Встановлення психологічного контакту під час допиту

Психологічний контакт — це найбільш сприятлива психологічна «атмосфера» допиту, яка допомагає взаємо­дії та взаємовідносинам між її учасниками, це певний «на­стрій» на спілкування.

Психологічний контакт у допиті передбачає можли­вість виникнення двох його рівнів: 1) коли допитуваний ба­жає давати показання та 2) коли його примушують до цьо­го. Відповідно до мети і процесуального стану допи­туваного в системі тактичних прийомів можуть бути ви­ділені наступні підсистеми:

1)сприяюча адаптації до обстановки допиту і усунен­ню небажаних станів психіки допитуваного:

щодо обвинуваченого (підозрюваного) — уточнення ан­кетно-біографічних даних; бесіда на сторонню тему або на тему, що цікавить, але не відноситься до предмета допиту; демонстрація слідчим поінформованості про обставини жит­тя допитуваного, його потреби, інтереси;

щодо свідка (потерпілого) — повідомлення про мету допиту; бесіда на сторонню тему або на тему, що цікавить, але не відноситься до предмета допиту; переконання у не­відворотності покарання злочинців;

2) стимулююча установку на необхідність спілку­вання:

щодо обвинуваченого (підозрюваного) — роз'яснення допитуваному суті його процесуального становища; демон­страція перспектив ситуації, що склалася; роз'яснення значення щиросердості розкаяння, інших пом'якшуючих обставин; використання позитивної оцінки окремих якос­тей особи допитуваного;

щодо свідка (потерпілого) — переконання в необхідно­сті надання допомоги органам розслідування; роз'яснення суті наслідків вчиненого злочину або можливості їх виник­нення у майбутньому; показ фотознімків (предметів), по­в'язаних із вчиненим злочином та його наслідками; вико­ристання позитивної оцінки якостей особи допитуваного.

Наступний тактичний прийом — це бесіда з допитува­ним на сторонню тему або на тему, що цікавить, але не відноситься до предмета допиту. Тактичний прийом, який полягає у демонстрації слід­чим поінформованості про обставини життя допитуваного, його потреби, інтереси, сприяє адаптації підозрюваного на допиті, усуненню небажаних станів його психіки. 64. Актуалізація забутого в пам'яті допитуваного

Важливим завданням слідчого при допиті свідків або обвинувачених є надання допомоги у пригадуванні подій минулого. Система тактичних прийомів, спрямована на актуа­лізацію забутих матеріалів в пам'яті свідків (потерпілих) або обвинувачених (підозрюваних), може включати:

1)постановку нагадуючих запитань;2) показ доказів;3)демонстрацію іншої матеріалізованої інформації;4)допит на місці події; 5) оголошення показань інших осіб. Запропонована система є найбільш типовою.

Важливим прийомом, спрямованим на актуалізацію забутих обставин, є постановка допитуваному нагадуючих запитань, мета яких полягає у нагадуванні обставин, що сприяє збудженню асоціативних зв'язків,

Викриття неправди в показаннях

Під час допиту свідків (потерпілих) або обвинувачених (підозрюваних) в їхніх показаннях можливе виникнення перекручень, які є наслідком свідомої неправди. Практичне значення мають запропоновані у криміна­лістичній літературі критерії відповідності показань допитуваного дійсності, які мають орієнтуючий характер. Зокрема, такі критерії включають:

1)компетентність допитуваного (коли характер його показань, його особливості дозволяють дійти висновку про те, що він не здатний вигадати повідомлене);

2)його непоінформованість (незнання допитуваним тих обставин, які мали бути відомі та не могли бути забу­тими, якщо його показання є вірними);

3)рівень мовлення допитуваного (відповідність мовних особливостей показань його культурному рівню, професій­ній приналежності, лексичному запасу);

4)унікальність показань (якщо повідомлення має свою індивідуальність, то більш обґрунтовано вважати його прав­дивим);

5)емоційна насиченість показань (правдиві показання мають порівняно більшу кількість суто особистих, емоцій­них моментів, посилань і вказівок на переживання);

6)критерій невідповідностей (сумлінний допитуваний описує фрагменти і деталі події, не завжди і не в усьому узгоджує їх між собою; допитуваний, який повідомляє не­правду, робить спроби усунути невідповідності).

У криміналістичній теорії зазначається необхідність спостереження в процесі допиту за поведінкою обвинува­ченого або свідка та його психофізіологічними реакціями.

