Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Предмет та система криміналістики↑ Стр 1 из 15Следующая ⇒ Содержание книги
Похожие статьи вашей тематики
Поиск на нашем сайте
Предмет та система криміналістики Криміналістика — це наука про закономірності злочинної діяльності та її відображення в джерелах інформації, які слугують основою для розробки засобів, прийомів і методів збирання, дослідження, оцінки і використання доказів з метою розкриття, розслідування, судового розгляду та попередження злочинів. Злочинна поведінка відбивається в різних слідах, які можуть стати у встановленому законом порядку джерелом доказів. Тому важливим елементом предмета криміналістики є процеси збирання, дослідження, оцінки та використання доказів. Збирання доказів — це перший етап роботи з доказами, який складається з таких стадій: 1) виявлення доказів — їх відшукання;2)фіксація доказів, їх закріплення;3)вилучення доказів — дії, які забезпечують можливість використання доказів, приєднання їх до справи та дослідження; 4)збереження доказів. Дослідження доказів являє собою пізнання дізнавачем, слідчим, прокурором та судом їх змісту, перевірку вірогідності існування тих фактичних даних, які складають зміст доказів. Оцінка доказів — це логічний процес встановлення допустимості та відносності доказів, наявності та характеру зв'язків між ними, визначення шляхів використання доказів з метою встановлення істини. Використання доказів — це оперування ними у процесі доказування, встановлення істини. Система криміналістика, — це складові її розділи (частини), які мають поміж собою стійкі, взаємопов'язані зв'язки та мають тісне сплетіння. Сучасні уявлення про зміст криміналістики дозволяють вирізнити в її системі чотири розділи: 1.Загальна теорія криміналістики — це її методологічна основа, яка являє собою систему принципів, концепцій, категорій, понять, методів, що відбивають предмет криміналістики як ціле. Основні елементи: а) вступ до загальної теорії криміналістики; б) окремі криміналістичні теорії; в) вчення про методи криміналістики; г) вчення про мову криміналістики; д) криміналістична систематика. 2.Криміналістична техніка — розділ криміналістики, що є системою наукових положень і розроблюваних на їх основі технічних засобів, прийомів і методів, призначених для збирання, дослідження і використання доказів. Криміналістична техніка виникла внаслідок впровадження досягнень природничих і технічних наук у практику боротьби зі злочинністю. Система криміналістичної техніки охоплює такі основні галузі: судова фотографія; судовий кіно- і відеозапис; трасологія; судова балістика; криміналістичне дослідження письма; техніко-криміналістичне дослідження документів; криміналістичне ототожнення особи за ознаками зовнішності; кримінальна реєстрація. 3.Криміналістична тактика е інтелектуальним ядром криміналістики. Це розділ криміналістики, який являє собою систему наукових положень і розроблюваних на їх основі рекомендацій щодо організації і планування досудового і судового слідства, визначення лінії поведінки осіб, які здійснюють судове дослідження, щодо прийомів проведення слідчих та судових дій, спрямованих на збирання і дослідження доказів, на встановлення обставин, що сприяють вчиненню і прихованню злочинів. До складу криміналістичної тактики входять: вчення про криміналістичну версію і планування розслідування, концепція слідчої ситуації, тактичного рішення і тактичного ризику, системи тактичних прийомів проведення слідчих і судових дій (тактичні комбінації) та ін. Криміналістична тактика пропонує доцільні прийоми проведення огляду, обшуку, пред'явлення для впізнання, допиту та інших слідчих (судових) дій, вибір моменту їх проведення, послідовність виконання, творчий підхід в конкретній ситуації, обрання напряму розслідування та лінії поведінки. 4.