Роль волонтерів у зниженні рівня злочинності неповнолітніх

 

„Волонтери – це такі ж люди,

як й інші, але трохи кращі”
В. Полтавець

 

Щоб вирішити проблему попередження злочинності неповнолітніх необхідно не тільки вивчити реальні потреби дітей і молоді, причини скоєня ними злочинів, розробляти відповідні запобіжні та коригувальні методи, які допоможуть вирішити означені проблеми, а й мати висококваліфікованих спеціалістів, здатних професійно впроваджувати розроблені концепції і профілактичні заходи у практику. Проте на сучасному етапі розвитку нашої країни висококваліфікованих юристів, психологів і соціальних працівників не вистачає. Оскільки потреби населення у соціальній допомозі, психологічній підтримці та правовому захисті зростають, виникає необхідність у залученні до соціальної роботи з різними верствами населення волонтерів.

Термін "волонтер" у перекладі з англійської означає "доброволець". Волонтер – це людина, яка добровільно займається діяльністю на користь суспільства, не отримуючи за це грошової винагороди. «Волонтер – це стан душі” – писала С.В.Толстоухова, директор Українського державного центру соціальних служб для молоді. “Зараз волонтерство – потужний соціально-суспільний рух, спроможний прийняти на себе частину повноважень державних соціальних установ. У західних країнах левову частку тієї роботи, яку у нас здійснюють державні соціальні працівники, виконують саме волонтери. Це стосується і підтримки сім’ї, і роботи з інвалідами тощо. Проте аби громадські організації мали змогу займатися подібним на рівні з державними, необхідна відповідна підготовка, розгалужена мережа, філіали в регіонах. Ситуація, яка сьогодні склалася в Україні, – унікальна. Країна переживає пік громадської активності, коли чимало людей абсолютно безкорисливо, щиро бажають допомогти ближньому. У країнах Європи подібне явище спостерігалося в 50-70-х роках, тепер все це перетворилося просто на звичайну процедуру. Можливо, ми не маємо таких потужних матеріальних, технічних можливостей, проте людський фактор відіграє значно важливішу роль”.

Волонтерський рух – це рух з надання безкорисної допомоги тим, хто її потребує. Під цим поняттям розуміють волонтерські дії як на місцевому, так і на державному рівнях. Волонтери відіграють важливу роль в розвитку та добробуті багатьох країн. В рамках національних і міжнародних програм вони сприяють вирішенню гуманітарних проблем, технічному співробітництву, захисту прав людини, пропаганді цінностей демократії та миру. Волонтерський рух також є основою діяльності недержавних і міських організацій, професіональних асоціацій та профспілок. Більшість компаній з раціонального використання ресурсів та охорони навколишнього середовища не можуть обійтися без роботи волонтерів.

Волонтерство як феномен цивілізованого суспільства. Створеннямережі центрів соціальних служб для молоді (далі Центри ССМ) в Україні припадає в основному на 1992-1993 рр. Інтенсивний розвиток і специфіка роботи цих служб зумовлені вимогами часу, що водночас викликало потребу у формуванні багатопрофільної інфраструктури, до якої, поряд з професійними соціальними працівниками, могли входити і добровільні помічники – волонтери. Волонтерські служби при Центрах ССМ поступово стали одним із напрямів державної молодіжної політики.

Волонтери не отримують матеріальної допомоги у вигляді заробітної плати, проте вони мають дещо інше – розвиток власних здібностей, моральне задоволення, розуміння власної необхідності для тих, хто потребує допомоги, відчуття, що вони приносять користь, отримують нові знання тощо. Скільки у світі волонтерів, стільки і мотивів безкоштовної роботи. Волонтер – не тільки інструмент впливу на об'єкт соціально-педагогічної роботи, а й сам є об'єктом такої роботи. Тому соціалізація волонтера – не менш, а може й навіть більш важлива проблема, ніж та соціально-педагогічна робота, яку він виконує.

Волонтерська діяльність є соціально-педагогічним явищем, оскільки її розглядають як систему взаємовідносин між людьми, добровільне надання соціальної та соціально-педагогічної допомоги людині людиною.

Добровільність – це широке коло можливостей саморозвитку, розширення знань про інших людей, демонстрація свого піклування про інших, випробування себе в нових умовах і ситуаціях, перспектива на майбутнє. Це конкретний спосіб підвищити якість життя людини, яка відчуває дискомфорт. Волонтери – це група людей, яка відчуває необхідність пошуку нових шляхів для надання своєму життю суспільної цілі і цінності.

