О. М. Джужа, В. В. Василевич, Ю. Ф. Іванов, П. М. Опанасенко, В. Г. Пшеничний, В. Г. Сюраечик

О. М. Джужа, В. В. Василевич, Ю. Ф. Іванов, П. М. Опанасенко, В. Г. Пшеничний, В. Г. Сюраечик

Кримінологія: Навч. посіб. / О. М. Джужа, В. В. Ва-К82 силевич, Ю. Ф. Іванов, П. М. Опанасенко, В. Г. Пше­ничний, В. Г. Сюравчик; За заг. ред. О. М. Джужи. — К.: Прецедент, 2004. - 208 с. І5ВК 966-520-060-7

У навчальному посібнику висвітлено основні теоретичні та прак­тичні питання Загальної та Особливої частин кримінології на основі сучасних характеристик злочинності в Україні, досвіду боротьби з нею в умовах реформування та розбудови державно-правової системи. Матеріал підготовлено із застосуванням загальїюнизіїачених логічних моделей, які забезпечують його краще сприйняті я та засвоєння.

Для студентів, слухачів, ад'юнктів, аспірантів та викладачів вищих юридичних навчальних закладів.

ББК 67.51я73

Відповідальний за випуск Л.Л. Лазебний Дизайн обкладинки "Юридична бібліотека"

Підписано до друку 06.08.2004. Формат 84x108 ¹/32. Папір офсетний МІ.

Умовн.друк.арк. 10,92. Обл.-вид.арк. 10,4. Гарнітура Тайме. Друк офсетний. Тираж 5000 прим. (1-й завод 1-3000 прим.). Зам 4-1959

Серія "Юридична бібліотека" є зареєстрованим промисловим зразком.

Охороняється законом. ТОВ «Прецедент». Свідоцтво №23534974.

03151 м.Київ-151, вул. Волинська, 60 Тел./факс [phone]. пПр://1а\\-1іЬгагу.сот.иа

АТ «Віпол» ДК №15. 03151 м.Київ-151, вул. Волинська, 60

ІЗВК 966-520-060-7

© Колектив авторів, 2004 © Прецедент, 2004

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

• - • •, •;.-•" „^

ТЕМА Т. Поняття, об'єкт, предмет і система кримінології

1. Поняття кримінології

2. Об'єкт кримінології

3. Характеристика предмета кримінології

4. Система кримінології

і. Кримінологія — соціолого-правова наука, яка ви­вчає злочинність, особу злочинця, причини та умови злочинності, шляхи і засоби її профілактики.

2. Об'єктом науки кримінології є суспільні явища, пов'язані зі злочинністю та іншими правопорушеннями, причинами й умовами злочинності, місцем і роллю осо­ би злочинця в системі суспільних відносин, а також із вирішенням завдань із запобігання і профілактики пра­ вопорушень.

3. Предметом кримінології є дослідження законо­ мірностей, законів, принципів і властивостей розвитку суспільних відносин, що становлять об'єкт кримінології.

Предмет кримінології складається з чотирьох основ­них елементів:

1) злочинність — соціальне і кримінально-правове явище в суспільстві, що являє собою сукупність усіх злочинів, учинених у певній державі за визначений пе­ ріод часу. Злочинність визначається такими якісно- кількісними показниками (параметрами): стан, рівень, структура, динаміка, характер, коефіцієнт злочинності;

2) особа злочини^ — система негативних соціальне зна­ чущих властивостей, які впливають у сполученні із зов­ нішніми умовами та обставинами на характер злочинної поведінки. Дані про особистісні властивості осіб, які вчиня­ ють злочини, містять інформацію про причини злочинів;

3) причини та умови злочинності (криміногенні детер­ мінанти) — це система негативних економічних, демо­ графічних, психологічних, політичних, організаційно- управлінських явищ і процесів, що породжують і зумов­ люють злочинність. Причини та умови злочинності з урахуванням їх змісту, природи та механізму дії вивча-

ються на різних рівнях: причини та умови злочинності в цілому; окремих груп злочинів; конкретного злочину;

4) запобігання (профілактику) злочинності розуміють як систему державних, громадських та індивідуальних заходів, спрямованих на усунення, нейтралізацію чи по­слаблення причин і умов злочинності, утримання від учинення злочинів і корекцію поведінки правопоруш­ників. Профілактичні заходи класифікують за спрямо­ваністю, механізмом дії, етапами, масштабом, змістом, суб'єктами та іншими ознаками.

