Виникнення і розвиток організованої злочинності в Україні.

Початок існування згуртованого злодійського середовища, на думку вчених-суспільствознавців Росії відноситься переважно до часу, коли масова експропріація землі в селян і, отже, швидка націоналізація створили умови для первинного капіталістичного накопичення. Це остання третина XV — перші десятиріччя XVI століть. До цього ж часу відносяться і перші свідоцтва про існування злодійських організацій.

В XIX сторіччі злочинний світ Росії вступив згуртованим, монолітним, маючи силу протиставити себе громадському порядку і закону. Його традиції, звичаї, „закони” зміцнилися в свідомості цілих поколінь правопорушників. Проте становленню „української мафії” заважали відсутність ринку і сильна військово-політична державна влада в Українській Імперії, „ламаючи хребти” потенційним конкурентам. Казнокрадство і хабарництво придворних і урядовців завжди були хронічною хворобою Імперії, але в організовану злочинність вони не складалися, оскільки не були пов’язані з тіньовим виробничим процесом і потоками капіталу [11, с.23].

В передреволюційний період (1917 г.) в умовах економічної і політичної кризи в країні виникла торговельно-фінансово-промислово-чиновницька організована злочинність. Одержуючи надприбуток на військових поставках і на спекуляції навкруги карткової системи, організована злочинність швидко дестабілізувала країну. Щонеділі виникали і зникали нові імена ділків, складалися і лопалися багатомільйонні стани. Чорний ринок перекрив звичайний у багато разів. Корупція охопила апарат, пов’язаний з фінансовими і товарними потоками. Але передреволюційна організована злочинність, не дивлячись на свою величезну вагу і масштаб операцій, була хиткою, як велика медуза. Йдучи по стопах режиму, організована злочинність також втратила стабільність і контроль над потоками капіталу.

Революція 1917 року і наступні події корінним чином змінили ситуацію в злочинному світі Росії. В перші післяреволюційні роки багато професійних злочинців було випущено на свободу, ряд з них навіть прийшов на службу до органів ЧК і міліції. Тим самим були порушені вікові злодійські закони. Одночасно в організовані банди об’єднувалися колишні співробітники жандармерії, офіцери розгромленої білої армії.

Історики відзначають, що після революції 1917 року складовою частиною організованої злочинності були невеликі угрупування кримінального характеру, що використовували політичне прикриття у вигляді партійної атрибутики, самоназви і т.п. На кримінальну дорогу ставали порою і окремі підпільні організації більшовиків, лівих есерів, максималістів, що знаходяться в тилу армій Колчака, Денікіна, Врангеля. Зростанню кримінальних настроїв і дій, що є часто причиною провалів цих організацій, сприяли розв’язання підпільних центрів. Так, 2-а конференція нелегальних організацій більшовиків Сибіру (листопад 1918 року) дозволила місцевим комуністам скоювати експропріації грошей і матеріальних цінностей не тільки в держави, але і в приватних осіб. Була дозволена також і фальсифікація грошей [11, с.25].

До кінця 20-х років спостерігалася певна криза в розподілі сфер впливу в злочинному світі. Постійні конфлікти між різними угрупуваннями диктували необхідність вдосконалення злодійських „законів”. В результаті на базі традицій і звичаїв минулого виник єдиний злодійський „закон”, по якому найбільш авторитетних злочинців стали іменувати „злодіями в законі”.

З середини 20-х років виправні установи стали в основному заповнюватися не карними злочинцями, а репресованими жертвами тоталітарного терору. Адміністрацією таборів заохочувалися знущання „блатних” по відношенню до „політичних”, велику частину з яких складали звичайні робочі і селяни. Така співпраця з адміністрацією розшарувала касту „злодіїв в законі”. З’явився новий кодекс, що дозволяє часткову співпрацю із співробітниками лагерів. Це було викликано і тим, що з середини 30-х років одночасно з політичним терором були посилені репресивні заходи по відношенню до професійних злочинців. В цей час органами НКВД використовувалася система позасудових репресій, або „особлива нарада”, якій було делеговано право притягати до кримінальної відповідальності „соціальне небезпечний елемент” на підставі агентурної інформації і довідок про колишню судимість. Кримінальний світ був знов загнаний в підпіллі і вимушений був в місцях позбавлення волі боротися за виживання. Серйозне розшарування відбулося в середовищі карних злочинців в роки Великої Вітчизняної війни, коли значне їхнє число по своїй волі взяли участь в боротьбі з фашизмом, а інша частина пішла на службу до гітлерівських окупантів, беручи участь в звірствах проти свого народу. Кримінальна активність і тої, і іншої категорії в післявоєнний період багато в чому сприяла спалаху бандитизму в країні. Але саме тоді правоохоронні органи виробили багато тактичних прийомів, що дозволяють в досить стислі терміни локалізувати бандитизм як масове кримінальне явище.

