Розділ IV. Детермінація злочинності

Такі зв'язки між явищами з позицій детермінізму є нічим іншим, як умовами злочинності.

Зв'язок економічних, соціальних і суспільно-психологічних факторів зі злочинністю має причинний характер. Соціальні явища і процеси, що становлять зміст цих факторів, визначають, пород­жують злочинність. Вони розглядаються нами як її причини. Най­ближчою, першопорядковою причиною злочинності є суспільно-психологічні фактори, точніше, дефекти суспільної свідомості. Вони найближче прилягають до злочинності. Останні фактори із цього числа належать до причин другого порядку; вони впливають на злочинність опосередковано через суспільну свідомість, створю­ють необхідні об'єктивні передумови її існування та відтворення, породжуючи можливість суспільне небезпечної поведінки окремих членів суспільства. Злочинність спричиняється дією і першопоряд-кових (суб'єктивних) і другопорядкових (об'єктивних) причин; і економічно-соціальних умов життя суспільства, і суспільно-психо­логічних явищ.

Аналізуючи криміногенні фактори, слід підкреслити, що вони являють собою наслідок соціальних суперечностей, притаманних розвитку суспільства.

Але злочинність та її фактори пов'язані не з суспільними супе­речностями як такими, а лише з окремими їх сторонами — нега­тивними, консервативними, відживаючими. Ці негативні, тіньові сторони суперечностей створюють об'єктивні передумови існуван­ня і відтворення злочинності.

Наступну сходинку в ієрархії криміногенних детерміністичних зв'язків займають загальні причини та умови окремих видів зло­чинів, тобто причини та умови, загальні для того чи іншого виду (групи) злочинів, їх сукупність також має назву «криміногенні фак­тори». Йдеться, наприклад, про фактори вбивств, хуліганства, ха­барництва і т. под. (не про конкретні акти вбивств, хуліганства, ха­барництва, а про фактори цих видів злочинів у цілому). На цьому рівні можна говорити і про криміногенні фактори, наприклад, на­сильницьких, корисливих, службових та інших груп злочинів.

Наявність у суспільстві криміногенних факторів, що обумовлю­ють і визначають збереження в ньому окремих видів (груп) зло­чинів, так само як і злочинності в цілому, є результатом існування і прояву суперечностей суспільного розвитку. Інакше і не може бути, оскільки окремі види злочинів або їх деякі групи становлять

і Кримінологія. Загальна частина арга*-••»>^;~-з«.>₅;: -,.= = ^

частину злочинності, бо, як відомо, фактори частини явищ певною мірою збігаються з факторами цілого.

Між тим кожному виду (групі) злочинів відповідає, так би мо­вити, свій «набір» негативних соціальних явищ і процесів, які їх детермінують. Так, корисливі злочини беруть свій початок переваж­но в проявах суспільних суперечностей економічного характеру; хуліганство обумовлюється суперечностями суспільно-психологіч-ного характеру (наявністю в повсякденній свідомості окремих гро­мадян і соціальних груп таких звичаїв та проявів, як неповага до суспільства і особистої гідності людей, прояви цинізму, бешкету­вання і т. ін.); в основі службових злочинів лежать неповага до сус­пільних інтересів на догоду своїм особистим, прояви формалізму, бюрократизму, прагнення до наживи, невиконання службових обо­в'язків, неповага до закону тощо. Перелік соціальних аномалій, що детермінують кожний із наведених видів (груп) злочинів, носить не­вичерпний характер, а тому, зрозуміло, неповний.

Таким чином, поняття криміногенних факторів окремих видів (груп) злочинів займає проміжне становище поміж поняттям фак­торів злочинності в цілому (вища ступень детермінації злочинності) і максимально конкретним поняттям безпосередньої причини та умов одиничного злочину,

Питання детермінації індивідуальної злочинної поведінки роз­глядатимуться після висвітлення теми про особу злочинця.

