Гіпотетична модель злочинних угрупувань.

У Законі України „Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” остання визначається як „сукупність злочинів, що вчиняються у зв’язку зі створенням та діяльністю організованих злочинних угруповань” [3, ст.1]. Гіпотетичну модель таких угруповань можна уяви­ти у вигляді своєрідної піраміди [див. додаток 1]. В її основі знаходяться „первинні” угру­повання квартирних злодіїв, шахраїв, „наперсточників”, „кидал”, „ломщиків”, а також інших осіб, які мають доходи від своєї протиправної діяль­ності. Над ними розташовуються угруповання, які умовно можна назвати групами забезпечення і безпеки. До групи забезпечення входять особи, які безпосередньо участі у злочинах не беруть. До їх функцій належать:

— реалізація рішень лідерів;

— контроль за діяльністю виконавців;

— розв’язання різного роду конфліктних ситуацій між злочинними групами та окремими злочинцями;

— забезпечення належного зв’язку у самому угрупованні, а також контактів з іншими злочинними формуваннями;

— охорона представників елітарної групи; забезпечення професіона­лізму виконавців;

— пропаганда кримінального способу життя;

— легалізація цінностей, здобутих злочинним шляхом;

— матеріальна і моральна підтримка членів угруповання та їхніх сімей [13, с.56].

Групу безпеки складають особи, які займаються організацією розвіду­вальної і контррозвідувальної діяльності, а також виявленням осіб (юристів, журналістів, лікарів, державних службовців), які можуть бути корисними організованому угрупованню. До їх функцій належать:

— забезпечення високого соціального статусу осіб, які входять до елітарної групи;

— створення умов, що перешкоджають боротьбі зі злочинним угрупо­ванням;

— компрометування або нейтралізація державних чиновників, спів­робітників правоохоронних органів, які чесно ведуть боротьбу з організо­ваною злочинністю;

— вжиття заходів щодо звільнення „своїх” від кримінальної відпові­дальності або пом’якшення покарання;

— консультації з правових питань; навчання членів угруповання фор­мам і методам роботи правоохоронців.

На вершині піраміди перебуває так звана елітарна група, представни­ки якої — „тіньові” лідери, що здійснюють організаційне, управлінське, ідеологічне керівництво розглянутою системою. Вони, як правило, не мають безпосереднього відношення до конкретних злочинів, залишаю­чись, завдяки цьому, за межами дії кримінального закону.

Наявність лідера групи є суттєвою ознакою та важливим елементом кри­міналістичної характеристики злочинних угруповань. Лідер — центральна фігура в злочинному об’єднанні. Він згуртовує групу психологічно, надає її діяльності єдиний і цілеспрямований характер.

В середньому в злочинному світі „коро­нується” не менше 8—11 злочинних авто­ритетів (лідерів) на рік. Зокрема, в СРСР протягом 1986—1988 pp. OBC виявлено і поставлено на облік близько 20 тис. ліде­рів і понад 500 „злодіїв у законі”, а в Україні тільки у 2000 р. щодо 800 лідерів порушено кримінальні справи.

На сьогодні серед лідерів організованих злочинних угруповань простежується пе­рехід на інший рівень діяльності, праг­нення до легалізації своїх доходів, бажан­ня належати до влади й отримати офіцій­не визнання. Злочинний капітал лега­лізується через створені приватні підприємства, товариства, корпорації, концерни, фінансово-промислові групи та комерційні банки. В свою чергу така легалізація надала лідерам можливість відкрито брати участь у громадському житті, діяльності державних установ й організацій, фінансуванні ряду соціаль­них програм, у тому числі виборів до ор­ганів влади. З метою розширення сфер впливу названі лідери намагаються вста­новити зв’язки з чиновниками органів державної влади та управління — аж до вищих її ешелонів [26, с.76-78].

Об’єктивно в групі виникає потреба у керівництві. Ускладнення протиправної діяльності, прагнення до отримання мак­симальних злочинних доходів потребує координації і управління. У зазначеній групі поступово починає з’являтися осо­ба, здатна до аналізу ситуації, керівницт­ва людьми та яка знає технологію зло­чинного бізнесу. При аналізі особистісних якостей членів злочинних груп спо­стерігається чітке розмежування на дві категорії: спроможних до управління і схильних до підпорядкування.

Можна погодитися з думкою В.Бикова, який вважає, що висунення лідера в та­ких групах відбувається стихійно, по мірі їх розвитку та функціонування. При цьо­му, як вказує вчений, діють два фактори — об’єктивний та суб’єктивний.

Об’єктивний полягає у тому, що в ліде­ри висувається той член групи, який най­більш „корисний” для її діяльності, най­кращим чином проявляє себе в готуванні й вчиненні злочинів.

Суб’єктивний фактор — у тому, що особа, яка висувається в лідери, володіє такими якостями, які необхідні для здій­снення функцій лідера у злочинному угрупованні. Вони найбільш активні, енергійні, рішучі, наділені високим інте­лектом, життєвим, утому числі й злочин­ним, досвідом [7, с. 23].

