Актуальні проблеми вдосконалення ранньої профілактики злочинності й інших порушень поведінки дітей

 

У світовій практиці намітилися дві тенденції в кримінальній політиці при вирішенні питань ресоціалізації неповнолітніх правопорушників. Якщо в США, Великобританії і Франції у 80-х роках спостерігається тенденція заміни заходів виховно-виправного характеру на каральні, то в Японії зберігається спрямованість на максимальне обмеження застосування до неповнолітніх заходів, пов'язаних із ізоляцією від суспільства. Так, в Японії близько 90 % рішень, винесених сімейними судами (без урахування рішень про автотранспортні злочини), це: не відкривати судового слухання або не застосовувати виховно-виправних заходів.

У Румунії діють за місцем роботи та проживання судові комісії, що розглядають справи про правопорушення дітей і молоді. У Польщі в 1982 р. створені сімейні суди, які розглядають справи відносно неповнолітніх, які вчинили злочин, чи знаходяться в стані деморалізації. В Японії діють сімейні суди і пункти з керівництва дітьми – адміністративні органи, що знаходяться у віданні Міністерства народного добробуту, покликані брати активну участь в діяльності по ранній профілактиці злочинності. Практика показує, що в багатьох державах сімейні суди працюють дуже ефективно. У них розглядається весь комплекс питань, пов'язаних з сім'єю і дітьми. Перевага сімейних судів полягає у тому, що там працюють юристи, психологи, педагоги, соціологи, які мають не лише високі професійні знання, але і досвід роботи в цій області. Думається, що назріло питання про створення сімейних судів і в нашій державі.

У державах, де соціально-економічна ситуація сприятлива, питання раннього попередження правопорушень неповнолітніх поступово переходять від цивільно-адміністративних органів до поліції. Як відзначає О.А. Белявська, в Японії „рання профілактика злочинності неповнолітніх практично повністю перейшла в руки поліції”. Але це не завжди є виправданим, адже певна частина правопорушень зумовлена психолого-педагогічними та навіть психіатричними причинами.

Як відзначають Ю.М. Антонян і С.В. Бородін, психіатричний огляд осіб, які скоїли злочини до досягнення повноліття, показав, що на момент вивчення делікту близько половини з них мала психічні аномалії. Чи можуть органи попереднього слідства і суд, що не володіє глибокими спеціальними знаннями і не має нагоди всесторонньо вивчити особистість неповнолітнього злочинця, ухвалити єдино правильне рішення, найприйнятніше для виправлення конкретного підлітка? Безумовно, ні.

Існує безліч прикладів, коли неповнолітніх, які скоїли злочин вперше і не являють собою великої небезпеки для суспільства, засуджують до покарань, пов'язаних з позбавленням волі, хоча для них вже сам процес попереднього слідства і судового розгляду мав достатній виховно-профілактичний вплив, ставши уроком на все життя, у зв'язку з чим кримінальну справу в суді можна було б припинити і застосувати відносно таких підлітків відповідно до закону примусові заходи виховного характеру, що суди роблять в окремих випадках.

Фахівці у галузі профілактики злочинності неповнолітніх давно рекомендують, за досвідом багатьох зарубіжних країн, організувати психодіагностичні центри (наприклад, при комісіях у справах неповнолітніх в великих містах),що забезпечуватимуть соціально-психологічну діагностику особи підлітків, які скоїли злочин, і давати органам попереднього слідства і судам прогноз їх ресоціалізації. У деяких європейських країнах до складу консультативних і психодіагностичних центрів, різного роду комісій, що займаються правопорушеннями неповнолітніх, входять юристи, психологи, педагоги, лікарі, представники молодіжних організацій, суспільних формувань, які визначають найбільш доцільні заходи, що необхідно вжити до неповнолітнього правопорушника в цілях його перевиховання. Прикладом цього є інститути ресоціалізації у Польщі. В деяких державах до 80 % вироків ґрунтуються на висновках таких центрів.

