Розділ І. Поняття, предмет і система кримінології

люючись при цьому певною мірою, стають кримінологічними знан­нями. Кримінологія повинна займатися «інвентаризацією», інтегра­цією всієї Інформації й усіх засобів для створення розгалуженої і ефективної системи сиеціально-кримінологічних заходів подолан­ня злочинності в суспільстві і державі.

Компонентами предмета кримінології поряд з її головними, центральними е й такі похідні від них, уточнюючі, як: «фонові» яви­ща злочинності, віктимна поведінка громадян і прогнозування зло­чинності.

До «фонових» явищ злочинності належать деякі форми дозло-чинної (передзлочинної) антисуспільної поведінки, які за своєю сут­ністю є поживним Грунтом злочинності. Це систематичне пияцтво, алкоголізм, окремі форми моральної розбещеності, шкідливі по­рушення правил співжиття, громадського порядку і суспільної без­пеки, дитяча бездоглядність, а також інші адміністративно карані проступки. Цим поняттям охоплюється, підкреслимо, не будь-яка дозлочинна асоціальна поведінка, не будь-яка «поведінка, що відхиляється від соціальної норми», а така, яка найближчим чином, тісно пов'язана з окремими видами (групами) злочинів і має про­типравний характер. Названі форми дозлочинної, антисуспільної поведінки за ступенем суспільної небезпечності не є злочинними, але якщо їх вчасно не попередити, то вони можуть спричинити вчи­нення злочину.

Кримінологія повинна вивчати «фонові» явища в межах необ­хідних для пояснення причин і умов окремих видів (груп) злочинів, опису характерних рис особи злочинців і, головним чином, для розробки ранньої профілактики цих злочинів.

Віктимна поведінка тієї чи іншої особи означає її можливість стати потерпілою від злочину. Мається на увазі її підвищена вік-тимність — «здатність» стати жертвою злочину в обстановці, коли такий наслідок міг бути реально відвернений. Звичайно до віктимізації приводить спосіб життя потерпілого (надмірна безтурботність і довір­ливість у спілкуванні з незнайомими людьми, тривале холостяцьке життя, часте перебування в стані сильного алкогольного сп'яніння, прояв особистої ініціативи у створенні конфліктних ситуацій і т. ін.), його професія, пов'язана з підвищеним ризиком (сторож, Інкасатор тощо), його безпорадний стан (незрячий, глибока старість) і т. под.

Кримінологічне вивчення особи потерпілого має істотне значен­ня для глибокого пізнання генези (виникнення і розвитку) злочинної

'Кримінологія. Загальна частина

поведінки, розробки ефективних заходів попередження злочинів, а також може слугувати справі розкриття конкретних злочинів.

Кримінологічне прогнозування, тобто науковий прогноз про еволюцію (розвиток) злочинності взагалі та окремих видів (груп) злочинів на найближчі і віддалені роки в масштабі держави або окремого її регіону, має важливе прикладне і теоретичне значення. Його мета зводиться до передбачення майбутніх змін у рівні, струк­турі та динаміці злочинності, передбачення можливої злочинно-рецидивної поведінки осіб, засуджених раніше за вчинення злочи­ну, визначення можливих наслідків кримінолого-запобіжних за­ходів, що розробляються, та під час їх подальшої реалізації.

Кримінологічне прогнозування є необхідною передумовою об­грунтованого планування і успішного управління всією антикримі-ногенною системою. І, крім того, результати різних кримінологіч­них прогнозів при всій їх імовірності-використовуються при теоре­тичному аналізі різних основних проблем кримінологічної науки.

У подальших розділах підручника всі зазначені головні і додат­кові проблеми, що становлять предмет кримінології, зазнають все­бічного розкриття і більш докладного аналізу і вивчення. А зараз, як видається, потрібно відзначити той непорушний факт, що кри­мінологія не може бути замкненою в межах будь-якої однієї з існу­ючих наук тому, що вона є наукою комплексною. При вирішенні властивих їй завдань вона спирається на численні правові та су­спільні науки у широкому значенні.

