Предмет, об’єкт та генезис юридичної психології.

Предмет, об’єкт та генезис юридичної психології.

психологія — це наука про закономірності розвитку та функціонування психіки як особливої форми життєдіяльності людини, що проявляється у відносинах з оточуючими її людьми, з самою собою та з навколишнім світом.

Предмет - юридична психологія вивчає закономірності й механізми здорової психіки людини у сфері правових відносин, або як ще іноді говорять, в системі «людина-право».— психологія людини у взаємовідносинах з правом (у найширшому його розумінні), а також юридико-психологічні явища. Останні характеризують суб'єктивний образ правової дійсності, це світ права в людині та людина у світі права. предмет юридичної психології — це не сума предметів психології й юриспруденції, тобто не психічні явища, стани і процеси плюс державно-правові явища, не окремі фрагменти дійсності у психологічній окрасі, а психологія державно-правових явищ як цілісність, в якій неможливо механічно відділити психологічне від юридичного, а можна лише виділити психологічні та юридичні підсистеми, які перебувають у динаміці, розвитку і нерозривному взаємозв'язку [3].

Об'єктом дослідження юридичної психології є людина в розвитку держави і права, у системі правових форм організації і діяльності держави та політичної системи суспільства, в процесах правотворчості, державного управління, діяльності правоохоронних органів, застосування норм права, в стані законності і правопорядку.

Генезис

У ході розвитку наук проявляються дві протилежні тенденції: одна спрямована на інтеграцію знань, тобто на їх зближення та об'єднання, інша — на диференціацію знань, тобто до їх наступного виділення і розгалуження. Таким шляхом розвивалася і юридична психологія. На певному етапі розвитку правознавства юристи усвідомили, що для глибшого розуміння суті базових правових категорій необхідні відповідні психологічні знання, тому й почали використовували дані психології для вирішення правових питань, натомість психологи включали питання юриспруденції у сферу свого дослідження. Одержані в результаті цього знання на стику обох наук, зростаючи за обсягом і набуваючи внутрішньої єдності, об'єдналися в одній системі, що стала окремою наукою [1].

У зв'язку з тим, юридична психологія за методами дослідження та науковим поясненням психічних явищ тяжіє до загальної психології як її окрема галузь, а за колом проблем, що вивчаються, і практичною спрямованістю нероздільно пов'язана з юридичними науками. Дане коло проблем і практична спрямованість настільки значні, що уся система юридичної психології, її понятійний апарат структурується в залежності від логіки правового регулювання, правових факторів. Тому прийнято говорити про подвійний, психолого-правовий характер юридичної психології. Тож виникнення і розвиток юридичної психології викликане об'єктивними причинами: з одного боку, саморозвитком базової науки (психології), яка опановує все нові сфери діяльності і від неї відростають нові гілки наукового знання з тенденцією до розвитку в окремі науки, а з іншого — соціальним замовленням, потребою практики.

 

Історія розвитку юридичної психології.

Нове розуміння сутності права і суспільства відбулось у другій половині XVIII ст. (Кант, Руссо, Дідро, Монтеск'є, Вольтер та ін.) одночасно з періодом формування нової прогресивної буржуазної ідеології — концепція лібералізму і правової держави.

Саме цим періодом можна вважати зародження спеціалізованої галузі психолого-юридичних знань: юридичної психології, в розвитку якої можна виділити три етапи: етап ранньої історії юридичної психології — XVIII ст. і перша половина XIX ст.; етап оформлення юридичної психології як науки — кінець XIX ст. початок XX ст.; етап подальшого розвитку і сучасного стану юридичної психології — XX—XXI ст.

Перший етап. У цей період судово-психологічні рекомендації якогось впливу на судочинство тогочасних держав Європи та Російської імперії чинити не могли, оскільки в той час панував розшукний (інквізиційний) процес, що не потребував психологічних знань. Разом з тим, поряд з фізичним впливом застосовували й психологічний, що полягав у знанні побутової психіки людини і в можливості шляхом впливу спонукати до прояву в неї своїх справжніх почуттів і свого ставлення до події, яка виступала предметом розслідування.