Хрущовська „відлига”, лібералізація кримінального покарання, спроби перших економічних реформ стимулювали кримінальний світ змінити свою спрямованість. „Стара” професійна злочинність, яка формувалася із зграй карних злочинців, набула в нових соціальних умовах абсолютно інший якісний стан, вельми схожий з аналогічним явищем в розвинутих буржуазних країнах. „По-перше, з’явилася мережна структура організації, при якій став можливий і навіть неминучий розподіл сфер і територій між групами. По-друге, відбулося зрощення злочинців загальнокримінального профілю з розкрадачами, тих і інших — з представниками державного апарату. По-третє, організовані групи злочинців проникли в економіку і навіть політику. Останнє характерний саме для організованої злочинності”.

Організована злочинність часів „перебудови”.

До середини 80-х років в суспільстві існували високоорганізовані антисоціальні сили; корумпована частина партійне-державної бюрократи і мафіозні структури. Саме вони хлинули і утворили при зламі адміністративних структур вакуум, активно ламаючи ці структури і збагатившись в умовах хаосу. В руки злочинців потрапив величезний стартовий капітал в результаті антиалкогольної кампанії, яка не тільки породила дефіцит в держбюджеті, але і сприяла виникненню нових стійких мафіозних структур, швидкому нарощуванню тіньового капіталу. Дозвіл кооперативам і спільним підприємствам безконтрольну зовнішню торгівлю при неконвертованому рублі, штучно занижених (в порівнянні з світовими) внутрішніх цінах і наявності, великих тіньових капіталів привело до спекуляції національним надбанням. Виникла реальна загроза економічної безпеки країни через зростаючі об’ємом контрабандних поставок імпортних товарів; експорту необробленої сировини; махінацій по перерозподілу кооперативам і спільним підприємствам різної продукції, що фондується, і сировини в збиток державним замовленням; реалізації ним же повсюдно схопилося на держпідприємствах неліквідів для вивозу за рубіж; незаконного ввезення і вивозу капіталів без організації власне сумісних виробництв, що приводило до накопичення на рахунках СП крупних сум в рублях, які обмінюються на іноземну валюту по курсу „чорного” ринку. За допомогою корупціонерів з іноземними фірмами полягають невигідні для країни контракти на поставку продукції, збувається стратегічна сировина і матеріали. Катастрофічний масштаб набули організовані злочини на об’єктах транспорту, яким сприяють блокади доріг, масові „кидання” потягів без охорони на перегонах, скупчення жвавого складу, що не охороняється, з цінними вантажами на прикордонних станціях і в морських торгових портах.

Масштаби організованої злочинності все більше охоплювали саме ті сфери економіки, які безпосередньо пов’язані із задоволенням життєво важливих потреб населення. Це відноситься, перш за все, до підприємств і організацій, що здійснюють зберігання, транспортування і реалізацію товарів народного споживання. Полегшували злочинну діяльність різко збільшені порушення господарських зв’язків і розвал споживацького ринку, спроби багатьох місцевих органів регулювати його неекономічними методами, зрив поставок і завезення товарів в роздрібну торгову мережу, створення штучного дефіциту. Зростанню масштабів злочинів сприяли так звані „договірні”, „кооперативні” ціни, а з 1992 року і „відпущені” ціни. Ціноутворення без державного регулювання у багатьох випадках використовувалося для зловживань, заховання істинних надходжень від торгівлі і збуту. Все це зумовлювало нові варіанти організованої злочинної діяльності. До початку 90-х років, не дивлячись на заходи протидії збоку правоохоронних органів, ще більше розповсюдження отримали злочинні формування бандитської і рекетирської спрямованості. Вказані злочинні формування відрізнялися високим рівнем кримінального професіоналізму, строгою ієрархічною структурою, розподілом ролей. Подібні трупи, як правило, були мобільні, мали автотранспорт, були добре оснащені технічно (мали прилади нічного бачення, радіостанції, газові пістолети і балони, бронежилети і т.п.), були озброєні різними видами вогнепальної зброї, як саморобного, так і серійного виробництва [11, с.28].