Волонтерські групи та загони об'єднують людей, які на добровільних засадах беруть участь у соціально-психологічних програмах щодо попередження негативних явищ у молодіжному середовищі, надання допомоги різним верствам населення, соціального становлення та інтеграції молоді у суспільство. Волонтери – добровільні помічники фахівців соціально-педагогічної галузі; вони надають їм безпосередню та вагому допомогу. Така діяльність добровольців потребує не лише бажання та наявності вільного часу, а й певних знань з права, психології, педагогіки, соціології, медицини тощо. Волонтери повинні володіти навичками спілкування з різними прошарками молоді, знайомитись з кращим досвідом роботи волонтерів нашої країни та зарубіжжя. Організація різних форм навчання волонтерів стає актуальним питанням сьогодення.

Певна частина волонтерських угруповань виникає стихійно та бере участь в одноразових акціях чи заходах, існує нагальна необхідність розробки системного підходу до залучення волонтерів, організації їх діяльності та підтримки розвитку волонтерського руху. Головну роль у зміцненні позицій добровольців і формуванні позитивного ставлення громадськості до їх діяльності відіграє впровадження системи навчання волонтерів, про що говорить досвід волонтерства інших країн.

Людські ресурсиволонтерського руху. Діапазон особистісних якостей людини дуже широкий. У кожної людини свій характер, індивідуальні психічні властивості, власний життєвий досвід, який збагачується і нашаровується в процесі суспільної діяльності. Людина прагне удосконалити себе, знайти своє призначення і місце в житті. Волонтерська діяльність – це шлях самопізнання і самоперевірки. Тому у добровільній роботі беруть участь різні категорії волонтерів.

Перший крок у роботі з волонтером, який виявив бажання працювати, це – співбесіда, під час якої з'ясовується:

- як людина знайшла організацію;

- чому її зацікавила подібна робота;

- де вона зараз працює і де працювала раніше, яка в неї освіта і досвід (це допоможе підібрати відповідну роботу для неї);

- чим би людина хотіла зайнятись, скільки часу майбутній волонтер може витрачати на роботу в організації;

- чи немає обмежень зі здоров'ям;

- чи збирається людина весь час працювати волонтером, чи

прийшла з метою отримати оплачувану посаду;

- чи є досвід роботи волонтером, де саме; чому людина залишила роботу у попередній організації.

У разі, якщо інтереси організації збігаються з інтересами потенційного волонтера, то його потрібно ознайомити з організацією, запропонувати навчання, залучити до роботи за конкретною програмою. Іноді робота, запропонована волонтеру, є дуже відповідальною, потребує професійних навичок. Після навчання можна взяти волонтера на роботу з випробувальним терміном. Відповідальність перед клієнтом, складність поставлених завдань потребують практики і обережності у виборі людей.

Відповідно до віку, соціальної ролі та соціального статусу можна виокремити такі групи добровільних помічників.

Молодь. Для молоді головною причиною участі у волонтерській діяльності є можливість самоствердитися в очах однолітків, батьків, вчителів чи викладачів, бажання знайти нових друзів, спілкуватися з однолітками, можливість набути нових навичок і знань, а також проведення власного дозвілля. Професійна кваліфікація молодих волонтерів, звичайно, невисока, проте вони володіють іншими корисними якостями та здібностями, тому ця категорія волонтерів є незамінною у практичній діяльності.

По-перше, молоді люди досить мобільні; по-друге, у них немає комунікаційних проблем з дітьми і підлітками – об’єктами соціальної роботи. Це дозволяє через волонтерів отримувати цінну інформацію про проблеми дітей і молоді, представників груп ризику; по-третє, бажання молоді оволодіти новими знаннями та навичками дозволяє підключати їх до нових, ще не розроблених програм, коли паралельно з роботою йде активне навчання, пошук нових форм і методів суспільно корисної діяльності.