Розділ Особа злочинця

Поняття особи злочинця

Особа людини — це складне інтегруюче поняття, що включає в себе і біологічні, і психологічні, і соціальні сторони людини. Су­купність і єдність названих сторін утворюють її саму.

В набір біологічних якостей, властивостей і особливостей лю­дини включаються анатомофізіологічні, генетичні явища, нервово-мозкові та інші процеси організму, а також прояв складного меха­нізму успадкування. Біологічне в людині розцінюється переважною більшістю представників філософської думки, природничих і сус­пільних наук як випадкове і нейтральне, якщо брати його відокрем­лено в статиці. Але воно «спрацьовує» в період раннього формуван­ня особистості і на окремих стадіях детермінації її поведінки. У цьому значенні біогенетичний фактор виступає як матеріальна пе­редумова розвитку соціальної сутності людини в позитивному або негативному відношенні. Причому генетичний набір людини реа­лізується за наявності відповідних життєвих умов. Цей процес за­лежить від конкретного середовища проживання і спілкування лю­дини, а також від характеру ЇЇ соціальної діяльності.

Звичайно ж поведінка людини залежить від ЇЇ біологічного по­чатку, її природних особливостей. Будь-який зовнішній вплив на неї заломлюється крізь призму її біологічної сутності. Не враховувати цього — означає ігнорувати детермінічне розуміння дій людини. Однак слід пам'ятати й те, що біологічний початок не містить в собі ні етичного, ні морального елемента.

Під психічною складовою особи людини розуміється само­стійний душевно-внутрішній світ: її свідомі та несвідомі процеси,

/д. Загальна частина

відчуття, сприйняття, переживання, вольові, інтелектуальні та емоційні особливості, темперамент і характер. Деякі з цих якос­тей і властивостей мають природну основу. Всі вони відносно стійкі та індивідуальні, що не виключає їх розвитку і під час біо­логічної зміни людини протягом усього її життя, і під впливом конкретних життєвих умов, і в результаті захворювань. Але в ос­новному вони змінюються під впливом виховання і перевихован­ня. Ось чому дана складова особи є по суті справи не суто психіч­ним початком, а її психосоціальними властивостями. Треба особ­ливо підкреслити, що психічна діяльність людини у повному обсязі можлива за умови її активного спілкування з іншими людь­ми і соціальними групами.

Основна і визначальна сторона особи людини зводиться до її суспільної сутності, яка складається під впливом суспільства, чле­ном котрого вона є. Особа — це продукт і суб'єкт суспільних відно­син, сукупність останніх. Ідея людини обов'язково передбачає ото­чення інших людей, з якими вона життєдіє, вступаючи у різні відно­сини з ними, Життя людини поза суспільством також неможливе, як неможливе життя рослини, висмиканої із землі і кинутої на го­лий гранітний камінь.

Тому бути особою для живого людського організму означає бути наділеною свідомістю і самосвідомістю, володіти здатністю пізна­вати як зовнішній світ, так і свою власну природу; бути суб'єктом власної життєдіяльності (предметної діяльності), суб'єктом спілку­вання; вступати у різні суспільні відносини і контакти з навко­лишнім світом. Завдяки цьому людина одержує можливість пово­дитися і діяти розумно.

У зв'язку з цим не є особою дитина у перші роки свого життя. У цей незначний проміжок часу вона являє собою індивідуума — окрему особень роду людського, наділену тілесною організацією і елементарними здібностями. Вона стає особою лише тоді, коли поступово перетворюється на суб'єкта предметної діяльності і сус­пільних відносин. До цього в ній тільки проглядається особа. Не є особистостями також неосудні особи, які не можуть усвідомлюва­ти свої дії або керувати ними внаслідок хронічної душевної хворо­би, недоумства або іншого хворобливого стану психіки.