Організована злочинність „шокових реформ”.

В період корінних змін соціально-економічних відносин, коли відбувається первинне накопичення капіталу, різке розшарування населення по рівню прибутків, коли змінюються стандарти і зразки поведінки окремих соціальних груп, зростання злочинності стає неминучим явищем. Об’єктивно в цих умовах державні органи здатні тільки стримувати масштаби цього зростання. Та критична ситуація у сфері боротьби з організованою злочинністю і корупцією, яка спостерігається зараз, бере початок в 1988 року, коли після відомого закону колишнього СРСР про кооперацію по суті і почалося стихійно-неконтрольоване накопичення капіталу з перекачуванням величезних державних засобів в кооперативний, а вірніше, в приватний сектор, що носить в більшості випадків протизаконний характер. Тут же знаходиться точка відліку злиття тіньового мафіозного капіталу, накопиченого в роки тоталітарного режиму, і молодого агресивного гангстерського капіталу перших років демократизації.

В такій ситуації було неминучим поява спочатку стихійних, а потім організованих форм реакції кримінального середовища у вигляді рекету і інших форм корисливо-насильних злочинів на утворення нового класу — утримувача крупного капіталу.

Подальший розвиток подій вже в Україні також створив сприятливий грунт для розростання організованої злочинності. В результаті процес зміни форм власності 90-х років проходив, як правило, в нецивілізованих формах, часто приймав кримінальний характер.

Злочинні групи, діючі на міжнародній арені, спеціалізуються на розкраданні і контрабанді валютних цінностей і антикваріату, нелегальному вивозі сировинних ресурсів, збройовому бізнесі, крадіжках автотранспорту, радіоактивних матеріалів, проституції, рекеті,

Ряд лідерів злочинних формувань прийняли підданство інших держав і виїхали за межу, що породжує певні труднощі з їхнім затриманням і залученням до кримінальної відповідальності. Знаходячись зовні меж Росії, вони продовжують керувати злочинними формуваннями, створюють сумісні фірми для легалізації кримінальних прибутків.

Приведені дані дають право зробити висновок про те, що організована злочинність, будучи чинником соціальних і економічних перетворень, що дестабілізував, має стійкі тенденції подальшого розвитку, розширює сфери впливу не тільки на території України, але і за її межами [10, с.69].

Вивчення кримінальних справ і матеріалів оперативно-розшукової діяльності дозволяє зробити висновок про те, що в умовному єдиному організовано-кримінальному просторі, як правило, діє п’ять видів учасників злочинних формувань:

1) „псевдопідприємці”, які з’явилися в 1988 року з моменту ухвалення Закону СРСР „О кооперации”. Спеціалізуються на фінансових аферах (отримання незаконних кредитів і їхнє привласнення шляхом псевдобанкрутства, підкупу співробітників банківської системи, трансфертні операції по конвертації рубля, використовування фальшивих авізо і інших банківських документів), „перекачуванню” державних засобів на рахунку комерційних структур з подальшим їхнім привласненням, незаконної приватизації державного і суспільного майна з подальшою спекуляцією нерухомістю, перепродаж стратегічної сировини, отриманої за ліцензіями і квотами від корумпованих урядовців;

2) „гангстери”; основна спрямованість — рекет (кваліфіковане здирство) і зв’язані з ним бандитизм, розбої, грабежі, крадіжки. Крім того, „гангстери” контролюють традиційні „класичні” сфери протиправної діяльності: наркобізнес, гральний бізнес, проституцію;

