ТЕМА 79. Запобігання злочинності неповнолітніх

1. Суб'єкти профілактики

2. Система профілактики злочинності неповнолітніх

3. Рання профілактика

4. Безпосередня профілактика

5. Профілактика за вчинення правопорушень незлочинного характеру

6. Профілактика рецидиву

1. До суб'єктів профілактики злочинності та злочинів неповнолітніх належать:

— органи державної влади та органи місцевого само­ врядування, що забезпечують програмування, планування, правове регулювання та ресурси цієї діяльності, конт­ роль за її здійсненням і результатами;

— інститути соціального виховання — родина, школа, трудовий колектив, установи культури й дозвілля, які

'2 — 4-1959 177

здійснюють у взаємодії та у межах своєї компетенції профілактику виникнення викривленої позиції дітей і підлітків, корекцію таких криміногенних чинників, як­що їх можна нейтралізувати за допомогою педагогічних чи інших виховних засобів;

— органи захисту та соціальної, психолого-педагогіч- ної, медичної та правової допомоги дітям і підліткам, які перебувають у несприятливих життєвих умовах;

— правоохоронні органи в цілому та їх спеціалізовані підрозділи й служби.

2. Система профілактики злочинності неповнолітніх складається з ранньої та безпосередньої профілактики, а також профілактики дозлочинної поведінки і профі­ лактики рецидиву.

Ці етапи профілактики спрямовані на те, щоб:

— оздоровити середовище та допомогти неповноліт­ нім, які опинилися в несприятливих умовах життя і ви­ ховання, ще до того, як негативний вплив цих умов по­ значиться на їх поведінці (етап ранньої профілактики);

— не допустити переходу на злочинний шлях і забез­ печити корекцію осіб зі значним ступенем дезадаптації, які вчиняють правопорушення незлочинного характеру (етап безпосередньої профілактики);

— не допустити переходу на злочинний шлях і ство­ рити умови для корекції поведінки осіб, які систематич­ но здійснюють правопорушення, характер та інтенсив­ ність яких вказують на ймовірність учинення злочинів у найближчому майбутньому (етап профілактики до­ злочинної поведінки);

— запобігти рецидиву злочинів підлітків, які раніше вчиняли злочини (профілактика рецидиву).

3. Зміст заходів раннього запобігання:

— попередження й усунення істотних порушень нор­ мальних умов життя і виховання неповнолітніх шляхом нагляду та контролю за дотриманням правових норм, що ре­ гулюють ці умови, надання соціальної допомоги, підтримки, захисту в різних формах, необхідних для їх відновлення;

— усунення джерел несприятливого впливу на умови життя і виховання неповнолітніх;

— корегування неприйнятного розвитку особи в по­ чатковій стадії, а також нормалізація умов середовища життя та виховання конкретних підлітків чи їх груп.

4. Заходи безпосереднього запобігання необхідні, якщо на попередньому етапі не було відвернено формування в неповнолітнього схильності до правопорушень і він почав їх учиняти.

На цій стадії також здійснюється нормалізація умов життя та виховання, оздоровлення середовища. Разом із тим, істотно збільшується вплив на самого неповноліт­нього, з використанням за потреби заходів правового характеру.

Служба соціального захисту та допомоги, спеціалізо­вана служба органів внутрішніх справ і спеціалізовані формування громадськості з'ясовують і усувають обста­вини, під впливом яких конкретні неповнолітні вчи­няють порушення громадського порядку (дрібні крадіж­ки, участь у випивках, азартних іграх тощо), а також безпосередньо ведуть виховну роботу серед цих осіб.

5. Заходи щодо неповнолітніх, які виявлені за вчинення правопорушень незлочинного характеру:

— постановка на облік в органах, які здійснюють про­ філактику злочинів неповнолітніх, тривала виховна ро­ боту і контроль;

— громадський вплив за місцем проживання, навчан­ ня або роботи;

— влаштування до спортивно-трудових таборів, заго­ нів і клубів;

— цивільно-правові заходи (відшкодування збитків).

Наступний етап профілактики становлять заходи що­до неповнолітніх, яких можна розглядати як таких, що перебувають у силу розвитку криміногенної мотивації на межі вчинення злочину. Тут використовують заходи, які реалізуються в процесі щоденного, інтенсивного й демонстративного контролю за поведінкою, зв'язками та проведенням часу неповнолітнього, їх завдання — утри­мати неповнолітнього від переходу на злочинний шлях.

