ТЕМА 11. Основні риси злочинності XXI ст. в Україні

1. Рівень зареєстрованої злочинності та судимості

2. Насильницькі злочини

3. Економічна злочинність

4. Організована злочинність

5. Інтернаціоналізація злочинності

6. Злочинність неповнолітніх

7. Рецидивна злочинність

1. Коефіцієнт злочинності та судимості на 100 тисяч населення за останнє десятиліття виглядає таким чином: У 1990 р. відповідно - 713 і 201, у 1991 р. - 780 і 209; 1992 р. - 921 і 221; 1993 р. - 1034 і 293; 1994 р. - 1102 і 327; 1995 р. - 1208 і 413; 1996 р. - 1208 і 474; 1997 р. -

1162 і 469; 1998 р. - 1145 і 462; 1999 р. - 1119 і 445; 2000 р. - 1147 і 466; 2001 р. - 1018 і 473; 2002 р. - 910 і 431^і.

2. Перте місце за питомою вагою в структурі злочин­ ності посідають насильницькі злочини. В 2002 році в ре­ зультаті злочинів потерпіли 351855 громадян, від тяж­ ких та особливо тяжких — 204664. Загалом сума завда­ них громадянам матеріальних збитків від злочинів пе­ ревищила 1552 млн грн.

За останні десять років коефіцієнт убивств і замахів на убивство в цілому збільшився у 2,5 раза. У 1990 р. за­реєстровано близько 2823 умисних убивства і замахів на убивство; 1995 р. - 4783; 2000 р. - 4806; 2002 р. - 4296, 2003 р. — 4041; умисних тяжких тілесних ушкоджень відповідно по роках 6673, 8800, 6852, 6032, 6294; зґвалту­вань і замахів на них в 2003 р. зареєстровано 1048².

3. Широкого поширення набула економічна злочин­ ність. Тільки органами внутрішніх справ в 2003 році зареєстровано 43203 злочинів. Служба боротьби з еко­ номічною злочинністю МВС України виділяє в струк­ турі злочинів в економічній діяльності такі види: злочи­ ни в сфері кредитно-грошових відносин (кредитно-бан­ ківські зловживання і фальшивомонетництво); у сфері зовнішньоекономічної діяльності; у сфері споживчого ринку; у сфері приватизації.

1995 рік увійшов в історію кримінології як рік най­більшого зростання фінансової злочинності. До неї нале­жать: банківські зловживання, які вчинялись шляхом хабарництва, підробок, шахрайства, розкрадань; фальси­фікація грошей і цінних паперів.

Кредитно-банківська система (яку становлять банки та небанківські фінансово-кредитні організації) є найва­гомішим сегментом фінансової системи держави. До ос­танньої, крім кредитно-банківської, належать держав-

Злочинність в Україні: Статистичний збірник. — К.: Державний комітет статистики України, 2000. — 100 с.; Експрес-інформація про стан злочинності в Україні за 2002 рік. — К.: МВС України, Департамент інформаційних технологій, 2003. — 120 с.; Експрес-інформація про стан злочинності в Україні за 2003 рік. — К.: МВС України, Департамент інформаційних технологій, 2004. — 20 с.

Там само.

ний бюджет, податкова система, фінанси окремих галу­зей народного господарства, державне страхування, каз­начейство та його органи, різні фонди тощо.

У сучасних умовах кримінальну ситуацію в банків­ській сфері характеризують такі чинники:

— щорічне збільшення кількості злочинів та розмірів заподіяної ними шкоди;

— поступова концентрація кримінальних інтересів у банківському секторі на використанні цих установ для організації значного витоку незаконно здобутих капіта­ лів за кордон з їх подальшою легалізацією («відмиван­ ням»);

— відносно високий ступінь латентності банківських злочинів;

— тенденція до поступового «симбіозу» корупції, ор­ ганізованої злочинної діяльності із банківською злочин­ ністю;

— труднощі та перешкоди щодо виявлення й розслі­ дування банківських злочинів.

У прикладному плані є доцільним під час системати­зації ознак злочинців у сфері банківського кредитуван­ня класифікувати суб'єктів злочину таким чином:

— представники юридичної особи (підприємства-по- зичальника);

— представники банківської установи (банку-креди- тора);

— представники «третіх» організацій та інші особи, послугами яких користувалися злочинці.

