Поняття, ознаки і види економічної злочинності

Перш за все визначимо коло тих суспільне небезпечних діянь, які належать до економічних злочинів.

Необхідність цього аналізу обумовлюється тим, що і в офіційних документах, наприклад, в законах та постановах Верховної Ради України, указах Президента України і літературних джерелах, досить часто вживаються наирізноманітні терміни при визначенні напрямів боротьби зі злочинністю у сфері економіки. В даний час склалася така ситуація, коли поняття «економічна злочинність», «злочини у сфері економіки», «злочини у сфері господарської діяльності», «тіньова економіка», «злочини економічної спрямованості» та інші часто ви­користовуються як тотожні. Таке становище певною мірою дезорієн­тує правоохоронну практику при розробленні заходів протидії еко­номічній злочинності. Кожне поняття має бути наповнене своїм кон­кретним змістом. У зв'язку з цим і в теоретичному, і в практичному плані дуже важливо визначитися з поняттями, якими ми оперуємо, систематизувати їх, запропонувати єдине визначення.

Вирішення цих завдань ускладнюється тим, що, по-перше, до­сить важко окреслити чіткі кримінадьно-правові межі цього різно­виду злочинності; по-друге, злочини цієї групи мають істотну відмінність у кримінально-правовій характеристиці; по-третє, від­повідальність за економічні злочини, які вчиняються в процесі здійснення економічної діяльності, передбачена різними розділами чинного Кримінального кодексу; по-четверте, в ньому не має виз-

Розділ XI. Економічна злочинність та її попередження

начення поняття економічного злочину; по-п яте, в науковій літе­ратурі, як уже підкреслювалося, немає єдності поглядів щодо сут­ності економічної злочинності та її системи; по-шосте, криміноло­гічний аналіз показує, що ці злочини мають високу ступінь систем­ності, взаємозв'язку і взаємообумовленості: економічні злочини тягнуть за собою низку Інших злочинів як корисливого, так і на­сильницького характеру, а також службових злочинів; по-сьоме, в кримінологічному плані економічна злочинність тісно пов'язана з організованою злочинністю і традиційною загальнокримінальною; по-восьме, вона виходить за рамки національних кордонів і набу­ває міжнаціонального характеру; при цьому слід зазначити, що і в документах ООН, і в міжнародних угодах немає чіткого визначен­ня цього поняття.

У радянській кримінології в 70-80 роки переважно вивчалося розкрадання державного і суспільного майна. Такий підхід виправ­дувався виключним положенням державної власності у системі еко­номічних відносин. У зв'язку з цим проблеми визначення поняття економічної злочинності перед кримінологами тих часів фактично і не стояли.

Але зараз, в умовах реформування економіки, в Україні відбули­ся істотні зміни у сфері економічних відносин. Вони набули безліч нових складних форм. Все це, безумовно, позначилося на розумінні поняття економічної злочинності, що вимагає більш чіткого її визна­чення, відокремлення її від інших різновидів злочинності. Слід мати на увазі, що економічна злочинність значною мірою стала прямим продовженням кримінал із ов аних економічних відносин.

Мабуть, цим можна пояснити той факт, що в кримінологічній літературі поряд з терміном «економічна злочинність» поширений публіцистичний термін «тіньова економіка» («підпільна економі­ка»). Під цим терміном іноді розуміється сукупність злочинів, які вчиняються у сфері прихованої від держави економічної діяльності шляхом розкрадання в різних формах, вчинення окремих госпо­дарських злочинів і корисливих службових злочинів. Така злочин­на діяльність звичайно приносить більш високі, ніж в легальній сфері, прибутки та інші особисті вигоди.

Між тим «тіньова економіка» — термін економічний, і не тре­ба його привносити на юридичну ниву. Тіньова економіка — це перш за все економічна база для вчинення окремих злочинів. Тому, вважаємо, що поняття «економічна злочинність» повинно бути скон-

тт^**#г.*ят*^*&-.®!**<!®®-Кримінологія. Особлива частина

струйовано з огляду правового виміру, тобто кримінального зако­нодавства і кримінально-правової теорії.