3) „розкрадачі” („держзлодії”) — організовані групи злочинців, що сформувалися ще в „застійний” період, особливе у сфері держторгівлі, а в роки реформ зосередили свою протиправну діяльність в сферах приватизації держмайна, продажі сировини, кольорових і рідкоземельних металів, ліси, „перекачування” засобів рублів і валютних на рахунку комерційних структур. Зважаючи на ці протиправні дії і володіння значним злочинне здобутим капіталом також стали об’єктом силового тиску „гангстерів”;

4) „корупціонери” — групи держурядовців в органах влади, управління, зрадники в правоохоронних органах, які в результаті підкупу надають незаконні пільги, беруть участь з ними в розподілі надприбутків, забезпечують їхнє „прикриття” у разі загрози настання кримінального переслідування;

5) „координатори” — еліта злочинного світу, як правило, „злодії в законі” або „авторитети”, що забезпечують „стабільність” системи організованої злочинності шляхом взаємодії з кожним з названих вище елементів[10, с.71].

Як організація, що має ролевий статус в злочинному середовищі, мафія включена у відносно стійку систему взаємин між різними категоріями злочинців, злочинних груп і організацій.

Як організація, що має ролевий статус в тіньовій економіці, мафія стимулює зростання дефіциту на споживацькому ринку, контролює сферу прихованого виробництва, закупівель і розподілу товарів.

Ключовим явищем, пов’язаним з організованою злочинністю, є злочинне (кримінальна) середовище. Воно формує ідеологію і поставляє резерви, причому ідеологію з широким набором своїх етичних, „правових”, естетичних і навіть філософських ідей, не тільки реабілітуючи злочинність, але і базу для субкультури цього середовища. Злочинне середовище можна визначити як вельми стійку систему взаємин між різними категоріями злочинців і організованих злочинних формувань, де діють свої неписані закони, субкультура спілкування, кримінальні традиції, діляться сфери злочинного бізнесу по об’єктах посягання і території, здійснюються координація і „управління” злочинною діяльністю [19, с.11].

Торкаючись останніх елементів, що характеризують злочинне середовище і злочинні співтовариства мафіозного типу слід виділити ядро організованої злочинності — „злодіїв в законі” і авторитетів злочинного світу.

Слід зазначити, що на сьогодні з’явилися національні, кланові формування злочинців з широко розгалуженими міжрегіональними і зарубіжними зв’язками, які часто не підкорялися „злодіям в законі”. Ці явища вимусили пом’якшити багато традиційних правил співтовариства „злодіїв в законі”, спростити процедуру її формування.

При вивченні осіб „злодіїв в законі” виявилося, що деякі з них не мали навіть судимості. Такий грубий відступ від злодійських традицій пояснюється тим, що прийом в співтовариство нерідко здійснюється за гроші. Подібні випадки вступу до співтоварвства „за хабар” стали поширеними і сприяли поділу злочинців на „нових” і „старих”. Нове покоління вважає допустимим такий прийом в співтовариство, оскільки поповнюються загальні грошові фундації (общаки) [26, с.23].

1.2 Організована злочинність: поняття та причини виникнення.

У нинішніх соціально-економічних умовах суспільна свідомість харак­теризується невдоволенням, яке викликане досить низькою ефективністю ро­боти правоохоронних органів по боротьбі з організованою злочинністю. Орга­нізована злочинність - проблема, що надзвичайно хвилює людей. Вона розви­ває і поглиблює свою ідеологію, використовує останні досягнення науки і тех­ніки, виходить за межі державних і митних кордонів.

Зростання деструктивного впливу організованої злочинності на всі сфери суспільного життя та нагальна потреба створення кримінально-правових засад протидії цьому соціальне негативному явищу зумовили активізацію нау­кових досліджень різних аспектів організованої злочинної діяльності.

Для створення наукових засад протидії організованій злочинності особ­ливе значення має розробка її поняття, за допомогою якого можна було б окреслити межі цього надзвичайно небезпечного суспільного явища, визначи­ти його стан та закономірності розвитку. Конкретизація ознак цієї злочинності є передумовою вироблення стратегії протистояння їй, основних напрямів та заходів боротьби з нею.