Щербатов Радищев, Ушаков, У другій половині 19 ст. не тільки успішний розвиток природничих і точних наук, але й ріст злочинності сприяли поштовхом до подальшого оживлення й розширення судово-психологічних досліджень.

Так на завершення 19 ст. початок 20 ст. почався другий етап розвитку юридичної психології, а саме етап: «Оформлення юридичної психології як науки».

На кінець 19 ст. разом з формуванням криміналістики завершується формуватись і юридична психологія, поки що в основному у вигляді кримінальної.

Г. Гросс Чезаре Ломброзо (

праці, присвячені використанню в кримінальному судочинстві феномену навіювання та гіпнозу.

дослідження з френології графології фізіономіки [6].

Третій етап: подальший розвиток і сучасний стан юридичної психології — 20—21 ст. Кінець 19—20 ст. характеризується соціологізацією кримінологічного знання, коли причини злочинності як соціального явища почали вивчати буржуазні соціологи, які відкинувши антропологічний підхід й застосувавши метод соціальної статистики показали залежність протиправної поведінки від соціальних умов життя суспільства.

У період сталінізму все пішло на спад, оскільки репресивний апарат партійної олігархії не цікавився психологічними тонкощами доказового процесу.

Все почало відроджуватись з 60-х років 20 ст. Сучасні результати пошуків з юридичної психології знаходять своє відображення в монографіях, підручниках, навчальних посібниках, статтях вчених і практиків: М. С. Алєксєєва, В. Л. Васильєва, Ф. В. Глазиріна, Ю. М. Грошевого, A. В. Дулова, М. І. Єнікеєва, В. О. Коновалової, М. В. Костицького, B. М. Кудрявцева, Г. М. Міньковського, В. Ф. Пирожкова, М. І.Порубова, А. Р. Ратінова, Л. Б. Філонова, А. М. Яковлєва, А. В. Ярмоленко, Ю. В. Чуфаровського та ін.

Серед сучасних закордонних психологів-правників доречно назвати Р. Луважа «Психологія і злочинність» (Гамбург, 1956), Г. Тоха «Правова і кримінальна психологія» (Нью-Йорк, 1961), О. Абрахамсона «Кримінальна психологія» (Нью-Йорк, 1961) та ін.

 

Завдання юридичної психології.

1) здійснення наукового синтезу психологічних та юридичних знань;

2) адаптація і трансформація для потреб юридичної психології методик і методів, розроблених іншими науками;

3) вивчення історії розвитку юридико-психологічного знання та його використання в судочинстві і органами правопорядку;

4) розробка методології і методики юридико-психологічного дослідження і пізнання;

5) створення наукової психологічної картини правової реальності, її парадигми, понятійно-категоріального апарату;

6) розкриття психологічної сутності фундаментальних понять і категорій права;

7) вивчення психологічної ефективності дії правових норм;

8) теоретична і прикладна психологічна розробка правотворчої діяльності, заходів щодо укріплення законності і забезпечення прав людини

9) дослідження психології особистості юриста і психологічної специфіки діяльності правоохоронних органів, психологічних особливостей юридичної процедури та форм правоохоронної діяльності;

10) проведення психологічних досліджень з актуальних проблем вдосконалення законотворчої, правоохоронної та правозастосовчої діяльності;

 

11) теоретична і прикладна розробка психологічних проблем юридичної освіти, підготовки (в тому числі професійно-психологічної та екстремально-психологічної), підвищення кваліфікації і перепідготовки працівників правоохоронних органів…..

17) дослідження правомірної і протиправної поведінки особи правопорушника та законослухняного громадянина;

 

Властивості відчуттів.

Чутливість аналізатора — це здатність психіки відображати властивості предметів, явищ з більшою чи меншою точністю. Існує нижній та верхній абсолютний поріг чутливості, які утворюють зону чутливості аналізатора (зорового, слухового тощо). Крім того, є ще й поріг чутливості до розрізнення. У людей вказані пороги індивідуальні. Залежно від віку та інших обставин вони змінюються.

