ТЕМА 67. Запобігання злочинам в армії

1. Основні напрями запобігання злочинам у військах

2. Соціально-економічні заходи

3. Заходи виховного характеру

4. Організаційно-управлінські заходи

5. Кримінально-правові заходи

1. Оптимальна стратегія впливу на злочинність у вій­ськах має передбачати:

— перспективні заходи (на їх реалізацію потрібні де­ сятиліття);

— тактичні (їх ефективність проявляється через кіль­ ка років);

— оперативні (дають помітний результат протягом року).

Основними напрямами профілактики злочинів у вій­ськах є:

— соціально-єкономічний;

— виховний;

Сущенко В, Д. Лиховей В. В. Про деякі криміногенні фактори, Ш° сприяють злочинності у Збройних силах України // Боротьба з організо­ваною злочинністю і корупцією (теорія і практика). — 2000. — № 1.

— організаційно-управлінський;

— кримінально-правовий.

Деякі з них реалізуються на загальносоціальному рівні, інші — на загальносоціальному і спеціально-криміноло­гічному, треті — тільки на спеціально-кримінологічному.

2. Соціальна-економічні заходи реалізуються на за­ гальносоціальному рівні. Збройні сили, інші війська і військові формування використовують соціально-еко­ номічні можливості держави для усунення або мініміза­ ції відповідних причин злочинності військовослужбов­ ців, для поліпшення їх життя, діяльності, виховання, побуту, відпочинку. Такі заходи не мають особливої специфіки. Реальне поліпшення життєдіяльності військ пов'язане зі звільненням від невластивих їм функцій, із професіоналізацією армії, з визначенням її місця в дер­ жавній структурі, з докорінним поліпшенням соціально­ го та матеріального становища військовослужбовців.

3. Заходи виховного характеру становлять сукупність засобів і способів впливу на свідомість людини за суво­ рого дотримання конституційних прав і свобод особи. Основа виховання особового складу з метою недопу­ щення злочинів і фонових правопорушень — формуван­ ня соціальне корисних інтересів і потреб у військово­ службовців, надання можливостей для їх задоволення, надання особам, які помилилися, педагогічної, психоло­ гічної та соціальної допомоги. Цей шлях є оперативним і перспективним. Оперативним — бо його реалізація можлива за будь-яких умов життя і діяльності військо­ вослужбовця, а перспективним — бо тільки позитивне корегування соціальної спрямованості особи можна вва­ жати надійною гарантією морального, правового і війсь­ кового виховання.

Командири і начальники, формуючи в підлеглих ко­рисні потреби та інтереси, залучаючи їх до опанування професією, знаннями, культурою, можуть сприяти зміні соціальної спрямованості військовослужбовців і усунен­ню кримінальних спонукань.

Важливим заходом виховного впливу на підлеглих є особистий приклад командирів, начальників щодо дотри­мання чинного законодавства. Тому зміцнення дисцип­ліни і запобігання злочинам мають тісно поєднуватися

з профілактикою аморальної та протиправної поведінки військових посадових осіб.

4. Істотна роль у запобіганні злочинній поведінці військовослужбовців належить організаційно-управлін- ським заходам.

Дотримання статутних вимог у житті та діяльності частин і підрозділів — найважливіший організаційний засіб запобігання правопорушенням серед військово­службовців. Прагнучи до зміцнення військової дисцип­ліни, командир повинен діяти тільки за законом і на основі статуту.

Особливо слід звернути увагу на суворе дотримання правового статусу військовослужбовців, на постійну турботу про здоров'я, харчування, матеріально-побутові умови життя особового складу, на вивчення і задово­лення їх реальних життєвих потреб, захист від «дідів­щини» і забезпечення невідворотності відповідальності винних.

Елементами соціального контролю в армійських умо­вах е:

— науково обґрунтовані правові норми, що відпові­ дають міжнародним стандартам, викладені в законах, статутах, настановах, положеннях і наказах начальників (нормативний елемент);

— реальний рівень контролю за дотриманням війсь­ ковослужбовцями цих норм із боку командирів (началь­ ників) і збалансоване застосування практики стимулю­ вання та примусу щодо дотримання чинного військово­ го законодавства (організаційний елемент);

~ громадська думка, оцінки і висновки про дотриман­ня чинних норм у військових колективах (психологіч­ний, соціально-психологічний елемент);

— індивідуальне ставлення військовослужбовців до правової та протиправної поведінки (психологічний еле­ мент).

Системне використання цих елементів соціального контролю в зміцненні військової дисципліни допомагає розв'язувати профілактичні завдання.

5. Особливе місце у запобіганні злочинам у військо­ вих частинах і підрозділах належить кримінально-право­ вим заходам. Правові, кримінально-правові заходи не усувають соціальних причин злочинної поведінки. Вони

тг

впливають лише на психіку людей, стимулюючи належ­ну поведінку людини, утримують її від суспільне небез­печної поведінки перед загрозою неминучого пока­рання.