Науково-технічні засоби і тактичні прийоми застосовуються стосовно до розслідування конкретних видів злочинів. Типізація таких рекомендацій, їх синтез дозволив утворити певні методичні поради. Криміналістична методика (методика розслідування злочинів) — розділ криміналістики, який являє собою систему наукових положень і розроблюваних на їх основі рекомендацій щодо організації і здійснення розслідування і запобігання окремим видам злочинів. Зміст криміналістичної методики становлять загальні положення (криміналістична класифікація злочинів, криміналістична характеристика злочинів, криміналістичне вчення про розкриття злочинів, проблеми взаємодії під час розслідування та ін.) і окремі криміналістичні методики (методики розслідування крадіжок, грабежів, розбоїв, убивств, зґвалтувань тощо). Завдання криміналістки на сучасному рівні боротьби зі злочинністю Завдання криміналістики визначаються її соціальною функцією — сприяти своїми прийомами, методами і засобами справі боротьби зі злочинністю. Найбільш загальним завданням криміналістики є забезпечення швидкого і повного розкриття злочинів, викриття винних, запобігання та припинення усіх кримінальне караних посягань. Боротьба зі злочинністю — це головне завдання усіх наук кримінального циклу. Специфічними завданнями криміналістики є: 1)вивчення закономірностей, які становлять предмет криміналістики; 2)розробка технічних засобів, тактичних прийомів і методичних рекомендацій щодо збирання, дослідження і використання доказів; 3)удосконалення тактичних і методичних основ досудового й судового слідства, основ судової експертизи; 4)удосконалення криміналістичних методів попередження злочинів; 5)вивчення можливості використання зарубіжного досвіду в боротьбі зі злочинністю. Природа криміналістики За своєю природою криміналістика — це юридична наука. Зміст цієї концепції та її обґрунтування полягають у наступних тезах: 1) криміналістика — правова наука, оскільки її предмет і об'єкти пізнання належать до сфери правових явищ; 2) криміналістика — правова наука, тому що її службова функція і завдання відносяться до правової сфери діяльності державних органів, правових процесів розслідування та судового розгляду; 3) усі рекомендації криміналістики мають правовий характер, засновані на законі, відповідають його духу і букві; 4) головним «живильним середовищем» для криміналістики є право; 5) багато наукових рекомендацій криміналістики запроваджуються у змісті правових норм; 6)історично криміналістика була народжена у рамках саме правової — кримінально-процесуальної науки. Історія криміналістики знає й інші погляди на природу криміналістики. Одним з таких напрямів є визначення природи криміналістики як технічної або природничо-технічної науки. Ці погляди характерні для етапу становлення криміналістики як самостійної галузі, а також прагнення відмежуватися від кримінально-процесуальної науки у самостійну галузь, створити власний предмет і методи дослідження. Криміналістика активно і творчо використовує дані технічних і природничих наук відповідно до своїх завдань. Криміналістику розглядали також як науку подвійної природи — правову і технічну. Прибічники такого підходу наполягали на двох напрямах у криміналістиці: 1) розкриття і розслідування злочинів; 2) методи дослідження речових доказів. Помилковість поглядів концепції подвійної природи криміналістики полягає у механічному розподілі єдиної науки на правові та неправові її розділи. Розвиток криміналістики, особливості її предмета, складність закономірностей, які вона вивчає, залишають дискусійним питання про природу науки. В останні роки з'явилися нові погляди на природу криміналістики, згідно з якими криміналістика — це наука синтетичної природи (Р. С. Бєлкін та ін.). На думку цих вчених, в криміналістиці неможливо виділити суто правові та суто природничо-наукові, або технічні розділи, комплекси знань як певні фіксовані структури. Вона являє собою єдиний сплав знань. 4. Зв'язок криміналістики з суміжними галузями знань Для криміналістики і всієї групи кримінально-правових наук загальним об'єктом дослідження є система, що складається з двох частин, або підсистем: 1) злочинність як сукупність злочинів різного виду; 2)сфера кримінально-правової боротьби зі злочинністю як діяльність по виявленню, розкриттю, розслідуванню, судовому розгляду і попередженню злочинів. Стосовно до криміналістичного дослідження, зазначені дві підсистеми об'єкта називають ще злочинною, або криміналістичною, діяльністю. Дослідження сфери кримінально-правової боротьби зі злочинністю передбачає вивчення: 1) кримінального законодавства; 2)законодавства, що регулює відношення у сфері боротьби зі злочинністю (Кримінально-процесуального кодексу України (надалі — КПК), законів України «Про міліцію», «Про оперативно-розшукову діяльність» та ін.); 3) діяльності правоохоронних органів і узагальненого