ТЕМА 70. Причини та умови необережних злочинів

1 Загальносоціальні причини необережної злочинності

2. Мотивація необережних злочинів

3. Криміногенні чинники

4. Детермінанти виробничого травматизму

і. До загальносоціальних причин, які детермінують необережну злочинність, належать:

— ускладнення технологічних процесів, автоматиза­ ція виробництва та побуту (науково-технічний про­ грес);

— послаблення контрольних функцій держави та су­ спільства (негативні соціально-політичні процеси);

— кризові процеси в економіці;

— негативні культурні тенденції (сприйняття свободи та демократії як вседозволеності).

2. На формування мотивації необережних злочинів впливають:

— соціально-психологічні норми поведінки, які існують У суспільстві та формують національну ментальність;

»* 163

— традиції й атмосфера сімейно-побутових взаємин;

— атмосфера виробничих відносин;

— негативні приклади і поради з боку осіб, які вико­ нують аналогічні професійні й побутові функції;

— негативні вчинки осіб, які навчають нових членів колективу;

— перекручене висвітлення деякими засобами масо­ вої інформації проблем доцільності, ризику, сміливості;

— недоліки і порушення в організації та управлінні технологією виробництва, яке пов'язане з використан­ ням джерел підвищеної небезпеки;

— недоліки у спеціальній профілактиці щодо забезпе­ чення невідворотності відповідальності за злочин, вчи­ нений із необережності.

3. До криміногенних чинників належать:

— недбалий ремонт, використання деталей із техно­ логічними характеристиками, які не відповідають стан­ дарту, ремонтні роботи без зупинки машин, механізмів;

— порушення нормальних умов експлуатації, які спричиняють психологічну та операційну напруженість працівників;

— недоліки технічної документації, інструкцій з екс­ плуатації машин і механізмів, пам'яток із техніки безпе­ ки;

— відсутність, непридатність вимірювальної і конт­ рольної апаратури;

— допуск до експлуатації джерел підвищеної небезпе­ ки чи інших робіт, які вимагають особливої відповідаль­ ності, осіб, стан яких істотно обмежує ступінь їх обе­ режності та уваги (втома, хвороба, стан похмілля, стрес);

— латентність або безкарність небезпечних і необе­ режних професійних або побутових дій;

— байдужність адміністрації, колег по роботі, грома­ дян у побуті до фактів неодноразових порушень норм безпеки у поведінці певних осіб, поки вони не призвели до тяжких наслідків.

4. Основними детермінантами виробничого травма­ тизму і професійних захворювань е:

— застарілість основних фондів і низьке технічне за­ безпечення технологічних процесів виробництва;

— погіршення забезпечення засобами індивідуального

захисту, порушення надійності роботи засобів і систем колективного захисту;

— відсутність у ряді випадків нормативної бази та інформації;

— масові порушення технологічної і виробничої дис­ ципліни;

— низький рівень культури виробництва, соціальної активності та професійної підготовки працівників;

— зниження відповідальності, вимогливості й контро­ лю за дотриманням норм і правил з охорони праці;

— недотримання режимів праці та відпочинку, скоро­ чення кількості медичних оглядів.

[ТЕМА 71. Запобігання необережним злочинам

1. Загальносоціальні заходи запобігання необережним злочинам

2. Спеціальні заходи запобігання необережним злочинам '

1. На загальносоціальному рівні можна виділити захо­ди, які мають загальновизнаний характер для формуван­ня і розвитку системи профілактики необережних зло­чинів. У такому аспекті можна розглядати широкомасш­табні заходи щодо поліпшення умов і охорони праці, розвитку техніки безпеки, впровадження механізації, ав­томатизації, кібернетизації у виробництві та побуті. Сю­ди ж належать заходи щодо зміцнення соціальної, вироб­ничої, технологічної дисципліни, виховання у населення почуття громадської відповідальності та обов'язку.

Основними заходами у запобіганні необережним зло­чинам, пов'язаним із легковажністю і недбалістю, профе­сійною непридатністю операторів, джерел підвищеної небезпеки, учасників інших робіт, які вимагають особли­вої уваги, є ті, що спрямовані на реалізацію профілакти­ки злочинної помилки. У цьому аспекті слід розробляти заходи контролю за конструкцією машин і механізмів, якістю їх виготовлення, умовами експлуатації, за наявніс­тю і технічним рівнем систем безпеки, рекомендації з про­фесійного відбору операторів, їх навчання, і практики тощо.

