Тактика очної ставки. Поняття перехресного допиту

Чинне кримінально-процесуальне законодавство (стат­ті 172, 173, 304 КПК) регламентує порядок проведення оч­ної ставки, розкриває її ознаки.

Очна ставка — це слідча (судова) дія, яка передбачає одночасний допит раніше допитаних осіб про обставини, відносно яких були дані істотно суперечливі показання.

Очна ставка може бути проведена між двома допита­ними раніше свідками, свідком і обвинуваченим або підо­зрюваним, між двома обвинуваченими чи підозрюваними. Очна ставка може бути проведена також в суді. Головні характеристики очної ставки такі:

1) єдність предмета (особи допитуються за одних об­ставин);

2) єдність об'єкта (очна ставка являє собою процес не­перервного порівняння показань двох одночасно допиту­ваних осіб);

3) єдність часу (допит двох осіб здійснюється у їх при­сутності протягом слідчої дії);

4) єдність місця (особи допитуються в одному місці);

5) допитувані повинні бути поставлені у рівні умови сприйняття запитань слідчого і показань один одного;

6) єдність документування (процедура очної ставки фіксується в одному протоколі слідчої дії).

Підготовка до очної ставки передбачає вирішення та­ких питань: між якими особами вона буде проведена; які запитання слід поставити; які суперечності необхідно усу­нути та яким шляхом; які взаємовідносини між допитуваними мають місце; яка черговість допиту осіб на очній ста­вці буде ефективною; які тактичні прийоми доцільно за­стосувати.

Перехресний допит є специфічним видом судового до­питу. У судовому засіданні правом ставити запитання на­ділені суддя, прокурор, захисник, експерти, цивільний по­зивач, цивільний відповідач та їхні представники, а також підсудні та потерпілі. Допит є перехресним тільки тоді, ко­ли до нього включаються рівноправні учасники криміналь­ні і процесуальної діяльності. Кожний учасник судового розгляду має право ставити допитуваному додаткові запи­тання для з'ясування чи доповнення відповідей, які були й на запитання інших осіб.

На перехресному допиті можуть бути допитані усі учасники процесу {підсудні, свідки, потерпілі, цивільні по­зивачі та цивільні відповідачі, а також експерти), які допи­туються у судовому засіданні.

Фіксація результатів допиту

Рекомендуються три методи одержання пока­зань: вільна розповідь, запитання — відповідь і поєднання першого і другого методів. Це відбивається й у протоколі допиту. Положення, що гарантують найбільш правильну і точну фіксацію показань, зводяться до такого:

1) показання записують від першої особи і по можли­вості дослівно;

2) поставлені запитання та відповіді на них у разі необ­хідності записуються дослівно;

3) на прохання допитуваного йому надається можли­вість власноручно викласти показання, про що в протоколі слідчий робить відмітку;

4) протокол не може бути стилізованим, а повинен точ­но фіксувати вирази, які вживає допитуваний;

5) протокол підписують допитуваний, слідчий та інші особи, присутні на допиті.

Протокол допиту повинен містити:

1) відмітку про попередження допитуваного (свідка) про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань і за давання свідомо неправдивих показань, що підтверджується його підписом;2) відмітку про роз'яснення допитуваному у вчиненні якого злочину Його підозрюють та про його право на за­хист;3)заяву обвинуваченого про те, чи визнає він себе винним;4)відомості про перекладача, експерта, захисника, пе­дагога, батьків або законних представників неповнолітнього.

У процесі допиту свідок або обвинувачений може ви­конати за власним бажанням чи за пропозицією слідчого схеми, креслення, малюнки, плани, що пояснюють його показання. Вони повинні бути засвідчені підписами допи­туваного і слідчого.

Методом фіксації допиту може бути звуко- і відеозапис. Згідно з КПК такий запис проводиться після поперед­нього повідомлення всіх учасників слідчої дії (статті 85^і, 85²).