Робота з ними потребує врахування кількох важливих правил:

- робота добровільного помічника не повинна заважати навчанню;

- робота не повинна бути одноманітною;

- у кожній справі, яку довірили молодим людям, обов'язково має бути місце для їх власної ініціативи і самостійних рішень, а також персональної відповідальності;

- їх участь у волонтерському русі повинна бути погоджена з батьками і учителями;

- робота має бути безпечною для несталої психіки, тому до роботи з жертвами насилля, психічно хворими, помираючими не потрібно залучати підлітків, або ж вони мають пройти спеціальний психологічний тренінг. Такого погляду додержується багато спеціалістів, які працюють в цій сфері;

- потрібно чітко визначити засоби заохочення, ні в якому разі не слід обіцяти більше, ніж можна дати;

- необхідно демонструвати, по можливості, перспективи їхньої діяльності в організації і обговорювати з ними плани на майбутнє;

- не можна переоцінювати можливості дітей, особливо вголос.

За умов дотримання цих правил працівники соціальної сфери можуть розраховувати на появу кмітливих, винахідливих помічників.

Волонтери-фахівці – це психологи, педагоги, соціальні педагоги, соціальні працівники, юристи, лікарі, які надають консультативну допомогу соціальним працівникам та іншим волонтерам або практично допомагають різним клієнтам соціальних служб.

Практика дозволила виокремити три основних правила в роботі з спеціалістами як волонтерами:

- професійні погляди обох сторін на дану проблему мають збігатися (чи, принаймні, "не розбігатися");

- гнучкий графік для спеціаліста;

- забезпечення можливості професійної або наукової кар'єри. Дуже обережно потрібно ставитися до пропозиції створення на базі організації експериментального майданчика для перевірки наукової гіпотези, особливо, якщо організація працює з інвалідами, дітьми, чи надає психологічні консультації тощо.

Звичайно, це не означає категоричну відмову від усього нового. Але запропонувати інших професіоналів цієї ж сфери, дати оцінку запропонованій методиці, визначити випробувальний термін, відстежити результати – дуже потрібно.

Спонсори. Вони не обов'язково можуть підтримувати організацію матеріально. Але керівники фірм можуть надати реальну методичну допомогу в організації роботи і пошуку фінансів. Такий варіант часто називають патронаж організації. Кращий спосіб організувати патронаж – створити опікунську раду при організації, де опікунами будуть керівники різних фірм, відомі в місті або країні особи: артисти, музиканти. Опікун не завжди допоможе фінансово, але спрацює його ім'я; він залучить інших, порадить, що робити. Потрібно пам'ятати, що керівники багатьох фірм мають вищу економічну освіту, величезний досвід роботи з фінансами, досвід управління.

Юрист фірми може надавати безкоштовні консультації або постійну юридичну підтримку. Працівники фірми можуть у вільний від роботи час виконувати роботу, не пов'язану з їх основною діяльністю. Деякі компанії оплачують власним працівникам той час, який вони витрачають на допомогу благодійній організації. У фірмі можна орендувати зал для проведення благодійних заходів без орендної плати.

Принципи роботи з волонтерами з бізнесу такі ж самі, як і з іншими. Дуже важливо поважати і враховувати їхні можливості, не вимагати від них більше, ніж вони хочуть і можуть зробити, заохочувати, приміром листами–подяками.

Чиновники. Люди, які працюють у державному апараті, наприклад у міській адміністрації, також можуть бути волонтерами. Однак, перш ніж залучити їх до цієї діяльності, слід з'ясувати, чи не призведе це до конфлікту волонтера з начальством. Надійній варіант – керівництво дає згоду на роботу свого працівника волонтером.

Чиновники місцевої адміністрації можуть бути волонтерами як приватні особи.

Клієнти. Волонтерами можуть бути і ті, кому надається допомога – клієнти конкретної організації, наприклад, пацієнти клініки або слухачі виховного центру, батьки клієнтів, а також ті, хто був клієнтом раніше і хоче працювати волонтером у різних програмах. Волонтерами можуть бути й ті, хто раніше перебував на профілактичному обліку, був засудженим і став на шлях виправлення. Принципи роботи з волонтерами-клієнтами – такі ж, як і з дорослими. Слід пам’ятати про їх особисті потреби, про те, що вони прийшли не тільки допомагати, а й отримувати допомогу.