досвіду їх боротьби зі злочинністю; 4) провадження по кримінальних справах у суді; 5) кримінально-правової галузі знань. З юридичних наук проблеми злочинності й боротьби з нею безпосередньо вивчає кримінально-правова галузь, до якої належать науки кримінального права, кримінального процесу, кримінології, криміналістики, оперативно-розшукової діяльності, кримінально-виконавчого права, кримінально-правової статистики і низка інших суміжних дисциплін: судова медицина, судова психіатрія, судова бухгалтерія, судове товарознавство та ін. Злочинність є об'єктом дослідження й інших галузей знань, виходячи з їх цілей, у межах відповідного предмета вивчення. Наприклад, злочинність як об'єкт дослідження суспільства вивчається філософією, філософією права, соціологією, психологією та іншими науками. Для успішного ведення боротьби зі злочинністю необхідні знання, що на нормативно-правовій основі визначають: —які діяння є злочинними і з якими ознаками складу злочину (наука кримінального права); —які методи і засоби виявлення і дослідження слідів що проявляються при підготовці до злочину, його здійсненні та прихованні (криміналістика); —який порядок збирання, перевірки, оцінки доказів, процесуального провадження по кримінальних справах (наука кримінального процесу); —які типові обставини, що сприяли здійсненню визначених видів злочинів і заходи для їхнього попередження (кримінологія); —які методики і засоби виявлення та припинення злочинних діянь, що готуються і почалися (наука оперативно-розшукової діяльності); —яка кількісна характеристика злочинності, діяльності органів боротьби зі злочинністю, її тенденції (кримінально-правова статистика); —які можливості одержання і використання кримінальної інформації для контролю латентності й рецидиву злочинів, розслідування злочинів, вчинених в умовах кримінально-виконавчих установ (кримінально-виконавче право). У системі зазначених наук криміналістиці належить координуюча роль. Класифікація слідів Залежно від роду слідоутворюючих об'єктів виділяють сліди людини, сліди тварин, сліди предметів. Стосовно конкретних слідоутворюючих об'єктів, то найчастіше зустрічаються сліди рук, ніг, зубів, транспортних засобів, знарядь злому та Інструментів. Залежно від механізму утворення слідів розрізняють сліди об'ємні та поверхневі; статичні й динамічні; локальні та периферичні. Об'ємні (вдавлені) сліди відображають зовнішню будову слідоутворюючого об'єкта в об'ємі, тобто у всіх трьох його вимірах Поверхневі (площинні) сліди виникають в результаті змін, що відбуваються на поверхні слідосприймаючого об'єкта (за двома вимірами — довжиною і шириною). Поверхневі сліди звичайно поділяють на два види: сліди нашарування і сліди відшарування. Поверхневі сліди можуть бути видимими і невидимими. Залежно від стану об'єктів на момент слідоутворення виникають статичні або динамічні сліди. Статичні сліди виникають в момент спокою (статики), котрий наступає під час механічної взаємодії слідоутворюючого і слідосприймаючого об'єктів, які контактують у перпендикулярному напрямку. Динамічні сліди виникають в результаті самого руху одного або обох об'єктів слідоутворення. Кожна точка утворюючої поверхні залишає слід у вигляді лінії (траси). Залежно від місця, на якому відбулися зміни слідосприймаючого об'єкта, вирізняють локальні та периферичні сліди. Локальні сліди виникають у межах контакту взаємодіючих об'єктів Навколо локального сліду поверхня слідосприймаючого об'єкта залишається незмінною. Периферичні сліди виникають за межами контактної взаємодії слідоутворюючого і слідосприймаючого об'єктів. Сліди бувають механічного, хімічного, біологічного, термічного походження. Дактилоскопічний облік Обвинувачені, затримані та засуджені особи підлягають алфавітному і дактилоскопічному обліку. Порядок ведення дактилоскопічного обліку регламентовано Інструкцією про порядок функціонування дактилоскопічних обліків експертно-криміналістичких підрозділів органів внутрішніх справ України, затвердженою наказом МВС України від 20.12.99 р. Дактилоскопічний облік здійснюється за допомогою дактилокопічних карт, які містять пальцеві відбитки кожної руки певної особи. Дактилокарти заповнюються у 3-х примірниках, якщо вони підлягають обліку в центральній дактилокартотеці, або у 2-х примірниках, якщо вони підлягають обліку тільки в регіональній і