Адаптація відчуттів виражається у зміні чутливості аналізатора під тривалим впливом подразника у вигляді пониження або підвищення порогу чутливості.

У результаті адаптації відчуття може повністю зникнути, особливо в процесі тривалої дії подразника (наприклад, адаптація до запаху нюхового аналізатора у людини, яка тривалий час працює з пахучими речовинами; слухова адаптація до постійно діючих шумів). У деяких випадках в результаті адаптації може настати притуплення відчуттів під впливом сильного подразника (наприклад, тимчасове зниження чутливості зорового аналізатора після того, як ми з напівтемного приміщення потрапляємо в умови яскравої освітленості). Це види негативної адаптації, оскільки призводять до пониження чутливості аналізаторів.

Взаємодія відчуттів. У повсякденному житті на наші рецептори діє маса подразників під впливом яких ми зазнаємо різних відчуттів. У результаті взаємодії різних відчуттів чутливість аналізаторів змінюється: зростає або знижується. Такий процес впливає на повноту та об'єктивність показань, на якість відтворення обстановки і обставин події.

Проявом взаємодії відчуттів є контраст відчуттів.

Послідовні образи. Нерідко при тривалому впливі на аналізатор подразник продовжує відчуватися навіть після того, як він припинив свою дію. Певний час людина все ще його «бачить», «чує» тощо. Зокрема, після ампутації хворої кінцівки людина може деякий час продовжувати відчувати біль, який йде від неї.

Просторова локалізація подразника. Просторова рецепція здійснюється за допомогою дистантних аналізаторів, що відчувають сигнал на відстані. У деяких випадках можливі спотворення в результаті взаємодії відчуттів, особливо під впливом аналізатора ведучої модальності (ведучої ролі). На точність просторової локалізації подразника значною мірою може впливати положення тіла, голови.

 

 

Процеси пам'яті.

Пам'ять включає в себе ряд процесів: запам'ятовування, збереження, впізнавання, відтворення та забування.

Запам'ятовування — це процес пам'яті, в результаті якого відбувається закріплення та збереження у свідомості нової інформації. Встановлено, що в середньому людина запам'ятовує 7 (±2) окремих елементів з 10. Люди з доброю пам'яттю утримують 7—9 елементів, люди з поганою пам'яттю — 4—5 елементів.

На продуктивність запам'ятовування впливають дві групи чинників: 1) суб'єктивні (тип запам'ятовування, досвід, зосередженість, інтерес, стан організму тощо); 2) об'єктивні (характер матеріалу — усвідомленість, зв'язаність, зрозумілість, наочність, ритмічність, наявність матеріалу, обстановка тощо).

Що стосується в ідтворенн я, то однією з його особливостей, яка має криміналістичне значення є ремінісценція. Суть її полягає у відстроченому відтворенні раніше сприйнятого, що здавалося забутим. Це явище пояснюється процесами гальмування в корі головного мозку, які з'являються відразу ж після події під впливом сильного подразника, яким може бути акт злочинної поведінки. І лише після згасання цих процесів загальмовані сліди починають відновлюватися у свідомості. Тому повторні допити потерпілих з інтервалом у кілька днів нерідко дають позитивні результати.

Забування — це процес пам'яті, зворотній запам'ятовуванню і збереженню. Процес забування відбувається нерівномірно. Найінтенсивніше забування відбувається негайно після запам'ятовування, згодом дещо зменшується. Забування тим активніше, чим рідше засвоєний матеріал використовується людиною у своїй діяльності. На забування діють й інші фактори: послаблення інтересу до засвоєного матеріалу, перенапруження нервово-психічної діяльності, вживання алкоголю, наркотичних засобів, недостатня тривалість сну. Забування, зрештою, можна розглядати як позитивний процес, якщо його матеріалом є такий, що не має для індивіда істотного значення.

 

 

Здібності особистості.

Здібність — це динамічна функціональна структура особистості, що визначає якість засвоєння знань та виконання людиною відповідної діяльності.