Вітчизняне кримінальне право до злочинів у сфері економіки традиційно відносить два види злочинів; а) злочини проти власності; б) господарські злочини (злочини у сфері господарської діяльності). Злочини проти власності — це сукупність суспільне небезпечних діянь, пов'язаних з порушенням права володіння, розпорядження і використання майна незалежно від форми власності (розділ VI КК України). Сукупність же відповідних злочинів у промисловості, сільському господарстві, торговельно-посередницькій діяльності, фінансовій сфері, у сфері контролю за господарською діяльністю становлять господарські злочини (розділ VII КК України).

Основні риси економічних злочинів полягають у тому, що вони: 1) вчиняються у сфері економічних відносин; 2) суб'єктами цих злочинів можуть бути фізичні (громадяни) та службові особи; 3) спрямовані на одержання значної економічної вигоди; 4) вчиняють­ся лише умисно з мотивів користі; 5) засоби їх вчинення можуть бути як насильницькими, так і ненасильницькими.

Виходячи з наведеного, можна дати таке визначення поняття економічної злочинності: економічна злочинність — це сукуп­ність умисних корисливих злочинів у сфері легальної і нелегальної економічної діяльності, основним безпосереднім об'єктом яких виступають відносини власності і відносини у сфері господарсь­кої діяльності.

§ 2. Кримінологічна характеристика <

Економічної злочинності

, Економічна злочинність у більшості країн світу (за рідким ви­нятком) є найбільш поширеним різновидом злочинності. За дани­ми ООН, яка постійно проводить комплексне вивчення злочинності у 64 державах світу, економічні збитки від цього різновиду злочин­ності становлять 5% ВВП у розвинутих країнах і 14 % у країнах, що розвиваються. Не є винятком з цього й Україна. Створення но­вих форм власності, перехід до побудови ринкових відносин у суспільстві, інтеграція у світову економіку супроводжувалися край­ньою криміналізацією ситуації в країні. Економічна злочинність "в ній стала породженням і продовженням криміналізованих еконо­мічних зв'язків.

Розділ XI. Економічна злочинність та її попередження '•

Практично економічна злочинність — це досить складна су­купність декількох десятків складів злочинів, передбачених кримі­нальним законом. Так, Управління оперативної інформації МВС України згідно з КК України 2001 р. до злочинів економічної спря­мованості відносить 72 статті. Найбільшу питому вагу серед них (51 стаття) становлять злочини, передбачені розділами VI та VII КК.

Економічна злочинність має певні особливості, відмінні від інших різновидів злочинності, які полягають у таких проявах.

Економічна злочинність в Україні та окремі її види, починаю­чи з 1990 р., характеризуються високим рівнем і постійною тенден­цією до зростання, незважаючи на загальне зниження рівня загаль-нокримінальної злочинності в країні в останні роки. Так, у 1990 р. загальна кількість зареєстрованих злочинів економічного спряму­вання склала 35723, у 2001 р. — близько 70 тис. Це тільки злочи­ни, які реєструються по лінії Державної служби по боротьбі з еко­номічною злочинністю МВС України. Загальну кількість злочинів економічного спрямування, які реєструються органами внутрішніх справ у сфері економічної діяльності, проаналізувати неможливо, оскільки вони не відображаються у статистичних звітах МВС.

Кількість випадків розкрадання майна шляхом крадіжки скла­ла у 1990 р. 3994, у 2001 р. — 79599, шляхом привласнення, роз­трати або зловживання службовим становищем у 1990 р. — 10649, у 1999р.— 13724.

За даними судової статистики, питома вага засуджених за вчинен­ня злочинів проти власності склала у 1997 р. 52,3%, у 2000 р. — 58,0%. Відповідно питома вага засуджених за господарські злочи­ни становила: 6,3% та 4,1%. Отже, серед економічних злочинів най­більшу питому вагу становлять злочини проти власності.

Про зростання питомої ваги економічної злочинності свідчать і показники судової статистики. За період 1990-2001 рр. кількість засуджених судами по цій категорії справ збільшилася майже у три рази.

Злочинні посягання на майно різних форм власності складають у деяких регіонах країни (за вибірковими даними) майже кожен третій-четвертий із злочинів, які вчиняються. За даними криміналь­но-правової статистики, кількість злочинів проти державної і колек­тивної власності у 2001 р. порівняно із 1990 р. зросла майже удвічі. Однак при оцінці цих даних слід ураховувати і великий розмір їх латентності, запізнення в їх розкритті.