Однак доводиться констатувати, що визначення поняття організованої злочинності становить досить складну наукову проблему, вирішення якої ускладнюється її багатоаспектністю. Навряд чи можна дати вичерпне визна­чення цього виду злочинності або таке, в якому були б повністю відображені найбільш істотні її ознаки. Різноманітність визначень, що зустрічаються у нау­ковій літературі, є закономірним відображенням наукового пошуку, в якому задіяні представники різних наук - соціології, психології, політології, еконо­міки, низки правових дисциплін.

Потрібно зупинитися на підходах, які вироблені західною криміналь­ною наукою та згадати про відповідний досвід міжнародного співтовариства у цьому питанні[19, с.235-237].

Проблемою організованої злочинності як такої Організація Об’єднаних Націй вперше зайнялася ще у 1975 р., коли на п’ятому Конгресі ООН щодо попередження злочинності та поводження з правопорушниками, який прохо­див у Женеві 1-12 вересня 1975року, були розглянуті зміни форм та масштабів міжнародної та внутрішньодержавної злочинності [7, с. 115].

Ще, у серпні - вересні 1990 року в документі Секретаріату ООН, підго­товленому до проведення VIII Конгресу ООН із запобігання злочинності та ставлення до правопорушників, відмічалося, що організовані злочинні угрупування одержують фінансові прибутки та отримують владу через створення та експлуатацію ринків незаконних товарів та послуг, але було зафіксовано не­можливість створення єдиного уніфікованого визначення організованої зло­чинності через множинність форм її вияву.

У документах Міжнародної конференції ООН з проблем організованої злочинності (Суздаль, 1991) була опрацьована наукова дефініція. Згідно з цим визначенням, під організованою злочинністю слід розуміти функціонування стійких керованих угруповань злочинців, що займаються скоєнням злочинів як бізнесом і створюють систему захисту від соціального контролю за допомогою корупції. В одному з останніх документів ООН - Конвенції проти транснаціо­нальної організованої злочинності, що підписана й Україною наприкінці 2000 р. (Палермо, Італія), - діяльність організованої злочинної групи вбачається у вчиненні одного або декількох серйозних злочинів[15, с.3].

Сьогодні в одній з рекомендацій Міжнародного семінару ООН щодо ви­значення організованої злочинності зазначається, що остання - це масове об’єднання стійких і керованих угруповань, для яких злочинна діяльність є промислом і які створюють систему захисту від соціального контролю з вико­ристанням таких протизаконних засобів як насильство, залякування, корупція і великомасштабні розкрадання[15, с.4].

За визначенням Інтерполу, під організованою злочинністю слід розуміти „будь-яку організацію або групу осіб, що займаються постійно міжнародною злочинною діяльністю, мета якої - отримання прибутку”.

С.Мастрофскі і Г.Потер (S.Mastrofski & G.Potter) вбачали в ор­ганізованій злочинності неформальну, вільно структуровану, відкриту систе­му, основу якої складають не стільки великі корпоративні злочинні синдикати, скільки діяльність на нелегальному ринку організованих злочинних груп, по­будованих на зразок невеликих підприємств[6, с.18].

Р.Роуде вважає, що організована злочинність базується на тривалих про­типравних зв’язках між великою кількістю правопорушників, які використо­вують спеціальні прийоми, а в разі необхідності, з метою досягнення економі­чних переваг, вдаються й до боротьби за політичну владу [14, c.35].

Відомий німецький кримінолог Г.Й. Шнайдер розглядає організовану злочинність як соціальну систему:

1. Організована злочинність як традиційне неформальне родинне об’єднання, яке виникло в результаті певних стереотипів поведінки і в рамках особливої системи культурних цінностей.

2. Організована злочинність як досить аморфне, неформальне систем­не об’єднання представників професійного злочинного світу.

3. Організована злочинність як раціональна формальна суспільна сис­тема, живий соціальний організм з міцною бюрократичною надбудовою.

