Криміногенні фактори злочинності у місцях позбавлення волі

Криміногенні явища, що детермінують злочинність засуджених у місцях позбавлення волі, пов'язані з низкою факторів.

Соціально-економічні та «ідеологічні» фактори. Несприятли­ва соціально-економічна і морально-психологічна обстановка в країні і близькому зарубіжжі, болюче реформування всіх сфер життя викликають економічну нестабільність, зміну на рівні державної політики ідеологічних установок щодо власності, засобів виробницт­ва, прав особи; корисливі прагнення значної частини новоявлених бізнесменів І навіть приватновласницький, з метою первісного на­копичення капіталу, екстремизм багатьох з них. Виникла значна група багатих людей, чиї прибутки часто аж ніяк не законного по­ходження. Обмеженість матеріальних ресурсів і намір одержати доступ до них що б то не було, навіть ціною життя інших, стають рішучою домінантою користолюбства, насильства, жорстокості. Різко змінився склад злочинців, погіршилися їх основні криміно­логічні риси. Як зазначалось у відповідних документах МВС Ук­раїни, на рівень злочинності істотно впливає криміногенний склад спецконтингенту, серед якого у слідчих ізоляторах на 1 січня 1998 р. утримувалися 4 засуджених і 1 заарештований, які зараховують себе до «злодіїв у законі», 17 «авторитетів» злочинного середови­ща, 24 лідери злочинних угруповань, 118 осіб, які притягаються до

% Кримінологія. Особлива частина

кримінальної відповідальності за бандитизм, 17 найманих вбивць, 2 465 учасників організованих злочинних угруповань, у тому числі 167 рекетирів. І вся ця маса «загартованих», найнебезпечніших, жорстоких і лютих злочинців потрапляє в місця позбавлення волі, створюючи в них — на довгі роки — тяжкий криміногенний клімат, провокуючи на вчинення злочинів з боку засуджених.

До своєрідних, так би мовити, «ідеологічних» факторів, які відіграють значну, а іноді й вирішальну роль у причинному комп­лексі злочинності в місцях позбавлення волі, належать кримінальні традиції і звичаї. За дослідженнями деяких вчених (О. Гуров, В. Бистрих, В. Анісімков та ін.), у місцях позбавлення волі кримі­нальна субкультура — неписані норми злочинного світу — регулює відносини як у цілому, так і в малих групах засуджених. Переваж­на більшість в'язнів об'єднується в малі неформальні групи за різними критеріями. При цьому засуджені не тільки підтримують злочинні традиції, а й зацікавлені у розширенні своїх лав. Тому жи­вучість кримінально-злодійських традицій і звичаїв — об'єктивне явище, обумовлене відповідною реакцією антисуспільних елементів на законні вимоги правоохоронних органів і суспільства взагалі. Потрапляючи у виправні установи і тюрми, засуджені підпадають під вплив професійних злочинців, унаслідок чого багато з них засвою­ють певні моделі поведінки, включаються до груп з негативною сус­пільною мотивацією, налагоджують певні зв'язки з досвідченими злочинцями, які підтримують і після звільнення з місця позбавлен­ня волі. Головна небезпека кримінально-злодійських традицій на сучасному етапі полягає у постійному впливі їх на свідомість зло­чинців, у зв'язку з чим йде процес стабілізації антисуспільних ус­тановок з усіма наслідками, що випливають з цього: посилення їх імперативності, тобто придбання кримінальною субкультурою рис обов'язковості для багатьох категорій злочинців, проникнення її елементів у побут людей і суспільне життя. Отже, кримінальна субкультура, безумовно, є могутнім фактором, який породжує і сприяє вчиненню багатьох злочинів у місцях позбавлення волі.

