Зв'язок девіантної та злочинної поведінки

 

Спроба систематизації проявів девіантної поведінки може мати широке коло практичного застосування. Така систематизація буде сприяти розробці теоретичних моделей формування девіантних поведінкових актів, що в свою чергу дозволить виявити основні умови та причини, що сприяють таким актам в сучасних умовах, а відтак створити практичні методики раннього прогнозування девіантів і відповідно їх ресоціалізації.

Типологізація особи злочинця дозволила виявити причини формування такої особи кожного конкретного типу. Відповідно проведення типологізації як девіацій, так і девіантів дозволяє виявити першопричини формування осіб, схильних до вчинення злочину.

На думку К.Е.Ігошєва, типологія фіксує те головне, без чого немає і не може бути особи злочинця, висвітлює внутрішні стійкі зв’язки між суттєвими ознаками, що, в свою чергу, дозволяє виявити закономірні ознаки, притаманні злочинцю як типу. Можна стверджувати, що саме за допомогою типології дослідник має змогу створити адекватну модель особи злочинця, а відтак і особи девіанта.

Завданням типології є зведення в один клас однотипних в змістовному розумінні, схожих об’єктів. Типологія допомагає у вирішенні сучасних проблем соціологічного, кримінологічного, соціально-психологічного характеру.

Існує нагальна потреба типологізації девіантів у зв’язку з систематизацією описання різноманітних особистісних характеристик девіантів. Даний підхід дозволяє створити моделі основних типів девіантів і відповідно притаманних їм проявів девіантої поведінки. В свою чергу дані моделі дозволять виявити умови, за яких відбувається формування цих типів девіантів і девіацій. Подальші дії дослідників цієї проблеми повинні бути спрямовані на вирішення наступних завдань:

1. Створення моделей необхідних і достатніх умов формування певних типів девіантів та девіацій.

2. Розробка методик виявлення соціальних груп, що утворюють умови, які сприяють формуванню девіантів.

3. Створення методик раннього прогнозування девіантної поведінки.

4. Розробка методик профілактичних заходів щодо проявів девіантної поведінки.

Сучасна кримінологічна наука, базуючись на теоретичних засадах соціології та психології, при розгляді проблеми особи злочинця як соціального типу використовує методологічний підхід, згідно з яким вивчаються індивідуальні прояви через призму соціального оточення. Таким чином тип злочинця – продукт взаємодії індивіда з об’єктивно існуючим соціальним оточенням. Відповідно особа злочинця не може бути пояснена лише як ізольована від соціальної дійсності система. Тип особи злочинця виступає формою уособлення конкретних суспільних відносин.

Необхідно зауважити, що серед психологів точиться диспут лише з приводу моменту, з якого особа починає свідомо обирати певні взірці поведінки, а отже виступати суб’єктом формування найближчого соціального оточення. Формування найближчого соціального оточення відбувається двома шляхами. Перший шлях полягає в тому, що особа свідомо обирає таке оточення. Другий шлях полягає в свідомому реформуванні відносин в існуючому соціальному середовищі, а отже в зміні системи цінностей як малої групи в цілому, так і суб’єктів цієї групи. При цьому ми повинні констатувати, що така категорія як неповнолітні, враховуючи їх економічну залежність від батьківської сім’ї, в значній мірі обмежені в можливості формування найближчого соціального оточення. Так, неповнолітні не можуть змінити місце проживання, місце навчання і саму батьківську сім’ю.

Одним з підходів до типології девіацій, що отримав широкого поширення, є підхід, згідно з яким типологію проводять за нормативною системою, відносно якої відбулось відхилення.

Як вже вказувалось раніше, однією з можливостей, що надає типологія, є можливість вдосконалення категорійного апарату згідно з закладеною в конкретній типології системних ознакою. На сьогоднішній день в загальнотеоретичній соціології, соціології права, кримінології дедалі ширшого впровадження набувають терміни: девіант, делінквент, злочинець і відповідно девіантна, делінквентна та злочинна поведінка.

Проаналізовані вище теорії девіантної поведінки передбачають не тільки різноманітні види девіації, але і різноманітні види детермінант девіантної поведінки. Проведення класифікації за детермінантами девіантної поведінки дозволяє встановити закономірності видів девіантних дій, що викликані цими детермінантами. Завдяки цьому стає зрозумілим, яке саме соціальне оточення формує конкретні типи девіацій, а відтак і намітити шляхи щодо подолання цих детермінант, тобто ми отримуємо можливість проводити профілактику, „завдаючи удару” по першопричинах.

