Профілактика рецидивної злочинності

Профілактика рецидивної злочинності, як і злочинності взагалі, є загальносуспільною справою.
Комплексна програма профілактики злочинності на 2001-2005 роки передбачає, як і попередня, спеціальні заходи протидії рецидивній злочинності.
Міністерство праці, МВС України, місцеві державні адміністрації покликані вживати заходів щодо працевлаштування осіб, звільнених з місць позбавлення волі, сприяти їх адаптації і розв’язанню соціально-побутових проблем, а також розробити і забезпечити реалізацію механізму взаємодії органів і установ виконання покарань разом з територіальними органами внутрішніх справ, місцевими органами виконавчої влади з питань побутового влаштування осіб, звільнених з місць позбавлення волі.
Згідно з вимогами законодавства робота із засудженими до обмеження або позбавлення волі на певний строк, які відбувають покарання в установах кримінально-виконавчої системи, спрямована на їх виправлення і запобігання вчиненню ними нових злочинів.
Основними засобами виправлення засуджених є режим відбування покарання, суспільно корисна праця, виховна робота, загальноосвітнє і професійно-технічне навчання. Ці засоби застосовують з урахуванням характеру і ступеня суспільної небезпечності вчиненого злочину, особи засудженого, а також його поведінки й ставлення до праці.
Попри всі об’єктивні утруднення завдяки зусиллям працівників кримінально-виконавчої системи, які використовують арсенал засобів, що знаходяться у їх розпорядженні, більшість засуджених виправляються і свідомо відмовляються від подальшої злочинної діяльності.
Але це тільки перший етап профілактики рецидивної злочинності.
Правоохоронні органи, насамперед внутрішніх справ постійно виявляють причини й умови вчинення рецидивних злочинів, розроблюють і здійснюють заходи щодо їх профілактики, а також плани з профілактики рецидивної злочинності, у тому числі міжвідомчі (разом з прокуратурою, СБУ).
Розробці планів передує аналітична робота, пов’язана з вивченням ситуації в певному регіоні. З цією метою узагальнюють і оброблюють весь обсяг інформації щодо рецидивістів, які перебувають на території, і їх злочинної поведінки, що надходить з оперативних джерел, заяв громадян, матеріалів кримінальних справ, публікацій засобів масової інформації тощо.
У процесі аналізу встановлюють показники динаміки рецидивної злочинності, її структуру, географію, вивчають особи рецидивістів за групами: ті, хто відбуває покарання в місцях обмеження і позбавлення волі, засуджені без позбавлення волі та ін.
Щодо окремих осіб, які вчинили злочин, профілактика рецидиву починається з первинних слідчих дій у справі.
Реальний виховний, витверезуючий ефект мають швидке і повне розкриття злочину, ретельне вивчення особи у процесі слідства, правильний і обґрунтований вибір відповідного запобіжного заходу, призначення справедливого покарання (його відбування), з урахуванням вимог диференціації та індивідуалізації, суворе дотримання режиму в місцях обмеження і позбавлення волі, активний виховно-педагогічний вплив, заохочення до щонайменших позитивних проявів у поведінці засудженого, водночас рішуча боротьба зі злочинними проявами в місцях обмеження і позбавлення волі, подання допомоги в зав’язуванні соціально корисних зв’язків, працевлаштування і побутове влаштування на волі тощо.
Саме з огляду на перелічене забезпечуються ефективна ресоціалізація особи, рішуча її відмова від вчинення нових злочинів.
Починаючи з 1997 р. в Україні обов’язковим є проходження в місцях позбавлення волі курсів з підготовки до звільнення.
За сім-вісім місяців до звільнення із засуджених формуються групи слухачів чисельністю щонайбільше 30 осіб, що залежить від кількості тих, кого звільняють з установи. Відповідальним за проведення занять є заступник начальника з організації соціально-психологічної роботи установи, що виконує покарання. Проводяться заняття за спеціально розробленою відділом соціально-психологічної роботи програмою, де містяться питання реального життя на волі: правове забезпечення, медичне обслуговування, правила поведінки у транспорті, реєстрації у службі зайнятості, перебування під адміністративним наглядом та ін.