Поняття та ознаки обшуку

статтями 177, 179—186, 188, 189 КПК). Обшук відрізняється від інших слідчих дій перш за все своїм пошуковим характером. Різниця між виїмкою і обшуком полягає у тому, що, по-перше, виї­мка проводиться тільки відносно певних предметів, тоді як предмети, що підлягають вилученню при обшуку, можуть бути відомі орієнтовно, а іноді навіть не відомі взагалі; по-друге, під час виїмки повинно бути відоме місце знахо­дження тих чи інших предметів, а при обшуку передбача­ється їх відшукати. Обшук — це слідча дія, змістом якої є примусове обстеження приміщень і споруд, ділянок місцевості, окре­мих громадян з метою відшукання і вилучення предме­тів, що мають значення по справі, а також виявлення розшукуваних осіб.

Обшук проводиться за вмотивованою постановою слід­чого з санкції прокурора чи його заступника, за винятком житла чи іншого володіння особи. Відповідно до КПК об­шук житла чи іншого володіння особи, за винятком невід­кладних випадків, проводиться лише за вмотивованою по­становою судді. При необхідності провести обшук слідчий за погодженням з прокурором звертається з поданням до судді за місцем провадження слідства (ст. 177).

На відміну від слідчого огляду, обшук має такі особли­вості:

1) конкретизованість об'єктів пошуку;

2) належність об'єктів пошуку певним особам;

3) примусовий характер обстеження.

70. Об'єкти та види обшуку

У теорії криміналістики при характеристиці обшуку використовуються два різних терміни — «об'єкти пошуку» і «об'єкти обшуку».

Об'єкт пошуку — це те, що необхідно відшукати, ви­явити, знайти. У процесі обшуку такими об'єктами є люди, групи, знаряддя злочину, предмети злочинного посягання, документи, сліди тощо.

Обшук передбачає відшукання предметів, які можуть бути речовими доказами. Згідно зі ст. 78 КПК можна сфор­мувати певні типові групи таких предметів:

1. Знаряддя і засоби вчинення злочину:

а) вогнепальна і холодна зброя;

б) предмети, які спеціально виготовлені для вчинення злочинів (знаряддя злому і злодійський інвентар — відмич­ки, «фомки», «гусячі лапи» та ін.; знаряддя вбивства чи на­несення тілесних ушкоджень — кастети, надолонники, кістені тощо);

в) предмети, зберігання чи використання яких заборо­нено або потребує спеціального дозволу (ліцензії) (газова зброя, радіоактивні речовини, наркотики та ін.);

г) предмети, які застосовуються у побуті, виробничій або іншій легальній діяльності (кухонний ніж, сокира, мо­лоток та ін.);

ґ) транспортні засоби (якщо вони використовувались для досягнення злочинного результату).

2. Предмети, що зберегли на собі сліди злочину (одяг чи взуття обшукуваного, яке має сліди крові, частки ґрун­ту, жирові плями тощо).

3. Предмети, отримані як наслідок злочину (гроші чи цінності, які є предметом хабара; майно, що належить по­терпілому, та ін.).

4. Інші предмети, що виступають засобом для встанов­лення істини по справі (фотознімки, записні книжки, дис­кети ЕОМ тощо).

Окрему групу об'єктів складають документи. Під час обшуку підлягають виявленню документи:

а) зміст яких є предметом злочинного посягання;

б) які є засобом вчинення злочину;

в) які є засобом приховання злочину;

г) що характеризують особу злочинця; ґ) що містять у собі зразки почерку;

д) що містять у собі іншу інформацію, яка цікавить ор­гани розслідування.