Усі здібності людини можуть бути виокремлені у чотири групи: елементарні, складні, загальні та часткові.

Елементарними загальними здібностями є здібність відчувати, сприймати, мислити, переживати, приймати та виконувати рішення, запам'ятовувати.

Складними загальними здібностями є здібності до загальнолюдських видів діяльності: праці, гри, навчання, спілкування один з одним.

Іноді про здібності юристів говорять лише тоді, коли вони виняткові, або проявляються як обдарованість чи наближаються до таланту. Обдарованість — це сукупність ряду здібностей, що зумовлює особливо успішну діяльність людини в певній сфері та виділяє її серед інших осіб, які навчаються чи виконують таку ж діяльність за тих же умов. Обдарованість зазвичай проявляється в наявності різносторонніх здібностей.

Талантом н азивають таку сукупність здібностей, які дозволяють одержувати продукт діяльності, що відрізняється оригінальністю та новизною, високою досконалістю та суспільною значимістю. Особливістю таланту є високий рівень творчості при виконанні діяльності.

Геніальність — це вищий ступінь розвитку таланту, що дозволяє здійснити принципово нове в тій чи іншій сфері діяльності. Творчість геніальної людини має для суспільства історичне та позитивне значення. Відмінність генія від талановитої людини не стільки в ступені обдарованості особистості, скільки в тому, що геній створює цілу епоху в галузі своєї діяльності.

Здібності формуються протягом життя та діяльності.

 

Психологія освідування.

Огляд тіла живої людини сторонньою особою завжди пов'язаний з психологічною напругою освідуваного.

-забороняє при освідуванні вчиняти дії, що принижують гідність освідуваної особи або небезпечні для її здоров'я.

- Гідність освідуваного можуть принизити насмішки, зауваження з приводу фізичних недоліків, аномалій анатомічної будови, - - Небезпеку для здоров'я освідуваного можуть становити умови, які здатні спричинити захворювання (наприклад, простуду), використання технічних засобів, хімічних реактивів, що викликають відчуття болю або пошкодження шкірного покрову.

- люди по-різному реагують на обстановку та дії, що можуть принижувати їх гідність. Тому необхідно попередньо зорієнтуватися в етичних позиціях освідуваного, переконливо роз'яснити йому необхідність тієї чи іншої дії, її важливість [3].

+ формування психологічного контакту. Тільки на основі поваги особи освідуваного та дотримання слідчим етичних норм може скластись психологічний контакт. Слідчий зобов'язаний проявити увагу до всіх прохань освідуваного, зокрема його заявам про відвід учасникам освідування. Бажано, щоб понятими були особи, не знайомі з освідуваним, краще близькі за віком. Це допоможе зняти або зменшити психологічну напругу людини.Що ж стосується примусового освідування, то вдаватись до нього можна тільки у виняткових випадках,

 

Психологія обшукуваного.

На відміну від огляду місця події пошукова діяльність слідчого під час обшуку має яскраво виражений примусовий характер, здійснюється, як правило, в умовах безпосереднього контакту з особами, не заінтересованими в тому, щоб шукані предмети були знайдені, в обстановці відкритої психологічної протидії з їх боку.

з точки зору обшукуваного в ході розслідування злочину можуть скластись дві основні ситуації. 1, — коли обшук для нього виявився несподіваним, в результаті чого він не зміг вчинити дії, спрямовані на обладнання сховища або знищення предметів чи документів. 2 ситуація, — коли обшукуваний допускав (передбачав) можливість проведення у нього обшуку (вдома, на роботі, на дачі тощо), у зв'язку з чим вжив усі необхідні заходи для приховання шуканого, психологічно підготувався до конфліктної ситуації, на рівні свого інтелектуального розвитку змоделював можливий хід пошукової діяльності та залежно від того різні варіанти своєї поведінки [1].

У психологічній діяльності обшукуваного інтенсивно функціонують захисні механізми. Така особа може проявити комунікабельність і замкнутість, стриманість і показну відвертість, високомірність та агресивність [2].