Відомчими нормативними актами передбачається тісний контакт між установами, що виконують покарання, у виді обмеження й позбавлення волі й місцевими органами внутрішніх справ. Адміністрація установ, що виконують покарання повинна своєчасно інформувати органи внутрішніх справ і центри зайнятості населення про прибуття на територію обслуговування для постійного проживання осіб, що відбули покарання. Після прибуття зі звільненим проводиться бесіда, під час якої виявляються його наміри і можливості працевлаштування. Для працевлаштування цієї категорії осіб у центрах зайнятості створюється спеціальний резерв. Поведінку звільнених контролює дільничний інспектор міліції.
Частина звільнених прибуває не в зазначену при звільненні місцевість, не звертається по допомогу. Працівники міліції повинні виявляти таких осіб, подавати їм допомогу у працевлаштуванні й здійснювати необхідний контроль. Дійовою формою контролю, який може бути встановлений за особою, звільненою з місць позбавлення волі, є адміністративний нагляд згідно із Законом України “Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі” (далі Закону) від 1 грудня 1994 р.
Адміністративний нагляд — це система тимчасових примусових профілактичних заходів спостереження і контролю за поведінкою окремих осіб, звільнених з місць позбавлення волі, що здійснюються органами внутрішніх справ. Такий нагляд встановлюється з метою запобігання вчиненню злочинів окремими особами, звільненими з місць позбавлення волі, і здійснення виховного впливу на них.
Адміністративний нагляд встановлюється судами за особами, від яких є обґрунтовані підстави очікувати вчинення нового злочину (ст. 3 Закону). Згідно з постановою судді особа, за якою встановлено адміністративний нагляд, має додержуватись певних правил поведінки, до неї можуть застосовуватись передбачені законом обмеження (ст. 9, 10 Закону). Порушення цих правил тягне за собою адміністративну відповідальність (ст. 187 КАП України), а самовільне залишення особою місця проживання з метою ухилення від адміністративного нагляду, а також неприбуття без поважних причин у визначений строк до вибраного місця проживання особи, щодо якої встановлено адміністративний нагляд після звільнення з місць позбавлення волі, — кримінальну відповідальність (ст. 395 КК України).
Адміністративний нагляд встановлюється терміном від одного до двох років, може бути подовжений кожного разу ще на шість місяців, але не більше терміну упродовж якого особа вважається судимою (ст. 6 КК України).
Важливим є введення у структуру міських, обласних управлінь внутрішніх справ центрів соціальної адаптації раніше засуджених осіб, які надають первісний притулок особам, які після засудження втратили соціально корисні зв’язки. Співробітники цих центрів сприяють відновленню втрачених зв’язків, допомагають відновити документи, прописують, розселяють у гуртожитках, влаштовують на роботу, допомагають матеріально і продуктами харчування, що надходять від організацій і підприємств міста.
Вагому допомогу особам, які звільняються з місць обмеження і позбавлення волі, подає також громадський Державний благодійний фонд соціальної реабілітації при Міністерстві внутрішніх справ України: від разової фінансової до організації оформлення приватизаційних та інших документів.
Контроль за засудженими не до позбавлення волі (громадські, виправні роботи, звільнення від відбування покарання з випробуванням тощо) здійснюють органи кримінально-виконавчої системи за місцем проживання засуджених. Вони діють у тісному контакті з дільничними інспекторами та іншими представниками міліції, здійснюють контроль за виконанням обмежень, які передбачені у вироку суду, організовують виконання покарання, виконують індивідуально-профілактичну роботу із засудженими, у необхідних випадках збирають і направляють до суду матеріали для зміни виду призначеного покарання.
Отже, правоохоронні органи виконують дуже важливі функції у боротьбі за зниження рівня рецидивної злочинності, проте без відповідної допомоги інших установ держави вирішити цю проблему не в змозі. Необхідно прийняти спеціальний закон про соціальну реабілітацію осіб, що відбули покарання, який би зобов’язав широке коло суб'єктів профілактики взяти в цьому безпосередню участь.