В загальнотеоретичному плані здавна обговорюється питання про співвідношення біопсихологічного і соціального в особі люди­ни. Відповідь на нього іноді надається спрощено і однозначно.

Розділ У. Особа злочинця '•-.<

Деякі автори — представники біодогізаторства (панбіологізму) — перебільшують значення природного і природженого в людині, зменшуючи соціальні початки в ній, віддають перевагу генам, а не соціуму. Інші дослідники — прихильники пансоціологізму — по­яснюють поведінку людини в основному соціальними факторами, ігноруючи біологічну сторону особи людини.

Протиставлення різних складових особи людини навряд чи є правильним і конструктивним з огляду на той факт, що біологічне і соціальне в людині існують у нерозривній єдності, взаємозв'язку і взаємообумовленості. Тому помилковими є як однобічна біопси-хологізація особи, так і однобічна соціологізація даного поняття. Тим більше, що частка тієї та іншої складової особи в окремих формах поведінки людей часом відрізняється, не збігається за своїм обсягом і зміщується в той чи інший бік.

У цьому спорі повинно йтися про інше, а саме: про місце І роль названих складових особи людини в її становленні і повсякденній по­ведінці. Майже всі сучасні кримінологи схиляються при цьому до того, що зміст і цілісність людини визначаються не стільки її природними, скільки її соціальними якостями і властивостями. Саме останні є го­ловними, домінуючими, обумовлюють поведінку людини в суспільстві. Така думка теоретично і фактично видається вірною.

Соціальний зміст особи людини позбавлений стабільності. Він залежить від конкретно-історичних умов розвитку та існування різних епох, точніше, визначається системою виробничо-матері­альних відносин, моральних і культурних цінностей, що станов­лять суспільне буття І суспільну свідомість даного суспільства. На нього впливають також практика діяльності людей, що історично склалася, історичний менталітет націй і народів. Отже, соціальна сутність людини є не абстрактною, а конкретно-історичною. Істо­рія розвитку людства —• переконливе підтвердження цього.

При всєохоплюючій характеристиці особи певний інтерес ста­новить поняття «індивід», котре використовується для позначення конкретного представника людського суспільства, який наділений відповідною тілесною оболонкою і володіє тільки йому притаман­ними специфічними психологічними і соціальними якостями та властивостями. Кожна людина індивідуальна і унікальна. Індивіду­альна неповторність впливає на вибір людиною того чи іншого спо­собу життя, тієї чи іншої лінії поведінки. При цьому вона зовні про­являється в її справах і вчинках, в результатах обраної нею життє-

•тг*іш Кримінологія. Загальна частина

діяльності. Все це разом узяте є мірилом суспільної оцінки особи­стості.

Однак, як свідчить життя, не всі люди заслуговують на позитив­ну оцінку, не всі є активними, яскравими особистостями, які поєдну­ють в собі сумлінне, творче, плідне ставлення до праці, чесне став­лення до своїх обов'язків, духовне багатство, моральну чистоту. Є й такі, які далекі від досконалості з багатьох поглядів. Безумовно, люди залежно від їх життєвої позиції, соціальної активності і особистого внеску в суспільний розвиток далеко не рівноцінні. Разом з тим, ви­ходячи із загальних уявлень про особу, будь-яка людина, яка усвідом­лює свої дії і відповідально поводиться, є особистістю.

Особистістю визнається і злочинець — осудна особа, яка досяг­ла віку кримінальної відповідальності і визнана винною у вчиненні суспільне небезпечного діяння. Незважаючи на свої негативні якості, він залишається учасником суспільних відносин, продовжує взаємодіяти з іншими людьми і суспільством взагалі. Факт засуд­ження не позбавляє його повністю прав громадянина, обмежуючи певною мірою деякі з них, не звільняє його від обов'язків; видозмі­нює, але не звільняє від них.