Місце сховища та характер маскування певною мірою залежить від характеру, смаків, звичок особи, в якої проводиться обшук. Жадібна, недовірлива людина намагається заховати цінності поблизу, щоб мати можливість постійно перевіряти їх недоторканність.

У деяких випадках обшукуваний у зв'язку з певними діями слідчого, намагається відволікти його від ділянок і предметів, застосовує імітацію хвилювання та інших почуттів або виявляє готовність допомогти йому, вказуючи на необхідність перевірки різних місць та предметів (наприклад, «Ви ще в шафі не дивились», «Не забудьте, що у мене є підвал та горище»). Іноді заінтересовані особи намагаються своєю поведінкою схилити слідчого до думки про те, що пошуки не мають змісту: подають співчутливі та іронічні реплікиНерідко обшукуваний намагається спровокувати зі слідчим конфлікт, розпочати сварку, влаштовує провокації, щоб вивести його з рівноваги, розуміючи, що роздратованій, схвильованій людині важче виконати свою роботу. Іноді обшукувані умисно інсценують місце майбутнього обшуку.

Особа, в якої проводиться обшук, не може залишитись байдужою до того, що відбувається. Вона гостро переживає сам факт обшуку, чуйно сприймає та реагує на окремі його етапи [5]. Розпізнавальними ознаками таких емоційних реакцій є їх вибірковість, епізодичний характер та зв'язок з окремими етапами обшуку.

Психологія пошукових дій.

У психологічному змісті обшуку важливе місце належить спостереженню. Крім шуканих об'єктів, спостереження може охоплювати поведінку тварин і птахів, які нерідко вказують на присутність людини, яка ховається або місцезнаходження схованих речей чи трупа. Ще важливішим об'єктом спостереження є поведінка учасників обшуку.

Ефективність спостереження багато в чому залежить від стійкості уваги слідчого. На місці обшуку повинна панувати сувора дисципліна, заборонені сторонні розмови, непотрібне переміщення та інші дії, що відволікають увагу, та не викликаються необхідністю. Рекомендується передбачити порядок вирішення поточних питань та обміну інформацією між учасниками.

На увагу слідчого негативно впливає його втома. Цілеспрямованість і вольова поведінка слідчого при проведенні обшуку можуть виявитись вирішальними для досягнення успіху. Він не повинен ухилятись від виконання запланованих дій, які б важливі обставини його до цього не спонукали.

Проведення обшуку вимагає прояву максимуму морально-вольових якостей. Недопустимо також відмовлятись від дослідження відштовхуючих, важкодоступних, незручних місць Неможна гребувати при обшуку і брудною роботою. Слідчий не повинен відступати і перед необхідністю перевірки постелі та речей дитини чи хворого. особи, які проводять обшук, повинні уникати дій, що можуть викликати справедливе незадоволення, наприклад, давати які-небудь оцінки щодо способу життя обшукуваного.

Психологія очної ставки.

В основі давання показань як на допиті, так і на очній ставці, закладені загальні закономірності сприйняття, запам'ятовування та відтворення подій і фактів, що мають значення для справи.

Володіючи усіма рисами допиту, очна ставка, водночас, має характерні лише для неї психологічні особливості. Вона є одним з найгостріших засобів психологічного впливу на учасників процесу в ході досудового розслідування і судового розгляду кримінальних справ. Очна ставка дає можливість «випробувати показання на надійність», є каталізатором, що дозволяє визначити власне ставлення слідчого до того чи іншого твердження. При вмілому проведенні, ця слідча дія сприяє встановленню істини, викриттю особи, яка дає неправдиві показання.

Основна складність даної слідчої дії полягає в тому, що на очній ставці беруть участь особи, в показаннях яких є істотні суперечності,

Очна ставка володіє значною силою психологічного впливу на людей. Цей вплив визначається рядом обставин: високим моральним авторитетом одного з учасників, фактором раптовості давання викривальних показань певною особою, широкою поінформованістю іншого учасника про обставини злочину та ролі у ньому недобросовісного учасника слідчої дії.