Члени організації. Волонтери – члени громадських організацій надають широкий спектр соціальних послуг різним категоріям населення. Проте основний акцент у своїй діяльності роблять на матеріальній підтримці окремих осіб, груп чи сімей: фінансовій допомозі, розподілі гуманітарної допомоги, підтримці матеріально не забезпеченої частини населення продуктами харчування. Майже половина громадських організацій (49%) залучені саме до таких видів соціальної роботи. До актуальних послуг належить сфера дозвілля, якою опікуються 28% громадських організацій, 22% – приділяють особливу увагу питанням сексуального виховання молоді та планування сім’ї.

До соціальної роботи залучені дитячі та молодіжні організації, волонтери жіночих організацій.

Досвід знаних громадських організацій продемонстрував, що для них найголовнішим є:

§ віра в успіх, яку керівництво товариства або асоціації повинно постійно підтримувати у своїх колег;

§ впевненість, що завдання, які ставить перед собою організація або передбачає конкретна програма, реальні і їх можна вирішити.

Студенти навчальних закладів різного типу в переважній більшості працюють як волонтери в організаціях під час проходження практики. У студентів-волонтерів особливі мотиви для добровільної соціальної роботи. Насамперед їх цікавлять професійні проблеми. Вони можуть бути як формальними – одержання заліку, проходження практики, так і реальними – набуття фахових знань з майбутньої спеціальності, напрацювання навичок спілкування з клієнтами. Студентів-волонтерів цікавлять тільки ті види соціальної роботи, які безпосередньо пов’язані з майбутньою професією. Вони віддають перевагу індивідуальній роботі або роботі в невеликих групах – це дослідження або групове консультування тощо.

Батьки. Мотивація участі волонтерів-батьків у соціальній роботі – бажання допомогти собі особисто, а разом з тим й іншим сім’ям з іншими проблемами. Рівень кваліфікації батьків може бути різним, проте всі вони мають великий життєвий досвід проживання та спілкування у кризовій сім’ї, знання про можливості виживання в кризовій ситуації, і тому їхня допомога є досить важливою. Спрямованість роботи волонтерів-батьків, як правило, диктується їхньою особистою проблемою. Залучення волонтерів-батьків до соціальної роботи – процес ланцюговий: через усвідомлення, що самі батьки можуть допомогти своїм сім’ям, збільшується спектр сімей, які хочуть об’єднатися для взаємної допомоги.

Отже, волонтером може бути людина, будь-якої статі і віку, з будь-якою освітою, чи без неї, яка спроможна відчувати означені потреби інших людей і на добровільних засадах допомагати їм.

Зміст, напрями та формироботи добровільних помічників. Будь-які волонтерські групи при центрах ССМ діють в межах соціальних програм, які тими реалізуються, передбачені планами робіт, завданнями, що покладені на них державою. Тому потрібний інструмент для оволодіння волонтерами змістом діяльності центру саме того напряму, в якому вони бажають працювати і допомагати, визначення власних завдань, їх обсягу, методів та форм роботи. Центри, які залучають до роботи волонтерів, повинні планувати їх систематичне навчання, наради, інструктування, дискусії, семінари, "круглі столи", тренінги, що дозволяє урізноманітнити форми ознайомлення волонтерів зі змістом, напрямками, особливостями, видами соціально-педагогічної роботи залежно від рівня професійної підготовки до такої діяльності.

Сьогодні істотну роль у зміцненні статусу добровольців при центрах ССМ і формуванні позитивного ставлення громадськості до їхньої діяльності відіграє впровадження системи навчання волонтерів. Виходячи зі специфіки діяльності та завдань соціальних служб для молоді, використовуються досить різноманітні форми навчання добровольців з метою формування в них знань, умінь та навичок, наприклад:

- протягом року – школа волонтерів;

- протягом півріччя – тематичні волонтерські курси;

- протягом місяця – табір підготовки добровольців-помічників;

- протягом тижня – курси підвищення майстерності тощо.

Становлення волонтерського руху в Україні сьогодні відбувається за кількома основними напрямами, які мають такі особливості:

1. Добровільна безкоштовна робота волонтерів у громадських та некомерційних організаціях – надання допомоги різним категоріям населення у будь-яких видах діяльності, навчання, розвитку. Таке спрямування діяльності волонтерів будь-якого віку сприяє їх творчій і соціальній самореалізації, саморозвитку та самоспостереженню.

2. Добровільна систематична або епізодична допомога державним установам реалізовувати соціальну політику – допомога освітянським (шкільним і позашкільним) закладам у навчально-виховній роботі, установам соціального забезпечення в роботі з дітьми та молоддю з особливими потребами, людьми похилого віку.