6. Заходи запобігання рецидиву злочинів передба­ чають:

— діяльність кримінальної міліції у справах неповно­ літніх, слідчих, прокурорів, суддів із виявлення та усу­ нення причин і умов, що сприяють вчиненню злочинів неповнолітніми;

— використання виховно-профілактичного впливу безпосередньо під час судового розгляду справи;

12* 179

— своєчасне вилучення зброї та знарядь злочинів у раніше засуджених підлітків;

— правову та моральну підготовку до життя на волі засуджених, які звільняються з місць позбавлення волі;

— трудове й побутове влаштування неповнолітніх, звільнених із місць позбавлення волі або засуджених до заходів, не пов'язаних із позбавленням волі, та контроль за їх поведінкою тощо.

До заходів впливу на злочинність неповнолітніх та­кож належать:

— формування системи ювенальної юстиції, яка спе­ ціалізується на розслідуванні та судовому розгляді кри­ мінальних справ щодо неповнолітніх;

— поліпшення координації зусиль державних та гро­ мадських організацій щодо профілактичного впливу на злочинність неповнолітніх;

— організація правового та військово-патріотичного виховання підлітків;

— професійна діагностика фізичних та психічних за­ хворювань дітей.

ТЕМА 80. Кримінофамілістика

(сімейна кримінологія)

1. Поняття та розвиток кримінофамілістики

2. Внутрішньосімейні насильства. Механізм сімейних причин злочинної поведінки

3. Суб'єкти кримінальної корекції сімейних відносин

4. Кримінологічна корекція сімейних відносин

1. Під сімейною кримінологією (кримінофамілістикою) розуміють галузь загальної кримінології, яка вивчає причини та умови виникнення масової злочинної пове­дінки в сімейних відносинах, внутрішньосімейні злочи­ни, а також реакцію суспільства на вищезазначені зло­чини з метою нейтралізації злочинності.

Спочатку терміни «сімейна кримінологія» і «криміно-фамілістика» існували в науковому обігу як синоніми¹.

Шестаков Д. А. Введение в криминологию семейньїх отношений. — Л., 1980.-С. 14-15.

Визначенню цієї наукової галузі відповідає також назва «кримінологія сімейних відносин».

В основу кримінофамілістики покладено аксіому — взаємозалежність між феноменом злочинності та інсти­тутом сімейних відносин.

Імпульс до значної частини вчинків (правопорушень) виникає від різних конфліктних ситуацій під час спіл­кування з близькими людьми, тобто сімейним оточен­ням.

Роль сім'ї є досить значною в продукуванні як нор­мативної, так і девіантної поведінки.

Предмет вивчення кримінофамілістики:

— злочини, які вчиняються проти членів сім'ї (на­ сильницькі злочини проти подружжя, дітовбивства)¹;

— вплив сім'ї на злочинність неповнолітніх;

— вплив сім'ї на формування особи насильницького корисливого злочинця;

— вплив сім'ї на рецидив злочинів;

— механізм сімейних причин, обставин вчинення зло­ чинів;

— запобігання злочинам через вплив на сім'ю. Невиконання сім'єю свого призначення у пристосуванні

її членів до громадського життя, що зумовлює її криміна-лізацію, а також сприяння сім'ї виникненню у її членів на­міру вчинити злочин називають сімейною десоціалізацією.

Насильницькі злочини проти членів сім'ї вчиняються частіше, ніж злочини проти знайомих, які не є близьки­ми та рідними, злочини проти знайомих — частіше, ніж проти незнайомих.

Усередині сім'ї злочини найчастіше вчиняються од­ним із подружжя щодо іншого.

Серед жертв внутрішньосімейних убивств жінок біль­ше, ніж чоловіків (співвідношення в 70-х роках 7:1, в 90-х — 3:1), тобто кримінальна активність жінок в сім'ї помітно зросла.

Види внутрішньосімейних злочинів:

— корисливі — 5%;

— пов'язані з прагненням звільнитися від різних обов'язків — 5%;

Убийства на почве семейньїх конфликтов. — Л., 1981.