Як пише професор О.І. Долгова, психодіагностичні центри «давали б компетентним органам рекомендації щодо заходів, що можуть виявитися в конкретних випадках найефективнішими. Остаточне обрання цих заходів, звичайно, повинне здійснюватися судом, комісією у справах неповнолітніх у встановленому законом порядку».

В Україні щодо профілактики дитячої бездоглядності та злочинності неповнолітніх цікавим є досвід роботи, яка проводиться в Жмеринському центрі соціальних служб молоді. Ця установа має такі пріоритети:

· соціальна підтримка молодої сім'ї;

· соціальна робота з жіночою молоддю;

· профілактика негативних явищ у молодіжному середовищі;

· соціальна підтримка дітей і молоді з особливими потребами;

· соціальний супровід неблагополучних сімей;

· робота в Школи волонтерів.

Робота центру спрямована на здійснення соціально-психологічної, педагогічної та правової допомоги через надання інформаційно-консультативних послуг сім'ям, які виховують дітей з функціональними обмеженнями.

Профілактика правопорушень і злочинності у дитячому та молодіжному середовищі залишається одним із пріоритетних напрямів діяльності центру.

Формування здорового способу життя здійснюється через профілактику тютюнопаління, алкоголізму, наркоманії, ВІЛ/СНІДу, захворювань, що передаються статевим шляхом.

Соціальна робота здійснюється не тільки з дітьми та молоддю, а й з їхніми батьками та найближчим оточенням. Важливе значення також надається і виконанню програми "Соціальний супровід неблагополучних сімей". Контакт з неблагополучними сім'ями та їх членами відбувається 1-2 рази на місяць. З сім'ями проводитися індивідуальна та групова робота. Основна мета подальшої роботі центру із супроводу неблагополучних сімей – це подолання кризи в сім'ї та запобігання їх розпаду, налагодження контактів між членами сім'ї, відновлення їхніх виховних можливостей, враховуючи при цьому неповторність кожної родини, кожної дитини.

При центрі працює Школа волонтерів. Добровільні помічники працюють там системно, також проводиться у школі, тренінги, семінари, круглі столі та інші формі ознайомлення волонтерів зі змістом та особливостями соціальної роботи за окремими напрямками.

7 червня 2004 року у Верховному Суді України відбулася перша зустріч робочої групи проекту “Створення системи ювенальної юстиції України”.

Робоча група проекту має намір: визначити пріоритетні напрями, проаналізувати можливі шляхи розвитку політики держави, спрямувавши її на захист прав та інтересів дитини – виховання у дусі поваги до батьків та близьких, чужого життя, власності та навчання таким чином, щоб, здобувши освіту та спеціальність, вона змогла легко інтегруватися у життя суспільства, виявивши свої природні здібності та професійні навички, а в разі вчинення злочину, звільнившись від покарання, мала можливість за допомогою держави соціально адаптуватися та розпочати нове життя, стати законослухняним громадянином.

Паралельно з першим етапом розвитку ювенальної юстиції провадитиметься реформування системи досудового слідства – пріоритетним повинно стати питання забезпечення неповнолітнього правом на захист. Кожен неповнолітній, якого буде притягнуто як підозрюваного чи обвинуваченого, підсудного або свідка, в обов’язковому порядку забезпечується адвокатом. Слідчі дії щодо дітей мають проводитися лише у присутності адвоката. Крім адвоката, має бути присутнім при цьому і дитячий психолог.

У системі ювенальної юстиції передбачається створення спочатку модельних, а потім і спеціалізованих судів, що дасть можливість розглядати справи про злочини, вчиненні дітьми, найбільш кваліфікованим суддям, які крім юридичної освіти матимуть знання з дитячої психології та педагогіки.

До ключових питань попередження злочинності, що входять до компетенції служби у справах дітей, можна віднести організацію діяльності спеціальні установи для дітей.

