Фіксація результатів огляду місця події

Основним способом фіксації результатів огляду міс­ця події є складання протоколу. Методами фіксації та­кож є плани (схематичні чи масштабні), фотознімки, що ілю­струють місце події, його окремі вузли, сліди, речові докази.

Складання протоколу огляду місця події вимагає до­держання певних вимог. Протокол має бути повним, місти­ти детальний опис окремих слідів, інших обставин злочи­ну. Протокол огляду місця події складається з трьох час­тин: вступної, описової та заключної.

Вступна частина протоколу містить такі відомості:

а) час і місце складання протоколу;

б) прізвища посадових осіб і понятих {щодо останніх — прізвища, імена та по батькові, домашні адреси);

в) підстави для проведення огляду;

г) правове обґрунтування огляду (посилання на відпо­відні статті КПК);

ґ) відмітка про роз'яснення учасникам огляду і поня­тим їхніх прав і обов'язків;

д) умови проведення огляду (погода, температура по­вітря, освітлення);

є) час початку і закінчення огляду.

Описова частина протоколу має містити відомості щодо загальної характеристики місця події, його оточення, меж підданої огляду території.

Заключна частина протоколу повинна містити відо­мості про вилучені предмети і сліди, умови їх фіксації (фо­тозйомка, відеозапис, умови їх виконання, кількість кад­рів, дані про чутливість плівки, видержку). У заключній частині має знайти своє відображення інформація про до­дані плани, схеми, малюнки, фотознімки. Наприкінці про­токолу наводяться зауваження понятих і учасників огляду щодо здійснених слідчим дій. За відсутності зауважень у протоколі робиться відмітка про те, що таких зауважень не надійшло. Протокол підписує слідчий і всі особи, які брали участь в огляді, та поняті. До протоколу огляду місця події мають додаватися плани місця події (схематичні чи масштабні), схеми, фото­знімки, плівки відеозапису.

Протокол повинен відбивати свого роду логіку огляду місця події, тобто послідовність усіх виконаних дій. Поряд з фотозйомкою може бути проведений відеоза­пис. Різниця між планом і схемою полягає в тому, що перший виконується у масшта­бі, другий — без масштабу, орієнтовно, із зазначенням розмірів об'єктів, їх форм та відстаней між ними.

Залежно від місця події складаються плани відкритої місцевості і приміщень.

При складанні плану чи схеми використовують умовні позначення. Плани і схеми місця події підписують слідчий і поняті.

Поняття та види допиту

Допит — це процесуальна дія, яка являє собою регла­ментований кримінально-процесуальними нормами інфор­маційно-психологічний процес спілкування осіб, котрі беруть в ньому участь, та спрямований на отримання ін­формації про відомі допитуваному факти, що мають зпачення для встановлення істини по справі.

Залежно від підстав допит може бути поділений на ті або інші види. Так, залежно від процесуального становища допитуваного розрізняють допит таких осіб, як свідок, по­терпілий, підозрюваний, обвинувачений, підсудний, екс­перт. За віковими особливостями допитуваного допит поді­ляється на допит неповнолітнього, дорослого, особи похи­лого віку. За послідовністю проведення — допит первіс­ний, повторний (з'ясовуються обставини, про які допиту­ваний вже давав показання під час попереднього допиту); додатковий (отримання показань щодо обставин, про які не йшлося під час попередніх допитів). За суб'єктом прове­дення — допит, який здійснюється слідчим, дізнавачем, прокурором, суддею. Особливими різновидами допиту є допит під час очної ставки та перехресний допит.

Підготовка до допиту

Підготовка до допиту може бути поділена на три основ­них рівня; пізнавальний, прогностичний та синтезуючий. Пізнавальний рівень полягає у вивченні матеріалів кри­мінальної справи, ознайомленні з оперативно-розшуковими даними, збиранні відомостей про особу допитуваного, вивченні спеціальних питань. Інформація, яка буде одер­жана на цьому рівні, дозволяє прогнозувати різні ситуації допиту, визначати можливість виникнення у допитуваного реакцій на використання того чи іншого тактичного прийо­му або небажаного психічного стану, обирати найдоціль­ніші способи встановлення психологічного контакту. Підго­товка до допиту завершується на синтезуючому рівні й охоплює складання плану допиту, а також вирішення пи­тань, пов'язаних з визначенням доцільного місця, часу та режиму його здійснення.

Вивчення матеріалів кримінальної справи передбачає необхідність:

1) предметної систематизації матеріалів про факти, події, особу тощо;

2) виявлення суперечностей і прогалин у досліджува­них матеріалах;

3) одержання контрольних відомостей, які можна ви­користовувати на допиті.