3. Волонтерська діяльність є наслідком творчого саморозвитку, навчання інших тому, що сам добре знаєш, але ця діяльність не є професійною.

4. Педагогічно спрямована волонтерська діяльність, по суті, виступає і механізмом розвитку особистості, її соціалізації та духовного становлення. Цей напрям розвивається в дитячих і молодіжних об'єднаннях, в різних цільових групах при центрах ССМ.

Характерною особливістю волонтерського руху, який стихійно розвивається при різних соціальних установах, організаціях та об'єднаннях в Україні, є включення до добровільної діяльності молоді віком від 15 до 25 років. Привертання уваги неповнолітніх, молоді, людей похилого віку є ефективним засобом активізації саморозвитку особистості в діяльності й спілкуванні, як культурному процесі. Якщо детальніше проаналізувати складові цього процесу, то стає зрозумілим, що молоді волонтери завдяки соціально–педагогічній діяльності набувають змістовно життєвих орієнтирів, оволодівають мистецтвом життєдіяльності особистості шляхом:

- самовизначення;

- самоорганізації;

- самопізнання;

- саморегуляції та самореабілітації;

- самореалізації;

- самоосвіти та самовиховання.

Слід зазначити, що головною проблемою волонтерського руху в Україні залишаються передусім труднощі організації волонтерської діяльності. Організаторам волонтерського руху потрібно не тільки ознайомитись з історією руху в інших країнах, організувати роботу і контроль, навчитися складати робочі плани та ставити завдання для волонтерів, а й завжди враховувати думку і досвід самих добровільних помічників.

Аналіз матеріалів обласних центрів ССМ дозволив виявити основні напрями роботи добровільних помічників:

1. Соціально-реабілітаційна робота, попередження та подолання негативних явищ у молодіжному середовищі:

- робота з молоддю, схильною до асоціальної поведінки;

- профілактика та подолання вживання алкогольних напоїв;

- профілактика та запобігання тютюнопалінню;

- профілактика та запобігання вживанню наркотичних речовин;

- профілактика хвороб, що передаються статевим шляхом та ВІЛ/СНІДу;

- підтримка дітей та підлітків, що постраждали від морального, фізичного, сексуального насильства;

- підтримка дітей та молоді, що перебувають у кризовому стані;

- соціальна робота з „дітьми вулиці”.

З цього напряму волонтерами центрів ССМ проводяться різноманітні бесіди, диспути, лекції на різну тематику, організовуються вечори, концерти “За здоровий спосіб життя”, проводяться рольові та творчі ігри з молоддю та з “дітьми вулиці”. Розповсюджуються інформаційні листівки, буклети про негативний вплив на організм вживання алкоголю, тютюну, наркотичних речовин. Тут застосовуються як групові форми роботи, так і індивідуальні.

2. Соціальна опіка і захист найменше захищених категорій дітей і молоді:

- підтримка та сприяння розвитку творчих здібностей молодих інвалідів;

- соціальна допомога молодим сім’ям;

- соціальна робота з дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування;

- соціальна підтримка військово зобов’язаної молоді;

- соціальна робота з жіночою молоддю;

- соціальна допомога самотнім матерям, неповним і багатодітним сім’ям;

- допомога у вирішенні соціальних проблем учнівської та студентської молоді.

З цього напряму організовуються концерти, конкурси, змагання, ярмарки, створюються різноманітні луби за інтересами, проводяться благодійні акції, вечори. Усе це робиться для того, щоб зазначені категорії дітей та молоді відчули себе потрібними в цьому суспільстві.

3. Соціальний супровід молоді, допомога її інтеграції у суспільство:

- сприяння самовихованню, самовизначенню та самовдосконаленню дітей і молоді;

- формування та розвиток якостей творчої особистості;

- соціальна підтримка безробітної молоді, сприяння в працевлаштуванні;

- розвиток та підтримка обдарованих дітей і підлітків;

- організація змістовного дозвілля дітей та молоді як шлях профілактики дитячої бездоглядності і правопорушень [21].

З цього напряму проводяться змагання, олімпіади, походи, екскурсії, конкурси творчих робіт, тематичні дні, вогнища, свята, ярмарки, також молодь та підлітки залучаються до занять у різноманітних гуртках та секціях.