Вплив одного її учасника на іншого може відігравати як позитивну, так і негативну роль для встановлення істини. Недобросовісний учасник очної ставки зазвичай не обмежується викладом своїх показань, а намагається схилити іншу особу до зміни показань на свою користь. У свою чергу, добросовісний учасник здійснює на особу, яка дає неправдиві показання, позитивний вплив як власним прикладом, так і фактичною інформацією.

Значний вплив на результати очної ставки здійснює авторитет, моральні, вольові та інтелектуальні якості одного з учасників. Повага до життєвого досвіду, знань, принциповості та діловитості змушує з великою увагою та довірою ставитись до позиції та рекомендацій такої людини, викликає прагнення слідувати позитивному зразку.

Допускаючи спір між учасниками очної ставки, слідчий повинен контролювати ситуацію, слідкувати за тим, щоб вони не відхилялись від обговорення істотних суперечностей, не розпочинали сварки між собою. Для цього слідчий використовує репліки, уточнюючі запитання та за необхідності рішуче втручається у безрезультатну полеміку, нагадує її учасникам їх процесуальні обов'язки, ставить нові запитання.

Питання, які вирішує судово-психологічна експертиза у кримінальному судочинстві.

Можна дати наступний перелік найпоширеніших питань, що виносяться на вирішення судово-психологічної експертизи, згрупувавши їх у три групи.

I. Питання, які вирішує судово-психологічна експертиза стосовно психічних процесів:

1) які індивідуально-психологічні особливості пізнавальної діяльності (сприйняття, пам'яті, мислення, уяви, уваги) свідка (потерпілого)?

2) чи є у свідка які-небудь індивідуально-психологічні особливості, психічні недоліки перцептивної діяльності, що істотно знижують його здатність правильно сприймати події (предмети) і давати про них правильні показання?

3) чи міг свідок з урахуванням його індивідуально-психологічних особливостей, психічного стану в момент вчинення протиправних дій обвинуваченим (підсудним), а також умов, в яких відбувалась подія, правильно її сприймати?

4) чи міг свідок з урахуванням його індивідуально-психологічних особливостей, психічного стану в момент вчинення протиправних дій обвинуваченим (підсудним), а також умов, в яких відбувалась подія, правильно розуміти її зміст та характер?

5) чи є у потерпілого які-небудь індивідуально-психологічні особливості, які могли істотно перешкодити розуміння ним характеру та значення протиправних дій, що вчиняються з ним або чинити опір обвинуваченому (підсудному)?

6) чи відповідає вимогам професійної діяльності обвинуваченого (підсудного) ситуація, в якій він опинився, рівень розвитку його

II. Питання, які вирішує судово-психологічна експертиза стосовно психічних та емоційних станів:

1) чи знаходився обвинувачений (підсудний) у момент вчинення протиправних дій у стані фізіологічного афекту або в якому-небудь іншому емоційно напруженому стані?

2) який вплив міг мати такий стан на свідомість, поведінку обвинуваченого (підсудного), на здатність керувати своїми діями та контролювати їх?

3) що стало причиною виникнення в обвинуваченого (підсудного) фізіологічного афекту (іншого емоційного стану)?

4) чи існує причиновий зв'язок між психічним станом, в якому знаходився обвинувачений (підсудний) в період, що передував вчиненню протиправних дій, та його психічного стану в момент вчинення таких дій?

5) чи міг обвинувачений (підсудний) з урахуванням його емоційного стану, індивідуально-психологічних особливостей, точно співставити свої оборонні дії з екстремальними умовами ситуації, в якій він опинився?

6) чи знаходився потерпілий після зґвалтування в стані, що сприяє вчиненню самогубства?

7) якщо потерпілий знаходився в період, що передував смерті, в психічному стані, який сприяв вчиненню самогубства, то чим він міг бути викликаний?

III. Питання, які вирішує судово-психологічна експертиза стосовно психологічних властивостей особистості:

1) які індивідуально-психологічні особливості притаманні особі свідка, потерпілого, обвинуваченого (підсудного)?