Назвемо спочатку ті правові науки кримінального циклу, спів­відношення кримінології з якими проявляється з повною очевид­ністю. Це кримінальна політика, кримінальне право, соціологія кри­мінального права, кримінальне-виконавче право. Всі вони замкнуті в єдиній зв'язці знань про злочинність і злочини, впливають одна на іншу і доповнюють одна іншу.

Кримінологічна наука контактує з кримінальним процесом і криміналістикою, оскільки у неї з ними є низка спільних практич­них і теоретичних проблем. Зокрема, кримінально-процесуальні норми встановлюють обов'язковість, порядок, форми і методи ви­явлення, встановлення, фіксації і усунення причин і умов, що спри­яють вчиненню злочинів. А криміналістика, яка вивчає тактику, методику і техніку розслідування злочинів, спираючись на основні теоретичні положення про злочинність та її попередження, розроб­ляє технічні засоби, прийоми, які ускладнюють, перешкоджають

тш%.:'-^кзі'.^І;'-*-і!і':У= Розділ І. Поняття, предмет і система кримінології -^к:™«г«'8в»=«ш»

вчиненню злочинів. Ці засоби і прийоми «захисту» від злочинного посягання кримінологія включає у всеохоплюгочу комплексну си­стему попередження злочинів.

Необхідно відзначити наявність тісного зв'язку між криміноло­гічною наукою і статистикою — загальною і кримінально-право­вою. Зв'язок між ними простежується по трьох лініях. Передусім у прикладних кримінологічних дослідженнях широко використову­ються статистичні методи для збирання і аналізу відповідної інфор­мації. Потім відомості, що містяться в офіційній кримінально-пра­вовій статистиці, дають уявлення про рівень, структуру і динаміку існуючої злочинності, а також різнобічне характеризують особу злочинців і діяльність правоохоронних органів. У подібній інфор­мації кримінологія має потребу при розробці конкретних програм боротьби зі злочинністю. І, нарешті, кримінологія з метою встанов­лення зв'язку між злочинністю та іншими явищами суспільного життя використовує також дані різних інших галузей статистики: демографічної, економічної, соціально-культурної та ін.

Вивчення всіх кримінологічних проблем неможливе без глибо­кого проникнення у численні галузі суспільного життя, а отже, без широкого використання досягнень різних суспільних і природни­чих наук, що вивчають закономірності соціального розвитку і за­кони поведінки людей. Цим фактом пояснюється взаємодія кримі­нології з науками про суспільство і людину, зокрема з філософією, соціологією, економічною теорією, педагогікою, психологією та іншими науками цієї спрямованості.

Філософія, як відомо, є загальнометодологічною базою для всіх наук про природу і суспільство. У цій ролі вона виступає і щодо кри­мінології, яка користується багатьма філософськими поняттями, ка­тегоріями і законами. Вона конкретизує їх стосовно свого предмета.

Особливо тісний зв'язок простежується між кримінологією і соціологією. Соціологічна галузь знань має своїм предметом жит­тя суспільства. Крім суспільства взагалі як цілісного організму, що проявляється в складній системі суспільних відносин, соціальних інститутів, взаємопов'язаних між собою, вона вивчає окремі сторо­ни цього складного організму: соціологію особистості, умови фор­мування її поглядів, соціологію сім'ї, соціальних груп, проблеми зайнятості, вільного часу, освіти, дозвілля, міграції та урбанізації і т.д. Істотне місце в ній відводиться соціальній патології: проблемам

да^..ч--й~г.;:..<-і';й'^.-..'ч-.^^шш Кримінологія. Загальна частина

алкоголізму, наркоманії, проституції, безробіття, негативній ролі окремих напрямів засобів масової інформації та іншим соціальним аномаліям, як ганебним, суспільне шкідливим, так і суспільне не­безпечним.