До найбільш типових форм роботи з різними групами волонтерів належать такі:

§ лекція як базовий метод при навчанні волонтерів у Всеукраїнській школі волонтерів;

§ бесіда на заняттях для волонтерів для більш плідної взаємодії з групою, для закріплення матеріалу та вивчення нового, для визначення настрою групи тощо;

§ ділова гра на заняттях з різних напрямів соціальної роботи для ефективного засвоєння матеріалу та набуття практичних навичок;

§ „мозковий штурм” на заняттях волонтерів для стимулювання вивчення тієї чи іншої теми та більш ефективного навчання;

§ дискусія з волонтером або з групою волонтерів з найбільш актуальних питань, тем;

§ колоквіум як форма обговорення проблеми за участю більшості членів групи;

§ семінар–практикум для волонтерів і працівників соціальних служб з метою подальшого засвоєння теоретичних знань;

§ тренінг для волонтерів з метою більш ефективного засвоєння тем, що вивчаються;

§ конференції для працівників та волонтерів ССМ з метою обміну досвідом і напрацювання методик викладання та навчання волонтерів;

§ „круглий стіл” для волонтерів із залученням державних і громадських структур з метою обговорення взаємодії з питань функціонування школи волонтерів, розвитку волонтерського руху;

§ збори волонтерів різних центрів ССМ для обміну досвідом та напрацювання нових форм роботи з різними категоріями молоді.

Отже, слід відзначити, що практично вся робота центрів ССМ допускає можливість залучення волонтерів.

Шляхи залученнядобровільних помічниківдо соціальної діяльності. У різних регіонах залучення людей до діяльності волонтерами відбувається різними шляхами і на основі різних принципів. Найбільш розповсюджений варіант – залучення студентів відповідних спеціальностей (соціальних робітників, психологів, юристів, медиків) до соціальної роботи через волонтерські групи. Так у м. Запоріжжі на добровільних засадах працюють 12 соціальних педагогів та психологів–студентів факультету соціальної педагогіки та психології Запорізького державного університету. Волонтери займаються статевою освітою підлітків у літніх таборах шкіл. У Дніпропетровській області діє програма “Терези Феміди”, створено волонтерський молодіжний юридичний клуб. До складу клубу входять студенти – правовики випускного курсу Дніпропетровського державного університету.

На базі Чернівецького ОЦССМ працюють волонтерські загони, де волонтерами в переважній більшості є студенти педагогічного університету. Крім них, до волонтерської роботи залучаються студенти педагогічного училища держуніверситету та медпрацівники. У м. Вінниці волонтерами-студентами філологічного факультету педагогічного університету розроблено тематичний курс занять “Вивчаємо класичну літературу” для підвищення загального культурного та інтелектуального рівня молоді з певними вадами розвитку, а також проводяться заняття, спрямовані на ознайомлення з основами світових релігій. У м. Луцьку волонтерську роботу проводять 25 волонтерів – студенти медичного училища та психологічного факультету університету. Їхня професійна підготовка, безперечно, вплинула і на характер та напрями діяльності волонтерів. У м. Херсоні студенти ліцею журналістики, бізнесу і правознавства проводять роботу з усіх напрямів соціальної роботи.

Безумовно, це досить продуктивний шлях залучення добровольців до соціальної роботи. По-перше, він дозволяє досить просто вирішити саму проблему участі студентів у соціальній роботі, причому в багатьох областях центри ССМ підписали угоди про взаємодію з вищими навчальними закладами. Реально студенти проходять навчальну практику в центрах ССМ, тобто мають “винагороду” у вигляді заліку з практики. Але це не робота за власним бажанням, а в певному розумінні – примусова участь у соціальній роботі. Водночас факт залучення фахівців до соціальної роботи на етапі навчання є позитивним явищем, оскільки соціальна робота – одна з професій, де пряма передача досвіду “із уст в уста” є невід’ємною складовою в оволодінні професією. Важливим мотивом участі фахівців у соціальній роботі стала можливість для них підвищити свій освітній рівень.

В усьому світі головним об’єктом волонтерства є недержавні організації: дитячі, молодіжні, жіночі тощо. В Україні громадські організації ще недостатньо включені в соціальну роботу. Хоча приклади плідного співробітництва вже маємо. Так, у м. Чернівці волонтерські загони постійно контактують з молодіжно-громадськими організаціями “Буковинські гайди” та “У гармонії з природою”, а також дитячими організаціями “Паросток” і “Веселка”.