— пов'язані з ревнощами — 15—20%;

— вбивства у зв'язку з боротьбою за владу чи само­ ствердження у сім'ї — 50%;

— бажання отримати додаткову житлову площу — 10%;

— бажання отримати страховку — 5%;

— бажання отримати спадщину — 5%;

Три останні види сімейних вбивств належать до но­вих видів злочинів, їх учиняють так звані «шлюбні афе­ристи».

2. Причини масового вчинення сімейних злочинів:

— суперечності між чоловіками і жінками, що сто­ суються претензій на владу в сім'ї:

— суперечності статевої моралі;

— різниця в матеріальному становищі сімей подружжя;

— суперечності між професійними та сімейними ро­ лями подружжя;

— незбіг у чоловіків і жінок матеріальної орієнтації;

— насильство поза сім'єю в суспільстві;

— масові розлучення сімейних пар.

На рівні мікросередовища визначають причини кри­мінологічної десоціалізації та конфліктності. Причини сімейної десоціалізації:

— відсутність сім'ї або поруяіення її структури;

— порушення в сім'ї балансу між духовними і мате­ ріальними основами;

— зниження культурно-освітнього рівня;

— пияцтво, алкоголізм, наркоманія;

— стереотипи поведінки грубості та жорстокості;

— наявність у сім'ї правопорушників;

— навчання злочинній поведінці (передання злочинцеві досвіду дорослими рідними, неповнолітніми та молоддю).

Сімейну конфліктність становлять внутрішньосімей-ні конфлікти на ґрунті:

— подружньої зради;

— боротьби за владу в сім'ї;

— боротьби за розподіл фінансів;

— боротьби за розподіл обов'язків між членами сім'ї;

— виховання дітей і домагання;

— неприязного ставлення до родичів іншого з по­ дружжя (тещі, свекрухи, свахи тощо).

Причини злочинності в сфері сімейних відносин зу­мовлено:

1) притаманним сім'ї за всіх історичних епох її існуван­ ня віктимологічним фактором — подружньою зрадою;

2) сучасними криміногенними факторами, які не об­ ходять і сім'ю та пов'язані із суперечностями перехідно­ го періоду нівелювання старих, становленням та розвит­ ком нових постсоціальних відносин (руйнування тради­ цій і звичаїв).

3. Серед суб'єктів кримінальної корекції сімейних відносин можна виокремити три групи:

— які функціонують у структурі органів державної влади (загальнодержавні, регіональні, місцеві);

— що основані на громадській ініціативі;

— що основані на приватній ініціативі.

До органів та установ, що здійснюють кримінальну корекцію сімейних відносин, належать:

1) Державний комітет України у справах сім'ї та мо­ лоді;

2) Республіканський комітет у справах сім'ї та молоді АР Крим;

3) служби у справах неповнолітніх обласних, Київ­ ської та Севастопольської міських, районних держадмі­ ністрацій, виконавчих органів міських і районних у міс­ тах рад;

4) спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань запобігання насильству в сім'ї;

5) органи опіки та піклування;

6) спеціалізовані установи для жертв насильства в сім'ї;

7) служба дільничних інспекторів міліції та кримі­ нальна міліція у справах неповнолітніх органів внут­ рішніх справ.

4. Кримінологічна корекція сімейних відносин — це система заходів щодо усунення детермінант злочинної поведінки, а також нейтралізації сімейних криміноген­ них факторів як на загальносоціальному рівні інституту сім'ї, так і у конкретних сім'ях.

Кримінологічна корекція сімейних відносин передба­чає такі заходи:

— нейтралізацію суперечностей інституту сім'ї в цілому;

— створення умов для подолання негативного впливу сім'ї на її членів;

— розв'язання конкретних конфліктних ситуацій;

— використання позитивного потенціалу в сфері сі­ мейних відносин;

— духовне виховання сім'ї в цілому та кожного кон­ кретного її члена.

ТЕМА 81. Жіноча злочинність

1. Рівень, структура та динаміка злочинності жінок

2. Причини жіночої злочинності

3. Профілактика злочинності жінок

і. Згідно зі статистичними даними¹ кількість виявлених жінок, підозрюваних у вчиненні злочинів, в Україні ста­новила за такими видами злочинів по роках (див. табл. 1)

Таблиця 1.