Зовнішньоекономічні злочини — це розкрадання, кон­трабанда, хабарництво, корисливі зловживання владою.

Злочини в сфері приватизації державного та кому­нального майна — це розкрадання, хабарництво, корис­ливі зловживання владою, підробки і шахрайства, за до­помогою яких відбувається протиправна трансформація Державного майна в приватну власність. Для цього ви­користовуються: заниження початкової ціни під час продажу об'єктів на аукціоні або величини статутного капіталу акціонерного товариства, неправильна (фаль­сифікована) інвентаризація виробничих і невиробничих фондів та інші способи. Кримінологи виділяють три ви­ди злочинної приватизації: стихійну («дику»), номенкла­турну і директорську.

4. Третя риса структури сучасної злочинності — різке зростання рівня організованої злочинності.

У 2003 р. організованими групами і злочинними ор­ганізаціями вчинено 6159 злочинів, найбільше: розбоїв (455), крадіжок (1449); злочинів у сфері економіки (1531)¹.

КК України розрізняє чотири види злочинних груп: групи без попередньої змови; групи з попередньою змо­вою; організовані групи; злочинне співтовариство (зло­чинна організація).

5. Четвертою рисою сучасної злочинності є її інтер­ націоналізація — взаємодія із зарубіжними злочинними кланами, в основному з таких видів злочинів, як підроб­ ка грошей, фальсифікація товарів, шахрайство в сфері бізнесу й імміграції, грабежі, розбої, незаконні заволо- діння автомобілями, контрабанда.

6. Злочинність неповнолітніх (вчинені ними або в співучасті з дорослими злочини) за питомою вагою з усіх зареєстрованих злочинів становила у 2003 р. 8% (33305 злочинів). Одним із серйозних ЇЇ показників ста­ ла частка тяжких та особливо тяжких злочинів, учине­ них неповнолітніми — 12,2% від усієї злочинності (22755 злочинів) і вчинення злочинів групами (групова корисливо-насильницька)².

7. Рецидивна злочинність за питомою вагою до всіх за­ суджених у 2003 р. — 21,3%. Однак необхідно враховува­ ти особливості статистичного обліку, де фіксуються ре­ цидивісти за їх кримінально-правовою характеристикою, а з кримінологічного погляду рецидивістами вважають осіб, які раніше вчиняли злочини, незалежно від того, чи знято або погашено у них судимість. Найбільш поширені злочини, які вчиняються особами, раніше засуджени­ ми, — це бандитизм (48,1%), умисні вбивства, вчинені у складі групи (24,4%), розбої (28,9%), крадіжки з квартир (22,2%), зґвалтування (20,5%), грабежі (20,3%)³.

Експрес-інформація про стан злочинності в Україні за 2003 рік. -МВС України. Департамент інформаційних технологій, 2004. — 20 с.

Там само.

Злочинність в Україні: Статистичний збірник. — К.: Державний комітет статистики України, 2000. — 100 с.

К.:

ТЕМА 12. Особа злочинця ї~

-**

1. Поняття особи злочинця

2. Структура особи злочинця

3. Біофізіологічні ознаки

4. Соціально-демографічні ознаки

5. Психологічні та моральні ознаки

6. Соціально-рольові ознаки

7. Кримінально-правові та кримінологічні ознаки

8. Психічні аномалії

і. Під особою злочинця розуміють систему негативних соціальне значущих властивостей, зв'язків і відносин, у поєднаних із зовнішніми умовами та обставинами, що характеризують людину, винну у вчиненні злочину.

У цьому визначенні відображено взаємозв'язок між соціологічним і юридичним змістом поняття особи зло­чинця. Будь-яка особа є індивідуальним вираженням соціальне значущих властивостей, індивідуальною фор­мою відображення буття і духовних умов суспільства. З юридичних позицій про особу злочинця можна гово­рити тільки тоді, коли особа вчинила злочин і її визна­но судом винною.