Йдеться про профілактичну робота працівників служб у справах дітей з дітьми із неблагополучних сімей та групи ризику; вдосконалення освіти, виховання та медичного забезпечення учнів у школах соціальної реабілітації, професійних училищах соціальної реабілітації, центрах медико-соціальної реабілітації, приймальниках-розподільниках, притулках для дітей.

Головну увагу пропонується зосередити на добробуті сім’ї та добробуті дитини, запобіганні бездоглядності, попередженні злочинності дітей. Для цього необхідно вивчати підлітково-молодіжну субкультуру, яка може бути агентом криміногенної соціалізації дітей; підвищити роль соціальних служб у запобіганні злочинності серед дітей; врахувати психологічні особливості дітей-правопорушників; посилити роль судів у попередженні злочинності серед дітей, в тому числі за рахунок застосування покарань, альтернативних засудженню до ув’язнення (досвід європейських країн та Канади).

Заслуговують на увагу й інші питання, зокрема:

- особливості обрання запобіжних заходів щодо дітей;

- стосунки між неповнолітнім злочинцем і неповнолітнім потерпілим (можливості та необхідність застосування Закону України “Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, примирення сторін»);

- захист прав неповнолітнього підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого у кримінальному процесі;

- особливості звільнення від кримінальної відповідальності дітей за чинним кримінальним законом;

- оперативно-розшукові заходи в боротьбі з груповою злочинністю дітей;

- повноваження кримінальної міліції у справах дітей як органу дізнання при порушення кримінальної справи щодо злочинів дітей;

- особливості судочинства з адміністративних справ щодо дітей;

- притягнення до кримінальної відповідальності за неналежне виконання обов’язків щодо охорони життя та здоров’я дітей у системі заходів запобігання злочинності дітей;

- роль засобів масової інформації у формуванні моделей правомірної або агресивної поведінки підлітків.

У даному розділі пропонується огляд стратегій і тактик попередження злочинності, які застосовуються в Європі та Америці і можуть бути корисними для організації профілактичних заходів в Україні.

Попередження злочинності – це заходи, які здійснюються з конкретними намірами звести до мінімуму діапазон і небезпеку злочинів, будь то зниження можливостей для здійснення злочинів або вплив на потенційних правопорушників і населення в цілому.

Виокремлюють два напрямки профілактики злочинності. Перший напрям передбачає профілактику злочинності за об'єктами впливу, в ньому виділяють первинну, вторинну і третинну профілактику.

Первинна профілактика сконцентрована навколо фізичного і соціального середовища, а також чинників, що впливають на можливість вчинення злочинів, наприклад, архітектурний дизайн забудови, освітлення парків, огорожа навколо шкіл, природний рівень безпечної поведінки населення або рівень неблагополуччя та бідності в житлових районах. Первинна профілактика спрямована на запобігання злочинам шляхом дії на умови загального середовища, а не на індивідів.

Вторинна профілактика орієнтована на індивідів або групи індивідів, які потенційно можуть стати правопорушниками. Тут передбачається: надання підтримки сім'ям, що знаходяться на межі розпаду; дітям, які мають проблеми з навчанням, підліткам, яким загрожує безробіття або бродяжництво.

Третинна профілактика спрямована на індивідів, які вже вчинили злочин. Мета втручання – втримати їх від повторного здійснення злочинів.

Останнім часом кримінологи та юридичні психологи виявляють інтерес також і до жертв злочину.

Другий напрям профілактики передбачає:

– соціальну профілактику (соціальна політика);

– ситуативне попередження злочинності;

– попередження злочинності з опорою на населення.

Організація профілактики злочинності дітей на соціальному рівні вимагає формування соціальної політики, орієнтованої на створення необхідних умов для реалізації таких напрямів діяльності інститутів соціального контролю.

1. Вдосконалення законодавства: усунення соціально-неадекватних норм, зміна запобіжних заходів за деякі діяння, впровадження ювенальної юстиції.

2. Посилення громадського контролю за діяльністю правоохоронних органів у сфері досудового розслідування злочинів, судочинства і виконання покарання щодо дітей.

