Нормативна регуляція поведінки

 

Нормативне регулювання притаманне людському суспільству з часу його виникнення. Цей засіб дозволив людству максимально ефективно узгоджувати іноді навіть антагоністичні інтереси членів суспільства. Соціальна норма стала еталоном бажаної для суспільства поведінки.

Е.М.Пеньков визначає соціальну норму, як правило, вимогу суспільства до особи, в яких визначено більш-менш точно обсяг, характер, а також межі можливого та допустимого в її поведінці. Враховуючи, що норма врегульовує певні види соціальних стосунків, наведемо визначення, яке відображає саме цей аспект – соціальна норма закріплює таку поведінку, яка фіксує типові соціальні зв’язки і відносини, характерні для більшості представників даного класу або соціальної групи, схвалюються ними і зустрічаються найбільш часто.

Необхідно зауважити, що визначення соціальної норми акцентують увагу на її інформаційній функції. Але зрозуміло, що інформаційна функція виступає сателітною по відношенню до основної функції – регулюючої. Тому визначення, дане В.Г. Афанас’євим, точніше відбиває сутність цього поняття: соціальна норма – невід’ємний елемент суспільного управління, один із засобів орієнтації поведінки особи або соціальної групи в певних умовах та засіб контролю з боку суспільства за їх поведінкою. Причому дане визначення вказує на ще одну дуже важливу функцію норми, а саме, на функцію соціального контролю.

За законами теорії управління, система, що не має зворотного зв’язку, є нестійкою, тобто будь-яке зовнішнє збудження призводить до виходу системи із стану рівноваги, а отже до невиконання покладених на дану систему функцій, тобто дисфункції. В будь-яких суспільних системах соціальний контроль забезпечується зворотнім зв’язком.

Потрібно зауважити, що соціальний контроль реалізується як на рівні внутрішньої структури норми, так і на рівні соціальних інститутів, що цю норму підтримують. Отже можна зробити висновок, що нормативно врегульована поведінка є невід’ємним елементом суспільного життя, що забезпечує стабільність та соціальну доцільність найбільш суттєвих суспільних відносин. Зокрема В.М.Кудрявцев так визначає місце нормативного регулювання в суспільному житті: «Соціально-нормативна поведінка – широко розповсюджена форма суспільних відносин, корисних та необхідних для всього суспільства або для деяких класів та соціальних груп» [51, с. 75]

Основне завдання будь-якої норми – врегулювання найбільш суттєвих в даному суспільстві відносин. Причому дана функція реалізується на рівні щонайменше двох елементів взаємодії. На рівні одного елемента для реалізації регулятивної функції норма виконує ряд допоміжних функцій. До них можна віднести такі функції: інформативну, мотиваційну, соціального контролю. Як вже вказувалось вище, функція соціального контролю максимально ефективно забезпечує додержання норми суб’єктами відносин і реалізується на рівні внутрішньої структури норми у формі санкції.

Мотиваційна функція не має такого чіткого прояву, як функція соціального контролю, принаймні у більшості нормативних систем. В явному вигляді вона реалізується в нормативних системах моралі та естетики. Але опосередковано ця функція обов’язково реалізується, забезпечуючи більш високий рівень додержання норм.

Детальний аналіз інформаційної функції дав В.М.Кудрявцев: «Стосовно індивіду та колективу норма виконує три основні інформаційні функції: орієнтуючу, програмуючу та прогностичну, які разом обслуговують наступний вчинок людини (або дії колективу): вибір цілі та засобів, прийняття рішення та планування вчинку, передбачення та оцінка його суб’єктивних та об’єктивних наслідків. Говорячи конкретніше, норма:

- дозволяє ставити цілі або змінювати вже поставлені;

- повідомляє про оптимальні в даних умовах засоби досягнення позитивних цілей;

- містить інформацію про раніше невідомі суб’єкту варіанти поведінки;

- інформує про можливу (вірогідну) поведінку інших осіб (колективів) в різноманітних галузях життя;

- повідомляє про можливі наслідки (позитивні та негативні) різноманітних дій суб’єкту;