Соціально-правові фактори. Сутність покарання у виді позбав­лення волі полягає в ізоляції особи від суспільства, примусовому переміщенні її в одностатеві колективи, наявності певних обме­жень. Цей вид покарання виявляється в тому, що засуджений заз­нає певних втрат і страждань, передбачених чинним кримінальним і виправно-трудовим законодавством. Вони виражаються в обме-

Рвзділ XII. Злочинність у місцях позбавлення волі та її попередження

женні життєвого простору і вільного спілкування з іншими члена­ми суспільства. Кара, притаманна покаранню у виді позбавлення волі, особливо проявляється в місцях позбавлення волі, де оточую­че середовище поглиблює фізичні і духовні страждання особи. По­карання у виді позбавлення волі, з одного боку, нерідко виступає не­обхідним «поштовхом», «каталізатором» для значної частини засуд­жених, який спонукає особу до правильного сприйняття заходів виправного впливу, самовиховання, спокутування вини, а з іншого — воно (особливо тривале і неодноразове), на жаль, відіграє роль засобу відчуження від суспільства, в багатьох випадках травмує особистість, руйнує соціальні, в тому числі важливі для особи сімейні і родинні зв'язки, що викликає фрустраційні настрої, песимістичне ставлення до життя, відчай, але в той же час формує і живить певні негативні риси особи і випливаючі з них форми поведінки: агресивність, при­мітивність потреб і способів їх задоволення, негативне ставлення до покарання та вимог адміністрації тощо.

Примусове одностатеве скупчення на обмеженому просторі ве­ликої кількості не кращих представників суспільства (будь то чо­ловіки чи жінки), нав'язування небажаних стосунків, постійне підґрунтя для виникнення конфліктних ситуацій, відчуття незахи­щеності, ворожнече середовище, прояв стадних інстинктів, поту­рання примітивним бажанням, постійне очікування образи, глуму, нападу, насильства з боку тих, хто і до арешту вирішував свої проблеми за допомогою сили, а також наявність можливості безкарно (що доб­ре знають засуджені) вчинити ті чи інші форми насильства •— все це штовхає засуджених до різних за мотивами і цілями злочинів. На­сильство, таким чином, невід'ємно притаманне такій системі вико­нання покарання.

Зрозуміло, що фізичні та духовні обмеження по-різному впли­вають на засуджених. Це залежить насамперед від особистісних якостей людини. Найбільш гостро втрату волі переживають засуд­жені віком до ЗО років та ті, які мають сім'ї і дітей. Дослідження­ми встановлено, що існує тісна залежність між рівнем переживан­ня засудженим втрати волі і тривалістю строків покарання: чим більш тривале покарання, тим значніші психологічні переживання втрати волі. Це закономірно, оскільки довготривалість строків поз­бавлення волі значною мірою перекреслює життєву перспективу.

На поведінку деяких груп засуджених певним чином впливають умови режиму відбування покарання, що може викликати протидію

^! Кримінологія. Особлива чяс;/ш«я >«ашадш?л^;.>л'{«»!шш

їм або підвищене бажання уникнути їх шляхом конфлікту чи запо­діяння собі ушкоджень (ковтання різноманітних предметів, ламан­ня кінцівок тощо).

Очевидно, що багато негативних наслідків позбавлення волі залежать і від системи відбування покарання, яка далеко ще не відповідає міжнародним актам, таким, як Загальна декларація прав людини (1948 р.), Мінімальні стандартні правила поводження із в'язнями (1955 р.), Конвенція ООН проти катувань та інших жор­стоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання (1984 р.), Європейські тюремні правила (1997 р.), в яких проголошено, що метою поводження з ув'язненими особами є підтримання їх здоров'я та почуття особистої гідності, а також, нас­кільки це дозволяє призначений вироком строк позбавлення волі, розвиток у них почуття відповідальності та тих здібностей, які до­поможуть їм повернутися до суспільства, жити з повагою до зако­ну та самостійно заробляти на своє життя після звільнення.