У США з 1970 р. діє Закон про контроль над організованою злочинніс­тю, який містить перелік злочинів, що визнаються проявами організованої злочинності. У Швейцарії визначення організованої злочинної групи грунтується не стільки на організаційних (об’єднання на тривалий або невизначений час), скільки на змістовних ознаках їх діяльності: отримання у незаконний спосіб доходів або інших економічних вигод, приховування протиправної дія­льності від кримінального переслідування, вчинення або планування з цією метою актів насильства, залякування, впливу на політичні, громадські, адміні­стративні органи чи організації, юстицію, профспілки, підприємців і т.ін. Кри­мінальний Кодекс Італії (ст. 416, 416І) за змістовні ознаки злочинів об’єднань організованої злочинності кваліфікує витягування прибутку у сфері виробниц­тва, обмін та споживання різних товарів і благ, активне використання держав­них та інших соціально-політичних структур, рекет, складні фінансові операції [15, с.4].

Змістовний матеріал із цієї проблеми було представлено, зокрема, на „круглих столах”. Результати обговорень були узагальнені в книгах „Органі­зована злочинність”, „Організована злочинність - 2”, „Організована злочин­ність - 3”, і „Організована злочинність - 4” за редакцією декількох відомих російських вчених. Представлю точки зору деяких учасників цих згаданих „круглих столів”.

С.В. Дьяков вважає, що організована злочинність - це діяльність стійких злочинних формувань (організацій), що вирізняються ієрархічною будовою, згуртованістю на конкретній злочинній платформі (бандитській, антиконституційній, контрабандно-валютній тощо), відпрацьованою системою конспіра­ції і захисту від правоохоронних органів, корумпованістю, масштабністю зло­чинної діяльності, включаючи і зв’язок з міжнародною мафією. Н.Ф.Кузнєцова та Г.М.Міньковський визначають організовану злочин­ність як вид злочинності, сукупність злочинів, що вчиняються учасниками стійких, ієрархічних, планово діючих злочинних об’єднань, і водночас зазна­чають, що їх діяльність має характер бізнесу, спрямованого на одержання мак­симального прибутку.

За висновком А.І.Долгової, організована злочинність - це не просто сукупність організованих формувань та їх діяльності, а їх органічна цілісність, наявність різноманітних стійких взаємозв’язків між ними на основі забезпе­чення злочинної діяльності та створення сприятливих умов для її розвитку.

Український вчений, доцент С.Єфремов дає таке наступне визначення організованої злочинності: це система злочинів, вчинених на певній території за певний період у межах організованої злочинної діяльності злочинних орга­нізацій або організованих груп - стійких злочинних об’єднань, створюваних особами з метою задоволення протиправним шляхом своїх корисливих чи ін­ших інтересів [14, с.91].

Вітчизняні вчені-кримінологи А.Ф. Зелінський, М.Й. Коржанський, автори монографії „Корислива злочинна діяльність”, розглядають організовану злочинність як сукупність злочинів, вчинених групами, що мають всі ознаки організації (статус, мету діяльності, керівника, підрозділи матеріального за­безпечення, гроші, приміщення, транспорт тощо)[11, с.22].

Закон України „Про організаційно-правові основи боротьби з організо­ваною злочинністю” від 30 червня 1993 р. визначає у ст. 1 організовану зло­чинність як сукупність злочинів, що вчиняються у зв’язку зі створенням та ді­яльністю організованих злочинних угруповань [3, ст.1].

З урахуванням висловлених міркувань організована злочинність може бути визначена як відносно масове соціально-кримінальне, системно-структурне явище, що є сукупністю стійких, керованих злочинних формувань (груп, співтовариств) і лідерів злочинного середовища, що займаються вчи­ненням злочинів як промислом і створюють систему власної безпеки, заснова­ну на використанні комплексу протиправних засобів та методів (корупції, на­сильства, погроз і т.ін.) і мають наметі досягнення влади в суспільстві, в тому числі політичної.

Основні причини організованої злочинності приховані в сферах суспільно-економічних відносин.

По-перше, це об’єктивно існуючі наслідки того, що попередні командно-адміністративні засоби і методи практично втратили свою силу і значення, а нові соціально-економічні важелі або відсутні, або ще не працюють. Конкретні прояви вказаного - розбалансованість виробництва і його матеріально-сировинного і платіжного забезпечення, скорочення об’ємів товарообігу, безробіття, інфляція, невпорядкованість ціноутворення, оподаткування та фінансового контролю, штучне гальмування реалізації нових законів, спрямованих на прове­дення приватизації, переходу до ринкових відносин і втілення в життя інших важливих реформ місцевого самоуправління.