Крім цього, як елементи предмета кримінології бажа­но розглядати проблеми: жертви злочинів; прогнозуван­ня і планування протидії злочинності; кримінально-пра­вової статистики; методики дослідження злочинності; негативних соціальних явищ, які тісно корелюють зі злочинністю, (фонових явищ) тощо¹.

4. У кримінології виділяють Загальну та Особливу частини.

Загальна частина розглядає загальнотеоретичні вчення про злочинність, особу злочинця, причини та умови злочинності, протидію злочинності, а також ви­вчає розвиток самої кримінології як науки. Зазначені кримінологічні явища та категорії досліджуються уза­гальнено, без виокремлення специфіки окремих видів злочинності.

В Особливій частині визначається кримінологічна характеристика окремих видів злочинності, яку поді­ляють за видами злочинів, змістом злочинних діянь, особливостями контингенту злочинців.

Останнім часом предметом вивчення кримінології стала економіка: аналізується кримінологічна харак­теристика злочинів, які вчиняються у різних сферах еко­номіки (кредитно-банківській; зовнішньоекономічній; па­ливно-енергетичній; агропромисловому комплексі тощо).

Сім'ю з кримінологічних позицій вивчають у рамках сімейної кримінології: досліджують специфіку злочинів, які вчиняються на ґрунті сімейно-побутових відносин, а також об'єктивні й суб'єктивні чинники, які сприяють

¹ Кримінологія: Підручник / О. М. Джужа, Я. Ю. Кондратьєв, О. Г. Кулик, 11. П. Михайленко та ін.; За заг. ред. О. М. Джужи. — К.: Юрінком Інтер, 2002. -С. 8-9.

різним видам злочинів (насильницьким, корисливим; злочинів, що вчиняються жінками, неповнолітніми). Кримінологія розробляє шляхи та методи запобігання злочинів за допомогою впливу на сім'ю.

Так звані «фонові» чи негативні соціальні явища (ал­коголізм, наркоманія, токсикоманія, проституція, СНІД, безпритульність і бездоглядність тощо) кримінологія ви­вчає тією мірою, якою ці явища взаємопов'язані з меха­нізмом вчинення злочинів, оскільки чинники, тенденції та профілактика всіх соціальних відхилень як злочинно­го, так і незлочинного характеру мають багато спільного.

Основне завдання кримінології на сучасному етапі переходу суспільства до утвердження демократичних цінностей полягає в науковому поясненні й прогнозу­ванні кримінологічних явищ з метою більш ефективної профілактики злочинності.

ТЕМА 4. Загальнонаукові методи

ТЕМА 5. Окремі наукові методи

ТЕМА 8. Злочинність

1. Поняття злочинності

2. Виникнення злочинності

3. Злочинність як історичне явище

4. Соціальна природа злочинності

5. Злочинність як явище

6. Кримінально-правовий характер злочинності

7. Злочинність як системно-структурне утворення

8. Територія і період часу в злочинності

1. Злочинність — соціальне зумовлене, історично мін­ ливе, відносно масове та кримінологічне явище, яке проявляється в системі кримінально-караних діянь, учинених на певній території за певний період часу¹.

2. Вважають, що злочинність виникла разом із при­ ватною власністю, розколом первіснообщинного ладу на класи і появою пов'язаних із цим соціально-економіч­ них суперечностей.

Із розвитком класового суспільства об'єктивно поста­ло питання щодо державно-правової охорони від пося­гань привласненої колишньою родоплеменною владою общинної власності та охорони особи і привілеїв панів­них прошарків. Кримінальне законодавство рабовлас­ницьких (закони Хаммурапі та Ману), а згодом і фео­дальних, держав характеризується в цьому зв'язку роз­галуженістю і казуїстичністю правових заборон, суво­рим характером каральних заходів, нерівністю осіб, які

Кримінологія: Альбом схем. Загальна та Особлива частини: Навч. посіб. / О. М. Джужа, Є. М. Моісеєв, В. В. Василевич; За заг. ред. °- М. Джужи - К.: НАВСУ, 2000. - 94 с.

²* 19

потрапляли до його сфери, залежно від їх соціального статусу.

3. Злочинність є історично мінливою. Стан злочиннос­ ті неоднаковий у різних соціально-економічних форма­ ціях, її рівень і структура змінюються і на окремих ета­ нах розвитку певної формації залежно від змісту й тен­ денцій, причин та умов злочинів, а також від визначен­ ня державами кола діянь, які є злочинними. Мінливість злочинності відбивається в історії кримінального зако­ нодавства.

