Розслідування кримінальних вибухів.

Соціально-економічні перетворення в нашій державі виявилися пов'язаними з істотними кількісними та якісними змінами злочинності:

1. Появою нових видів злочинів;

2. Зміною масштабу злочинів;

3. Застосування нових способів і засобів їх скоєння.

До їх числа належить використання вибуху як способу скоєння злочину.

Малокерована енергія вибуху, взятого на озброєння злочинцями, несе в собі надзвичайну небезпеку для суспільства.

Крім таких наслідків, як численні жертви і руйнування, загрожуючий фактор вибуху не найменшою мірою служить злочинній меті його виконавців, деморалізуючи жертву та оточуючих.

А об'єктами посягань стають найрізноманітніші категорії людей від рядового підприємця до прем'єра уряду.

Використання вибухових пристроїв для замахів на державних діячів пояснюється розрахунком на значну руйнівну силу вибуху і прагненням подолати заходи безпеки, що можуть застосовуватися охороною.

1. 20 липня 1944 року у Ратенбурзі за допомогою потужного вибухового пристрою вмонтованого в портфелі було здійснено замах на Гітлера. Чотири особи загинуло, декілька вищих офіцерів, в тому числі і генерал-полковник Йодль отримали поранення. Сам Гітлер був легко поранений.

2. 27 березня 1952 року у Мюнхені невідомий чоловік попрохав підлітків відправити поштову бандероль, адресовану канцлеру ФРН Аденауеру.

Це насторожило дітей і вони звернулись в поліцію.

В посилці була книжечка при відкритті якої пролунав вибух. Були жертви.

3. Була прикріплена магнітна міна під автомобіль міністра оборони Чилі і він став жертвою вибуху.

4. Президент Єгипту А.Садат, якого під час військового параду обстріляли та закидали ручними гранатами.

5. Прем'єр-міністра Індії Р.Ганді підірвала терористка-смертниця схованим під одягом вибуховим пристроєм.

6. В 1984 році жертвою терористів ледь не стала М.Тетчер внаслідок вибуху в "Гранд-отелі" в Брайтоні.

7. 15 липня 1996 році при проїзді прем'єр-міністра України по вул. Електриків в м. Києві відбувся вибух в результаті якого, три автомобілі отримали ушкодження.

У 90-і роки на Україні значно збільшилася кількість злочинів, які скоювалися за допомогою вибуху.

У 1996р. В Україні було зареєстровано 308 вибухів (проти 12 у 1990р.) у результаті яких постраждало 158 чоловік, з них 50 загинуло.

Остання цифра становила трохи більше 1% від загальної кількості вбитих того року, але небезпека вибухів визначається не цим показником, а їх резонансністю.

Найбільш загальними мотивами вчинення кримінальних вибухів є:

1. Терористичні мотиви;

2. Корисні;

3. Хуліганські;

4. Пізнавальні (перевірка своїх здібностей).

Вони конкретизуються з різною метою:

1. Залякування потерпілого;

2. Усунути певну особу;

3. Знищити (зруйнувати) який-небудь об'єкт чи майно;

4. Дезорганізувати роботу установ та підприємств.

Згідно з цим вибирається:

1. Вид вибухового пристрою;

2. Конструкція вибухового пристрою;

3. Склад вибухової речовини.

Із злочинною метою для проведення вибухів використовуються різні засоби вибухових пристроїв на основі саморобних піротехнічних сумішей, до сучасних штатних боєприпасів (БП):

1. Гранати;

2. Міни;

3. Заряди потужних високобрізантних вибухових речовин.

Саморобні вибухові пристрої, крім їх вибухового компоненту (заряд вибухової речовини) характеризуються низкою пристроїв, які полегшують установку вибухових пристроїв, їх дистанційний підрив, посилюють вражаючі фактори вибуху, а також які сприяють приховуванню слідів злочинця.

У більшості випадків сучасні вибухові пристрої під час вибуху руйнуються, але це не є перешкодою для їх реконструкції та ідентифікації окремих складових.

Вибір конкретного способу вчинення вибуху обумовлюється наступними обставинами:

1. Можливостями доступу злочинця до певних вибухових пристроїв та вибухових речовин (фінансовими зв'язками, які пов'язані з місцем служби чи роботи, тощо);

2. Наявністю в злочинця знань та навичок певного характеру (підривотехніка, електронщика та інше);

3. Ступенем захищеності об'єкта посягань (наявність охорони, можливість доступу, тощо)

4. Особистими якостями характеру злочинця (Зухвалість, жорстокість, байдужість та інше).

