Методологія кримінологічної науки



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Методологія кримінологічної науки



Наукові знання досягаються тільки за умови, якщо вивчення, дослідження будь-яких об'єктів і явищ проводяться відповідно до вимог теорії пізнання.

Теорія пізнання, або гносеологія (від грец. §позіз -— пізнання, 1о§оз — поняття) — це наука про природу пізнання, його сутність і закономірності. Головним, стержневим елементом даної теорії є ме­тодологія — вчення про шляхи і засоби, за допомогою яких вирішу­ються завдання наукового пізнання. Вона зумовлює змістовність та істинність одержуваних результатів і висновків наукового досліджен­ня. Методологія розглядається як сукупність відправних положень і вимог теорії пізнання, вихідних філософсько-діалектичних законів та категорій і логічних принципів, способів і прийомів, якими наука користується при описі, вивченні та аналізі різних сторін об'єктив­ної'дійсності, а також при пошуку нових знань.

Залежно від структури і конкретики методологічного аналізу виділяються два рівні методології. На першому, найбільш високо­му рівні знаходиться загальна методологія, яка полягає в реалізації загального підходу до вивчення об'єктів і явищ дійсності. Загаль­на методологія становить, якщо так можна виразитися, загально-методологічну директиву при проведенні будь-якого наукового до­слідження. Другий рівень займає окрема (галузева, спеціальна) ме­тодологія конкретної наукової галузі. Тут мають місце відбір із загальнометодологічного арсеналу відповідних, необхідних і до­статніх вихідних положень та їх застосування в процесі пізнання

•?;№-> ^Кїшгуш;» Розділ II. Методологія і методи кримінології

певного об'єкта або явища. У зв'язку з цим про методологію кри­мінологічної науки можна говорити як про одну з галузевих (спе­ціальних) методологій.

Кримінологія використовує ті вихідні філософсько-діалектичні закони і категорії, основні логічні принципи і прийоми, а також вимоги теорії пізнання, які необхідні і достатні для вивчення сво­го предмета і пошуку нових знань про нього.

с,;;-І,:;. :;

§ 2. Методи, методика, науково-прикладні : $і , процедури кримінологічних досліджень

У науковому кримінологічному обігу нарівні з терміном «мето­дологія» використовуються й такі терміни, як «метод», «методика», «процедура наукового дослідження».

Метод — це основні шляхи і способи збирання, оброблення зібра­них даних про будь-яке явище. Він засновується на знаннях про об'єкт дослідження І полягає в діях дослідника, спрямованих на ово­лодіння інформацією про цей об'єкт. Методика — поняття, яким виз­начається сукупність методів, що використовуються для одержання шуканих знань, включаючи їх послідовність і взаємозв'язок на різних етапах наукового дослідження, а також аналіз зібраного матеріалу.

Для збирання і оброблення кримінологічної інформації практи­кується застосування різних методів. Серед них виділяються: ста­тистичні, соціологічні (конкретно-соціологічні), психологічні та математичні методи,

Статистичні методи.Злочинність являє собою масове соціаль­не явище. У зв'язку з цим її закономірності не можуть бути розк­риті на прикладі одиничного факту, окремого злочину. Тут потрібна велика кількість спостережень, треба брати всю масу злочинів або їх велику сукупність.

Статистичне спостереження може бути суцільним і вибірковим (несуцільним). При суцільному спостереженні береться вся маса фактів, елементів, які належать до явища, що вивчається, наприк­лад, усі кримінальні справи про злочини в країні взагалі або в ок­ремому її регіоні за певний проміжок часу, або всі злочинці, або вся система спеціально-запобіжних засобів тощо.

При вибірковому спостереженні дослідник вивчає тільки части­ну фактів, елементів явища або процесу, що цікавить його.

Можливість застосування в деяких випадках часткового, вибір­кового спостереження обґрунтовується тим, що при його пра-

*«,-••.-ї--*^ ..й- я, ; ^Кримінологія. Загальна частина

вильній організації звернення всього лише до обмеженого масиву статистичного матеріалу дозволяє одержувати представницькі з достатньою мірою точності висновки, які можна поширити на всю сукупність матеріалу, що вивчається, тобто береться частина ціло­го і за результатами її дослідження виводиться судження про ціле.

Основний понятійний апарат вибіркового статистичного мето­ду включає в себе такі поняття, як одиниця спостереження, гене­ральна сукупність, вибіркова сукупність, обґрунтованість і на­дійність вибірки, похибка репрезентативності.

Під одиницею спостереження розуміється безпосереднє дже­рело інформації (окрема кримінальна справа, конкретний злочи­нець, індивідуально призначений вид покарання, окремий профілак­тичний захід та ін.).

Генеральна сукупність являє собою всю сукупність одиниць спостереження, що стосуються проблеми дослідження, або ж су­купність, яка має цікавлячу дослідника властивість (у другому ви­падку не вся злочинність, а тільки, наприклад, злочини непов­нолітніх; не всі злочинці, а тільки засуджені за насильницькі зло­чини; не всі види покарань, а тільки позбавлення волі і т.д.)

Вибіркова сукупність (іноді її називають вибіркою) — це час­тина генеральної" сукупності, яка підлягає вивченню за заздалегідь розробленою програмою. Вибірка повинна бути надійною. Це до­сягається за умови, що вона відповідає завданням дослідження; відбирається із такої генеральної сукупності, яка характеризуєть­ся однорідністю; є досить численною, представницькою і показо­вою; відображає все різноманіття явища, що вивчається. Потрібно, щоб кожна одиниця спостереження мала однакову можливість бути відібраною, щоб вибірка являла собою зменшену модель генераль­ної сукупності. Додержання перелічених умов забезпечує наукову обґрунтованість і надійність вибіркового методу.