4. Злочинність — соціальне явище, оскільки ЇЇ суб'єкти, як і особи, на інтереси і відносини яких посягають, — члени суспільства. Злочинність є соціальною ще й тому, бо в ЇЇ основі — соціально-економічні закони, обумовлені сукупністю сформованих виробничих відносин і харак­ тером продуктивних сил. Вона в цілому породжується причинами та умовами, що мають соціальний характер.

5. Злочинність — не статистична сукупність злочи­ нів, а саме явище. Як будь-яке явище, воно є закономір­ ним за причинно-наслідковою залежністю і зв'язком, за взаємодією з іншими соціальними явищами — економі­ кою, політикою, ідеологією, психологією суспільства і соціальних спільнот, управлінням, правом тощо. Інтен­ сивність і характер злочинності визначають суперечності таких, що взаємодіють, соціальних процесів і явищ кри­ міногенного, антикриміногенного, змішаного характеру.

6. Злочинність — кримінально-правове явище. Визна­ чення злочину — базового елемента поняття «злочин­ ність» — дає кримінальне право. Це є передбачене Кри­ мінальним кодексом суспільно-небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину¹.

Не існує власне кримінологічних понять злочинності та ЇЇ підсистем. Усі вони жорстко запрограмовані їх кри­мінально-правовою оцінкою.

7. Злочинність — це не механічне поєднання, а цілісна сукупність, система злочинів. Вона має визначені системні властивості, тобто стійкі взаємозалежності злочинів усе­ редині цілісності та з іншими зовнішніми соціальними

Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / За ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. — 3-тє вид., доп. і перероб. — К.: Атіка, 2004.- 1056с,

явищами. Причому її елементи — окремі злочини та їх групи (підсистеми) — перебувають у певних статистичне вимірюваних взаємозалежностях і взаємодіях.

8. Злочинність складається з конкретних злочинів, учинених на певній території у відповідний період часу.

Профілактики злочинності

Запобігання злочинам -

1. Види інформації

2. Кримінологічна інформація

3. Організаційна інформація

4. Завдання внутрішньої та зовнішньої інформації,.'.:;'

1. Усю інформацію, яку використовують у профілак* тиці злочинності, можна поділити на:

— кримінологічну (зовнішню);

— організаційну (внутрішню).

2. Кримінологічна (зовнішня) інформація має відобра­ жати такі показники злочинності: рівень, коефіцієнти, структуру, динаміку, характер, «географію», детерміно­ ваність (зв'язок злочинності з іншими соціальними яви­ щами), іншими словами, — відповідати на питання:

~ хто, коли і де вчиняє злочини; ~~ У зв'язку з чим люди стають на злочинний шлях; ~~ які обставини, ситуації та мотиви вчинення злочинів; ~~ У чому полягають причини та які умови сприяють чиненню злочинних діянь.

Зовнішня інформація має також передбачити дані про адміністративні, дисциплінарні та інші правопору­шення, аморальні вчинки, пияцтво й алкоголізм, нарко­манію, несплату податків, проституцію, бездоглядність дітей, залишення школи дітьми і підлітками, позбавлен­ня батьківських прав тощо. До цього виду інформації варто віднести дані про соціально-економічний і соці­ально-демографічний розвиток, стан громадської думки та інші соціально-психологічні процеси, які стосуються запобігання злочинам.

3. Організаційна (внутрішня) інформація передбачає дані про порядок організації запобіжної діяльності її суб'єктами. Вона характеризує стан самої системи попе­ редження злочинів і допомагає з'ясувати:

— які конкретна мета і завдання є на певному відріз­ ку часу;

— якими засобами та методами вони досягаються;

— з якою інтенсивністю та у якому напрямі діє вся система та її складові;

— які умови і реальні можливості виішення поставле­ них завдань.

4. У сукупності зовнішня і внутрішня інформація мають відображати об'єктивну картину криміногенної обстановки в регіоні, ступінь ефективності запобіжного впливу, а також реальні потреби профілактичної діяль­ ності з погляду її подальшого удосконалення. З ураху­ ванням цього, вона має відповідати вимогам: об'єктив­ ності, своєчасності, повноти, наукової обґрунтованості, достовірності та достатності.