Злочинці, зрозуміло, становлять особливий розряд особи; це особистості більш низького соціального рівня, які у власній по­ведінці припускаються відхилень від вимог соціальних норм, їм властиві, як правило, особливі ставлення, що склалися, до навко­лишньої дійсності ще до вчинення суспільне небезпечного діяння, у них виникають негативний погляд на світ, на сенс життя, своя власна відмітна життєва філософія, яка не збігається з поглядами і думками законослухняної більшості з приводу цього; і вони ігно­рують норми моралі і вимоги закону. Майбутні, вірогідні суб'єкти злочинів задовго до їх вчинення звичайно ведуть негідний спосіб життя. Вони здійснюють грубі, аморальні вчинки, вчиняють дис­циплінарні проступки, адміністративні делікти, цивільні правопо­рушення. Криміналізація їх особи відбувається поступово і індиві­дуально. У дозлочинний період їх особа характеризується різним ступенем соціальної занедбаності. На цьому етапі розвитку злочин­ця слід відзначати тільки його соціальну занедбаність і немає підстав визнавати його таким.

Про особу злочинця можна говорити у зв'язку з настанням юри­дичне значущої події — вчиненням діяння, передбаченого кримі­нальним законом. Інакше і бути не може, оскільки властивості та

Розділ V. Особа злочинця ивиявв».^--'-^^::-г-*- я^^-к.*®

якості будь-якої людини, в тому числі й злочинця, знаходять своє об'єктивне відображення не інакше як в її діях і діяльності.

Окремі злочинці нарівні з негативними соціальними ознаками і властивостями характеризуються певними негативними біопсихо-логічними особливостями. Деяким із них притаманні стійкі пси­хічні відхилення, чітко виражені вольові, емоційні дефекти. Вони, звичайно ж, також справляють певний вплив на поведінкову сторо­ну людини.

Суспільна небезпечність згідно з теорією кримінального права є матеріальною ознакою злочину. І особа, вчиняючи його, набуває тієї ж властивості — властивості суспільної небезпечності. До того моменту особа злочинця такої властивості не має. Суспільна небез­печність розглядається як узагальнена ознака особи злочинця, в якій знаходять своє концентроване відображення всі інші взаємопов'я­зані і взаємообумовлені властивості і особливості особи, яка вчи­нила суспільне небезпечне і кримінальне каране діяння.

Особа злочинця як певний стан його ознак і властивостей — поняття, обмежене відомим відрізком часу, певними часовими ме­жами. Зміст особи людини, як вже відзначалося, є динамічним і постійно змінюваним, її асоціальність, з'явившись, поступово зріє, зростає і на момент вчинення злочину остаточно оформлюється, проявляється найбільш опукло і чітко, що дає підстави для якісно нової оцінки особи, на цей період вже особи злочинця. Отже, по­чатковий момент появи «особи злочинця» збігається з фактом вчи­нення злочину.

Вона припиняє своє існування після відбуття засудженим пока­рання за вчинений злочин, після досягнення цілей покарання, після втрати ним властивості суспільної небезпечності. Буває, як показує практика, що виправлення засуджених може і не відбутися. Однак навіть в цьому останньому випадку треба говорити не про особу злочинця, а про особу, яка становить потенційну небезпеку для сус­пільства, у зв'язку з чим над нею встановляється адміністрагивний нагляд, щодо неї застосовуються й інші превентивні заходи.

Виявлені і описані вище ознаки, властивості і особливості особи злочинця дозволяють дати таке визначення цьому феномену: осо­ба злочинця — це сукупність істотних і стійких соціальних вла­стивостей і ознак, соціальне значущих біопсихологічних особ­ливостей індивіда, які, об'єктивно реалізуючись у конкретно­му вчиненому злочині, надають вчиненому діянню характер

;•:••-.,,-яі:всаж.;;ви-,-!.~ • •''-. Кримінологія. Загальна частина •••^^ці...-. к;-_:;.ІІ:,ш»й!--.-. -