Суспільної небезпечності, а винній в ньому особі — властивість суспільної небезпечності, в зв'язку з чим вона і притягається до відповідальності, передбаченої кримінальним законом.

Структура особи злочинця

Особа злочинця являє собою цілісне утворення, що складаєть­ся з декількох елементів, сукупність яких формує її структуру.

В перекладі з латинського термін «структура» означає будову, побудову. В філософському значенні під структурою прийнято ро­зуміти будову якого-небудь об'єкта або явища, можливість розчле­нування його на складові частини (елементи), а також встановлен­ня зв'язків і взаємодії між ними.

Особа злочинця також може бути розчленована на низку еле­ментів, тобто певну кількість ЇЇ різних ознак, властивостей, рис, особливостей. Всі вони потім групуються, як би «розкладаються по поличках», утворюючи самостійні блоки-групи ознак і властивос­тей. Вбачається, слід виділити сім таких груп: соціально-демо­графічні ознаки; особистісно-рольові властивості; соціально-пси­хологічні якості; риси правової і моральної свідомості; психічні відхилення і аномалії; кримінально-правові ознаки; загальнозна-чущі позитивні людські якості.

Соціально-демографічні ознаки містять у собі відомості про стать, вік, рівень освіти, рід занять, стаж роботи, сімейний стан, місце проживання, належність до певної соціальної групи та інші дані про соціальний статус осіб, які вчиняють злочини. Перелічені ознаки самі по собі не є криміногенними; вони, взяті окремо, не характеризують конкретну особу як злочинця. Разом з тим вони, взяті у великій сукупності на рівні злочинності взагалі або на рівні окремого виду злочинів і піддані статистичній обробці у зіставленні з даними офіційної демографічної статистики, містять цінну кри­мінологічну інформацію про особу злочинців. При такому зістав­ленні встановлюються зв'язки особи злочинця з типовими харак­теристиками всього суспільства.

Зіставляючи, наприклад, частку чоловічого і жіночого населен­ня, втягнутого в орбіту злочинності, дослідники доходять виснов­ку, що співвідношення між жіночою і чоловічою злочинністю ста­новить у середньому 1:8. Співвідношення різних вікових груп у масі злочинності показує, що найбільша кримінальна активність нале­жить особам віком 25-29 років, потім йдуть 18-24-річні, далі — 14-

Розділ V. Особа злочинця

17-річні і, нарешті, 30-40-річні. Взагалі поширеність злочинності серед осіб, які мають сім'ю, нижча, ніж серед холостяків і розлу­чених. У більшості випадків, як показують спостереження, сім'я стимулює позитивну поведінку. Аналіз злочинності за останні роки свідчить про підвищення кількості злочинців за рахунок осіб без певних занять, безробітних і мігрантів.

З наведених прикладів видно, що соціально-демографічні озна­ки дають істотну Інформацію про особу злочинців, котра може бути використана як у наукових, так і в прикладних цілях, зокрема при розробці та реалізації заходів профілактики.

Особистісно-рольові властивості виділяються, вивчаються і оцінюються при «рольовому підході» до пізнання особи злочинця, засадничі положення якого полягають у такому. Поведінка людини залежить, по-перше, від соціальних позицій, яких вона додержуєть­ся у суспільстві; по-друге, від розуміння і виконання нею власних рольових обов'язків і функцій, що випливають з даних соціальних позицій. Людина в суспільстві займає низку позицій і виконує (при­наймні зобов'язана) виконувати різні «ролі».

Не всі соціальні позиції, не всі види реальної рольової поведінки мають однакове значення при вивченні особи злочинця, а тільки ті (насамперед) соціально-рольові ситуації, які справляють криміно­генний вплив на поведінку людей. Як приклад останніх необхідно назвати такі ситуації: а) людина ухиляється від деяких соціальних позицій, які дозволили б їй глибоко ознайомитися з соціальними і правовими нормами; б) вона не може або не бажає сумлінно вико­нувати вимоги, що випливають з тієї або іншої соціальної позиції; їй це не під силу; в) людина займає такі позиції, які прямо дикту­ють злочинну поведінку (вона є членом злочинної групи); г) вона одночасно займає такі позиції, які пов'язані з суперечливими вимо­гами; г) особа прагне зайняти таку соціальну позицію, вимогам якої вона заздалегідь не відповідає; д) вона додержується одних соціаль­них позицій, а орієнтується на інші; е) конфлікт ролей, які викону­ються та очікуються у майбутньому.

Для осіб, які вчиняють злочини, відірваність від позитивно зо­рієнтованих формальних соціальних груп, заміщення у них сощ'аль-но-позитивних ролей і функцій соціально-негативними — явища поширені, і це тягне за собою неповажне ставлення до закону, інших правових норм, трудових, сімейних, громадських обов'язків, пра­вопорядку взагалі.

з* 67

шиши*-^,-,;•.•••: -.-ждак- Кримінологія. Загальна частина «к • -•-=-.•;-.;• - ^Імі»»- ~

Якщо соціально-демографічні ознаки особи злочинця характе­ризують її переважно з зовнішнього боку, то властивості другої гру­пи містять її внутрішню характеристику, їх знання сприяє виявлен­ню механізму злочинної поведінки.