Об'єкти пошуку можуть бути класифіковані за різни­ми підставами:

1) залежно від характеру попередньої інформації про об'єкт пошуку:

а) індивідуально визначені об'єкти;

б) об'єкти, відомості про які можуть вказувати лише на їх родову (групову) належність;

в) випадково виявлені об'єкти;

2) залежно від форми вказівки в законі:

а) прямо передбачені й названі в КПК як об'єкти;

б) віднесені до «інших предметів і документів», що ма­ють значення для встановлення істини по справі;

в) які є вилученими із законного обороту;

г) які вилучаються з метою забезпечення цивільного позову або можливої конфіскації майна;

3) залежно від природи того, що шукають:

а) предмети, що можуть служити речовими (або пись­мовими) доказами;

б) предмети і документи, заборонені до обороту;

в) предмети і документи, що можуть бути доказами у іншій кримінальній справі;

г) речі та цінності, що здобуті злочинним шляхом;

ґ) цінності або майно обвинуваченого чи підозрюваного з метою забезпечення цивільного позову або можливої конфіскації;

д) особи, які переховуються від слідства і суду;

є) особи, яких переховують в тих чи інших місцях;

є) трупи або частини розчленованого трупа (трупів);

ж) тварини,

Об'єкт обшуку — це те, відносно чого (чи кого) здійс­нюється обстеження.

Найбільш поширеними об'єктами обшуку є:

1) жилі приміщення (квартира, будинок, дача, номер готелю тощо);

2)службові, торговельні, виробничі та інші нежилі приміщення (кабінети посадових осіб і державних службов­ців, офіси, склади, виробничі дільниці, підсобні приміщення магазинів тощо);

з) ділянки місцевості (садиба, сад, город та ін.);

4) автотранспортні засоби (автомобілі, причепи, мото­цикли та ін.);

5) жива людина (її тіло, одяг, взуття та інші носильні речі).

У криміналістичній теорії прийнято розрізняти декіль­ка видів обшуку залежно від тих чи інших підстав їх ди­ференціації. Так, за характером об'єктів обшуку розріз­няють обшук: приміщень, місцевості, транспортних засо­бів, особи. За характером об'єктів пошуку виділяють об­шуки, спрямовані на виявлення людей, трупів (чи їх час­тин), знарядь та засобів вчинення злочину, предметів зло­чинного посягання, слідів, документів та інших об'єктів. Обшуки можна розрізняти за їх повторюваністю (первин­ний і повторний) та за їх одночасністю (груповий і одиночний). Названі види обшуку мають певну специфіку. Розг­лянемо особливості проведення окремих видів обшуку.

Тактичні прийоми обшуку

Системи тактичних прийомів обшуку (тактичні ком­бінації) — це своєрідні алгоритми (типові програми) для слідчого в процесі їх використання. Система тактичних прийомів, спрямована па подо­лання відмови обшукуваного від спілкування, включає:

1) роз'яснення мети і необхідності обшуку;2) постановку нейтральних запитань;3) залучення обшукуваного до діяльності слідчого; 4) словесну розвідку.

Функцію подолання відмови обшукуваного від спілку­вання в процесі обшуку виконує також тактичний прийом словесної розвідки. Слідчий звертається не до обшукуваного, а до ін­ших учасників обшуку з певними вказівками і пропозиціями.

Особливий інтерес становлять системи тактичних при­йомів обшуку, пов'язані із взаємодією з матеріальними об'єктами. Характер їх спрямованості ґрунтується на ймо­вірнісному судженні слідчого про спосіб зберігання пред­мета пошуку.

Так, система тактичних прийомів, спрямована на пошук об'єктів, що зберігаються без спеціального маску­вання, включає:

1)аналіз обстановки місця обшуку з метою визначення місць природного зберігання предмета пошуку;

2)аналіз об'єктів, виявлених у місцях їх природного зберігання предмета пошуку;

3)зіставлення виявленого об'єкта з ознаками того, що шукають.

Система тактичних прийомів, спрямована на по­шук об'єктів, схованих у спеціальних тайниках або ін­ших суб'єктивно недоступних місцях, може включати:

1)аналіз ознак предмета пошуку;

2)зіставлення предмета пошуку з різними об'єктами місця обшуку;

3) орієнтацію на професійні (чи інші) навички обшуку­ваного під час визначення місця схову;

4)використання можливостей типових аналогів;

5)аналіз окремих ділянок приміщення, меблів, інших об'єктів з метою встановлення демаскуючих ознак;

6)зіставлення однакових предметів між собою.