Між змістом переживання засудженим покарання у перший пе­ріод перебування у виправних установах та їх антисуспільною по­ведінкою існує певний зв'язок. У перший період відбування пока­рання у засуджених частіше виникають емоційно нестабільний стан, прагнення діяти під впливом першого спонукання, постійне почуття тривоги, напруженість, пригніченість, нестриманість, аг­ресивність, підозріле ставлення до оточуючих тощо. У літературі різних років неодноразово підкреслювалося, що засуджені в пер­шу третину відбування покарання з найнезначніших приводів учи­няють правопорушення, порушення режиму утримання і злочини. Такі неадекватні реакції особливо характерні для в'язнів, які мають дефекти психіки.

Організацшно-управлінсьт фактори пов'язані з широким колом недоліків і пороків усієї системи відбування покарання у виді позбав­лення волі. Наукові дослідження і практика службових розслідувань свідчать про те, що основними причинами і умовами вчинення зло­чинів засудженими є істотні недоліки в організації режиму, нагляду та контролю за засудженими, недоліки та вади в роботі адміністрації ус­танов виконання покарання в частині організації належної охорони, конвоювання, проведення обшуків, халатне ставлення їх працівників до службових обов'язків по нагляду за засудженими.

До зазначених факторів належать також: переповнення місць позбавлення волі засудженими більше ліміту, що, зрозуміло, заго-

Розділ XII. Злочинність у місцях позбавлення волі та її попередження

стрює питання їх розміщення; яеукомплектованість адміністрації місць позбавлення волі кадрами; низький рівень професіоналізму працівників виправних установ; слабкість оперативно-розшукової і попереджувальної діяльності відповідних підрозділів місць поз­бавлення волі; порушення законності при умовно-достроковому звільненні від покарання і переведенні до інших видів виправних установ. Усупереч інструкціям з організації нагляду за засуджени­ми, які відбувають покарання у виправних колоніях, не вживають­ся належні заходи щодо надійної ізоляції засуджених, повного пе­рекриття каналів надходження до них заборонених предметів, профілактики заборонених стосунків працівників установ із засуд­женими. До них продовжують потрапляти заборонені предмети, канали надходження яких у деяких випадках залишаються невідо­мими. Наприклад, перевіркою лише за один рік працівниками ус­танов виконання покарань вилучено: грошей — більше 50 тис. гри­вень, наркотичних речовин — понад 20 кг, колюче-ріжучих пред­метів — 966 одиниць, іноземної валюти — більше 20 тис. доларів США та близько 10 млн російських карбованців. Для доставки в установи виконання покарання заборонених предметів засуджені нерідко залучають військовослужбовців і працівників установ. За цей же період виявлено 314 випадків недозволених стосунків.

Технічна недосконалість охоронної сигналізації, інженерно-тех­нічного устаткування, систем цілодобового стеження за засуджени­ми, відсутність необхідної апаратури для перевірки посилок і пе­редач, догляду автотранспорту, поїздів — усе це також сприяє пра­вопорушенням і вчиненню злочинів засудженими.

Взаємозв'язок і взаємодія цих та інших факторів породжують пенітенціарну злочинність.

',''.'_г § 3. Попередження злочинності у місцях позбавлення волі

Злочинність у місцях позбавлення волі хоча й специфічна, але ж частина всієї злочинності. Тому її попередження також повинно здійснюватись на двох рівнях: загальносоціальному і спеціально-кримінологічному.

В літературі цілком справедливо відзначається, що виправні установи повинні повертати суспільству повноцінну особу, а не остаточно калічити її. Тим більше, що відповідно до ст, 3 Консти­туції України діяльність держави, ЇЇ органів і посадових осіб повин-

АҐ/ЇШМ/МЛ/Ї/Ї^/Я

на утверджувати і забезпечувати права і свободи людини, їх гаран­тувати.

Що стосується спеціально-кримінологічного попередження зло­чинності в місцях позбавлення волі, то його напрями і заходи до­сить різноманітні і мають як загальний, так і конкретний, ціле­спрямований характер і спираються на багатий вітчизняний і світо­вий досвід.