3. У галузі охорони здоров'я:

– розробка і реалізація програм захисту людей з фізичними і розумовими вадами з метою їх повноцінної інтеграції в суспільство (особливо дітей);

– широка пропаганда здорового способу життя в засобах масової інформації, популяризація знань про шкоду алкоголю та наркотиків, створення консультаційних центрів при поліклініках і школах;

– створення умов для розвитку всіх форм лікування алкоголізму та наркоманії (комерційних і некомерційних);

– облаштування спортивних майданчиків та ін.

4. У сфері освіти:

– включення в шкільні програми курсів з навчання навичкам здорового і безпечного життя, самооборони, підвищенню соціальної компетенції;

– попередження насильства і знущань в школі (для цього, наприклад, у Франції залучають безробітних випускників шкіл, які одержують статус помічників-вихователів, а метою їх роботи є зменшення бійок і насильства в школі, забезпечення безпеки по дорозі в школу і зі школи, допомога вчителям в проведенні позакласної роботи); в Києві створено службу з охорони шкіл;

– об'єднання інтересів сім'ї і школи (наприклад, така програма в США передбачає навчання батьків, уроки із спілкування для дітей, контроль на ігрових майданчиках, встановлення контактного телефону “сім'я – школа”; результатом цих заходів є скорочення агресивних проявів і хуліганської поведінки підлітків);

– створення спеціальних служб допомоги учням: консультації з питань куріння, споживання алкоголю та наркотиків, сексуальних відносин, вирішення конфліктів, сприяння відстаючим у навчанні;

– проведення заходів, спрямованих на реалізацію творчого потенціалу дитини: проведення конкурсів, свят, олімпіад з навчальних предметів, масові поїздки за місто, шефство старших над молодшими тощо;

– виявлення обдарованих дітей з малозабезпечених сімей та їх підтримка (матеріальна і психологічна) в отриманні освіти (створення опікунських фондів, стипендій, пошук спонсорів);

– розширення мережі безкоштовних гуртків за інтересами і спортивних секцій.

5. Превентивний вплив на криміногенні чинники на рівні сім'ї:

– широке використовування гнучких графіків роботи або часткової зайнятості для жінок, які мають дітей, оскільки недостатня увага батьків до своїх дітей є вагомим чинником девіантної поведінки дітей;

– вдосконалення системи пренатального і постнатального обслуговування з метою зменшення (або виключення) випадків патологічної вагітності, родових і післяродових травм дітей;

– навчання батьків педагогічним умінням, створення консультаційних служб і телефонів довіри;

– підвищення якості роботи дошкільних установ, програми яких повинні бути орієнтовані, перш за все, на розвиток пізнавальних здібностей дітей і їх соціальну адаптацію;

– розробка і реалізація програм підтримки сімей в умовах соціальної дезадаптації і стресових ситуаціях (наприклад, сімей мігрантів).

6. Соціальна політика у сфері міського самоврядування:

– розширення житлового будівництва і прискорення ремонтних робіт;

– програми з вирішення проблем бездомних;

– поліпшення архітектурного дизайну;

– використовування “зелених поясів” для зменшення щільності забудови;

– проектування та будівництво місць відпочинку, ігрових і спортивних майданчиків;

– поліпшення роботи суспільного транспорту тощо.

7. Відносно молоді:

– попередження безпритульності і бездомності (наприклад, створення спеціальних молодіжних центрів за типом гуртожитку, де молода людина може одержати дах і консультацію з примирення з батьками, працевлаштування, вирішення конфліктів і т.д.);

– створення умов для самоорганізації молоді в клуби за інтересами в житлових кварталах;

– розробка програм профорієнтації та навчання молоді з подальшим працевлаштуванням.

Розробка і реалізація програм соціальної політики з превенції злочинності не може бути здійснена якимсь одним міністерством або відомством. Країни Західної Європи і Північної Америки накопичили з цієї проблеми досить багатий досвід, який, без сумніву, може бути корисний і для України.