місцевій дактилокартотеках. Систематизація дактилокарт полегшується за допомогою використання спеціальних формул. Дактилоскопічна формула — це формула 10-пальцевої системи реєстрації, що записується в правому верхньому куті лицьового боку дактилокарти; має вигляд двох простих дробів; перший іменується основною частиною формули, другий — додатковою. Тактика огляду місця події Залежно від характеру відображення на місці події злочину можна уявити ситуації, коли подія злочину: 1) має дійсне відображення; 2) не має повного відображення; 3) не знаходить свого явного відображення; 4) має фальшиве відображення. Ці ситуації вимагають відповідної інтерпретації: 1) якщо подія злочину має дійсне відображення, у слідчого немає сумніву щодо характеру події та осіб, причетних до неї. 2) якщо подія злочину не має повного відображення, завдання слідчого полягає у відновленні повної картини події, що відбулася. 3)якщо подія злочину не знаходить свого явного відображення, можливо передбачити, що: а) знищено дані на місці події; б) події у цьому місці не було; 4) якщо подія злочину має фальшиве відображення, виникає ситуація відображення не події злочину, а іншої події, тобто при інсценуванні. Система тактичних прийомів при дійсному відображенні події злочину охоплює: 1)зіставлення первинних даних і обстановки місця події з метою виявлення слідів злочину; 2)аналіз окремих слідів на місці події; 3)моделювання події, яка відбулася. використання тактичного прийому, який полягає в аналізі окремих слідів на місті події, дозволяє: а) виявити більш широке коло слідів (предметів), що мають відношення до певного злочину; б) визначити залежності між ними; в) не брати до уваги сліди, які не стосуються події. Наступним тактичним прийомом у системі є моделювання події. Кожна уявна модель вчиненої події щодо розслідування будь-якої категорії злочинів має більший або менший ступінь ймовірності. Система тактичних прийомів при неповному відображенні події злочину включає такі прийоми; 1) аналіз окремих слідів (предметів), їх ознак, розташування; 2) використання уявної реконструкції окремих елементів події; 3) моделювання з метою відтворення події, яка відбулася; 4) зіставлення модельованої події і реальної картини місця події Така система використовується у разі, коли на місці події виявлені окремі предмети чи сліди злочину і механізм події недостатньо виражений. Система тактичних прийомів при відсутності явного відображення події злочину охоплює такі прийоми: 1) зіставлення первинних даних з інформацією з місця події; 2) залучення до участі в огляді осіб, які повідомили про злочин; 3 аналіз ознак знищення слідів; 4) аналіз іншої інформації з місця події та її зіставлення зі встановленими фактами. Відсутність явного відображення події злочину передбачає необхідність використання тактичного прийому, який полягає у зіставленні первинних даних з картиною місця події. Заслуговує на увагу використання системи тактичних прийомів при фальшивому відображенні події злочину. Ця система прийомів може бути запропонована у вигляді зіставлення: 1) інформації місця події з традиційним, природним перебігом події; 2) інформації місця події з типовими аналогами; 3) слідів (предметів) з довідковими даними; 4) слідів (предметів), виявлених на місці події, між собою; 5) даних місця події з доказами, точно встановленими по справі. Особливості огляду трупа Огляд трупа — це слідча дія, що провадиться слідчим або особою, яка провадить дізнання, на місці знаходження трупа з метою виявлення ознак, що дозволяють встановити особу потерпілого, місце, час, обставини і причини смерті, а також для знайдення ознак, які вказують на можливого злочинця. Огляд трупа провадиться в присутності двох понятих і за участю судово-медичного експерта (або іншого лікаря). Порядок огляду трупа регламентований ст. 192 КПК. Огляд трупа складається з двох етапів — загального і детального. При загальному огляді досліджуються: 1) поза трупа і його положення на місці події;2) зовнішній стан одягу на трупі; 3) знаряддя заподіяння смерті, що знаходяться на трупі. При детальному огляді досліджуються: 1) ложе трупа (ділянка підлоги або ґрунту під трупом); 2) одяг трупа; 3) тіло трупа та ушкодження на ньому. При огляді оголеного трупа фіксуються: 1)угодованість, колір шкіри, статура, вік і стать;2)трупні явища (охолодження, висихання