2. Структура особи злочини^, містить такі ознаки: біо- фізіологічні, соціально-демографічні, морально-психо­ логічні, моральні, соціально-рольові, кримінально-пра­ вові та кримінологічні, психічні аномалії, що не виклю­ чають осудності.

3. Біофізіологічні ознаки — це стать, вік, стан здоров'я, особливості фізичної конституції, природні властивості нервової системи тощо.

Біологічна природа людини є необхідною умовою індивідуальності особи, що визначає її самобутність і неповторність.

Деякі психологічні характеристики людей мають ге­нетичний характер. Від генетичне зумовлених особли­востей, психофізіологічних можливостей індивіда кон­кретних умов життя та виховання, а також інших обста­вин, з якими йому доводиться стикатися, залежить його ймовірна поведінка. Важливе значення має генетичне зумовлений ступінь активного опору негативним яви­щам навколишнього середовища.

4. Соціально-демографічні ознаки — це такі характе­ ристики, як стать, вік, освіта, соціальне походження і становище, рід занять, національна і професійна належ­ ність, сімейний стан, рівень матеріальної забезпеченості, належність до міського чи сільського населення тощо.

Вікова характеристика злочинців дозволяє дійти висновку про ступінь інтенсивності прояву криміноген­ної активності та особливості злочинної поведінки представників різних вікових груп.

Освітній та інтелектуальний рівні визначають харак­тер злочину.

Найбільш криміногенною соціальною групою є осо­би, не зайняті суспільне корисною працею, — це майже третина всіх злочинців.

Кримінологічне значення мають дані про сімейний стан, рівень матеріальної забезпеченості, місце прожи­вання тощо.

5. У структурі особи злочинця важливе місце нале­ жить його моральній і психологічній характеристиці. Ці ознаки дозволяють пізнати внутрішній зміст особи — його світоглядні та моральні риси і властивості, погля­ ди, переконання, ціннісні орієнтації тощо.

Світоглядна позиція визначає загальну спрямованість особи, ЇЇ цілеспрямованість, позначається на всій сукуп­ності особливостей поведінки, звичок і соціальної орієн­тації. Людина стає особистістю лише тоді, коли в неї вироблено певну систему поглядів з основних питань суспільного буття, життя і діяльності. Характеристику особи злочинця доповнюють його інтелектуальні, емо­ційні та вольові властивості.

До інтелектуальних властивостей належать: рівень інтелектуального розвитку, обсяг знань, широта погля­дів, зміст і розмаїтість інтересів та прагнень, життєвий досвід тощо.

Емоційні властивості — це такі ознаки, як сила, врів­новаженість або рухливість нервових процесів, динаміч­ність почуттів, ступінь емоційної збудливості, характер реагування на різні прояви зовнішнього середовища і т. п.

Вольові властивості', здатність приймати і реалізову­вати рішення, уміння регулювати свою діяльність і спрямованість учинків, витримка, стійкість, твердість, наполегливість та інші риси. •

ЗО

6. Для характеристики особи злочинця істотне зна­ чення мають його соціальна роль і соціальний статус. Під соціальною роллю розуміють реальні соціальні функції конкретної особи, зумовлені її положенням у системі суспільних відносин і належністю до певних со­ ціальних груп.

Соціальна роль пов'язана із соціальним статусом лю­дини, її обов'язками і правами. Відповідно до соціаль­ного статусу (положення) від кожної людини очікують певний образ поведінки і вчинків. Невиконання рольо­вих розпоряджень може спричинити конфлікт між осо­бою і суспільством або особою та її оточенням.

7. Найважливішими в розумінні особи злочинця є кримінально-правові та кримінологічні характеристики. Вони відображають ступінь соціальної деформації осо­ би, ЇЇ особливі властивості, що дозволяє виокремити найістотніші ознаки осіб, які вчинили злочини (притя­ гувалася раніше особа до відповідальності чи ні, які за­ ходи покарання було застосовано тощо).

8. Виділення такої важливої характеристики в особі злочинця, як психічні аномалії, що не виключають осуд­ ності, тривалий час або заперечувались, або ж сприйма­ лись украй поверхово. Це сприяло виникненню низки проблем, пов'язаних із серійними злочинними проявами (серійними вбивствами, насильницькими діями тощо).