2) чи є в обвинуваченого (підсудного) індивідуально-психологічні особливості, які могли істотно вплинути на його поведінку в досліджуваній ситуації?

3) чи є у свідка, потерпілого психологічні особливості, що знижують його здатність правильно сприймати події або предмети та адекватно сприйнятому відтворювати побачене (почуте)?

4) який час рухової реакції обвинуваченого (підсудного) та чи відповідає вона вимогам, що ставляться до його професійної діяльності?

5) чи відповідають психофізичні якості обвинуваченого (підсудного), рівень сформованості у нього професійно-психологічних навиків вимогам екстремальних умов, в яких він опинився, характеру нервово-психічних перевантажень?

6) чи є у неповнолітнього обвинуваченого (підсудного) ознаки, не пов'язаного з психічним захворюванням, відставання в психічному розвитку або інші аномалії психічного розвитку непатологічного характеру; якщо є, то в чому вони виражаються та який вплив вони здійснили на його поведінку в досліджуваній ситуації?

7) які психологічні мотиви, що складають зміст мотиваційної сфери особи обвинуваченого (підсудного), спонукали його вчинити протиправні дії?

 

 

Предмет, об’єкт та генезис юридичної психології.

психологія — це наука про закономірності розвитку та функціонування психіки як особливої форми життєдіяльності людини, що проявляється у відносинах з оточуючими її людьми, з самою собою та з навколишнім світом.

Предмет - юридична психологія вивчає закономірності й механізми здорової психіки людини у сфері правових відносин, або як ще іноді говорять, в системі «людина-право».— психологія людини у взаємовідносинах з правом (у найширшому його розумінні), а також юридико-психологічні явища. Останні характеризують суб'єктивний образ правової дійсності, це світ права в людині та людина у світі права. предмет юридичної психології — це не сума предметів психології й юриспруденції, тобто не психічні явища, стани і процеси плюс державно-правові явища, не окремі фрагменти дійсності у психологічній окрасі, а психологія державно-правових явищ як цілісність, в якій неможливо механічно відділити психологічне від юридичного, а можна лише виділити психологічні та юридичні підсистеми, які перебувають у динаміці, розвитку і нерозривному взаємозв'язку [3].

Об'єктом дослідження юридичної психології є людина в розвитку держави і права, у системі правових форм організації і діяльності держави та політичної системи суспільства, в процесах правотворчості, державного управління, діяльності правоохоронних органів, застосування норм права, в стані законності і правопорядку.

Генезис

У ході розвитку наук проявляються дві протилежні тенденції: одна спрямована на інтеграцію знань, тобто на їх зближення та об'єднання, інша — на диференціацію знань, тобто до їх наступного виділення і розгалуження. Таким шляхом розвивалася і юридична психологія. На певному етапі розвитку правознавства юристи усвідомили, що для глибшого розуміння суті базових правових категорій необхідні відповідні психологічні знання, тому й почали використовували дані психології для вирішення правових питань, натомість психологи включали питання юриспруденції у сферу свого дослідження. Одержані в результаті цього знання на стику обох наук, зростаючи за обсягом і набуваючи внутрішньої єдності, об'єдналися в одній системі, що стала окремою наукою [1].

У зв'язку з тим, юридична психологія за методами дослідження та науковим поясненням психічних явищ тяжіє до загальної психології як її окрема галузь, а за колом проблем, що вивчаються, і практичною спрямованістю нероздільно пов'язана з юридичними науками. Дане коло проблем і практична спрямованість настільки значні, що уся система юридичної психології, її понятійний апарат структурується в залежності від логіки правового регулювання, правових факторів. Тому прийнято говорити про подвійний, психолого-правовий характер юридичної психології. Тож виникнення і розвиток юридичної психології викликане об'єктивними причинами: з одного боку, саморозвитком базової науки (психології), яка опановує все нові сфери діяльності і від неї відростають нові гілки наукового знання з тенденцією до розвитку в окремі науки, а з іншого — соціальним замовленням, потребою практики.