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

' ^

ТЕМА 58. Особа рецидивіста

1- Загальна характеристика злочинів, що їх вчиняють

рецидивісти 2. Характеристика за віком

3- Характеристика за статтю

4- Характеристика за трудовою активністю $• Характеристика за рівнем освіти

⁶- Емоційно-вольові властивості особи рецидивіста

1. У 2002 р. було зареєстровано злочинів, що їх вчи­нили рецидивісти: ^а) за всіма видами спрямованості — 65230;

б) загальнокримінальної спрямованості 64046;

в) тяжких та особливо тяжких 35184;

г) бандитизм — 37;

ґ) умисне вбивство (та замах) — 769, з них:

— учинених на замовлення — 8;

— групою осіб — ЗО;

— із застосуванням вогнепальної зброї — 36;

— із застосуванням бойових припасів та вибухових речовин — 1;

д) умисне тяжке тілесне ушкодження — 806;

е) зґвалтування — 213; є) розбій - 1673;

ж) грабіж — 3416; '

з) шахрайство — 1327; й) вимагання — 305; і) хуліганство — 1092;

к) крадіжка державного або колективного майна — 5514;

л) крадіжка приватного майна — 27593, з них із квар­тир - 9178;

м) незаконне заволодіння транспортними засобами — 1024;

н) дорожньо-транспортні пригоди зі смертельними наслідками — 43;

о) незаконне поводження зі зброєю, бойовими припа­сами або вибуховими речовинами — 1454^і.

2. Більшість рецидивістів уперше стають на шлях злочинів у неповнолітньому віці або в перші роки після настання повноліття.

Існує залежність між віковим початком злочинної кар'єри і наступним рецидивом. Чим раніше неповноліт­ній стає на шлях вчинення злочинів, тим інтенсивні-шою й небезпечнішою є його рецидивна діяльність зго­дом. Близько 70% рецидивістів учинили свій перший злочин у віці до 18 років. Чим старший вік людини, ІД° уперше вчиняє злочин, тим меншою є імовірність реци­диву. У зрілому віці майже ніхто не починає рецидивну

Експрес-інформація про стан злочинності в Україні за 2002 рік. — К-МВС України, Департамент інформаційних технологій, 2003. — 120 с.

біографію, а рецидивісти вчиняють переважно менш не­безпечні злочини.

3. Питома вага жінок серед рецидивістів є у 3—5 ра­ зів меншою, аніж у чоловіків.

У рецидивісток криміногенні якості проявляються гостріше, ніж у рецидивістів-чоловіків, що пов'язано з рівнем алкоголізації, багаторазовістю судимостей, втра­тою суспільне корисних та сімейних зв'язків, безпри­тульністю, моральною деградацією тощо. Громадська думка традиційно більш нетерпиме ставиться до засу­джених жінок, аніж до засуджених чоловіків, що при­зводить до їх відчуження від загальноприйнятих побу­тових і трудових взаємин, доброзичливого людського спілкування.

4. Порівняно зі злочинцями, які вчинили злочин уперше, типовою рисою рецидивістів є подальше ослаб­ лення або повне припинення трудової діяльності. Понад 80% рецидивістів — це особи без визначеного роду за­ нять. Частка непрацюючих і тих, які не вчаться, серед засуджених у 1996 р. становила 57%.

5. За рівнем освіти серед рецидивістів більше осіб із початковою і незакінченою середньою освітою і наймен­ ше осіб з вищою освітою порівняно зі злочинцями- нерецидивістами. Частка осіб, які мають освіту вище восьми класів, серед рецидивістів удвічі нижча, ніж се­ ред осіб, які вперше вчинили злочин. Особи, які встали на шлях рецидиву, не бачать сенсу в підвищенні рівня культури, їх важко залучити до навчання в період від­ бування покарання.

6. Для емоційно-вольових характеристик особи реци­ дивіста типовими є різного ступеня: агресивність і жор­ стокість; нестриманість, неадекватність і примітивізм емоційних реакцій; авторитарність і завищена самооцін­ ка; байдужість до переживань інших; схильність до помсти; вразливість.

У певної частини рецидивістів істотну роль у злочин­ній діяльності відіграє слабка воля та нездатність розір­вати негативні зв'язки у злочинному середовищі.

Патологія психіки, яка не виключає осудності, про­стежується в 15—20% рецидивістів, а у тих, хто вчинив Убивства - до 40%.

Необережної злочинності.

1. Загальні положення

2. Рівень, структура та динаміка необережної злочинності

і. Злочини, учинені з необережності, виділяють у кри­мінологічній класифікації за особливостями механізму злочинної поведінки та її детермінацією.

