та прізвища свідків, потерпілих, слова, що позначають спеціальні терміни в різних галузях знань. Жесто-мімічна мова не знає морфології, а тому неможливо вимагати від перекладача дослівного перекладу. Вона передбачає скорочення та стилістичну обробку сказаного. Натомість дактильна мова підпорядковується усім правилам орфографії.

Для того, щоб перекладач і допитуваний правильно зрозуміли один одного, в ході допиту потрібно дотримуватись наступних правил: 1) у кабінеті слідчого під час допиту осіб з фізичними та психічними вадами, ніхто, крім посадової особи, що веде допит, захисника, перекладача, педагога, спеціаліста не повинен бути присутній; 2) ніщо не повинно відволікати їхню увагу, тому предмета та речі (ножі, вогнепальна зброя, речові докази), що створюють у допитуваного непотрібне зорове чи слухове збудження, слід забрати з кабінету. 3) світло (природне та штучне) повинно падати на обличчя, руки допитуваного та обвинуваченого, щоб вони могли добре бачити артикуляцію, міміку та жести. Під час допиту вони не повинні курити, тримати в роті та в руках сторонні предмети. 4) незрозумілі слова, фрази, спеціальні терміни, абстрактні поняття необхідно повторювати двічі, якщо ж вони погано сприймаються, то слід написати їх, щоб допитуваний зміг прочитати їх; 5) робити паузи, перерви, оскільки переклад міміки та жестів, як і дактильної мови, швидко втомлює зір, пригальмовує вольові та мислені процеси, що знижує якість перекладу.

Психологія очної ставки.

В основі давання показань як на допиті, так і на очній ставці, закладені загальні закономірності сприйняття, запам'ятовування та відтворення подій і фактів, що мають значення для справи.

Володіючи усіма рисами допиту, очна ставка, водночас, має характерні лише для неї психологічні особливості. Вона є одним з найгостріших засобів психологічного впливу на учасників процесу в ході досудового розслідування і судового розгляду кримінальних справ. Очна ставка дає можливість «випробувати показання на надійність», є каталізатором, що дозволяє визначити власне ставлення слідчого до того чи іншого твердження. При вмілому проведенні, ця слідча дія сприяє встановленню істини, викриттю особи, яка дає неправдиві показання.

Основна складність даної слідчої дії полягає в тому, що на очній ставці беруть участь особи, в показаннях яких є істотні суперечності,

Очна ставка володіє значною силою психологічного впливу на людей. Цей вплив визначається рядом обставин: високим моральним авторитетом одного з учасників, фактором раптовості давання викривальних показань певною особою, широкою поінформованістю іншого учасника про обставини злочину та ролі у ньому недобросовісного учасника слідчої дії.

Вплив одного її учасника на іншого може відігравати як позитивну, так і негативну роль для встановлення істини. Недобросовісний учасник очної ставки зазвичай не обмежується викладом своїх показань, а намагається схилити іншу особу до зміни показань на свою користь. У свою чергу, добросовісний учасник здійснює на особу, яка дає неправдиві показання, позитивний вплив як власним прикладом, так і фактичною інформацією.

Значний вплив на результати очної ставки здійснює авторитет, моральні, вольові та інтелектуальні якості одного з учасників. Повага до життєвого досвіду, знань, принциповості та діловитості змушує з великою увагою та довірою ставитись до позиції та рекомендацій такої людини, викликає прагнення слідувати позитивному зразку.

Допускаючи спір між учасниками очної ставки, слідчий повинен контролювати ситуацію, слідкувати за тим, щоб вони не відхилялись від обговорення істотних суперечностей, не розпочинали сварки між собою. Для цього слідчий використовує репліки, уточнюючі запитання та за необхідності рішуче втручається у безрезультатну полеміку, нагадує її учасникам їх процесуальні обов'язки, ставить нові запитання.