* Кримінологія. Особлива частина з

Насильницькі злочини {грабежі, розбійні напади) проти власності хоча і складають незначний відсоток (2,1%) в загальній структурі цих злочинів, але вони характеризуються високим ступенем суспільної небезпечності, вчиняються, як правило, раніше судимими, групою осіб із застосуванням зброї, спричиняють найбільші збитки.

Структура цих злочинів, за даними вибіркових досліджень, має такий вигляд: розкрадання майна шляхом крадіжки — 78,7%; по­грабування — 1,5%; шахрайства — 0,2%; привласнення, розтрати або зловживання службовим становищем — 4,2%; розбої — 0,6%; розкрадання державного або колективного майна в особливо вели­ких розмірах — 13,0%; вимагательство —• 0,05%.

Рівень групової злочинності достатньо високий, але він значно диференціюється стосовно окремих видів злочинів. Так, при вчи­ненні крадіжок у групі осіб діяли 48,7% засуджених, пограбувань

— 60,3%, шахрайств — 36,2%, привласнення, розтрати або зловжи­ вання службовим становищем — 39,2%, розбоїв — 76,2%, розкра­ дання майна в особливо великих розмірах — 81,7%, вимагательства

— 8,2%. Таким чином, груповий характер злочину більш притаман­ ний насильницьким корисливим злочинам і розкраданням в особ­ ливо великих розмірах.

Більше всього злочинів учиняються у сільському господарстві, промисловості, державній торгівлі.

Матеріали кримінальних справ про розкрадання стосуються головним чином поодиноких посягань. Таких злочинів ураховано нами більше половини — 55,2%. Декілька епізодів протягом року склали 24,3% справ, від 1 до 2 років — 6,5%, від 2 до 3 років — 12,1%, від 3 до 5 років — 1,9%. Нагадаємо, що вивчені кримінальні справи були порушені у більшості випадків у зв'язку із затриманням злочинців з речовими доказами — 54,2% і, як правило, правоохоронні органи обмежувались цим поодиноким фактом. Між тим у багатьох випадках мали місце розкрадання, що вчинялися систематично.

Оскільки більшість вивчених нами кримінальних справ про кра­діжки порушувалась у зв'язку із затриманням злочинців з речови­ми доказами, багато з них не встигали довести розкрадання до кінця. Тому практично у 75% випадків викрадене майно поверта­лось підприємству, і цивільний позов у суді не розглядався. Прак­тично половина крадіжок припинялась на стадії посягання. У цьо­му проявляється специфіка кримінальних справ про розкрадання на підприємствах харчової, м'ясної і молочної галузей, легкої промис-

ІРозділ XI, Економічна злочинність та її попередження

ловості, із яких найчастіше виносяться предмети, що мають безпо­середнє споживацьке значення.

Природно, що тривалість злочинної діяльності далеко не завж­ди достатньо повно встановлюється судом. Опитування засуджених з цього питання також дають відомості, далекі від дійсності: обви­нувачені і засуджені не зацікавлені у висвітленні всієї їх злочинної діяльності.

Кримінологічні дослідження дають підставу стверджувати, що і крадіжки, які вчиняються з використанням доступу до майна, до­сить часто вчиняються групами осіб. Значну кількість цих справ (39%) порушено щодо групи обвинувачених. Ще частіше, як пока­зали опитування засуджених, вчиняються у співучасті розкрадан­ня у великих і особливо великих розмірах (76% вивчених осіб були членами груп розкрадачів). Більшість із них були виконавцями — 65%, близько 27,5% — організаторами, 1,2% — підмовниками, 6,3% — пособниками. Як організатори розкрадань виступають службові особи з великим досвідом і стажем роботи: обліково-ревізійні і бух­галтерські працівники, матеріально-відповідальні особи.

Найбільша кількість злочинів у 2001 р. була зареєстрована у бюджетній сфері (6682), агропромисловому комплексі (6137), па­ливно-енергетичному комплексі (5197), сфері приватизації (3882), сфері банківської (3404) і зовнішньоекономічної (1864) діяльності.