тіла, трупні плями, ознаки гниття);3)вид голови та обличчя;4)вид живота;6)ушкодження на трупі. Частини трупа описуються в такій послідовності: голова — обличчя — шия — груди — живіт — спина — руки — ноги. При огляді одягу і взуття на трупі звертається увага на те, що саме одягнуто та в якій послідовності; стан одягу і взуття; ушкодження (розриви, розрізи, відірвані частини) і забруднення; конфігурація країв ушкодженого одягу (рівні, нерівні та ін.); вміст кишень. Труп фотографують, складають схеми, виготовляють зліпки і відбитки слідів, беруть зразки волосся, крові, тканин тіла, відбитки пальців. Поняття та види допиту Допит — це процесуальна дія, яка являє собою регламентований кримінально-процесуальними нормами інформаційно-психологічний процес спілкування осіб, котрі беруть в ньому участь, та спрямований на отримання інформації про відомі допитуваному факти, що мають зпачення для встановлення істини по справі. Залежно від підстав допит може бути поділений на ті або інші види. Так, залежно від процесуального становища допитуваного розрізняють допит таких осіб, як свідок, потерпілий, підозрюваний, обвинувачений, підсудний, експерт. За віковими особливостями допитуваного допит поділяється на допит неповнолітнього, дорослого, особи похилого віку. За послідовністю проведення — допит первісний, повторний (з'ясовуються обставини, про які допитуваний вже давав показання під час попереднього допиту); додатковий (отримання показань щодо обставин, про які не йшлося під час попередніх допитів). За суб'єктом проведення — допит, який здійснюється слідчим, дізнавачем, прокурором, суддею. Особливими різновидами допиту є допит під час очної ставки та перехресний допит. Підготовка до допиту Підготовка до допиту може бути поділена на три основних рівня; пізнавальний, прогностичний та синтезуючий. Пізнавальний рівень полягає у вивченні матеріалів кримінальної справи, ознайомленні з оперативно-розшуковими даними, збиранні відомостей про особу допитуваного, вивченні спеціальних питань. Інформація, яка буде одержана на цьому рівні, дозволяє прогнозувати різні ситуації допиту, визначати можливість виникнення у допитуваного реакцій на використання того чи іншого тактичного прийому або небажаного психічного стану, обирати найдоцільніші способи встановлення психологічного контакту. Підготовка до допиту завершується на синтезуючому рівні й охоплює складання плану допиту, а також вирішення питань, пов'язаних з визначенням доцільного місця, часу та режиму його здійснення. Вивчення матеріалів кримінальної справи передбачає необхідність: 1) предметної систематизації матеріалів про факти, події, особу тощо; 2) виявлення суперечностей і прогалин у досліджуваних матеріалах; 3) одержання контрольних відомостей, які можна використовувати на допиті. Підготовка до допиту передбачає необхідність вивчення соціально-психологічної характеристики допитуваного, яка складається з даних про його характер, темперамент, рівень інтелекту, спосіб мислення, схильність до референтної групи, спосіб життя, виховання в сім'ї тощо. Вивчення особи допитуваного здійснюється на підставі певних методів: спостереження, бесіди, аналізу результатів діяльності, узагальнення незалежних характеристик. Під час вивчення особи допитуваного істотну допомогу слідчому може надати фахівець-психолог. Заключним етапом підготовки до допиту є його планування, яке передбачає визначення порядку проведення допиту, здійснення прогностичної функції. Планування допиту передбачає прогнозування можливих реакцій допитуваного на той чи інший доказ та можливі зміни лінії поведінки слідчого в процесі допиту. Складання розгорнутого письмового плану допиту починається з визначення його предмета. Предметом допиту є сукупність обставин, які підлягають з'ясуванню і мають значення для встановлення істини по справі. Зміст тактики допиту Тактика допиту складається з найбільш ефективних прийомів, що сприяють одержанню повних і об'єктивних показань. Під час допиту використовуються різноманітні тактичні прийоми: постановка тих чи інших запитань, пред'явлення речових і письмових доказів, оголошення показань інших осіб, допит на місці події, роз'яснення суті наслідків вчиненого злочину, переконання у необхідності надання допомоги органам розслідування тощо. За своєю спрямованістю запитання поділяються на основні (спрямовані на з'ясування головних відомостей у справі) та доповнюючі (спрямовані на з'ясування фактів, пропущених допитуваним у вільній розповіді). Відповідно до цільового призначення запитання можуть бути: уточнюючими — спрямовані на найповніше і найточніше з'ясування питань, що мають значення для справи; нагадуючими — переслідують мету оживити пам'ять допитуваного, викликати ті чи інші асоціації; контрольними — спрямовані на перевірку даних, що були повідомлені допитуваним, з'ясування джерел одержання фактів. Найдоцільнішою є класифікація способів пред'явлення доказів за декількома підставами: 1. За характером використання доказів у розслідуванні: а) пред'явлення доказів на одному допиті; б) пред'явлення доказів під час низки допитів однієї особи. 2. За характером взаємозв'язку доказів у кримінальній справі: а) роздільне пред'явлення одиничних доказів; б) пред'явлення комплексу взаємопов'язаних доказів; в) пред'явлення всієї системи доказів. 3. За характером демонстрації доказів на допиті: а) згадування про наявні докази на допиті; б) перерахування доказів, що мають місце, із зазначенням джерел їх походження; в) показ доказів допитуваному не повністю, мимохідь; г) надання допитуваному можливості розглядати, вивчати докази; ґ) підкреслена демонстрація ознак об'єкта, що пред'являється. 4. За характером послідовності пред'явлення доказів: а) пред'явлення доказів у послідовності «зростання сили»; 6} пред'явлення доказів у послідовності «зменшення сили». 5. За характером додаткових умов, що підсилюють вплив на допитуваного доказів, що пред'являються: а) несподіване пред'явлення доказів; б) пред'явлення доказів після попереднього з'ясування обставин, які пов'язані з ними; в) пред'явлення доказів і роз'яснення їх значення у кримінальній справі; г) використання науково-технічних засобів для роз'яснення допитуваному особливостей доказів, що пред'являються; ґ) супроводження пред'явлення доказів описом передбачуваного перебігу розслідуваної події та її обставин (запропонована система пред'явлення доказів була досліджена В. С. Комарковим*). Використання тактичних прийомів у процесі допиту повинно мати не хаотичний характер, а логічну доцільність їх реалізації. Тактичні прийоми можуть бути упорядковані відповідно до ситуації допиту. Дослідження типових ситуацій допиту дозволяє встановити такі їх види: 1) повідомлення правдивих показань; 2) добросовісна помилка допитуваного; 3) суперечності у показаннях допитуваного; 4) відмова від давання показань; 5) повідомлення неправдивих показань. Побудова і використання систем тактичних прийомів допиту залежать не тільки від ситуаційної обумовленості, а й від мети допиту, його виду, процесуального становища допитуваного та інших чинників. Можна запропонувати системи тактичних прийомів (тактичні комбінації), що мають на меті: 1) встановлення психологічного контакту з допитуваним; 2) спонукання його до давання показань; 3) уточнення свідчень і усунення в них суперечностей; 4) актуалізацію забутого в пам'яті допитуваного; 5) викриття неправди; • 6) усунення перекручень при добросовісній помилці допитуваного. можливе виникнення двох видів ситуацій: безконфліктної або конфліктної. Як безконфліктні ситуації на схемі запропоновані: 1) повідомлення достовірних показань допитуваним; 2) виникнення перекручень у показаннях; 3) виникнення суперечностей у показаннях; 4) неможливість повідомлення певної інформації внаслідок забування окремих моментів. Конфліктні ситуації передбачають наявність двох ситуацій: 1) відмови допитуваного від показань; 2) повідомлення неправди у показаннях. Допит неповнолітніх Підготовка і проведення допиту неповнолітніх обумовлені віковими особливостями допитуваної особи. У психологічній літературі запропоновано шість вікових груп неповнолітніх: 1) дитячій вік (до 1 року); 2) раннє дитинство (від 1 до 3 років); 3) дошкільний вік (від 3 до 7 років); 4) молодший шкільний вік (від 7 до 11—12 років); 5) підлітковий вік (від 11 до 14—15 років); 6) старший шкільний вік (від 14 до 18 років). Вікові особливості — це сукупність взаємопов'язаних типових для даного віку процесів, станів і властивостей, що виявляються у поведінці та вказують на загальну спрямованість розвитку особи. При розгляді психологічних особливостей неповнолітніх окремих вікових груп необхідно враховувати не тільки хронологічний