- містить оцінку, яку держава, суспільство або група людей дає вчинку;

- інформує про відповідальність, її характер, розмір та вірогідність настання» [51, c. 92]

З’ясувавши основні функції норми, легше визначити загальні ознаки, притаманні нормам. Оскільки норма врегульовує конкретні суспільні відносини, вона повинна бути максимально ефективною та соціально позитивною, тобто корисною. Враховуючи, що самі відносини в процесі розвитку суспільства змінюються, певна форма їх регулювання може втрачати свою доцільність і навіть наносити шкоду, а отже і норма втрачає свою корисність.

Таким чином, норма повинна бути чітко диференційована за часом, місцем дії, суб’єктом дії. Потрібно зауважити, що сам суб’єкт не повинен бути персоніфікований, персоніфікація відбувається виключно на рівні статусу суб’єкта взаємодії. Інакше норма втрачає свою актуальність на рівні суспільства і навіть групи. Вона стає не загальнообов’язковою, а конкретно обов’язковою.

І, нарешті, можна виділити таку важливу ознаку норми, як механізм її реалізації. Норма, що не має механізму її реалізації, втрачає будь-який сенс. Більше того, як правило, наявність такої норми призводить до наступних явищ: інститут, відповідальний за регулювання певного виду відносин, створивши норму без реально діючого механізму реалізації, вважає, що відносини врегульовані і до певного часу до цього питання не повертається. Але згодом наявність неврегульованих відносин призводить до виникнення конфлікту і вже сам конфлікт стає сигналом відповідному інституту про наявність неврегульованих відносин. Наприклад, Сімейний кодекс передбачає відповідальність за ухилення від виконання батьківських обов’язків, а КК – за злісне невиконання батьківських обов’язків. З іншого боку поняття «належного виконання» цих обов’язків нормативно не визначено, на відміну від інших соціальних стандартів (наприклад, нормативного регулювання норм споживання продуктів, одягу, послуг тощо).

Такий стан речей призводить не тільки до перерахованих теоретиками конфлікту негативних наслідків, але в даному випадку ще й викликає додаткові складності. А саме, виникає недовіра суб’єктів відносин до спроможності інституту регулювати ці відносини і, як наслідок, недовіра до всієї нормативної бази, створеної даним інститутом, що стає однією з причин аномії і, як наслідок, девіації.

Підводячи підсумок сказаному, можна виділити основні ознаки норми. Норма повинна бути:

- корисною (доцільною);

- зрозумілою та досить поширеною;

- дієвою, тобто мати чіткий механізм її реалізації.

Варто розрізняти статистичну та ідеальну норму: в ідеалі у людини має бути 32 зуби, а за статистикою, якщо враховувати немовлят, боксерів та осіб похилого віку, зубів у середньому 23 і ще ¼ зуба; в ідеалі правдивість має бути соціальною нормою, але, за статистикою, під час 10 хвилинної розмови ми брешемо принаймні тричі.

Ось ознаки правової норми, наведені за навчальним посібником «Основи держави і права» за редакцією А.М.Колодія і А.Ю.Олійника:

“а) узагальнює типові, тобто такі, що неодноразово повторюються, життєві ситуації;

б) розрахована на невизначену кількість суспільних відносин;

в) адресована не персоніфікованому колу суб’єктів, дозволяє окреслити межі поведінки усіх суб’єктів, що підпадають під таку ситуацію;

г) діє в часі і просторі за колом осіб безперервно;

д) чинність дії правової норми припиняється чи скасовується уповноваженими суб’єктами».

Як видно з коментарів до наведених ознак, вони повністю охоплюють ознаки, наведені колективом авторів згаданого посібника, але я ставив за мету подати ці ознаки в узагальненому вигляді, згрупувати універсальні ознаки, притаманні для всіх норм, а не лише для правових.