Традиційно кримінологи на підставі значного статистичного масиву певного виду злочинності формують соціально-психологічний портрет особи, що схильна до вчинення даного виду злочинів, і відповідно умов, що сформували такий тип особи.

Ось як описує даний процес один з найяскравіших представників теорії “множинного фактору” А.К. Коен: “Підхід з позиції множинного фактору не є теорія; це відмова від теорії. Він просто зводиться до твердження того, що якась конкретна подія “обумовлена” певною конкретною комбінацією конкретних обставин, а інша конкретна подія “обумовлена” іншою комбінацією інших обставин. Причиною одного акту делінквентної поведінки (тут автор має на увазі в тому числі і злочину поведінку) виступають “асоціальне оточення”, “недоумство”, “мати алкоголічка”; в іншого – “бідність”, “зруйнована сім’я”, “слабке здоров’я”, “раннє статеве дозрівання”. І тут же А.К.Коен підтверджує значимість теоретичного осмислення виявлених на підставі значних статистичних даних закономірностей: “Твердження, що даний комплекс обставин пов’язаний з даною подією, часто базується на невиразних “передсвідомих” теоретичних припущеннях самого автора; однак пояснення полягає в тому, щоб чітко сформулювати ці теоретичні припущення, показати можливість їх використання у конкретних або “фенотипічно” різноманітних “спеціальних випадках” загальної теорії і довести, що даний комплекс обставин відповідає умовам, що висуваються теорією в якості обов’язкових.

Сказане не означає, що описове перерахування обставин, які є супутниками вчинення делінквентних дій, та їх статистичне узагальнення у вигляді середніх цифр, процентів та кореляцій не є важливою стадією дослідження причин делінквентності або не може мати ніякого іншого суттєвого застосування. Кожна така констатація фактів, яка може бути доведена, виступає засобом перевірки істинності загальної теорії і стимулом до створення нової або модифікації старої теорії, якщо стара теорія “не відповідає фактам”.

При цьому не викликає сумніву той факт, що результати статистичних аналізів подібного роду можуть мати найрізноманітніше статистичне використання, і той, хто буде так або інакше використовувати їх, не обов’язково повинен визначатися як прибічник тієї чи іншої теоретичної позиції”.

Серед системоутворюючих ознак типологізації на нашу думку значний практичний зміст може мати з’ясування питання, які ж детермінанти виступають першопричиною конкретних девіантних дій. При цьому необхідно встановити, як ці першопричини впливають на поведінку особистості, забезпечуючи епізодичність або систематичність девіацій, а які детермінанти визначають інституалізацію девіантної поведінки особи. При з’ясуванні даного питання, на наш погляд, варто повернутися до вже викладеної вище моделі механізму злочинних дій. Із сказаного в першому підрозділі очевидно, що при такій типології необхідно з’ясовувати, на які саме елементи процесу формування мотивації поведінкового акту впливають дані детермінанти.

На думку С.М.Корецького, доцільно виокремити три типи поведінки, що відхиляється від соціальної норми. Це

Девіантний тип особи, система цінностей якого серед установок на певні види діяльності містить в тому числі і установки на поведінкові акти, що передбачають відхилення від нормативних систем, не санкціонованих державою, але загальновизнаних суспільством.

А) ситуативно-девіантний підтип особи, – підтип особи, для системи цінностей (направленість особи) якої притаманна наявність установок на вчинення девіантних дій тільки за умов надзвичайно складних життєвих ситуацій, що відверто спонукають до вчинення саме таких дій.

Б) девіантний підтип особи, – підтип особи, для системи цінностей якої притаманна наявність життєвих установок, які обумовлюють існування навколо особи соціального оточення, в якому відхилення від нормативних систем, не санкціонованих державою, але загальновизнаних суспільством, визнаються нормою поведінки (інституалізація девіації).

В) послідовно девіантний підтип особи, – підтип особи, для системи цінностей якої притаманні установки на свідоме формування соціального оточення, для якого девіація є нормою життя.

Делінквентний тип особи, система цінностей якого серед установок на певні види діяльності містить в тому числі і установки на поведінкові акти, що передбачають відхилення від нормативних систем цивільного права та адміністративного права:

а) ситуативно-делінквентний підтип особи, – підтип особи, для системи цінностей (направленість особи) якої притаманна наявність установок на вчинення делінквентних дій тільки за умов надзвичайно складних життєвих ситуацій, що відверто спонукають до вчинення саме таких дій.