Необхідність вирішення цих протиріч підштовхує господарників, перш за все тих, що не мають достатніх правових та інших гарантій діяльності недержавних виробничих і комерційних структур, на позазаконний (обхідний) а іноді злочинний шлях, чим користуються лідери кримінального середовища, що приникають з корисливими мотивами в такі структури, або втягуючи їх представників в свою сферу діяльності.

В якості умов, що сприяють прогресуючому розвитку злочинності, є також поверх­нева проробка рішень (законів, урядових рішень і т. п.) перед їх прийняттям і відсутності прак­тики їх попередньої кримінологічної експертизи.

Всі перераховані негативні явища створюють сприятливий грунт для подальшого розвитку тіньової економіки, втягування в її сферу все нових господарських ланок, керівників різного профілю та рангу. Внаслідок цього розширюються масштаби економічних правопору­шень, корупції, нетрудових доходів, створення і функціонування організованих злочинних груп, перш за все в економічні і сфері управлінню нею, розвитку їх організаційних структур, ієрархії, розподілу кримінальних функцій і ролей, закріплення багаточисельних кримінальних зв’язків і залежностей, зокрема на міжрегіональному і міждержавному рівнях. Теперішній роз­виток економічної, зокрема організованої злочинності, в свою чергу, надає основу базування, а також призводить до негативних кількісних і якісних змін загальнокримінальної злочинності, всезростаючого посилення корисливих і корисливо-насильницьких посягань, професіоналізму і жорстокості.

Соціально-економічна криза в Україні з її криміногенними наслідками специфічна тим, що відбувається поряд з зміною базисних відносин власності. Це зумовлює стрімку ма­теріальну диференціацію і психологічну різнорідність суспільства, гіпертрофію особистих потреб і відповідну корисливу мотивацію мети і поведінки у значної частини суспільства, їх ре­алізацію протизаконними шляхами і способами.

Наступна причина - криза ідеалів, що призводить до поширення, особливо серед мо­лоді, цинізму, падіння рівня моралі, посилення індивідуального і колективного егоїзму, а отже до наглості та жорстокості особистих вчинків. І нарешті, перераховані вище причини, посилю­ються кризою влади, загальним зниженням контролюючої ролі держави та її окремих інститутів, дестабілізації ситуації в певних регіонах тощо. Наслідок цього - падіння трудової, договірної, технологічної, фінансової дисципліни, безгосподарність і повна безвідповідальність керівників за невиконання своїх обов’язків, бездіяльність тощо.

Негативний вплив на ріст злочинності здійснює правовий нігілізм, що охопив ши­рокі верстви населення. Нехтування правовими нормами, пряма непокора законам - стають нормами поведінки в багатьох сферах господарських, економічних і суспільних відносин. Такі явища, поряд з причинною обумовленістю, характеризуються послабленням контролюючої ролі держави і неефективної наглядової діяльності її правоохоронних органів, пояснюються загаль­ною недосконалістю правової системи, відставанням нормативної бази від реальних потреб, суттєвими пробілами і протиріччями в діючих законах, в тому числі розбалансованість і неаде­кватність сучасній ситуації норм кримінально-правового, кримінально-процесуального, адміністративно-правового і виправно-трудового законодавства. А це в свою чергу призводить до прийняття незаконних рішень і зловживань з боку представників виконавчої влади і держав­ного управління [11].

Суттєво ускладнює криміногенну ситуацію в Україні неврегульованість багатьох державних процесів, пов’язаних з проголошенням незалежності. Зокрема проблема „прозорості кордонів”. Наприклад, сьогодні на території України перебуває значна маса населення, що при­буває з „близького зарубіжжя”. Серед яких, велика кількість осіб без певних занять, а то й про­сто гастролюючих злочинців. Належного контролю за переміщенням таких осіб немає, статус їх як іноземців не визначений, служб спеціального нагляду і контролю не існує. З даною пробле­мою тісно пов’язана проблема незаконного обігу зброї та наркотиків.

Соціологія злочинності свідчить, що зростання та вдосконалення структури ор­ганізованої злочинності відбулося на протязі останніх семи-десяти років і пояснюється перш за все негативними політичними та соціально-економічними процесами, які відбуваються в суспільстві.