У процесі попередньої оцінки показань можливо вияв­лення негативних обставин, які при допиті можуть ви­ступати у двох формах: а) відсутності у показаннях допи­туваного даних, які повинні мати місце; б) наявності у по­казаннях даних, яких не повинно бути.

Доречним бу­де виділення шести підсистем, характерних для допиту обвинуваченого (підозрюваного), які мають таку спрямова­ність:

1)викриття неправди при повному запереченні обви­нуваченим своєї вини і висуненні ним своєї версії;

2)викриття неправди у ситуації часткового визнання обвинуваченим своєї вини;

3)подолання замовчування обвинуваченим фактів, які інтересують органи розслідування;

4)викриття неправдивої заяви про алібі;

5)встановлення обмови;

6)встановлення самообмови.

Кожна з названих підсистем включає комплекс най­більш доцільних тактичних прийомів, Наприклад, підсис­тема тактичних прийомів, спрямована на викриття непра­вдивої заяви про алібі, передбачає:

а) постановку деталізуючих запитань щодо перебуван­ня допитуваного у вказаному місці;

б) постановку контрольних запитань щодо фактів, точ­но встановлених у справі;

в) оголошення фрагментів показань осіб, на яких по­силався обвинувачений (підозрюваний), стосовно супереч­ностей, що виникли;

г) оголошення показань осіб, які спростовують заяву про алібі;

ґ) пред'явлення доказів, які підтверджують перебу­вання допитуваного у місці вчинення злочину;

д) оголошення висновку експерта, результатів окре­мих слідчих дій, які свідчать про можливість перебування допитуваного на місці злочину.

Допит неповнолітніх

Підготовка і проведення допиту неповнолітніх обумов­лені віковими особливостями допитуваної особи. У психологічній літературі запропоновано шість вікових груп неповнолітніх:

1) дитячій вік (до 1 року);

2) раннє дитинство (від 1 до 3 років);

3) дошкільний вік (від 3 до 7 років);

4) молодший шкільний вік (від 7 до 11—12 років);

5) підлітковий вік (від 11 до 14—15 років);

6) старший шкільний вік (від 14 до 18 років).

Вікові особливості — це сукупність взаємопов'язаних типових для даного віку процесів, станів і властивостей, що виявляються у поведінці та вказують на загальну спрямованість розвитку особи. При розгляді психологіч­них особливостей неповнолітніх окремих вікових груп не­обхідно враховувати не тільки хронологічний вік, а й за­гальні якості культури і товариства, до якого вони нале­жать, соціально-економічний стан, стать, індивідуально-типологічні якості.

Вік, починаючи з якого неповнолітній може виступати на допиті як свідок або потерпілий, у кримінально-проце­суальному законодавстві не визначений. Для дітей дошкільної вікової групи характерна кміт­ливість, їх сприйняттю притаманна деталізація. Для дітей дошкільного і молодшого шкільного віку ха­рактерною є наявність підвищеного навіювання та схиль­ність до фантазування. Підлітковий вік — це перехідний етап від дитинства до дорослості. Принципово нова відмінна риса цього віку — «почуття дорослості». Підліткам притаманні імпульсив­ність, швидка зміна настрою, негативізм. Якщо свідком є неповнолітній, який не досяг 14 років, допит має проводитися у присутності педагога. Присут­ність педагога при допиті свідків у віці від 14 до 16 років не є обов'язковою. Це питання у кожному випадку вирішує слідчий. У разі необхідності при допиті неповнолітнього свідка можуть бути присутніми лікар, батьки чи інші за­конні його представники (ст. 168 КПК). Згідно зі ст. 438 КПК при допиті неповнолітнього обвинуваченого присут­ність педагога або лікаря, батьків чи інших законних пред­ставників винесена на розсуд слідчого чи прокурора або може бути здійснена за клопотанням захисника.

Важливим питанням підготовки до допиту неповноліт­нього є вибір місця і обстановки допиту (вдома, у школі, в кабінеті слідчого тощо), що має сприяти встановленню психологічного контакту і одержанню необхідної інформа­ції.

Специфічними тактичними прийомами, що можуть за­стосовуватися при допитах неповнолітніх, є роз'яснення важливості повідомлення правдивих показань; демонстра­ція поінформованості про обставини життя допитуваного, його потреби, інтереси; роз'яснення сутності та значення пред'явлених і оголошених матеріалів; роз'яснення непра­вильно зайнятої позиції.