Щодо запобігання службовій необережності, то по­трібна ґрунтовна організація відбору кадрів, які харак­теризуються професіоналізмом і порядністю, стійкістю

проти тиску групового егоїзму колективу підприємства, фірми. Поряд із цим має бути відповідне нормативне регулювання і методичне забезпечення прийняття і ви­конання управлінських рішень; своєчасне і достатнє інформаційно-аналітичне забезпечення, що дозволяє оці­нити ступінь і обґрунтованість ризику, можливі наслідки. 2. Спеціальними для профілактики необережних зло­чинів можна назвати заходи щодо зниження ризику на­стання тяжких наслідків у разі помилки оператора, уп­равлінської помилки посадової особи, іншої професій­ної помилки виконавця. Йдеться про встановлення при­строїв:

— які інформують про виникнення небезпечної си­ туації шляхом звукових чи світлових сигналів;

— які блокують неправильні дії оператора;

— автоматизованих систем управління;

— які перешкоджають доступу сторонніх осіб до дже­ рела підвищеної небезпеки;

— які безпосередньо захищають людей від травм. Важливе значення для профілактики необережних

злочинів має обов'язковий інструктаж операторів дже­рел підвищеної небезпеки, виконавців інших робіт, які вимагають особливої уваги, керівників та інших посадо­вих осіб, як і застереження (шляхом відповідних запи­сів) осіб, які потрапляють до небезпечної зони.

Для запобігання необережним злочинам важливе зна­чення мають заходи, розраховані на забезпечення мак­симальної безпеки конструкцій машин і механізмів, їх придатності до нормальних умов експлуатації, перешко­джання доступу сторонніх чи непідготовлених осіб.

Низку заходів профілактики необережних злочинів ад­ресовано населенню. Йдеться про навчання правилам транспортної та пожежної безпеки, експлуатації побуто­вої техніки, мисливської зброї, про обмеження володін­ня і доступу до предметів, у процесі користування яки­ми може бути допущено злочинну помилку тощо.

Отже, заходи впливу на необережну злочинність можна поділити на три групи:

— заходи впливу на людський фактор;

— забезпечення безпечної експлуатації джерел підви­ щеної небезпеки;

— конструктивна безпека технічних заходів.

І

ТЕМА 72. Кримінологічна характеристика > автотранспортних злочинів -'

1. Поняття автотранспортних злочинів

2. Загальна характеристика рівня, структури та динаміки автотранспортних злочинів

і. Поняття автотранспортних злочинів охоплює кіль­ка складів злочинів:

— порушення правил дорожнього руху та експлуата­ ції автомобілів, мотоциклів, тракторів та інших транс­ портних засобів;

— недоброякісний ремонт і випуск в експлуатацію технічно несправних транспортних засобів;

— порушення «ззовні» (пішоходом, велосипедистом, їздовим, ремонтником тощо) правил, які забезпечують безпечну роботу автотранспорту.

2. Структура автотранспортних злочинів має свою специфіку, а саме виокремлюють:

— злочини зі смертельними наслідками чи пораненнями;

— дитячий травматизм;

— з чиєї вини настали суспільне небезпечні наслідки: з вини водіїв чи пішоходів;

— з вини водіїв автотранспорту, що належить юри­ дичним чи фізичним особам;

— тяжкість наслідків, визначається кількістю загиб­ лих на 100 потерпілих;

— віктимологічний показник у вигляді соціально-де­ мографічних характеристик загиблих і травмованих;

— регіональне поширення злочинів;

— тимчасові особливості — щільність за місяцями ро­ ку і часом доби;

— співвідношення видів порушень правил дорожньо­ го руху, що спричинили кримінальні наслідки;

— поширеність за видами доріг.

У 2002 р. було зареєстровано 18382 злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту.

Понад 66% усіх злочинів відбувається з вини водіїв, 25—30% — із вини пішоходів. Із вини водіїв індивідуаль­них автомобілів сталося понад 60% усіх смертей і травм. 20% ДТП допускають п'яні водії.

За порушення правил безпеки руху або експлуатації

транспорту особами, які керують транспортними засо­бами, було порушено 9220 кримінальних справ, з них 2646 випадків, що спричинили смерть потерпілого.

Середня кількість потерпілих за коефіцієнтом на 100 тис. населення становить 146 осіб, кількість ДТП на 10 тис. транспортних одиниць — 56.

Пік автотранспортних злочинів припадає на квітень і вересень, у годинах доби — 17—19 і 22—24. У квітні від­бувається масовий виїзд на автошляхи водіїв індивідуаль­ного транспорту: автомобілістів, мотоциклістів, велосипе­дистів. Вересень — місяць повернення з відпусток автолю­бителів, початок занять у школах, гімназіях, вузах та інших навчальних закладах, інтенсифікації сільгоспперевезень.

Максимальна поширеність автотранспортних злочи­нів у 2002 р. в абсолютних показниках припадала на Донецьку (1874), Дніпропетровську (1874), Харківську (1535), Луганську (1120) області. Найнижчі показники рів­ня автотранспортних злочинів були у Чернівецькій (231), Рівненській (310), Тернопільській (236) областях.

Через незадовільний стан вулиць і доріг відбувається 11% усіх ДТП. При цьому перше місце за кількістю ава­рій посідають дороги обласних центрів, на останньо­му — селищні та районні.