Необережна злочинна поведінка проявляється в бага­тьох сферах людської діяльності:

— експлуатація машин, механізмів та інших джерел підвищеної небезпеки на виробництві;

— експлуатація транспортних засобів, що є джерела­ ми підвищеної небезпеки;

— будівельні, вибухові, гірські роботи;

— транспортування і збереження енергоносіїв;

— роботи в природному середовищі, пов'язані з небез­ пекою його забруднення, псування тощо;

— виготовлення медикаментів, лікування людей, ве­ теринарна допомога;

— службова чи інша професійна діяльність, яка може призвести до суспільне небезпечних наслідків унаслідок прийняття помилкових рішень;

— експлуатація джерел підвищеної небезпеки побуто­ вого характеру.

Враховуючи це, можна визначити такі види необереж­ної злочинної поведінки, пов'язані з порушенням відповід­них правил:

— безпеки використання машин і механізмів у народ­ ному господарстві;

— провадження робіт, які вимагають особливої уваги;

— безпеки експлуатації транспортних засобів;

— безпеки при виробництві та передачі енергії, транс­ портуванні та збереженні енергоносіїв;

— екологічної безпеки;

— медичної безпеки;

— побутової безпеки;

— безпеки виконання посадових і професійних обов'язків; ••?-..... ^! •

— майнової безпеки.

2. Частка необережної злочинності збільшується і становить близько 15—20% від загальної кількості всіх зареєстрованих злочинів.

За рівнем виробничого травматизму зі смертельними наслідками (на 1 тис. робітників) Україна випереджає інші індустріальне розвинені країни. У 2001 р. від травм на виробництві постраждало 214,6 тис. чоловік, 5,4 тис. загинули. При цьому на приватних підприємствах ви­робничий травматизм є у 2,5 рази вищий, аніж на дер­жавних.

Небезпеку для життя та здоров'я громадян станов­лять необережні екологічні злочини. Велика частина те­риторії України є екологічно неблагополучною. Майже половина населення користується питною водою, що не відповідає санітарно-гігієнічним вимогам. Третина жи­телів країни постійно перебуває під шкідливим впливом забрудненого повітря, води, ґрунту, шумових чи елек­тромагнітних джерел. За рівнем радіаційних відходів Україна посідає перше місце у світі. Екологічні проблеми українських міст пов'язані з надзвичайною насиченістю застарілим транспортом, недосконалістю системи кана­лізації, з деградацією міської та приміської рослинності.

Показником, який характеризує необережну злочин­ність, є рівень віктимізації. Є чимало випадків, коли частиною механізму злочинної поведінки стають не­обачливі дії потерпілих, які створюють ситуацію для злочинної недбалості винних або сприяють її виникнен­ню. Показник віктимізації для необережної злочинності становить близько 20%.

ТЕМА 80. Кримінофамілістика

(сімейна кримінологія)

1. Поняття та розвиток кримінофамілістики

2. Внутрішньосімейні насильства. Механізм сімейних причин злочинної поведінки

3. Суб'єкти кримінальної корекції сімейних відносин

4. Кримінологічна корекція сімейних відносин

1. Під сімейною кримінологією (кримінофамілістикою) розуміють галузь загальної кримінології, яка вивчає причини та умови виникнення масової злочинної пове­дінки в сімейних відносинах, внутрішньосімейні злочи­ни, а також реакцію суспільства на вищезазначені зло­чини з метою нейтралізації злочинності.

Спочатку терміни «сімейна кримінологія» і «криміно-фамілістика» існували в науковому обігу як синоніми¹.

Шестаков Д. А. Введение в криминологию семейньїх отношений. — Л., 1980.-С. 14-15.

Визначенню цієї наукової галузі відповідає також назва «кримінологія сімейних відносин».

В основу кримінофамілістики покладено аксіому — взаємозалежність між феноменом злочинності та інсти­тутом сімейних відносин.

Імпульс до значної частини вчинків (правопорушень) виникає від різних конфліктних ситуацій під час спіл­кування з близькими людьми, тобто сімейним оточен­ням.

Роль сім'ї є досить значною в продукуванні як нор­мативної, так і девіантної поведінки.

