Протидія сексуальній експлуатації дітей,

Насильству та жорстокості у молодіжному середовищі

Вступ

Громадяни більшості країн світу щоденно відчувають небезпеку стати жертвою злочину. Гострота цієї проблеми змушує населення ставити загрозу злочинності на друге – третє місце поміж інших актуальних проблем буття. І все більша кількість людей приходить до висновку, що зусилля держави недостатні для вирішення цієї проблеми, отже необхідно й самим потурбуватися про власну безпеку, безпеку свої рідних, дітей. Але, на жаль, багато хто сприймає проблему особистої безпеки як надуману, згадуючи про неї лише тоді, коли вчинений "резонансний" злочин або нещастя торкнулося друзів, знайомих. А якщо людина все ж таки стала жертвою злочину, необхідно знати, як поводитися, аби винний був покараний, а потерпілий отримав відшкодування заподіяної шкоди (майнової, моральної тощо).

Жертвою злочину може стати й часто стає дитина. Вона може постраждати від „домашнього насильства” (фізичного й психологічного, сексуальних посягань) або „вуличних” злочинів (коли в дитини відібрали іграшку, велосипед, мобільний телефон, образили, принизили, завдали тілесних ушкоджень й т. ін.). Злочин проти дитини можуть вчинити інша дитина, група підлітків, дорослий невідомий злочинець чи навіть знайома людина, родич). Чи буде дитина у такому випадку відстоювати свої права, скаржитися, звертатися до правоохоронних органів? У більшості випадках – ні. Така безкарність тільки заохочує до вчинення злочинів, спрямованих проти неповнолітніх. Отже проблема полягає в тому, що зараз в Україні жертви злочинів часто не отримують належної юридичної та психологічної допомоги і, як наслідок, завдані їм матеріальна та моральна шкода не відшкодовуються. А між іншим, рівень злочинності в Україні є досить високим і становить близько 100 випадків на 10 тис. населення на рік. У структурі злочинності в останні роки домінують корисливі злочини, а злочини проти особи становлять близько 13 % від загальної кількості. Наприклад, в м. Києві у 2004 р. таких злочинів зареєстровано 26 827.

Доволі часто постраждалі не звертаються за захистом до правоохоронних органів, або звертаються, але потім забирають свою заяву через тиск з боку винних у злочині, відсутність доступної юридичної та психологічної допомоги.

Як правило, переважна більшість жертв знайома зі своїми кривдниками. Тому справи такого роду не доходять до суду не через те, що злочинець не виявлено, а з інших, насамперед психологічних причин. Попереднє вивчення проблеми свідчить, що жертви побиття та зґвалтування здебільшого уникають участі у розслідуванні справи через очікуване упередження з боку правоохоронних органів, не бажають судового розгляду, оскільки вважають те, що сталося, ганебним для себе, а також бояться розголосу, помсти з боку злочинців.

 

Кримінальна віктимологія

Основні віктимологічні теорії (М. Амир, Ю.М. Антонян, Б.Верстатів, М.Є. Вольфганг, Р.Гассер, Г. Гентинг, Г. Єлленбергер, X. Канигонский, Г.Клейнфелер, Б.Мендельсон, К. Міядзава, В.Р. Мінська, С. Пикульский, Д.Расселл Є.Сатерленд, М. Селигман, А.К.Степовик, ГБ.Холист, К. Хігуті, М.Шнайдер, Г.Шульц та ін.) отримали розвиток у 50-х роках ХХ ст. Їх розвиток і становлення в якості самостійної галузі знань, що утворилася на перетині юридичної та психологічної науки, котра досліджує особливості жертв кримінального правопорушення.

Жертву і злочинця почали розглядати у взаємодії, що допомогло визначити і розмежувати їх роль у механізмі кримінального правопорушення. Також жертву розглядали в зв’язку із впливом на неї природних, соціальних, психологічних чинників, надавали характеристику потерпілим від конкретних видів злочинів (Б.Бахрах, А.Холист).

В СРСР віктимологія у межах юриспруденції почала розвиватись наприкінці 80-х років завдяки працям Л.В. Франка та Д.В. Рівмана. Нова галузь знання надала можливість своєчасно проводити профілактичні заходи і попереджати вчинення кримінальних правопорушень; тим самим уникаючи негативних наслідків для потенційних жертви і злочинця.

Превентивна робота з ревіктимізації сьогодні має велике значення для забезпечення безпеки життєдіяльності громадян. Задоволення потреби населення у відчутті захищеності вимагає заміни наявного ставлення до потерпілого від кримінального правопорушення, а також причинам, які призвели до нього, прагнути не стільки покаранню винного, скільки відновленню прав потерпілої сторони.

Усучасному суспільстві потенційний шанс стати потерпілим від кримінального правопорушення є практично в кожної людини. В працях О.М. Джужи, О.М. Костенка, Г.І. Піщенка йдеться про віктимогенну деформацію особи, вікову віктимність і віктимну патологію. Статистика свідчить, що шанс стати потерпілим вищій у тих, хто здається злочинцям легкою здобиччю – це жінки, люди похилого віку, неповнолітні – через цілком зрозумілі причини та обставини – фізичну слабкість, брак життєвого досвіду тощо (Ю.В. Александров, А.П. Гель, Г.С. Семаков). При цьому роль потерпілого у механізмі кримінального правопорушення може бути як максимально провокативною так і доволі нейтральною (І.Г. Малкіна-Пих).