Кримінологічна профілактика. Цей напрям попередження зло­чинності в місцях позбавлення волі включає заходи щодо втручання в кризові ситуації, зменшення практичних можливостей вчинення злочинів, боротьби з кримінальною субкультурою, а також залучен­ня громадськості до попереджувальної роботи і надання допомоги жертвам злочинів.

Відомо, що втручання в кризові ситуації як комплекс різнома­нітних заходів щодо стримання злочинних проявів припускає нейт­ралізацію і розв'язання міжособистісних (групових) конфліктів за­суджених за допомогою набору специфічних для місць позбавлен­ня волі засобів роботи суб'єктів попереджувальної діяльності. До них можна віднести:

1) здійснення постійного оперативного (в тому числі і за до­ помогою технічних засобів) контролю за криміногенними зонами у виправних установах, де найбільш часто і у певний період вини­ кають типові (і в той же час специфічні для кожної установи) не­ гативні явища, які сприяють виникненню і розвитку напружених міжособистісних (групових) конфліктів або особливого психічно­ го стану засуджених, що загрожує вчиненням злочинів. Наприклад, у результаті неналежного нагляду за засудженими, низької якості обшукової роботи, недоліків у виховній роботі протягом лише од­ ного року в виправних установах України вчинено 3 умисних вбив­ ства, зареєстровано 18 випадків заподіяння умисних тяжких тілес­ них ушкоджень, 6 випадків втеч з-під варти, 112 випадків втеч із колоній-поселень та ін.;

2) проведення комплексних профілактичних операцій у виправ­ них установах за участю всіх підрозділів. Як відмічається в аналізі роботи із забезпечення нагляду та ізоляції засуджених в установах ви­ конання покарань, послаблення організації нагляду та безпеки, неза­ довільна організація обшукової роботи, тобто послаблення заходів втручання в кризові ситуації стали причинами різкого збільшення вжи­ вання засудженими спиртних напоїв, наркотичних речовин;

*вн Розділ XII. Злочинність у місцях позбавлення волі та її попередження ти»

3) реалізацію заходів протидії професіоналізації та консолідації злочинців, особливо тих, хто відбуває покарання за насильницькі та корисливо-насильницькі злочини, а також серед жінок і молоді. Виправдали себе в цьому напрямку такі заходи, як комп'ютерний облік інформації про засуджених осіб, руйнування угруповань за­ суджених зі злочинною орієнтацією, підтримка і використання на­ явних угруповань з позитивною спрямованістю, створення «режим­ них загонів» з участю засуджених тощо;

4) забезпечення психологічної підтримки засуджених, які при­ бувають у місця позбавлення волі, особливо в період пенітенціар­ ної адаптації, орієнтування їх на свідомий вибір позитивного шля­ ху відбування покарання; своєчасне блокування неформальних сто­ сунків із засудженими з антисуспільною спрямованістю;

5) вдосконалення постпенітенціарної практики контролю, зокре­ ма створення спеціальної служби з нагляду за особами, які звільни­ лися з місць позбавлення волі, та надання їм підтримки і допомоги;

6) вжиття необхідних заходів щодо виявлення осіб, які потребу­ ють психологічного, клініко-психіатричного або іншого обстеження з метою блокування і усунення відхилень, які травмують психіку.

Реалізація заходів, які б максимально зменшували практичні мож­ливості вчинення злочинів у місцях позбавлення волі, передбачає перш за все усунення організаційно-управлінських, контрольно-на­глядових, інформаційних, оперативно-розшукових та деяких інших недоліків, які сприяють вчиненню злочинів. Для цього необхідні; а) організація належного оперативного обміну інформацією між різними підрозділами виправних установ про угруповання і «елітні» прошарки засуджених, які є потенційними джерелами негативно­го впливу і насильницьких дій; б) недопущення перевищення фак­тичного контингенту засуджених над лімітом, розширення наявних і будівництво нових, сучасних виправних установ, які відповідали б міжнародним стандартам утримання і поводження із засуджени­ми; в) своєчасне виявлення учасників конфліктів, професійний аналіз їх психологічних особливостей, пошук методів впливу на конфліктні ситуації без використання дисциплінарних і каральних заходів, гласне інформування засуджених про наслідки і санкції, які застосовувалися до винних; г) впровадження групової профілактики злочинів, тобто розроблення механізму саморегуляції у спеціально або стихійно створених групах з метою управління розвитком кри­міногенної ситуації (групова психотерапія, групові заняття, соціо-