Зокрема, згідно з даними, отриманими при вивченні кримінальних справ, біль­шість лідерів мають вищу освіту — 62%, то­ді як середню спеціальну — 25%, середню — 12%, незакінчену середню освіту — 1%

Висунення лідера відбувається посту­пово, по мірі розвитку злочинного об’єд­нання. В групах низького психологічного розвитку (випадкові, на зразок компанії) ще немає лідера, але сформувалося ядро з найбільш активних її членів. Процес ви­сування лідера тільки починається, а в ра­зі викриття групи — припиняється. І лише у злочинних угрупованнях високого пси­хологічного розвитку (організовані гру­пи, злочинні організації) лідер представ­лений у класичному вигляді. В них він проходить шлях від особи, яка має схиль­ність до лідерства і епізодично виявляє ці здібності, до справжнього керівника зло­чинної групи, без участі якого не вирішу­ється жодне важливе питання.

Можна погодитись з В.Биковим, який вважає, що лідер в злочинній групі вико­нує важливі соціально-психологічні функ­ції. Саме завдяки йому група стає згурто­ваною, її склад стабілізується, відносини формалізуються.

До основних функцій, які лідер вико­нує у процесі функціонування організованою злочинного угруповання, можна віднести:

— Організаторська — полягає у тому, що лідер створює та організовує злочин­не об’єднання, розробляє заходи безпе­ки, керує підготовкою, вчиненням й при­ховуванням злочинів, що забезпечує три­вале функціонування групи. Він володіє глибокими спеціальними знаннями в тій сфері діяльності, на яку спрямовані ін­тереси кримінального угруповання, та об’єднує під своїм керівництвом і напра­вляє зусилля його членів з різними харак­терами, внаслідок чого визнається найнебезпечнішим членом групи. Однак лідери можуть і не мати спеціальних знань у кримінальному бізнесі, при цьо­му вони, як правило, залучають до своєї діяльності консультантів (радників). То­му сутність організаторської діяльності — у створенні таких умов, без яких не може бути забезпечений процес злочинної дія­льності;

— Інформаційна — тісно пов’язана з ор­ганізаторською. Лідер організовує надхо­дження необхідної інформації, аналізує її і у необхідних випадках передає іншим членам групи. При реалізації даної функ­ції він діє у двох напрямах: отримання ін­формації зовні і збирання відомостей про внутрішнє життя групи. Ця функція до­зволяє лідеру завжди володіти обстанов­кою й контролювати діяльність злочин­ної групи.

— Ідеологічна — полягає у тому, що лідер значно впливає на морально-психологічний клімат не тільки в злочинному середовищі, а й у суспільстві, демонстру­ючи рівень життя, недоступний більшос­ті. В даному разі люди (особливо молодь) вбачають у цьому еталон для наслідуван­ня, потрапляючи у систему організованої злочинності, забезпечуючи тим самим її стійкість та відтворюваність. Значна ува­га лідерами приділяється, по-перше, по­ширенню інформації про всемогутність злочинних угруповань, яка, за необхідно­сті, підкріплюється терористичними ак­ціями, що викликає відповідну реакцію у населення. По-друге, одночасно міфологізується діяльність злочинних об’єднань чи окремих фактів їх існування.

— Стратегічна — у тому, що злочинні об’єднання функціонують згідно з ідеями та планами лідерів, яким притаманні тен­денції домінування, цілеспрямованість, стійкість емоцій, що дозволяє зберігати необхідну соціально-психологічну дистан­цію з оточуючими, тверезо аналізувати ситуацію, що складається, краще за ін­ших бачити можливості групи, прогнозу­вати вірогідні труднощі і на підставі цьо­го приймати певні рішення.

— Нормативна — полягає у тому, що лідер формує єдність поглядів і позицій членів групи. Це забезпечує узгодженість дій в ситуаціях не планованих, раптових, пов’язаних з ризиком й небезпекою. Він визначає допустимі межі і норми поведін­ки, встановлює заборони, за порушення яких застосовує відповідні санкції. З осо­бистістю лідера, його поведінкою й пере­конаннями звіряють свої вчинки інші члени групи.

— Дисциплінарна — особливо важлива для організованих груп і злочинних орга­нізацій, де норми поведінки більш жорст­кі, ніж у групах низького психологічного розвитку. Члени злочинних груп, які по­рушили правила поведінки, підлягають суворому покаранню. Суттєво відрізняю­ться й покарання. Якщо у групах низько­го розвитку порушника можуть вигнати, то в організованих справа може закінчи­тися фізичною розправою. Лідер нерідко сам визначає вид покарання, спосіб його здійснення, виконавців тощо. В дану функцію лідера входить і обов’язок ви­рішувати різноманітні конфлікти, що ви­никають всередині групи [26, с.38].

Отже, роль лідера у злочинному угру­пованні визначальна. Чим більші його організаторські функції, тим вище рівень організованості й згуртованості об’єд­нання, функціонування групи є трива­лішим, злочинна діяльність різноманіт­ніша та більш прибуткова.

Практика свідчить, що до 1999 р. в Україні спостерігалася тенденція зростання організованої злочинності. Так, у 1995 р. виявлено 288 злочин­них груп; 1996 р. - 322; 1997 р. - 600; 1998 р. - 953; 1999 р. - 1057. Але вже у 2000 р. кількість виявлених організованих злочинних угруповань трохи зменшилась і склала 960 груп, а в 2001 р. їх кількість скоротилася до 770. Наукові дослідження показують, що стійкі угруповання злочин­ців серед усіх виявлених груп становлять 10 %. У середньому до кожної з груп входили 7—8 осіб, і діяли вони півтора—два роки [10, с.4-5].