У різні періоди в цих країнах створювалися різні моделі координації діяльності відповідних органів з попередження злочинності, але найвдалішою вважається система, що склалася у Франції.

На чолі французької системи профілактики стоїть Національна рада з представників усіх зацікавлених міністерств. На регіональному рівні здійснення національної політики координують Ради з попередження злочинності (вони називаються саме так, хоча їх діяльності орієнтована й на інші форми девіантності). Ці Ради очолюють голови місцевих адміністрацій.

На місцевому рівні відповідальність за реалізацію превентивної політики покладають на Комунальні ради. Така організація полегшує обмін інформацією і координацію політики як по горизонталі – між місцевими органами і громадськістю, так і у вертикальному зрізі – між місцевими органами влади та громадськістю, з одного боку, і центральним урядом – з іншого.

Профілактика злочинності з опорою на громадськість. Ситуативна теорія попередження злочинності ґрунтується на такому припущенні: на рішення індивіда скоїти або не скоїти протиправний вчинок впливають такі ситуативні чинники, як конкретні особливості місця здійснення діяння, реакція потенційної жертви і наявність свідків.

Заходи з ситуативного попередження є найбільш значущими і ефективними щодо корисливих злочинів, а також щодо вандалізму, хуліганства і деяких насильницьких діянь, тобто саме щодо тих злочинів, які найбільш схильні скоювати підлітки.

Виділяють такі види ситуативних заходів:

1. Заходи, що підвищують трудність здійснення порушень:

– введення спеціальних норм і будівельних стандартів, що підвищують рівень безпеки та захищеності житла;

– використовування в під’їздах приладів стеження, домофонів, дверей з кодовими замками;

– пропаганда способів індивідуального захисту в засобах масової інформації;

– заміна готівки на чеки і кредитні картки;

– огородження територій дворів;

– заміна в барах скляного посуду на пластмасовий (завдяки цьому, наприклад, в Європі значно скоротився рівень насильства у пивних барах);

– очищення територій від каміння, цегли й інших предметів, які ситуативно можуть бути використані під час сутичок хуліганів, спортивних фанатів тощо.

2. Заходи, що підвищують ризик бути покараним за здійснення злочину:

– поліцейське патрулювання (найбільш ефективно патрулювання на велосипеді);

– патрулювання дружинників;

– організація батьків, які мають дітей-підлітків, для вечірнього і нічного патрулювання в мікрорайоні;

– поліцейські перевірки закладів дозвілля, ігрових клубів, дискотек, барів;

– посилення контролю за продажем неповнолітнім тютюнових виробів, слабоалкогольних та алкогольних напоїв;

– розвиток приватної охорони;

– „прозорість” простору (“сусідське спостереження”), яке забезпечується завдяки відкритості для огляду певних зон (ігрових майданчиків, зупинок транспорту, автостоянок і т.д.) та їх достатньої освітленості.

3. Заходи, що зменшують вигоду від здійснення злочину:

– маркування майна;

– використання капсул з фарбниками;

– безготівкова оплата праці з метою запобігання великому нагромадженню грошей в одному місці.

Підсумовуючи викладене необхідно зазначити, що не варто сподіватися на стовідсоткову ефективність описаних вище засобів попередження злочинності. Слід врахувати також й те, що запровадження цих програм вимагає часу і чималих грошових коштів.

Сьогодні фахівці повною мірою усвідомлюють, що немає і не може бути гарантії остаточного позбавлення від злочинності і інших форм девіантності. Це зумовлено, по-перше, принциповою неможливістю побудови ідеального (тобто повністю справедливого) суспільства; а по-друге, об'єктивними труднощами пізнання закономірностей функціонування і розвитку суспільства; й по-третє, невисокою ефективністю лікування психофізіологічних захворювань (наприклад, наркозалежності); по-четверте, можливістю появи в житті кожної людини таких некерованих феноменів, як випадковість і “фатальний збіг обставин”.

Але ці обставини не повинні заважати систематичній та наполегливій роботі зі зниження рівня злочинності.