За вчинення злочинів винні особи несуть особисту кримінальну відповідальність, її не можна перекладати на командирів і начальників, провокуючи їх до прихо­вування злочинів. Командир повинен нести відпові­дальність за безпосередні порушення по службі, що реально сприяли вчиненню злочинних діянь підлегли­ми, але за умови, якщо буде доведено його особисту провину. І ця відповідальність має бути адекватною йо­го об'єктивним і суб'єктивним можливостям.

Ефективність запобігання новим злочинам за допо­могою кримінально-правових засобів залежить від зміс­ту кримінальних законів, ефективності правозастосов-ної діяльності та належної роботи органів військової юстиції.

Основні заходи протидії (запобігання) злочинності у Збройних Силах:

1) тактичні заходи:

а) активізація діяльності військової юстиції та гро­ мадськості щодо виявлення нестатутних відносин у сол­ датському середовищі та притягнення винних до відпо­ відальності;

б) розширення віктимологічної профілактики у вій­ ськах;

2) оперативні заходи:

а) удосконалення правового статусу командирів (особливо молодших);

б) розвиток системи правоохоронних органів в армії, стимулювання їх активності, забезпечення незалежності від військового командування;

3) перспективні заходи:

а) розвиток і удосконалення механізмів очищення ар­ мії від осіб, не придатних за морально-психологічним, фізичним та іншими критеріями до військової служби;

б) оптимізація державної політики у військовій сфері, удосконалення структури військ, підвищення рівня їх забезпечення, сприяння зростанню престижу військової служби.

ТЕМА 68. Кримінологічна характеристика

Необережної злочинності.

1. Загальні положення

2. Рівень, структура та динаміка необережної злочинності

і. Злочини, учинені з необережності, виділяють у кри­мінологічній класифікації за особливостями механізму злочинної поведінки та її детермінацією.

Необережна злочинна поведінка проявляється в бага­тьох сферах людської діяльності:

— експлуатація машин, механізмів та інших джерел підвищеної небезпеки на виробництві;

— експлуатація транспортних засобів, що є джерела­ ми підвищеної небезпеки;

— будівельні, вибухові, гірські роботи;

— транспортування і збереження енергоносіїв;

— роботи в природному середовищі, пов'язані з небез­ пекою його забруднення, псування тощо;

— виготовлення медикаментів, лікування людей, ве­ теринарна допомога;

— службова чи інша професійна діяльність, яка може призвести до суспільне небезпечних наслідків унаслідок прийняття помилкових рішень;

— експлуатація джерел підвищеної небезпеки побуто­ вого характеру.

Враховуючи це, можна визначити такі види необереж­ної злочинної поведінки, пов'язані з порушенням відповід­них правил:

— безпеки використання машин і механізмів у народ­ ному господарстві;

— провадження робіт, які вимагають особливої уваги;

— безпеки експлуатації транспортних засобів;

— безпеки при виробництві та передачі енергії, транс­ портуванні та збереженні енергоносіїв;

— екологічної безпеки;

— медичної безпеки;

— побутової безпеки;

— безпеки виконання посадових і професійних обов'язків; ••?-..... ^! •

— майнової безпеки.

2. Частка необережної злочинності збільшується і становить близько 15—20% від загальної кількості всіх зареєстрованих злочинів.

За рівнем виробничого травматизму зі смертельними наслідками (на 1 тис. робітників) Україна випереджає інші індустріальне розвинені країни. У 2001 р. від травм на виробництві постраждало 214,6 тис. чоловік, 5,4 тис. загинули. При цьому на приватних підприємствах ви­робничий травматизм є у 2,5 рази вищий, аніж на дер­жавних.

Небезпеку для життя та здоров'я громадян станов­лять необережні екологічні злочини. Велика частина те­риторії України є екологічно неблагополучною. Майже половина населення користується питною водою, що не відповідає санітарно-гігієнічним вимогам. Третина жи­телів країни постійно перебуває під шкідливим впливом забрудненого повітря, води, ґрунту, шумових чи елек­тромагнітних джерел. За рівнем радіаційних відходів Україна посідає перше місце у світі. Екологічні проблеми українських міст пов'язані з надзвичайною насиченістю застарілим транспортом, недосконалістю системи кана­лізації, з деградацією міської та приміської рослинності.

Показником, який характеризує необережну злочин­ність, є рівень віктимізації. Є чимало випадків, коли частиною механізму злочинної поведінки стають не­обачливі дії потерпілих, які створюють ситуацію для злочинної недбалості винних або сприяють її виникнен­ню. Показник віктимізації для необережної злочинності становить близько 20%.