Неповнолітній створює (свідомо чи ні) об’єктивні й суб’єктивні умови для власної віктимізації – різко приділяючись з маси,чи навпаки, ухиляючись від уваги суспільства (М. Шнайдер). В більшості випадків неповнолітні потерпілі знайомі зі своїми кривдниками (В.С. Мінська), але не змогли відвести кримінального посягання. Це пояснюється тим, що у неповнолітніх відсутній життєвий досвід, ризикована поведінка.

При формуванні особистості неповнолітнього потерпілого важливу функцію відіграє його невміння відвернути від себе і оточуючих кримінальне посягання та конструктивно розв’язати кримінально-конфліктну ситуацію.

Вкрай важливим чинником віктимізації неповнолітнього є адитивна поведінка й контакти з антигромадським елементом, певні риси особистості: егоцентризм, слабка воля; невпевненість у своїх силах тощо (Б.С. Братусь). Такі психологічні особливості особистості неповнолітнього дають підстави вважати, що вони несвідомо наражають себе на небезпеку і закономірно стають жертвами кримінальних правопорушень. Причини формування неповнолітніх потерпілих для них особисто залишаються невідомими (латентними).

Для запобігання віктимної поведінки неповнолітні повинні бути хоча б проінформовані про ситуації, в яких легко можна стати жертвою кримінального правопорушення та про шляхи запобігання цьому. Активізація роботи із виявлення потенційних латентних потерпілих може здійснюватися методами кримінологічного аналізу для виявлення груп ризику віктимізації, проведення психологічної діагностики серед дітей та проведення відповідної корекційної роботи для зниження чи усунення віктимологічних потенцій неповнолітніх, що надасть можливість запровадити нові способи боротьби із злочинністю та проведення нових дієвих заходів її профілактики.

Відомості про тих, хто став жертвою злочинів, у офіційній статистиці МВС України донедавна знайти було не можливо, оскільки пропозиція щодо відображення інформації про потерпілого від злочину в окремій статистичній картці (як варіант форми № 2.1 «Статистична картка на особу, потерпілу від злочинного посягання») знайшла закріплення в нормативній базі МВС України лише декілька років тому.

Проте окремі дослідження неурядових правозахисних та жіночих організацій свідчать, що досить часто жертвами злочинів стають найменш захищені верстви населення: жінки, неповнолітні, особи похилого віку

Для з’ясування справжніх масштабів і причин злочинності в Україні необхідно використовувати світовий досвід вивчення віктимізації населення. Найчастіше огляди віктимізації складаються на підставі вибіркового анкетування населення, різних категорій респондентів (жертв злочинів, засуджених, експертів-працівників правоохоронних органів) за спеціальними анкетами віктимологічного спрямування та на підставі аналізу офіційних статистичних даних. Отримані показники дають можливість дізнатися про справжні масштаби злочинності, виявити її латентну частину та приховану кримінальну віктимізацію населення, здійснювати заходи щодо посилення боротьби зі злочинністю та надавати громадянам необхідну юридичну і психологічну допомогу.

Дослідження в галузі віктимології, юриспруденції, юридичної психології та соціології свідчать, що значна частина суб’єктів насильницьких злочинів залишається не покараними, а їх жертви не отримують ні юридичної, ні соціальної, ні психологічної допомоги. Особливо це стосується, коли йде мова про „вуличного” та „домашнього” насильства. Йдеться про погрози та залякування, брутальну лайку й образливі дії, дрібні крадіжки і шахрайство (обман, зловживання довірою), пошкодження майна, побиття, сексуальне домагання, непристойні зауваження, зґвалтування тощо.

Однією з сучасних тенденцій розвитку наук про людину є запровадження міждисциплінарних підходів на перетині суміжних наук. Прикладом цього є конфліктологія, суїцидологія, віктимологія. Остання досліджує жертву, що потерпіла від природних чи техногенних катастроф, соціальних негараздів.

У вузькому розумінні віктимологія вивчає жертв протиправних, злочинних посягань, обставини, які сприяють тому, що конкретна людина стає жертвою злочину. Цей розділ кримінології, отримав назву „кримінальна віктимологія”. Змістовний аналіз її основних понять свідчить, що кримінальна віктимологія тісно пов’язана із кримінологією, юридичною психологією та соціологією, а в практичному сенсі – з юридичними науками, зокрема, кримінальним право та кримінальний процес, а також з такими напрямками практичної психології, як консультування, психотерапія, соціальна робота.

Систематичний аналіз особливостей потерпілих від злочинів розпочався тільки у другій половині XX ст. (Г. фон Гетінг, 1948; Л.В.Франк, 1966, 1977; Міядзава, 1968; В.С.Мінська, 1972, 1985, 1988; Д.В.Ривман, 1975; та ін.). На даному етапі досліджень в Україні юридичним та психологічним аспектам віктимології присвячені праці таких вчених, як П. Андрушко, М. Бажанов, В. Батюкова, В. Борисов, Г.Гепінгер, П. Дагель, М.Джига, М. Кудрявцев, Н. Кузнецова, Ф. Ліст, В. Мінський, Б. Никифоров, М. Панов, А. Піонтковський, Е. Сидоренко, Б. Сидоров, В. Сташис, М. Таганцев, Л. Таубер, В. Тацій, І. Фаргієв, Л. Франк, Є. Фролов, Г. Чечель, М. Шаргородський, Г. Шнайдер, В.Христенко, Н. Ярмиш та ін.