Найбільш детально внутрішню структуру норми було розглянуто в системі правничих наук. І це цілком виправдано, оскільки сам механізм реалізації норм права найбільш формалізований (в значній мірі завдяки саме чіткій внутрішній структурі) з усіх існуючих у суспільстві нормативних систем і відповідальність за реалізацію права несе самий могутній та формалізований інститут суспільства – держава. Ще Д.Локк акцентував увагу на необхідності не просто створити нормативну систему урегулювання найбільш важливих суспільних відносин, але й забезпечити життєздатний механізм її реалізації. «Створюйте небагато законів, але слідкуйте за тим, щоб їх дотримувались» – говорив він.

Для нормативної системи права притаманне текстуальне закріплення, чітке описання поведінки та можливих санкцій за ухилення від неї, прийняття норм тільки уповноваженими інститутами держави та наявність державних інститутів, які несуть відповідальність за їх реалізацію. Більшість авторів вказують, що право виступає зовнішньою по відношенню до індивіда системою правил. Вимоги нормативної системи права так чи інакше пов’язані з зовнішнім авторитетом, перш за все, авторитетом держави. Коли ж індивід сприймає нормативну систему права і дотримується її на рівні власних переконань (а не під загрозою санкції), тоді ми вже маємо справу скоріше з моральними переконаннями. Очевидно, кінцевою метою правової соціалізації є саме такий рівень сприйняття закону, коли він сприймається індивідом як система внутрішніх переконань.

Якщо говорити про нормативну систему моралі, то вона по відношенню до індивіда виступає як система внутрішніх переконань. Цій системі притаманна відсутність чіткої диспозиції. Кожний вчинок порівнюється не з описаним еталоном поведінки, а з сформованою, перш за все, на адаптивному етапі соціалізації системою цінностей. Тому механізм реалізації нормативної системи моралі відбувається на більш складному психологічному рівні. Інколи

Дуже цікавою є реалізація нормативної системи на рівні звичаїв та традицій. Це найбільш історично давня система норм. Вона стала логічним розвитком системи «табу» (заборон) і бере свої витоки ще з додержавного періоду розвитку людства. Із зародженням перших держав саме традиції та звичаї стали підґрунтям для формування нормативних систем права. Як підкреслює А Ж.Жубер: «Найкращі закони народжуються із звичаїв».

До найбільш впливових в сучасному світі можна, очевидно, віднести і релігійну нормативну систему. Абстрагуючись від відмінностей норм, пов’язаних з різними віровченнями, відмітимо ту характерну рису, що система релігійних норм за змістом включає в себе норми права, моралі, традицій, а також організаційні норми, і тому в багатьох випадках здатна виконувати регулятивні властивості методами, притаманними кожній з названих нормативних систем.

Необхідно зауважити, що нормативні системи не просто співіснують поруч, урегульовуючи кожна свої види відносин. Як правило, всі основні на конкретний період історичного розвитку суспільні відносини регулюються одразу кількома нормативними системами

Необхідно зауважити, вчені одностайно вважають, що девіації бувають як негативні, так і позитивні. Таким чином визнається, що порушення певних норм є до певної міри позитивним явищем. Очевидно необхідно з’ясувати, яких саме норм. Як вже говорилось при описанні вище вказаної моделі, норми захищають цінності, які, в свою чергу, відбивають певний рівень суспільних відносин. Зрозуміло, що самі суспільні відносини знаходяться в постійному розвитку. Отже постійно змінюються цінності даного суспільства. В цьому випадку норми, які захищали ці цінності, в кращому випадку вже нічого не захищають, а у гіршому випадку суперечать встановленню нової цінності, а отже гальмують процес розвитку суспільних відносин, стають перепоною для інноваційної поведінки.

Отже під позитивною девіацією ми будемо розуміти відхилення, що сприяють поступальному розвитку суспільства і є відхиленнями від застарілих норм. Необхідно зауважити, що оскільки ми в межах даного дослідження ставимо за мету розглянути кримінологічну характеристику девіантної поведінки, то позитивні девіації лежать за межами цього огляду. Таким чином, надалі мова буде йти виключно про негативні прояви девіантної поведінки.