ІшмІ^;.^,::,-.",^ ;ь-.?^.\г.>--,утш Кримінологія. Особлива частина *

гігієна, психогігієна, аутотренінг, проповіді тощо); г) соцІотехника, тобто проведення заходів щодо спеціального управління групами засуджених — руйнування малих груп, включення до групи засуд­женого, який може запобігти розвитку конфлікту, поєднання різних за установками груп шляхом поставлення спільної мети, для досяг­нення якої потрібні спільні зусилля та ін.; д) переорієнтація суб'єк­тів криміногенної ситуації засобом інформування про дійсні обста­вини; е) роз'єднання учасників криміногенної ситуації за допомо­гою обмеження або повного виключення особистих стосунків; є) використання інформації оперативних апаратів слідчих ізоляторів про злочинну діяльність засуджених; ж) підвищення рівня і вдос­коналення методів проведення індивідуальної профілактики зло­чинів, особливо Із засудженими, які схильні до втеч, уже вчиняли злочини в місцях позбавлення волі, систематично або злісно пору­шують режим відбування покарання, мають психічні аномалії, є хронічними алкоголіками, наркоманами; з) своєчасне формування служб нагляду та безпеки, укомплектування їх досвідченими квалі­фікованими кадрами, забезпечення їх спеціалістами та технічними засобами і обладнанням.

Адміністрації виправних установ надзвичайно складно поперед­жувати вчинення злочинів у місцях позбавлення волі через Існую­чу серед засуджених кругову поруку і підкорення їх злодійським законам. Як вже відзначалося, злодійські закони і традиції — це своєрідний неформальний регулятор «іншого життя». Характерно, що особи, які ніколи до засудження не стикалися з «правилами» поведінки засуджених, починають їх засвоювати з моменту надход­ження до слідчого ізолятора, проходять так звану «прописку». Але й тоді, коли засуджені поступають до виправних установ, продов­жується їх оброблення професійними злочинцями під різними при­водами. Так здійснюється поступовий перехід до злодійського спо­собу життя і поведінки з неофіційною системою стосунків. І цей процес активно відбувається не тільки в місцях позбавлення волі, а й поза їх стінами.

Отже, без руйнування кримінальної субкультури неможливі ні виправлення засуджених, ні ефективна попереджувальна діяльність у місцях позбавлення волі. Поширенню кримінальної субкультури треба протиставити метод розвінчання злочинного світу, підриву авторитету лідерів кримінального середовища, формування в гро­мадській думці певного ставлення до злочинної субкультури з ме-

*** Розділ XII, Злочинність у місцях позбавлення волі та її попередження мш«

тою зменшення її впливу на підлітків і молодь. Тому доцільно вжити в масштабі країни низку дискредитаційних заходів за спеціально розробленою програмою через засоби масової інформації, кіно, театр, літературу, естраду тощо.

Консолідація зусиль широкої громадськості у вирішенні про­блем пенітенціарної системи, в тому числі у попередженні злочин­ності в місцях позбавлення волі, передбачає тривалу та добре орга­нізовану роботу, створення відповідних громадських структур, по­ширення кримінологічної інформації про стан злочинності в місцях позбавлення волі, їх причини і умови, про мотиви злочинів, осіб злочинців і потерпших, про умови відбування покарання взагалі, налагодження взаємодії і координації між різними державними, гро­мадськими і релігійними суб'єктами попереджувальної діяльності у виправних установах. Поінформована і активна громадськість є ос­новною складовою демократичного суспільства.