За масштабами заподіяної шкоди на першому місці знаходять­ся злочини у сфері кредитно-банківської системи і зовнішньоеко­номічній діяльності. Суми одержаних шахрайським шляхом кредит­них коштів складають сотні мільйонів гривень. За розрахунками Національного банку України, відтік капіталу з України становить близько 1,2 млрд доларів США кожного року. Західні експерти на­зивають цифру 2,5 — 3,0 млрд доларів.

Недостатній контроль за зовнішньоекономічними операціями та своєчасним поверненням валютних цінностей призвів до того, що неповернені в Україну валютні цінності склали майже 10 млрд гри­вень. Значна їх частина припадає на уявні угоди між фіктивними ре­зидентами і нерезидентами, а також на угоди, укладені без належного вивчення фінансового стану контрагентів. Не зменшується кількість розкрадань державних коштів з використанням банківських рахунків, відкритих на фіктивних суб'єктів підприємницької діяльності.

Висока кримінальна активність характерна і для процесів при­ватизації державних і комунальних підприємств. Найбільше поши-

* Кримінологія. Особлива частина*

рення тут одержали: заниження вартості приватизованих об'єктів! усунення небажаних конкурентів, негативний вплив на процеси конкуренції, придбання нерухомості шляхом зловживання службо­вим становищем, фіктивне банкрутство або доведення до банкрут­ства. В результаті цього держава недоодержує до бюджету сотні мільйонів гривень. Але викриття цих зловживань, як показують результати прокурорських перевірок, досить слабке.

Ухилення від сплати податків, зборів та інших обов'язкових пла­тежів одержало в останні роки значного поширення. Так, за дани­ми Міністерства внутрішніх справ України, у 2000 р. порушено 3599 кримінальних справ, за даними податкової міліції, у 2001 р. — 9021, а притягнуто до реальної відповідальності лише одиниці. У структурі господарських злочинів цей вид злочину становить близько 14%-18%.

Кримінологічні дослідження свідчать, що мало хто з підпри­ємців зараз не ухиляється від сплати податків. При цьому викори­стовується безліч найрізноманітніших засобів. Серед них найбільш поширеними є: умисне заниження у звітності сум фактично випла­ченої заробітної плати, укриття виручки від комерційних операцій, заниження доходу по експортно-імпортних операціях, таємний вивіз за кордон прибутку спільних підприємств, бартерні операції, мані­пуляції з цінами на товари та послуги, перерахування грошей на рахунки фіктивних фірм, неприкрите ухилення від сплати податків та багато інших прийомів. Так, згідно з експертними оцінками, лише 30% фактично виплаченої заробітної плати проходить по бух­галтерських звітах, до 20% виручки не оприходується у торговель­них підприємствах, невідповідність цін на вивезену за кордон про­дукцію становить 40-50%, Щорічно держава недоодержує близько 20 млрд гривень від несплати податків.

Економічна злочинність за своєю природою носить майже пов­ністю груповий характер. Причому, якщо у більшості зарубіжних країн організована злочинність зосереджена переважно у сферах кримінального бізнесу (наркобізнес, ігорний, бізнес проституція, рекет, торгівля зброєю і т.под.), то в Україні вона діє переважно у сфері легальної економіки, у найбільш вигідних її сферах, в яких можливо швидко одержати реальні надприбутки. Це насамперед стосується незаконного виготовлення або контрабанди підакцизних товарів — алкогольних напоїв, тютюнових виробів, створення фіктивних підприємств і т.ін. Протягом 2001 р. в Україні виявлено

І Розділ XI. Економічна злочинність та її попередження

13,8 тис. фактів незаконного вивезення, виготовлення та реалізації підакцизних та інших товарів, яких вилучено на суму 158 млн гри­вень. Ліквідовано 948 підпільних цехів по їх виробництву, в тому числі 370 — фальсифікованої алкогольної продукції. Припинено злочинну діяльність 4,3 тис. фіктивних підприємств та 111 конвер-таційних центрів.

Інтенсивно криміналізувався ринок брухту та відходів чорних і кольорових металів. Діють сотні підпільних приймальних пунктів, які за безцінь скуповують під виглядом домашнього металобрухту де­монтовані і викрадені злочинцями кабелі електрозв'язку, сотні кіло­метрів дроту електричних ліній, рейки залізничних колій, промислове устаткування і деталі до нього. Зрозуміло, що така діяльність не може бути неорганізованою. Але реально виявляються правоохоронними органами лише декілька сотень організованих злочинних груп у рік. 90 % заготовленого в такий спосіб кольорового металу було відправ­лено за кордон, звідки як готова продукція він і не повернувся.