 

Види злочинів
усього
умисні вбивства та замахи на вбивство
умисні тяжкі тілес­ні ушкодження
зґвалтування та зама­хи на зґвалтування
крадіжки
грабіж
розбій
шахрайство
хуліганство
хабарництво
розкрадання вогне­пальної зброї, бойо­вих припасів або вибухових речовин
злочини, пов'язані з наркотичними за­собами
інші

Злочинність в Україні: Статистичний збірник. — К.: Державний комітет статистики України, 2000. — 100 с.

Рівень рецидиву серед жінок становить близько 10%.

Жіночий злочинний професіоналізм притаманний та­ким видам злочинів, як крадіжки/шахрайство, утриман­ня притонів і звідництво. Поступово жінки опано­вують нові кримінальні професії: торгівлю наркотични­ми речовинами, торгівлю людьми, вбивства на замов­лення.

До числа негативних тенденцій жіночої злочинності належать:

— зростання тяжких та особливо тяжких злочинів у структурі жіночої злочинності;

— зростання професіоналізму та організованості жі­ ночої злочинності (виявлено кілька організованих зло­ чинних угруповань, якими керують жінки);

— за все більшою кількістю показників жіноча зло­ чинність відповідає чоловічій.

2. Основні причини жіночої злочинності пов'язані з:

— соціально-політичною ситуацією в країні (зростан­ ня безробіття, викривлені процеси емансипації);

— трудовою діяльністю (недоліки правого регулюван­ ня праці жінок);

 

— сімейним життям і побутовою сферою (сімейні конфлікти, втягнення до злочинної чи іншої протиправ­ ної діяльності, відсутність постійного місця прожи­ вання);

— несприятливими процесами в сфері жіночої куль­ тури (підміна її сурогатами на зразок фемінізму, еман­ сипації тощо);

— пропагандою пріоритету чоловічих видів діяльнос­ ті (таких, як державна служба, виробництво, бізнес тощо).

3. Захист жіночої культури та жіночності має стати пріоритетним в державній політиці, ідеології, громад­ ській думці. Сімейне і шкільне виховання потрібно ко­ регувати і приводити у відповідність до завдань розвит­ ку жіночої культури. Є сенс серйозно замислитись над феноменом окремого навчання хлопців і дівчат. У низці приватних шкіл цей досвід відроджують, його позитивні сторони і недоліки заслуговують на ґрунтовне дослі­ дження.

Удосконалення правового регулювання охорони пра­ці жінок, надання їм системи пільг за сімейними обста-

винами — один із заходів руйнівного впливу на жіночу злочинність.

Злочинність у сімейно-побутовій сфері — комплексна проблема, її розв'язання потребує системних заходів і формування спеціальних суб'єктів. Ймовірно, одним із оптимальних варіантів ЇЇ вирішення було б створення муніципальної служби патронажу сім'ї, до головних зав­дань якої належали б:

— психологічне та правове консультування по­ дружжя;

— виявлення неблагополучних сімей;

— захист дітей від насилля, втягнення в пияцтво та вживання наркотиків;

— надання цільової матеріальної допомоги жінкам і дітям;

— створення тимчасових притулків для жінок і дітей, які стали жертвами насилля;

— залучення працівників соціальної сфери до профі­ лактики злочинів у сім'ї;

— заснування фондів матеріальної підтримки бідних сімей із боку заможних громадян;

— психологічна та медична підтримка одиноких мате­ рів, вагітних жінок із метою профілактики стресів і су- спільно небезпечних діянь.

Аналіз жіночої злочинності дозволяє зробити такі висновки:

— процеси емансипації як елементи запозиченої куль­ тури мають криміногенний характер;

— поглиблення жіночих психологічних рис (терпи­ мості, підвищеного почуття відповідальності за дітей і сім'ю) відіграє позитивну роль в утриманні від злочи­ нів;

— для захисту й підтримки жінок у країні потрібно формувати і розвивати спеціальні соціальні механіз­ ми (телефони довіри, жіночі віктимологічні органі­ зації, притулки, спеціальні медичні та психологічні служби);

— судова практика з кримінальних справ, а також практика виконання кримінальних покарань щодо жі- нок-злочинців в країні потребує істотного корегування у бік гуманізації.