Предмет вивчення кримінофамілістики:

— злочини, які вчиняються проти членів сім'ї (на­ сильницькі злочини проти подружжя, дітовбивства)¹;

— вплив сім'ї на злочинність неповнолітніх;

— вплив сім'ї на формування особи насильницького корисливого злочинця;

— вплив сім'ї на рецидив злочинів;

— механізм сімейних причин, обставин вчинення зло­ чинів;

— запобігання злочинам через вплив на сім'ю. Невиконання сім'єю свого призначення у пристосуванні

її членів до громадського життя, що зумовлює її криміна-лізацію, а також сприяння сім'ї виникненню у її членів на­міру вчинити злочин називають сімейною десоціалізацією.

Насильницькі злочини проти членів сім'ї вчиняються частіше, ніж злочини проти знайомих, які не є близьки­ми та рідними, злочини проти знайомих — частіше, ніж проти незнайомих.

Усередині сім'ї злочини найчастіше вчиняються од­ним із подружжя щодо іншого.

Серед жертв внутрішньосімейних убивств жінок біль­ше, ніж чоловіків (співвідношення в 70-х роках 7:1, в 90-х — 3:1), тобто кримінальна активність жінок в сім'ї помітно зросла.

Види внутрішньосімейних злочинів:

— корисливі — 5%;

— пов'язані з прагненням звільнитися від різних обов'язків — 5%;

Убийства на почве семейньїх конфликтов. — Л., 1981.

— пов'язані з ревнощами — 15—20%;

— вбивства у зв'язку з боротьбою за владу чи само­ ствердження у сім'ї — 50%;

— бажання отримати додаткову житлову площу — 10%;

— бажання отримати страховку — 5%;

— бажання отримати спадщину — 5%;

Три останні види сімейних вбивств належать до но­вих видів злочинів, їх учиняють так звані «шлюбні афе­ристи».

2. Причини масового вчинення сімейних злочинів:

— суперечності між чоловіками і жінками, що сто­ суються претензій на владу в сім'ї:

— суперечності статевої моралі;

— різниця в матеріальному становищі сімей подружжя;

— суперечності між професійними та сімейними ро­ лями подружжя;

— незбіг у чоловіків і жінок матеріальної орієнтації;

— насильство поза сім'єю в суспільстві;

— масові розлучення сімейних пар.

На рівні мікросередовища визначають причини кри­мінологічної десоціалізації та конфліктності. Причини сімейної десоціалізації:

— відсутність сім'ї або поруяіення її структури;

— порушення в сім'ї балансу між духовними і мате­ ріальними основами;

— зниження культурно-освітнього рівня;

— пияцтво, алкоголізм, наркоманія;

— стереотипи поведінки грубості та жорстокості;

— наявність у сім'ї правопорушників;

— навчання злочинній поведінці (передання злочинцеві досвіду дорослими рідними, неповнолітніми та молоддю).

Сімейну конфліктність становлять внутрішньосімей-ні конфлікти на ґрунті:

— подружньої зради;

— боротьби за владу в сім'ї;

— боротьби за розподіл фінансів;

— боротьби за розподіл обов'язків між членами сім'ї;

— виховання дітей і домагання;

— неприязного ставлення до родичів іншого з по­ дружжя (тещі, свекрухи, свахи тощо).

Причини злочинності в сфері сімейних відносин зу­мовлено:

1) притаманним сім'ї за всіх історичних епох її існуван­ ня віктимологічним фактором — подружньою зрадою;

2) сучасними криміногенними факторами, які не об­ ходять і сім'ю та пов'язані із суперечностями перехідно­ го періоду нівелювання старих, становленням та розвит­ ком нових постсоціальних відносин (руйнування тради­ цій і звичаїв).

3. Серед суб'єктів кримінальної корекції сімейних відносин можна виокремити три групи:

— які функціонують у структурі органів державної влади (загальнодержавні, регіональні, місцеві);

— що основані на громадській ініціативі;

— що основані на приватній ініціативі.

До органів та установ, що здійснюють кримінальну корекцію сімейних відносин, належать:

1) Державний комітет України у справах сім'ї та мо­ лоді;

2) Республіканський комітет у справах сім'ї та молоді АР Крим;

3) служби у справах неповнолітніх обласних, Київ­ ської та Севастопольської міських, районних держадмі­ ністрацій, виконавчих органів міських і районних у міс­ тах рад;

4) спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань запобігання насильству в сім'ї;

5) органи опіки та піклування;

6) спеціалізовані установи для жертв насильства в сім'ї;

7) служба дільничних інспекторів міліції та кримі­ нальна міліція у справах неповнолітніх органів внут­ рішніх справ.