Вітчизняна кримінологічна школа створила теорію мотивації злочинів, опираючись на теоретичні засади діяльнісного підходу в психології, найбільш яскравим представником якого вважається О.М.Леонтьєв. Проблема мотивації злочинної поведінки посідає важливе місце як у теоретичному, так і в практичному плані.

Детальну схему мотивації злочинної поведінки дав В.М.Кудрявцев з наступним коментарем: «Мотивація злочинної поведінки пов’язана з об'єктивними умовами соціального середовища великою кількістю зв’язків: вона відбиває минуле, сьогодення та майбутнє тих соціальних ситуацій, в яких діє той чи інший індивід, органічні зв’язки суб'єкта з умовами формування його особистості та об’єктивними суспільними відносинами, пануючими в суспільстві та соціальній групі, та притаманними особі поглядами, ціннісними орієнтаціями, а також соціальними оцінками поведінки, стимулами та санкціями системи соціального контролю. Поза суспільством немає особи, немає соціальної поведінки, немає і її мотивації».

Разом з тим багатосторонній підхід до розуміння цього питання застерігає дослідників від недооцінки внутрішніх факторів, що детермінують людську поведінку. Всупереч вульгарно-соціологічним концепціям, зовнішнє середовище впливає на мотивацію поведінки, в тому числі і злочинної, не безпосередньо, а переломлюючись через внутрішні умови – психічні властивості особи, її погляди та установки, потреби та ціннісні орієнтації

Таким чином ми бачимо, що система соціальних норм та цінностей відіграє важливу роль у формуванні поведінки як на рівні внутрішніх процесів (психічних), так і на рівні зовнішніх (соціологічних).

Виступаючи могутніми засобами соціальної регуляції поведінки особи, соціальні норми є «містком», який пов’язує всі прояви особи, її поведінку з найважливішими інститутами сучасного суспільства, його структурою, його вимогами. У суспільстві, що знаходиться в перехідній фазі розвитку, самі вимоги суспільства до особи стають нечіткими, що веде до дезорієнтації особи. Але навіть у суспільстві, що знаходиться у стабільній фазі розвитку, завжди присутні девіації. Важливо проаналізувати, яка питома вага девіантних дій серед всіх дій людини в залежності від фази розвитку суспільства. Так О.І. Титаренко поділяє норми суспільства стабільної фази розвитку за ознакою сприяння або протидії суспільному розвиткові.

Основну масу нормативної системи складають норми, що відбивають існуючі соціальні потреби і цінності. Крім цього існують норми, що втратили свою актуальність у зв’язку зі зміною соціальних відносин, але які офіційно задекларовані, їх підтримують деякі групи людей (наприклад, віруючи) або особи, держава. Значну частину складають норми, що офіційно не оформлені, але відповідають цінностям, що склались внаслідок розвитку суспільних відносин, є інноваційними, спочатку їх сприймають не всі, але згодом вони отримують суспільне схвалення. Все це означає, що повна картина життя суспільства повинна включати як дотримання соціальних норм, так і відхилення від них.

В.М.Кудрявцев пояснює девіантну поведінку так: «по-перше, вона існує тому, що нова соціальна система виникає не на пустому місці, а виростає з ряду елементів попередньої, зруйнованої системи – не залежно від того, йде мова про людей духовну чи матеріальну культуру. По-друге, процес розвитку самої нової соціальної системи, як правило, нерівномірний, а це породжує диспропорції в співвідношенні її елементів і призводить до відставання деяких із них, тих чи інших дефектів функціонування. По-третє, може відбуватися неповна адаптація системи, що розвивається, до внутрішніх і зовнішніх умов її існування. Інакше кажучи, соціальний, культурний або технічний розвиток може іноді відставати від суспільних, духовних або економічних потреб, що виникають. По-четверте, не можна відкидати випадкових подій. Все це у сукупності і виступає конкретним джерелом різноманітних негативних явищ».

Соціальні норми стають особистісними завдяки прийняття групових норм референтних спільнот, маргінальність особи пов’язана з конфліктом норм груп (наприклад, вуличної та шкільної), до яких відносить себе особа.