На стан криміногенної ситуації в Україні істотно впливає діяль­ність організованих злочинних угруповань, сформованих за етич­ним принципом з числа вихідців із держав СНД. Насамперед йдеть­ся про угруповання, створені представниками кавказького регіону, які через корумповані зв'язки з органами влади і управління відкри­вають на підставних осіб комерційні підприємства та «відмивають» здобуті злочинним шляхом кошти, беруть участь у приватизації, скуповують земельні ділянки і т. ін.

Зараз на території України функціонують близько 40 таких організованих злочинних груп, які найбільш активно діють у Кри­му, Київській, Одеській та Дніпропетровській областях, Слід заз­начити, що серед них найбільш організованими І соціальне небез­печними є чеченські угруповання. Ліквідація таких формувань ус­кладнена їх замкнутістю, а також можливостями учасників у разі необхідності уникнути відповідальності, переховуючись від право­охоронних органів за кордоном.

Економічна злочинність значно більшою мірою, ніж загально-кримінальна, здатна не тільки самовідтворюватися, а й стимулюва­ти нові форми злочинної діяльності, в тому числі корислово-насиль-ницького характеру. Про це свідчать постійні разбірки між злочин­ними угрупованнями за перерозподіл сфер впливу, вбивства на замовлення, вчинення злочинів терористичної спрямованості, тор­гівля людьми і т.д. Вона істотно впливає на формування криміналь-

* Кримінологія. Особлива частина

ного менталітету населення І є головним каталізатором усієї кримі­нальної ситуації в країні.

Збитки від економічних злочинів тільки по розслідуваних по лінії служби боротьби з економічною злочинністю кримінальних справах у 2001 р. склали понад 5 млрд гривень, що у декілька разів перевищує збитки від усіх інших злочинів. Що стосується географії економічної злочинності, то найбільше злочинів (більше 1/3) вчи­няються у промислово розвинутих областях (Донецька, Дніпропет­ровська, Харківська, м. Київ, Одеська, Луганська).

В українській економіці активно діє не тільки вітчизняний, а й іно­земний криміналітет як з близького, так і з далекого зарубіжжя. Еко­номічні труднощі України приваблюють іноземний криміналітет для легалізації своїх доходів у найбільш важливих секторах економіки, організації відтоку незаконних доходів в зарубіжжя. Пільговий поря­док оподаткування, реєстраційного та митного режимів активно вико­ристовується міжнародною економічною злочинністю для незаконного ввозу і вивозу валютних коштів і товарних цінностей, ухилення від оподаткування, вилучення одержаних доходів та їх відмивання.

У структурі осіб, що вчинили господарські корисливі злочини, слід відзначити приблизно рівне їх співвідношення за статтю (50,6% — жінки і 49,4% — чоловіки), що відповідає загальному співвідно­шенню розподілу населення країни. Рівновага статевого співвідно­шення в економічній злочинності обумовлена тим, що жінки тра­диційно частіше обіймають посади, пов'язані з виконанням обліко­ве-бухгалтерських функцій, обслуговуванням товарно-матеріальних цінностей, у торгівлі, сфері побутового обслуговування. За даними судової статистики, динаміка жіночої злочинності по окремих ви­дах злочинів неухильно зростала. Так, у 1993 р. за контрабанду не було засуджено жодної жінки, у 1994 р. питома вага жінок стано­вила 6,7%, у 1995 р. — 12,9%, у 1996 р. — 16,2%. За порушення правил про валютні операції у 1993-1994рр. не було засуджено жод­ної жінки, а у 1995 р. питома вага жінок склала 26,3%, у 1996р.— 33,0%. Стосовно господарських злочинів у цілому питома вага жіночої статі у 1993-2001 рр. складала майже половину засуджених. Отже, починаючи з 1993 р. питома вага жінок у структурі економіч­ної злочинності неухильно зростала.

У віковій характеристиці відзначається зміщення до більш стар­ших вікових категорій порівняно із загальною злочинністю. Основ­ну вікову групу становлять особи старше ЗО років (75%).