Члени Харківського міського дитячо-юнацького Центру моделювання “Ludus” допомагають психологам центру ССМ проводити клубну роботу із підлітками на базі клубів за місцем проживання, ділові ігри (у т.ч. на вулицях міста), вести роботу клубу “Дебати”.

Як відомо, значне місце у волонтерській соціальній роботі посідають релігійні організації. На відміну від громадських релігійні організації в Україні виконують значну за обсягом і різноманітну за напрямами соціальну роботу. Однак їх діяльність дуже рідко збігається і дуже рідко застосовується в роботі центрів ССМ. Наприклад, у м. Житомирі до роботи клубу сімейного спілкування “Особлива дитина” для дітей-інвалідів та їх батьків при ЦССМ залучено 8 волонтерів легіону при католицькому костьолі св. Софії. Вони здійснюють соціальний патронаж дітей інвалідів вдома.

Взаємодія з релігійними організаціями багатьох конфесій, на нашу думку, допоможе розширити й урізноманітнити соціальну роботу, яку виконують волонтери. Певна пересторога у взаємодії соціальних служб для молоді з релігійними організаціями, на наш погляд, зумовлена інерцією мислення і здебільшого невиправданим острахом. При взаємній повазі до віросповідання кожного з партнерів цього можна уникнути.

Для роботи волонтерів потрібна належна теоретична і практична база.

Організація залучає волонтерів, які віддають цій роботі частину свого вільного часу. Якщо волонтеру робота здаватиметься нецікавою або якимось чином не задовольнятиме, він робитиме щось інше в свій вільний час. Тобто, вміння розпізнати і забезпечити реалізацію головних мотивів – один з найважливіших моментів волонтерської програми, адже окрім "хорошої" роботи організація не може запропонувати волонтерам нічого іншого. І хоча ця сфера містить дуже багато важливих та складних моментів, їй все одно приділяється надто мало уваги. Якщо організація має цікаві та продуктивні обсяги роботи добровільних помічників, вона не матиме проблем із їх залученням. Але, як свідчить практика, чимало організацій залучають волонтерів до нецікавих робіт і через це мають певні складнощі. У таких випадках персонал вважає помічників ненадійними. І дуже рідко вдається визначити, що проблема полягає саме у незадовільному забезпеченні реалізації головних мотивів. Розуміння мотивацій волонтерів – це головне вміння для хороших керівників волонтерських програм. Знання про те, чому люди роблять те, що вони роблять, – необхідна передумова для того, щоб допомогти їм реалізувати свої мотивації та попередити випадки, коли мотивації можуть викликати певні ускладнення.

Типовий волонтер має досвід різноманітних мотивацій для роботи, починаючи з альтруїстичних і до власної зацікавленості. Вони можуть змінюватись протягом волонтерської діяльності. Добре організована волонтерська програма повинна створювати умови для розвитку всіх різновидів залучення волонтерів до праці.

Волонтерські програми стають успішними тоді, коли добровільні помічники працюють у тому напряму, який вони шукали. Якщо їм не надати такої роботи, наслідком буде ненадійність та низька працездатність.

Власне створення необхідних для волонтерства умов праці і є найголовнішим пунктом успішної діяльності.

Також важливим моментом залучення добровольців до соціально-педагогічної діяльності є надання інформації про неї у вигляді буклетів, листівок, публікації у пресі, в Інтернеті тощо.

Отже існує 10 заповідей роботи з волонтерами, давно відкритих людьми, які з успіхом створювали добровільні організації. Ці заповіді однаково добре працюють і в Америці, і в Англії, і в Україні. Якщо їх дотримуватись, є надія, що організація не втратить унікального людського потенціалу.

1. Плануючи реалізацію проектів, наперед необхідно визначити, де можуть бути корисними волонтери, і відповідно до цього проводити відбір людей.

2. Приймаючи на роботу добровільних помічників, потрібно врахувати їхні інтереси, бажання, можливості, зокрема і тимчасове навантаження, місце проживання, фізичні можливості, освіту.

3. Хибною є думка, що волонтери можуть виконувати тільки "чорну" роботу, а змістовну роботу повинні виконувати професіонали, які отримують за це платню. По-перше, можна знайти волонтерів-професіоналів у даній галузі, а по-друге, волонтерів можна і потрібно навчати для підвищення їхнього рівня.