вік, а й загальні якості культури і товариства, до якого вони належать, соціально-економічний стан, стать, індивідуально-типологічні якості. Вік, починаючи з якого неповнолітній може виступати на допиті як свідок або потерпілий, у кримінально-процесуальному законодавстві не визначений. Для дітей дошкільної вікової групи характерна кмітливість, їх сприйняттю притаманна деталізація. Для дітей дошкільного і молодшого шкільного віку характерною є наявність підвищеного навіювання та схильність до фантазування. Підлітковий вік — це перехідний етап від дитинства до дорослості. Принципово нова відмінна риса цього віку — «почуття дорослості». Підліткам притаманні імпульсивність, швидка зміна настрою, негативізм. Якщо свідком є неповнолітній, який не досяг 14 років, допит має проводитися у присутності педагога. Присутність педагога при допиті свідків у віці від 14 до 16 років не є обов'язковою. Це питання у кожному випадку вирішує слідчий. У разі необхідності при допиті неповнолітнього свідка можуть бути присутніми лікар, батьки чи інші законні його представники (ст. 168 КПК). Згідно зі ст. 438 КПК при допиті неповнолітнього обвинуваченого присутність педагога або лікаря, батьків чи інших законних представників винесена на розсуд слідчого чи прокурора або може бути здійснена за клопотанням захисника. Важливим питанням підготовки до допиту неповнолітнього є вибір місця і обстановки допиту (вдома, у школі, в кабінеті слідчого тощо), що має сприяти встановленню психологічного контакту і одержанню необхідної інформації. Специфічними тактичними прийомами, що можуть застосовуватися при допитах неповнолітніх, є роз'яснення важливості повідомлення правдивих показань; демонстрація поінформованості про обставини життя допитуваного, його потреби, інтереси; роз'яснення сутності та значення пред'явлених і оголошених матеріалів; роз'яснення неправильно зайнятої позиції. Фіксація результатів допиту Рекомендуються три методи одержання показань: вільна розповідь, запитання — відповідь і поєднання першого і другого методів. Це відбивається й у протоколі допиту. Положення, що гарантують найбільш правильну і точну фіксацію показань, зводяться до такого: 1) показання записують від першої особи і по можливості дослівно; 2) поставлені запитання та відповіді на них у разі необхідності записуються дослівно; 3) на прохання допитуваного йому надається можливість власноручно викласти показання, про що в протоколі слідчий робить відмітку; 4) протокол не може бути стилізованим, а повинен точно фіксувати вирази, які вживає допитуваний; 5) протокол підписують допитуваний, слідчий та інші особи, присутні на допиті. Протокол допиту повинен містити: 1) відмітку про попередження допитуваного (свідка) про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань і за давання свідомо неправдивих показань, що підтверджується його підписом;2) відмітку про роз'яснення допитуваному у вчиненні якого злочину Його підозрюють та про його право на захист;3)заяву обвинуваченого про те, чи визнає він себе винним;4)відомості про перекладача, експерта, захисника, педагога, батьків або законних представників неповнолітнього. У процесі допиту свідок або обвинувачений може виконати за власним бажанням чи за пропозицією слідчого схеми, креслення, малюнки, плани, що пояснюють його показання. Вони повинні бути засвідчені підписами допитуваного і слідчого. Методом фіксації допиту може бути звуко- і відеозапис. Згідно з КПК такий запис проводиться після попереднього повідомлення всіх учасників слідчої дії (статті 85і, 852). Поняття та ознаки обшуку статтями 177, 179—186, 188, 189 КПК). Обшук відрізняється від інших слідчих дій перш за все своїм пошуковим характером. Різниця між виїмкою і обшуком полягає у тому, що, по-перше, виїмка проводиться тільки відносно певних предметів, тоді як предмети, що підлягають вилученню при обшуку, можуть бути відомі орієнтовно, а іноді навіть не відомі взагалі; по-друге, під час виїмки повинно бути відоме місце знаходження тих чи інших предметів, а при обшуку передбачається їх відшукати. Обшук — це слідча дія, змістом якої є примусове обстеження приміщень і споруд, ділянок місцевості, окремих громадян з метою відшукання і вилучення предметів, що мають значення по справі, а також виявлення розшукуваних осіб. Обшук проводиться за вмотивованою постановою слідчого з санкції прокурора чи його заступника, за винятком житла чи іншого володіння особи. Відповідно до КПК обшук житла чи іншого володіння особи, за винятком невідкладних випадків, проводиться лише за вмотивованою постановою судді. При необхідності провести обшук слідчий за погодженням з прокурором звертається з поданням до судді за місцем провадження слідства (ст. 177). На відміну від слідчого огляду, обшук має такі особливості: 1) конкретизованість об'єктів пошуку; 2) належність об'єктів пошуку певним особам; 3) примусовий характер обстеження. 