4. Кримінологічна корекція сімейних відносин — це система заходів щодо усунення детермінант злочинної поведінки, а також нейтралізації сімейних криміноген­ них факторів як на загальносоціальному рівні інституту сім'ї, так і у конкретних сім'ях.

Кримінологічна корекція сімейних відносин передба­чає такі заходи:

— нейтралізацію суперечностей інституту сім'ї в цілому;

— створення умов для подолання негативного впливу сім'ї на її членів;

— розв'язання конкретних конфліктних ситуацій;

— використання позитивного потенціалу в сфері сі­ мейних відносин;

— духовне виховання сім'ї в цілому та кожного кон­ кретного її члена.

ТЕМА 81. Жіноча злочинність

1. Рівень, структура та динаміка злочинності жінок

2. Причини жіночої злочинності

3. Профілактика злочинності жінок

і. Згідно зі статистичними даними¹ кількість виявлених жінок, підозрюваних у вчиненні злочинів, в Україні ста­новила за такими видами злочинів по роках (див. табл. 1)

Таблиця 1.

 

Види злочинів
усього
умисні вбивства та замахи на вбивство
умисні тяжкі тілес­ні ушкодження
зґвалтування та зама­хи на зґвалтування
крадіжки
грабіж
розбій
шахрайство
хуліганство
хабарництво
розкрадання вогне­пальної зброї, бойо­вих припасів або вибухових речовин
злочини, пов'язані з наркотичними за­собами
інші

Злочинність в Україні: Статистичний збірник. — К.: Державний комітет статистики України, 2000. — 100 с.

Рівень рецидиву серед жінок становить близько 10%.

Жіночий злочинний професіоналізм притаманний та­ким видам злочинів, як крадіжки/шахрайство, утриман­ня притонів і звідництво. Поступово жінки опано­вують нові кримінальні професії: торгівлю наркотични­ми речовинами, торгівлю людьми, вбивства на замов­лення.

До числа негативних тенденцій жіночої злочинності належать:

— зростання тяжких та особливо тяжких злочинів у структурі жіночої злочинності;

— зростання професіоналізму та організованості жі­ ночої злочинності (виявлено кілька організованих зло­ чинних угруповань, якими керують жінки);

— за все більшою кількістю показників жіноча зло­ чинність відповідає чоловічій.

2. Основні причини жіночої злочинності пов'язані з:

— соціально-політичною ситуацією в країні (зростан­ ня безробіття, викривлені процеси емансипації);

— трудовою діяльністю (недоліки правого регулюван­ ня праці жінок);

 

— сімейним життям і побутовою сферою (сімейні конфлікти, втягнення до злочинної чи іншої протиправ­ ної діяльності, відсутність постійного місця прожи­ вання);

— несприятливими процесами в сфері жіночої куль­ тури (підміна її сурогатами на зразок фемінізму, еман­ сипації тощо);

— пропагандою пріоритету чоловічих видів діяльнос­ ті (таких, як державна служба, виробництво, бізнес тощо).

3. Захист жіночої культури та жіночності має стати пріоритетним в державній політиці, ідеології, громад­ ській думці. Сімейне і шкільне виховання потрібно ко­ регувати і приводити у відповідність до завдань розвит­ ку жіночої культури. Є сенс серйозно замислитись над феноменом окремого навчання хлопців і дівчат. У низці приватних шкіл цей досвід відроджують, його позитивні сторони і недоліки заслуговують на ґрунтовне дослі­ дження.

Удосконалення правового регулювання охорони пра­ці жінок, надання їм системи пільг за сімейними обста-

винами — один із заходів руйнівного впливу на жіночу злочинність.

Злочинність у сімейно-побутовій сфері — комплексна проблема, її розв'язання потребує системних заходів і формування спеціальних суб'єктів. Ймовірно, одним із оптимальних варіантів ЇЇ вирішення було б створення муніципальної служби патронажу сім'ї, до головних зав­дань якої належали б:

— психологічне та правове консультування по­ дружжя;

— виявлення неблагополучних сімей;

— захист дітей від насилля, втягнення в пияцтво та вживання наркотиків;

— надання цільової матеріальної допомоги жінкам і дітям;

— створення тимчасових притулків для жінок і дітей, які стали жертвами насилля;

— залучення працівників соціальної сфери до профі­ лактики злочинів у сім'ї;

— заснування фондів матеріальної підтримки бідних сімей із боку заможних громадян;

— психологічна та медична підтримка одиноких мате­ рів, вагітних жінок із метою профілактики стресів і су- спільно небезпечних діянь.