Скоєння злочину шляхом вибуху складається з кількох етапів:

1.Визначення конкретного способу скоєння злочину;

2.Виготовлення чи пошук коштів для здійснення злочинного наміру;

3.Експериментальна перевірка вибухового пристрою чи окремих його компонентів;

4.Доставка вибухового пристрою до місця призначеного вибуху;

5.Установка та введення вибухового пристрою у бойовий стан.

6.3дійснення (ініціювання) вибуху;

7.Приховування слідів участі у злочині;

8.Пошук посередників та виконавців при злочині на замовлення.

Етап підготовки до вчинення вибуху може мати довгий та старанно продуманий характер, а може - і спонтанний, наприклад, при використанні гранати під час хуліганських дій. У ході підготовки до вибуху злочинець може вибирати місце закладки заряду і місця засідки, з яких буде ініціювати вибух. При цьому в обстановку можуть бути внесені зміни.

Так, при замаху на віце-прем'єра уряду АР Крим, Сафонцева за кілька днів до вибуху з території готелю, де він жив, зникли дві металеві урни, і цьому ніхто не надав значення. А в день замаху одна з них з'явилась на місці і в ній пролунав вибух.

Етап доставки і установки вибухового пристрою відіграє велику роль.

Статистика вибухів в АР Крим свідчить про наступний розподіл способів доставки вибухових пристроїв на місця їх закладки.

Способи доставки вибухових пристроїв на місця їх закладки.

№п/п	Спосіб та місце	У відсотках
	Установка під дверми, воротами
	Кидок у вікно, вентиляційну трубу	13,6
	Кидок у двір будинку
	Установка на підвіконні, балконі	9,7
	Установка поблизу стіни, фундаменту	7,5
	Установка в автомобілі
	Кидок у людину І6.6	6,6
	Постріл з гранатомету 13	1,3
	Установка на дереві, стовпі	0,9
	Розміщення в ґрунті	0,9
	Посилка поштою	0,9
	Кидок на дах	0,9
	Установка при попередньому доступі у приміщення	0,4
	Відкриття газової магістралі	0,4
	Не вказано	20,7

 

При підготовці вибуху досвідчений і обережний злочинець вживає заходи для приховування його характеру або своєї участі на стадії виготовлення чи вибору вибухового пристрою.

Так, при доставці вибухового пристрою поштою в якості зворотної адреси вказуються дані близького знайомого жертви, щоб не викликати у адресата підозри.

Окрему групу складають способи погроз здійснення вибуху.

Вони розподіляються на погрози, що виходять від осіб, які відкрито заявляють про себе на анонімні заяви.

Погрози першої групи зазвичай адресуються державним діячам.

Ці дії можуть супроводжуватись захопленням заручників погрозою підірвати себе.

Висунуті вимоги носять найрізноманітніший характер - від отримання грошей на придбання наркотиків до виділення квартири інваліду-чорнобильцу.

При цьому використовуються і демонструються, як бойові, так і навчальні військові пристрої, а іноді і предмети, які видаються за вибухонебезпечні.

Так, громадянка К. Погрожувала підірвати себе і двох своїх дітей гранатою, прив'язаною до шиї: після затримання вияснилося, що граната навчальна.

Більш розповсюдженим є анонімний варіант погроз вибуху, якому злочинці експлуатують залякуючий фактор вибуху.

Розподіл об'єктів анонімних погроз. Дані по АР Крим.

№ п/п	Найменування об'єктів	У відсотках
	Навчальні та дошкільні заклади	28,5
	Підприємства торгівлі	11,4
	Місця масового накопичення людей (вокзали, театри)	8,2
	Житло	8,2
	Органи влади та управління	7,0
	Транспортні засоби	7,0
	Лікувальні заклади	5,7
	Інші державні установи	5,1
	Підприємства громадського харчування	5,1
	Комерційні структури	5,1
	Банки	3,2
	Індивідуальне майно	2,5
	Правоохоронні органи	1,9
	Стратегічні об'єкти (електростанції, греблі, тощо)	1,3

 

У переважній більшості випадків (97.5%) повідомлення про підготовку вибуху передаються телефоном, мають місце і письмові погрози.

Найбільша кількість повідомлень про підготовку вибуху надходить до чергових частин міліції (55%) і установ та організацій, в яких планується вибух (35%).