б) делінквентний підтип особи, – підтип особи, для системи цінностей якої притаманна наявність життєвих установок, які обумовлюють існування навколо особи соціального оточення, в якому позитивно санкціонується відхилення від нормативних систем цивільного та адміністративного права.

в) послідовно-делінквентний підтип особи, – підтип особи, для системи цінностей якої притаманні установки на свідоме формування соціального оточення, для якого делінквентна поведінка – звичайне явище. Як правило, представники цього підтипу є латентними злочинцями, що вже скоїли не тяжкі злочини. По суті даний підтип є останнім етапом на шляху формування злочинця.

Злочинний тип особи, системі цінностей якого притаманні в тому числі і установки на поведінкові акти, для яких кримінальним кодексом передбачена кримінальна відповідальність.

а) ситуативно-злочинний підтип особи, – це підтип особи, система цінностей якої зазнала значних деформацій, але, як правило, страх за настання кримінальної відповідальності утримує таку особу від цілеспрямованої підготовки до вчинення злочину. Але якщо склалася ситуація, яка сприяє вчиненню злочину, особи цього підтипу з дуже високою вірогідністю підуть на його вчинення.

б) злочинний підтип особи, – це підтип, в системі цінностей якої превалюють установки на злочинні типи поведінки.

в) послідовно злочинний підтип особи, – самий суспільно небезпечний підтип, установки системи цінностей якого передбачають злочин як єдиний засіб до існування, а кримінальне середовище як єдине можливе середовище існування. Як правило, представники цього підтипу є носіями „злочинної ідеології”.

В.В. Лунєєв на базі статистичних даних вивів коефіцієнт кореляції між делінквентною та злочинною поведінкою для всіх республік колишнього СРСР. Для України він становив 19,8, тобто на 19,8 правопорушень припадає один злочин. Ця цифра досить умовна, оскільки латентність делінквентних дій значно вища, ніж злочинних, що пояснюється тим, що кримінальне законодавство захищає найбільш суттєві цінності суспільства, а отже його матеріальні та процесуальні норми більш чіткі та однозначні. Більш високий і рівень узгодженості дій інститутів, що реалізують кримінальне право.

Не зважаючи на труднощі обрахування точного коефіцієнту кореляції, можна констатувати наявність однозначного зв’язку між делінквентною та злочинною поведінкою. Не викликає сумніву наявність такого зв’язку між девіантною та делінквентною поведінкою. Тому можна стверджувати, що у найбільш загальному вигляді генезис становлення особи злочинця має наступний вигляд: “девіант” – “делінквент” – “злочинець”. Тому теорія профілактики злочинності повинна базуватися на принципі превентивних дій перш за все по відношенню до проявів девіантної поведінки неповнолітніх, не допускаючи її переростання в делінквентну, а тим більш в злочинну.

Під профілактикою розуміють цілеспрямоване, свідоме втручання в процес соціалізації особистості з метою отримання бажаних результатів. Тому, коли ми говоримо про профілактику злочинності, зокрема злочинності неповнолітніх, ми повинні говорити про науково обґрунтоване втручання в суспільне життя з метою усунення детермінант злочинної поведінки а відтак – і самої злочинності.

Перспективним напрямком в даному контексті є профілактика індивідуальної злочинної поведінки на її ранніх етапах так девіацій, яка має здійснюватися на засадах проактивного управління криміногенною ситуацією як на загальнодержавному так і місцевому рівні, бути скерована на певні прошарки населення, популяції.

Висновки: щоб перервати ланцюг“девіант” – “делінквент” – “злочинець”, «дитяча» й «доросла» злочинність, необхідно якомога раніше виявляти відхилення у розвитку та поведінці дитини. Це вимагає злагодженої роботи соціальних служб, взаємодії медиків, психологів, педагогів, правників. Зі сказаного випливає важливість застосування міждисциплінарного підходу та якісної підготовки фахівців з профілактики правопорушень серед дітей, які повинні добре оволодіти знаннями з кримінології, соціології, педагогіки, психології, медицини, відповідними уміннями, виробити в собі професійно важливі психологічні якості, без яких працювати з дітьми ефективно практично не можливо.