Аналіз жіночої злочинності дозволяє зробити такі висновки:

— процеси емансипації як елементи запозиченої куль­ тури мають криміногенний характер;

— поглиблення жіночих психологічних рис (терпи­ мості, підвищеного почуття відповідальності за дітей і сім'ю) відіграє позитивну роль в утриманні від злочи­ нів;

— для захисту й підтримки жінок у країні потрібно формувати і розвивати спеціальні соціальні механіз­ ми (телефони довіри, жіночі віктимологічні органі­ зації, притулки, спеціальні медичні та психологічні служби);

— судова практика з кримінальних справ, а також практика виконання кримінальних покарань щодо жі- нок-злочинців в країні потребує істотного корегування у бік гуманізації.

Зміст

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Тема 1. Поняття, об'єкт, предмет і система кримінології. З

Тема 2. Мета, завдання, функції та проблеми кримінології 5

Тема 3. Кримінологія в системі наук......................................... 7

Тема 4. Загальнонаукові методи кримінологічного

дослідження....................................................................................... 10

Тема 5. Окремі наукові методи кримінологічного

дослідження....................................................................................... 12

Тема 6. Статистика в кримінологічних дослідженнях.. 16

Тема 7. Кримінологічні дослідження................................................. 17

Тема 8. Злочинність.............................................................................. 19

Тема 9. Рівень (коефіцієнти) злочинності............................... 21

Тема 10. Структура, характер і динаміка злочинності.. 23

Тема 11. Основні риси злочинності XXI ст. в Україні.. 25

Тема 12. Особа злочинця.................................................................... 29

Тема 13. Соціально-демографічна характеристика особи

злочинця............................................................................................... 31

Тема 14. Класифікація і типологія злочинців.................................... 34

Тема 15. Причини, умови та механізм конкретного

злочину................................................................................................. 35

Тема 16. Криміногенна ситуація в механізмі конкретного

злочину................................................................................................. 37

••Тема 17. Віктимологічні аспекти конкретного злочину. 38 Тема 18. Співвідношення соціального та біологічного в

детермінації конкретного злочину................................................... 40

Тема 19. Причини та умови злочинності. Види детермінації 42

Тема 20. Класифікація причин та умов злочинності... 44

Тема 21. Соціальна зумовленість причин злочинності.. 45

Тема 22. Поняття та принципи профілактики злочинності 49

Тема 23. Рівні профілактики злочинності.......................................... 51

Тема 24. Класифікація заходів профілактики

злочинності за соціальним рівнем................................................... 53

Тема 25. Класифікація заходів профілактики злочинності

за обсягом (масовістю охоплення)............................................. 55

Тема 26. Класифікація заходів профілактики злочинності

за спрямованістю та видом....................................................... 59

Тема 27. Поняття і класифікація суб'єктів профілактики

злочинності.................................................................................. 63

Тема 28. Правоохоронні органи та суд як суб'єкти

запобігання злочинам................................................................. 65

Тема 29. Правове регулювання профілактики злочинності 70 Темп ЗО. Інформаційне забезпечення запобігання

злочинам................................................................................... 71

Тема 31. Кримінологічне прогнозування................................. 72

Тема 32. Методи кримінологічного прогнозування.... 75

Тема 33. Види кримінологічного прогнозування................. 76

Тема 34. Кримінологічне планування....................................... 78

Тема 35. Порівняльне вивчення та аналіз злочинності. 80

Тема 36. Світові тенденції злочинності

та боротьба з нею....................................................................... 83

Тема 37. Порівняльні теорії причин злочинності.................... 85

Тема 38. Біологічні та біосоціальні теорії причин

злочинності................................................................................. 86

Тема 39. Соціологічні та соціопсихологічні теорії причин

злочинності................................................................................. 89

Тема 40. Міжнародне співробітництво в боротьбі зі

злочинністю................................................................................ 91

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Тема 41. Стан і тенденції насильницьких злочинів.... 95

Тема 42. Кримінологічна характеристика особи

насильницьких злочинців.......................................................... 98

Тема 43. Причини та умови насильницьких злочинів.. 100 Тема 44. Запобігання насильницьким злочинам 102

Тема 45. Кримінологічна характеристика загальнокримі-

нальної корисливої злочинності................................................ 105

Тема 46. Кримінологічна характеристика окремих

корисливих злочинів.............................................................