При проведенні вибіркового дослідження завжди виникає пи­тання; яким повинен бути обсяг вибірки, щоб, маніпулюючи нею, одержати досить стійкі і надійні підсумкові показники, які на повній підставі можна екстраполювати на всю генеральну сукупність? Те­орія статистики виробила декілька прийомів визначення такого обсягу. Це випадкова вибірка, механічний відбір, типовий відбір, серійна (гніздова) вибірка. Застосування того чи іншого з них за­лежить від характеру досліджуваної сукупності, її однорідності, численності та інших характеристик. Можливе й їх комбінування.

шда-Мв.-Г" - - •••'•• Роїіїіл //- Методологія і методи кримінології ><>•>•'-;••' "й-,; :'-:.м:-,їда

До вибіркового методу вдаються тоді, коли організація суцільного спостереження видається надто складною, вимагає дуже великих матеріальних коштів на збирання і оброблення інформації, залучен­ня значної кількості досвідчених дослідників, а також тривалого часу на її проведення. Як свідчать теорія і практика, представницькі ре­зультати можна одержати і за допомогою вивчення відповідним чи­ном відібраної із генеральної сукупності частини всього масиву, що вивчається, зекономивши таким чином кошти і час.

При цьому слід враховувати думку багатьох фахівців-статистиків про те, що 20% вибірки має досить представницький характер, а та­кож їх твердження, що за умови численної генеральної сукупності ви­бірка в 400 одиниць, як правило, забезпечує необхідну показовість, звичайно, при додержанні її випадкового відбору.

Результати суцільного і вибіркового спостереження певною мірою є близькими. Однак тут відзначається лише приблизний збіг. Між ними завжди має місце певна різниця, погрішність, яку в те­орії ймовірності називають похибкою репрезентативності (по­хибкою показовості). Навіть найбільш точне, ретельне, скрупуль­озне застосування вибіркового методу не може дати такі ж резуль­тати, як при суцільному спостереженні. І це аж ніяк не наслідок неточності при визначенні обсягу вибірки і проведенні подальших арифметичних розрахунків. Відбувається це в результаті самої сут­ності вибіркового методу, згідно з яким про ціле судять за деякою його частиною.

Похибка репрезентативності буде тим менше, чим у більшому обсязі буде відібрана вибіркова сукупність. Збільшуючи вибірку, дослідник зменшує похибку репрезентативності. Знаючи зазда­легідь цю похибку, він може охарактеризувати всю генеральну су­купність. У зв'язку з цим важливого значення набуває визначення кількості спостережень (вибірки) для того, щоб похибка не пере­вищувала заданої, влаштовуючої дослідника межі, тобто була до­пустимою для конкретного дослідження. Не менш важливим є і встановлення межі похибки при даній вже фактичній кількості спо­стережень (вже обрахованої вибірки без попереднього встановлення її кількості).

Кількість вибірки і розмір похибки репрезентативності визна­чаються за складними математичними формулами. На їх підставі для полегшення громіздких розрахунків розроблені відповідні таб­лиці вже з готовими результатами щодо конкретних умов вибірко-

Кримінологія. Загальна частина ш^Г':І<;ж!Н!^!Єйа*шшш!етІ

вих досліджень. Вони вміщені в спеціальних довідниках і в навчаль­но-методичній літературі з кримінології. В разі необхідності юри­сти можуть звернутися за консультацією і допомогою до фахівців-математиків і статистиків. Але, зрозуміло, вони повинні й самі мати певну матєматико-статистичну підготовку.

В кримінології використовуються такі конкретно-соціологічні методи:масові опитування; спостереження; вивчення документів; соціальний експеримент; експертні оцінки. Без певного набору тих або інших названих методів не обходиться практично жодне серйо­зне кримінологічне дослідження.

Масові опитування — це методи одержання інформації про об'єктивні факти з життя людей (події минулого і сьогодення, фор­ми і характер поведінки, наслідки вчинків тощо), а також про їх суб'єктивний світ (схильності, інтереси, мотиви, особливості сприйняття явищ і процесів та ін.). В останньому випадку резуль­тати опитувань, по суті справи, — незамінні джерела знань про внутрішні установки і мотиваційну сферу людини, оскільки подібні відомості відсутні в офіційній статистиці, їх об'єктами можуть ви­ступати, говорячи щодо кримінології, злочинці, потерпілі, деліквен-ти, співробітники правоохоронних органів, громадських об'єднань, формальні і неформальні соціальні групи, інші фізичні та юридичні особи.

Все різноманіття методів опитування, що застосовуються в кри­мінологічних дослідженнях, можна звести до двох видів: інтерв'ю і анкетування.

Інтерв'ю являє собою звичайну бесіду, яка передбачає прямий контакт дослідника (інтерв'юера) і опитуваного (респондента). Особливість цього методу полягає в тому, що опитуваний і опиту­ючий стикаються лицем до лиця. Від характеру їх спілкування, міцності контактів і ступеня взаєморозуміння багато в чому зале­жать успіх інтерв'ю, повнота і якість одержаної інформації. Запис відповідей на порушені питання проводиться інтерв'юером (його асистентом) або закріплюється механічним шляхом на плівці.

Метод інтерв'ю застосовується для поглибленого вивчення осо­би злочинців, осіб, схильних до суспільно небезпечної поведінки, спонукальних стимулів, які штовхають тих та інших на неправомі­рну поведінку; виявлення характерних негативних ознак їх най­ближчого побутового оточення, причин їх девіантності; вивчення процесу виправлення винних; при опитуванні працівників право-



Последнее изменение этой страницы: 2016-06-06; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.238.132.225 (0.011 с.)