70. Об'єкти та види обшуку У теорії криміналістики при характеристиці обшуку використовуються два різних терміни — «об'єкти пошуку» і «об'єкти обшуку». Об'єкт пошуку — це те, що необхідно відшукати, виявити, знайти. У процесі обшуку такими об'єктами є люди, групи, знаряддя злочину, предмети злочинного посягання, документи, сліди тощо. Обшук передбачає відшукання предметів, які можуть бути речовими доказами. Згідно зі ст. 78 КПК можна сформувати певні типові групи таких предметів: 1. Знаряддя і засоби вчинення злочину: а) вогнепальна і холодна зброя; б) предмети, які спеціально виготовлені для вчинення злочинів (знаряддя злому і злодійський інвентар — відмички, «фомки», «гусячі лапи» та ін.; знаряддя вбивства чи нанесення тілесних ушкоджень — кастети, надолонники, кістені тощо); в) предмети, зберігання чи використання яких заборонено або потребує спеціального дозволу (ліцензії) (газова зброя, радіоактивні речовини, наркотики та ін.); г) предмети, які застосовуються у побуті, виробничій або іншій легальній діяльності (кухонний ніж, сокира, молоток та ін.); ґ) транспортні засоби (якщо вони використовувались для досягнення злочинного результату). 2. Предмети, що зберегли на собі сліди злочину (одяг чи взуття обшукуваного, яке має сліди крові, частки ґрунту, жирові плями тощо). 3. Предмети, отримані як наслідок злочину (гроші чи цінності, які є предметом хабара; майно, що належить потерпілому, та ін.). 4. Інші предмети, що виступають засобом для встановлення істини по справі (фотознімки, записні книжки, дискети ЕОМ тощо). Окрему групу об'єктів складають документи. Під час обшуку підлягають виявленню документи: а) зміст яких є предметом злочинного посягання; б) які є засобом вчинення злочину; в) які є засобом приховання злочину; г) що характеризують особу злочинця; ґ) що містять у собі зразки почерку; д) що містять у собі іншу інформацію, яка цікавить органи розслідування. Об'єкти пошуку можуть бути класифіковані за різними підставами: 1) залежно від характеру попередньої інформації про об'єкт пошуку: а) індивідуально визначені об'єкти; б) об'єкти, відомості про які можуть вказувати лише на їх родову (групову) належність; в) випадково виявлені об'єкти; 2) залежно від форми вказівки в законі: а) прямо передбачені й названі в КПК як об'єкти; б) віднесені до «інших предметів і документів», що мають значення для встановлення істини по справі; в) які є вилученими із законного обороту; г) які вилучаються з метою забезпечення цивільного позову або можливої конфіскації майна; 3) залежно від природи того, що шукають: а) предмети, що можуть служити речовими (або письмовими) доказами; б) предмети і документи, заборонені до обороту; в) предмети і документи, що можуть бути доказами у іншій кримінальній справі; г) речі та цінності, що здобуті злочинним шляхом; ґ) цінності або майно обвинуваченого чи підозрюваного з метою забезпечення цивільного позову або можливої конфіскації; д) особи, які переховуються від слідства і суду; є) особи, яких переховують в тих чи інших місцях; є) трупи або частини розчленованого трупа (трупів); ж) тварини, Об'єкт обшуку — це те, відносно чого (чи кого) здійснюється обстеження. Найбільш поширеними об'єктами обшуку є: 1) жилі приміщення (квартира, будинок, дача, номер готелю тощо); 2)службові, торговельні, виробничі та інші нежилі приміщення (кабінети посадових осіб і державних службовців, офіси, склади, виробничі дільниці, підсобні приміщення магазинів тощо); з) ділянки місцевості (садиба, сад, город та ін.); 4) автотранспортні засоби (автомобілі, причепи, мотоцикли та ін.); 5) жива людина (її тіло, одяг, взуття та інші носильні р<
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-06-23; просмотров: 439; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.128.168.219 (0.034 с.) |