Запитання до семінару:

1. Поняття про делінквентну поведінку, делінквентність, девіації, адитивну поведінку, інші відхилення від соціальної норми.

2. Фактори ризику делінквентної поведінки дітей.

3. Нормативна регуляція поведінки.

4. Основні теорії девіантної поведінки дітей

5. Зв'язок девіантної та злочинної поведінки.

6. Що таке адитивна (узалежнена) поведінка?

Теми для рефератів та дискусії:

1. Феномени сорому та совісті

2. Назвіть критерії захворювання на алкоголізм?

3. Які особливості характерні для перебігу алкоголізму у неповнолітніх?

4. Дайте визначення наркоманії, проаналізуйте особливості її перебігу залежно від виду вживаних наркотичних речовин.

5. Охарактеризуйте мотиви та наслідки токсикоманії серед дітей.

6. Чи шкідливе тютюнопаління?

7. Чим пояснюється схильність дітей до адиктивної поведінки?

 

І. Опрацюйте рекомендовану література:

 

Змановская Е. В. Девиантология (Психология отклоняющегося поведения): Учеб. пособ. для студентов ВУЗов [Текст] – М.: «Академия», 2003. – 288 с.

Личко А. Е. Психопатии и акцентуации характера у подростков [Текст] – Л.: Медицина, 1983. – 310 с.

Максимова Н. Ю. Психологія девіантної поведінки Підручник. – К.: Либідь, 2011. – 520 с.

Муздыбаев К. Психология ответственности. /К. Муздыбаев – М.: Наука, 1987. – 88 с.

Муздыбаев К. Переживание вины и стыда. / К. Муздыбаев – СПб.: ИС РАН, 1995 – 112 с.

Неблагополучная семья и девиантное поведение несовершеннолетних / И. С. Ганишина, А. И. Ушатиков. [Текст] – М., 2006. – 288 с.

Ростомова Л.Н. Актуализация конструктивного переживания вины несовершеннолетними правонарушителями // Інтернет-журнал Юридическая психология, 2011, № 2, Електронна адреса: [e-mail].

Сучасні стратегії запобігання правопорушень неповнолітніх: Методичний посібник для тренерів / Мороз Л.І., Ірхін Ю.Б., Левенець О.А.; За ред. С.І. Яковенка. – К.: Вид. ПАЛИВОДА А.В., 2006. – 120 с.

Сучасні стратегії міліції щодо профілактики правопорушень неповнолітніх: навч. посібн. / За ред. Л.І. Мороз. – К.: Вид. ПОЛИВОДА А.В., 2008. – 210 с.

ІІ. Складіть психологічний портрет дитини-девіантна за схемою:

1. Соціо-демографічна характеристика (народився ……….. - дата, батьки – ………, вік, національність, освіта, рід занять, хобі, кримінальна характеристика (якщо є підстави), проживає спільно з ………….

2. Психолого-педагогічна характеристика: відомості про батьків та стосунки між ними, перебіг вагітності, пологи, перенесені в дитинстві хвороби, травми, чи відвідував ясла, садок, школу, гуртки, як розвивався, поводився, рівень фізичного, психічного (інтелектуального, емоційного, вольового) розвитку, життєвий досвід, взаємини з оточуючими, цінності та установки поведінки.

3. Кримінально-психологічний прогноз: зробіть висновок про соціальне оточення дитини та її позитивні та негативні якості, ступень важковиховуваності, асоціальності, ризик вчинення злочину (якого саме, чому?).

4. Обґрунтуйте пропозиції щодо усунення негативних чинників девіантності, конкретно пояснивши, хто і що може зробити для дитини, чи можуть щось зробити органи внутрішніх справ.

5. Поясніть можливі відмінності девіантності такої дитини залежно від віку, статі, місця проживання (село, райцентр, місто, курортна місцевість).

 

Порада викладачеві: на семінарі можна провести рольову гру – самопрезентацію «дітей, які знаходяться у конфлікті з законом» різного віку, соціального статусу, психотипу, з різними поведінковими проблемами – у формі монологу та відповідей на запитання присутніх.

Наприклад: «Мене звати Василь, я мешкаю в селі Нові Петрівці з мамою та двома молодшими сестрами, батько поїхав кудись на заробітки і ми про нього вже рік нічого не знаємо, мама не працює, я ж заробляю тим, що здаю у брухт знайдений метал - дріт, каструлю, все, що знайду в селі, а мені кажуть, що я – крадій...

Лекція 2.