Підготовка до допиту передбачає необхідність вивчен­ня соціально-психологічної характеристики допитува­ного, яка складається з даних про його характер, темпера­мент, рівень інтелекту, спосіб мислення, схильність до ре­ферентної групи, спосіб життя, виховання в сім'ї тощо. Вивчення особи допитуваного здійснюється на підставі певних методів: спостереження, бесіди, аналізу результа­тів діяльності, узагальнення незалежних характеристик. Під час вивчення особи допитуваного істотну допомогу слідчому може надати фахівець-психолог. Заключним етапом підготовки до допиту є його плану­вання, яке передбачає визначення порядку проведення допиту, здійснення прогностичної функції.

Планування допиту передбачає прогнозування можливих реакцій допитуваного на той чи інший доказ та можливі зміни лінії поведінки слідчого в процесі допиту.

Складання розгорнутого письмового плану допиту по­чинається з визначення його предмета. Предметом допиту є сукупність обставин, які підлягають з'ясуванню і мають значення для встановлення істини по справі.

Зміст тактики допиту

Тактика допиту складається з найбільш ефективних прийомів, що сприяють одержанню повних і об'єктивних показань. Під час допиту використовуються різноманітні тактичні прийоми: постановка тих чи інших запитань, пред'явлення речових і письмових доказів, оголошення показань інших осіб, допит на місці події, роз'яснення суті наслідків вчиненого злочину, переконання у необхідності надання допомоги органам розслідування тощо.

За своєю спрямованістю запитання поділяються на основні (спрямовані на з'ясування головних відомостей у справі) та доповнюючі (спрямовані на з'ясування фактів, пропу­щених допитуваним у вільній розповіді). Відповідно до цільового призначення запитання можуть бути: уточню­ючими — спрямовані на найповніше і найточніше з'ясу­вання питань, що мають значення для справи; нагадуючими — переслідують мету оживити пам'ять допитуваного, викликати ті чи інші асоціації; контрольними — спрямовані на перевірку даних, що були повідомлені допи­туваним, з'ясування джерел одержання фактів.

Най­доцільнішою є класифікація способів пред'явлення доказів за декількома підставами:

1. За характером використання доказів у розслідуванні:

а) пред'явлення доказів на одному допиті;

б) пред'явлення доказів під час низки допитів однієї особи.

2. За характером взаємозв'язку доказів у кримінальній справі:

а) роздільне пред'явлення одиничних доказів;

б) пред'явлення комплексу взаємопов'язаних доказів;

в) пред'явлення всієї системи доказів.

3. За характером демонстрації доказів на допиті:

а) згадування про наявні докази на допиті;

б) перерахування доказів, що мають місце, із зазна­ченням джерел їх походження;

в) показ доказів допитуваному не повністю, мимохідь;

г) надання допитуваному можливості розглядати, вив­чати докази;

ґ) підкреслена демонстрація ознак об'єкта, що пред'яв­ляється.

4. За характером послідовності пред'явлення доказів:

а) пред'явлення доказів у послідовності «зростання си­ли»;

6} пред'явлення доказів у послідовності «зменшення

сили».

5. За характером додаткових умов, що підсилюють вплив на допитуваного доказів, що пред'являються:

а) несподіване пред'явлення доказів;

б) пред'явлення доказів після попереднього з'ясування обставин, які пов'язані з ними;

в) пред'явлення доказів і роз'яснення їх значення у кримінальній справі;

г) використання науково-технічних засобів для роз'яс­нення допитуваному особливостей доказів, що пред'явля­ються;

ґ) супроводження пред'явлення доказів описом перед­бачуваного перебігу розслідуваної події та її обставин (за­пропонована система пред'явлення доказів була дослідже­на В. С. Комарковим*).

Використання тактичних прийомів у процесі допиту повинно мати не хаотичний характер, а логічну доціль­ність їх реалізації. Тактичні прийоми можуть бути упо­рядковані відповідно до ситуації допиту. Дослідження ти­пових ситуацій допиту дозволяє встановити такі їх види:

1) повідомлення правдивих показань;

2) добросовісна помилка допитуваного;

3) суперечності у показаннях допитуваного;

4) відмова від давання показань;

5) повідомлення неправдивих показань.

Побудова і використання систем тактичних прийомів допиту залежать не тільки від ситуаційної обумовленості, а й від мети допиту, його виду, процесуального становища допитуваного та інших чинників.

Можна запропонувати системи тактичних прийомів (тактичні комбінації), що мають на меті:

1) встановлення психологічного контакту з допитува­ним;

2) спонукання його до давання показань;

3) уточнення свідчень і усунення в них суперечностей;

4) актуалізацію забутого в пам'яті допитуваного;

5) викриття неправди; •

6) усунення перекручень при добросовісній помилці допитуваного.

можливе виникнення двох видів ситуацій: безконфліктної або конфліктної. Як безконфліктні ситуації на схемі за­пропоновані:

1) повідомлення достовірних показань допитуваним;

2) виникнення перекручень у показаннях;

3) виникнення суперечностей у показаннях;

4) неможливість повідомлення певної інформації внас­лідок забування окремих моментів.

Конфліктні ситуації передбачають наявність двох си­туацій:

1) відмови допитуваного від показань;

2) повідомлення неправди у показаннях.