Викладене має, безсумнівно, велике значення для кримінології. Не можна не відзначити і той факт, що в кримінологічній науці ви­користовуються методи конкретно-соціологічних досліджень. І в той же час, що дуже важливо, кримінологія збагачує соціологію своїми основними поняттями, результатами прикладних правових досліджень злочинності, вказує їй критерії відмежовування злочин­ності від інших соціальних аномалій.

Істотний зв'язок простежується між кримінологією і економіч­ною наукою (головним чином прикладною економікою), адже зло­чинність тісно пов'язана зі станом економічного розвитку суспіль­ства і матеріальним добробутом людей. Кримінологію цікавлять окремі економічні процеси, що впливають на злочинність взагалі та на окремі види злочинів (недоліки у сфері виробництва і розпо­ділу коштів та майна, упущення в фінансово-банківській сфері і приватизації майна, низький рівень заробітної плати і пенсій, пе­рекоси в галузі ціноутворення та ін.). Кримінологія використовує економічні закономірності розвитку суспільства і для пояснення факту існування і відтворювання в ньому злочинності, а також для розробки заходів щодо її подолання.

При вирішенні низки кримінологічних проблем доводиться вда­ватися до досягнень психології (загальної, а частіше за все — со­ціальної). З їх допомогою юристи-кримінологи пояснюють законо­мірності поведінки людини під впливом соціального середовища, процес впливу на неї формальних і неформальних групових норм, стереотипів, еталонів поведінки, вибір нею тих чи інших етичних цінностей, шляхи формування стійких антисуспільних поглядів, звичок, «анатомію» і «механізм» злочинної поведінки.

Для кримінології становлять інтерес наукові дані психіатрії, коли йдеться про вчинення злочину особами із зменшеною осудні­стю і психічними аномаліями в межах осудності.

Стикається кримінологія і з педагогікою — наукою про форми і методи виховного впливу на членів суспільства. Педагогічні знан­ня застосовуються при плануванні і реалізації заходів ранньої інди­відуальної профілактики, попередженні злочинів неповнолітніх, в

Розділ І. Поняття, предмет і система кримінологи

період відбування засудженими покарання і під час їх соціальної адаптації після звільнення з місць позбавлення волі.

Завершуючи розгляд питання про взаємозв'язки кримінології з правовими, суспільними і природничими науками, висловимо де­кілька підсумкових зауважень з тим, щоб застерегти від можливих неправильних думок про характер їх співвідношення між собою.

Кримінологія не вторгається у сферу зазначених наук, механічно не поглинає їх. У той же час вона не розчиняється в цих знаннях. Вона лише синтезує різні дослідження з питань злочинної поведін­ки, що проводяться представниками інших наук, реципує окремі їх положення і досягнення, що стикаються певною мірою з пробле­мами злочинності, творче адаптує подібні запозичення для своїх потреб. Спираючись на все це, кримінологія формулює і обґрунто­вує власні висновки, положення і рекомендації. Запозичені в такий спосіб знання використовуються в кримінології також для створен­ня і вдосконалення свого понятійного апарату. Окремі методи інших наук пристосовуються, переорієнтуються для проведення криміно­логічних досліджень.

Незважаючи на широкий комплексний підхід при вивченні кри­мінологічних проблем, наука кримінологія, яку ми розглядаємо, має свої предмет і метод, бо досліджує певну галузь суспільних відно­син, не пориває зі своїм юридичним підґрунтям, має чіткі межі при розмежуванні з суміжними галузями знань.

Кримінологія є самостійною наукою про злочинність та її кон­кретні прояви, особу злочинців у широкому її розумінні, детермі­націю і соціально-нормативний вплив на злочинність з метою ЇЇ по­долання, їй належить провідна роль серед інших наук у вирішенні зазначених проблем. Ніяка інша наукова галузь спеціально не зо­рієнтована на це. І, нарешті, кримінологічні знання не є ізольовани­ми, замкненими. Вони затребуються іншими науками при створенні ними своїх теоретичних положень, аргументації власних висновків.