Соціально-психологічні якості. Будь-яка соціальна реакція людини, весь лад її життя залежать від тих особливостей особи, які сформувалися на базі її психічних станів і процесів у ході власно­го соціального досвіду: від спрямованості її особистості, мотива­ційної сфери, від потреб і прагнень, установок та інтересів, тобто від системи її ставлень до дійсності.

Всі перелічені соціально-психологічні компоненти людини щодо осіб, які вчинили суспільне небезпечні діяння, мають свої особливості. Спрямованість їх особистості — антисоціальна; мо­тивація їх поведінки — анархічна, егоїстична, цинічна, корисливо-здобувна. їх потреби — соціально-невиправдані і особистісно не­обгрунтовані, відрізняються «бідністю», мають перекручений харак­тер; способи їх задоволення — такі, що суспільне засуджуються. Взагалі їх особистісні установки та інтереси не збігаються з інте­ресами і цілями суспільства та переважної більшості його членів. Деяким з них притаманне психологічне відчуження, що відобра­жається у відсутності емоційних контактів з людьми і специфічно­му сприйнятті навколишнього світу як чужого та ворожого їм.

Риси правової і моральної свідомості. Правова свідомість — одна з форм суспільної, а звідси й індивідуальної свідомості — відображає ставлення людей до чинного права, показує знання міри їх поведінки з точки зору прав і обов'язків, законності і правопо­рядку. В основі правосвідомості лежать порядність, обов'язок і внутрішня дисципліна волі, взаємна повага і довіра громадян один до одного, до влади, а влади — до громадян. Правосвідомість — це вміння поважати право і закон, добровільно виконувати державні обов'язки і особисті зобов'язання, будувати життя, не вчиняючи правопорушень і злочинів.

Злочинці, вступаючи в конфлікт із законом, допускають право­ве свавілля, ставлять себе вище за вимог норм права, не до кінця усвідомлюють, що їх виконання є необхідним обов'язком. Кримі­нологічні дослідження кожний раз підтверджують істотну специ­фіку їх правової свідомості. Особи, які вчиняють злочини, виявля­ють (приховану або явну) неповагу до закону, впевнені, що закон можна обійти, порушити в конкретній ситуації на користь особис-

Розділ V. Особа злочинця ірі ^ж.;жнж*~-^-«»**

тим або кланово-груповим інтересам. Вони розраховують (іноді не­безпідставно) на власну кримінально-правову безкарність.

Життя людей в суспільстві регламентується не тільки правами, а й моральними нормами. Здорові, міцні моральні переконання людей утримують їх від негідних вчинків, слугують стримуючим фактором на шляху можливого вчинення злочинів. Проте це не сто­сується злочинців, їх моральна свідомість значно спотворена, її дефекти мають глибокий характер, переростають у негативні звич­ки і переконання. Аморальні вчинки серед них більш поширені, ніж серед законослухняних громадян. В них немає почуття відповідаль­ності за свої неправомірні дії, вони не дорожать власною честю і гідністю, зате нехтують гідністю інших, ігнорують громадську дум­ку про свою негожу поведінку, їм не властиві почуття справедливості, твердість волі у дотриманні морального обов'язку. Для багатьох з них характерним є роздвоєння особистості -— на словах вони говорять одне, а насправді ведуть аморальний спосіб життя. У системі їх ціннісних орієнтацій (орієнтацій, що найбільш ціняться ними) на пер­шому місці знаходяться егоїстичні і корисливі спрямування, вигода, кар'єризм, власне благополуччя, самолюбство і свавілля.

Психічні відхилення і аномалії. Психічні відхилення найчас­тіше зустрічаються у неповнолітніх, рецидивістів, осіб, які вчиня­ють тяжкі злочини проти особи (вбивства, тяжкі тілесні ушкоджен­ня, зґвалтування), хуліганство, дезадаптивні та ситуаційні злочини.

До психічних відхилень і аномалій (граничних станів) судово-психіатрична експертиза відносить: психопатію, психопатичні ста­ни, шизофренію в стійких формах, травми центральної нервової системи, хронічний алкоголізм, наркоманію та інші форми психіч­ної патології, які не виключають осудності. Подібні відхилення у багатьох випадках поєднуються з соціально-психологічною дефор­мацією особистості. Вони, як правило, мають набутий характер або одержані під час пологів, внаслідок перенесених травм, різного роду захворювань.

Психологічні захворювання значно поширені серед населення. Так, у 50-ті роки XX ст. було орієнтовно не менше 50 мли тільки клінічно виявлених і взятих на облік психічно хворих; у 70-ті роки їх кількість досягла 68-72 млн у всьому світі. За даними вибірко­вих досліджень, серед злочинців в Україні і Росії було виявлено в 80-90 роки XX ст. приблизно 30% осіб, страждаючих на психічні аномалії. Це свідчить про те, що останнім часом збільшується як