4. Добровільних помічників треба набирати тільки у разі необхідності. Але у випадку, коли людина приходить без запрошення, важливо не відштовхнути її, навіть якщо на даний момент її допомога не потрібна. Волонтер може навчатися, готуючись до роботи, може виконувати окремі доручення – завжди знайдеться варіант, за яким, навіть відмовившись від його послуг, можна зберегти його на майбутнє.

5. Потрібно пояснити новій людині, за якими принципами працює організація, чого вона прагне, хто за що відповідає.

6. Необхідно чітко формулювати обов'язки і визначити відповідальність самого добровольця, вимоги до нього. Важливо розповісти не тільки про характер роботи, але й про те, які функції треба буде виконувати, якщо людина до цього не займалася такою роботою.

7. Волонтера потребує подяки за виконану роботу, заохочення.

8. Ставитися до волонтера як до колеги.

9. Забезпечувати добровільному помічнику можливість просування в організації, отримання різного досвіду.

10. Необхідно запитувати думку самого волонтера з різних питань або проблем організації і враховувати цю думку.

Проблема раціонального використання волонтерів у соціальній сфері. Однією з головних проблем є раціональне використання волонтерів. Вивчивши теоретичні аспекти і практичну діяльність державних і недержавних організацій у цьому напряму, можна побудувати теоретичну схему вирішення соціально-психологічних проблем за допомогою волонтерів:

1. Інформація про необхідність вирішення проблеми.

2. Розробка проекту з вирішення проблеми, визначення переліку робіт.

3. Визначення персоналу, який задіяний у проекті.

4. Розподіл переліку робіт серед персоналу і волонтерів.

5. Визначення вимог до волонтерів, які будуть залучатися до даної роботи.

6. Підбір волонтерів за власними критеріями.

7. Переконання волонтерів у необхідності й важливості тієї роботи, що їм пропонується.

8. Навчання волонтерів з метою формування необхідних навичок.

9. Соціально-психологічна допомога конкретній людині з конкретної проблеми.

10. Зворотний зв'язок.

Коротко зупинимося на кожній із зазначених позицій.

Інформація про необхідність вирішення проблеми. Практично будь-який соціальний проект починається зі збору інформації про необхідність діяльності в певному напрямі. Незалежно від наявності державної інформації (про незахищені групи населення, кількість неповних сімей, кількість інвалідів, прояв негативних явищ серед молоді) є потреба зробити аналіз даної проблеми на місцевому рівні. Для розвитку програм з профілактики негативних явищ серед молоді необхідна статистика, яка здебільшого знаходиться у відділах у справах молоді, для програм по роботі з дітьми-інвалідами – інформація про їх кількість, списки інвалідів, що складаються на підставі даних відділів соціального забезпечення, інформації центральної районної лікарні. Корисними для визначення актуальних проблем дітей і молоді можуть бути результати соціологічного дослідження, рейтинги проблем, визначених самою молоддю.

У більшості випадків цей етап роботи проходить без волонтерів, але на етапі практичної реалізації проекту важливо, щоб кожний його учасник знав про значущість, актуальність проблеми, до вирішення якої він причетний.

Розробка проекту з вирішення проблеми, визначення переліку робіт. На підставі наявної інформації розробляється програма, спрямована на повне або часткове вирішення проблеми. Практично всі проблеми, з якими стикаються центри ССМ, громадські організації соціально-психологічного спрямування, є соціально-психологічними і спричинені не окремими індивідами, а суспільством. Тому претендувати на повне вирішення проблеми нереально.

Вирішувати соціально-психологічні проблеми необхідно на двох рівнях: формування соціальної політики для вирішення конкретної проблеми й надання індивідуальної допомоги конкретним особам, які потерпають від цієї проблеми.

Завдання центрів ССМ і громадських організацій – це, як правило, надання індивідуальної допомоги конкретним людям.

Визначення персоналу, зайнятого в проекті. План реалізації конкретної соціально-психологічної програми, конкретні заплановані заходи передбачають наявність відповідного персоналу. Безумовно, координатор програми має бути професіоналом такого напряму роботи. Для центру ССМ це, як правило, штатний працівник цього центру. Для громадської організації він може бути і функціонером, і волонт