У статтях 122-126 Виправно-трудового кодексу України перед­бачаються основні форми участі громадськості у виправленні засуд­жених і попередженні злочинності в місцях позбавлення волі. Такими є: спостережні комісії, служби у справах неповнолітніх, шефство трудових колективів та громадських організацій над виправними установами. Зазначені форми в цілому виправдали себе, хоча бага­то в чому їм не вистачає наполегливості, знання дійсного буття за­суджених, взаємовідносин з адміністрацією виправних установ, відповідальності і принциповості у роботі. Необхідно підняти їх на новий рівень відповідно до сучасних поглядів на роль пенітенціар­ної системи в цивілізованому суспільстві.

Можуть існувати й інші форми участі громадськості, не перед­бачені чинним кримінально-виконавчим законодавством.

Певну роль у попередженні злочинності в місцях позбавлення волі відіграють релігійні організації. Багато із засуджених — віру­ючі люди. Церква, релігія з їх основними постулатами ненасиль-ства, милосердя, співчуття, терпіння здатні сформувати такі відно­сини, які зможуть допомогти в подоланні духовної кризи, вирішенні міжособистісних і групових конфліктів, життєвих проблем і взагалі поступово підточувати кримінальну субкультуру. Крім того, деякі релігійні організації ведуть добровільну роботу серед засуджених, надають їм матеріальну допомогу.

Отже, активізація традиційних і впровадження нових форм участі громадськості у справі підвищення виховної роботи серед

$ Кримінологія. Особлива частина*

засуджених сприяють підвищенню рівня попереджувального потен­ціалу в місцях позбавлення волі.

Запобігання злочинам та їх припинення. Запобігання злочи­нам та їх припинення переносяться на ті стадії розвитку злочинної поведінки, які характеризуються або виникненням наміру вчинити злочин, або коли поведінка деяких осіб здатна його викликати, або коли злочин вже почав фактично вчинятися.

Запобіжна діяльність у місцях позбавлення волі може спирати­ся на методи нейтралізації криміногенних явиш — деалкоголізацію і девіктимізацію, руйнування кримінальної субкультури.. криміналь­но-правового утримання від вчинення злочинів та методи медико-реабілітаційоного характеру. Тут основними запобіжними напрям­ками є:

- переорієнтація антисуспільної установки особи чи групи осіб (цілеспрямований вплив на осіб, у яких, як стало відомо, виникло рішення вчинити злочин; вплив на осіб, поведінка яких в умовах виправних установ створює підвищену ймовірність вчинення щодо них злочинного посягання тощо);

-активні контрзаходи (оперативне втручання суб'єктів поперед­ження з метою запобігання насильству, масовим безпорядкам, вте­чам; створення умов, які унеможливлюють продовження злочинної діяльності, огляд, обшук, перлюстрація кореспонденції, перевірка посилок і передач, прослуховування телефонних розмов засудже­них, виявлення криміногенних зон і угруповань, їх лідерів, «авто­ритетів», «злодіїв у законі» і впровадження відповідних заходів щодо зменшення їх впливу на інших засуджених тощо);

- організаційно-превентивний напрям припинення злочинів (створення спеціальних підрозділів з попередження найбільш по­ ширених злочинів, припинення поширення різної дезінформації та чуток, якими вміло маніпулює певна частина засуджених для «від­ новлення справедливості» або виправдання своїх дій, та ін.);

- спонукальний напрям (цілеспрямована робота адміністрації виправних колоній та громадських організацій по схиленню засуд­ жених до добровільної відмови від злочинів і взагалі відмови від злочинного способу життя, термінова ізоляція конкретних засудже­ них, переведення до інших загонів або виправних установ та ін.;

- рішуча протидія розвиткові злочинної діяльності і настанню більш тяжких її наслідків (затримання, арешт, притягнення до кри­ мінальної відповідальності тощо).

Розділ